Розвиток творчих здібностей учнів у процесі позакласної роботи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток творчих здібностей учнів у процесі позакласної роботи

Лілія Сирота

студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня

вищої освіти мистецького факультету

Науковий керівник - кандидат педагогічних наук,

доцент Шевцова О.Б.

У статті доведено особливість розвитку творчих здібностей учнів у процесі позакласної роботи. Проаналізовані дослідження та публікації з даного питання. Обґрунтовано, що позакласна діяльність позитивно впливає на розвиток творчих здібностей учнів, сприяє вихованню всебічно розвиненої, духовно багатої, творчої особистості.

Ключові слова: творчість, творчі здібності, творча активність, позакласна робота, музично-естетичне виховання, ансамблеве виконання, гурткова робота.

Вступ

Постановка проблеми. Світові тенденції гуманізації, інтеграції та глобалізації українського суспільства визначили нові пріоритети розвитку освітньої галузі. Одним з головних напрямів модернізації освіти в Україні є створення якісно нової школи життєтворчості й самореалізації особистості, в якій утверджується бажання і вміння навчатися впродовж життя. Вихідні концептуальні положення щодо створення школи полікультурного виховання культуротворчою домінантою, спрямованою на розвивальною формування творчої особистості, забезпечення умов для розкриття її інтересів і потреб.

Розв'язанню поставлених завдань значною мірою сприяє музичне мистецтво, адже саме воно спроможне впливати на глибинні процеси внутрішнього світу дитини, сприяти духовному вдосконаленню, формуванню творчої особистості учнів.

Цілеспрямовано творчий розвиток особистості учнів починається в початковій ланці освіти. У середньому шкільному віці істотно зростає можливість самостійної постановки цілей, мотиваційних спонукань, пошуку способів дій і контролю результатів, тобто освоєння всіх компонентів психологічної структури творчої особистості. За таких умов формування творчих навичок школярів є головним завданням сучасної школи.

Аналіз досліджень і публікацій. Поняття «творчість» перебуває в центрі уваги таких галузей наук як, філософія, психологія, педагогіка тощо.

Творчість і творча особистість привертали увагу мислителів світової культури як минулого, так і сучасності (Платон, Сократ, Ксенофан, Ф. Аквінський, А. Шопенгауер, А. Бергсон, Ф. Шеллінг, І. Кант та інші).

В античній філософії творчість асоціювалася з сферою кінцевого, минулого і мінливого буття. У період Середньовіччя творчість пов'язувалася розумінням Бога як особистості, що вільно творить світ. Особливого звучання проблема творчості набула в епоху Відродження, коли розквіт наук і мистецтва досяг найвищих вершин. Філософи розуміли творчість, насамперед, як художню, сутність якої вони вбачали у творчих можливостях людини, що було своєрідним гуманістичним кредо суспільства. У XVII ст. І. Кант [5, с.144] розглядає творчу діяльність як вищу форму людської діяльності у вченні про продуктивну здатність уяви. Остання, на його думку, є єдністю свідомого і несвідомого. За Ф.Шеллінгом [5, с.415] творчість, і, передусім, творчість художника і філософа - це вища форма людської діяльності. В ідеалістичній філософії кінця ХІХ початку ХХ ст. творчість розглядають переважно як протилежність механічно-технічної діяльності. Найбільш розгорнута концепція творчості у філософських дослідженнях цього періоду належить А. Бергсону [5, с.33]: творчість, як безупинне народження нового, становить сутність життя.

У XX столітті представники деяких філософських напрямків розглядали творчість однобічно - з прагматичного погляду: насамперед, як винахідництво, мета якого розв'язати завдання, поставлене певною ситуацією (Дж. Дьюї, К. Ясперс, М. Хайдеггер та інші).

Творчість на початку розглядали, виходячи із самозвітів діячів мистецтва і науки. Деякі вчені (А. Пуанкаре, У. Кеннон та інші) виділили в цих самозвітах кілька стадій у процесі творчості - від зародження задуму до того моменту, коли у свідомості виникає нова ідея, а англійський учений Г. Уоллес розчленував творчий процес на чотири фази: підготовка, дозрівання ідеї, осяяння і перевірка.

Як зазначає Якубова Л.А., на основі аналізу й узагальнення різних підходів до розуміння сутності творчого потенціалу особистості з'ясовано, що творчі здібності являють собою специфічну форму загальних здібностей, які дають змогу особистості гнучко й оперативно реагувати на впливи оточення, створювати оригінальні образи та ідеї й продукувати суб'єктивно нові способи постановки й розв'язання проблем. Відповідно до комплексного підходу творчі здібності учнів розглядаються як інтегральні індивідуально- психологічні властивості особистості, що синтезують інтелектуальні можливості, мотивацію творчої активності й креативний потенціал і виступають загальною особистісною передумовою успішної творчої діяльності.

Мета статті. Розкрити зміст та сутність поняття «творчі здібності», визначити роль позакласної діяльності у формуванні творчих здібностей учнів середнього шкільного віку.

Виклад основного матеріалу (результатів) дослідження

Стимулювання творчої активності особистості є одним із актуальних завдань виховання в розвиненому суспільстві. Естетичне виховання у всіх своїх видах і формах може і повинно бути найважливішим середовищем розвитку творчого потенціалу особистості.

З науково-педагогічної точки зору творчість є вірогідним показником загального психологічного і педагогічного розвитку дитини, що представляє велику дослідницьку цінність. Процес творення передбачає виникнення нових художніх цінностей, що безпосередньо пов'язане з розумінням прекрасного в навколишньому середовищі і мистецтві, із самовираженням особистості і об'єктивізацією свого ставлення до дійсності через створення художнього образу.

Науковці стверджують, що «творчість» передбачає вміння орієнтуватися в проблемній ситуації, досягати результату, не маючи перед собою зразка досягнення даного результату. Це здатність побачити схожі риси в різних явищах, і вагомі відмінності в досить схожих об'єктах. Це вміння переносити свої знання і досвід на нову ситуацію, бачення структури предмета і інших його функцій, вміння гнучко видозмінювати спосіб дії відповідно поставленого завдання. Творчість збагачується і розвивається в міру розширення сфери знань, умінь, типів і глибини розв'язуваних проблем і завдань.

Середа І.О. зазначає, що для розвитку творчих здібностей та виявлення їх динаміки необхідно керуватись показниками креативності особистості, якими, є: новизна, продуктивність та гнучкість мислення, оригінальність думки; уміння порівнювати предмети чи їх властивості, оцінювати ставлення людини до чогось, готовність діяти так, а не інакше; фантазійність; мотиви, творча самостійність, стійка потреба в застосуванні творчих здібностей в діяльності; прагнення до самовдосконалення, свідомого розвитку і формування власних здібностей до творчості.

Проблемі музичної творчості та формуванню творчих здібностей присвячені деякі праці Б. Асаф'єва. Він високо оцінює роль творчості у формуванні творчих здібностей і вказує на те, що «поряд з розвитком корисних слухових навиків через музично-виконавську роботу в хорі й через відвідування занять із «слухання музики» (організація сприйняття музики) цей шлях - шлях розвитку музично-творчих навиків - буде найнеобхіднішим етапом еволюції і, мабуть, найдієвішим» [1; 149].

З цього висловлювання видно, що Б.Асаф'єв розглядає музичну творчість як один з видів музичної діяльності (поряд із співом і слуханням музики), розцінює цей вид як найдієвіший і, нарешті, говорить про музично-творчі навички, тобто припускає, що творчості можна навчити. Він підкреслює, що застосування музичної творчості у вихованні дітей зовсім не передбачає підготовку композиторів, тобто «мова йде лише про викликання творчого музичного інстинкту, який є в більшої кількості людей, ніж це гадають» [1; 149].

Топольницька Ю.С. підкреслює, що на сьогодні позанавчальна діяльність базується на формуванні і задоволенні духовних потреб українського школяра. Вона об'єднує позакласну і позашкільну роботу і ставить такі завдання:

а) виховання якостей особистості всебічно розвиненої, духовно багатої, творчої, самостійної у виборі форм і методів своєї діяльності, уміючої знайти індивідуальний варіант розвитку на шляху соціалізації;

б) розширення знань і вмінь школяра для розвитку його здібностей, гармонії інтересів.

Саме позанавчальна діяльність має особливі можливості щодо реалізації завдань духовного розвитку школяра. Вона не обмежена ні стандартами програм, ні часом, відрізняється від навчального процесу надзвичайною пластичністю, рухливістю, варіативністю. При цьому виховний вплив позанавчальної діяльності об'єктивно закладений в її змісті. Включаючись в спеціально організовану позанавчальну діяльність, школяр кожен раз виступає в новій ролі, і це вимагає від нього свідомого виконання нових функцій. Багатогранність педагогічних засобів позанавчальної діяльності широко розкриває світ іншої людини, іншого середовища, на вчинках і справах яких школярі вчаться любити і поважати оточуючих їх людей.

Понамаренко Т.В. стверджує, що невід'ємною частиною навчально-виховного процесу в школі є позакласна (позаурочна) робота, що ґрунтується на сучасній концепції художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах. В позакласній діяльності діти вчаться глибше знати і розуміти музику, набувають навичок художньо-творчої діяльності тощо. Вчитель, залучаючи дітей до позакласної діяльності, повинен будувати її на основі добровільності, інтересу та ініціативи самих учнів.

В.О. Сухомлинський писав: «Бажання вчитися ніколи не згасає лише за тієї умови, якщо після уроків вихованець зайнятий творчою працею в гуртку, на пришкільній ділянці, в саду, читанням художньої і науковопопулярної літератури». [4; с.194].

Головна особливість позанавчальної діяльності полягає в тому, що вона будується на взаємній співтворчості педагогів і дітей, на їхній духовній спільності, на виконанні самоцінності особистості дитини, на взаємодопомозі й взаємній зацікавленості в спільному успіхові й результаті діяльності. Для більш раціонального здійснення роботи щодо формування творчих навичок молодших школярів у позанавчальній діяльності, слід спиратися на досягнення сучасної психологічної науки. Як зазначає академік В. Моляко, «саме розвиток творчої особистості можливий лише за умови, коли буде забезпечена «психолізація» всього навчально-виховного процесу, тобто коли будуть створені умови для реалізації творчого потенціалу кожної особистості».

За твердженням сучасних психологів, співтворчість можлива тільки за сприятливих міжособистих стосунків, духовного психологічного комфорту. Тому найпершим завданням позанавчальної діяльності є створення таких педагогічних умов, за яких дитина відчувала б себе комфортно й змогла підвищити свою творчу працездатність. Педагогічні умови формування творчих навичок учнів середнього шкільного віку - це цілеспрямовано створені чи використовувані обставини музичного навчання і виховання, що забезпечують можливість досягнення його результативності.

На нашу думку, однією з основних педагогічний умов, що сприяє формуванню творчих навичок школярів середнього віку у позанавчальній діяльності, є впровадження системи гурткових занять.

Головною метою позакласної гурткової роботи є створення умов для творчого інтелектуального, духовного та фізичного розвитку дітей та учнівської молоді у вільний від навчання час; підготовка до майбутнього життя в умовах переходу до ринкової економіки; задоволення їхніх освітніх потреб.

Гурток як групова форма роботи використовується для різнобічної освіти і виховання учнів для розвитку художніх, науково-технічних, організаторських здібностей, творчих умінь та навичок. Істотною рисою гуртків є порівняно невеликий кількісний склад учнів, груповий характер діяльності, наявність спільних інтересів і спільної мети.

Найпоширенішою формою позакласної музично-виховної роботи є навчання гри на музичному інструменті, яке проводять за індивідуальною формою. Інструмент діти обирають за бажанням (фортепіано, скрипка, віолончель, гітара ін.). Окрім індивідуальних занять, можлива участь в інструментальному ансамблі (дует, тріо тощо). Метою організації інструментального гуртка є відкриття для школярів шляху до музикування.

Ансамбль має велике значення для різнобічного музичного виховання учнів. Як стверджує музична педагогіка, ансамблева гра значно розширює музичний кругозір учня, розвиває такі якості, необхідні музикантові, як уміння слухати не лише власне виконання, а й партнера, загальне звучання всієї музичної тканини п'єси; виховує уміння захопити своїм задумом товариша, а коли це необхідно підкорятися його волі; активізує фантазію і творчий початок; загострює відчуття звукового колориту; підвищує почуття обов'язку й відповідальності за знання своєї партії, бо спільне виконання вимагає вільного володіння текстом, прищеплює учням відчуття товариства.

Особливістю ансамблевого музикування є виховання відчуття відповідальності учнів за якість освоєння власної партії, досягнення виконавцями точності в темпі, ритмі, штрихах, динаміці, агогіці, специфіці тембрового звучання, що сприяє створенню єдності, цілісності музично-художнього образу виконуваного твору.

Таким чином, музично-творча діяльність учнів у позаурочний час пов'язана із самостійними діями, з умінням оперувати знайомими їм музичними поняттями, знаннями, навичками, пристосовувати їх до нових умов, у нових видах музичної діяльності. Процес музичного пізнання набуває в атмосфері творчості процесуального характеру. Тобто дитяча творчість являє собою "пізнавально-пошукову музичну практику".

Власне кажучи, гурткові форми музично-творчої діяльності в позаурочний час можуть мати творчий характер. Критерієм тут виступає новизна, оригінальність самостійність діяльності, але ні в якому разі не художня цінність створеного, оскільки головним у творчій діяльності, й запорукою успішного розвитку творчих навичок, є саме процес творчості, а не її продукт.

Отже, у формуванні творчих навичок учнів середнього шкільного віку гурток відіграє незамінну роль. Гурткова робота здатна перенести особистість у світ творчості, якоюсь мірою прилучити до скарбів художньої культури.

творчий здібність учень позакласний

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження

Позанавчальне (позакласне, позаурочне) і позашкільне музично-естетичне виховання є невід'ємною складовою всієї системи освіти, що спрямоване на розвиток здібностей дітей, на задоволення їх інтересів і духовних потреб у галузі мистецтва.

Система позакласної музично-естетичної роботи стала однією з базових основ розвитку масової музичної культури, яка не тільки виконує функції широкого музично-естетичного просвітництва та виховання дітей, а й забезпечує можливість раннього виявлення таланту та створення умов для його професійного становлення.

Отже, позакласна діяльність є невід'ємною частиною навчально-виховного процесу, та сприяє творчому розвитку особистості учня, формує його творчі здібності, розкриває творчий потенціал, формує творчу активність, задовольняє духовні потреби українського школяра.

Бібліографія

1. Асафьев Б.В. Музыкальная форма как процесс / Б.В.Асафьев. - Кн. 1. - Изд. 2-е доп. - М.-Л.: Музика, 1971. - С. 149.

2. Береза А.В. Педагогічно-виконавська практика майбутнього вчителя музики: Навчально-методичний посібник / А.В. Береза. - Вінниця: НОВА КНИГА, 2010. - 184 с.

3. Лазаревська О.М. Творчість дитини і музичне виховання / О.М. Лазаревська, С.І. Науменко // Початкова школа. - 1994. - № 11. - С. 16 - 18.

4. Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 т. / Т. 2 Як виховати справжню людину / Василь Олександрович Сухомлинський. - К.: Радянська школа, 1976. - б70 с.

5. Філософський словник соціальних термінів,-Х.: "Корвін", 2002. - 672 с.

Размещено на Allbest.ru