Розвиток творчих здібностей та фантазії молодших школярів на основі казок та казок-оповідань В.О. Сухомлинського

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент Федотова С.О.

Анотація

У статті висвітлені ключові моменти, що характеризують сприятливий вплив казок на формування творчого потенціалу дитини, подано перелік основних форм роботи над казкою у Павлиській школі, а також запропоновано варіанти розвитку творчих здібностей на основі казок та оповідань О. Сухомлинського.

Ключові слова: казка, методи, прийоми, творчі здібності.

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми. "Казка - животворне джерело дитячого мислення. Багаторічний досвід показує, що інтелектуальні, моральні та естетичні почуття, які народжуються в дитини під враженням казкових образів, стимулюють потік думки, що пробуджує до активної діяльності мозок, зв'язує ... живі острівці мислення. Під впливом почуттів дитина мислить словами. В казкових образах - від яскравого, живого, конкретного до абстрактного. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем" - писав В. Сухомлинський [1, с. 2].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз науково-методичної літератури засвідчив увагу вчених до розвитку творчих здібностей та фантазії молодших школярів на основі казок та казок-оповідань В.О. Сухомлинського. казка школа творчий

Методичні дослідження визначають такі напрями: навчання читання казок В.О. Сухомлинського (О.В. Джежелей, М.С. Бібко); традиційні та інноваційні прийоми роботи з казкою (А. Богуш, Л. Варзацька, О. Савченко та ін.).

Мета статті. Розглянути методи і прийоми, які спрямовані на розвиток творчих здібностей та фантазії молодших школярів.

Виклад основного матеріалу. Відомо, що такі моральні поняття, як скромність, доброта, хвалькуватість, щирість, жорстокість, недбалість, турботливість у молодих школярів формуються значною мірою під впливом казок.

Казка - фольклорний розповідний твір про вигадані та фантастичні події, оповідання, котрі передаються протягом багатьох поколінь з роду в рід, з покоління в покоління, тому вони увібрали в себе найхарактерніші та найгуманніші людські бажання, мрії, ідеали краси.

Існує кілька ключових моментів, що характеризують сприятливий вплив казок на дитину:

1. Казка - це інструмент ненав'язливого навчання

Серйозне моралізаторство дорослих швидко стомлює. Діти найкраще сприймають інформацію подану в ігровій формі. У той же час за допомогою казкових героїв можна пояснити дітям всі ті ж самі істини, але зробити це у легкій, доступній для дитячого розуміння формі. Казки заслужено вважають найпотужнішим інструментом навчання дітей. А все тому, що вони дають так звані непрямі настанови. Діти мислять образами, їм набагато простіше уявити собі ситуацію з боку, де головними героями є казкові персонажі. Саме на прикладі героїв казок найкраще засвоюється важлива життєва інформація (наприклад, складно пояснити дитині, чому вона повинна ділитися іграшками з іншими, а от сказати, що він хвалько з якої- небудь казки - має подіяти, так як бути антигероєм дитині не захочеться).

2. Казки загартовують характер

У казках дуже яскраво прослідковуються різні протиставлення: хоробрість і боягузтво, багатство і бідність, працьовитість і лінь, кмітливість і дурість. Поступово, без тиску з боку дорослих, діти вчаться відрізняти добро і зло, співпереживати позитивним героям, подумки проходити разом з ними через різні труднощі і випробування. "Казки не розповідають дітям про існування драконів. Діти вже знають, що дракони існують, - писав Г.К. Честертон. - Казки розповідають дітям, що драконів можна перемогти" [4]. Між іншим, той факт, що наприкінці казкових історій добро тріумфує над злом, є найважливішим чинником у вихованні дітей. Розуміючи цю просту відому всім з дитинства істину, дитина буде відчувати себе впевненішою і сміливішою, а життєві негаразди сприймати як щось природне. Це лише загартує характер і силу духу малюка.

3. Казки допомагають вчасно знайти психологічні проблеми

Виховне значення казок виявляється також у тому, що вони здатні впливати на формування особистих рис. У дитячому віці психіка ще нестабільна, межа між добром і злом злегка розмита. Тому батькам необхідно прислухатися до своїх дітей і слідкувати, яким казкам вони віддають перевагу. Можливо, що улюблені й не улюблені дитиною персонажі вказують на емоційні проблеми малюка, які назрівають. У цьому випадку за допомогою тієї ж казки можна трохи скорегувати розвиток дитячої психіки, спрямувати її в правильне русло. Дуже важливо спільно обговорювати прочитане, звертати увагу дитини на якісь ключові моменти, роз'яснювати незрозуміле.

4. Казка як засіб єдання та виховання

Крім того, що казка є ефективним засобом виховання дитини, здатним вирішувати безліч завдань, вона також об'єднує батьків та їхніх дітей, дає можливість просто приємно провести час і відпочити від метушні реального світу. У юному віці діти осмислено сприймають сюжет, встановлюють прості причинно-наслідкові зв'язки. Характеризуючи героя, найчастіше висловлюють правильні судження про їхні вчинки, опираючись при цьому на свої уявлення про норми поведінки та особистий досвід. Завдання батьків полягає в тому, щоб навчитися розуміти сенс казкових образів так, як це роблять діти.

Аналізуючи педагогічну спадщину Василя Олександровича Сухомлинського, можна назвати основні форми роботи з казкою у Павлиській школі, які на думку педагога, найбільш ефективно сприяли вихованню і навчанню молодших школярів:

Слухання казок.

Читання казок.

Бесіди про казки.

Виготовлення і добір ілюстрацій до казок.

Інсценізація казок (театралізація).

Творення казок.

За допомогою казок доречно розвивати творчі здібності дітей, бо казка /як жанр/, сама по собі передбачає застосування творчого мислення та фантазії для розуміння подій, що відбуваються у казці. За основу візьмемо казки та казки-оповідання Василя Олександровича Сухомлинського. Отже, у роботі над казками доцільно використовувати творчі вправи. Творчі вправи передбачають перенесення набутих навичок у змінені умови, застосовування їх у нестандартних обставинах, в уявних, умовно-реальних і природних ситуаціях. За О. Біляєвим, сучасна методика розрізняє вправи репродуктивні (відтворення вивченого за зразком), конструктивні (перебудова, заміна одних мовних моделей іншими) та творчі, пов'язані з творчою уявою й розраховані на варіантність та індивідуальність виконання (складання речень, редагування тексту, написання переказу) [4; 5].

Необхідний розвивальний потенціал містять завдання асоціативного характеру, вправи на протиставлення, деформування, створення гіпотез, вербальні ігри. Вони стимулюють активну пошукову мовленнєву діяльність учнів. Необхідним фактором також є забезпечення емоційного благополуччя учнів у мовленнєвій діяльності, створення ситуацій успіху.

Під творчим потенціалом, як правило, розуміють здатність людини нестандартно мислити. В. Моляко у структурі творчого потенціалу серед інших складових вирізняє вміння комбінувати, знаходити аналогії, реконструювати. У школі треба формувати в учнів такі вміння й починати цей процес слід з початкових класів. Йдеться про розвиток уміння учнів спрямовувати мислення, хід своїх думок у певному напрямку: за аналогією до відомого або шляхом перестановок, об'єднання чи роз'єднання, суттєвих замін і змін, тобто шляхом комбінування. Для того щоб розвинути мовлення учнів, треба розвинути їх мислення. Недаремно К. Ушинський наголошував, що розвиток мовних здібностей залежить від розвитку насамперед уміння мислити. З проблемою розвитку мовлення тісно й органічно пов'язане насамперед питання інтелектуального розвитку особистості. Не випадково практично всі видатні психологи та педагоги приділяли велику увагу інтелектуальному розвитку дитини засобами мови. Якщо взяти таких усесвітньо відомих педагогів, як Ян Амос Коменський, К. Ушинський, В. Сухомлинський, які були не тільки видатними педагогами, а й учителями рідної мови, методистами, авторами навчальних і художніх книг з рідної мови для молодших школярів [4].

Школа потребує нових нетрадиційних ідей, теорій, що відповідали б оптимальному розвитку дитини, сучасним потребам людства. І тому важливу роль відіграє творче виховання, в основу якого потрібно покласти використання різних засобів, підходів до розвитку дитини, орієнтованих на досягнення оригінального результату. Адже В. Сухомлинський зазначав, що без творчого життя особистість не може бути вихованою, без творчості немислимі духовні, інтелектуальні, емоційні, естетичні взаємовідносини. Саме творчість стимулює розвиток мислення, інтересів, дослідницьку діяльність [4].

Казки та оповідання В. Сухомлинського є чудовою основою для творчих пошуків дітей. Такі казки та казки-оповідання як "Камінь", "Кому ж іти за дровами", "Флейта і вітер", "Два метелики", "Велике і мале", "Ласкавий вітер і холодний вітрюга", "Зайчик і місяць", "Куди поспішали мурашки", "Хризантема і цибулина", "Весняний вітер", "Дуб під вікном", "Гавеня і соловей", "Найгарніша мама", "Суперечка двох книг", "Співуча пір'їнка" мають певну незавершеність. На це вказано навіть пунктуаційно в останніх реченнях. Цю особливість творів можна вважати підказкою автора педагогам нових поколінь при роботі з дітьми. Але не варто пропонувати дітям свій варіант продовження казки. Спочатку можна запропонувати дітям завдання асоціативного характеру, наприклад, висунення гіпотез дітьми, так як у кожної дитини може скластися своє бачення такої казки, що однозначно є позитивним. Також при роботі над такими казками можна використати елементи драматизації та запропонувати вигадати можливий діалог між героями.

Наприклад, на основі казки-оповідання "Кому ж іти за дровами" діти можуть уявити себе синами, на відповідь яких розраховує мати, або ж пташками з казки "Гавеня і соловей". І нарешті, коли вже дитина перейнялася атмосферою казки можна приступати до складання продовження і тут вже будь-яка дитина зможе побувати в ролі казкаря і розповісти свій варіант продовження казки хоча б розміром з одне речення.

Застосування творчих завдань у навчальному процесі має на меті навчити учнів розв'язувати нові незвичні завдання шляхом аналогізування й комбінування; активізувати для цього свої інтелектуальні та творчі сили, спрямовувати їх на знаходження рішення нового завдання, а також вивчати й повторювати навчальний матеріал незвичним та ефективним способом [4; 5; 6].

У зв'язку з читанням казки можливе виготовлення ляльок, декорацій для лялькового театру, силуетів звірів та людей для тіньового театру (на уроках художньої праці чи гурткових заняттях). У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації й драматизації. Інсценізація - це переробка будь-якого твору (у тому числі й казки) для сцени або кіно. Можна запропонувати учням інсценізувати певну казку: створити мізансцени для уявлюваної вистави чи кадри для можливого фільму (що буде на першому кадрі, що на другому). У захоплюючому створенні сценарію вчитель дістане змогу працювати і над складанням плану, і над розвитком мовлення. У Василя Олександровича Сухомлинського є в наявності і маленькі казочки на дві дійові особи ("Де ночує водяна лілея"), і казки більшого розміру в інсценізації яких буде задіяна велика кількість дітей ("Про що думала Марійка"). Отже, у вчителя є змога розподілити маленькі казочки для розігрування в парах або ж працювати у групах над казками з декількома дійовими особами.

Під драматизацією розуміють передачу подій, розказаних у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто в особах. У цих випадках доречно скористатися масками, деталями костюмів героїв літературних казок. Такі вистави дуже захоплюють дітей, надають вихід їхньому творчому потенціалу та емоціям. Казки В. Сухомлинського прості та зрозумілі для дитячого розуміння, тому зазвичай запам'ятовуються дуже легко. В залежності від віку дітей для вчителя не становитиме труднощів підібрати необхідну казку для драматизації.

Уміння шукати аналогії в мовленнєвому матеріалі допоможе учням побачити особливості рідної мови. Спочатку учням треба показати аналоги, акцентуючи їхню увагу на спільних ознаках, потім запропонувати самостійно їх відшукати, а згодом учитись придумувати нове за аналогією до відомого. Аналогами можуть бути спільнокореневі слова, слова з однаковим префіксом, а також схема слова або речення. Тобто важливо показати дітям, що аналоги треба вміти побачити й доцільніше використати. Аналоги добирають залежно від того, яку тему вивчають або повторюють на уроці. Розкрити сутність пошуку аналогів можна, складаючи описи малюнків. Так, можна описати за аналогією до одного фрагмента малюнка; за аналогією до кількох фрагментів малюнка; до цілісного образу малюнка.

Педагогічний досвід В. Сухомлинського став багатогранною та глибокою спадщиною, що визначила погляди сучасних дослідників творчої мовленнєвої діяльності. Педагог переконував, що поетична творчість доступна кожному і не є привілеєм особливо обдарованих, що вона - таке саме закономірне явище, як малювання, через яке проходить кожна дитина. У своїх творах В. Сухомлинський неодноразово підкреслював, що дитяче бачення світу - це водночас своєрідна художня творчість. "Казка, гра, фантазія - це животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і бажань. Воно стає сферою духовного життя дитини, засобом вираження думок і почуттів - живою реальністю мислення. Під впливом почуттів, що пробуджують казкові образи, дитина вчиться мислити словами" [4]. Він учив дітей вдивлятись у навколишній світ. Таким чином, у кожного пробуджувався інтерес, без якого немає радості пізнання, радості наукового відкриття. Кожному педагогу треба вірити в те, що кожна дитина розумна, талановита по-своєму, однак у кожної дитини думка розвивається своєрідним шліхом.