Розвиток художньо-інтерпритаційних умінь учнів старших класів у вокально-хоровій діяльності

Анотація

У статті здійснено спробу розкрити сутність розвитку художньо-інтерпретаційних умінь учнів старших класів у вокально-хоровій діяльності. Представлено значення художньо-інтерпретаційних умінь у розвитку музичного виховання учнів. Проаналізовано можливості впровадження методики розвитку художньо-інтерпретаційних умінь учнів старших класів у вокально-хоровій діяльності. інтерпретаційний уміння хоровий

Ключові слова: музична культура, музичне мистецтво, музичне виховання, художньо-інтерпретаційні уміння, вокально-хорова діяльність.

Актуальність теми. Головним завданням теперішньої мистецької освіти є створення відповідних умов для формування творчої особистості школяра, втілення його природних можливостей у навчально-виховному процесі. Тому важливо навчити особистість усвідомлювати власну особливість, формувати здатність до саморозвитку, реалістичного сприйняття себе.

Вирішення цієї проблеми вимагає модернізування змісту мистецької освіти, додавання суттєвих виправлень в організації навчально-виховного процесу.

Досягнення нової якості мистецької освіти на основі збереження її фундаментальності, відповідності перспективам розвитку суспільства значною мірою залежить від єдності змістовного та процесуального компонентів освітньої системи: цілей, змісту, методів та засобів педагогічного впливу, які відповідали б сучасним науково-теоретичним засадам та забезпечили б спрямованість цього процесу на художньо-творчий розвиток особистості старшокласника.

Розвиток творчої особистості школяра активізується у процесі вокально-хорової діяльності. Саме хоровий спів є найбільш масовою формою залучення школярів до позакласної діяльності та основою, на якій ґрунтується та розвивається музична культура нації.

Відновлення національної культури сьогодні є неможливим без відродження славних традицій хорового співу в Україні. Зниження суспільного інтересу до хорового мистецтва викликає тривогу за долю не лише музичної, але і загальної духовної культури народу. Серед числених причин цього явища, мабуть, 331 найголовнішою є проникнення комерційних основ та господарського розрахунку в хорову "справу", а масове поширення поп-музики ніяк не сприяє популяризації хорової культури й становленню музичної культури молодого покоління.

Головна роль у цьому процесі належить майбутнім викладачам музичного мистецтва. Усе це обумовлює потребу у розробленні принципово нових методик викладання хорового співу на основі застосування сучасних методик вокально-хорової роботи, найважливішими серед яких є методика розвитку художньо-інтерпретаційних умінь виконавців.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням підвищення культури вокально-хорового виконавства присвячено дослідження вітчизняних науковців, серед яких слід згадати у першу чергу праці І. Бермес, І. Зеленецької, К. Кабриль С. Кишакевич, А. Растригіної, С. Федюри та інших.

Важливою рисою даних посібників є їхня спрямованість на розширення репертуару, окреслення його визначальної ролі в розвитку й духовному збагаченні дітей та молоді. Підкреслимо, що доробком І. Зеленецької є також навчально-репертуарні посібники, мета яких - практична та методична допомога хормейстерам, викладачам усіх профілів музично-педагогічних навчальних закладів у доборі та різноманітності пісенно-хорового репертуару. Автор подає методичні коментарі щодо репертуару, до якого увішли твори українських композиторів, духовна музика, твори західноєвропейської духової спадщини.

Тож, на думку сучасних науковців, що досліджують проблеми мистецької освіти і виховання, головним завданням фахової підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва до вокально-хорової роботи з дітьми у загальноосвітніх закладах є здатність виявляти музичні здібності школяра для їх подальшого розвитку, розвитку його музичної культури засобами хорового мистецтва, застосовувати під час уроків з музичного мистецтва відповідну методику роботи над розвитком інтерпретаційних умінь школярів; навчати школярів особливостям вокально-хорового виконавства; досягати мети і завдань навчальної і творчої роботи з окремим учнем (співаком хору), групою учнів (хоровою партією), з дитячим хоровим колективом; коригувати недоліки в музичному розвитку дітей; добирати навчальний репертуар з урахуванням вікових особливостей; аналізувати й інтерпретувати вокально-хоровий твір у процесі його виконання з дитячим хоровим колективом.

Метою статті є дослідження категорії індивідуально-образного тлумачення у художньо-педагогічному контексті як ключового поняття у дослідженні проблеми створення та розвитку художньо-інтерпретаційних умінь учнів старших класів у вокально-хоровій діяльності.

Виклад основного матеріалу. Аналіз наукової літератури з індивідуально-образного тлумачення об'єктивної композиторської інформації умінь школярів, дозволяє звернутись до загально філософського визначення поняття "інтерпретація" (від латинського interpretatio - роз'яснення, тлумачення). У широкому значенні - це фундаментальна операція мислення, надання смислу будь-яким проявам духовної діяльності людини, що об'єктивуються в знаковій або чуттєво-наочній формі. індивідуально-образного тлумачення об'єктивної композиторської інформації - основа будь-якого процесу комунікації, коли необхідно тлумачити наміри і вчинки людей, їхні слова та жести, твори художньої літератури, музики, мистецтва, знакові системи [1, с. 220]. Тож інтерпретація охоплює різні форми сприйняття творчих проявів людини, у тому числі й діяльність у галузі музичного мистецтва, коли основним об'єктом індивідуального образу є музичний твір. Виконавець намагається розкрити зміст і виражальні можливості музичного твору, спочатку осягаючи авторський задум, а потім створюючи власну інтерпретаційну версію.

Музикознавець В. Москаленко [3], аналізуючи специфіку інтерпретаційних версій у різних видах музичної діяльності, виокремлює такі види інтерпертації, як-от:

- редакторська інтерпретація, підсумком якої є адаптований до нових виконавських вимог варіант нотного тексту музичного твору;

- виконавська інтерпретація, яка втілюється в музичному звучанні нового "прочитання" твору;

- композиторська інтерпретація, що характеризується музичною переробкою художнього матеріалу іншого твору чи його фрагмента;

До зазначеного переліку І. Полубояринова додає музикознавчу інтерпретацію (наукову та художню), яка виражається в описах музики засобами вербальної чи будь-якої іншої немузичної мови; для наукової характерне тяжіння до точності, однозначності вербальних чи виражених іншими немузичними мовами характеристик; для художньої - образність і можлива смислова "розмитість" вербальних значень [4, с. 70].

Проблема інтерпретації музичного твору є однією з ключових у музичному виконавстві, вона торкається об'єктивно-суб'єктивних аспектів ступеню виявлення авторського композиторського задуму і міри свободи виконавської творчості. Частина педагогів і музикантів-виконавців наполягають на тому, що виконання твору має повністю відповідати задуму митця, інші дотримуються думки щодо свободи виконавської інтерпретації, зумовленої специфікою музичного мистецтва.

Аналізуючи й вирішуючи проблему інтерпретації музичного твору, науковці зазвичай акцентують питання суб'єктивізму виконавського процесу, яке є закономірним відтворенням специфіки музичного мистецтва: кожен виконавець є індивідуальною особистістю з певним рівнем музичного мислення, знань, власним досвідом виконавської діяльності та власним розумінням змісту музичного твору та естетико-стильових закономірностей.

Г. Нейгаузом було виокремлено чотири типи виконавської індивідуально-образного тлумачення об'єктивної композиторської інформації: гра без будь-якого стилю або спотворення композиторського задуму; "моргове" виконання, коли авторська ідея вмирає під тиском правил, доктрин, законів; "музейна" інтерпретація, більш схожа на стилізацію; натхненне виконавство, сучасне бачення авторського задуму [6].

О. Щербініна, вивчаючи індивідуально-образне тлумачення об'єктивної композиторської інформації музичного твору крізь призму стильового феномену, доводить, що на всіх рівнях виконавської інтерпретації зберігається принцип взаємодії композиторського та виконавського стилю: осягнення композиторського стилю сполучається з формуванням інтерпретаційного задуму виконавця; декодування авторського тексту супроводжується процесом його актуалізації в сучасному культурному просторі; вибір виражальних засобів та технічних прийомів зумовлюється інформацією, що закладена в тексті твору, індивідуальністю виконавця та відповідним культурно-історичним контекстом [6].

І. Полубояринова, виходячи із музикознавчого визначення індивідуально-образного тлумачення об'єктивної композиторської інформації в процесі його виконання, розкриття ідейно-образного змісту музики технічними засобами виконавського мистецтва, тлумачить цей феномен як структурований у виконавському часі та просторі спосіб творчого спілкування особистості (Я) з Іншим-у-собі (з автором музичного твору) [4]. Науковцем визначено педагогічні умови формування вмінь індивідуально-образного тлумачення музичних творів, які, на думку автора, значно оптимізують цей процес. Зокрема, це: забезпечення студентів знаннями з мистецтвознавства та педагогіки при розучуванні творів; осягнення художнього змісту музичних творів, самостійного вибору художніх засобів виконавської виразності, відпрацювання технічної майстерності; поетапне формування вміння інтерпретації в напрямку від вербального тлумачення до художньої інтерпретації [4, с. 71].

У процесі індивідуально-образного тлумачення об'єктивної композиторської інформації музичного твору виділяють чотири основних етапи: виникнення художнього задуму, його формування, реалізація, перевірка та оцінка.

Виникнення художнього задуму на першому етапі індивідуально-образного тлумачення музичного твору - це створення певного плану під час реалізації виконавських та творчих завдань, знаходження певних орієнтирів художнього тлумачення твору (епоха, ключові риси стилю композитора і художнього напряму, специфіка змісту та музичної форми) та вирішення виконавсько-технічних завдань. Отже, на цьому етапі відбувається створення власної виконавської моделі твору.

Наступний етап - формування художнього задуму - пов'язаний переважно з інтелектуальною діяльністю виконавця, оскільки на цьому етапі відбувається музикознавче осмислення музичного твору, набуття знань епоху створення музики (суспільно-історичні та естетичні передумови), стилістичні особливості, основні ідеї, характер, образний зміст, принципи формотворення та ін., активна діяльність творчої уяви (образні асоціації, аналогії, звернення до інших видів мистецтва).

На етапі втілення й реалізації художнього задуму відбувається інтенсивна робота за інструментом, під час якої виконавець вирішує завдання виконавського (технологічного) втілення художніх ідей, відбирає виразні засоби, шліфує звукові деталі.

Останній етап процесу інтерпретації музичного твору - концертний виступ, на якому відбувається перевірка та оцінка реалізованого задуму, коли слухацька аудиторія сприймає виконання твору, тобто його авторську інтерпретацію.

Створюючи виконавську інтерпретацію музичного твору, осягаючи авторський задум та емоційну наповненість музики, музикант ототожнює емоційний зміст художнього образу зі своїми емоційними переживаннями, тож відбувається розвиток емоційної сфери особистості, виховання її емоційної культури. Крім того, як влучно зазначає В. Лісун, інтерпретуючи музичний твір, музикант-виконавець відкриває для себе специфічні особливості репрезентації емоцій і їхнього розвитку, які притаманні певному автору, історичній епосі, стилю, жанру тощо. Результатом цього є збагачення внутрішнього світу музиканта, передусім, розвиток емоційного інтелекту [1]. Отже, процес інтерпретації значно поглиблює емоційну сферу особистості.

У музичній педагогіці останніх десятиліть істотного значення набуло поняття "художньо-педагогічної інтерпретації}* музичних творів (О. Ляшенко), пов'язане з художньо-творчою діяльністю педагога-музиканта. Його тлумачать як своєрідну суб'єктивну інтегровану інтерпретацію творів різних видів мистецтв (літератури, музики, живопису тощо), яка збагачує музичний образ і дає змогу інтерпретатору повніше розкрити його зміст, стилістичні особливості композитора та виконавця, використовувати різні педагогічні прийоми роботи [2].

Художньо-педагогічна інтерпретація, як вказує О. Ляшенко, є комплексом різних типів інтерпретацій:

- музикознавчої (занурення в культуру конкретної історичної епохи, аналіз специфіки виконавства та особливостей відтворення музичного матеріалу представниками різних виконавських шкіл, течій, стильових напрямів);

- художньо-образної (розкриття змістового контенту твору з використанням пояснювального матеріалу з різних джерел, орієнтація на конкретний контингент слухачів);

- виконавської (узагальнення задуму композитора в художньо-суб'єктивному виконанні, удосконалення виконавських навичок та навичок виконавського самоаналізу);

- вербально-змістової (як засобу створення емоційної драматургічної концепції музичного твору на основі синтезу музичної думки з літературно-поетичною);

- жанрових одиниць художніх творів);

- акторської, побудованої на основі виконавської та акторської майстерності, реалізованої у вигляді емоційно-образного оформлення художньо-педагогічної інтерпретації в акті виступу перед аудиторією [2, с. 54-55].

Висновки

Аналіз філософських, музикознавчих, культурологічних та музично-педагогічних наукових досліджень з питань тлумачення музичного твору дозволив дійти висновку, що в підготовці майбутніх музикантів-виконавців та учителів музики загальноосвітньої школи найдоцільніше використовувати індивідуально-образного тлумачення об'єктивної композиторської інформації як цільний педагогічний процес, як твopче мистецтво педагога, спрямоване на підготовку кваліфікованого фахівця засобами piзних видів мистецтв. Саме художньо-педагогічна індивідуально-образне тлумачення композиторської інформації музичного твору дозволяє організувати ефективне художнє та педагогічне спілкування, а також органічно поєднувати емпатійні, інтелектуальні, технологічні (виконавські) мoжливocті викладача й студента під час спільної праці над музичним твopoм, тобто в процесі його інтерпретації.