Феноменологія комунікативної компетентності в молодшому шкільному віці

У статті розкрито поняття і зміст комунікативної компетентності, визначено основні критерії та проаналізовано рівні сформованості комунікативної компетентності учнів початкової школи.

Ключові слова: комунікативна компетентність, мовленнєва діяльність, учні початкової школи.

Постановка проблеми

У контексті діяльності Нової української школи ключові компетентності є системоутворювальним чинником визначення очікуваних результатів шкільної освіти. Разом з тим, процес сучасного шкільного навчання вимагає від молодших школярів активного розвитку комунікативної компетентності. Вироблення в учнів навичок практичного володіння рідною та іноземною мовами, вміння правильно будувати висловлювання в усній і письмовій формі є одним із основних завдань, що постають перед школою.

Аналіз літератури з проблеми дослідження. Вітчизняними та зарубіжними дослідниками розглянуто різні аспекти формування комунікативної компетентності: психолого-педагогічні передумови мовленнєвої діяльності (Л. Виготський, П. Гальперін, Д. Ельконін, О. Леонтьєв та ін.); основні закономірності розвитку мовлення (І. Зимня, Т. Ладиженська, М. Львов та ін.); комунікативний підхід до вивчення української мови (О. Біляєв, Т. Донченко, В. Мельничайко, М. Пентилюк та ін.); розвиток мовлення учнів молодшого шкільного віку (В. Бадер, Л. Варзацька, М. Вашуленко та ін.). Сучасні дослідники (М. Вашуленко, Я. Кодлюк, О. Мельничайко, І. Осадченко, М. Пентилюк, О. Савченко та ін.) вирішують проблему впровадження інноваційних технологій навчання з метою ефективного впливу на формування комунікативної компетентності молодших школярів, визначають дидактичні умови організації співпраці учителя й учнів початкової школи.

Аналіз науково-методичної літератури свідчить, що питання розвитку комунікативної компетентності молодших школярів, з огляду на сучасні педагогічні вимоги, потребує постійного вивчення, що зумовлює актуальність нашого дослідження.

Мета статті: розкрити поняття комунікативної компетентності та визначити структурні компоненти комунікативної компетентності молодших школярів.

Виклад основного матеріалу

Сучасний світ потребує особистостей, які готові до ефективної комунікації й творчої діяльності в усіх сферах демократичного суспільства, тому особливої значущості в навчанні учнів у сучасній школі набуває комунікативна компетентність, що диктується вимогами життя і визначається як ключова компетентність учнів початкової школи.

Зміст поняття «комунікація» в багатьох джерелах трактується по-різному:

1) як лінгвістичний термін - те саме, що спілкування, зв'язок [7];

2) спілкування, обмін думками, фактами, ідеями і т. ін.; специфічна форма взаємодії людей у процесі їхньої пізнавально-трудової діяльності; людська форма комунікації характеризується, головним чином, функціонуванням мови [6];

3) поняття, яке використовується: для характеристики структури ділових і міжособистісних відносин, для характеристики обміну інформацією в людському суспільстві взагалі. В останньому випадку комунікація виступає як один із аспектів людського спілкування - інформаційний [6].

Компетентність розглядається як обізнаність особистості у певній галузі, заснована на одержаних раніше знаннях, її інтелектуальному і життєвому досвіді, цінностях і схильностях, яка була одержана у результаті пізнавальної діяльності та освітньої практики. Компетентність дитини визначається як інтегральна характеристика розвитку, основними показниками якої є оптимальний для її віку ступінь сформованості провідної діяльності, всіх форм активності та базових якостей.

У державних освітніх документах та методичній літературі використовується поняття компетентності як готовності, здатності учня, вихованця до активного використання набутих умінь і навичок для розв'язання практичних та теоретичних завдань.

У молодшому шкільному віці комунікативну компетентність виокремлюють як першочергову, серед ключових освітніх компетенцій і визначають, що вона охоплює знання мови, володіння способами передачі інформації, вміння слухати й розуміти іншого. Це здатність до взаємодії; сукупність знань, умінь і навичок у галузі вербальних і невербальних засобів для адекватного сприйняття й відбиття дійсності у ситуаціях спілкування.

Існують різноманітні підходи щодо визначення комунікативної компетентності. Виділимо деякі з них:

- інтегральна якість особистості, яка формується у процесі обміну соціальною інформацією і виражає здатність суб'єкта інформаційних взаємодій до реалізації цілеспрямованої комунікативної діяльності, культурного саморозвитку і самовдосконалення [4];

- ступінь (рівень) володіння знаннями та уміннями, необхідними для побудови ефективного спілкування [5];

- готовність і здатність особистості до здійснення успішного спілкування, тобто такого, що досягає мети і є емоційно сприятливим (психологічно комфортним) для сторін-учасників, забезпечує доброзичливу взаємодію людей, ефективне вирішення різноманітних завдань спілкування, володіння усним та писемним мовленням [2].

З погляду психології, комунікативна компетентність є складною особистісною характеристикою, яка включає комунікативні здібності та уміння, психологічні знання у сфері спілкування, якості особистості, психологічні стани, які супроводжують процес спілкування. Тобто, поняття окреслює таку характеристику людини, яка визначає її здатність бути успішно реалізованою у процесі соціальної взаємодії.

Наявність у комунікативній компетентності діяльнісного аспекту дозволив виокремити такі її компоненти:

- мотиваційний компонент - це потреба в позитивних контактах, мотиви розвитку компетентності, прагнення бути успішним партнером взаємодії, цінності та мета спілкування;

- когнітивний компонент - соціальне сприйняття, уява, мислення; знання у сфері людських взаємостосунків, спеціальні психологічні знання; знання про мову та мовлення;

- особистісний компонент - соціально-перцептивні здатності, емоційний контакт, особистісні характеристики, образ іншого як партнера взаємодії;

- поведінковий компонент - індивідуальна система оптимальних моделей міжособистісної взаємодії, суб'єктивний контроль комунікативної поведінки [5, с. 181].

Доцільно зазначити, що відповідно до Державного стандарту початкової освіти однією з ключових компетентностей визначено «вільне володіння державною мовою, що передбачає уміння усно і письмово висловлювати свої думки, почуття, чітко та аргументовано пояснювати факти,... усвідомлення ролі мови для ефективного спілкування та культурного самовираження,. здатність спілкуватися рідною мовою, що передбачає активне використання рідної мови в різних комунікативних ситуаціях, зокрема в побуті, освітньому процесі, культурному житті громади...» [3, с. 92].

У меті вивчення української мови та літератури, першочергово зазначається формування комунікативної компетентності та здатності спілкуватися українською мовою для духовного, культурного і національного самовираження, користуватися нею в особистому і суспільному житті, міжкультурному діалозі [3, с. 94].

Відповідно до Державного стандарту у Типовій освітній програмі початкової освіти, розробленої під керівництвом Р. Шияна, компетентнісний підхід до навчання в початковій школі не лише декларується, а й набуває конкретної інструменталізації. У пояснювальній записці до пр ограми визначені змістові лінії, спрямовані на формування комунікативної компетентності: в умовах безпосереднього спілкування пропонується реалізація змістової лінії «Взаємодіємо усно», в умовах опосередкованого спілкування - «Читаємо», «Взаємодіємо письмово» та «Досліджуємо медіа» [8, с. 124].

До складу компетентності входить сукупність знань та умінь, які забезпечують ефективний перебіг комунікативного процесу. З-поміж комунікативних умінь виокремлюються такі: уважно слухати і правильно розуміти думку, виражену співрозмовником; формулювати власне судження, правильно виражати його засобами мови; змінювати, слідом за думками співрозмовника, тему мовленнєвої взаємодії; підтримувати певний емоційний тон; слухати своє мовлення, вносити необхідні зміни.

Враховуючи, що мовне спілкування не обмежується тільки процесом передачі та прийому інформації, а включає регулювання відносин між партнерами, встановлення різного роду взаємодії, як здатності зрозуміти, проаналізувати ситуацію спілкування, суб'єктивно оцінити свій комунікативний потенціал і прийняти необхідне рішення, комунікативна компетентність не може містити лише мовні складові.

Ефективність формування комунікативної компетентності молодших школярів значною мірою залежить від визначення її рівневої характеристики. Рівень сформованості того чи іншого вміння визначають (згідно з критеріями) як умовну міру, що дає змогу збагнути явище й на цій підставі дати йому оцінку.

Дескриптори комунікативних умінь у Загальноєвропейських рекомендаціях містять критерії оцінювання окремо для діалогічного та монологічного мовлення. Для загального усного мовлення визначено критерії обсягу висловлювання, складності фраз/речень і граматичних структур, зв'язності мовлення, тематичності, комунікативних функцій, вільності мовлення, змістовності, а для загального усного спілкування - обсяг висловлювання, складність фраз/речень і граматичних структур, вільність мовлення, тематичність, спектр використаних мовних засобів, спонтанність мовлення, природу предмета розмови, мовну правильність, ініціативність, реактивність, інтеракційність, зв'язність і змістовність [2, с. 85].

В. Гаркуша пропонує такі критерії комунікативної компетентності учнів початкової школи:

- когнітивний - наявність знань, необхідних у спілкуванні та необхідність їх використання, здатність до адекватної самооцінки;

- емоційно-ціннісний - поважне ставлення до співрозмовника та його думки; готовність до встановлення емоційного контакту зі співрозмовником; адекватність емоційних реакцій у спілкуванні; отримання задоволення від спілкування;

- поведінково-регулятивний - уміння слухати іншого й грамотно дискутувати; висловлювати та відстоювати власну думку; володіння вербальними й невербальними засобами комунікації [1, с. 39].

Визначені критерії та їх показники дозволяють виокремити три рівні сформованості комунікативної компетентності учнів початкових класів:

- низький рівень, що характеризується низькими здібностями до практичного використання системи мови, неповним володінням комунікативною діяльністю, елементарною теоретичною підготовкою, нездатністю до застосування соціокультурної, діалектичної інформації у комунікативних ситуаціях;

- середній рівень - характеризується достатніми здібностями до практичного використання системи мови, частковим володінням комунікативною діяльністю, достатньою теоретичною підготовкою, спроможністю до застосування соціокультурної, діалектичної інформації у комунікативних ситуаціях;

- високий рівень - характеризується високими здібностями та вміннями до практичного використання системи мови, повним володінням комунікативною діяльністю, спроможністю до творчого застосування соціокультурної, діалектичної інформації в комунікативних ситуаціях [2, с. 89].

Таким чином, рівень вирішення комунікативних завдань є показником рівня розвитку комунікативних здібностей, комунікативних умінь. Отже, врахування основних критеріїв формування комунікативної компетентності в молодших школярів набуває великого значення в процесі освіти, сприяє розвитку міжособистісного спілкування. Рівень сформованості комунікативних умінь залежить від багатства словникового запасу молодшого школяра та здатності використовувати всю різноманітність граматичних засобів мови у власних висловлюваннях.

Висновки

комунікативний компетентність школяр навчання

Проведений теоретичний аналіз комунікативної компетентності як складного, багатогранного явища дає розуміння її психологічної сутності та закономірностей становлення у молодшому шкільному віці; дозволяє виділити у ньому мотиваційний, когнітивний, особистісний та поведінковий компоненти, критерії визначення рівнів сформованості.

Реалізація комунікативних стратегій у шкільному навчанні досягається шляхом застосування комунікативного підходу до навчання, метою якого є підготовка молодших школярів до повноцінного спілкування в усній і писемній формі, тобто формування у них комунікативної компетентності. У новому Держстандарті початкової освіти формування комунікативної компетентності визначено пріоритетним напрямом, що спонукає до визначення методів та форм його реалізації.

Бібліографія

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики / Ф. С. Бацевич. - К. : Центр навч. л-ри, 2004. - 472 с.

2. Васильєва О. В. Модель формування комунікативної компетентності молодших школярів засобами міжпредметних зв'язків / О. В. Васильєва // Збірник наукових праць. Педагогічні науки. Випуск 65. - Херсон: ХДУ, 2014 - С. 85-90.

3. Державний стандарт початкової загальної освіти // Типові освітні програми для закл. загальної середньої освіти: 1-2 класи. - К. : ТД «ОСВІТА-ЦЕНТР+», 2018. - С. 92-121.

4. Каюмов А. Т. Комунікативна компетентність - мета навчального процесу / А. Т. Каюмов // Початкова освіта. - 2017. - № 6. - С. 11-16.

5. Корніяка О. М. Сучасні підходи до вивчення комунікативної компетентності особистості / О. М. Корніяка // Проблеми сучасної психології: Збірник наукових праць Кам'янець Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка, Л. А. Онуфрієвої. - Вип. 3. - Кам'янець-Подільський: Аксіома. - 2016. - С. 180 - 194.

6. Словник синонімів української мови: у 2-х т. - Т. 2. / А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк [та ін.]. - К. : Наукова думка, 2006. - 960 с.

7. Словник української мови [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://services.ulif.org.ua/expl/Entry/index7wordidM &page=0.

8. Типова освітня програма початкової освіти. Цикл І (1-2 класи) під керівництвом Шиян Р. Б. // Типові освітні програми для закл. загальної середньої освіти: 1-2 класи. - К. : ТД «ОСВІТА-ЦЕНТР+», 2018. - С. 122-189.

Размещено на Allbest.ru