Технологія розвивального навчання як засіб формування пізнавального інтересу на уроках математики в початковій школі

викладач Нікітіна О.О.

У статті розкрито зміст технології розвивального навчання молодших школярів, описано систему та принципи розвивального навчання, визначено мету та завдання технології розвивального навчання. Акцент зроблено на розвитку пізнавального інтересу засобами технології розвивального навчання.

Ключові слова: початкова школа, технології розвивального навчання, математика, пізнавальний інтерес.

Проблема, її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями

Початкова школа - це основа сучасної освітньої системи. Реалізація розвивального методу навчання в початковій школі може змінити хід розвитку особистості учня, колективу класу та формування навчальної діяльності. В умовах особистісно орієнтованого навчання особливого значення набуває мотиваційний компонент учіння. У формуванні в школярів уміння вчитися мотивація є найбільш значимою, вона зумовлена інтелектуальною ініціативою, інтелектуальним почуттям, емоційним комфортом навчання.

Оригінальність мислення, вміння співпрацювати, а також творчі навички школярів найповніше виявляються та успішно розвиваються в діяльності, а особливо в тій, яка має дослідницьку спрямованість. Цей факт є актуальним для учнів початкової школи, адже в цьому віці навчальна діяльність стає провідною і визначає розвиток основних пізнавальних особливостей молодшого школяра. Така якість особистості, як дослідницький інтерес особливо властива дитині, яка щойно приходить до школи. оригінальність мислення, вміння співпрацювати, а також творчі навички школярів найповніше виявляються та успішно розвиваються в діяльності, а особливо в тій, яка має дослідницьку спрямованість. Цей факт є актуальним для учнів початкової школи, адже в цьому віці навчальна діяльність стає провідною і визначає розвиток основних пізнавальних особливостей молодшого школяра.

Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні та розкритті суті технології розвивального навчання, системи та принципів розвивального навчання, мети цього навчання та завдань системи.

Аналіз публікацій (виділення невирішених проблем). В історії розвитку педагогічної науки термін «розвивальне навчання» уперше зустрічається в працях Й. A. Песталоцці - одного із засновників теорії елементарної освіти. Видатний педагог К. Д. Ушинський назвав це «великим відкриттям Песталоцці» й усіляко розвивав його ідеї у своїх підручниках («Рідне слово», «Дитячий світ»), особливо у фундаментальній праці «Людина як предмет виховання» [5, с. 126]. В педагогічній науці пізнавальний інтерес розглядався з різних позицій: як засіб навчання, який використовує вчитель у своїй діяльності для стимулювання навчальної діяльності школярів; як важливий внутрішній мотив навчання та як окрема якість особистості, яка виявляється в допитливості. Дослідники Л. І. Божович, Н. Г. Морозова, Г. І. Щукіна, В. Н. Липник, Ф. К. Савіна, Н. М. Бібік та ін. розглядають пізнавальний інтерес як внутрішній мотив, який спонукає учня до навчально-пізнавальної діяльності. Наукові фундаментальні психолого-педагогічні дослідження реалізації концептуальних положень системи розвивального навчання почалися у 60-х роках минулого століття в межах діяльності вітчизняної психологічної школи (в Харківському університеті, Харківському інституті, в Інституті загальної й педагогічної психології АПН). Під керівництвом видатних учених В. В. Давидова та Д. Б. Ельконіна, у результаті тривалих досліджень провідними психологами, методистами та вчителями (В. В. Рєпкіним, С. Д. Максименко, О.К. Дусавицьким, Т. В. Середою, Ф. Г. Боданським та ін.) була розроблена концепція розвивального навчання.

Виклад основного матеріалу

Проблема розвивального навчання має тривалу історію становлення, яка бере початок із пошуків вирішення проблеми співвідношення навчання і розвитку. Ідея розвивального навчання належить психологу та педагогу Д. Б. Ельконіну. Система розвивального навчання в загальному вигляді передбачала формування в учнів молодшого шкільного віку певних здібностей до самовдосконалення, саморозвитку та самопізнання через спеціально організоване навчання. Завданням системи розвивального навчання було визначено формування у дитини певних здібностей (рефлексію, аналіз, планування) щодо самовдосконалення. Знання розглядалися як засіб для розвитку особистості.

Розвиток особистості дитини як суб'єкта життєдіяльності виступав метою навчання. Головним мотивом навчання в системі розвивального навчання виступає інтерес до пізнання: формуються основи наукового мислення, інтелектуальні та особистісні здібності, яких у дитини раніше не було. Основним завданням діяльності педагога в системі розвивального навчання є формування в учнів уміння вчитися - здатності ставити та розв'язувати завдання у процесі навчання. Причому навчання є розвиваючим практично для усіх дітей, хоча рівень їхніх інтелектуальних здібностей може бути різним.

У контексті розвивального навчання змінюється і роль учителя. Педагог не є джерелом інформації, він повинен вміло поставити пізнавальну задачу перед учнями, активізувати їхню розумову діяльність. Учень і вчитель в системі розвивального навчання є активними учасниками освітнього процесу.

Вважаємо за необхідно зупинитися детально на принципах, які регулюють систему розвивального навчання.

1. Принцип організації процесу навчання відповідно до етапів вікового розвитку дітей. На цьому етапі слід розмежувати стадії навчання. В основі такого розмежування лежить провідна діяльність учнів різного віку. Для кожної стадії навчання має бути характерним. Коли дитина приходить до школи, вона повинна розуміти нові поняття, які вона отримує, на відміну від дошкільного досвіду. А з переходом дітей в старші класи повинен якісно змінюватися зміст навчальних предметів і методи їхнього викладання.

2. Принцип діяльності.

Використовуючи ідею про те, що розвиток особистості забезпечується діяльністю самої людини, В. В. Давидов зазначав, що діти повинні отримувати знання в діяльності. А це можливе лише під час виконання дій учнями. Реалізація цього принципу дозволяє зберегти більшість знань і одночасно набути практичні уміння на основі теоретичних положень.

3. Принцип предметності.

Цей принцип вказує на те, з чим повинні працювати учні в процесі засвоєння того чи іншого матеріалу. З позиції принципу виявлення понять, які засвоюються, спочатку відбувається в ході перетворення різноманітних предметів, а потім цей первинний зміст поняття відтворюється у вигляді моделей. Після цього вже запропонований в матеріальній формі зміст засвоюваного поняття стає доступним для подальших дій перетворення, які направлені на вивчення його змісту. Таким чином, даний принцип націлює на навчання учнів моделюванню, значення якого полягає в заміні одних об'єктів іншими, дослідження яких дозволяє дізнатися нове про замінені об'єкти. Моделі можуть бути знакові (різні формули), графічні (малюнки, креслення, схеми), предметні (макети, моделі механізмів).

Розроблені В. В. Давидовим принципи розвивального навчання були спрямовані на формування в учнів теоретичного типу мислення [1, с.133 ].

В технології розвивального навчання розроблено узагальнений спосіб вирішення навчального завдання, який складається з наступних навчальних дій:

1. Аналіз умови завдання та виділення основної властивості об'єкта, що досліджується.

2. Побудова моделі об'єкта, що досліджується.

3. Отримання нової інформації про об'єкт на основі вивчення його моделі.

4. Побудова системи завдань, які розв'язуються загальним способом.

5. Контроль за виконанням дій (здійснення самоконтролю).

6. Оцінка засвоєння загального способу дій як результату розв'язання поставленого навчального завдання [8, с. 51].

Система розвивального навчання - це інноваційна педагогічна технологія випереджувального та інтелектуального розвитку особистості дитини. У школі розвивального навчання справжньою метою є сам процес, у якому створюються умови для розвитку, і головний результат діяльності школи - створення цього живого процесу, що стимулює розвиток.

Система розвивального навчання молодших школярів може успішно функціонувати за пошуково- дослідницької навчальної діяльності, яка розпочинається з формулювання для учнів навчального завдання, що вимагає від них якісно нового розуміння аналізу ситуації і своїх дій. Пошуково-дослідницький метод - метод залучення учнів до самостійних і безпосередніх спостережень, на основі яких вони встановлюють зв'язки предметів і явищ дійсності, роблять висновки, пізнають закономірності.

Поставивши перед учнями навчальне завдання, вчитель організовує його розв'язання, тобто власне пошукову діяльність. Для цього він повинен бути реальним учасником спільного пошуку, а не його керівником. Усі його міркування про конкретні дії учнів, пропозиції щодо варіантів розв'язання завдань мають бути відкритими для критичного аналізу та оцінювання так само, як і дії учнів.

Сутність навчальних дій полягає у розв'язанні навчального завдання. До таких дій належать:

- виокремлення проблеми із поставленого завдання;

- виокремлення загального способу розв'язання проблеми на основі аналізу, загальних відношень у матеріалі, що вивчається;

- моделювання загальних відношень навчального матеріалу і загальних способів розв'язання навчальних проблем у предметній, графічній або буквеній формі;

- конкретизація та збагачення окремими виявами загальних відношень і загальних способів дій;

- контроль за процесом і результатами навчальної діяльності, за виконанням попередніх завдань;

- оцінювання засвоєння загального способу як результату розв'язання навчального завдання.

На уроках математики з перших днів вводяться веселі завдання-пастки, які не можна розв'язати, якщо діяти чітко за інструкцією дорослого: щось треба зробити по-своєму, необхідно застосувати логічне мислення. Наприклад, такі задачі: «Скільки яблук знайшов Петро, якщо червоних яблук було одне, жовтих - жодного, а груш - цілих три?»; «Візьми три палички. Зроби з них трикутник. А тепер з цих самих паличок склади квадрат» [7, с. 46]. Такі завдання потребують не стільки знань, скільки постійного аналізу вимог дорослого.

Психологи встановили, що саме в групі дітей, які співпрацюють, є сприятливі умови для розвитку самостійності мислення, пізнавальної ініціативи дитини. З цією метою, наприклад, в системі Д. Б. Ельконіна та В. В. Давидова, вже на підготовчому етапі до школи, дітей ділять на групи по 4-5 учня у кожній, і вчать працювати, співпрацюючи один з одним [2, с. 17].

Розвивальне навчання на уроках математики в початковій школі відбувається тоді, коли постійна, активна взаємодія учнів. Взаємодія та співробітництво під час роботи в парах або групах може розвивати комунікативні вміння й навички, забезпечувати виховання, оскільки діти змушені працювати в команді, прислухатися до думки кожного, знімати нервове напруження, це дає можливість змінювати форми діяльності [6, с. 24]. Вже з першого класу діти вчаться працювати в парах, можуть обмінюватися своїми думками, обговорювати певне завдання.

Висновки

розвивальний навчання школяр математика

Ефективними засобами розвитку живого інтересу до вивчення предмету математики в початкових класах поряд з іншими методами є розвивальні ігри. Гра переключає довільну увагу дітей на навчальний процес, на розв'язання навчального завдання. Вона спонукає учнів до виконання більшої кількості різних завдань, сприяє більш свідомому, ґрунтовному засвоєнню знань, умінь і навичок. Застосування ігор на уроці математики допомагає вчителю урізноманітнити роботу учнів, зняти напруження від звичайної навчальної діяльності, переключити увагу школярів. Подача нового матеріалу в ігровій формі, дає кращі результати, ніж традиційна форма викладу. В ситуації дидактичної гри дитина засвоює програмовий матеріал краще та швидше.

Отже, робота за технологією розвивального навчання сприяє всебічному гармонійному розвитку кожної взято окремої дитини. Також цей метод призводить до збільшення стандартів всього класу водночас, що надалі полегшує роботу з методом розвивального навчання.

Бібліографія

1. Давыдов В. В. Проблемы развивающего обучения / В. В. Давыдов. - М.: Педагогика, 1986. - 456 с.

2. Давыдов В. В. Теория развивающего обучения / В. В. Давыдов. - М. : Интор, 1996. - 544 с.

3. Дусавицкий А. К. Развивающее образование. Основные принципы. - М.: Дом педагогики, 1996. - 203 с.

4. Дусавицький О. К. Розвивальна освіта: теорія і практика. Статті. - Харків, 2002. - 254 с.

5. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів / О.Я Савченко. - К.: Ґенеза, 1999. - 368 с.

6. Семенець С. П. Особистісно розвивальний підхід до математичної освіти: розвивально-задачний метод навчання / С. П. Семенець // Математика в школі. - 2008. - № 11-12. - С. 23-27.

7. Семенець С. П. Теорія задач розвивальної математичної освіти / С. П. Семенець // Дидактика математики: проблеми і дослідження: Міжнар. зб. наук. робіт. - Вип. 30. - Донецьк : Вид-во ДонНУ, 2008. - 324 с.

8. Фурман А. В. Методологічний аналіз системи розвивального навчання / А.В. Фурман // Педагогіка і психологія, 1995. - № 1. - С. 49-52.

Размещено на Allbest.ru