Самонавчання майбутніх учителів природничих дисциплін як умова модернізації освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Самонавчання майбутніх учителів природничих дисциплін як умова модернізації освіти

Терещенко Оксана Василівна - кандидат хімічних наук, доцент кафедри природничих наук та методик їхнього навчання Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка

Ярова Лариса Олегівна - кандидат педагогічних наук, доцент кафедри перекладу, прикладної та загальної лінгвістики Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка

Громова Тетяна Валеріївна - асистент кафедри мікробіології, вірусології, імунології Донецького національного медичного університету

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми

Сьогодні суспільству потрібні ініціативні і творчі фахівці, які володіють навичками соціально - професійної мобільності, готовності до швидкого оновлення знань, розширення арсеналу навичок і вмінь освоєння нових сфер діяльності.

Навчання із засобу засвоєння готових загальновизнаних знань перетворюється в спосіб обміну інформацією між людьми протягом усього життя.

У зв'язку зі стратегічними й тактичними змінами акцентів у цілях і завданнях природничої освіти (як середньої так і вищої), швидким оновленням природничо-наукового знання та інтенсивним впровадженням новітніх освітніх технологій його необхідно суттєво модернізувати відповідно до сучасних освітніх парадигм. Таким чином існує потреба в учителях здатних до постійного оновлення професійних знань, умінь та навичок, що вимагає удосконалення їх професійної підготовки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аналіз психолого-педагогічних та методичних джерел з проблем підготовки майбутніх учителів природничих дисциплін засвідчує, що дослідженню її окремих аспектів приділялася певна увага в працях вітчизняних (Н. Баюрко, Л. Даниленко, О. Демченко, В. Євдокимов, О. Матвійчук, О. Савченко, С. Стрижак, О. Шевчук) і зарубіжних (А. Маслоу, О. Раченко, А. Хуторський, Е. Флешар) науковців. Різноманітні аспекти самонавчання та самоосвіти відображені в працях А. Айзенберга, Є. Андрєєвої, Ю. Бабанського, Д. Левітаса, П. Підкасистого, М. Скаткіна тощо.

Не зважаючи на існуючі дослідження, в дослідженнях вивчення стану професійної підготовки майбутніх учителів природничих дисциплін дало змогу виявити протиріччя між зростаючим значенням самонавчання в контексті концепції безперервної освіти та відсутністю систематичного розвитку вмінь у студентів управління своєю діяльністю, що є основою самоосвіти.

Мета статті - дослідити необхідність обґрунтування умов ефективного самонавчання студентів - майбутніх учителів природничих дисциплін.

Виклад основного матеріалу дослідження

самоосвіта учитель природнича дисципліна

Поняття «самоосвіта» і «самонавчання» увійшли в коло наукових досліджень в 30-60-ті роки ХІХ століття, що було обумовлено «особливою увагою до духовних процесів особистості та суспільно- політичними умовами життя» [6, с. 13]. В педагогічних дослідженнях відбулися зміни щодо співвідношення самоосвіти і освіти, і визначалось, що «провідним і панівним явищем має бути самоосвіта, а освіта - допоміжним» [5, с. 76]. У дослідженнях також зверталася увага на психологічну основу управління викладачем самостійною пізнавальною діяльністю учнів, особливу роль в якій відіграють інтереси і прагнення учнів до знання, їх пошук і роздуми, інтенсивна власна розумова діяльність. Педагоги першої половини ХХ століття підкреслювали, що школа повинна готувати до майбутньої самоосвітньої діяльності.

Діяльнісному підходу в організації самоосвітньої роботи присвячені дослідження Ю. Бабанського, П. Підкасистого, А. Усової тощо. Науковці розглядають питання аналізу структури та раціональної організації самоосвітньої діяльності, наголошується на необхідності цілеспрямованого формування вмінь самоосвіти шляхом залучення студентів до самостійного пошуку; студента (учня) визначають суб'єктом навчання. У працях висвітлюється проблема активізації самостійності учнів як необхідної умови їх подальшої самоосвіти, особлива увага приділяється спеціальними методиками становлення умінь самостійного пізнання.

У дослідженнях психологів П. Гальперіна, Н. Тализіної наголошується на тому, що рівень розумового розвитку особистості залежить не тільки від змісту знань, а й від способів їх оволодіння, вмінь користуватися узагальненими прийомами розумової діяльності, раціональними прийомами навчальної роботи, бути підготовленими до самостійного оволодіння знань [4].

У науково-педагогічній і методичній літературі діяльність учнів - учіння трактують як особливу індивідуальну діяльність з оволодіння соціокультурними нормами пізнання; діяльність, яка може відбуватись за визначеною навчальною програмою, а може керуватись лише самою особистістю [8, с. 27]. Таким чином поняття самонавчання можна визначити як навчання, в якому певна діяльність викладача виконується самостійно студентом, має більш цілеспрямований характер і найчастіше формується в процесі організованого навчання.

З точки зору пізнавальної діяльності поняття «самоосвіта» в науковій літературі трактується неоднозначно. Самоосвіту розглядають як вид пізнавальної діяльності (І. Барсуков, А. К. Громцева), форми задоволення пізнавальних потреб (Г. Сухобська), засоби пізнання навколишньої дійсності (Г. І. Серіков).

Загальні закономірності процесу самоосвіти, які допомагають усвідомити сутність прагнення до неї, сформульовані Б. Ф. Райським:

1. Прагнення до самоосвіти тісно пов'язане з моральним і розумовим розвитком людини.

2. Прагнення до самоосвіти зростає шляхом регулярної самоосвітньої діяльності в міру задоволення пізнавальних потреб і інтересів студента.

3. Прагнення до самоосвіти залежить від рівня умінь самоосвіти і, в свою чергу, стимулює їх вдосконалення.

4. Прагнення до самоосвіти залежить від умов пізнавальної діяльності. Виникнення непереборних труднощів в задоволенні пізнавальних потреб і інтересів, а також переривання самоосвітньої діяльності тягне загасання прагнення до самоосвіти [9, с. 1014].

Планомірною підготовкою до самонавчання і самоосвіти в майбутньому науковці визначають самостійну діяльність. У той же час поняття «самостійна робота» як педагогічне поняття - одна з найбільш вживаних дидактичних категорій. Самостійна робота в сучасній дидактиці - це специфічна форма навчання, змістом і метою якої є самостійна побудова способів досягнення поставленої мети [7]. Різні підходи до її змісту, структури, видів, функцій свідчать про складність цього поняття. Наведені визначення виявляють істотні відмінності між окресленими поняттями, а саме: самонавчання передбачає власне цілепокладання, а самостійна робота передбачає наявність сформульованої мети викладачем.

Проблема самонавчання студентів закладів вищої освіти розкрита у дослідженнях С. Акманової як цілеспрямована, систематична, самостійна і автономна діяльність суб'єкта самонавчання із засвоєння знань, розвитку уявлень, формулюванні понять і категорій, формування вмінь і навичок [1]. Автономність трактується автором як «здатність визначати і формулювати цілі, принципи, добирати зміст, методи і засоби навчання та реалізовувати їх добровільно та самостійно» [1].

На думку Т. Стефановської, автодидактика є загальною теорією самонавчання. Відповідно до рівня розвитку цілепокладання і автономності особистості вченими виділяються різні ступені самонавчання У той же час, відповідно до принципів поетапного особистісного розвитку та діяльнісного підходу, ми вважаємо, що переведення освітнього процесу в режим самонавчання забезпечується поступово. Шляхом зниження управління з боку викладача.

Самоосвіту можна визначити як цілеспрямований процес самонавчання і самовиховання в інтересах особистості, суспільства і держави. Самовиховання трактується в науковій літературі як систематична і свідома діяльність людини, спрямована на саморозвиток і формування базової культури особистості. Отже, самонавчання, на нашу думку, можна визначити як процес цілеспрямованого і свідомого оволодіння знаннями, уміннями та навичками за допомогою власних прагнень і самостійно обраних засобів навчання.

Оскільки під час самонавчання мета та способи її досягнення визначаються самою особистістю, це вимагає розвитку вмінь і навичок цілепокладання та саморегуляції. Тому, погоджуючись з думкою

Ю. Бабанського, вважаємо, що цілі самонавчання передбачають три основні напрямки: компенсацію недоліків здобутої освіти, постійну адаптацію до зовнішніх умов, безперервний розвиток творчого потенціалу особистості [2].

Найважливішими передумовами надання самонавчанню масового характеру є: досить високий освітній рівень всіх членів суспільства як основа подальшого збагачення кожним своїх знань; усвідомлення кожним членом суспільства необхідності постійного підвищення свого інтелектуального рівня, професійної майстерності та оволодіння вміннями самостійної роботи; створення відповідних умов для розвитку і задоволення кожним своїх пізнавальних потреб і інтересів [3].

Аналіз напрямків розвитку і модернізації сучасної системи освіти дозволив виявити умови ефективного самонавчання майбутніх учителів природничих дисциплін:

1) компетентнісний підхід як засіб орієнтації освіти на особистісно-значущі і практико-спрямовані результати, що дозволяють домогтися інтеграції цілей і змісту процесу навчання, стати фактором його розвитку. Відповідно до дидактичних вимог компетентнісний підхід виступає як принцип реорганізації змісту і процесу для досягнення зазначених цілей і оцінюється також як освітній результат - якість сучасної освіти. Основним освітнім результатом має стати не система знань, умінь і навичок, а набір ключових компетентностей в інтелектуальній, комунікативній, інформаційній, соціальній та інших сферах;

2) психолого-педагогічний супровід самостійної роботи студентів як система професійної діяльності викладача, спрямована на створення психолого- педагогічних умов для успішного навчання, виховання і професійно-особистісного розвитку студента в умовах навчального середовища закладів вищої освіти;

3) інформатизація освіти як процес забезпечення сфери освіти методологією і практикою розробки та оптимального використання сучасних засобів інформаційних технологій, орієнтованих на реалізацію психолого-педагогічних цілей навчання і виховання;

4) синергетичний підхід як основа аналізу педагогічних явищ з метою виявлення взаємозв'язків елементів системи самонавчання, що здатна до самоорганізації. В якості основних принципів синергетичного підходу визначено нелінійність, наявність резонансного впливу.

Самонавчання майбутніх учителів природничих дисциплін передбачає управління пізнавальною діяльністю студентів, яке передбачає створення сприятливих умов і засобів для реалізації прийомів і методів навчання, що включають алгоритми формування та використання інформаційно-освітнього середовища, що дає можливість визначити місце самонавчання в системі: навчання - самостійна робота - самонавчання.

Висновки та перспективи подальших розвідок напряму

Таким чином, в результаті аналізу наукових досліджень, нами показано зростання значущості самонавчання в сучасному світі, за умов відповідної її організації. Стратегія дослідження процесу самонавчання майбутніх учителів повинна ґрунтуватись на компетентнісному та синергетичному підходах з урахуванням сучасних інформаційних технологій та психолого-педагогічного супроводу студентів. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми професійної підготовки майбутніх учителів природничих дисциплін. Подальшого вивчення потребують питання змістового наповнення навчально- методичного забезпечення самонавчання майбутніх учителів.

Список джерел

самоосвіта учитель природнича дисципліна

1. Акманова С. В. Развитиенавыковсамообучения у студентовуниверситета: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.08 / С. В. Акманова. - Магнитогорск, 2004. - С. 197 .

2. Бабанский Ю. К. Избранные педагогическиетруды / Ю. К. Бабанский. - М. : Педагогика, 1989. - С. 558.

3. Вилотиевич М. От традиционной к информационнойдидактике / М. Вилотиевич // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 20, Педагогическоеобразование. - 2003. - № 1. - С. 20-59.

4. Гальперин П. Я. Четырелекции по психологии / П. Я. Гальперин. - М. : Кн. дом «Университет», 2000. - С. 112.

5. Каптеров П. Ф. О саморазвитии и самовоспитании / П. Ф. Каптеров // Педагогика. - 1999. - № 7. - С. 73-84.

6. Косенко Н. В. Самообразование молодого учителя какусловиеегонепрерывногообразования: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / Н. В. Косенко. - Л., 1990. - С. 140 .

7. Новик И. А. Формированиеметодическойкультуры учителям математики в педвузе: монография / И. А. Новик - Минск: БГПУ, 2003. - С. 179.

8. Репьев Ю. Г. Инвариантнаядидактическая система интерактивногосамообучения в открытомдистанционномобразовании / Ю. Г. Репьев // Открытоеобразование. - 2003. - № 6. - С. 15-32.

9. Райский Б. Ф. О некоторых

закономерностяхпроцессасамообразования /Б. Ф. Райский // Формирование у учащихсястремления к самообразованию. - Волгоград, 1976. - С. 10 - 15.

10. Талызина Н. Ф. Управлениепроцессомусвоения знаний / Н. Ф. Талызина. - М. : Изд-во МГУ, 1984. - С. 344.

REFERENCES

1. Akmanova S. V. (2004). Razvytyenavykov

samoobuchenyja u studentovunyversyteta. [The developmentof self-learningskillsatuniversity students]. Moscow.

2. Babanskyj, Ju. K. (1989). Yzbrannue pedaghoghycheskyetrudy. [SelectedPedagogical Works]. Moscow.

3. Vylotyevych, M. (2003). Ottradycyonnoj k ynformacyonnojdydaktyke. [Fromtraditionaltoinformationaldidactics]. Moscow.

4. Ghaljperyn, P. (2000). Ja. Chetyrelekcyypopsykhologhyy. [ Fourlecturesonpsychology]. Moscow.

5. Kapterov P.F.(1999). O samorazvytyy y samovospytanyy [About self-developmentandselfeducation]. Moscow.

6. Kosenko, N. V. (1990). Samoobrazovanyemolodoghouchyteljakakuslovyeeghoneprer)wnoghoobrazovanyj. [Self-educationof a youngteacheras a conditionofhiscontinuingeducation]. Moscow.

7. Novyk, Y. A. (2003). Formyrovanye metodycheskojkuljl^^^ uchyteljammatematyky v pedvuze: monoghrafyja. [Formationof a methodologicalcultureformathematicsteachersat a pedagogicaluniversity]. Belarus.

8. Repj'ev, Ju. Gh. (2003). Ynvaryantnaja dydaktycheskajasystemaynteraktyvnogho samoobuchenyja v otkrptomdystancyonnomobrazovanyy. [Invariantdidacticsystemofinteractive self-studyinopendistanceeducation]. Moscow.

9. Rajskyj, B. F. (1976). O ^koto^h akonomernostjakhprocessasamoobrazovanyja [Onsomelawsoftheprocessof self-education]. Moscow.

10. Tatyzyna N. F. (1984). Upravlenye processomusvoenyjaznanyj. [Knowledge Management]. Moscow.

Размещено на Allbest.ru