Активізація та поглиблення професійних знань у процесі вивчення дисциплін професійної і практичної підготовки майбутніх магістрів фізичного виховання

Постановка проблеми. Становлення України як самостійної держави, її національне відродження та перехід до ринкових відносин кардинально вплинули на роль спеціалістів з вищою освітою. Особливе місце серед них посідають майбутні педагоги високої компетенції, всебічно освічені, рівень підготовки яких повинен забезпечити соціально-педагогічні потреби суспільства в умовах реалізації "Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті" [3; 4].

Побудова національної системи освіти в Україні передбачає новий підхід до професійної підготовки майбутніх кадрів, спрямований на подолання кризи в освіті, яка виявляється, передусім, у невідповідності знань студентів запитам особистості, суспільним потребам і світовим стандартам, знеціненні соціального престижу освіченості та інтелектуальної діяльності [3].

Вища педагогічна школа і педагогіка пройшли тривалий історичний шлях. На цьому шляху педагогіка вищої школи із суми ідей та концепцій поступово перетворилася в науку, здатну забезпечити науковий підхід до сучасного навчального процесу, визначити його закономірності, а також найбільш оптимальні форми, методи, засоби навчання і виховання студентів [3].

Розвиток сучасної педагогічної школи в Україні - багатогранний процес, котрий змінює її обличчя, наближаючись до рівня соціальних, політичних, педагогічних вимог епохи технічної та технологічної революції. Серед важливих позитивних тенденцій розвитку педагогічної школи - курс на демократизацію, диверсифікацію та диференціацію форм і методів навчання, що підвищують активність, самостійність студентів, включення їх у дослідно-експериментальну діяльність, педагогізацію найновіших технічних засобів [3].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Як зазначає Р.П. Карпюк, в європейських країнах споживачі результатів освітніх систем оцінюють якість освіти та підготовленість фахівців за рівнем їх компетентності, швидкості опанування відомих компетенцій і здатності створювати нові компетенції [5].

Розкриваючи роль освітніх компетенцій у стандартах, учені (В.В Краєвський і А.В. Хуторський) зауважують, що освітні компетенції є наслідком особистісно-діяльнісного підходу до освіти, оскільки відносяться до особистості студента, формуються і перевіряються у процесі виконання ним певним чином складеного комплексу дій. Освітні компетенції належать не до всіх видів діяльності, в яких бере участь людина, а лише до тих, які охоплюють основні освітні галузі й навчальні предмети. Вони відтворюють освітньо-діяльнісну складову вищої освіти і покликані забезпечити комплексне досягнення її цілей [7]. На думку вчених, згідно з вимогами до рівня підготовки спеціалістів, освітні компетенції становлять інтегральні характеристики якості підготовки студентів, пов'язані з їхньої здібністю цільового осмисленого застосування комплексу знань, умінь і способів діяльності відносно певного міждисциплінарного кола питань [7]. Відтак, освітні компетенції студента стануть відігравати багатофункціональну метапредметну роль не лише у виші, а й у колі друзів, у майбутніх виробничих стосунках, під час проходження педагогічної виробничої практики [10].

Ретроспективний теоретичний аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури, результатів досліджень педагогічної практики дає можливість визначити професіоналізм як інтегровану якість, вважаючи, що це результат інтенсивної довготривалої педагогічної діяльності, і вона, як результат, передбачає високий рівень продуктивності праці [1].

А.В. Хуторський вважає, що перелік ключових компетенцій потребує відбору і деталізації стосовно я з курсів навчання, так і з навчальних дисциплін і освітніх галузей [10]. С.Є. Шишов та В.О. Кальней поняття компетенції визначають через поняття здатності: "компетенція - це загальна здатність, яка ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, нахилах, які набуваються завдяки навчанню" [11].

Нині системи освіти різних країн Європи, у т. ч. й України, при всій їх культурно-національній різноманітності та специфіці економічного розвитку характеризують дві тенденції, а саме:

- по-перше, перехід до професійних стандартів, що ґрунтуються на високих результатах;

- по-друге, системний опис кваліфікацій у термінах професійних компетенцій.

Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти у 2008 р. запропоновано "Комплекс нормативних документів для розроблення складових системи галузевих стандартів вищої освіти", в основу якого покладено компетентнісний підхід через формування нової системи діагностичних засобів із переходом від оцінки знань до оцінки компетенцій та визначення рівня компетентності в цілому [6]. Запропоноване в європейському проекті TUNING поняття "компетенцій" включає не тільки когнітивну й операційно-технологічну складові частини, але й мотиваційну, етичну, соціальну, поведінкову сторони (результати освіти, знання, уміння, систему ціннісних орієнтацій). У формуванні компетенції вирішальну роль відіграє не тільки зміст освіти, а й організація освітнього процесу, освітні технології, включаючи самостійну роботу студентів тощо.

Таким чином, застосування компетентнісного підходу до професійної підготовки випускників ВНЗ припускає досягнення інтегрованого кінцевого результату освіти, який може розглядатися як сформованість у випускника ключових [10] і професійних компетенцій [6] як єдності узагальнених знань та вмінь, універсальних здатностей і готовності до розв'язання великих груп завдань - від особистих до соціальних, професійних і спеціальних професійних компетенцій, що визначають володіння власне професійною діяльністю на достатньо високому рівні, готовність до інновацій у професійній галузі.

Мета статті: визначення стану мотивації особистості до успіху, уникнення невдач і ступеня готовності до ризику.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати психолого-педагогічну літературу з обраної теми дослідження.

2. Підібрати форми організації пізнавальної діяльності майбутніх магістрів фізичного виховання.

Виклад основного матеріалу. Зміст освіти у ВНЗ відповідно до освітньо-кваліфікаційного рівня "Магістр" галузі фізичного виховання повинен формувати спеціальні навички і давати світоглядні знання та уявлення. Так, до педагогічних фахових дисципліни, що викладаються в магістратурі за спеціальністю "Фізичне виховання" належать: "Методика викладання фізичного виховання у вищій школі", "Методологія педагогічних досліджень", "Методика дослідження у фізичному вихованні", "Педагогіка вищої школи", "Психологія вищої школи", "Інтенсифікація фізичного виховання у вищій школі", "Управління підготовкою спортсменів у ВЗО" та ін. Слід зауважити, що курс "Педагогіка вищої школи" сприяє підготовці студентів магістратури до виконання обов'язків викладача вищого навчального закладу; проведення науково-пошукової роботи та керівництва дослідницькою роботою студентів; організації навчально-виховного процесу в спеціалізованих гімназіях, ВНЗ різних рівнів акредитації та форм власності; управлінської діяльності в органах управління освітою.

Розвиток у студента-магістранта здатності логічно мислити і уміння творчо застосовувати отримані в процесі навчання знання при самостійному розв'язанні поставлених перед ним завдань - одна з головних цілей навчання у ВНЗ.

У процесі магістерської підготовки фахівців до викладацької діяльності вони прослуховують, крім лекційних курсів різних методик викладання, ще й дисципліни, пов'язані з пошуково-дослідницькою роботою, проходять асистентську практику, під час якої надається можливість реалізувати теоретичні знання у практичній діяльності. Підготовка фахівців вимагає в першу чергу фундаменталізації змісту навчання, забезпечення формування у фахівців інноваційного мислення. Фундаменталізація змісту навчання досягається розширенням і поглибленням міждисциплінарних знань фахівця, орієнтованих на вирішення проблемних ситуацій у науковій, проектувальній і підприємницькій сферах; підвищенням рівня сформованості методів пізнавальної, професійної, комунікативної та аксіологічної діяльності.

Зміст професійної і практичної підготовки реалізується через інтеґровані навчальні курси, що забезпечує системність у вивченні навчальних дисциплін, сприяє уникненню дублювання навчального матеріалу, зміцненню міжпредметних зв'язків та поліпшенню організації навчального процесу і запровадженню новітніх технологій навчання.

Практична підготовка з педагогічних спеціальностей - органічна складова частина професійного становлення майбутнього педагога. Завданням практичної підготовки є: поглиблення теоретичних знань на основі практичного навчання; вироблення у майбутніх педагогів умінь і навичок практичної діяльності у навчально-виховних закладах; формування творчого дослідницького підходу до педагогічної діяльності.

Практична підготовка здійснюється через навчальні та фахові асистентські (педагогічні) практики. Основою фахової складової є дисципліни циклу професійно-практичної підготовки навчального плану підготовки фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня "магістр". Відмінність фахової складової програми магістерської підготовки полягає в глибшій орієнтації на фундаментальні знання, спрямованості на розвиток компетенцій, створення високоефективного, конкурентоспроможного продукту. Відбір цих дисциплін здійснюється на підставі аналізу функціональних обов'язків магістра відповідної спеціальності. Навчальні програми фахових дисциплін мають бути доповнені у напрямку підвищення їх фундаментальності й наукового рівня, вони мають віддзеркалювати новітні досягнення відповідної наукової галузі для залучення магістрів до роботи з монографічною і періодичною науковою вітчизняною та іноземною літературою [4].

Активізація процесу навчання - це удосконалення методів і організаційних форм навчально-пізнавальної роботи студентів, які забезпечують активну й самостійну теоретичну і практичну діяльність студентів у всіх ланках навчального процесу [9]. Процес підготовки науковців високого рівня, здатних позитивно впливати на суспільний розвиток, потребує зростання якості знань, докорінного оновлення теоретичного та методичного забезпечення. Сучасне суспільство в умовах соціально-економічних реформ вимагає підвищеної професійної підготовки фахівців високої кваліфікації. Підготовка майбутніх фахівців до викладання педагогічних дисциплін у ВНЗ сьогодні спрямована на підвищення їхнього престижу та соціального статусу. Актуалізують необхідність підготовки студентів магістратури до професійної діяльності й такі державні документи, як Закони України "Про вищу освіту", Концепція педагогічної освіти, де йдеться про професійне зростання викладача вишу. Становлення професійно-педагогічного спрямування, на думку дослідників, передбачає насамперед формування стійкого професійного інтересу до педагогічної діяльності, який тісно пов'язаний із проблемою професійного самовизначення. Зріле професійне самовизначення, яке може здійснити лише високорозвинена особистість, включає в себе глибокий професійний інтерес. Пізнавальний інтерес до педагогічної діяльності полягає у вибірковому спрямуванні студентів на два провідних аспекти: стійке позитивне ставлення до спеціальної, цілісної, професійно-педагогічної діяльності викладача та стійкий глибокий інтерес до спеціального предмету. Набуті глибокі загально-педагогічні знання сприяють формуванню у студентів стійких пізнавальних та професійних інтересів, свідомому вибору саме педагогічної діяльності [1].

Саме активні методи навчання стимулюють пізнавальну діяльність студентів-магістрантів. Вони будуються в основному на діалозі, що припускає вільний обмін думками про шляхи вирішення тієї або іншої проблеми. Дані методи характеризуються високим рівнем активності студентів-магістрантів. Існує декілька форм активних методів викладання: лекції, семінарські заняття, конференції з окремих тем, аналіз конкретних ситуацій, ділові ігри, експерименти, змагання, тренінги та інші [8]. Впровадження в навчальний процес активних методів викладання здійснюється, як правило, при вивченні практичних або теоретичних дисциплін. Слід зазначити, що методика підготовки студентів магістратури до викладання фахових дисциплін передбачає вміння здійснювати самоосвіту.

Специфічною рисою самоосвіти, на відміну від інших організаційних форм навчання, є те, що вона базується на власній ініціативі майбутнього викладача, до того ж зумовлена рівнем повсякденної актуалізації потреб університетської практики. Самостійна робота є основою підвищення фахового рівня майбутніх викладачів, формує відповідну мотивацію та навички самоосвіти. Уміння й навички самостійної роботи є водночас і однією з основних передумов ефективності процесу засвоєння предметних знань. Отже, навчальний процес у магістратурі має бути спрямованим на відпрацювання навички самостійної роботи з науковою періодикою, написання доповідей, рефератів, самостійного розв'язання пізнавальних задач (О.С. Павлюк, 2012), що відобразиться у підготовці до аудиторних занять, методичних семінарів, гурткових занять.

Зв'язок педагогічної теорії з практикою професійного самовдосконалення може виникнути лише за умови втілення нових форм, засобів та методів навчання, розробки ефективних прийомів подачі навчального матеріалу, поглиблення професійних знань у процесі вивчення дисциплін професійної і практичної підготовки, застосування індивідуального підходу з урахуванням теоретичних та методичних знань студентів-магістрантів. Професійне самовдосконалення майбутніх магістрів фізичного виховання відбувалось у межах аудиторної роботи: було проведення ділових ігор, дискусій, коротких брейн-рингів, підготовка презентацій з наступними доповідями та їх обговоренням, виконання індивідуально-пошукового завдання, проектів, проведення спецкурсу "Теоретико-методичні основи професійного самовдосконалення майбутнього фахівця", а в межах позааудиторної роботи було запропоновано методичний семінар "Професійне самовдосконалення майбутнього викладача ВНЗ".

Результати досліджень та їх обговорення. Щоб досягти успіху в житті, потрібно постійно самовдосконалюватися, адже самовдосконалення особистості є головним ключем для цього. Досягають успіху не всі, причиною цього стає невпевненість у своїх силах, можливостях та неточність поставленої мети. Люди, які ставлять перед собою певну мету з конкретними завданнями є успішними. Відтак, протягом усього життя слід працювати над самоствердженням і самовдосконаленням, оскільки це є запорукою успіху. Для діагностики мотиваційної спрямованості особистості на досягнення успіху і уникання невдач, виділеної Х. Хекхаузеном, нами використані особистісні опитувальники Т. Элерса "Методика діагностики особистості на мотивацію до успіху" і "Методика діагностики особистості на мотивацію уникання невдач". Виявлення схильності особистості до ризику проводилось за відповідною методикою М. Шуберта [2].

Як зазначає О.А. Дубасенюк, мотивація або потреба досягнення - одна з різновидів трудової мотивації, пов'язана з потребою особистості досягати успіху і в меншій мірі - уникати невдач. Формування мотивації досягнення тісно пов'язане з соціалізацією особистості і може проявлятися як "прагнення до підвищення рівня власних можливостей". Особи з високим рівнем мотивації досягнення відрізняються такими рисами: наполегливістю в досягненні поставлених цілей; незадоволеністю досягнутим; постійним прагненням зробити справу краще, ніж раніше; схильністю надто захоплюватися своєю роботою; переживанням радості від успіху в роботі; нездатністю погано працювати; потребою винаходити нові прийоми роботи при виконанні звичайних справ; незадоволеністю легким успіхом; відсутністю духу нездорової конкурентності, бажанням, щоб інші теж досягли високих результатів; готовністю прийняти допомогу і надати її іншим (О.А. Дубасенюк, 2011; В.Ф. Антонець, А.В. Антонець, 2012). Оскільки мотивація є рушійною силою у процесі самовдосконалення особистості, наступним кроком даного дослідження було визначення мотивації до успіху в майбутніх магістрів фізичного виховання за тестом Т. Елерса. Результати тестування представлені на рис. 1.

Рис. 1. Мотивація до успіху у майбутніх магістрів фізичного виховання (за тестом Т. Елерса)

Статистична обробка одержаних результатів дає можливість стверджувати, що середній рівень мотивації до успіху мають 35,2% респондентів (213 осіб); майже на однаковій позначці знаходиться помірковано високий і низький рівень (відповідно 29,6% - 179 осіб і 23,6% -143 осіб); дуже високий рівень - лише у 11,6% студентів-магістрантів (70 осіб).

Дослідження мотивації до уникнення невдач у майбутніх магістрів фізичного виховання представлені на рис. 2.

%