Впровадження аксіологічного підходу як умова соціально-професійної адаптації майбутнього соціального педагога

Размещено на http://www.allbest.ru/

Впровадження аксіологічного підходу як умова соціально-професійної адаптації майбутнього соціального педагога

Семез Андрій Анатолійович - кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри соціальної роботи, соціальної педагогіки та психології Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми

Інтеграція України у світову систему вищої освіти, поява нових цінностей, розуміння значущості освіти виявили необхідність у формуванні соціального педагога, який здатний швидко орієнтуватися в навколишній дійсності. Трансформації у соціальній сфері перевершують динаміку особистісної готовності до їх соціально-професійної адаптації. Система освіти в цій ситуації покликана допомогти майбутньому соціальному педагогу сформувати в собі якості, необхідні для становлення конкурентоспроможної, активної особистості, здатної адаптуватися до нових соціальних умов у максимально короткі терміни. Державна національна програма «Освіта (Україна ХХІ століття)» визначає стратегічну мету розвитку системи виховання молодого покоління України:забезпечення можливостей постійного духовного й культурного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації [1, с. 5].

Одним із напрямків реалізації поставленого завдання є втілення принципу гуманізації освіти. Якщо розглядати гуманізм як систему ціннісних орієнтацій, як світогляд, то основою його має стати ціннісне ставлення до самої людини. Важливо зрозуміти, що в центрі будь-якої соціально-педагогічної системи завжди стоїть людина - студент, який постає не тільки об'єктом цілеспрямованого соціально-педагогічного впливу, але й суб'єктом свого становлення як гармонійно розвиненої особистості. Застосування принципу гуманізації освіти змушує викладачів вищої школи розглядати соціально-педагогічну діяльність як процес цілеспрямованої активної взаємодії зі студентами, метою якого є становлення останніх як особистостей і фахівців. Для цього освіта і самоосвіта має прищеплювати майбутнім фахівцям загальнолюдські цінності. Орієнтація на цінності - характерна риса людського існування. Без ціннісного підходу до явищ дійсності неможлива ні діяльність людини, ні її життя. Цінностями особистості є не тільки явища предметного світу (засоби задоволення потреб особистості), але також норми та ідеали. Тому засвоєння студентами системи цінностей становить необхідну умову соціальної та професійної адаптації. Студентська молодь не тільки засвоює норми, традиції, цінності, систему ділових та особистісних відносин у групі, але й веде боротьбу за їх утвердження. Саме це забезпечує йому входження до колективу. Проблема полягає в необхідності ефективної адаптації майбутнього фахівця до нових видів діяльності, середовища, через призму власних та суспільних ідеалів, інтересів, цінностей і норм.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблема адаптації - одна з фундаментальних міждисциплінарних наукових проблем, яка вивчається на соціально -економічному, педагогічному, медико-біологічному рівнях. У вітчизняній науці розробкою проблеми професійної адаптації займалися Е. Маркарян, Налчаджян, А. Фурман, А. Реан, С. Редліх, С. Вершловський,В. Слободчиков, Ф. Березін, О. Гура, Є. Клімов, В. Сластьонін, Кузьміна, В. Шадріков, А. Маркова.

Проблему адаптації студентів вищих і середніх спеціальних навчальних закладів розглядали В. Брудний, Г. Воронка, Л. Кондрашова, Л. Єгоров, Л. Кондратьєва, В.Лісовський,Є. Павлютенков, Терещенко. Аналіз цих робіт показав, що їх автори основну увагу приділяють навчальній адаптації. Роботи Д. Фельдштейна, І.Георгієвої присвячені соціалізації індивіда, адаптації в мікрогрупі, колективі, суспільстві; залученню індивіда до системи громадських зв'язків, суспільно-трудової діяльності. В Україні ця проблема знайшла відображення в працях О. Любора, В. Матусевича, Осовського, Є. Павлютенкова, Г. Балла, Б. Федоришина, Є. Якуби та інших дослідників. Дослідження, проведені Т. Катковою, доводять, що однією з найголовніших умов соціально-психологічної адаптації майбутнього фахівця виступає наявність у нього загальнолюдських ідеалів і цінностей [2, с. 57].

Основисоціально-педагогічної аксіології, духовність у контексті завдань сучасного культурно-освітнього простору розкривається у працях С. Анісімова, Н. Асташова, І. Беха, О. Вишневського, О. Здравомислова, І. Зязюна, В. Ігнатової, І.Матюши, О. Сухомлинської, Г. Шевченко. Проблемам ціннісних орієнтацій присвятили свої дослідження А. Аза, М. Бобнєва, О. Богомолова, О. Борковська, О. Зотова, С.Коваль, В. Ольшанський, І. Намєстнікова, Г. Чижова, В. Ядова та інші. В працях цих учених фундаментально аналізується сутність аксіології, поняття про ціннісні орієнтації, їх структура та класифікації, можливі шляхи розвитку аксіосфери особистості і соціальних груп. Проте, завдання які ставляться сьогодні перед середньою та вищою школою України, щодо виховання висококультурної та високоморальної особистості визначають необхідність розширення цих досліджень. адаптація майбутній соціальний педагог

Мета статті полягає у визначенні теоретичних аспектів та дослідженні проблеми впровадження аксіологічного підходу як умови соціально-професійної адаптації майбутнього соціального педагога.

Викладення основного матеріалу дослідження

На основі аналізу та вивчення філософської літератури ми дійшли висновків, що аксіологія як філософське вчення про природу цінностей, вивчає зв'язки різноманітних між собою духовних і матеріальних чинників, а також встановлює їх зв'язки зі структурою особистості. Цінність визначається як те, що має значення для людини. Цінності особистості закріплюються у свідомості у формі нормативних уявлень та виступають орієнтирами діяльності людини. У ціннісних категоріях проявляються знання, інтереси та переваги різних соціальних груп та особистостей. Кожна конкретно-історична суспільнаформа характеризується специфічним набором цінностей та їх ієрархією. У більшості сучасних демократичних країн найвищою цінністю вважають права людини. У суспільстві загальноприйнятими свідомими цінностями є віра, індивідуальність, любов, надія, співчуття, ставлення до влади, повага до життя й гідності особистості, повага до батьків, піклування про дітей. Існує зв'язок між соціальними та особистісними цінностями. Людина, сприймаючи соціальні цінності через призму індивідуальної життєдіяльності, може визначити свої особисті цінності. Автори навчально- методичного посібника з філософії Л. Афанасьєва та Т. Троїцька стверджують, що засвоєння окремою людиною системи цінностей становить необхідну основу соціалізації особистості та дотримання нормативного порядку в суспільстві [6, с. 168].

У соціально-педагогічній літературі сукупність цінностей особистості відносять до поняття «педагогічна культура». Так,

С.Чернілевський визначає, що «професійно- педагогічна культура - це міра й засіб творчої самореалізації викладача ВНЗ у різноманітних видах педагогічної діяльності та спілкування, спрямованих на засвоєння, передачу й створення педагогічних цінностей і технологій» [7, с. 399]. Крім того,

С.Чернілевський, окреслюючи модель професійно-педагогічної культури, виділяє поряд з технологічним та особистісно- творчим компонентом окремо й аксіологічний компонент, стверджуючи при цьому, що у процесі соціально-педагогічної діяльності майбутні фахівці засвоюють ідеї й концепції, набувають знань та вмінь, які виступають як педагогічні цінності. Для соціального педагога цінності є критеріями оцінки дійсності інших людей, а також самого себе. В. Крижко та Є. Павлютенков у книзі «Психологія в практиці менеджера освіти» наводять результати дослідження життєвих цінностей фахівців соціально-педагогічної діяльності. Ієрархія їх цінностей виглядає таким чином: перша цінність - здорове сімейне життя та виховання власних дітей; друга - матеріальне благополуччя; третя - професійна діяльність як джерело благополучного існування; четверта - розвиток власних здібностей; п'ята - позитивне спілкування з оточуючими людьми; шоста - пізнання себе; сьома - привернення себе до культури.

Таким чином, учені констатують, що «соціальний педагог, який не може визначити свої особисті цінності, не спроможний сформувати їх у інших людей» [3, с. 153]. Уміння визначати та змінювати цінності виявляється для майбутнього соціального педагога дуже важливим з тієї точки зору, що він бере участь у процесі формування цінностей майбутніх поколінь. Під професійними цінностями автори книги розуміють елемент внутрішньої структури особистості, який відтворює її суб'єктивне ставлення до суспільно значущих цінностей праці й окремих компонентів соціально- педагогічної діяльності [3, с. 161].

Таким чином, аналіз наукових джерел дозволив нам визначити поняття цінностей соціально-педагогічної діяльності. Отже, цінності соціально-педагогічної діяльності - це ті особливості соціально-педагогічної діяльності, які дозволяють соціальному педагогу задовольняти власні матеріальні, духовні та суспільні потреби і які виступають орієнтиром його соціальної й професійної активності, спрямованої на досягнення гуманістичної мети. Співвідносячи потреби особистості з професією соціального педагога, можна запропонувати такі групи цінностей соціально-педагогічної діяльності: цінності, пов'язані із самоствердженням у людському суспільстві (значущість праці, престиж); задоволення потреби в спілкуванні (діти, цікаві люди); цінності, пов'язані із самовдосконаленням (розвиток творчих здібностей, привернення себе до духовної культури); цінності, пов'язані із самореалізацією (творчий характер праці, привабливістьсоціально-педагогічної діяльності тощо); цінності, пов'язані із утилітарно-прагматичнимизапитами (самоствердження, кар'єра, професійне зростання, подовжена відпустка).

За предметним змістом це цінності самодостатності. Цінності самодостатності є цінностями-метою стосовно себе. Вони віддзеркалюють довготривалу життєву перспективу: творчий та різноманітний характер праці соціального педагога; престиж його діяльності; суспільна значущість праці; самоствердження у соціально-педагогічній діяльності. Ці цінності знаходять своє логічне продовження в меті соціально-педагогічної діяльності, яка пов'язана з розвитком особистості дитини, клієнта, соціального педагога. Цінності інструментального типу - цінності-засоби, які характеризують засоби досягнення цінностей-цілей. Структурний і якісний аналіз цінностей педагогічної діяльності визначив їх комплексний характер, довів їх гуманістичну сутність. Ці соціально- педагогічні цінності у свідомості соціального педагога утворюють систему ціннісних орієнтацій.

Для того щоб визначити ціннісні орієнтації соціального педагога, з'ясуємо значення поняття «ціннісні орієнтації». Ціннісні орієнтації - це найважливіші елементи особистості, які відмежовують значуще, суттєве для певної людини від незначного, несуттєвого. Ціннісні орієнтації забезпечують стійкість особистості, стиль її поведінки та діяльності, виражений у спрямованості потреб та інтересів. Ціннісні орієнтації пов'язані з необхідністю вирішення протиріч та конфліктів у мотиваційній сфері особистості, що виражається в боротьбі між обов'язком та бажанням, мотивами моральними та утилітарними. Розвинені ціннісні орієнтації - ознака зрілості особистості, показник її соціальності. Сукупність ціннісних орієнтацій обумовлює такі якості особистості, як цілісність, надійність, вірність певним принципам та ідеалам, здатність до вольових зусиль в ім'я цих ідеалів і цінностей [6, с. 169].

Важливою властивістю особистості соціального педагога виступає гуманістична спрямованість. Гуманістична спрямованість - це спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків [5, с. 30-31]. Що становить гуманістичну спрямованість особистості соціального педагога? Ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації. І. Зязюн запропонував такий розподіл ціннісних орієнтацій як учителя, так і соціального педагога:

1) на себе - самоутвердження (щоб клієнти бачили кваліфікованого, вимогливого, справжнього фахівця);

2) на засоби соціально-педагогічного впливу (найважливіше -- програма, заходи, способи їх пред'явлення);

3) на особистість клієнта (адаптація особистості в колективі);

4) на мету соціально-педагогічної

діяльності (на допомогу клієнту в розвитку - гуманістична стратегія). Для соціального педагога провідною є орієнтація на головну мету за гармонійної узгодженості всіх інших: гуманізаціїдіяльності,гідного

самоутвердження, доцільності засобів, урахування потреб вихованців [5, с. 31].

Цікавим є підхід І. Намєснікової щодо ціннісних орієнтацій соціального працівника, який можна корелювати і на діяльність соціального педагога. Вона вважає, що «соціальний працівник спирається на такі цінності, які істотно впливають на характер прийнятого ним рішення щодо клієнта. На систему ціннісних орієнтацій соціального працівника, безумовно, впливають ціннісні орієнтації клієнта, цінності самої професії і суспільства в цілому. Професійна допомога завжди орієнтована на прагматичні цілі» [4]. Реалізувати ці цілі «допоможуть ціннісні орієнтації соціального працівника, причому цінності, «які працюють». Працюючі цінності дають можливість фахівцеві прийняти рішення про те, як чинити в конкретних випадках... Вони направляють взаємини між клієнтом і фахівцем і можуть бути згруповані за принципами соціальної роботи» [4].

Нею були виділені і обґрунтовані чотири групи «цінностей, які працюють»:

1) Діловитість (практицизм) означає: бути в курсі реального життя клієнта; бути гнучким; спонукати до дій; робити тільки те, що необхідно; дивитися реально на життя.

2) Компетентність.

• Інтелектуальна компетенція - загальне розуміння суті соціальної роботи.

• Функціональна компетенція - вміння соціального працівника усвідомлювати ситуацію, що склалася.

• Індивідуальнакомпетенція -розуміння суб'єктом самого себе, його бажання підвищувати власні професійні якості.

* Оціночна компетенція - здатність оцінювати результативність, наслідки та ефективність своєї праці.

Практика соціальної роботи переконливо свідчить про те, що компетентний фахівець дійсно може надати істотну допомогу клієнту. Некомпетентна допомога не може бути нейтральною, вона завжди шкодить клієнту. Крім того, в житті можна знайти чимало прикладів, коли соціальний педагог, який отримав професійну освіту, на практиці виявляється далеко не компетентним. І навпаки, практик, який не має професійної освіти, може виявитися дуже компетентним професіоналом.

3) Відповідальність. Формування у клієнта почуття відповідальності за самого себе: вибір правильного шляху для зміни ситуації; усвідомлення допомоги як праці; використання власних ресурсів; психологічна витривалість; подолання розчарування.

4) Повага, яка означає: цінувати різноманіття в людях; спілкуватися з клієнтом як з індивідуальністю; утримуватися від критичних суджень; дати знати клієнтові, що ви з ним; бути доступним для клієнта; приймати добру волю клієнта як належне; проявляти чуйність, коли вона розумна; враховувати ритм життя клієнта; допомагати клієнту пройти через хворобливі відчуття [4].

Таким чином, цінності, з якими працює фахівець, - це не просто погляди когось на процес соціальної роботи. Це дуже практичні інструменти для фахівця, які використовуються для того, щоб правильно вибудовувати поведінку, приймати рішення і, врешті-решт, здійснити успішну професійну адаптацію.

Ми намагалися з'ясувати, яка цінність у спрямованості особистості майбутніх соціальних педагогів за значенням посідає перше місце? Знаючи цю цінність, ми зможемо констатувати, в якому напрямку йде процес соціальної адаптації майбутніх соціальних педагогів. Є. Павлютенков виділив шість груп ціннісних орієнтацій студентів: 1) спрямованість на себе; 2) спрямованість на групу, інших людей; 3) спрямованість на соціальну позицію; 4) спрямованість на справу; 5) спрямованість на професію; 6) спрямованість на самоствердження.

Ці групи ціннісних орієнтацій пропонувалися нами для ранжування магістрантам спеціальності «Соціальна робота» Центральноукраїнського державного педагогічного університету протягом 20182021 рр. Ціннісні орієнтації студентів розподілилися таким чином: І місце за значенням посідає спрямованість на самоствердження - 19,4%; ІІ місце - спрямованість на справу - 17,4%; ІІІ місце - спрямованість на групу, інших людей - 16,4%;

IV місце - спрямованість на себе - 15,8%;

V місце - спрямованість на професію - 15,7%;

VI місце - спрямованість на соціальну позицію -15,3%. За результатами дослідження ми можемо констатувати, що процес соціальної адаптації поки йде в напрямку самоствердження особистості студента, а спрямованість на професію залишається на передостанньому місці. На жаль, сприятливий напрямок адаптації стихійно не формується, тому проблема потребує подальшого експериментального дослідження.

Отже, можна припустити, що студенти зі стійкою професійною спрямованістю, чіткими ціннісними орієнтаціями та відповідним рівнем підготовленості та здібностей будуть успішніше адаптуватися до нових для них умов навчання, ніж ті, в кого хоча б один із названих компонентів не повністю відповідає вимогам професійної діяльності.

Висновки та перспективи подальших розвідок напряму

Отже, можемо стверджувати, що адаптація невідривна від активності. Співвідношення цих двох сторін взаємодії людини із середовищем залежить від характеру діяльності та від етапу адаптації. Адаптація як цілісний процес містить: психічний розвиток особистості, фізіологічні зміни; пізнавальні процеси, трансформацію системи цінностей індивіда; активний вплив суб'єкта адаптації на себе та середовище.

Таким чином, якщо виходити з того, що адаптація в умовах вищого навчального закладу трактується як входження молоді до сукупності ролей і форм діяльності студентів, коли відбувається обов'язкове залучення особистості до системи поведінки, духовного світу, потреб, інтересів, то великого значення набуває засвоєння норм і цінностей колективу, які студент сприймає через призму індивідуального життєвого досвіду, виробляючи власну модель поведінки. Адаптація, як залучення до різних видів діяльності й засвоєння норм та цінностей колективу, пов'язана із самоутвердженням особистості, з проявом її активного ставлення до світу. Адаптація виступає як засіб і спосіб реалізації соціальної активності.

Для подальшого педагогічного аналізу та отримання експериментальних результатів необхідно провести серед студентів методику Е. Фанталова на «конфлікт» понять (цінність- доступність), яка допоможе визначити протиріччя між рівнем запитів студентів та їх реальними можливостями, а також розробити модель соціальної адаптації студентів, яка допоможе цілеспрямовано вплинути на процес соціально-професійної адаптації майбутніх фахівців.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Державна національна програма «Освіта (Україна ХХІ століття)». К. : Райдуга, 1994. 61 с.

2. Каткова Т. І.Соціально-професійна

адаптація студентів вищих навчальних закладів економічного профілю. Запоріжжя: Прем'єр, 2004. 136 с.

3. Крижко В. В., Павлютенков Е. М. Психология в практике менеджера образования. Спб.: КАРО, 2001. 304 с.

4. Наместникова И. В. Этическиеосновысоциальнойработы: учебник для бакалавров / И. В. Наместникова. Москва: ИздательствоЮрайт, 2014. 367 с.

5. Педагогічна майстерність: Підручник / Л. В. Крамущенко, І. А. Зязюн, I. Ф. Кривонос та ін.; За ред. І. А. Зязюна. 2-ге вид., допов. і переробл. К. : Вища школа, 2004. 422 с.

6. Філософія: Навч.-метод. посібник / Л. В. Афанасьева, В. В. Букрєєв, Л. С. Воробйова, Л. Ф. Глинська, Т. С. Троїцька. К. : Акцент, 2003. 200 с.

7. Чернилевский Д. В. Дидактическиетехнологии в высшейшколе: Учеб. пособие для вузов. М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2002. 437 с.

REFERENCES

1. Derzhavnanatsional'naprohrama «Osvita (Ukraina ХХІ stolittia)» (1994). [StateNationalProgram «Education (Ukraine XXI century)»]. Kyiv.

2. Katkova, T. I. (2004). Sotsial'no-profesiynaadaptatsiyastudentivvyshchykhnavchal'nykhzakladivekonomichnohoprofilyu. [Socio-professionaladaptationofstudentsofhighereducationalinstitutionsofeconomicprofile]. Zaporizhzhia.

3. Krizhko, V. V., Pavlyutenkov, E. M. (2001). Psikhologiya v praktikemenedzheraobrazovaniya. [Psychologyinthepracticeofaneducationmanager]. Sankt-Peterburg.

4. Namestnikova, I. V. (2014). Eticheskiyeosnovysotsial'noyraboty: uchebnikdlyabakalavrov. [EthicalFoundationsofSocialWork]. Moskva.

5. Kramushchenko, L. V., Ziaziun, I. A., Kryvon

os, I. F. (2004). Pedahohichnamaysternist':

Pidruchnyk. [Pedagogicalskills]. Kyiv.

6. Afanas'yeva, L. V., Bukryeyev, V. V., Vorobyova, L. S., Hlyns'ka, L. F., Troyits'ka, T. S. (2003). Filosofiya. [Philosophy]. Kyiv.

7. Chernilevskiy, D. V. (2002). Didakticheskiyetekhnologii v vyssheyshkole: Ucheb. posobiyedlyavuzov. [Didactictechnologiesinhighereducation]. Moskva.

Размещено на Allbest.ru