Етика і прагматика в шкільному вихованні допетровської доби: свідчить текст

Размещено на http://www.allbest.ru

Етика і прагматика в шкільному вихованні допетровської доби: свідчить текст

Іліаді Олександр Іванович - доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри методик дошкільної та початкової освіти Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка

Жигора Ірина Валеріївна - кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри методик дошкільної та початкової освіти Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка

Постановка і обґрунтування актуальності проблеми

В культурі освіти як особливій царині загальнолюдської культури існують свої універсалії та унікалії. Звісно, унікалії становлять систему глибоко індивідуальних для кожної культури (тут ми не будемо вживати термін цивілізація, оскільки він охоплює цілий кластер етносів - не завжди споріднених - на певній стадії всесвітнього історичного процесу) ознак, які визначають її неповторний внесок у скарбницю досягнень людства. Вони важливі як показники оригінальності еволюції певного народу, маркери його місця в історії людської «екосистеми». Однак для з'ясування типології розвитку суспільств різного типу важливі універсалії - спільні для цих соціумів явища, феномени, процеси. До категорії універсальних, на нашу думку, належать два контрольно важливих концепти в поняттєвій системі процесу виховання: етика та прагматика. Вони властиві розумінню школи будь-яким етносом, будь-якою освітньою традицією відтоді, коли школа з'являється як культурний феномен і соціальний інститут у добу Античності в Давній Греції, Давньому Єгипті, Китаї, Персії доби Ахеменидів незалежно від типу школи (загальна школа, школа при дворі царя, військова чи храмова школа).

Отже, йдеться про дві речі - етику та прагматику. Етика - сума правил, спрямованих на подолання індивідуалізму й агресії, це норми об'єднання колективу, що регулюють моральний розвиток соціальних інститутів та взаємин. А запроваджуються вона через виховання. Прагматика - очікуваний результат виховання, його мета та користь. Таким чином, обидва поняття корелюють за принципом «Правило, норма VS Мета їх (правил, норм) упровадження». Апеляція до цього принципу в студіях історико-культурного спрямування завжди на часі, що й зумовлює актуальність наших спостережень.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наскільки на відомо, ця проблема (кореляції понять) поки не була об'єктом спеціального розгляду фахівців. Однак перший аспект уже притягав професійну увагу деяких російських і українських науковців XIX ст. Зокрема, ним почасти цікавилися М. О. Лавровський (у докторській дисертації «О древнерусских училищах», 1854 р. [2]), Д. Л. Мордовцев (у праці «О русских школьных книгах XVII в.», 1862 р. [4]) та І. Є. Забелін («Характер древнего народного образования в России», 1856 [1]). Їхні дослідження виконані на дуже високому (навіть із погляду з науки сьогодення) професійному рівні, що значною мірою зумовлено використанням історичних (документальних) свідчень про школу Давньої Русі та Росії XVI-XVII ст. (літописи, документи щодо справ православної церкви, яка опікувалася шкільною освітою, тощо): вони відсилають зацікавлених до подробиць шкільного побуту, шкільного порядку, системи навчання того часу. Отже, основним джерелом історичної інформації про шкільне буття тієї віддаленої доби є текст, а за влучним висловом видатного радянського філолога-класика В. Н. Ярхо, «Давній документ - найнадійніший носій інформації, який, подібно до чарівного ключа, відмикає заповітні двері в минуле» [6, с. 31].

Оскільки документований текст (у сумі різних жанрів) як продукт розвитку писемної культури концентрує свідчення про культурні надбання того чи того народу в певний період його історії, можна зробити спробу простежити за його змістом систему етичних настанов, адресованих учням (почасти - (ди)даскалам, тобто вчителям) школи допетровської доби. Забігаючи наперед, відзначимо, що зміст таких настанов добре ілюструє характер співвідношення між обома схарактеризованими вище поняттями «етика» та «прагматика».

Мета статті полягає у з'ясуванні специфіки співвідношення зазначених понять.

Виклад основного матеріалу дослідження

Найкраще про співвідношення перелічених концептів свідчать пам'ятки педагогічної думки, де зміст етичних настанов водночас є вказівкою на бажаний результат шкільного виховання. Яскравим прикладом імплементації етики та прагматики в давній школі допетровського періоду є текст «Азбуковника» 1679 р. анонімного автора, поданий у віршованій формі для кращого сприйняття. Це не давній посібник для закріплення навичок читання чи підручник із граматики, а радше інструкція для вчителя (частково й батьків) та докладне повчання для учнів щодо їхнього поводження в школі та за її межами. В ньому описані всі бажані дії учнів у школі від того, як вони переступили шкільний поріг, і до їхнього уходу. Нижче ілюстрації подано за працею відомого російського та українського історика й публіциста Д. Л. Мордовцева, де текст «Азбуковника» наводиться в основних (концептуальних для нас і дуже цінних для поставленої мети) фрагментах. Для зручності сприйняття розподілимо рекомендації, які містить «Азбуковник», за типом призначення.

Як входити до школи:

«Въ школу с молитвою входи,

Тако же и вонъ исходи;

Въ школу добрую річь вноси,

Из нея же словесного сору не износи» [4, с. 11].

Як виходити після занять:

«Школьный соръ вонъ износите,

Бытностей же и річей отнюдъ не износите [4]»

«Данный урок кійждо васъ изъучивъ,

И, изъ школы исходя, отъ учителя прощенія получивъ,

Двери школы входяй и исходяй,

Тихо и благоискусно отворяй и затворяй» [4, с. 12].

Як розсаджуватися в класі:

«Маліи въ васъ и велицыи вси равни Ученій же ради вящшихъ м^стомъ да будутъ знатни» [4, с. 7-8];

«Данное тебі учителемъ кое місто, Ту жітие твое да будетъ вмістно; Дружняго міста не восхищай, И товарищевъ своихъ не утісняй» [4, с. 8].

У пам'ятці прописані настанови щодо поводження з товаришами по навчанню (як сидіти поряд із ними, як розмовляти, пор. «Не потісняй Шстомъ ближняго твоего // И не называй прозвищемъ товарища своего», «Тіснотою другъ ко другу не согнітайтеся, // Колінями и лядвіями не присвояйтеся» [4, с. 7-8]).

Щодо шанобливого ставлення до книжок, за якими вчаться:

«Книги ваши добре храните

И опасно на місто свое кладите;

Книгу, замкнувъ, печатію къ вьісоті полагай,

Указательнаго же древца въ ню отнюдъ не влагай [4].

Книги своя не вельми разгибайте,

И листовъ въ нихъ туне не пребирайте;

Книгъ на сЩалицкомъ місті не оставляйте,

Но на уготованномъ столі добрі поставляйте.

Книгъ аще кто не брежетъ,

Таковый души своея не стрежетъ» [4, с. 9-10].

І навіть із забороною безцільного покладання рук на книжки:

«Руки своя храните отъ краденія

И на книги ваша кладенія» [4, с. 13].

Ці самі моральні настанови, педагогічні поради знаходимо в неримованому «Азбуковнику», де вони виражені сентенціями з дещо відмінним лексичним складом, пор., наприклад, таке: «Аще гді пойдеши, книгу твою вышшею страною, яко бы стремоглавно поставиши, но долнею страною во обоихъ не ставляй и полагай: оно бо есть незнающихъ и невіжествующихъ діло. Древца указательнаго въ книгу не клади, но тако просто, или чимъ тончайшимъ преложивъ, замкни, и на уготованномъ місті честно полагай» [4, с. 10].

Особливо виділені настанови про неможливість зловтішання над іншими учнями та неприпустимість жартів під час занять:

«Егда кто ближняго будетъ назирати И очима своима страстні намизати, Ему же біеніе будетъ нещадно,

Да инымъ къ тому будетъ не повадно» [4, с. 9].

Пор. також таке повчання:

«Шутка и глумленіе въ васъ отнюдъ да не услышится,

Да не ближними нікоими зло о насъ помыслится»

«Егда кто другъ друга злі уничижитъ,

Таковый съ терн^емъ на школномъ козлі полежитъ» [4, с. 16].

Аналогічні поради дає інший (неримований) «Азбуковник»: «Во дружині твоей и братіи смиренъ буди и благоискусенъ со всемъ, не празднословя, не смійся, очима не намизай, ниже озирайся сімо и овамо, яко изумленный; ближняго не уничижи и не утісни; полуименемъ, паче же прозвашемъ, никого не назівай» [4, с. 8].

Невідомий автор «Азбуковника» приділяє увагу необхідності шанобливого ставлення до приміщення школи, яка не має бути захаращеною речами школярів і брудною:

«Шапки и одежды на грядку да полагаете,

И оттуду паки бережно взимаете;

Школа всегда у васъ чиста да пребываетъ,

Подметена же и безпорошна и исчищена да бываеть» [4, с. 12].

А в іншому фрагменті «Азбуковника» деталізується вид роботи школярів щодо прибирання шкільного приміщення:

«Столъ и лавки часто вами да мыются,

Да приходящимъ в школу не гнюсно видится,

Симъ бо познается ваша личная ліпота,

Аще у васъ будетъ школьная чистота» [4, с. 11].

Шанобливе ставлення до вчителя:

«Честь достойную учителю воздавайте,

И отъ домовъ своихъ брашна і питіа ему приношайте» [4, с. 24].

Не позбавлений уваги автора «Азбуковника» ще такий аспект організації процесу шкільного навчання, як призначення старост у класах. Він роз'яснює їхні права, функції, говорить про те, як інші учні мають ставитися до них, пор.:

«Тріехъ старость вамъ устраяю

Коемуждо особное приказаніе уставляю: Тіи вся бывающая въ васъ да смотряютъ, Виноватыхъ, по вині смотря, безъ мене да смиряютъ;

Тіи должны суть: единъ книги пріимати и отдавати,

Другій недостатки воды досмотряти и пить отпускати;

Третій нужди ради на дворъ отпущати [...]

Тіи должны быть безпристрастни,

Да не, на нихъ зря иніи будутъ страстни» [4, с. 18].

Текст «Азбуковника» містить повчання на всі випадки шкільного життя учнів, проте докладний розгляд кожної з рекомендацій потребує наукової студії іншого жанру й ширшого обсягу. На завершення вважаємо за необхідне зупинитися лише на одній - надзвичайно ригористичній пораді для вчителя й, очевидно, батьків. Зокрема, впадає в око ще одна функція цього історичного джерела, а саме - суворі рекомендації щодо покарання невігласів і нероб. Вони (рекомендації) сформульовані як філософські роздуми в стилістиці церковної проповіді. Власне кажучи, рукопис зазначеного педагогічного трактату розпочинається панегіриком різці:

«Въ предисловія місто сіе полагаемъ.

Розгою Духъ Святый дітище бити велитъ,

Розга убо ниже мало здравія вредитъ.

Розга разумъ во главу дЬтемъ вгоняетъ,

Учитъ молитві и злыхъ в^хъ встягаетъ [4]

Розга діти ведетъ правымъ путемъ до неба.

Розга убо всяким добротамъ научаетъ,

Розга и злыхъ дітей въ преблагія претворяетъ» [4, с. 11].

А ще в римованому «Азбуковнику» йдеться про покарання ледачих лозиною, і лозина уславлюється так само, як і різка:

«Л^нивыхъ писаніе велитъ бити лозами, Отъ нихъ же изводится бываемыми слезами;

Л^ивымъ зді является лоза,

Его же налагается имъ гроза [4]

Лоза дітей всякимъ добротамъ научаетъ

И злый обычай удобь отлучаетъ» [4, с. 14-15].

Маємо справу ще з однією універсалією виховання - тілесними покараннями, що практикувалися в школах давнього світу й затрималися аж до двадцятого століття. Висловлена давніми єгиптянами максима «вухо дитини знаходиться на її спині» (натяк на биття кийком по спині ледачих учнів) виявилася дуже стійкою в часі й просторі, витримавши випробування часом. І хоч в «Уложении Стоглавого Собора» про те, як потрібно вчити дітей, прописано: «[.] не яростью, не жестокостью, не гневом, но радостным страхом и любовным обычаем, и сладким поучением, и ласковым утешением», все-таки на невігласів і ледарів, нехлюїв, які не бажають вчитися грамоти, чекає тяжке покарання, й відповідальність за це покладена на пастирів, адже монополію на освіту мала церква, пор.: «А ученики учатся грамоті небрегомо. А божественное написание о томъ и всемъ свидЬтельствуетъ. А намъ пастыремъ о томъ небреженіи о всемъ отвітт дати» [5, с. 53]. Тож, це промовистий приклад досягнення освітньої мети (прагматичний аспект) через дотримання християнської етики в інший спосіб, «вострящий ум, возбуждающий память» [4, с. 11]. І цей шлях виховання працелюбності в навчанні та навчальної дисципліни загалом сягає корінням ще давньоруської традиції шкільного навчання, що значною мірою похитнулася під час монгольської навали і поступово занепадала в постмонгольску добу історії східнослов'янських земель, пор. суголосний зазначеним вище сентенціям вислів зі «Степенной книги» XVI ст., що показує старіші традиції: «прилежно и часто послушивати и наказывати ихъ; предавати же комуждо ихъ урокъ ученія съ разсуждешемъ, противу коегождо силы со ослаблЪшемъ» [2, с. 411]. прагматика шкільний виховання

Висновки та перспективи подальших розвідок напряму. Кореляція етичного й прагматичного в праці анонімного автора «Азбуковника» кінця XVII ст. багато в чому збігається зі співвідношенням між моральними настановами в інших східнослов'янських пам'ятках педагогічної думки того часу. Причини такої концептуальної «одностайності», універсальності частково коріняться в принципах етики патріархального слов'янського суспільства, яка складалася не одне століття (достатньо пригадати давньоруський текст «Повчання Володимира Мономаха» [3]), почасти ж подібність до інших педагогічних творів близького спрямування зумовлена впливом на філософсько-педагогічну літературу того часу моральних постулатів православної церкви, яка практично монополізувала право на шкільну освіту.

Перспективи подальшої розробки заявленого наукового напряму ми вбачаємо в залученні інших пам'яток східнослов'янської педагогічної думки з метою з'ясування спільного дня них набору сентенцій (однакових не лише ідеологічно, а ще й близьких синтаксично та лексично), а відтак, і реконструкції усного давньоруського педагогічного тексту, фрагменти якого в тій чи тій формі відтворені в педагогічних трактатах пізнішої доби, що свідчить про знайомство їхніх авторів із системою усних настанов, традиційно відтворюваних у педагогічному середовищі.

Список джерел

Забелин И. Е. Характер древнего народного образования в России / И. Е. Забелин // Отечественные записки. 1856. Т. CV. Кн. 3. С. 120.

Лавровский Н. А. О древнерусских

училищах. Рассуждение, представленное в историко-филологический факультет

императорского Харьковского университета для получения степени доктора славяно-русской филологии / Н. А. Лавровский. Харьков : Универ. типогр., 1854. 186 с.

Летопись Нестора, со включением поучения Владимира Мономаха: 3-е изд., испр. С.- Петербург : Типогр. И. Глазунова, 1912. 202 с.

Мордовцев Д. Л. О русских школьных книгах XVII в. / Д. Л. Мордовцев. М. : Университетская типогр., 1862. 102 с.

Стоглавъ. Казань : Типогр. Губернского правления, 1862. 434 с.

Ярхо В. Н. Как учили и учились в Древней Руси / В. Н. Ярхо // Наука и жизнь. 2002. № 7. С. 31-38.

References

Zabelin, I. E. (1856). Kharakter drevnego narodnogo obrazovaniya v Rossii. [Nature of Popular Education in Russia]. Moscow.

Lavrovskiy, N. A. (1854). O drevnerusskikh uchilishchakh. [About Old Russian Schools]. Kharkov.

Letopis' Nestora (1912). Letopis' Nestora so vkl'ucheniem pouchenia Vladimira Monomakha. [Nestor's Chronicle including Vladimir Monomakh's «Precept»]. St-Petersburg.

Mordovtsev, D. L. (1862). O russkikh shkol'nykh knigakh XVII v. [About Russian School Books]. Moscow.

Stoglav (1862). Stoglav. [Stoglav]. Kazan.

Arkho, V. N. (2002). Kak uchili i uchilis' v Drevney Rusi. [About teaching and studying in Old Russia]. Moscow.

Размещено на Allbest.ru