Педагогічний компонент виконавських фортепіанних конкурсів

наук, професор Гуральник Н.П.

Анотація

У статті розкривається та аргументується педагогічний компонент виконавських конкурсів, короткий зміст визначених спрямувань, які є культурно спрямовуючими у їх запровадженні та здійсненні. Педагогічний компонент є обов'язковою складовою в усвідомленні виконавської складової підготовки піаністів в педагогічних університетах.

Ключові слова: педагогічний сенс конкурсів, виконавські конкурси, піаніст.

Постановка проблеми

З метою надання виконавській діяльності піаністів професійної значущості, вмотивованості на розкриття досягнень сучасної української виконавської піаністичної школи в суспільстві започатковуються та проводяться міжнародні конкурси молодих виконавців. Конкурсна справа завжди має на меті розкриття перспектив внутрішнього творчого потенціалу та запрошення на музичні змагання талановитих людей з інших країн, створення своєрідної спільноти елітної мистецької молоді, з рештою, підняття рейтингу музичної освіти та виконавства.

Засновані конкурси привертають увагу фахівців та широкого загалу до цікавої, водночас складної діяльності академічного музиканта, виконують значну виховну місію в розбудові культури суспільства. До того ж, виконавці та їх педагоги обмінюються музичною та методико-технологічною інформацією, спілкуючись, з'ясовують проблеми музично-інструментального виконавства; обговорюють застосування відповідного репертуару, орієнтуючись на шедеври світової музичної культури, які часто входять до базових програм, та виконуються на міжнародних сценах світу видатними музикантами впродовж декількох століть; розкривають у них через власну інтерпретацію сучасне бачення і відчуття тих, історично віддалених, але здатних збуджувати музичну уяву слухачів творів [2, с. 334].

Аналіз досліджень і публікацій

Аналіз методичної літератури стосовно конкурсних змагань піаністів, їх організації та загальнокультурних та особистісних творчих наслідків (Н.Гуральник, Г.Коган, Н.Мозгальова, О.Реброва, Ю.Юцевич, ін.) свідчить про розуміння їх значення для виконавського зростання молодих піаністів з декількох позицій. Однією з таких позицій є розгляд виконавських конкурсів, у тому числі піаністів, з точки зору їх педагогічної доцільності. Розкриваючи роль конкурсної справи, автори, здебільше надають перевагу становленню та виконавському зростанню молодих піаністів з точки зору їх художньо-технічної майстерності, артистичним здобуткам, особистісній виконавській унікальності тощо. Натомість залишається доцільним усвідомлення педагогічної цінності виконавських конкурсів. Особливої актуальності це набуває в умовах навчання та зростання майбутніх викладачів-піаністів в педагогічних закладах вищої освіти, які будуть не лише демонструвати свої виконавські можливості, а й мають стати педагогічним потенціалом суспільства, вихователями продовжувачів своєї справи та організаторами культурного збагачення суспільства в цілому.

Мета статті - представити своє бачення доцільності проведення виконавських конкурсів та запропонувати деякі напрямки усвідомлення педагогіки фортепіанних конкурсів.

Виклад основного матеріалу

В історії розвитку музичної культури конкурси піаністів розпочались наприкінці ХІХ ст. У1890 р. відбувся перший конкурс піаністів у Петербурзі, який було засновано за ініціативою А.Г. Рубінштейна. А перший Всесоюзний конкурс музикантів-виконавців (враховуючи відлік від початку існування радянської республіки) відбувся в першій третині ХХ століття (1933 р.) з різних музичних спеціальностей [2]. Відтоді, конкурси виконавців різних музичних галузей були постійним заходом для виявлення талановитої молоді в мистецькій культурі.

Ряд причин спонукали видатних музичних діячів розпочати процес розбудови конкурсної справи на теренах музичних осередків України, в яких стали брати участь талановиті музиканти. Участь в представницьких міжнародних змаганнях, де дотримувались високі стандарти в оцінці виконавців, вимагала багато зусиль від конкурсантів. Ці мистецькі змагання сприяли винайденню нових імен. Саме такий підхід до них викликав у музичної молоді та педагогів-музикантів поважне до них ставлення [3].

Набуваючи досвіду конкурсної справи, розкриваючи власний мистецький потенціал, реалізуючи свої плани, творчі задуми регіони України розпочали відповідну діяльність у різних музичних освітніх закладах, поступово доводячи свою конкурентну спроможність, конкурсну відповідність світовим стандартам та професійність представників менеджементу від музичної культури.

Конкурсна справа в Україні має свої особливості, оскільки кожний регіон відрізняється своєю унікальністю, демонструє своєрідність можливостей та запитів, несхожість напрямків музично-педагогічної діяльності. З кінця 90-х років започатковуються і функціонують багато Всеукраїнських та масштабу обласних, місцевих конкурсів, які дозволяють учасникам - молодим виконавцям та їх педагогам поділитись один з одним своїми ідеями, проблемами, винайти загальні шляхи їх вирішення, збагатити власний музично- виконавський та педагогічний досвід. Тобто, конкурсна справа сприяла розвитку не лише виконавської майстерності, допомагаючи розширити музично-культурні кордони, а і педагогічної майстерності, розкрити методико-технологічну доцільноість, своєрідність окремих авторських шкіл.

Ми свідомо обмежуємось частиною сутності поняття «конкурс», що відповідає теорії музичної педагогіки (від лат. - сопситеш - зустріч, зіткнення; змагання з метою виявлення найдостойніших із числа його учасників) [6; 8]. конкурс підготовка піаніст педагогіка

Аналогічні визначення має поняття «конкурс» і в теорії педагогіки. За своєю сутністю вони схожі і передбачають конкретні змагання з метою виявлення не лише тих учасників, хто приємно дивує, вражає інших помітними успіхами в якійсь справі (знаннями, мистецькими проявами, естетичними здібностями, спортивними досягненнями тощо), а й для виявлення та показу кращих з них, переможців, інших результатів ранжування (підрахування балів тощо), надання окремим особам перших місць, премій, інших нагород. Мабуть, саме з цих причин конкурси часто замінюються фестивалями, запобігаючи негативного їх впливу на психічне здоров'я конкурсантів, зняття зайвої напруги, зберігання впевненості кожного в своїх власних здібностях, потенційних можливостях, здобутках. Щодо педагогічних конкурсів, олімпіад, то вони визначаються як «змагання учнів у виконанні певних позакласних і позашкільних завдань загальноосвітнього характеру, <...> написанні творів тощо» [1, с. 238; 6].

Для мистецької освіти конкурсна справа - це природне явище, що має певну виховну функцію. Так, значну музично-просвітницьку роботу проводять школи мистецтв. Нагадаємо, що серед різних форм творчої діяльності молоді, де відбувається залучення дітей до концертної діяльності, належне місце займають творчі конкурси, фестивалі мистецтв [7; с. 502]. Тобто, в школі мистецтв, навіть для дітей (молодшого, середнього віку), конкурс не є явище поза педагогічне, це не виснажливий процес, що може заважати естетичному вихованню молоді. Він несе виховне навантаження, використовується для формування музично-естетичної свідомості, розвитку художньо-емоційного відчуття дійсності, загальної мистецької ерудиції, особистісної культури учнів, впевненості в своїх силах. Конкурс усвідомлюється як культурно-педагогічне явище, яке психологічно необтяжливе для творчої людини за умов ясної мети, професійної зацікавленості його учасників.

Музичний конкурс визначається як змагання, частіше музикантів-виконавців, у вигляді концертних виступів, учасники яких нагороджуються преміями, отримують право називатись лауреатами, а нагороджені почесними дипломами - дипломантами [4; с.155]. Конкурси в музичному мистецтві є формою розкриття музично-виконавського рівня її учасників. Це поняття в педагогічному аспекті ще не мало узагальненого висвітлення. Ю.Юцевич визначає конкурс як «змагання музикантів за заздалегідь оголошеними правилами (їх було започатковано в древній Греції). Сучасні музичні конкурси використовуються як засіб виявлення талановитих виконавців - співаків, інструменталістів, диригентів і т.д., значним фактором культурно- мистецького життя» [9; с.123]. В Україні відбуваються конкурси, засновані видатними музикантами або їм присвячені (В.Горовиця, М.Лисенка, В.Крайнєва, В.Пухальського, С.Турчака та інші).

Конкурси в галузі музичного мистецтва сприймаються природно. Це обумовлюється неможливістю уніфікації процесу виконання фортепіанного твору, яке може існувати лише під час і завдяки унікальним концертним виступам піаністів, демонстрації ними неповторних інтерпретацій навіть у випадку виконання однакових музичних творів, що представлені на конкурс, під час безпосередньої зустрічі із слухачами.

Так, музичні конкурси мають специфічні прояви, які відображаються не лише у досконалому звучанні твору як результату кропіткої професійної роботи конкурсантів, а й у можливості презентувати свої особистісні досягнення слухачам та вимогливому журі конкурсів, унікальні самобутні, неповторні риси творчого характеру, загальнокультурні надбання, власну манеру спілкування засобами музики тощо.

Конкурс музикантів-виконавців як соціально-професійне явище не уникає певних суперечностей. Наприклад, Н.П. Гуральник пропонує для педагогічних роздумів такі з них:

а) під час конкурсного виступу молодий виконавець демонструє реальний стан свого мистецького, технічного рівня, тобто готовність на момент конкурсного виступу, демонструючи і свою вправність щодо хвилювання або концентрацію зусиль на сцені. Конкурсний виступ не гарантує кращого виконання, через невеликий проміжок часу, друге виконання може відбутись набагато вдалішим;

б) впливовим є суб'єктивний характер суджень членів журі, які іноді з пристрастю ставляться до окремих конкурсантів;

в) піаністи виконують (як правило) не нові твори, (іноді доволі обмежену їх низку, що завдяки своїй популярності мають багаті традиції виконання), конкуруючи своєю інтерпретацією з майже еталонними аудіо- або відеозаписами, зробленими всесвітньо відомими музикантами (саме тих творів, які звучать в конкурсному прослуховуванні);

г) чим вище рівень виконавського конкурсу, майстерності його учасників, тим більше проявляються вказані суперечності [2].

Конкурси музично-інструментальних виконавців були започатковані в професійних музичних освітніх закладах (консерваторіях, прирівнених до них). Не залишились осторонь конкурсної справи осередки музично-виконавської діяльності в межах інших музично-освітніх спеціальностей, які ствердили доцільність свого існування в структурі педагогічної освіти і визначали, наприклад, кращого вчителя музичного мистецтва в загальноосвітніх та викладачів музичного інструменту в музично-педагогічних навчальних закладах. Згодом, виконавські конкурси різного спрямування стають традиційною формою навчально- виховного процесу вищої школи. В конкурсах беруть участь талановиті музиканти. Такі конкурси, які мають в кожному місті своє власне обличчя і дещо відрізняються умовами, виконуваною музичною літературою, професійним спрямуванням, започатковані у Вінниці, Києві, Мелітополі, Одесі, Тернополі, Ужгороді, Харкові, Ялті та інших містах. Вони мають за мету сприяти самовдосконаленню майбутніх і вже самостійно працюючих викладачів-музикантів, обміну освітніми, музично-виконавськими та методичними ідеями, винайденню власних шляхів професійної самореалізації.

На думку Н.П. Гуральник, усвідомлення музично-виконавських конкурсів предметом теорії загальної педагогіки залежить від позитивного смислу векторів їх прояву. Ми вважаємо, що педагогіка української фортепіанної школи проявляється в таких векторах:

a) педагогічна доцільність, конкурси сприяють пошуку талановитої молоді, зростанню числа цілеспрямованих людей, які вирішили займатись своєю справою не поверхово, а глибоко професійно; розкривається у працездатності особи, концентрації своїх зусиль на культуротворчій функції своєї творчої діяльності;

b) методико-технологічна самобутність, яка уможливлює функціонування індивідуально- неповторних власних викладацьких манер педагогів; підтримку високого рівня професійної майстерності (це стосується не стільки технічного ускладнення виконуваних музичних програм, їх художньої довершеності, скільки виконавської майстерності молодих музикантів, особистісної самобутності художніх інтерпретацій; обмін педагогічними технологіями, авторськими методиками; проведення майстер -класів, які сприяють взаємному обміну музично-педагогічною інформацією, показу особистісних технологій, творчих підходів та національних здобутків;

c) соціальна значущість, яка характеризується вмотивованістю конкурсанта на здійснення мрії про перемогу, розвитком власних сутнісних сил, впевненістю у своїх здібностях, особистісних якостях (подекуди виконуючи оздоровчі функції, спонукаючи піаніста перемогти навіть психічно-фізіологічні вади);

d) становлення і розвиток української національної еліти, творення якої відбувається під час підготовки та проведення конкурсів. Це поширює можливості музично-естетичного зростання суспільства, що, в свою чергу, впливає на генетичні перспективи майбутньої України. Інакше кажучи, відбувається безпосередня для суб'єктів конкурсної діяльності та опосередкована для слухачів інтелектуалізація нації, зростання її духовного потенціалу;

e) історична значущість, що проявляється у продовженні культуротворчих традицій музикантів минулих століть, корифеїв музично-виконавської справи, лідерів фортепіанних шкіл; здійсненні важливої виховної функції зв'язку поколінь, культур, що виправдані часом, які проявляються у збереженні громадської свідомості, високої моральності, людської гідності тощо;і) національна історико-культурна єдність, яка проявляється в нових геополітичних умовах невідступної глобалізації розвитку світової спільноти, що актуалізує ідею „чужого знати і свого не забувати”. В цьому контексті спостерігається ствердження самостійності української фортепіанної школи, демонстрація історико-культурної значущості її музично-педагогічної естетики;

g) особистісно-перспективний досвід, який складається із поширення музично-інструментального репертуару, зростання загальнокультурного, музично-виконавського, артистичного та досвіду особистісного спілкування, толерантного ставлення до культурно-історичних, соціальних, музично-інтерпретаторських особливостей представників різних національних шкіл, що сприяє винайденню спільної професійної мови, поваги й відкритості до інших культур;

К) розкриття інтелектуально-креативного потенціалу, винайдення молоддю свого власного стилю музично-виконавської творчої позиції; векторів і меж науково-практичної творчої діяльності, відкриття іншим своєї унікальності;

i) культуротворча і виховна місія, яка полягає у відкритті новому, молодому поколінню слухачів шедеврів світового музичного мистецтва - історично стверджених художніх творів, гідних бути постійними „учасниками” міжнародних музично-інструментальних форумів та нових, мало відомих творів, таких що отримали популярність незважаючи на свою „молодість”;

j) професійна самовизначеність, що характеризується мотивацією на акмерівень власної творчої самостійності, потребою у постійному самовдосконаленні, підвищенні компетентності та рівня усіх компонентів майбутньої музично-педагогічної діяльності. Це спонукає до професійного зростання, намагання подолати наступні щабелі самореалізації;

k) педагогічна далекоглядність, яка виявляється у здатності продемонстрували міжнародній спільноті перспективність поглядів і виховних можливостей організаторів конкурсів, які не зупинились на виявленні нових талантів, а забезпечили творчу перспективу переможцям презентувати свою унікальність в найкращих концертних залах світу. Педагогічна доцільність проявляється у забезпеченні розквіту талантів, їх професійного майбутнього, збагаченні світової музичної культури завдяки досягненням УФШ, яка здатна не розгубитися і зберегти власне обличчя в своєрідній мистецькій інтеграції;

1) просвітницьке спрямування публічного виконання як засобу художньо-творчого розвитку молоді, де процес публічного виконання усвідомлюється його ефективним засобом; культуротворчі засади його функціонування визначаються творчим спілкуванням із слухачем, що народжує духовний взаємозв'язок, унікальний в своїй неповторності; спонукання слухацької аудиторії до подальшого самовдосконалення та подолання пов'язаних з цим труднощів, корекції і відповідальності добору музичних творів; ближньої (існуючих потреб) і далекої (формування музично-естетичного смаку) перспективи аксіологічного ставлення до фортепіанної музики [2, с. 343-345].

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження

Таким чином, одним із важливих компонентів музично-педагогічної діяльності музиканта, у нашому випадку, піаніста, є конкурсна справа, яка актуалізується в участі майбутніх фахівців у музично-виконавських конкурсах, у тому числі під час навчання в педагогічних закладах освіти. Спеціально-музичними задачами конкурсна справа не обмежуються. Значне технологічне навантаження має її педагогіка, яка розкривається в своїй багато позиційній сутності та впливає на культуротворення суспільства, підвищення рівня власної досконалості, музично-естетичне виховання молоді, презентацію індивідуально-особистісної унікальності тощо. У розбудові різних творчих змагань піаністів може проявлятись і перспектива усвідомлення педагогіки творчих музично-виконавських конкурсів.

Бібліографія

1. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. К.: Либідь, 1997. 376 с.

2. Гуральник Н.П. Українська фортепіанна школа ХХ століття в контексті розвитку музичної педагогіки: історико-методологічні та теоретико-технологічні аспекти. Монографія. К.: НПУ, 2007. 460 с.

3. Гуральник Н.П. Розвиток скрипкової школи Східної Європи ХХ століття: історія, теорія, методика: навч.-метод. посіб. / Н.Гуральник, К.Завалко. К.: НПУ, 2005. 144 с.

4. Должанский А.Н. Краткий музыкальный словарь.- Изд.2, пересм. и доп. Л.: Музгиз, 1955. 512 с.

5. Коган Г.М. О работе музыканта-педагога. Основные принципы // Вопросы музыкальной педагогики. М.: Музыка, 1979. Вып.1. С. 83-84.

6. Музыкальный энциклопедический словарь /Гл. ред. Г.В.Келдыш. М.: Сов. энциклопедия, 1990. 672 с.: ил.

7. Педагогічний словник / За ред. М.Д. Ярмаченка. К.: Пед. думка, 2001. 516 с.

8. Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. Вид. 2-ге, випр. і доп. К.:УРЕ, 1985. 968 с.

9. Юцевич Ю.Є. Музика. Словник-довідник.- Тернопіль: павч. кн. Богдан, 2003. 352 с.

Размещено на Allbest.ru