Формування художньо-комунікативних вмінь майбутнього вчителя музичного мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування художньо-комунікативних вмінь майбутнього вчителя музичного мистецтва

Єгор Щоголєв

студент ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти мистецького факультету

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор

Стратан-Артишкова Т.Б.

У статті розкрито сутність і зміст художньо-комунікативних вмінь майбутнього вчителя музичного мистецтва; доведено, що художньо-комунікативні вміння утворюють систему, котра містить групи умінь, кожна з яких забезпечує відповідний компонент художньо-комунікативної діяльності майбутнього фахівця. Ефективною педагогічною умовою визначено поетапність формування художньо-комунікативних умінь майбутнього вчителя музичного мистецтва.

Ключові слова: художньо-комунікативні вміння, педагогічні умови, майбутній вчитель музичного мистецтва.

Постановка проблеми

Педагогічна діяльність вчителя має комунікативну природу, оскільки передбачає суб'єкт-суб'єктну взаємодію (вчителя і учня). Художня комунікація характеризується специфічністю й унікальністю, оскільки передбачає спілкування виконавця з музичним твором, розкрити художньо-образний зміст твору, вміння доносити художній образ до слухача. Ця проблема набуває особливої значущості у професійній діяльності вчителя музичного мистецтва, який засобами музичного мистецтва має вплинути на розвиток духовних і творчих якостей учнів, залучити їх у процес адекватного розуміння-сприйняття, сприяти розвитку здатності до творчого самовираження і самоактуалізації своїх вихованців.

Аналіз стану сформованості художньо-комунікативних умінь майбутнього вчителя музичного мистецтва уможливив виявити суперечності, які мають місце в процесі професійної підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва, а саме: між рівнем сформованості художньо-комунікативних вмінь майбутнього вчителя музичного мистецтва, що необхідні для успішного здійснення музично-педагогічної діяльності, та їх реальним рівнем; між декларуванням необхідності і значущості формування художньо- комунікативних умінь майбутніх фахівців та відсутністю інноваційних форм і методів навчання, які б дозволили вирішити цю проблему.

Аналіз досліджень і публікацій

Художньо-комунікативні вміння вже давно привертають увагу науковців, які вивчали цей феномен з точки зору різних аспектів. До питань змісту художньо- комунікативної підготовки майбутніх викладачів звертались І. Барановська, Н. Мозгальова та ін. З педагогічними принципами та умовами формування художньо-комунікативних умінь ми можемо ознайомитись в працях Ю. Мировської та Ю. Волкової та ін. Процесу формування художньо- комунікативних вмінь, аналізу художньо-комунікативних вмінь в площині мистецької освіти присвячено приділено увагу у наукових дослідженнях І. Дикун, А. Михалюк, О. Коцурак, Н. Лупак та ін. Не зважаючи на суттєвий науковий доробок, на теперішній час проблемі формування художньо-комунікативних вмінь приділено недостатньо уваги, хоча ця проблема є найбільш дискусійною.

Метою статті є розкрити сутність і зміст поняття «художньо-комунікативні вміння»; визначити структуру досліджуваного феномену.

Виклад основного матеріалу

Дослідження комунікації та комунікаційних процесів відбувається в системі різноманітних суспільних наук, зокрема філософії, психології, культурології тощо. Залучення різних галузей знань до вивчення комунікації пояснюється багатоаспектністю самого поняття, складністю самого процесу комунікації, який має динамічну природу, тож є чутливим до будь-яких змін у соціумі та залежним від комунікаційних вмінь комунікатора.

Для отримання можливості більш точно визначити сутність і зміст поняття «художньо-комунікативні вміння», вважаємо доцільним проаналізувати поняття «художня комунікація» та «вміння», їх співвідношення та генезу.

Термін «комунікація» запроваджений в наукову літературу на початку XX ст. та до теперішнього часу є об'єктом вивчення. Слово комунікація прийшло до нас через англійську мову (communication) від латинського communicatio - єдність, передача, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом (лат.) communico - роблю спільним, повідомляю, з'єдную, похідним від (лат.) communis - спільний [1].

Комунікація є інструментом взаємодії особистості з середовищем, в якому вона знаходиться, та яку можна розглядати як систему символів, за допомогою яких й відбувається ця взаємодія. В той же час комунікації є особливим видом діяльності, яка має визначену структуру.

О.М. Леонтьєв у комунікативній діяльності виокремлює основні структурні компоненти: предмет спілкування - це інша людина, партнер по спілкуванню як суб'єкт; потреба в спілкуванні - полягає в прагненні людини до пізнання і оцінки інших людей, а через них і з їх допомогою - до самопізнання, до самооцінки; комунікативні мотиви - це те, ради чого здійснюється спілкування; дії спілкування - це одиниці комунікативної діяльності, цілісний акт, адресований іншій людині; завдання спілкування - це та мета, на досягнення якої в конкретній комунікативній ситуації направлені різноманітні дії, що здійснюються в процесі спілкування; засоби спілкування - це ті операції, за допомогою яких здійснюються дії спілкування; продукт спілкування - утворення матеріального і духовного характеру, що створюються у результаті спілкування [2].

Кожний вид мистецтва має свою унікальну систему кодування інформації, яка й зумовлює специфічний вплив на особистість в процесі комунікації.

Серед усіх видів мистецтв комунікативні позиції музичного мистецтва займають провідне місце завдяки незвичайності, унікальності музичної мови, яка функціонує лише в системі музично-слухової діяльності. Комунікативність музики одне з найзначніших явищ, яке здатне створити єдиний настрій, єдине поле, в якому люди мають можливість значно краще зрозуміти один одного, обмінюватися думками, почуттями, ділитися інформацією [3].

Музичне мистецтво втілює практично всі типи комунікативної взаємодії: персональну, міжособистісну, групову та внутрішньо-групову, масову комунікації. Здійснення художньої комунікації як форми спілкування служить найзначнішою стороною системи музичної діяльності, в якій творчість, виконавство і сприйняття виступають як її основні функціональні блоки у системі музичної культури [4].

Ефективність художньої комунікації є результатом комунікативної діяльності, що ґрунтується на вміннях, завдяки яким й досягається запланований результат.

В науковій літературі художньо-комунікаційні вміння аналізуються й інтерпретуються достатньо багатовекторно, що підтверджує їх складність і неоднозначність. Наприклад, під художньо-комунікативним вміннями науковці розуміють володіння способами виконання складних інтегрованих мистецько-фахових дій [5], сприймально-оцінну діяльність, яка дає змогу трактувати художньо-комунікативні вміння як єдину властивість особистості, що ґрунтується на аналізі, синтезуванні та узагальненні даних аналізу [6].

Аналіз поглядів та підходів на сутність художньо-комунікативних умінь дозволив сформулювати наступне визначення: художньо-комунікативні вміння -- це система вмінь, що базується на діалогічній або полілогічній взаємодії суб'єкта та об'єкта комунікації в інтерактивній формі, яка забезпечує змістовне та емоційне сприйняття художнього твору.

Оскільки художньо-комунікативні вміння представляють собою систему вмінь, для більш глибокого їх розуміння доцільно розглянути їх за групами.

Рис. 1 - Групи художньо-комунікативних умінь за Ю. Волковою

Джерело: складено автором з використанням [5]

Науковці по різному підходять до групування художньо-комунікативних умінь, тому що кожний з них акцентує увагу на тих аспектах, які він досліджує. Вартують на увагу підходи Ю. Волкової, А. Зайцевої, Мінь Шаовея та Н. Білової, які виокремлюють групи вмінь, представлені на рис. 1-3.

Рис. 2 - Групи художньо-комунікативних умінь за А. Зайцевою

Джерело: складено автором з використанням [7]

Рис. 3 - Групи художньо-комунікативних умінь за Мінь Шаовеєм та Н. Біловою

Джерело: складено автором з використанням [5]

художній комунікативний вчитель музичний

В контексті нашого дослідження, найбільш прийнятними вважаємо наступні групи вмінь: вміння встановлювати інтерактивну художню взаємодію. в процесі художньо-виконавської інтерпретації, вміння адекватно оцінювати, коригувати та проєктувати результати художньо-педагогічної комунікації, вміння встановити емоційний резонанс, вміння декодування і виконавського відтворення нотного тексту твору в авторсько-стильовому контексті.

Професійна діяльність учителя музики має складну структуру, яка характеризується багатогранністю, численністю та різноманітністю компонентів і функцій. Вона базується на широкому фундаменті здібностей, навичок, знань, умінь, мотивів, інтересів особистості. Це зумовлює й різноманітність формування фахових умінь у майбутніх учителів музичного мистецтва, серед яких: уміння співати, грати на музичних інструментах і керувати хоровим (ансамблевим) співом. Цей триєдиний комплекс фахових мистецьких умінь закладено в розробку сучасних освітніх програм, що орієнтовані на інновації в освіті, її реформування [8].

Формування художньо-комунікативних вмінь є процесом, який неможливо реалізувати одномоментно, тому поетапний підхід до формування цих вмінь буде найбільш доцільним. Починати треба з ознайомлення з тими групами вмінь, які необхідно опанувати, усвідомити їх зміст, структуру та функції, які вони виконують; створити умови, які дадуть змогу сформувати ці вміння та використовувати їх самостійно в процесі виконання професійних завдань.

Зважаючи на специфічність художньо-комунікативних вмінь, вважаємо, що їх формування буде відбуватись більш ефективно в освітньо-творчому середовищі.

О.В. Венгринюк визначає творче освітнє середовище як педагогічно організоване середовище, що характеризується системністю взаємозв'язків його об'єктів, цілісністю, естетичною функціональністю, передбачає широке використання художніх творів мистецтв, організаційну зумовленість інтеграції мистецтв та діалогову взаємодією його представників, надає можливості впливу на творчу мотивацію суб'єкта, спонукає до творчого самовираження, сприяє розвитку творчої активності особистості, формуванню її художньо-комунікативних умінь [9].

Творча активність студентів як основа освітньо-творчого середовища є базовою складовою процесу формування художньо-комунікативних вмінь. Щодо інших умов, то однією з них є спрямованість педагогічного процесу на формування художньо-комунікативних вмінь, яка передбачає не тільки визначене середовище, а й методичний інструментарій, який може забезпечити результативність їх формування. Мотивація студентів, як зовнішня, так і внутрішня, теж є рушійною силою на шляху формування художньо- комунікативних вмінь, оскільки саме за такого підходу цей процес набуває у студентів свідомого характеру та спонукає їх до більш активного опанування цими вміннями через розуміння ступеню їх значущості в майбутній професійній діяльності.

На рефлексії наголошують С. Аржанухіна та О. Нечитайло, акцентуючи увагу на необхідності розвитку у студентів професійно-значущих рефлексивних якостей, а саме: розуміння особливостей музичного досвіду, досвіду спілкування з колективом (хором, інструментом), самооцінка своїх виконавчих та педагогічних можливостей, ініціативність у виборі прийомів педагогічної комунікації [10]. У формуванні художньо-комунікативних вмінь автори визначають важливість індивідуального підходу, який дає змогу максимально враховувати наявні вміння студентів та визначати можливість їх розвитку.

Висновки

Комунікація як явище є суспільним феноменом, що будується на взаємодії, результатом якої є досягнення порозуміння її учасників. Комунікація як процес є характерною для будь якої сфери професійної діяльності, зумовлюється цією сферою і характеризується відповідними особливостями й ознаками.

Музичне мистецтво є в цьому сенсі надособливою сферою, оскільки передбачає взаємодію різних видів комунікативної діяльності, що вимагає від її учасників наявності різноманітних професійних умінь, важливими і значущими з яких є художньо-комунікативні. Ці вміння є результатом їх поетапного формування в процесі професійної підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва та безпосередньо залежать від педагогічних умов, покликаних сприяти формуванню художньо-комунікативниих умінь під час навчання, зокрема, методичного інструментарію, що застосовується в процесі художньо-педагогічного спілкування, розвитку мотивації студентів щодо оволодіння вершинами професійної творчості.

Бібліографія

1. Косенко Ю. В. Основи теорії мовної комунікації: навч. посіб. / Ю. В. Косенко. -- Суми : Сумський державний університет, 2011. -- 187 с.

2. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность / А. Н. Леонтьев. -- М. : Политиздат, 1975. -- 304 с.

3. Дікун І. Формування художньо-комунікативних умінь майбутніх учителів музичного мистецтва у процесі інструментально- виконавської підготовки : навч.-метод. посіб. / І. Дікун, А. Михалюк, О. Коцурак. -- Барськ : КЗВО «Барський гуманітарно- педагогічний коледж імені Михайла Грушевського», 2021. -- 129 с.

4. Злотник О. Музичне мистецтво. / О. Злотник, В. Шульгіна // Наукові записки. Серія: Мистецтвознавство. -- 2019. -- № 1. (вип. 40).-- С. 28-34.

5. Волкова Ю. І. Формування художньо-комунікативних умінь майбутніх учителів музики і хореографії: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.02 «Теорія та методика навчання» / Ю. І. Волкова. -- Київ, 2016. -- 20 с.

6. Ружицький В. C. Сутність і види професійних умінь учителів образотворчого мистецтва [Електронний ресурс] / В. А. Ружицький // Народна освіта. -2013. - Випуск N 3 (21). - Режим доступу до журн. : www.narodnaosvita.kiev.ua/.

7. Зайцева А. Методична система формування художньо-комунікативної культури майбутнього вчителя музики: дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.02 «Теорія та методика навчання» / А. Зайцева. -- Київ, 2018. -- 45 с.

8. Лесник О. С. Сутність та стукутура художньо-мовленнєвих умінь у хормейстерській підготовці майбутнього вчителя музики / О. С. Лесник // Актуальні питання мистецької освіти та виховання. -- 2019. -- Вип. 1-2 (13-14). -- С. 189-200.

9. Венгринюк О. В. Створення творчого середовища в мистецькому просторі для вчителів музичного мистецтва / О. В. Венгринюк // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка. -- 2019. -- Вип. 176. -- С. 234-237.

10. Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах СНД : зб. наук. праць / гол. ред. В. П. Коцур. - Переяслав-Хмельницький, 2012. - 184 с.

Размещено на Allbest.ru