Викладач-інноватор як організатор учіннєвої діяльності в умовах студентоцентрованого навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Викладач-інноватор як організатор учіннєвої діяльності в умовах студентоцентрованого навчання

Толочко Світлана Вікторівна -

доктор педагогічних наук, доцент, доцент кафедри педагогіки Національного університету біоресурсів і природокористування України

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми

Проект постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2015 р. № 1109» [6] мав на меті сприяти підвищенню мотивації педагогічних працівників (І II І) до фахової діяльності; підтвердженню індивідуальних досягнень в умовах освітнього процесу; розповсюдженню передової практики; стимулюванню до розширення сфери професійних інтересів, самореалізації і професійному зростанню.

Цим документом пропонувалося замінити нинішню посаду «Викладач-методист» такими позиціями: «Викладач - експерт, Викладач - інноватор, Викладач - наставник». Вітчизняна освітянська спільнота, у цілому не заперечуючи проти вказаних змін, усе ж сподівається, що вони позитивно вплинуть як на якість освіти, так і на добробут ПП. Критика спрямована передусім на можливість нівелювання посади «Викладач- методист» та актуалізує необхідність забезпечення дотримання прав тим ПП, які вже мають звання «Викладач-методист», до закінчення дії їхніх атестаційних листів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Досвід освітньо-наукових інновацій став об'єктом дослідження в роботах науковців: І. Артьомова, Ю. Бабанського, В. Безпалька, В. Воронкової, О. Киричука, М. Кларіна, В. Кременя, Лозової, В. Лугового, О. Ляшенка, Максименка, М. Махмутова, Н. Ничкало, О. Пєхоти, О. Пометун, С. П'ясецької-Устич, П. Сауха, Г. Селевка, С. Сисоєвої, К. Стоута, О. Топузова, А. Шершун та ін. Основні питання освітньої інноватики в сучасній теорії і практиці досліджували Л. Буркова, Л. Даниленко, І. Дичківська, О. Дубасенюк, Т. Калюжна, О. Козлова, Ю. Красильник, Л. Мільто, О. Огієнко, А. Підласий, О. Попова, І. Пригожин, Ю. Радченко, К. Ушаков, А. Хуторський тощо.

Метою статті є окреслення основних тенденцій і напрямів професійного і особистісного розвитку викладачів-інноваторів як організаторів учіннєвої діяльності в умовах студентоцентрованого навчання в післядипломній педагогічній освіті.

Виклад основного матеріалу дослідження

Аналіз науково-педагогічної літератури свідчить про те, що вітчизняні вчені приділяли значну увагу питанням інновацій в освіті й науці. Науковцями охарактеризовано понятійно-термінологічний апарат [1; 3; 4], а саме: «інновативність», «інноваційна активність», «інноваційна діяльність», «інноваційна інфраструктура», «інноваційна компетентність педагога», «інноваційна культура особистості», «інноваційна освіта», «інноваційна педагогіка», «інноваційна педагогічна діяльність», «інноваційна система вищого навчального закладу», «інноваційне навчання», «інноваційне середовище», «інноваційний освітній продукт», «інноваційний освітній проєкт» тощо. У контексті нашої наукової розвідки зупинимося на деяких із них. Чинне законодавство [5] освітніми інноваціями називає створення нових або вдосконалення наявних освітніх, навчальних, виховних, психолого-педагогічних та управлінських технологій, методів, моделей, продукції, освітніх, а також технічних рішень у галузі освіти, котрі суттєво підвищують якість, результативність та ефективність освітньої діяльності.

Інноваційною освітньою діяльністю в системі освіти вважає спрямовану на розроблення й використання у сфері освіти результатів наукових досліджень та розробок навчально-науково-дослідних практик.

Об'єкти інноваційної освітньої діяльності асоціюються з новими емпіричними та/або теоретичними знаннями, освітнім процесом, освітніми (педагогічними), дидактичними, виховними, управлінськими системами, моделями, методами, інноваційними освітніми програмами і проєктами, іншими інтелектуальними продуктами, засобами навчання та обладнання, організаційними та адміністративними рішеннями з метою поліпшення якості освіти, результативності освітньої діяльності IIIІ та науково- педагогічних працівників (НІ II І), закладів освіти.

Сучасні освітні інновації у вітчизняних закладах вищої освіти (ЗВО) детермінуються й актуалізуються впровадженням студентоцентрованого підходу, що передбачає застосування методів для перенесення акцентів з викладачів на студентів. Імплементацією означеного підходу до навчання і викладання в освітньо- науковому процесі досягається дотримання принципів толерантності й поваги до різноманітності здобувачів освіти, їхніх особливостей, потреб, розбудови особистісних освітніх траєкторій;

використання різноманітних засобів репрезентації навчально-пізнавальної чи наукової інформації та застосовуваних педагогічних методів, а також їхнє систематичне оцінювання і коригування; формування незалежності, самостійності в поєднанні з наставництвом. фасилітацією і допомогою викладачів; дотримання принципів взаємоповаги у стосунках педагогів і студентів; реагування на побажання чи невдоволення здобувачів освіти.

Наразі постала нагальна потреба змінити пріоритети освітньої галузі з метою підготовки фахівця, коло знань якого не буде обмежене лише раз і назавжди заданими hardskillsу сфері формалізованих технологій (фінанси. аудит. логістика. маркетинг тощо). здатного сприймати зміни, упливати на них, а також змінювати самого себе. тобто набувати нових навичок і вмінь - softskills.менш формалізованих. необхідних у будь-якій професії. Саме вміння працювати в команді. рефлексивність. відповідальність за власний вибір. комунікабельність. мобільність і є трансверсальнимикомпетенціями. що їх. на нашу думку. має формувати нова освітня парадигма завдяки впровадженню міждисциплінарних досліджень. До них також належать лідерство. критичне мислення. рефлексивне мислення, креативність, здатність брати на себе відповідальність і працювати в критичних умовах. комунікативні навички. співпраця. Серед комунікативних. інтер- та інтраперсональних навичок мають домінувати робота у команді. колегіальність. уміння полагоджувати конфлікти. здатність до компромісу. емпатія. управляти своїм часом. самодисципліна. самоповага. вміння долати кризу. управління емоціями та стресом. розуміння важливості дедлайнів тощо.

Панівні в сучасній освіті парадигми: знаннєва (в основі освіти базові знання та вміння. способи навчання. навички; зміст освіти складається з важливих і необхідних вузькоспеціалізованих знань; значна вага загальнолюдських цінностей); технократична (фахівець як носій доведених і науково обгрунтованих та перевірених досвідом знань. еталон. ідеал. норматив. за яким звіряється рівень підготовки. освіченості. вихованості); гуманістична (розвиток здобувача освіти. його інтелектуальних потреб і міжособистісних взаємин. допомога в особистісному зростанні; культурологічний підхід до освіти. заснований на інтеграції навчальних дисциплін. створенні цілісного образу епохи. культури. на розумінні співвідношення культури і цивілізації. розумінні кожної галузі знань у формуванні культури і тощо) - нині поволі поступаються футурологічній (сучасна освіта й наука повинні бути зорієнтовані на передбачення тенденцій розвитку світу в майбутньому. допомогу нинішнім і наступним поколінням адаптуватися до незворотніх змін у способі життєдіяльності людини й суспільства). Означена парадигма визначається інтегративністю. комплексністю. філософічністю. багаторівневістю. утилітарністю. гуманістичністю тощо. Досягнення futuresstudiesгрунтуються як на актуальних нині інтерпретаціях сутності і завдань науки. так і на усвідомленні важливості творчості та інтуїції у процесі наукової діяльності. Е. Тоффлер у книзі «Шок майбутнього» визначив структуру будь-якої інновації. яка складається з 3 стадій: 1) творча ідея. яка може бути впроваджена в життя;

2) традиційна й інноваційна практика;

3) поширення в суспільстві (маркетингові практики).

Зважаючи на означене вище. викладач-інноватор як суб'єкт інноваційної освітньої діяльності має бути автором. розробником. дослідником. користувачем. критиком і пропагандистом нових емпіричних та/або теоретичних знань. освітніх технологій. теорій. концепцій. моделей. методів. інноваційних освітніх програм і концепцій. Водночас йому належить здійснювати відбір. аналіз. діагностування. оцінювання й упровадження у власну професійно- педагогічну діяльність інноваційного досвіду. нових освітніх концепцій. експериментів. методик тощо. Він повинен прийняти нововведення, перетворити його або використати в освітньому процесі; проєктувати нову систему освітньої/освітньо - наукової діяльності для отримання максимально нового якісного результату; фахово володіти методами дослідницької, експериментальної педагогічної діяльності. Здійснений структурно-логічний аналіз і систематизація уможливили створення таблиці 1 «Професіограмавикладача-інноватора у післядипломній педагогічній освіті» з характеристикою особливостей їхньої професійної підготовки, концеп-туалізацією системних якостей, здібностей, знань, умінь, здатностей, сформованості, готовності, відповідальності і відповідності в синергізмі становлення і розвитку.

Таблиця 1Професіограмавикладача-інноватора в післядипломній педагогічній освіті