Традиційне та інноваційне навчання у вищих навчальних закладах України: переваги та недоліки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Традиційне та інноваційне навчання у вищих навчальних закладах України: переваги та недоліки

Волікова Марина Миколаївна - кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри загальних та соціально-економічних дисциплін навчально-наукового технологічного інституту Державного університету економіки і технологій

БРАТАНИЧ Ольга Григорівна - кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри загальних та соціально-економічних дисциплін навчально-наукового технологічного інституту Державного університету економіки і технологій

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми

Інтегрування України до Європейської спільноти вимагає усвідомлення концептуальних засад і принципів сучасної професійної підготовки студентів.

У наш час вища освіта динамічно розвивається завдяки сучасним інноваційним технологіям тим самим продукуючи нові виклики як перед педагогами України так і Європи. Установлено, що в ХХІ столітті нові інноваційні технології не тільки є головною рушійною силою прогресу, вони виступають потужним засобом якісного засвоєння наукових знань, підвищують рівень їх узагальненості та формують оригінальну філософсько-освітню парадигму. В свою чергу посилення конкуренції на ринку надання освітніх послуг, кадрові вимоги щодо забезпечення провадження освітньої діяльності ставить нові виклики перед викладачами вищої школи. На сьогодні закладам вищої освіти необхідні не просто кваліфіковані викладачі, потрібні викладачі - технологи, викладачі - майстри, викладачі - новатори.

Відтак, зростають вимоги й до студентів, вони повинні не тільки володіти фаховими компетенциями, бути здатними до самореалізації, а й самостійно продукувати засоби досягнення поставлених професійних цілей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

До нормативно-правових документів України, які визначають пріоритетні напрями освітнього діяльності в сфері інноваційних технологій відносять: Закони України «Про освіту» (2017 р.), «Про вищу освіту» (2014р.); «Про інноваційну діяльність» (2012 р.); «Про наукову і науково- технічну діяльність» (2016 р.), «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення освітньої діяльності у сфері вищої освіти» (2019 р.); Укази Президента України «Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні» (2010 р.), «Про Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року» (2013 р.) та ін. На базі європейського законодавства в Україні реалізуються та впроваджуються загальнодержавні та галузеві програми, які спрямовані на вивчення, апробацію та впровадження інноваційних освітніх технологій, а саме: «Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності в Україні» (2017 р.) та ін. Відповідно до перелічених вище законодавчих ініціатив, державою визначена необхідність збільшення чисельності конкурентоспроможних фахівців для високотехнологічного та інноваційного розвитку суспільства та забезпечення потреб ринку праці у кваліфікованих працівниках. педагогічний інноваційне навчання традиційний

У реаліях сучасної українській вищої школи співіснують дві системи навчання - традиційна та інноваційна, кожна з яких має свої переваги та недоліки.

Звернення до тесту нормативних документів переконує в розумінні світовою та вітчизняною спільнотою необхідності модернізації системи вищої освіти України, яка передбачає осучаснення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу; впровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій. У зв'язку з цим актуалізуються й наукові пошуки, що мають на меті теоретичне обґрунтування та апробацію нових підходів, моделей, технологій реалізації інновацій, спрямованих на підвищення їх системності та результативності.

Тому, задля ефективного розв'язання сучасних проблем пов'язаних із впровадженням та використанням інноваційного навчання у вищих навчальних закладах України актуальним є здійснення порівняльного аналізу традиційної та інноваційної системи навчання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання означеної проблеми показав, що: теоретичні аспекти інноваційних освітніх процесів досліджено у роботах (І. М. Дичківської, О. А. Дубасенюк, М. І. Романенко, П. Ю. Сауха та ін.); порівняльний аналіз теорії та практики інноваційних процесів у вищих навчальних закладах України здійснено О. А. Марущенко, О. В. Поповою; систематизацію і класифікацію інноваційного досвіду загальноосвітніх навчальних закладів висвітлено в наукових розвідках Н. Г. Баліцької, В. Ф. Паламарчук, Л. М. Прокопів та ін.; питання освітнього менеджменту на засадах стратегічного, інформаційного, проєктного, організаційного, персоналізованого, регіонального підходів актуалізовано Л. М. Ващенко, Л. В. Вознюк, Л. М. Калініною, О. І. Мармаз.

Мета статті - здійснити порівняльний аналіз традиційної та інноваційної систем навчання; висвітлити особливості, зміст, переваги, недоліки й межі застосування інноваційних освітніх технологій у вищому навчальному закладі в оптиці сучасних концепцій педагогічної теорії та практики.

Виклад основного матеріалу дослідження

Євроінтеграційні процеси та соціально-економічні перетворення, що відбуваються в Україні зумовлюють не тільки удосконалення чинного законодавства у сфері інноваційної діяльності, а й вимагають відповідного оновлення освітньої політики, прагнення педагогів до використання педагогічних новинок, зокрема використання сучасних інноваційних технологій навчання. Нажаль, сьогодні використання традиційних та інноваційних технологій навчання проходить дещо не упорядковано. На шляху їх відбору, реалізації та впровадження в навчальному процесі вищих навчальних закладів існують певні перешкоди та суперечності між:

- інноваційними технологіями навчання та традиційною, регламентованою розкладом класно-урочною системою навчання;

- інноваційними технологіями,

пов'язаними з діджиталізацією навчального процесу та недостатньою компетентністю та технічною оснащеністю значної частини викладачів та студентів щодо їх реалізації.

- нагальною потребою у практичному використанні різноманітних інноваційних технологій і недостатньою розробленістю методології застосування сучасних технологій в освіті України

Позитивний досвід застосування різноманітних освітніх технологій потребує подальшого вивчення, зокрема, важливим видається узагальнення основних підходів до розуміння таких понять як «традиційне» та «інноваційне» навчання.

Слід вказати, що терміни «традиційне» та «інноваційне» навчання, а також ідея їх альтернативності були запропоновані групою вчених у доповіді Римського клубу в 1978 році. Означена доповідь привернула увагу світової спільноти до факту невідповідності принципів та методів традиційного навчання студентів новим вимогам тогочасної вищої освіти.

Огляд сучасних наукових публікацій, присвячених традиційному та інноваційному навчанню, свідчить про наявність великої кількості визначень цих понять, які певною мірою відрізняються одне від одного. Поняття «інновація» («іппоуаііо»-лат.) в перекладі з латинської мови означає оновлення, зміну, введення нового.

Найбільш поширеним у сучасній науковій літературі є такі визначення поняття «інноваційне навчання». Вчена Т. В. Захарчук підкреслює, що в педагогічній інтерпретації інновація розглядається як нововведення, що поліпшує хід і результати навчально-виховного процесу [8, с. 48]. Доктор педагогічних наук, професор А. С. Нісімчук вважає, що «Інноваційне навчання зорієнтоване на динамічні зміни в навколишньому світі, це навчальна та освітня діяльність, яка ґрунтується на розвитку різноманітних форм мислення, творчих здібностей, високих соціально-адаптаційних можливостей особистості» [12, с. 134]. Дослідниця в галузі порівняльної педагогіки

І. М. Дичківська вказує, що «Інноваційні педагогічні технології є процесом, який передбачає цілеспрямоване, систематичне й послідовне впровадження в практику оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчальний процес від визначення його мети до очікуваних результатів» [6, с. 31].

Вчений І. П. Підласий тлумачить термін «інновація» як нововведення та додає, що в найзагальнішому сенсі інновації не тільки покращують процес і результати навчально- виховного процесу, але можуть і погіршити систему. Окрім того, І. П. Підласий виділяє основні критерії інноваційності навчальних закладів:

- Навчально-виховний процес базується на принципі природної доцільності і підпорядкованих йому принципах класичної педагогіки.

- Педагогічна система еволюціонує в гуманістичному напрямку.

- Організація навчально-виховного процесу не веде до перевантажування студентів та викладачів.

-Підвищені результати навчально- виховного процесу досягаються не за рахунок селекції студентів і викладачів, а за рахунок використання нерозкритих і незадіяних можливостей системи.

-Продуктивність навчально-виховного процесу не є прямим наслідком впровадження дорогих засобів і медіа систем [15, с. 210].

Дослідниця М. В. Артюшина чітко розмежовує традиційне та інноваційне навчання. Традиційне навчання - зорієнтоване на збереження і відтворення культури, забезпечує стабільність у соціумі за рахунок переважно репродуктивної діяльності учня, формування виконавських здібностей, розвиток уваги і пам'яті. Натомість інноваційне навчання - стимулює новаторські зміни в культурі, соціальному середовищі; орієнтоване на формування готовності особистості до динамічних змін у соціумі за рахунок розвитку здібностей до творчості, різноманітних форм мислення, а також здатності до співробітництва з іншими людьми [1, с. 9-10].

Професор Л. Є. Петухова звертає увагу на те, що «Традиційні підходи до вивчення гуманітарних дисциплін сьогодні вже недостатньо узгоджуються з новою парадигмою й доктриною розвитку освіти України в ХХІ столітті, зокрема, в частині використання нових інформаційних технологій для підвищення ефективності процесу навчання, розвитку творчого мислення студентів, формування вмінь працювати в умовах інформаційно- комунікаційного педагогічного середовища» [14, с. 6].

Звичайно, наведені визначення не повною мірою репрезентують всю багатогранність підходів до розуміння сутності поняття «традиційне» та «інноваційне» навчання проте дають змогу визначити сучасні домінаторні тенденції. Нині науковці одностайні в тому, що традиційне навчання - це навчання з чітко визначеними форми та методами організації навчального процесу, яке передбачає що весь навчальний процес побудований на принципах дидактики, сформульованих Я. А. Коменським.

На противагу традиційному навчанню інноваційне навчання у вищому навчальному закладі, на нашу думку, - це «ф'ючерсна» випереджувальна система навчання, яка адекватно корелюється з більш високим ступенем розвитку суспільства, що постійно еволюціонує, і має на меті випереджувальний розвиток особистості і підготовку фахівця, здатного ефективно функціонувати у такому суспільстві. Інноваційне навчання у вищій школі передбачає повну або часткову діджиталізацію навчального процесу.

Сучасні дослідники роблять спроби узагальнення наявних у педагогіці підходів щодо визначення понять «традиційне» та «інноваційне» навчання, але переважна більшість науковців уважає, що будь-яке навчання повинно відповідати суспільним потребам і бути спрямованим на особистісний розвиток людини, формування ціннісних орієнтирів та переконань відповідно до усталених суспільних та моральних норм. Здійснимо порівняльний аналіз традиційного та інноваційного навчання виокремлюючи переваги та недоліки у використанні (Таблиця 1) та (Таблиця 2).

Таблиця 1.

Переваги та недоліки традиційного навчання у вищих навчальних закладах України

Таблиця 2.

Переваги та недоліки інноваційного навчання у вищих навчальних закладах України

Як видно з (таблиці 1.) саме у традиційному навчанні увага студента акцентується на запам'ятовуванні та відтворенні інформації. Викладач відіграє роль суб'єкта, котрий визначає зміст, методи навчання та стиль взаємовідносин. Натомість студент виступає в ролі об'єкта навчання, дії якого жорстко регламентовані і не передбачають урахування цілей, змісту, вікових та індивідуальних особливостей молоді. Крім того, традиційне навчання не завжди дає можливість повністю реалізувати творчий потенціал студентів та виявити їх лідерські нахили та наукові уподобання. Варто зазначити, що організація вищої освіти в Україні передбачає одночасно використання традиційних та інноваційних технологій навчання, з переважним домінуванням традиційних, що на сьогодні не відповідає інтересам і запитам студентів, відтак не забезпечує сучасних вимог до випускників ВНЗ.

Дані (таблиці 2) свідчать, що інноваційне навчання передбачає відмову від репродуктивного відтворення матеріалу підручника та використання принципово нових методів засвоєння інформації, які в свою чергу сприятимуть формуванню наукового світогляду студентів, розвитку творчих здібностей й креативності.

Theall, M. та Arreola, R. A, США слушно зауважують, що викладання в коледжі - це професія, побудована на основі іншої професії - мета-професія. Нині інноваційне навчання - це не простий виклад навчального матеріалу, це діяльність, яка передбачає володіння викладачем такими навичками та функціональними обов'язками: 1) експертного знання; 2) практичних навичок із галузі;

3) володіння методами дослідження, тобто виконання трьох відповідних ролей - експерта, практика та дослідника, від нього вимагаються вміння виконувати й інші функції, що не вміщуються у звичні рамки та належать до площини «мета-професійних» навичок. До них належать, зокрема, такі, як:

4) розробка програм із навчальних дисципліни або курсу; 5) викладання предмета/курсу; 6) оцінювання викладання; 7) управління курсом; 8) володіння методами та прийомами наукового дослідження з навчальною метою/цілями. Крім того, викладачеві вищого навчального закладу необхідні знання й навички з широкого кола галузей, як-от:

9) психометрія та статистика;

10) епістемологія; 11) теорія навчання й учіння; 12) розвиток особистості; 13) інформаційні технології; 14) написання програм; 15) графічний дизайн; 16) риторика та ведення презентацій перед широким загалом;17) стилі спілкування й комунікації; 18) управління конфліктами; 19) розвиток груп; 20) управління ресурсами; 21) управління персоналом; 22) консультування та також уміння: розраховувати фінанси й бюджет; аналізувати та спрямовувати політику закладу.

Як бачимо, розлога характеристика кваліфікаційних вимог запропонована американськими вченими MichaelTheall (YoungstownStateUniversity) та Raoul A. Arreola (UniversityofTennesseeHealthScienceCenter) свідчить, що сучасний викладач вищого навчального закладу повинен володіти ефективними засобами активізації пізнавальної діяльності студентів; організаційними вміннями планувати й здійснювати педагогічний вплив; умінням встановлювати правильні взаємостосунки зі студентами, організовувати і спрямовувати їхню діяльність; умінням переконувати; володіти ґрунтовними знаннями не лише в галузі свого предмета, а й мати широку ерудицію тощо. Тому, набуття високого рівня професійної кваліфікації - це процес тривалий і складний. З огляду на це, неабияке значення має не абсолютна відмова від традиційних форм і методів навчання, тут і зараз, адже це не можливо, а знаходження оптимального балансу між традиційним та інноваційним навчанням, раціонального використання переваг кожного з них, виходячи з реалій кожного конкретного вузу: психологічної, знаннєвої, компетентнісної, матеріально- технічної, економічної готовності менеджменту, професорсько-викладацького складу та студентів до впровадження інноваційного навчання.

Висновки та перспективи подальших розвідок напряму

Порівняльний аналіз традиційного та інноваційного навчання у вищих навчальних закладах України показав, що традиційне навчання не відповідає сучасним освітнім запитам. Нажаль, традиційна вища школа продовжує бути орієнтованою на соціум, цілеспрямовано формувати особистість, потрібну для держави, спеціаліста-професіонала, який відповідає соціальному замовленню.

Слід констатувати, що проблеми використання інноваційної моделі професійної підготовки до сих пір залишаються невирішеними та потребують подальшої наукової розробки, тому подальші дослідження вимагають з'ясування змісту та засобів ефективної реалізації освітньої концепції інноваційного розвитку освіти на кожному окремому рівні. Безумовно сучасна вища школа повинна враховувати процеси, що несуть у собі інноваційні зміни, які передбачають: впровадження аналітичних та інформаційно-комунікаційних засобів навчання, комп'ютерних технологій, залучення викладачів і студентів до науково-дослідної діяльності та ін. Зарубіжний досвід показує, що інноваційна освіта - це не лише створення і впровадження нововведень, а й такі зміни, які мають визначальний характер й супроводжуються кардинальними змінами в різних видах діяльності поведінки, стилі мислення та сприйманні та відтворенні інформації як викладачами так і безпосередньо студентами.

Отже, зважаючи на все вище викладене, впровадження інновацій у навчальний процес вищих навчальних закладів України передбачає підвищення якості навчання студентів та/або зниження витрат на досягнення звичних результатів освіти.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Артюшина М. В. Інноваційно- зорієнтований підхід до професійного навчання майбутніх кваліфікованих робітників. Професійна освіта: проблеми і перспективи: зб. наук. праць. 2014. № 6. С. 9-14.

2. Баліцька Н. Г. Використання інтерактивних технологій навчання в професійній підготовці майбутніх учителів : монографія. Київ: Наук. світ, 2003. 138 с.

3. Ващенко Л. М. Управління інноваційними процесами в загальній середній освіті регіону : монографія. Київ: Видавниче об'єднання «Тираж», 2005, 380 с.

4. Вознюк О. В. Педагогічна синергетика : генеза, теорія і практика : монографія.- Житомир: вид-во ЖДУ імені Івана Франка, 2012, 811 с.

5. Дерев'яна Л. Й Роль креативних освітніх методик у процесі творчої самореалізації особистості. Загальна педагогіка. Наукові записки. Серія: Педагогіка. 2009. № 2. С. 12-14.

6. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології. Київ: Академвидав, 2004. 352 с.

7. Дубасенюк О. А. Інновації в сучасній освіті. Інновації в освіті: інтеграція науки і практики: збірник науково-методичних праць. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка , 2014. С. 12-28.

8. Захарчук Т. В. Інноваційні технології навчання в сучасній школі. Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації : Український науковий журнал. 2011. Т.3. С. 48.

9. Калініна Л. М. Інформаційне управління загальноосвітнім навчальним закладом: системи, процеси, технології : монографія. Київ: Педагогічна думка, 2008. 472 с.

10. Мармаза О. І. Інноваційні підходи до управління навчальним закладом. Харків: Видав. гр. «Основа» 2004. 240 с.

11. Марущенко О. А. Становлення інноваційної освіти в Україні : автореф. дис. ... канд. соціолог. наук : 22.00.04. Харк. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна. Харків, 2004.18 с.

12. Нісімчук А. С. Сучасні педагогічні технології : навч. посібник. Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2000. 316 с.

13. Паламарчук В. Ф. Першооснови педагогічної інноватики. Київ: Знання України, 2005. 420 с.

14. Петухова Л. Є. Аналіз традиційних та інноваційних педагогічних систем у професійній підготовці вчителя початкової школи. Проблеми сучасної педагогічної освіти. 2008. № 18. С. 3-10.

REFERENCES

1. Artyushyna, M. V. (2014). Innovatsiyno- zoriyentovanyypidkhiddoprofesiynohonavchannyamaybutnikhkvalifikovanykhrobitnykiv. [Innovation- orientedapproachtovocationaltrainingoffutureskilledworkers].

2. Balits'ka, N. H. (2003). Vykorystannyainteraktyvnykhtekhnolohiynavchannya v profesiyniypidhotovtsimaybutnikhuchyteliv. [Usinginteractivelearningtechnologiesinfutureteachers'training].

Kyiv.

3. Vashchenko, L. M. (2005). Upravlinnyainnovatsiynymyprotsesamy v zahalniyseredniyosvitirehionu. [Managementofinnovationprocessesingeneralsecondaryeducationintheregion]. Kyyiv.

4. Voznyuk, O. V. (2012). Pedahohichnasynerhetyka : heneza, teoriya i praktyka. [Pedagogicalsynergetics: genesis, theoryandpractice]. Zhytomyr.

5. Derev'yana, L. Y. (2009). Rol'kreatyvnykhosvitnikhmetodyk u protsesitvorchoyisamorealizatsiyiosobystosti. [Theroleofcreativeeducationalmethodsintheprocessofcreative self-realizationoftheindividual].

6. Dychkivs'ka, I. M. ( 2004). Innovatsiynipedahohichnitekhnolohiyi. [Innovativepedagogicaltechnologies]. Kyyiv.

7. Dubasenyuk, O. A. (2014). Innovatsiyi v suchasniyosviti. [Innovationsinmoderneducation]. Zhytomyr.

8. Zakharchuk, T. V. ( 2011). Innovatsiynitekhnolohiyinavchannya v suchasniyshkoli. [Innovativelearningtechnologiesinmodernschools].

9. Kalinina, L. M. (2008). Informatsiyneupravlinnyazahal'noosvitnimnavchal'nymzakladom: systemy, protsesy, tekhnolohiyi. [Informationmanagementofcomprehensiveeducationalinstitution: systems, processes, technologies]. Kyyiv.

10. Marmaza, O. I. (2004). Innovatsiynipidkhodydoupravlinnyanavchal'nymzakladom. [Innovativeapproachestoschoolmanagement]. Kharkiv.

11. Marushchenko, O. A. (2004). Stanovlennyainnovatsiynoyiosvity v Ukrayini. [FormationofinnovativeeducationinUkraine]. Kharkiv.

12. Nisimchuk, A. S. (2000). Suchasnipedahohichnitekhnolohiyi. [Modernpedagogicaltechnologies]. Kyyiv.

13. Palamarchuk, V. F. (2005). Pershoosnovypedahohichnoyiinnovatyky. [Fundamentals ofpedagogicalinnovation]. Kyyiv.

14. Petukhova, L. YE. (2008). Analiztradytsiynykhtainnovatsiynykhpedahohichnykhsystem u profesiyniypidhotovtsivchytelyapochatkovoyishkoly. [Analysisoftraditionalandinnovativepedagogicalsystemsinprimaryschoolteacherstraining]. Kyyiv.

Размещено на Allbest.ru