Формування диригентсько-хорових компетенцій майбутнього педагога-музиканта засобами українського пісенного фольклору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування диригентсько-хорових компетенцій майбутнього педагога-музиканта засобами українського пісенного фольклору

Руслан Соколов

студент ІІ курсу

другого (магістерського) рівня вищої освіти

мистецького факультету

Науковий керівник

кандидат педагогічних наук, доцент

Шевченко І.Л.

Актуальність дослідження

педагог музикант навчальний студент

Сучасні трансформації в системі вищої професійної освіти України спрямовані на створення умов для підготовки спеціалістів відповідно до вимог і потреб сучасності. Це зумовлено, насамперед, прагненням нашої держави інтегруватись в європейський освітній простір. Постає необхідність удосконалення професійної підготовки майбутніх педагогів-музикантів у вищих навчальних закладах з урахуванням того, що фахова підготовка, зокрема диригентська та вокально-хорова, є основою їх подальшої музично-педагогічної діяльності. Це зумовлює необхідність розробки методичного забезпечення студентів у руслі набуття ними фахової компетентності, питомою складовою якої вбачається сформованість диригентсько-хорових умінь. Оволодіння майбутніми педагогами-музикантами комплексом диригентсько-хорових умінь забезпечує, з одного боку, формування професійної компетентності майбутнього педагога-музиканта необхідними ресурсами, а з іншого - вимагає відповідного наукового та методичного забезпечення навчального процесу. Тому, розглядаючи фахову підготовку як один із основних напрямів формування диригентсько-хорових умінь майбутнього педагога-музиканта, ми відзначаємо особливу потребу в розробці ефективних шляхів її формування засобами українського пісенного фольклору.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Цінності українського пісенного фольклору співпадають із виховними завданнями сучасного суспільства, із процесами підготовки творчої особистості майбутнього педагога-музиканта. Державна національна програма “Освіта” (Україна XXI століття) передбачає: “...створення умов для професійної свободи, творчого пошуку, ініціативи педагогів, прискорення суспільної апробації, відбору і селекції педагогічних новацій” [1, 44].

Виховний потенціал українського пісенного фольклору неодноразово висвітлений в дослідженнях багатьох науковців (А. Болгарський, С. Горбенко, В. Доронюк, М. Клепар, Г. Падалка, О. Раввінов, О. Ростовський, Л. Серганюк, Л. Хлєбнікова та ін.).

Специфіка роботи майбутнього педагога-музиканта передбачає оволодіння багатьма фаховими компетенциями. Серед них диригентсько-хорові уміння мають забезпечувати його музично-педагогічну діяльність, котра уможливлює залучення учнів до цінностей хорового мистецтва та опанування духовного змісту музичних творів.

Аналіз змісту підготовки студентів вищих навчальних закладів показав, що традиційний підхід не зовсім широко використовує педагогічні можливості українського пісенного фольклору. Виявились суперечності між потребою підготовки фахівців, здатних до творчої музично-педагогічної діяльності і використанням на практиці стандартизованих методик навчання вокально-хорових дисциплін, необхідністю формування диригентсько-хорових умінь та відсутністю спеціальних засобів для їх розвитку.

Отже, метою статті є теоретичне обґрунтування якісно нових підходів до формування диригентсько-хорових умінь майбутнього педагога-музиканта засобами українського пісенного фольклору.

Виклад основного матеріалу

Специфіка фахової підготовки майбутнього педагога-музиканта пред'являє особливі вимоги до формування його майстерності. Розкриваючи складність цієї підготовки, Б. Асаф'єв зазначив, що педагог-музикант повинен бути «теоретиком і регентом, а також музичним істориком й музичним етнографом, виконавцем, котрий володіє інструментом, для того, щоб бути готовим спрямувати увагу в ту чи іншу сторону» [2, 65]. Таким чином, для ефективної фахової підготовки студентам необхідно постійно та цілеспрямовано розвивати музикознавчі та виконавські якості в щільній єдності з диригентсько-хоровою підготовкою.

Фахова підготовка майбутніх педагогів-музикантів є однією із складових професійної підготовки фахівця-музиканта у ВНЗ. Для проведення уроків музичного мистецтва на високому професійному рівні вчитель повинен мати ґрунтовні знання з педагогіки та психології, методики викладання, історії та теорії музики, аналізу музичних творів та гармонії, володіти музичним інструментом, вміннями та навичками проведення вокально-хорової роботи, розвинутий музичний слух , широкий кругозір тощо.

Специфіка фахової підготовки учителів музики полягає в необхідності формування двох її нероздільних складових - педагогічної та музичної [3, 117]. Основним видом музично-педагогічної діяльності такого фахівця є музично-виконавська, поза якою, як свого часу зазначав Г. Ципін [4, 248], його не називали б учителем музики.

Тобто, професійне володіння відповідним музичним інструментом для педагога-музиканта є тією найсуттєвішою фаховою компетенцією, яка вирізняє його з-поміж інших учителів-предметників. Для музичного педагога, який здобуває диригентсько-хорову підготовку, таким інструментом є хоровий колектив (вокальний ансамбль).

У системі фахової підготовки майбутнього педагога-музиканта одне із провідних місць займає цикл вокально-хорових дисциплін, зокрема, хорове диригування. Важливість даного циклу визначається специфікою роботи майбутнього фахівця, спрямованою на практичне вирішення завдань, збереження традицій народнопісенної культури, її розвиток, формування духовності підростаючого покоління засобами хорового мистецтва.

Фахова підготовка майбутнього педагога-музиканта з хорового диригування передбачає оволодіння системою музично-теоретичних знань, методологією і методикою творчої діяльності, численними вміннями і навичками.

Діяльність педагога-музиканта неможлива без достатньої вокальної та диригентсько-хорової підготовки, яка передбачає вміння читати хорові партитури, диригувати, володіти методикою постановки голосу, а також знання особливостей роботи з хором.

Варто зауважити, що диригент - це не лише фахівець з гарною пластикою рук, а, насамперед, талановитий музикант, людина з професійною ерудицією, глибоким інтелектом та гарними лідерськими і організаторськими здібностями, словом, яскрава, різнобічно-обдарована особистість. Диригент - це людина, яка покликана створювати музичні образи, бути посередником між композитором, виконавським колективом та публікою, уміти бути водночас вимогливим керівником і тонким музикантом, керувати колективом не завдяки стану свого службового становища, а насамперед, завдяки беззаперечному авторитетові, глибоким фаховим знанням та морально-етичним засадам.

Отже, у діяльності диригента-хормейстера максимально виявляється його індивідуальність, причому в різних аспектах - як митця, як педагога, як організатора.

Оскільки відповідальність за звучання колективу лежить на центральній фігурі - диригентові, то й знання його мають бути вищими від знань хористів, музикантів, учнів. Диригент як психолог і як педагог повинен володіти ґрунтовними специфічними знаннями, щоб відтворити музичну палітру, навчати колектив та давати нові імпульси для творчого мислення кожного співака і колективу в цілому.

Крім засвоєної певної суми знань майбутній педагог-музикант повинен оволодіти комплексом диригентських та хормейстерських умінь та навичок.

Так, О. Васильєв стверджує, що диригентська техніка забезпечується вміннями, що складають основу педагогічної майстерності майбутнього фахівця:

уміння педагога-диригента керувати своєю поведінкою з використанням таких елементів артистизму, як міміка і пантоміма. Це передусім уміння (за допомогою відповідних і пластичних жестів рук, виразу обличчя) передавати внутрішній зміст музичного твору, тобто вміння, в яких чимало спільного з акторським мистецтвом;

уміння впливати на особистість і колектив, які полягають у техніці педагогічного спілкування і становлять собою інтегративну єдність мистецтва спілкування, організаційного таланту і почуття педагогічного такту [5, 12].

Дослідниця Г. Арчажникова переконана, що в майбутнього педагога-музиканта повинні бути сформовані такі диригентські вміння:

внутрішнього інтонування партитури;

виконавського і вокально-хорового аналізу творів;

використання основних художньо-технічних засобів;

гнучкого варіювання прийомів управління хоровим звучанням [6, 63].

Загалом вокально-хорова робота вимагає від педагога-музиканта вміння стежити за чистотою інтонації, строєм, ансамблем, дикцією, тембром, диханням; керувати темпом, динамікою, агогікою, штрихами, фразуванням у процесі хорового звучання твору; привчати школярів співати по руці диригента.

На нашу думку, досить змістовно виділила та структурувала диригентсько-хорові вміння майбутнього педагога-музиканта І. Шинтяпіна [7]. Науковець виділяє такі диригентсько-хорові вміння майбутніх педагогів-музикантів:

Володіння виконавськими засобами виразності:

а) виразні і формотворні функцій темпу, агогіки, динаміки і фразування (закономірностей побудови вокальної мови);

б) штрихи (характер звуковедення, виразно-змістове значення різних прийомів);

в) способи звуковидобування.

Уміння хормейстерської роботи з хоровим колективом школярів: а) правильний підбір репертуару (добір доцільного репертуару, врахування специфіки звучання дитячого хору, оволодіння прийомами настроювання за камертоном, та інші);

б) використання вокально-хорових вправ (їхніх варіантів, доцільності і послідовності, умов застосування в залежності від складу виконавців за віком, голосом);

в) внутрішнього співу і внутрішнього слухання твору для вокально-інтонаційного освоєння партитури, використання вокально-хорового аналізу твору для вірної побудови репетиційного процесу;

г) прийоми хормейстерської роботи над ансамблем, методи ведення репетицій у залежності від мети і конкретних умов, способи спілкування диригента з колективом у процесі репетиційної роботи;

д) керування процесом колективного освоєння і виконання музичного твору (розспів хорового колективу, діагностування причин дефектів хорового звучання тощо), організація концертного виступу, мобілізація колективу, створювання необхідного настрою, артистизм на сцені, коректування звучання в процесі виконання.

Усвідомленого формування мануальної техніки:

а) інформаційна природа процесу диригування, історично сформована мова жестів, закономірності передачі просторово-руховими знаками інформації про звук;

б) основні принципи постановки диригентського апарата - передачі метроритмічної організації музики, закономірностей побудови рахункових метричних рухів, угруповання метричних рухів, їх доцільність, обумовлена особливостями музичного матеріалу, передача темпу, динаміки засобами диригування, звуковедення і характеру звуковидобування, опанування основами диригентської техніки як засобом передачі художнього образа твору і керування хоровим звучанням (тактування, ауфтакт).

Творчого використання комплексу спеціальних умінь:

а) розкриття ідейно-образного змісту твору на основі аналізу музично- виразних засобів;

б) створювання свого виконавського трактування музичного твору на основі прочитання авторського задуму; витвір хорових аранжировок й обробок [7, 12-13].

Таким чином, аналіз вимог до вокально-хорової підготовки майбутніх педагогів-музикантів виявив зосередженість на спеціальних музичних і конкретно диригентсько-хормейстерських уміннях.

Природа і закономірності формування диригентсько-хормейстерських умінь не можуть бути висвітлені без зв'язку їх із навичками, оскільки у будь-якому виді людської діяльності, включаючи педагогічну й художню, знання, уміння і навички виступають у складній взаємодії.

Навички диригувати дозволяють педагогу-музиканту моделювати музичний образ і втілювати його в тому чи іншому конкретному звучанні. Учитель, який освоїв диригування, вміє координувати свої рухи: диригувати однією рукою і одночасно іншою грати на інструменті; показувати вступ і зняття на будь-яку частку такту, динамічний розвиток, взяття дихання і т.ін.

Т. Пляченко [8] виділяє такі диригентські навички:

володіння елементами диригентського замаху;

правильне відтворення в диригентському жесті ритмічного рисунку в різних метричних схемах;

вільний розподіл функцій рук;

володіння диригентськими штрихами і різними типами звуковедення;

свобода диригентських рухів, їх графічна ясність і художня доцільність.

Таким чином, наявність музичних знань, диригентських та хормейстерських умінь та навичок у майбутнього педагога-музиканта передбачає всебічний розвиток диригентсько-хорових компетенцій.

До складу ключових груп компетенцій диригентсько-хорової підготовки майбутнього педагога- музиканта науковець Лінь Хай [9] віднесла: соціально-полікультурні, хормейстерсько-педагогічні, організаційно-методичні, особистісно-фахові, які є пріоритетними й спрямованими на продуктивну в перспективі фахову діяльність. Формування цих груп компетенцій стосуються безпосередньо всіх предметів диригентсько-хорового циклу, але найбільше - одного з основних предметів - хорового диригування, як профілюючої інтегрованої фахової дисципліни [9].

Соціально-полікультурні компетенції передбачають володіння студентами загальним обсягом культурологічних знань, що відносяться до нормативних в галузі вищої музичної педагогіки. Завдяки своїй суспільно корисній діяльності ця група спрямована на формування соціальної і загальної активності особистості фахівця - патріота, пропагандиста соціокультурних і демократичних цінностей сучасного суспільства мистецькими засобами (вітчизняного та світового рівнів) [9].

Хормейстерсько-педагогічні компетенції включають фаховий комплекс: музично-педагогічних і диригентсько-хорових знань, умінь та навичок, обізнаність в закономірностях анатомо-фізіологічного й вокального розвитку школярів [9].

Організаційно-методичні компетенції дають можливість у сукупності взаємопов'язаних складових озброїти майбутнього вчителя методичними засадами диригентсько-хорової й музично-педагогічної діяльності та інноваційними методичними технологіями [9].

Особистісно-фахові компетенції розглядаються як професійно значущі якості керівника дитячого хорового колективу, які є найбільш ефективними для даного фаху, адже вони визначають індивідуальний стиль виконавсько-педагогічної діяльності та поділяються на домінантні та другорядні. Домінантними якостями є ті, без яких неможливе керівництво творчим процесом в дитячому хоровому колективі, а саме: любов до цього виду діяльності, високий професійний рівень, потреба у постійному самовдосконаленні і професійному зростанні, любов до дітей та етичне до них ставлення, толерантність, самоконтроль, саморегуляція і самокорекція. Другорядними дослідниця вважає такі якості: зовнішня привабливість, вміння подобатись тощо [9].

Висновки

На підставі здійсненого аналізу виокремлено комплекс взаємопов'язаних груп ключових фахових компетенцій (соціально-полікультурних, хормейстерсько-педагогічних, організаційно-методичних, особистісно-фахових), котрі в системі фахової освіти не лише спрямовані на засвоєння знань, умінь та навичок майбутніми педагогами-музикантами, а й націлені на практичну продуктивну діяльність в умовах загальноосвітньої школи. Серед фахових компетенцій, які повинен набути майбутній педагог-музикант, важливе місце займають спеціальні, диригентсько-хорові компетенції, що притаманні саме хоровому мистецтву, як одному з видів мистецтва. Ми трактуємо диригентсько-хорові компетенції як фахові компетенції, які є сукупністю базових музичних знань, сформованих спеціальних диригентських умінь і навичок, особистісних якостей (любов до диригентсько-хорової діяльності, високий професійний рівень, потреба у постійному самовдосконаленні і професійному зростанні, толерантність, самоконтроль, саморегуляція і самокорекція) та досвіду диригентсько-хорової діяльності.

Узагальнюючи вищезазначене, можна стверджувати, що диригентсько-хорові компетенції - це очікувані й вимірювані досягнення, що підтверджують здатність майбутнього педагога-музиканта діяти професійно і самостійно, після отримання відповідної вокально-хорової підготовки.

Бібліографія

1. Державна національна програма “Освіта” (Україна XXI століття) // Освіта. - 1993. -№ 44-46. - 62 с.

2. Асафьев Б.В. О хоровом искусстве: сб. статей / Б.В. Асафьев. - Л. : Музыка, 1980. - 212 с.

3. Олексюк О.М. Вступ до спеціальності: музичне мистецтво. Модуль 2: навч. посіб. / О.М. Олексюк, Г.Г. Кондратенко, О.Д. Ляшенко. К.: Київ, ун-т ім. Б. Грінченка, 2011. - 132 с.

4. Цыпин Г.М. Понятийный компонент в структуре музыкального мышления. Формирование профессиональных понятий в ходе занятий музыкально-исполнительской деятельностью / Г.М. Цыпин // Психология музыкальной деятельности: теория и практика: учеб. пособие. - М.: Академия, 2003. - С. 246-251.

5. Васильев В. О дирижерско-хоровом образовании и просвещении: Метод, разработка по курсу “Хороведение” / В.О. Васильєв. - Л.: ЛГИК им. Н. Крупской, 1990. - 282 с.

6. Арчажникова Г. Формирование обобщенных приемов и действий в музыкально-исполнительской подготовке учителя / Г. Арчажникова // Профессиональная направленность музыкального образования в педвузе. - Саратов: СГПИ им. К.А. Федина, 1985. С. 62-69.

7. Шинтяпіна І.В. Формування художньо-творчих умінь майбутніх учителів музики у процесі диригентсько-хорової підготовки: Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук / І.В. Шинтяпіна. - К., 2005. - 18 с.

8. Пляченко Т.М. Методика роботи з музично-інструментальними колективами: Навч. програма з спецкурсу для студ. мистецького факультету педагогічного університету (Спеціальність: 6.010100 - Педагогіка і методика середньої освіти. “Музична педагогіка і виховання”. Спеціалізація: “Художня культура”. Освітньо-кваліфікаційний рівень: бакалавр) / Т.М. Пляченко. - Кіровоград: РВВ КДПУ імені Володимира Винниченка, 2008. - 28 с.

9. Лінь Хай. Методичні засади диригентсько-хорової підготовки студентів до роботи в школах Китаю та України: Автореферат дис. канд. пед. наук 13.00.02 - Теорія та методика музичного навчання / Хай Лінь. - К.: НПУ імені М. Драгоманова, 2007. - 19 с.

Размещено на Allbest.ru