Соціально-виховні та педагогічні ідеї Никифора Яковича Григоріїва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-виховні та педагогічні ідеї Никифора Яковича Григоріїва

Моргай Лілія Анатоліївна -

аспірант, викладач кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи Уманського державного педагогічного університету

імені Павла Тичини

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми

Сучасний стан розвитку Української держави позначений великим інтересом суспільства до своєї минувшини - історії, науки, культури.

Дослідження творчої спадщини вітчизняних педагогів, наукове пізнання їхніх ідей і поглядів, які містять у собі надзвичайно цінний фактологічний матеріал про самобутні явища, сімейні звичаї та обряди, побут українців, мають наукове, та суспільно- виховне значення, сприяють всебічному розширенню світогляду, духовному збагаченню й культурному відродженню нації, подальшому утвердженню України як рівноправного учасника глобальних цивілізаційних процесів.

Вивчення й аналіз персоналій як окремого предмета історико-педагогічного дослідження має важливе значення, оскільки особиста біографія часто є основою наукової реконструкції епохи та відображає загальнопедагогічний досвід певного періоду. Тому звернення сьогодні до спадщини сучасників тих буремних подій, новітнє прочитання їхнього наукового доробку є особливо актуальним.

В умовах формування сучасної української держави особливий інтерес становить педагогічна думка, зокрема періоду визвольних змагань українського народу. Саме з цією добою пов'язує наш час змістова аналогія - у пошуках форм і шляхів формування української державності, відчайдушних спробах зрушити з місця побудову цивілізованого громадянського суспільства.

Багато імен подвижників українського відродження і національної освіти, їхні ідеї і здобутки, педагогічні події, факти та явища минулого цілеспрямовано піддавалися забуттю.

Визначною постаттю серед борців за українську незалежність є політичний і громадський діяч, учений, педагог Никифор Якович Григоріїв (1883-1953 рр.).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проведений аналіз наукової теми дослідження свідчить, що деякі відомості про ідеї педагога Н. Я. Григоріїва здійснено частково в наукових дослідженнях О. Сухомлинської, О. Сухобокової, Л. Пироженко, Т. Бевз, Т. Бондаренко та ін. Все це пояснюється тим, що тривалий час інформація про педагога була недоступною, але із здобуттям статусу незалежності України ім'я та ідеї педагога стали об'єктом уваги наукової спільноти.

Мета статті - висвітлити соціально- виховні та педагогічні ідеї Н. Я. Григоріїва.

Виклад основного матеріалу дослідження

У контексті сучасного трактування виховного процесу заслуговує на увагу спадщина Н. Я. Григоріїва, оскільки вагомого значення педагог у своїй діяльності приділяв саме соціальному вихованню.

Виховання - багатофакторний процес, що залежить від низки об'єктивних і суб'єктивних чинників. «До об'єктивних відносять соціально-історичні особливості, культурні традиції країни, прийняту в ній систему освіти. До суб'єктивних - особистісні якості педагогів, рівень їхньої педагогічної майстерності, психологічні особливості та ціннісні вподобання учасників виховного процесу», - наголошує І. Бех [3].

Досить ґрунтовно про виховання особистості написано в праці «Українська національна вдача», яка вийшла друком у Канаді 1941 р. У ній зауважено, що на виховання людини впливають усі суспільні обєднання з якими вона контактує: родина, школа, віра, товариства, громадські організації і держава, а склад і характер їх значно залежить від географічно-природних обставин [5].

«Найголовнішими чинниками, які впливають на людину та її світобачення, є: мова, праця, мистецтво, релігія, мораль, право та культура, наука», - справедливо вважав Н. Григоріїв.

За словами педагога, мова - найхарактерніша властивість культури кожного народу. В мові, як найстаршому, найдовготривалішому і найширше розповсюдженому культурному витворові, найяскравіше відображається вдача кожного народу. Не лише в словесності, а й у самій конструкції мови, в розмірі її слів, голосистості, наголосах. Повноголосність української мови, як і московської, порівняно з західнослов'янськими, на думку вченого, може свідчити або про економічну безтурботність українців, або про пристосування мови до поверхні [5].

Педагог наголошував, коли західні слов'яни викидали зі слів голосівки, українці із любові до музичності давали перевагу естетизмові перед економізном. На думку Н. Григоріїва, це був лише зайвий доказ поетичності української вдачі. З іншого боку, можна гадати, що українці, живучи на рівніших, а тому менш резонативних поверхнях, ніж гористі місцевості розселення західних слов'ян, зберегли повноголосність, бо вона надавала словам більшої звучності й тим полегшувала їх прийняття слухом. У гірському повітрі з великою луною досить було шелестівок, а на одвертих степових нерезонативних рівнинах України потрібно було голосівок. Тому повноголосність української мови може бути свідченням переваг естетизму над економізмом та проявом звичайного практицизму, пристосування до обставин [5].

Наголос у середині чи на передостанньому складі слова означає розміркованість, обережність у витраті сил, планомірний їх розподіл. Наголос на кінці - це свідоме відображення затягнути співрозмовника у пастку [1].

Наступним соціокультурним чинником, що надзвичайно впливає на витворення людської вдачі, Н. Григоріїв називає працю, фах, певну діяльність - усе, що «витворює» людину. Залежно від того, який фах найбільше поширений серед певної праці, витворюється національна вдача. Українська нація складається на 93 відсотків з селян- хліборобів, 3,5 відсотків робітників, на 4,5 відсотків інших професій. Ще з давніх часів головне заняття українців - хліборобство, воно пов'язане з природою й усіма несподіванками погоди, виробляє пасивність і покірність, побожність і надії на сторонні сили, обережність і розміркованість, відданість і упертість, працьовитість і господарність [5]. Кожна нація й держава складається з різних класів. Особи й групи, що належать до певних класів, з політичних причин гуртуються в партії, які борються за владу в державі з метою використання її в інтересах своєї групи, партії, класу, нації, держави або всього людства [2].

Індустрія, навпаки, виробляє знання, критицизм, активніст, самостійність, матеріалістичний реалізм. Педагог дає розгорнуту характеристику хліборобу, вказуючи, що хлібороб прив'язаний до землі, не хоче рухатися: «Готовий важко працювати, аби не покидати насидженого місця. Готовий миритися зі всякими тягарами, аби мати можливість порпатися в землі. Хліборобська праця прив'язує хлібороба до землі, в яку він закопує свою рухливість до урожаю, який навколо нього виростає, звужує його світогляд, відбирає цілком його час. Через те все хлібороб стає нездатним до співпраці по збудуванню держави. Через те, що навколо нього є люди рухливіші, далекоглядніші й політично ініціативніші, хлібороб природно неминуче стає їх жертвою. Селянин є жертвою однобічної праці коло землі, раб землі, а через те йому спадає з очей влада над землею» [5, с. 38].

Селянський патріотизм міцний, але дуже вузький, обмежується селом, краєм. Розуміння державних інтересів мале: «Для чого воювати, коли ворог до нас не дійде?», «Навіщо платити на шляхи, мости, школи, коли наші шляхи від природи добрі, мостів немає, а школа при церкві?» - зазначав у праці педагог [5, с. 38].

Серед соціокультурних чинників, що впливають на розвиток особистості, її виховання, Н. Григоріїв виокремлює також релігію. Здавна, релігійні вподобання українців були прості, щирі та безпосередні. Весь побут українців здавна пронизаний релігійним світоглядом. Увсь первісний суспільний устрій збудований на приписах релігії. Елементи соціальної справедливості - головна база української релігії. Про це вже виразно свідчать писання таких визначних отців української церкви, як І. Вишневецький, М. Смотрицький та інші. Українська релігія - простонародна. Українці завзято боролися проти папської віри, а коли й мусили припинити під натиском сил, пристосували їх до свого характеру й потреб.

Невід'ємною складовою життєдіяльності людини Н. Григоріїв називає мораль і право. Зміст приповідок і звичаїв, у яких відбражається моральний світогляд українського народу, свідчить про надзвичайну його моральність. Шанування кожної особи оволодіння - все це свідсення високої моралі й глибокої правосвідомості, а разом з тим незлочинності, відсутності бажання насильства над іншими, грабування, визиску людини; свідоцтво високої людяності, глибокої демократичності [5].

Одним із основних критеріїв вихованості людини є культура - це відображення багатьох людських поколінь, що її «витворили». Культура насамперед залежить від батьків, країни, середовища, в якому дитина знаходиться. Її не можливо досягти одній людині, бо за кожним індивідом стоять певні особи - батьки, учителі, доросле оточення [5].

За словами педагога, культура та її витвори, з одного боку, є свідченням вдачі людських поколінь, що їх витворили; зеркало душ, а з іншого, - чинниками, які впливають на витворення вдачі нових поколінь. В обох випадках це чинники, за якими пізнається вдача народу. Вони свідчать як про минулу та сучасну національну вдачу, так і про її тенденції в майбутньому. Н. Григоріїв стверджував, що саме вдача є спільною ознакою окремого етносу і тим явищем, яке відрізняє його від інших [6].

Українська національна вдача, яка ґрунтується на етнокультурі, виокремилась із загальнолюдської під впливом історичних умов, у яких перебували наші предки.

Факторами, які впливають на вибір професії, оточення, духовний і моральний стан особистості, і на її етнокультурні досягнення. Властивостями, які впливають на суспільні фактори, є: належність до держави (держава своєю політикою впливає на етнокультуру народу), оточення (батьки, сусіди, знайомі), життєважливі структури (навчально-виховні, культурні, інформаційні) [6].

У своїй праці Н. Григоріїв приділив значну увагу одному з найголовніших чинників, який впливає на людину, її світогляд, розумову активність - науку. Він наголошував: «Наука, яку здавна без школи, власним досвідом витворив український народ, яку переховував і передавав із покоління в покоління звичаями («народна наука»); шкільництво, яке також з давних- давен процвітало серед українців, яким вони славилися серед інших народів; потяг до освіти, школи, яким відзначилися минулі покоління не менше ніж сучасні; велика кількість наукових праць українців у різні часи на різні теми й різними мовами - все це свідчить, що народ український не менше здібний до розуміння й наукового спостереження життя, ніж до поетичної творчості. Український скептицизм та критицизм у релігії зайвий доказ тому» [5, с. 43].

Значну увагу Н. Григоріїв зосередив на національному аспекті виховання. На його погляд, у дітях повинні плекати не тільки любов до рідної нації, а й усвідомлення розумову свідомість своєї рідної нації, що зветься національними гордощами. Якщо не дотримуватись цієї позиції навчання, то діти виростуть каліками. «Щоб не було таких національних калік, ми повинні дітей своїх змалку виховувати з ясним і певним національним поглядом, ми морально зобов'язані подбати, щоб діти наші не були безбатченками і не блукали по чужих хатах, щоб на них не тикали пальцями, щоб вони знали, хто їх батьки і чиї вони діти», - стверджував педагог [4, с. 7]. григоріїв педагогічний виховний

Н. Григоріїв був глибоко переконаний, що на вдачу українців впливало сусідство, культурні, торгові й військові відносини та кровне й територіальне переміщення. Тому зараз в українській національній вдачі багато є елементів, які перейшли до нас від дідів та прадідів. Українська національна вдача не є зовсім оригінальною, самобутньою, це є сумою різних властивостей таких, як: українські предки, сусіди українські та сам український народ. Тому українська національна вдача не цілком одностайна на всіх просторах українського розселення [5].

Досить вдало педагог у праці «Українська національна вдача» розкриває любов і повагу українського народу та особливості, якими українці відрізняються від інших своїх сусідів: «Українці споконвіку звикли чути в себе чужу мову і не цуралися людей із іншим обличчям і іншою вдачею. У силі волі українського народу переважає особиста воля, а в московського народу - загальність...» [5, с. 16]. «У політичній сфері українці здібні були створити між собою добровільні товариства, тільки б це допомогло у самобутності нації. Нема в українців нахилу до суспільної єдності й державного життя. Громада - це добровільне товариство людей. Українці не звикли панувати, це народ демократичний і працьовитий», - зазначав педагог» [5, с. 17]. Про особливу властивість вдачі українця свідчить на те, що він високо цінить особистість, індивідуальність, ідею, яку широко розвинув у своєму колишньому й сучасному побуті. «Українці мають властивість переживати враження довший час, але вони не вміють відповісти на них відразу. В характері українця бачимо сумирність і гумор; гумором українець старається зменшити прикрість своїх переживань - і в прикрості українець старається знайти щось смішне, іронічне, тим самим зменшити недобре враження» [5, с. 22].

Педагог у цій же праці охарактеризував сусідів: «Москалям належить першість у лайках. Московські лайки надзвичайно цинічні, грубіянські й плодючі. У поляків лайка якась не натуральна, театральна й кучерява, бо поляк і в лайці не забуває повеличатися. В українців лайки переважно «мітольогічні»... У справах віри українці живуть почуттям глибоким і щирим, на обрядовість вони звертають дуже мало уваги. У справах віри вони толерантні, поважають віру іншого. Українці дуже чутливі особистості, надзвичайно прив'язані до родини. Мудрий український народ [5, с. 2224].

В українських прикрасах бачимо поміркованість. В українських орнаментах панує два типи: геометричний і рослинний; у москалів переважають звірині форми орнаменту. Українські танці - козачок, коломийка, метелиця.

Український народ є майже виключно селянським народом. Від цього пішов надзвичайно міцний зв'язок людини із землею, що її утримує й підживляє, зв'язок, який виразно проявляється в цілій дотеперішній український духовній творчості.

Педагог наголошує, що в житті українців велику роль відіграє любов. Зокрема, любов матері до дитини в українській культурі (літературі, мистецтві, музиці) має незвичайно рідкісне звеличення. Німецький дослідник Манцер зазначає: «Українці мають геніальну інтуїцію, що за допомогою чуття будує свої конструкції». Брак ґрунтовності вглиблювання в обмеженій вузькій сфері діяльності - натомість широка сфера духовних інтересів і зв'язана з цим поверховність; ніякого розумного

трактування проблеми в теорії й практиці, але чуттєве схоплення дійсності, безпосередність рішень, перемішення моментів теоретичних і практичних. Через переваги почуттів також і воля, бажання не виявляє особливої твердості, витривалості і надлюдської діяльності [5].

Педагог звертає увагу на ще одну українську відмінність - релігійність «Українці ніколи не залежать ні від кого, тільки в різній протилежності до москалів, на внутрішній суті віри. Через те українське минуле і українське сучасне зовсім не знають релігійних війн і усобиць. Далекоглядна релігійна толерація є характерною рисою українця», - писав Н. Григоріїв. Отже, українська національна вдача є не одноманітною. За темпераментом - повільна, спокійна, млява або лінива, у всякому разі не енергійна, повільнодумна, неініціативна; по волі - м'яка, смирна, навіть покірна, але вперта. Розуму не спритного, хоч і пронизливого, повільнодумна, скептична, глузлива, гумористична, хоч і не люта. Надзвичайно чуттєва, а тому чутлива, мрійлива, поетично творча, лірична, меланхолійна. За смаком - поетична, естетична, музична, охайна, по відношенню до інших справ сварлива, але не люта. За світоглядом - ідеалістична, не практична, релігійна, забобонна. У поведінці - моральна, не злочинна, милосердна, гостинна. У праці - різноманітна, працьовита. У суспільному житті - індивідуалістична, без смаку до політичного панування, немстива, некористолюбна, без національної пихи, терпилива до чужинців, безпечна, слухняна і навіть покірна, а тому недержавницька. У політичних ідеалах - свободолюбива, рівноправна, демократична» [5, с. 26].

Педагог дає характеристику християнству через моральні та людські якості особистості: «Позитивна сторона української ментальності - це є моральність, яка побудована на засадах християнства. Хоча брак культури не компенсується моральністю. Тому завданням українських педагогів є поширення освіти, використання релігійної туги на мистецьку творчість і поглиблення науки» [5, с. 59]. Н. Григоріїв рекомендовав навчатися для того, щоб поширювати знання та урізноманітнювати заняття. Для реалізації цих цілей потрібно «поменше хліборобства, а побільше виробництва й торгівлі індустріалізація України» [5, с. 59].

Висновки та перспективи подальших розвідок напряму

Отже, Н. Григоріїв значну роль приділяв соціально-виховним аспектам розвитку особистості, він давав чіткі характеристики чинникам, які впливають на людину, її світогляд. Значну увагу у спадщині педагога було приділено моральним якостям, які мають бути притаманні кожній людині.

Перспективами подальших розвідок напрямку є дослідження педагогічної діяльності дружини Никифора Григоріїва - Ганни Григоріївни.

Список джерел

Бевз Т. Українська державність: ідеологія, політика, практика (система народоправства у теоретичних концепціях Н. Григорієва) / Т. Бевз. - К.: ІПіЕНД, 2004. - 248 с.

Бевз Т. Партія національних інтересів і соц іальних перспектив. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.ipiend.gov.ua/img/monograph/file/Bevz_4

pdf.

Бех І. Д. Особистісно-орієнтована модель

виховання як науковий конструкт. [Електронний ресурс]. Режим доступу. -

http: //library. udpu. org. ua/library_files/psuh_pedagog_ probl_silsk_shkolu/3/vupysk_21 .pdf.

Григоріїв Н. Про навчання дітей рідної історії / Н. Григоріїв. - К.,1917. - 38 с.

Григоріїв Н. Українська національна вдача / Н. Григоріїв. - Вінніпег-Манітоба, 1941. - 61 с.

Етнопедагогіка. Ч.І. [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://pedagogy.lnu.edu.ua/departme nts/pedagogika/library/etnopedagogika_evtuh.pdf.

References

Bevz, T. (2004). Ukrainska derzhavnist: ideolohiia, polityka, praktyka (systema narodopravstva u teoretychnykh kontseptsiiakh N. Hryhoriieva). [Ukrainian statehood: ideology, politics, practice (the system of nationality in theoretical concepts N. Grigoriev).]. Kyiv.

Bevz, T. Partiia natsionalnykh interesiv i sotsialnykh perspektyv. [Party of national interests and social perspectives.]. [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu:

http://www.ipiend.gov.ua/img/monograph/file/Bevz_4

6.pdf.

Bekh, I. D. Osobystisno-oriientovana model vykhovannia yak naukovyi konstrukt. [Personality- oriented model of education as a scientific construct.]. [Elektronnyi resurs]. Rezhym dostupu. - http://library.udpu.org.ua/library_files/psuh_pedagog_ probl_silsk_shkolu/3/vupysk_21 .pdf.

Hryhoriiv, N. (1917). Pro navchannia ditei ridnoi istorii. [About teaching children of native history]. Kyiv.

Hryhoriiv, N. (1941). Ukrainska natsionalna vdacha. [Ukrainian national luck]. Vinnipeh- Manitoba.

Etnopedahohika. Ch.I. [Ethnopedagogy. Ch.I.]. [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu: http://pedagogy.lnu.edu.ua/departments/pedagogika/li brary/etnopedagogika_evtuh.pdf.

Размещено на Allbest.ru