Розвиток спеціальної освіти в Україні як окремої галузі науки в 1940-1960-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

РОЗВИТОК СПЕЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ ЯК ОКРЕМОЇ ГАЛУЗІ НАУКИ В 1940-1960-Х РР.

Марія Купріянівна Шеремет доктор педагогічних наук, професор,

декан факультету спеціальної та інклюзивної освіти,

Жанна Михайлівна Ковальчук аспірант кафедри логопедії та

логопсихології факультету спеціальної та інклюзивної освіти

Анотація

У статті виділено ряд обставин, які обумовлюють актуальність вивчення історико-педагогічних умов розвитку спеціальної освіти як інтегративної галузі наукових знань. Виділено низку факторів, які впливали на розвиток системи спеціальної освіти в різні історичні періоди, серед яких: соціально-економічні умови у країні; діяльність держави стосовно осіб із різними порушеннями психофізичного розвитку; законодавство у сфері освіти і прав людини; стан спеціальної освіти як інтегративної галузі наукових знань. спеціальний освіта корекційний діти

Здійснено аналіз архівних документів, у яких відображені важливі урядові рішення з питань надання фахової корекційної допомоги дітям із порушеннями психофізичного розвитку та організації науково-методичної діяльності учених у відповідній галузі. Встановлено, що наукова робота в галузі спеціальної освіти та логопедії в різні історичні періоди велася, зокрема, силами колективів Науково-дослідного інституту дефектології, відділом, а згодом лабораторією логопедії Науково-дослідного інституту педагогіки, дефектологічного факультету Київського державного педагогічного інституту імені О. М. Горького.

Ключові слова: спеціальна освіта, розвиток науки, наукова діяльність, Науково-дослідні інститути, Київський державний педагогічний інститут імені О. М. Горького, діти з порушеннями.

Аннотация

РАЗВИТИЕ СПЕЦИАЛЬНОГО ОБРАЗОВАНИЯ В УКРАИНЕ КАК ОТДЕЛЬНОЙ НАУЧНОЙ ОБЛАСТИ В 1940-1960-Х ГГ.

Мария Шеремет, доктор педагогических наук, профессор, декан факультета специального и инклюзивного образования НПУ имени М. П. Драгоманова

Ковальчук Михайловна, аспирант кафедры логопедии и логопсихологии факультета специального и инклюзивного образования НПУ имени М. П. Драгоманова

В статье выделен ряд обстоятельств, которые обусловливают актуальность изучения историко-педагогических условий развития специального образования как интегративной области научных знаний. Выделен ряд факторов, которые влияли на развитие системы специального образования в различные исторические периоды, среди которых: социальноэкономические условия в стране; деятельность государства в отношении лиц с различными нарушениями психофизического развития; законодательство в сфере образования и прав человека; состояние специального образования как интегративной области научных знаний.

Осуществлен анализ архивных документов, в которых отражены важные правительственные решения по вопросам предоставления профессиональной коррекционной помощи детям с нарушениями психофизического развития и организации научно-методической деятельности ученых в соответствующей области. Определено, что научная работа в области специального образования и логопедии в частности в различные возрастные периоды велась силами коллективов Научно-исследовательского института дефектологии, отделом, а затем лабораторией логопедии Научно-исследовательского института педагогики, дефектологического факультета Киевского государственного педагогического института имени А. М. Горького.

Ключевые слова: специальное образование, развитие науки, научная деятельность, научно-исследовательские институты, КГПИ имени Горького, дети с нарушениями.

Annotation

THE EVOLUTION OF SPECIAL EDUCATION IN UKRAINE AS A SEPARATE SCIENTIFIC AREA IN THE 1940-1960'S

Mariia Sheremet, Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, Dean of Faculty of Special and Inclusive Education, National Pedagogical Dragomanov University

Zhanna Kovalchuk, Postgraduate Student at the Department of Speech Therapy and Logopsychology, Faculty of Special and Inclusive Education, National Pedagogical Dragomanov University

The purpose of the article is to analyze the main directions for the development of the theoretical foundations of special education and speech therapy in Ukraine during the 1940-1960's in the light of the decisions made by the pro-government bodies of the Ukrainian SSR.

The article focuses on the need for critical analysis of the historical and pedagogical conditions for the development of speech therapy as a science in Ukraine as a definite experience for creative reflection in the course of modernization of special education in the current socio-economic, socio-political and cultural situation. A number of factors have been identified that have influenced the development of the special education system in different historical periods, such as: socio-economic conditions in the country; activity of the state towards people with various impairments in psychophysical development; legislation in the field of education and human rights; the state of special education as an integral branch of scientific knowledge. It was determined that the significant development of scientific and methodological work in the field of speech therapy at the beginning of the second half of the twentieth century was facilitated by the increase in the number of children with severe speech disorders, who needed vocational guidance and special forms of training and upbringing and by inconsistency of the existing network of pre-school and school education establishments for the specified category of children.

The analysis of archival documents reflects important governmental decisions on the provision of professional correctional assistance to children with disorders of psychophysical development and the organization of scientific and methodological activities of scientists in the field. It is determined that scientific work in the field of special education and speech therapy in particular at different age periods was conducted by the staff of the Research Institute of Defectology, department, and later the laboratory of speech therapy of the Research Institute of Pedagogy, Defectology Faculty of the Kiev State Pedagogical Institute named after O. Gorky.

As a result of the analysis of the problem, the peculiarities of scientific activity of state institutions were regarded through the prism of the state policy in the field of training and education of children with various disorders of psychophysical development.

Key words: special education, development of science, scientific activity, research institutes, Gorky Institute, children with disabilities.

Вступ

Актуальність вивчення історії розвитку наукової думки в галузі спеціальної освіти, в тому числі логопедії, визначається рядом обставин. По-перше, дослідження цього наукового напрямку допоможе більш глибокому осмисленню сучасного стану спеціальної освіти як науки та певною мірою сприятиме визначенню її перспектив розвитку. По-друге, вивчення історії науки може актуалізувати забуті ідеї, які можуть бути значимі сьогодні, зокрема, ті, яким не надавалося належного значення в попередні історичні періоди через різноманітні державні, політичні та соціальні обставини. По-третє, знання історії сприятиме формуванню необхідного для кожного вченого почуття причетності до єдиного процесу становлення та розвитку вітчизняної спеціальної освіти та логопедії як її окремої галузі.

Широкий аналіз наявних наукових досліджень дозволив стверджувати, що вітчизняні науковці приділяли свою увагу вивченню різних питань історії спеціальної освіти: внесок окремих персоналій у розвиток спеціальної освіти розглянуто в працях В. В. Барка, Віт. І. Бондаря, О. В. Козинця, Н. О. Климко, С. І. Корнєва, Є. Ю. Линдіної, В. М. Синьова та ін.; історія становлення та розвитку навчання та виховання дітей та дорослих із різними нозологіями представлена в наукових доробках Віт. І. Бондаря, В. В. Золотоверх, М. О. Супруна, О. М. Таранченко, С. В. Федоренко, В. М. Шевченко та ін.; професійна корекційна допомога та підготовка професійних кадрів - Т. Л. Берник, Л. К. Одинченко, О. М. Потапенко, О. Е. Шевченко та ін. Однак, системних досліджень історії процесу формування та розвитку наукової думки в галузі спеціальної освіти та логопедії на сьогоднішній день надзвичайно мало.

Нижня хронологічна межа нашого дослідження, описаного в статті, обумовлена звільненням України від німецько- фашистських загарбників та післявоєнного поновлення навчання в закладах освіти всіх рівнів у 1944 році, що потребувало відповідного науково-методичного забезпечення та, відповідно, поновлення роботи наукових установ. Верхня межа обумовлена реорганізаційними змінами у складі закладів вищої освіти Української РСР, що здійснювали наукову діяльність у галузі спеціальної освіти, які відбувалися у другій половині 1960-х років та характеризувалися виокремленням окремих структурних одиниць, що надало змогу деталізувати наукові дослідження відповідно до різних галузей спеціальної освіти та розпочати перехід від традиційного описування педагогічного досвіду до наукового пояснення специфіки роботи у спеціальній школі - методики навчання в різних типах спеціальних шкіл.

Метою статті є аналіз основних напрямків організації наукової діяльності в галузі спеціальної освіти та логопедії, зокрема, на теренах України у 1940-1960-х рр. у контексті рішень провладних органів Української РСР.

Методи дослідження

Для вирішення поставлених завдань у процесі роботи використовувалися такі методи дослідження: теоретичні - аналіз та синтез опрацьованої педагогічної, історичної літератури та архівних джерел із досліджуваної проблеми; застосування історико-генетичного методу дослідження дозволило послідовно розкрити поступальні зміни та причинно-наслідкові зв'язки в розвитку наукової діяльності в галузі спеціальної освіти в зазначений науковий період; використання діахронічного методу дало можливість описати досліджуваний процес у хронології та здійснити його якісний аналіз і узагальнення, які представлені у висновках до статті.

Результати дослідження

На різних історичних етапах розвиток системи спеціальної освіти обумовлювався впливом цілої низки факторів, серед яких: соціально- економічні умови в країні; діяльність держави стосовно осіб із різними порушеннями психофізичного розвитку; законодавство у сфері освіти і прав людини; стан спеціальної освіти як інтегративної галузі наукових знань.

Аналіз документів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВОВ) дозволив виявити низку важливих історичних фактів. Зокрема те, що Наказом Народного комісаріату освіти УРСР № 39 від 22 лютого 1944 року було поновлено роботу науково- дослідного інституту (далі - НДІ) дефектології, який на той час знаходився в м. Київ, що було зумовлено необхідністю методичного забезпечення відновленої мережі спеціальних шкіл (ЦДАВОВ, Спр.9. Арк. 80).

У 1946-1947 роках основним завданням НДІ дефектології стало підвищення кваліфікації практичних працівників спеціальних шкіл, що було обумовлено виходом Постанови ЦК КП(б)У та Ради Міністрів УРСР №739 від 06 червня 1946 року, де йшлося про розширення мережі спеціальних закладів шкільної освіти для дітей із порушеннями слуху, зору та інтелекту до кількості 99 шкіл. Відомо, що специфіка навчальної та виховної роботи зазначених закладів шкільної освіти вимагає відповідного рівня фахової підготовки та значного досвіду педагогічної роботи керівних кадрів, що у післявоєнних умовах без відповідної теоретичної бази було надзвичайно складним (ЦДАВОВ, Спр.135. Арк. 400-401).

У 1947-1948 навчальному році наукова, методична та просвітницька робота закладів вищої, шкільної та дошкільної освіти та Науково-дослідних інститутів Української РСР, що здійснювали наукову діяльність у галузі спеціальної освіти, підпорядковувалась основним завданням Міністерства освіти УРСР, Органів народної освіти і виконкомів місцевих рад депутатів трудящих про безумовну реалізацію Закону про обов'язкове та всезагальне навчання дітей і подальше поліпшення навчально-виховної роботи у школах, попередження неуспішності, підвищення ідейно-теоретичної і педагогічної кваліфікації учителів, докорінне поліпшення господарського стану шкіл і зміцнення їхньої навчальної та матеріальної бази (ЦДАВОВ, Спр. 240. Арк. 29).

Однак, у Постанові Ради Міністрів Української РСР № 185 від 26 січня 1950 року йшлося про те, що виконання Закону «Про загальне обов'язкове навчання дітей із розладами слуху, зору, мови і розумового розвитку» було незадовільним. У зв'язку з цим, згідно наказу № 91 від 22 лютого 1950 року Міністра освіти УРСР Г. П. Пінчука та начальника Управління шкіл Міністерства освіти Української РСР Б. М. Мізерницького, було покладено завдання з забезпечення проведення протягом червня-липня 1950 року курсів перепідготовки вчителів-дефектологів, які працювали у спеціальних школах для різних категорій дітей із порушеннями психофізичного розвитку, а на НДІ дефектології було покладено обов'язки з науково-педагогічного та методичного забезпечення зазначених курсів - підготовку навчальних планів та програм і залучення провідних спеціалістів із числа наукових працівників для читання лекцій (ЦДАВОВ, Спр.770. Арк. 216-217).

Слід зазначити, що протягом всього часу свого існування всі державні заклади, в тому числі й установи, що здійснювали наукову діяльність у галузі спеціальної освіти та логопедії зокрема, змушені були підпорядковуватись часто деструктивним постановам провладних ідейних органів державного управління. Так, план науково- дослідної роботи дефектології НДІ на 1953 рік був складений, виходячи із праць Й. В. Сталіна «Марксизм і питання мовознавства», «Економічні проблеми соціалізму в СРСР», директиви ХІХ з'їзду партії з п'ятирічного плану розвитку СРСР на 1951-1955-і роки та Постанови Комуністичної партії Радянського Союзу про школу в ідеологічних питаннях. Протягом означеного періоду співробітники НДІ дефектології працювали над розробками таких наукових тем та навчально-методичних матеріалів: «Позакласна робота в школі- інтернаті для сліпих дітей» (А. С. Ганджій); «Підручник з української мови для другого класу допоміжної школи», «Програма з української мови для допоміжної школи», «Вивчення початкових відомостей граматики в молодших класах допоміжної школи» (В. П. Любченко); «Використання залишків слуху для навчання виразності вимови учнів молодших класів шкіл глухонімих» (І. Й. Кацовська); підготовка збірнику «З досвіду позакласної та позашкільної роботи в спеціальних школах» (А. С. Винокур); «Керівництво завучем навчально-виховною роботою в допоміжній школі та контроль за нею», «Програма з російської мови для допоміжних шкіл з українською мовою навчання» (Л. О. Філіппова); «Розвиток елементарних узагальнень в учнів першого класу допоміжної школи» (Р. А. Файнгольд); «Виховання правдивості в учнів молодших класів допоміжної школи» (І. Г. Єременко); «Використання звукозапису в навчальному процесі в школах незрячих» (В. І. Гергель); збірник «З досвіду організації політехнічного навчання в спеціальних школах» (Д. О. Зелінський); «Методика вивчення речення в третьому класі школи глухонімих» (Р. А. Фрідлянд); «Викладання арифметики в школі сліпих і політехнічне навчання» (Н. І. Правідна); «Картинний словник для шкіл глухонімих», «Наочність у розв'язанні арифметичних задач у школі глухонімих» (П. Г. Гуслистий); «Нариси з історії спеціальних шкіл», «Читанка для третього класу допоміжної школи», «Програма з російської та української мов для допоміжних шкіл» (М. М. Грищенко) (ЦДАВОВ, Спр.1243. Арк. 187-192).

Зрозуміло, що зазначені теми були надзвичайно актуальними на той час, однак Міністерством освіти Української РСР було висловлено побажання «включити до плану науково-дослідної роботи тему та програму для шкіл «неговорячих» дітей», на що доцент Р. Г. Краєвський запропонував включити до плану науково-дослідної роботи теми розробку методичних матеріалів для роботи з «неговорячими» дітьми (ЦДАВОВ, Спр.1243. Арк. 187-192). На нашу думку, саме це стало значним поштовхом до зростання актуальності розробки наукових тем, які безпосередньо стосувалися порушень мовлення, що в майбутньому позитивно позначилося на підготовці логопедичної літератури.

План науково-дослідної роботи НДІ дефектології на 1954 рік був складений, виходячи з нових завдань радянської школи, що випливали з рішень ХІХ з'їзду Комуністичної партії Радянського Союзу, V сесії Верховної Ради СРСР і Вересневого Пленуму ЦК КПРС про сільське господарство. Головним вектором наукових досліджень, як і донині, були питання удосконалення методів навчання і виховання дітей із порушеннями психофізичного розвитку. В означений період було передбачено публікацію одинадцяти навчально-методичних робіт на допомогу вчителям та педагогічним інститутам: «Позакласна і позашкільна робота в школі- інтернаті для сліпих дітей» (А. С. Ганджій), «Збірник з досвіду роботи шкіл глухонімих», «Картинний словник для учнів молодших класів шкіл для глухонімих дітей» (П. Г. Гуслистий), «Збірник з досвіду роботи шкіл сліпих» (М. М. Грищенко), «Повторення на уроках історії СРСР в ІУ класі школи для глухонімих» (Д. О. Зелінський), «Робота над розвитком письмової мови учнів у ІІІ-IV класах допоміжної школи» (В. П. Любченко), «Елементи політехнізації у викладанні арифметики в молодших класах шкіл для незрячих дітей» (Н. І. Правдіна), «Виховання правдивості в учнів допоміжної школи», «Збірник з досвіду роботи допоміжних шкіл» (І. Г. Єременко), «Перекази в молодших класах школи глухонімих» (Р. А. Фрідлянд), «Розвиток елементарних узагальнень в учнів і класу допоміжної школи» (Р. А. Файнгольд).

Згідно з Постановою Ради Міністрів Української РСР №1740 від 2 листопада 1954 року, Міністерством освіти було розроблено пропозиції щодо зміни структури і скорочення штатів центрального апарату відділів народної освіти і центральних установ. Виходячи з цього, наказом Міністерства освіти Української РСР № 22 від 21 січня 1955 року у зв'язку з об'єднанням НДІ педагогіки та НДІ дефектології Української РСР, з 20 січня 1955 року було наказано перевести зі складу ліквідованого Науково-дослідного інституту дефектології на роботу до НДІ педагогіки лише частину співробітників (М. М. Грищенка, П. Г. Гуслистого, І. Й. Кацовську, А. С. Винокура, Д. О. Зелинськогого, М. Д. Романенко, Р. А. Фрідлянд, В. П. Любченка, М. Н. Хоружу, Л. О. Філіпову, А. С. Ганджія), а решту - звільнити (ЦДАВОВ, Спр.1588. Арк.65-66).

Розгортанню значної наукової та методичної роботи в галузі логопедії на початку другої половини ХХ століття значно сприяло збільшення кількості дітей із тяжкими порушеннями мовлення (далі - ТПМ), які потребували професійної логопедичної допомоги та спеціально організованих форм навчання і виховання, та невідповідність ресурсів наявної мережі закладів дошкільної та шкільної освіти навчальним потребам означеної категорії дітей.

Розширення мережі закладів, що надавали логопедичну допомогу зумовило гостру потребу в детальному вивченні порушень мовлення та науковій розробці методологічної основи їх корекції та пропедевтики. У зв'язку з цим у 1955 р. при НДІ педагогіки Української РСР було створено відділ логопедії, що став осередком розгортання досліджень, які спрямовувалися на розробку важливих напрямків наукової думки в галузі логопедії. З метою забезпечення баз для наукових досліджень співробітників відділу та вирішення проблем, з якими стикалися вчителі загальноосвітніх закладів, до яких потрапляли діти з порушеннями мовлення, директор НДІ педагогіки М. Грищенко у березні 1956 року звернувся до міністра освіти Української РСР із доповідною запискою, в якій порушив клопотання про відкриття двох закладів шкільної освіти для дітей із тяжкими порушеннями мовлення. Однак прохання тривалий час залишалося без задоволення через брак відповідних приміщень. Лише з 4 березня 1963 року школа розпочала свою роботу, методичне забезпечення її діяльності лягло на плечі НДІ педагогіки. Згідно наказу Міністерства освіти Української УРСР від 07 березня 1963 року вищезгадана школа- інтернат № 7 для дітей із тяжкими порушеннями мовлення була затверджена в якості науково-дослідної бази НДІ педагогіки.

Виходячи з поставлених завдань, представлених ХІХ з'їздом КПРС, що стосувалися введення в державі загальної середньої освіти і політехнічного навчання, у 1956 році значно зросли масштаби роботи щодо реалізації завдань із розвитку галузі народної освіти. План науково-дослідної роботи НДІ педагогіки в цей період був складений з урахуванням всебічної допомоги закладам шкільної освіти у розв'язанні найважливіших завдань навчально-виховної роботи.

Аналіз документів Державного архіву м. Київ виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - КМДА) дозволив виявити декілька фактів. Зокрема, те, що у зв'язку з переходом у 1955-1956 навчальному році на нові навчальні плани (КМДА, Книга 1256. Арк. 20, 21), на базі Київського державного педагогічного інституту імені О. М. Горького, який фактично до 1966 року був єдиним закладом вищої освіти, де готували спеціалістів для роботи з дітьми з порушеннями психофізичного розвитку, спеціальностей із підготовки учителів I-IV класів та підготовки вихователів шкіл- інтернатів, на кафедрі спеціальної педагогіки відкрилася велика кількість різноманітних кваліфікацій. Це призвело до того, що кафедра втратила провідну роль єдиного науково-дослідного центру - кількість та спектр наукових проблем, над якими працювали науковці кафедри, значно розширилися та вимагали значної кількості зусиль як в їхній реалізації, так і в контролі над їхнім виконанням (КМДА, Книга 1265. Арк. 42, 45-46).

З огляду на це, ректором КДПІ імені О. М. Горького М. М. Підтиченко було порушено клопотання до заступника Міністра освіти О. М. Руська із проханням виділити зі складу кафедри спеціальної педагогіки кафедру дефектології, що дало б змогу професорсько-викладацькому складу тісно зайнятися розробкою питань навчальної та наукової роботи, яка б безпосередньо стосувалася проблем спеціальної освіти (КМДА, Книга 1265. Арк. 42, 45-46). Проте, тривалий час прохання залишилось без задоволення, що значно впливало на якість навчального процесі та наукових досліджень.

Зважаючи на неодноразові звернення дирекції КДПІ імені О. М. Горького, наказом Міністерство освіти Української РСР №346 від 10 грудня 1959 року «Про організацію кафедр у Київському педагогічному інституті ім. О. М. Горького», кафедру спеціальної педагогіки було розділено на три самостійні кафедри: дефектології, дошкільної педагогіки та педагогіки і методики початкової освіти (ЦДАВОВ, Спр. 2453. Арк.185). Дане рішення сприяло підвищенню автономії кафедри дефектології у своїй навчальній та науковій діяльності.

А. Капустін відмічає, що у світлі рішень ХХІ з'їзду КПрС і Закону про зв'язок школи з життям і подальшим розвитком народної освіти у країні, що стосувалися питань перебудови різних типів спеціальних закладів шкільної освіти, 14 травня 1959 року була проведена спільна нарада провідних українських та російських вчених у галузі спеціальної освіти. Ця нарада відігравала велику роль у об'єднанні наукових сил Української та Російської РСР (Капустін, 1978, с. 85-87).

Разом з цим, у зв'язку з перебудовою системи школи і народної освіти в країні перед НДІ педагогіки Української РСР постали нові завдання, але наявна структурна організація Інституту не могла повною мірою забезпечити їхню реалізацію. Тому НДІ педагогіки Української РСР порушив клопотання перед Міністерством освіти УРСР про удосконалення структури НДІ педагогіки - розділення відділу дефектології на сектори логопедії, олігофренопедагогіки, сурдопедагогіки, тифлопедагогіки, професійного навчання та лабораторію слуху і мови (ЦДАВОВ, Спр. 2461. Арк. 62).

3 березня 1963 року Рада Міністрів Української РСР прийняла Постанову «Про стан і заходи з покращення навчання, виховання і лікування дітей із дефектами в розумовому і фізичному розвитку в Українській ССР», головною метою якої було надання кваліфікованої науково-методичної допомоги вчителям закладів шкільної освіти для дітей із порушеннями психофізичного розвитку. На виконання цієї Постанови Колегією Міністерства освіти Української РСР від 10 січня 1963 року було прийнято «Положення про Республіканський учбово-методичний кабінет спеціальних шкіл» (ЦДАВОВ, Спр. 3677. Арк. 76-80), який розпочав свою активну роботу в галузі спеціальної освіти та науки Української РСР згідно розпорядження Міністерства освіти УРСР від 8 жовтня 1963 р. Згідно положення про свою роботу, головними завданнями Кабінету стали: методичне забезпечення діяльності шкіл для дітей із порушеннями зору, слуху, інтелекту та мовлення; спільно з відділами НДІ педагогіки і психології та дефектологічним факультетом КДПІ імені О. М. Горького брати участь у науковій розробці проблем навчання та виховання дітей із порушеннями психічного та/або фізичного розвитку; створення та апробація підручників, навчальних планів та програм для спеціальних закладів шкільної освіти тощо.

У складі Республіканського Учбово- методичного кабінету спеціальних шкіл функціонували відділи олігофренопедагогіки і логопедії, сурдопедагогіки та тифлопедагогіки. Колектив Кабінету за роки діяльності з метою реалізації принципу єдності теорії та практики у розвитку спеціальної освіти спільно зі співробітниками НДІ педагогіки та НДІ психології проводив семінари і науково- практичні конференції для працівників спеціальних закладів освіти.

Згідно наказу Міністерства освіти УРСР від 4 січня 1964 року «Про перепідготовку вчителів деяких категорій на довгострокових курсах при педагогічних інститутах і педагогічних училищах», на КДПІ імені О. М. Горького було покладено обов'язки з перепідготовки практикуючих логопедів із метою підвищення та удосконалення їх науково-теоретичного рівня (ЦДАВОВ, Спр. 4444. Арк. 3) Накази подібного змісту виходили з регулярністю приблизно один раз на рік та покладали на заклади вищої освіти, що здійснювали навчальну та наукову діяльність в галузі спеціальної освіти та логопедії, зокрема завдання з постійної та глибокої розробки наукової теми підвищення кваліфікації професійних кадрів у галузі спеціальної освіти.

У 1966 р. на базі факультету дошкільної педагогіки Слов'янського державного педагогічного інституту (СДПІ) було створено відділення дефектології та здійснено перший набір студентів. З цього часу завдання розробки теоретичних питань спеціальної освіти лягли на плечі й науково- педагогічного колективу вищезазначеного закладу. Провідним напрямком їхньої роботи стала розробка проблем корекції психофізичних порушень у дітей та особливості їхнього навчання і виховання.

Згодом плідні напрацювання в напрямку розбудови навчально-методичної, матеріально-технічної та наукової бази дозволила відкрити в 1968 р. дефектологічний факультет як самостійну навчальну та наукову структуру СДПІ (Мамічева, Липа, 2014, С. 56--6і)

Наказом Міністерства освіти Української РСР № 128 від 3 липня 1964 року, відповідно до листів Міністерства вищої і середньої освіти УРСР № 17-06 від 17 і 20 червня 1964 року на базі Київського педагогічного інституту імені О.М.Горького з 1 вересня 1964 року було відкрито факультет дефектології (цДаВОВ, Спр. 4056. Арк. 2).

Згідно дозволу Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти СРСР, на задоволення клопотання адміністрації КДПІ імені О. М. Горького, наказом № 53 від 1 квітня 1965 року з 1 вересня 1965 року відкриті кафедра сурдопедагогіки і кафедра олігофренопедагогіки на базі Київського педагогічного інституту імені О. М. Горького (ЦДАВОВ, Спр. 4445. Арк. 92).

Ці заходи дали змогу тематично розділити коло наукових проблем, які розроблялися науково-викладацьким складом кафедр, що, безумовно, позитивно позначилося на глибині наукових досліджень. Слід зазначити, що у звітах про роботу дефектологічного факультету кафедра сурдопедагогіки іменується як кафедра сурдопедагогіки та логопедії, проте в офіційних документах йшла мова про те, що з 1 вересня 1965 року була створена кафедра сурдопедагогіки.

Провідною науковою проблемою, над якою працював колектив лабораторії логопедії протягом НДІ педагогіки протягом 1967-1968 року була тема «Співвідношення логопедичних методів із психотерапією з ціллю подолання заїкання у дітей під час природного сну». Науковим колективном лабораторії проводилась методична робота в базових школах, надавалася консультаційна допомога вчителям і вихователям шкіл із порушеннями мовлення для інших міст Української РСР. Лабораторія логопедії НДІ педагогіки Української РСР була осередком вивчення та узагальнення передового досвіду кращих логопедів Української РСР (ЦДАВОВ, Спр.6513. Арк.1-29).

Висновки

Наукова діяльність вітчизняних вчених в галузі спеціальної освіти та логопедії зокрема в зазначений історичний період тісно перепліталася з політичними та ідеологічними течіями тогочасної держави. Керуючись суспільно обумовленими та актуальними на той час законотворчими процесами, що відбувалися в державі з метою забезпечення успішного поствоєнного поновлення та подальшого якісного функціонування всіх областей господарства країни, наукова діяльність реалізовувалась в низці напрямків, серед яких: наукове та методичне обґрунтування процесу перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів, які працюють із дітьми з порушеннями психофізичного розвитку; науково-теоретичне та педагогічне забезпечення діяльності спеціальних закладів шкільної освіти для дітей різних нозологій; наукове обґрунтування засад корекційної роботи з дітьми з порушеннями психофізичного розвитку.

У другій половині 1940-х рр. провідним напрямком діяльності наукових установ, які працювали в галузі спеціальної освіти, було науково-педагогічне та методичне забезпечення курсів перепідготовки вчителів- дефектологів у зв'язку з поновленням та розширенням мережі спеціальних закладів освіти у перші післявоєнні роки. 1950-ті роки характеризувалися початком підвищення інтересу з боку державних органів до проблеми шкільного навчання дітей із тяжкими порушеннями мовлення - відкриття окремої школи для дітей із мовленнєвими порушеннями первинного генезу та відкриттям при НДІ педагогіки відділу логопедії як окремого структурного підрозділу, який став осередком науки у зазначеній галузі в Українській РСР.

Друга половина 1960-х рр. характеризувалася помітними змінами в науково- дослідній та методичній роботі в галузі спеціальної освіти та логопедії зокрема. Вітчизняними науковцями здійснювався перехід від традиційного опису педагогічного досвіду до наукового пояснення специфіки роботи у спеціальній школі - методики навчання в різних типах спеціальних шкіл; продуктивно розроблялися питання спеціальної дидактики.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми керівництва науковою діяльністю в галузі спеціальної освіти та логопедії зокрема державними органами влади Української РСР. Важливим, на нашу думку, є подальше вивчення й узагальнення історичного досвіду та загальних тенденцій наукових пошуків на ниві спеціальної освіти, в тому числі логопедії, в наступні вікові періоди, що, вважаємо, дасть змогу прогнозувати шляхи розвитку цього процесу та сприятиме запобіганню помилок в організації та реалізації наукової діяльності вітчизняних вчених у зазначеній галузі науки. Темою окремого історико-педагогічного дослідження може стати ретельне вивчення історії розвитку теоретичних засад окремих галузей спеціальної освіти.

Література

1. Капустин А. И. К десятилетнему опыту дифференцированного обучения во вспомогательных школах УССР. Дефектология. 1978. № 2. С. 85-87.

2. Державний архів м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Ф.Р-346. Оп. 2.

3. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України Ф.166. Оп. 15.

4. Мамічева О., Липа В. Корекційна освіта: досягнення та перспективи. Рідна школа. Київ. 2014. № 3. С. 56-61

References

1. Kapustin A. I. (1978) K desiatyletnemu opitu dyfferentsyrovannoho obuchenyia vo vspomohatelnykh shkolakh USSR [To the ten-year experience of differentiated training in the secondary schools of the USSR]. Defektolohyia. № 2. 85-87 (rus).

2. Derzhavny'j arxiv m. Ky'yeva vy'konavchogo organu Ky'yivs'koyi mis'koyi rady' (Ky'yivs'koyi mis'koyi derzhavnoyi administraciyi) [Kyiv State Archives of Kyiv Municipal Council (Kyiv Municipal State Administration)] F.R-346. Op. 2. (ukr).

3. Central'ny'j derzhavny'j arxiv vy'shhy'x organiv vlady' ta upravlinnya Ukrayiny' [Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine] F.166. Op. 15. (ukr).

4. Mamicheva O., Lypa V. (2014) Korektsiina osvita: dosiahnennia ta perspektyvy [Correctional Education: Achievements and Prospects]. Ridna shkola. 2014. № 3. 56-61 (ukr).

Размещено на Allbest.ru