Наукові засади навчання української мови як державної в поліетнічному середовищі України

Ключові слова: типи двомовності, ступені розвитку білінгвізму, металінгвістична свідомість, мультилінгвальний стан особистості.

THEORETICAL BASIS OF TEACHING UKRAINIAN AS A STATE LANGUAGE IN THE POLYETHNICAL ENVIRONMENT OF UKRAINE

ВСТУП

Постановка проблеми. Мовлення кожної людини індивідуальне й неповторне, як і мова кожного народу. Людина може володіти декількома мовами, але найдосконаліше знає, безперечно, рідну. Стверджують, що рідна мова генетично передається від матері і що комплекс рідномовних вібрацій через молитви допомагає людині отримувати наснагу до життя. Мова є важливим чинником національної ідентифікації особистості.

У незалежній поліетнічній та різномовній Україні національна система освіти будується на засадах багатомовного навчання й виховання дітей. У дошкільних закладах і школах діти, навчаючись рідною мовою, паралельно опановують державну та іноземні мови, а за межами навчальних закладів і сім'ї - ще й мову середовища. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває теоретичне обґрунтування особливостей впливу багатомовного навчання на особистість.

Відповідно до низки важливих рішень щодо реалізації Концепції державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти в 2018 році стартує Нова українська школа. Передбачається, що, починаючи з 1 класу, викладання всіх предметів буде здійснюватися як мовою нацменшин, так і державною. Особливості реалізації цієї програми будуть залежати від того, яка саме мова є рідною для учнів. Для кримських татар, що не мають власної держави для розвитку своєї національної мови, навчання буде здійснюватися й національною, і державною мовами. Для російськомовних дітей, що хоч і проживають у російськомовному середовищі нашої країни, не є великою складністю засвоїти близькоспоріднену українську, тому передбачено, що в початковій школі вони повинні навчитися вільно володіти державною мовою з тим, щоб з 5-го класу навчатися цілком українською. Першокласники, материнською мовою яких є одна з європейських мов, повинні будуть поступово оволодіти українською до рівня А2, оскільки з 5-го класу окремі навчальні предмети будуть викладатися державною мовою. Така рішуче налаштована мовна політика щодо утвердження української державної мови як мови міжетнічного порозуміння викликала неабияку полеміку в проблемних регіонах України. Занепокоєні й педагоги, і батьки: чи зможе молодший школяр за такий короткий термін стати двомовним; чи не зашкодить це розвитку рідного мовлення; як уводити послідовно в світ двох мовних систем; як таке навчання відіб'ється на особистісному розвитку дитини? На ці та інші питання повинна дати обґрунтовану відповідь лінгводидактика - наука про навчання мови.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблему особистісного становлення в багатомовному штучному та природному середовищі досліджували В. Бєлянін (особливості природного (побутового) та штучного (навчального) білінгвізму); І. Горєлов (спільні механізми мовленнєвої діяльності в контексті будь-якої мови; автономні сфери мислення у білінгвів); Ю. Дешерієв (білінгвістична взаємодія двох мовних систем у межах єдиного колективу носіїв білінгвізму); Л. Засєкіна, С. Засєкін (психолінгвістичні основи оволодіння мовою); О. Залевська, О. Леонтьєв (класифікація понять, що відображають специфіку процесу оволодіння другою мовою); Н. Хомський (розвиток мовних здібностей людини) та ін. Теоретичний аналіз цих та нижче наведених праць дають підстави для узагальнення та власних висновків.

МЕТА І ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ. Мета статті: науково обґрунтувати методичні аспекти навчання молодших школярів української мови як державної та функціонально другої.

Завдання:

• розкрити сутність основних понять багатомовного навчання: двомовність, білінгвізм, його різновиди та типи;

• визначити розвивальний потенціал двомовного навчання для дітей молодшого шкільного віку;

• окреслити провідні умови ефективної організації процесу навчання молодших школярів української мови як державної.

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ: теоретичний аналіз, узагальнення, конкретизація матеріалів джерельної бази дослідження.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

А. Супрун був упевнений, що в Україні двомовність (українсько-російська) носить масовий характер, а двомовними слід вважати тих, хто може створювати і розуміти тексти на двох мовах [10, с. 24-29].

Зважаючи на зазначене, дослідники почали говорити про різні типи двомовності: двомовність довершену (еквібілінгвізм), нормативно однобічну й нормативно двобічну, пасивну й активну, цільову й побутову (спонтанну), індивідуальну, групову, масову, суцільну та ін.

Л. Щерба, С. Ервін, А. Супрун, Л. Ярисін та ін. виокремлюють автономну, або чисту, повну, координативну двомовність, носії якої чітко диференціюють системи мов, якими спілкуються, та змішану, або субординативну двомовність, коли у свідомості не досить чітко співвідносяться й протиставляються дві мови. Залежно від рівня знання мови визначають різні ступені субординативного білінгвізму: повний, неповний, частковий, початковий, нульовий. Експериментальні дані (М. Аствацатрян) дозволили дійти висновку про динамічний, рухомий характер субординативного білінгвізму.

Таким чином, можна говорити про потенційну можливість кожного, хто навчається другої мови, пройти всі ступені субординативного білінгвізму аж до вільного володіння мовою - координативного білінгвізму. Кожний наступний ступінь може бути не тільки кінцевим, але й проміжним у процесі оволодіння мовою, що залежить від індивідуальних особливостей та потреб людини, методики навчання, соціальних факторів тощо.

В останні роки серед практиків та науковців точаться розмови про необхідність фіналізованої, цілеорієнтованої двомовності, котру ще можна назвати функціональною. Вже йдеться не про повне оволодіння другою мовою, а про знання та навички, необхідні для певної мети спілкування, що, вважають, сприятиме мовній толерантності.

Таке різноманіття поглядів на явище свідчить про його багатоаспектність.

Для того щоб уточнити, які саме сутнісні ознаки розглядають під час характеристики білінгвізму, А. Табуре-Келлер запропонувала диференціювати білінгвізм природний і штучний. Природний білінгвізм характеризується вільним володінням мовами, частим їх застосуванням, а штучний - це вміння спілкуватися засобами декількох мов, особливий психічний стан особистості, що вирізняє її від монолінгва. Так само і Є. Верещагін визначав двомовність як «психічний механізм (знання, уміння, навички), що дає змогу людині відтворювати та породжувати мовленнєві витвори, які послідовно належать до двох мовних систем» [2, с. 134]. А. Щепілова назвала такий психічний стан металінгвістичною свідомістю, яка є результатом опанування декількома мовними системами. За критерій сформованості багатомовного стану особистості науковець визнала практичне застосування мови в ситуаціях реальної комунікації [12, с. 21-142].

Такий психічний стан особистості називають ще мультилінгвізмом. Вирізняють декілька стадій у послідовному розвитку мультилінгвізму: а) потенційний неконтактний мультилінгвізм, коли отримані результати навчання виключають можливість використання мови для усного спілкування, але за певних умов можуть бути вдосконалені. Потенційний мультилінгвізм може трансформуватися в наступну стадію; б) реальний неконтактний мультилінгвізм - епізодичне використання декількох лінгвістичних кодів для вирішення завдань практичного спілкування; в) реальний контактний білінгвізм - регулярне використання мов у практиці спілкування. Упродовж процесу навчання багатомовний стан особистості формується поступово й передбачає послідовну зміну стадій багатомовності, натомість повернутися до стану монолінгвізму вже буде неможливо [13].

З'ясовано, що основною характеристикою мультилінгвального стану особистості є наявність металінгвістичної свідомості, складниками якої є мотивація до спілкування різними мовами, мовні здібності, воля, почуття, увага до особливостей мовних систем, мовна пам'ять (вербальна, асоціативна), мислення тощо. Металінгвістична свідомість природних і штучних білінгвів розвивається неоднаково.

За дослідженням А. Мартіна (Нью-Йорк, 1978), на початку опанування рідної мови провідну роль відіграє права півкуля кори головного мозку, з віком, у міру засвоєння мови, провідною стає ліва півкуля, хоча права ще деякий час зберігає здатність сприймати й обробляти мовну інформацію. Раннє вивчення декількох мов сприяє встановленню взаємодії між двома півкулями кори головного мозку. Мовні навички не закріплюються лише за однією півкулею, тому в старшому віці, завдячуючи такій мозковій організації, білінгви вирізняються своїм вербальним розвитком, здатністю до нестандартного вирішення комунікативних та пізнавальних проблем. У білінгвальних і багатомовних людей більш розвинені абстрактне мислення, слухові асоціації, здатність до символізації, імітації звуків, що пояснюється існуванням сформованої металінгвістичної свідомості.

На думку, А. Щепілової, у білінгвів штучного мовного середовища може сформуватися металінгвальна свідомість, хоча й буде відрізнятися від подібної в природних білінгвів. Уже за два роки багатомовного навчання стають помітними зміни у вербальній поведінці, мисленні, особистісному розвитку: швидше здійснюються граматичні операції, спрацьовує мовна здогадка, відчуття мови, посилюється увага до фактів мови [13].

Білінгви випереджують монолінгвів у когнітивному розвитку. Це пояснюється тим, що процеси породження мовлення й мислення тісно переплітаються. Мислення багатомовної особистості більш динамічне, оскільки натреноване через виконання різнопланових мовленнєвих та пізнавальних дій, а мислення монолінгва фіксує базові пізнавальні структури, на яких ґрунтується мовленнєва та пізнавальна звичка, що з часом може створювати опір для набуття нових навичок мовлення та мислення.

Ми дійшли висновку, що вивчення декількох мов підносить на вищий ступінь володіння рідною мовою, сприяє узагальненню мовних явищ, більш свідомому застосуванню слова як знаряддя мислення.

Мова - рідна чи нерідна - є не просто предметом вивчення, а інтегративною системою, яка у навчанні й вихованні визначає світогляд, є засобом пізнання світу та інструментом творення, гармонізації особистості. Різні мовні системи по-різному відображають колективну свідомість народів, унаслідок чого понятійна система білінгва збагачується новими формами вираження й новими семантичними категоріями, тобто створюється нове мислення, що якісно відрізняється від мислення монолінгва. Завдячуючи цьому, вивчення кожної нової мови здійснюється швидше, ніж попередніх.

Таким чином, у свідомості особистості картина світу складається за допомогою комплексу мовних засобів, що відображають особливості сприйняття світу певним народом, тобто це є « ... сукупність уявлень народу про дійсність, зафіксованих в одиницях мови на певному етапі розвитку народу» [11, с. 134].

Роль мови надзвичайно велика в житті кожної людини. За допомогою мови людина пізнає світ і реалізує себе в ньому. Загальну картину світу людина опановує через мовну картину світу: «... усю структуру мови можна зіставити із структурою світу, ... картина світу як сукупність знань людини про світ, підмінюється картиною світу, що існує в мові, тобто мовною картиною світу» [7, с. 68].

Для мовної картини світу характерною є динаміка: вона змінюється з часом, розвивається одночасно з пізнанням самого світу, а мовна картина світу конкретної особистості розвивається відповідно до набуття нею фізичного та культурного досвіду. Отже, можна говорити про специфіку світосприйняття конкретною особистістю, притаманні їй способи категоризації дійсності та специфіку мови, якій властиві індивідуальні граматичні, лексичні, стильові стереотипи.

Мовна картина світу особистості розвивається й ускладнюється через пізнання оточуючої дійсності, явища і предмети якої представлено в свідомості людини у вигляді образів та понять. Думка проходить шлях від образу, що формується на основі чуттєвої діяльності, до поняття, а потім до слова. Оволодіваючи декількома мовами, людина створює у свідомості глобальний образ дійсності, і провідну роль при цьому відіграє засвоєння семантики слова. Значення слова в інтерпретації індивіда не повністю збігається з його реальним значенням, оскільки для мислення характерним є оперування конкретними, реально існуючими образами, образами- ситуаціями, пов'язаними з використанням конкретного слова.

Таким чином, у процесі навчання мови необхідно спиратися на картину світу, що є характерною для свідомості носіїв цієї мови, та порівнювати її з уявленнями про світ самої особистості, що сприятиме гармонізації її буття, допоможе успішніше орієнтуватися в соціумі. Необхідно узгоджувати зміст навчання дітей певної вікової групи, статусу, національності із специфічною для них системою уявлень про світ, що відповідають особистісному досвіду. Мовна картина світу твориться за допомогою номінативних (лексеми, фразеологізми), граматичних, функціональних, образних (переносні значення, внутрішня форма мовних одиниць, національно-специфічна образність) мовних одиниць, а також фоносемантикою мови, її дискурсивними засобами (текстобудова, аргументація, побудова монологічних текстів, діалогу і т. ін.) [8].

Зважаючи на зазначене, під час навчання мови необхідно пропонувати такі види діяльності, що формували б цілісне уявлення про мову як універсальну систему світосприйняття, виховання любові до рідних та близьких, природи й культури, Землі. Найкращим дидактичним матеріалом для цього слугуватимуть, на нашу думку, всі види й жанри фольклору, оскільки саме він репрезентує мовне багатство народу.

Мовні явища повинні розглядатися не формально, а в нерозривній єдності з їх функцією, органічному зв'язку з живою й динамічною картиною світу. Ефективне вивчення мови має ґрунтуватися на природному пізнавальному інтересі учня, оскільки мова - це вікно у світ почуттів, уявлень, мрій, інтелектуальної енергії, краси.

ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ ДОСЛІДЖЕНЬ