Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет фізичного виховання та спорту

Кафедра теорії та методики фізичного виховання

КУРСОВА РОБОТА

з теми : Розвиток координації дітей середнього шкільного віку

з теорії та методики фізичного виховання

Виконавець: Ребікова Альбіна, студентка 3 курсу

Деної форми навчання Спеціальність: 014.11 Середня освіта

Науковий керівник: доцент Кольцова О.С.

Херсон - 2021 рік



Зміст

Вступ

Розділ 1. Методичні основи розвитку координаційних здібностей дітей середнього шкільного віку

1.1 Загальна характеристика координаційних здібностей

1.2 Засоби і методи розвитку координаційних здібностей

Розділ 2. Вплив вікових особливостей на розвиток координаційних здібностей учнів середнього шкільного

2.1 Психолого-педагогічна характеристика дітей середнього шкільного віку

2.2 Методика розвитку координаційних здібностей

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність. Шкільна система фізичного виховання передбачає розвиток фізичної підготовки в учнів. Високу увагу вчителів фізичного виховання приділено змісту і структурі фізичної підготовки дітей її спрямованості та організації.

Невід'ємною частиною управління процесом фізичного виховання дітей середнього шкільного віку є система педагогічного контролю розвитку рухових здібностей. Високий рівень розвитку координаційних здібностей є основою розвитку дитини у різних сферах рухової діяльності (спортивній, трудовій, професійній, тощо). Координаційні здібності займають важливе місце у фізичному вихованні школярів.

Розвиток координаційних здібностей реалізується в здібності до орієнтування в просторі, рівноваги, реагування, диференціювання параметрів рухів, здатності до ритму, перебудови рухових дій, вестибулярна стійкість, довільне розслаблення м'язів. При умові, що вчитель буде цілеспрямовано розвивати координаційні здібності в період прискореного вікового розвитку учнів, то ефект буде звісно вищим, ніж в інші періоди.

Координаційні здібності в школярів розвиваються та вбачаються в доцільному виборі рухових дій із арсеналу засвоєних умінь та навичок, їх оптимальному зв'язуванні між собою, свідомому і умовно-рефлекторному коригуванні рухів. Саме тому звичайно, що координаційні здібності залежать від рухової підготовленості, кількості та складності засвоєних їх навичок. Чим більша їх кількість, чим вони більш різноманітні та складніші, тим швидше та більш ефективніше пристосовується учень до конкретних умов, вирішує нові рухові задачі, тим адекватніша його реакція вимогам ситуації яка виникла. Різні види координаційних проявів школярів у фізичному вихованні і спорті досить специфічні.

Рухова функція виявляється в управлінні дитиною своєю моторикою. Вона забезпечує рухову діяльність, без якої неможливе повноцінне життя дітей та їх нормальний розвиток. До її компонентів відноситься обсяг вмінь та навичок в різних видах рухів, а також рівень розвитку фізичних якостей підростаючих спортсменок. Будь-які рухові дії (ходьба, біг, стрибки, метання, катання на лижах, біг на ковзанах, плавання тощо) пов'язані зі зберіганням стійкого стану тіла. Це забезпечує нормальне функціонування всіх фізіологічних систем організму, оптимальну амплітуду рухів, раціональний розподіл м'язових зусиль, що призводить до економічності енерговитрат і підвищення ефективності рухової дії.

Мета роботи: вивчити методику розвитку координаційних здібностей та ефективність використання спортивних ігор як засобу розвитку координаційних здібностей в учнів середнього шкільного віку.

Завдання дослідження:

1.Охарактеризувати координаційні здібності, як фізичну якість;

2. Проаналізувати вікові особливості учнів середнього шкільного віку;

3. Розробити методи розвитку координаційних здібностей для учнів середнього шкільного віку.

Об'єктом дослідження: є навчально-виховний процес.

Предмет дослідження: є засоби і методи розвитку координаційних здібностей.

Структура та обсяг роботи: роботу виконано на 30 друкованих сторінк, вона складається зі вступу, основної частини у двох розділах, висновків, списку використаних джерел



Розділ 1. Теоретичні основи розвитку координаційних здібностей дітей середнього шкільного віку

1.1 Загальна характеристика координаційних здібностей

У сучасного покоління достатньо збільшився об'єм діяльності, що не очікувано виникає в різних ситуаціях, та вимагає від людини прояву винахідливості, швидкості реакції, здібності до концентрації, динамічної точності рухів і їх біомеханічної раціональності. Всі ці якості або здібності в теорії фізичного виховання пов'язують з поняттям спритність - здатністю людини швидко, оперативно, доцільно, тобто найраціональніше, освоювати нові рухові дії, успішно вирішувати рухові завдання в умовах, що змінюються. Основу спритності складають координаційні здібності. Термін «координація» означає об'єднання, узгодженість та впорядкування. Цей термін часто використовують для характеристики рухової активності.

Слід зазначити, що цілеспрямована підготовка й виховання учнів - складний процес, ефективність якого залежить від багатьох факторів, одним з яких прийнято вважати розвиток координаційних здібностей та визначення більш успішних способів, засобів і методів, за допомогою яких можна досягати високих результатів. У програмах фізичного виховання особливу увагу приділяють розвитку координаційних здібностей, які є важливою складовою освітнього процесу. Їх розглядають як базис, який формує основу нових рухових умінь і навичок, передумову й основу успішного розвитку інших фізичних здібностей.

Одним із методів, який сприятиме ефективному розвитку цієї фізичної якості, є спортивні ігри, які маючи певні правила та завдання місять в собі й виховний характер. Координація означає спроможність людини максимально раціонально узгоджувати всі рухи частин тіла в процесі вирішення конкретного рухового завдання [4]. Проте її можна розглядати в іншому аспекті, коли вона буде характеризувати можливість людини управляти своїми рухами [19]. Класифікацію координаційних здібностей, розглянемо на рис 1.1.

Рисунок.1.1 Класифікація координаційних здібностей

Виділяють три основних види координаційних здібностей: спеціальні координаційні здібності, які належать до однорідної групи рухів, пов'язаних із психофізичними механізмами (рух тіла в просторі, переміщення предметів, циклічна та ациклічна дія, метальні вправи тощо)[17];специфічні координаційні здібності: здатність до орієнтування, до зміни параметрів руху з метою отримання високої економічності, точності, роботи просторових та силових м'язів, до реагування, рівноваги тощо [19]; загальні координаційні здібності, які складаються зі спеціальних та специфічних. До них відносять потенційні здібності, а також реалізовані можливості людини, які визначають її готовність до оптимальної регуляції та управління різними за суттю та походженням руховими діями [8]. Розвиток координаційних здібностей спирається на ряд факторів, серед яких можна виділити такі: здатність людини до точного аналізу рухів, діяльність рухового аналізатора, рівень складності рухового завдання, рівень розвитку інших фізичних здібностей, а також загальна підготовленість особи [13]. Ті, які свідчать про точність управління силовими просторовими та часовими параметрами, визначаються складним комплексом взаємодії центральних і периферичних ланцюгів моторики, заснованої на зворотній аферентації, яка має виражені вікові характеристики [9].

Складність управління опорно-руховим апаратом полягає в тому, що тіло людини складається зі значної кількості біоланок, які мають більша ста ступенів свободи. Якщо координаційні якості людини розвинені недостатньо, управління рухами ланок тіла вона намагається здійснити шляхом фіксації значної кількості суглобів [5].

Наприклад, якщо людина вперше встає на лижі або ковзани, то вона, як правило, виконує рухи прямими ногами. Колінні або навіть гомілковостопні суглоби фіксовані і рухи в них не відбуваються. Новачку легше управляти рухами «неслухняних» нижніх кінцівок шляхом їхньої перебудови в жорстку ланку з одним шарніром у кульшовому суглобі [1]. Подібне «полегшення» управління руховим апаратом призводить до координаційної скутості при виконанні рухів. фізичний виховання координаційний руховий учень

Природно, що така організація рухів недоцільна та свідчить про низький рівень координаційних здібностей. Ускладнює виконання нових рухових дій та нездатність людини ефективно використовувати реактивні сили, що виникають при взаємодії ланок тіла в процесі зміни швидкості і напряму, координаційних автоматизмів, і стомленість, і надмірна мотивація, страх і незвичайні умови діяльності та інші причини. Координаційні здібності людини дуже різноманітні та специфічні. Проте їх можна диференціювати на окремі групи за особливостями прояву, критеріями оцінки і факторами, що їх обумовлюють.

Спираючись на результати спеціальних досліджень можна виділити наступні відносно самостійні види координаційних здатностей: здатність до управління часовими, просторовими та силовими параметрами рухів; здатність до збереження рівноваги; відчуття рітму; здатність до орієнтування у просторі; здатність до довільного розслаблення м'язів; координованість рухів (спритність). У реальній побутовій, виробничій або спортивній рухової діяльності всі названі координаційні здібності проявляються не в чистому вигляді, а у складній взаємодії.

В конкретних ситуаціях окремі координаційні здатності відіграють головну роль, а інші - допоміжну. При цьому можлива миттєва зміна їхньої значущості у зв'язку зі зміною зовнішніх умов. Проте на тільки особливості ситуацій, що складаються в процесі рухової діяльності, обумовлюють головну або допоміжну роль тих чи інших координаційних здатностей.

1.2 Засоби і методи розвитку координаційних здібностей

Засобом розвитку координаційних здібностей(-далі КЗ) можуть використовуватися найрізноманітніші вправи, якщо їх виконання пов'язане з подоланням координаційних труднощів (нові вправи або знайомі, але здійснювані в змінених умовах) або вимагає від виконавця точності, швидкості, раціональності, винахідливості в здійсненні складних в координаційному відношенні рухових дій. Вправи, що задовольняють хоча б одну з цих вимог, і називають координаційними, спрямованими на розвиток певних КЗ. Їх можна об'єднати в три групи: загальнопідготовчі, спеціально-підготовчі і група, що поєднує в собі загально - і спеціально-підготовчі вправи. [3]

Група загальнопідготовчих координаційних вправ. Теоретично можна говорити, що таких вправ безліч. Однак практично вони обмежені рядом обставин: витратами часу, який можна виділити на них без шкоди для інших вправ; віковими особливостями( в молодшому шкільному віці частка використання їх вище, ніж в середньому і старшому); статевими та індивідуальними відмінностями (наприклад, в старшому шкільному віці у юнаків більше представлені загальнорозвиваючі вправи силової спрямованості-- з гирями, гантелями, штангою, а у дівчат-- з обручем, булавами, стрічками, скакалками, м'ячами); матеріально-технічними умовами занять.

Група спеціально-підготовчих координаційних вправ, коло яких обмежене специфікою обраного виду спорту. Розвиваючі вправи, спрямовані головним чином на виховання КЗ, що мають місце в конкретних видах спорту. У перетвореному вигляді загальнопідготовчі і спеціально-підготовчі координаційні вправи можна проводити як ігрові та змагальні. Ігрові та змагальні вправи (особливо елементи єдиноборства і боротьби, рухливі і спортивні ігри) є дієвим засобом розвитку КЗ, так як при їх виконанні створюються умови для максимального і часом несподіваного прояву КЗ. Зрозуміло, в процесі ігрових і змагальних вправ в учнів розвиваються не тільки КЗ, але фізичні та розумові здібності, удосконалюються своєрідні навички та вміння, вольові якості.

Тому дані вправи є комплексним засобом розвитку і вдосконалення найрізноманітніших властивостей особистості. Змагальні вправи вельми різноманітні. Ряд з них носить характер вузьконаправлених і обмежених по руховому складу дій. В цьому випадку і число КЗ, що проявляються в них, також вузьконаправлено і обмежена. До них відносяться вправи, в основі яких лежать циклічні і ациклічні (легкоатлетичні стрибки рухи, метальні рухові дії з акцентом на силу, піднімання важких предметів.

Своєрідно, але все ж досить однорідно проявляються КЗ в гімнастиці, акробатиці, фігурному катанні на ковзанах, стрибках у воду, на батуті. У той же час такі види спорту, як легкоатлетичні багатоборства, сучасне п'ятиборство, лижне двоборство, біатлон, вимагають для свого здійснення найрізноманітніших КЗ, характерних для так званих багатоструктурних змагальних вправ. Для розвитку КЗ у дітей шкільного віку застосовуються різні методи. За ознаками стандартизації або варіювання впливів на уроці фізичної культури, позакласних заняттях виділяють методи стандартно-повторного вправи і методи варіативного (змінного) вправи. Методи стандартно-повторного вправи використовуються для розвитку КЗ в молодших, а також в середніх і старших класах при розучуванні нових, досить складних в координаційному відношенні рухових дій. Це і зрозуміло, бо оволодіти новим руховим дією можна лише після ряду повторень його у відносно стандартних умовах.

Методи варіативного (змінного) вправи, на думку більшості практиків і дослідників, є головними методами розвитку КЗ. Тому на них ми зупинимося більш детально. Методи варіативного (змінного) вправи для формування КЗ можна представити в двох основних варіантах: як методи строго і не строго регламентованого варіювання.

До методів строго регламентованого варіювання можна віднести (зрозуміло, умовно) три групи методичних прийомів. Перша група методичних прийомів має на увазі строго регламентоване варіювання окремих характеристик або всієї форми звичного рухового дії. Для розвитку КЗ першою групою методичних прийомів використовуються вправи зі зміною: напрямки рухів, силових компонентів, швидкості або темпу рухів, ритму рухів, вихідних і кінцевих положень при виконанні загальнорозвиваючих і спеціально-підготовчих вправ, просторових меж, в яких виконуються вправи, способи виконання дії.



Розділ 2. Вплив вікових особливостей на розвиток координаційних здібностей в середньому шкільному віці

2.1 Психолого-педагогічна характеристика дітей середнього шкільного віку

Під час уроків фізичної культури з учнями середнього шкільного віку вибір методичних прийомів навчання, підбір фізичних вправ і дозування фізичного навантаження повинен обов'язково здійснюватись з урахуванням особливостей розвитку організму підлітків. Вплив фізичних вправ на організм, що росте є сприятливим лише тоді, коли вони застосовуються відповідно до вимог і можливостей, які визначаються біологічним станом організму в цілому, а також окремих його органів і систем. Процес росту і розвитку організму відбувається безперервно і нерівномірно: в окремі вікові періоди темп збільшення маси і розмірів тіла, диференціювання тканин і органів неоднаковий. Крім того, в кожному віковому періоді нерівномірно протікає ріст і розвиток окремих органів і систем стосовно один до одного. Особливою складністю і характером морфофункціонального розвитку організму дітей відзначається період 11-15 років, період переходу від дитинства до юнацтва[11]. У середньому шкільному віці посилено починають функціонувати залози внутрішньої секреції, які стимулюють діяльність усіх органів і систем, викликають перебудову усього організму. Наслідок цього - значне прискорення росту організму і поява ознак статевого дозрівання. Показники фізичного розвитку у підлітковому віці відрізняються більшими, ніж у молодшому шкільному віці щорічними добавками.

До 10 років діти в середньому виростають щорічно на 3-4 см. У підлітковому періоді темпи росту значно підвищуються. Так, дівчата в середньому з 11 до 13 років додають у зрості від 8 до 10 см, а у масі тіла - 4,5-9 кг при 2-3,5 кг за рік у молодших класах. Хлопчики теж виростають у рік на 8-10 см. Ріст тіла у довжину переважає над ростом в ширину, кінцівки ростуть швидше, ніж тулуб, внаслідок чого змінюються пропорції тіла. До 11 років у дівчат і до 12 років у хлопчиків приріст зросту перевищує приріст маси тіла. До 13 років у дівчат і до 14 років у хлопчиків приріст зросту перевищує приріст обсягу грудної клітки. В 11-13 років у дівчат і 12- 14 років у хлопчиків приріст обсягу грудної клітки перевищує приріст маси тіла. Таким чином, для підліткового віку характерний період видовження. Процес окостеніння ще не закінчено. Разом з ростом кісток інтенсивно видовжуються і сухожилля. Ріст м'язових волокон не встигає за більш швидким ростом трубчастих кісток в довжину. Відбувається натягування м'язів, вони стають довгими і тонкими.

Розміри серця у дітей швидко збільшуються, поліпшується його іннервація. Але розвиток кровоносних судин дещо відстає від розвитку серця, через що співвідношення просвітів судин і маси серця зменшується. Тік крові зазнає значного опору, збільшується величина кров'яного тиску. Морфологічна структура грудної клітки у дітей така, що рухомість ребер обмежена, внаслідок чого дихання у дітей середнього віку часте і поверхневе. З часом збільшується сила грудних м'язів, і після 14 років дихання стає повним.

Поступово зменшується частота дихання (22-26 разів/хв). Прискорення росту та поява ознак статевої зрілості у дівчаток починається на 1-2 роки раніше, ніж у хлопчиків. Ця обставина істотним чином впливає на різницю в розмірах тіла, а також у функціональних можливостях хлопчиків і дівчаток. До 11 років пропорції тіла дівчаток і хлопчиків однакові, але обсяг грудної клітки у дівчаток менший на 1,2-2 см, і ЖЄЛ менша на 100-200 куб.см. З 11 до 13 років дівчатка випереджають хлопчиків за показниками ваги, зросту, ОГК, але серце дівчат менше за вагою і обсягом, грудна клітка менш розвинена, ЖЄЛ дівчат становить 60-70% ЖЄЛ хлопчиків, дихання частіше і глибше, але сила дихальних м'язів менша.

У дівчаток відносно довгий тулуб, короткі ноги, масивніший тазовий пояс. Серед рухових якостей більшу увагу слід приділяти розвитку бистрості на початку і всередині вікового періоду і швидкісно-силовим якостям - в кінці періоду. У цьому періоді не рекомендують великих силових навантажень, котрі прискорюють процес окостеніння і можуть негативно позначитися на рості трубчастих кісток в довжину. При виконанні вправ, спрямованих на розвиток гнучкості, треба стежити за тим, щоб вони не виконувались надто різко. Перед вправами на гнучкість слід проводити ретельну розминку, а після їх закінчення - застосовувати вправи на зміцнення зв'язок та м'язів, а також їх розслаблення. Слід продовжувати роботу на формування постави. У зв'язку із збільшенням величина кров'яного тиску нерідко виникає задишка, відчуття стискання в області серця. У результаті цього підлітки не спроможні витримувати тривалий час інтенсивні навантаження під час бігу, плавання. Вправи, які спричинюють значне навантаження на серце треба чергувати з спеціальними заспокійливими вправами. Наприклад - інтенсивний біг рекомендується чергувати з ходьбою. Зважаючи на поверхневе дихання, корисно давати спеціальні дихальні вправи для розвитку грудної клітки. За їх допомогою амплітуда дихальних рухів може бути значно підвищена. Треба вчити дихати глибоко, ритмічно, без різких змін темпу.

У фізичному вихованні підлітків важливо враховувати статеві відмінності хлопчиків і дівчаток: вправи, однакові для хлопчиків і дівчаток, виконуються з різним числом повторень або в різних умовах. Відносно довгий тулуб, короткі ноги, масивніший тазовий пояс у дівчаток погіршують їхні досягнення в бігу, стрибках та в інших вправах порівняно з хлопчиками. Менший розвиток м'язової системи в дівчаток, особливо плечового пояса позначається на можливостях виконувати вправу у метанні, підтягуванні, упорах, лазінні. Проте, як правило, їм краще вдаються вправи, пов'язані з додержанням ритму, пластичності, точності рухів. Рухова діяльність підлітків має бути диференційована не лише відповідно до статі, але й з урахуванням їхнього біологічного віку. Важливе значення для правильної організації ФВ має врахування особливостей розвитку ЦНС, якій належить провідна роль у регуляції життєдіяльності всього організму. Звідси перевагу на уроках з фізичної культури надають груповому та індивідуальному методам організації учнів.

В 12-13 років відбувається найінтенсивніший розвиток кори головного мозку. У дітей цього віку збільшується здатність до утворення міцних умовних рефлексів. В 13-14 років досягає високого рівня зрілості руховий аналізатор - у підлітків підвищується здатність аналізувати і точно сприймати різні рухи. Це створює сприятливі умови для успішного навчання учнів різним руховим діям. Підлітковий вік - один з найсприятливіших періодів розвитку рухових можливостей. Необхідно навчити учнів 5-9 класів методикам розвитку основних рухових здібностей, організувати їх використання в процесі самостійних занять. Статевий розвиток призводить до значних змін в поведінці підлітків. Для них характерні неврівноваженість, схильність до конфліктів з оточуючими: товаришами, батьками, педагогами. Учнів цього віку відрізняє велика нервова збудливість, бурхливі прояви почуттів, часта зміна настрою. Особливо чутливі вони до несприятливих рішень, дій. Так, нечітке суддівство в іграх нерідко сприймається ними як підсуджування. У цих випадках вони можуть нахамити колегам, педагогу.

Педагогу слід терпляче та наполегливо формувати в учнів витримку, вміння володіти своїми емоціями. Найкраще це досягається в процесі гри. В цьому віці групові ігри відходять на другий план, їх змінюють командні та спортивні. Крім розвитку рухових навичок ігри потребують обов'язкового додержання дисципліни, виконання правил, а також формують вольові та моральні якості. Хлопчики-підлітки часто переоцінюють свої рухові можливості. Вони намагаються розібратися в усьому самі, зробити все своїми силами. У дівчаток, навпаки, спостерігається невіра у свої сили. Тому на уроках треба забезпечити страхування. Для дівчаток завдання мають бути посильними, з ретельним виконанням підвідних вправ. Підлітки дуже чутливі до оцінювання дорослими їхньої особистості, діяльності. Вони гостро реагують на будь-яке обмеження їхньої гідності, не терплять повчань, особливо тривалих. Тому не слід поспішати з покаранням учнів. Їм треба надати можливість заспокоїтись, інакше покарання не дасть бажаного результату. Педагогу треба також мати почуття міри у використанні заохочення.

2.2 Методика виховання координаційних здібностей

Програма удосконалення координаційних здібностей в учнів базується на специфічних принципах побудови уроку, реалізація яких забезпечує успішне вирішена навчальних завдань. Принцип спрямованості до кращих досягнень, який реалізовується через визначення цільової спрямованості та завдань тренувань, змісту засобів та методів, підбору методичних прийомів розробки системи оцінювання та контролю розвитку координаційних здібностей. Принцип поглибленої спеціалізації. У процесі реалізації програм, розвитку координаційних здібностей необхідно використовувати засоби, спрямовані на удосконалення та закріплення координаційних здібностей. Принцип єдності поступового збільшення навантаження та тенденцій до максимальних навантажень реалізується шляхом збільшення інтенсивності та тривалості завдань, зменшення тривалості відпочинку між завданнями по мірі удосконалення координаційних здібностей. Принцип хвилеподібності та варіативності навантажень реалізується шляхом чергування мікроциклів із завданнями помірої зміни інтенсивності та збільшенням тривалості завдань з мікроциклами, що створює умови для відновлення та ефективногого протікання процесів адаптації. Принцип єдності загальної і спеціальної підготовки реалізується шляхом використання засобів розвитку загальних і спеціальний координаційних здібностей. Координаційні здатності людини дуже різноманітні та специфічні. Проте їх можна диференціювати на окремі групи за особливостями прояву, критеріями оцінки і факторами, що їх обумовлюють. Спираючись на результати спеціальних досліджень можна виділити наступні відносно самостійні види координаційних здатностей: здатність до управління часовими, просторовими та силовими параметрами рухів; здатність до збереження рівноваги; відчуття рітму; здатність до орієнтування у просторі; здатність до довільного розслаблення м'язів; координованість рухів (спритність). [7]

Здатність до управління часовими, просторовими і силовими параметрами рухів. Здатність до регуляції найрізноманітніших параметрів рухів обумовлюється точністю рухових відчуттів та сприйняттів, які часто доповнюються слуховими і зоровими. В основі методики вдосконалення здатності до оцінки та регуляції рухів повинен бути такий підбір тренувальних дій, які б забезпечували підвищені вимоги до діяльності аналізаторів відносно точності просторових, часових і динамічних параметрів рухів. Ефективним засобом, який застосовується для формування кінестезичних образів рухів, навіть яких обумовлює координаційні здатності людини, є активізація функцій одних аналізаторів за рахунок штучного виключення інших. Зокрема, виключення зорового аналізатора (виконання рухів із заплющеними очима) активізує функцію пропріорецептивної чутливості та сприяє підвищенню ефективності управління динамічними, просторовими і часовими параметрами рухів. ( Рис 2.1.) [13]. Доцільним буде і виражений вплив на один з аналізаторів для цілеспрямованого формування оптимального ритму або темпу рухів.

Рисунок 2.1 Ловля м'яча з кроком вперед



Важливим елементом у методиці покращення здатності до оцінки і регуляції динамічних і просторово-часових параметрів рухів є широке варіювання різними характеристиками навантаження (характер вправ, їх тривалість, інтенсивність) та відпочинку (тривалість, характер) у процесі виконання тренувальних завдань.

Слід також враховувати, що до системи управління рухами входить сенсорна інформація від суглобово-м'язового апарату, яка адекватно відображає кінематичні та динамічні характеристики рухів[8]. Застосовування варіативних обтяжень під час виконання рухів активізує функціонування сенсорної системи, сприяє зниженню порогів суглобово-м'язової чутливості і покращанню здатності до диференціації та обробки аферентної сигналізації. Цим забезпечується вдосконалення сенсорного синтезу, підвищення точності дозування та своєчасності корекції робочих зусиль, формування доцільного кінестезичного образу рухової дії.

Здатність до збереження рівноваги. Здатність до збереження рівноваги обумовлюється сукупною мобілізацією можливостей зорової, слухової, вестибулярної та соматосенсорної систем. (Рис. 2.2.) Звичайно, що конкретна ситуація рухової діяльності, яка пов'язана зі збереженням рівноваги, визначає провідними ті або інші системи. Найчастіше прояв рівноваги обумовлюють соматосенсорна і вестибулярна системи.

Рисунок 2.2 Збереження рівноваги в діях



Проте, обмеження або виключення зору в усіх випадках пов'язане зі зниженням здатності людини підтримувати рівновагу. Слід розрізняти два механізми збереження рівноваги. Перший проявляється тоді, збереження рівноваги є основним руховим завданням. У цьому випадку підтримування стійкої пози є результатом регуляторного механізму, що діє на основі постійних корекцій.

Відновлення відбувається шляхом рефлекторного напруження м'язів-синергістів та адекватного розслаблення м'язів-антагоністів, а усунення суттєвих порушень - швидким рефлекторним переміщенням у бік стабільної площини опори. Другий механізм реалізується, якщо реакції пози входять до складу рухів зі складною координацією та будь-яка з цих реакцій має запобіжний, а не рефлекторний характер і є складовою частиною програми рухової дії [12].

Педагогу важливо скласти оптимальну програму розвитку здатності учня зберігати рівновагу, яка б забезпечувала добрі передумови для реалізації цієї фізичної якості в різноманітних умовах побутової, виробничої і спортивної діяльності. Слід врахувати, що механізми регуляції пози при дії однотипових факторів не змінюються. Тому існує позитивне перенесення здатностей до підтримання стійкості в подібних умовах. Але це стосується вправ, які подібні за основними біомеханічними характеристиками. Якщо ці умови різні, наприклад гімнастичні вправи і боротьба у стійці, то взаємозв'язок практично відсутній.

Відчуття ритму як здатність точно відтворювати просторові, часові, силові, швидкісно-силові та просторово-часові параметри рухів значною мірою обумовлює ефективність різноманітних рухових дій. (Рис.2.4)

Особливого значення це відчуття набуває в рухових діях, для яких характерна значна координаційна складність і попередня детермінованість рухів, наприклад, танці, трудові операції на токарних або фрезерувальних верстатах та ін. У таких рухових діях навіть незначні відхилення від необхідного ритму рухів, що виражаються в зміні напряму, швидкості, прискорення, точності прикладених зусиль, чергування напруження і розслаблення м'язів, можуть суттєво вплинути на результат рухової дії.

Рисунок 2.4 Прояв індивідуального ритму

Підбираючи вправи та методи їх виконання основну увагу звертаємо на формування раціональної послідовності та взаємозв'язку різних елементів рухів в усій різноманітності їхніх динамічних і кинематичних параметрів.

Увагу тих, хто займається, акцентуємо як на реальному переміщенні окремих ланок тіла, так і на послідовності і величині зусиль, на чергуванні напруження одних м'язових груп з адекватним розслабленням інших. На початкових етапах формування відчуття ритму перевагу слід віддавати застосуванню простих вправ, а складні розділяти на окремі елементи.

При цьому увага тих, хто займається, спочатку концентрується на загальному відтворенні ритму вправи та комплексному сприйнятті, аналізи і корекції різних параметрів рухової діяльності (напрям та амплітуда рухів, послідовність та величина зусиль, швидкість та прискорення та ін.). У подальшому акцент зміщується на вибіркове вдосконалення окремих параметрів рухової дії, наприклад, по можливості, точне відтворення оптимальної траєкторії руху або величини зусиль[7].

Ефективність розвитку відчуття ритму залежить від активності мобілізації психічних процесів. Корисним тут може бути ідеомоторне тренування. Воно дає можливість людині шляхом мисленнєвого відтворення звукових, зорових, тактильних та пропрірецептивних сприйняттів краще засвоїти раціональний ритм рухів за показниками напряму, амплітуди та швидкості руху, величини докладених зусиль та ін.

При цьому необхідно орієнтувати учнів на точне мисленнєве відтворення основних параметрів рухових дій, а також на концентрацію уваги на визначальних ланках конкретної рухової дії та на їхній раціональній послідовності і взаємозв'язку.

Здатність до орієнтації у просторі визначається вмінням людини оперативно оцінити ситуацію, що склалася, відносно просторових умов і відреагувати на неї раціональними діями, які забезпечують ефективне виконання рухового завдання. (Рис.2.5.)

Рисунок 2.5 Точність рухів при виконанні вправи

Для вдосконалення здатності до орієнтування у просторі важливе значення має тренування довільної уваги. Воно полягає у формуванні здатності виділити з різноманітних подразників саме ті, що мають значення для орієнтації в конкретної ситуації. При цьому слід розвивати як здатність утримувати в полі зору велику кількість значущих подразників (обсяг уваги), так і здатність швидко переводити увагу з одного подразника на інший, тобто змінювати обсяг уваги (рухливість уваги). Якщо завданням є зосередження на основних подразниках, слід пам'ятати, що існує два типи зосередження - напружений та розслаблений.

Напружене зосередження пов'язане з концентрацією уваги при постійному психічному зусиллі. Воно може супроводжуватися порушенням дихання, напруженням мімічних м'язів. Розслаблений тип, навпаки, пов'язаний зі спокійною манерою поведінки, певним відчуженням від сторонніх подразників, природним і спокійним виразом обличчя, м'якою і стійкою увагою.

Саме розслаблений тип зосередження уваги сприяє тому, що сигнали аналізаторів дуже легко досягають свідомості, швидше обробляються та реалізуються в ефективних рухових діях. Слід підкреслити, що обсяг уваги, її рухливість та зосередженість можуть бути суттєво розширені як шляхом застосування спеціальних психологічних вправ, так і у процесі виконання різноманітних фізичних вправ.

Здатність до довільного розслаблення м'язів. Під час виконання різноманітних рухів спостерігається безперервна зміна ступеня напруження та розслаблення різних м'язів і м'язових груп, раціональне чергування складніших композицій режимів їхньої діяльності. ( Рис.2.6)

Рисунок 2.6 Вправи на гнучкість

При цьому різні м'язи та м'язові групи виконують різні функції. Одні забезпечують виконання рухів і подолання опору за рахунок довільного скорочення, робота інших м'язів спрямована на збереження стійкої пози. М'язи, що не беруть участі у виконанні конкретних рухів, знаходяться в стані розслаблення, що створює умови для економного, вільного, із широкою амплітудою руху виконання вправ. Довільне розслаблення м'язів є о дним із найважливіших факторів забезпечення ефективного виконання побутових, виробничих та спортивних рухів. Підвищена напруженість м'язів суттєво знижує координованість рухів, зменшує їхню амплітуду, обмежує прояв швидкісних та силових якостей, призводить до зайвих енергетичних витрат, знижуючи економічність роботи на витривалість і, як наслідок, негативно впливає на результативність рухової діяльності. Для розвитку здатності до довільного розслаблення м'язів застосовують спеціальні фізичні вправи та засоби вдосконалення психічної регуляції ступеня їхньої напруженості.

Координованість рухів - це здатність до раціонального прояву фізичних якостей та перебудови рухових дій у конкретних умовах на основі існуючого запасу рухових умінь та навичок. Вона має важливе значення в екстремальних умовах рухової діяльності, особливо в умовах дефіциту простору і часу. В спорті - це єдиноборства, спортивні ігри і складно координаційні види. Проте навіть відносно простих за координацією роботи нервово-м'язового апарату рухах (ходьба, біг, плавання та ін.) добра координованість сприяє зменшенню енерговитрат на одиницю виконаної роботи за рахунок постійного пристосування кінематичних та динамічних параметрів відповідних рухів (довжина кроку, траєкторія ланок тіла, темп, величина зусилля та ін.) до поточних функціональних спроможностей людини. Координованість рухів тісно пов'язана з іншими різновидами координаційних здатностей і, в першу чергу, зі здатністю до оцінки та регуляції динаміч них і просторово-часових параметрів рухів.

Високий рівень розвитку координованості рухів позитивно впливає на розвиток інших координаційних здатностей. Оскільки координаційні здатності проявляються в тісному взаємозв'язку з іншими руховими якостями, то практично всі недоліки в організації або в методиці розвитку рухових якостей можуть бути причинами травм і під час розвитку координаційних здатностей. Недосконала міжм'язова координація є головною причиною розтягувань та розривів сухожилків та м'язових волокон під час розвитку координаційних якостей. Методичні рекомендації до попередження травм. Перед виконанням вправ із розвитку координації необхідно ретельно проводити розминку із застосуванням вправ, подібних до тренувальних як за формою, так і за змістом.

Швидкість виконання вправ, їхню амплітуду та координаційну складність необхідно збільшувати поступово як в одному занятті, так і в системі суміжність занять.Під час виконання вправ із додатковими обтяженнями потрібно узгоджувати їхню величину з індивідуальними можливостями учнів. Не можна виконувати недостатньо засвоєні вправи з високою інтенсивністю, із застосуванням ігрового та змагального методів на фоні стомленості та ін. Не включати в заняття складнокоординаційні вправи при несприятливих зовнішніх умовах (слизько, погане освітлення, значні відволікаючі зовнішні подразники та ін.).Таким чином, погано сплановані й організовані заняття фізичними вправами можуть нанести шкоду організму учнів. Щоб цього не трапилося, необхідно заздалегідь раціонально спланувати заняття з урахуванням особливостей контингенту та специфіки розвитку тієї або іншої фізичної якості.



Висновки

Навчання у закладі середньої освіти - це період активного розумового і фізичного розвитку, соціалізації, який впливає на формування, зміцнення і збереження здоров'я учнів.

Основною проблемою сучасної системи середньої освіти є виховання покоління, яке має високий рівень фізичної підготовки. Перехід від молодшої школи до старших класів супроводжуєьтся адаптацією дітей до нових умов середньої школи вимагає від них не тільки знань, а й стійкої працездатності, фізичного здоров'я, які у своїй єдності сприяють високій продуктивності навчання.

Відомо, що фізична культура практично для всіх класів вважається обов'язковою дисципліною.

Біг, стрибки та гімнастичні вправи є не тільки невід'ємною складовою частиною багатьох фізичних вправ, але використовуються представниками широкого кола спортивних спеціалізацій у навчальнотренувальній діяльності з метою розвитку основних фізичних здібностей. Рівень фізичної підготовленості прийнято визначати в основному за ступенем розвитку м'язової сили, швидкості і витривалості.

Виявлення координаційних здібностей в сукупності з фізичними якостями сприяє рішенню важливих завдань по вдосконаленню фізіологічних систем організму.

Координаційні здібності відображають характер рухової діяльності людини, а саме: спритність, гнучкість, ритмічність, рівновага, стрибучість, влучність,точність, рухливість, пластичність.

Ступінь розвитку координації визначає також успіх у подальшій професійній та спортивній діяльності, сприяє майстерному оволодінню технікою руху, яке необхідна в повсякденному житті.

Уміння ж доцільно співвідносити ці витрати, домагаючись від конкретного виду руху необхідного ефекту і при цьому економлячи власні фізичні зусилля, є не те що інше, як управління власною руховою активністю, координацією рухів.

В даній роботі координаційні здібності розглянуто, як фізичну якість; проаналізовано вікові особливості учнів середнього шкільного віку; розкриті методи розвитку координаційних здібностей для учнів середнього шкільного віку.

Формування умінь та навичок такого координаційних здібностей, потрібно кожній дитині, які вона здійснює у рамках свого повсякденного життя та навчальнійній діяльності.



Список використаних джерел

1. Ашмарін Б.А. Теорія і методика фізичного виховання. - М.: Фізкультура і спорт, 1990 р. - 235с.

2. Блінов Н.Г., Ігішева Л.Н. Практикум по психофізіологічної діагностики. - М.: Фізкультура і спорт, 2000 р. - 200с.

3. Гобіка М.А., Спортивна метрологія. - М.: Фізкультура і спорт, 1988 р. - 127с.

4. Григорян Е. А. Рухова координація школярів залежно від віку, статі і занять спортом / Е. А. Григорян. - Київ, 2006. - 134 с

5. Гужаловскій А.А. Основи теорії та методики фізичної культури. - М.: Фізкультура і спорт, 1988 р. - 186с.

6. Кофман П.К., Настільна книга вчителя фізичної культури. - М.: Фізкультура і спорт, 1998 р. - 146с.

7. Лях В. І. Координаційні здібності школярів [Текст] / В. І. Лях. - Мінськ : Полум'я, 2006. -152 с

8. Карпеев А.Г. Методологічні аспекти вивчення координаційних здібностей / Питання біомеханіки фізичних вправ. Зб. наук. праць. - Омськ, 1992.- С. 24-32.

9. Максименко A.M Основи теорії та методики фізичної культури. - М.: Фізкультура і спорт, 1999 р. - 165с.

10. Матвєєв Л.П., Теорія і методика фізичної культури. - М.: Фізкультура і спорт, 1991 р. - 211с.

11. Мейксон Г.Б. Фізичне виховання учнів 5-7 класів. - М.: Фізкультура і спорт, 1997 р. - 235с.

12. Новиков А.Д. Теорія і методика фізичного виховання. - М.: Фізкультура і спорт, 1976 р. - 354с.

13. Платонов В.М., Булатова М.М. Координація спортсмена і методика її вдосконалення: Навчально-метод. допомога. - Київ, 1992. - 118 с.

14. Соковня-Семенова І.І. Основи здорового способу життя і перша медична допомога. - М.: Академія, 1997 р. - 156с.

15. Сулейманов І.І. Загальне фізкультурну освіту: Підручник. Том 1. Шкільне фізкультурну освіту. Частина 3. - Омськ: СібГАФК, 1999 р. - 128с.

16. Суслов Ф.П. Теорія та методика спорту. - М.: Фізкультура і спорт, 1997 р. - 105с.

17. Харрі Л. Вчення про тренування. - М.: Фізкультура і спорт, 1971 р. - 107с.

18. Холодов Ж.К. Теорія і методика фізичного виховання і спорту. - М.: Фізкультура і спорт, 2000 р. - 348с.

19. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 2. Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2008.

20. Філін В.П. Теорія та методика спорту. - М., ФІС, 1987.

Размещено на Allbest.ru

...