Політика інклюзивності в католицьких університетах світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політика інклюзивності в католицьких університетах світу

Кобель Ігор Григорович, доктор Ph.D., кандидат педагогічних наук, доцент кафедри загальної та соціальної педагогіки, керівник служби супроводу студентів із особливими потребами Українського католицького університету, Львів, Україна

Кобель І.Г. Політика інклюзивності в католицьких університетах світу

В статті висвітлено результати дослідження стосовно навчання студентів із інвалідністю в католицьких університетах. Це дослідження світового масштабу, в якому взяли участь 103 католицькі університети-члени Міжнародної Федерації католицьких університетів на різних континентах, проведене способом опитування різних груп в навчальних закладах-адміністраторів, працівників, викладачів та студентів з інвалідністю. Дослідження дало змогу оцінити рівень зусиль навчальних закладів щодо забезпечення можливостей для вступу студентів із інвалідністю та різних видів підтримки під час навчання. Аналізувалися фінансова підтримка (наскільки створено умови для максимально незалежного проживання у фінансовому відношенні), академічна (наскільки пристосування в навчальному процесі полегшують навчання та забезпечують доступ до необхідних джерел у доступному форматі, а також допомога викладачів та особистих тьюторів), соціокультурна (наскільки студентам із інвалідністю легко налагоджувати дружні стосунки та брати участь в житті на кампусі в позалекційний час), допомога в повсякденному житті (допомога волонтерів та/або спеціально нанятого допоміжного персоналу), архітектурна безбар'єрність. навчання католицький інвалідність

За результатами дослідження всі університети були згруповані за рівнем досягнутих успіхів у сфері забезпечення прав осіб із інвалідністю на навчання у вищій школі і втіленні концепції універсального дизайну. Вироблено рекомендації для університетів щодо інтенсифікації зусиль щодо забезпечення прав осіб із інвалідністю на здобуття вищої освіти.

Ключові слова: студенти із інвалідністю, католицький університет, підтримка студентів із інвалідністю у вищій школі, пристосування, інклюзія

Кобель И.Г. Политика инклюзивности в католических университетах мира

В статье отражены результаты исследования относительно учебы студентов с инвалидностью в католических университетах. Это исследование мирового масштаба, в котором участвовали 103 католические университеты-члены Международной Федерации католических университетов на разных континентах, проведенный способом опрос разных групп в учебных закладах - адміністраторів, работников, преподавателей и студентов с инвалидностью. Исследование дало возможность оценить уровень усилий учебных заведений относительно обеспечения возможностей для вступления студентов с инвалидностью и разных видов поддержки во время учебы. Анализировались финансовая поддержка (насколько созданы условия для максимально независимого проживания в финансовом отношении), академическая (насколько приспособления в учебном процессе облегчают учебу и обеспечивают доступ к необходимым источникам в доступном формате, а также помощь преподавателей и личных тьюторов), социокультурная (насколько студентам с инвалидностью легко налаживать дружеские отношения и участвовать в жизни на кампусе во внелекционное время), помощь в повседневной жизни (помощь волонтеров и/или специально нанятого вспомогательного персонала), архитектурная безбаръерность. За результатми исследование все университеты были сгруппированы за уровнем достигнутых успехов в сфере обеспечения прав лиц с инвалидностью на учебу в высшей школе и воплощении концепции универсального дизайна. Произведены рекомендации для университетов относительно интенсификации усилий относительно обеспечения прав лиц с инвалидностью на получение высшегообразования.

Ключевые слова: студенты с инвалидностью, католический университет, поддержка студентов с инвалидностью в высшей школе, инклюзияIhor Kobel. Inclusive Policies in the Catholic Universities

This paper presents findings of the global survey conducted by the Research Centre of the Lille Catholic University regarding issues of access of students with disabilities to the higher education and support available for those students in 103 Catholic universities around the world. Those participating universities compose half of membership of the International Federation of Catholic Universities. Evaluation of legislation concerning policies on rights of disabled persons for higher education was carried out as well. Various aspects of the disabled students support were explored such as: academic support (adaptations and modifications of the curriculum and/or course teaching materials available in the required format; adapted teaching strategies and help from personal tutors etc.), financial aid (level of life autonomy depending on the availability of funding specifically set to cover needs of the disabled students and possibly provided by the government and/or by the university), socio-cultural support (how easily the campus environment meets disabled students request for integration in students life and creating friendship realationships), human aid (support by volunteers and/or hired persons in everyday life).

Short recommendations concerning improvement of both: developing effective policies on inclusion and practical implementation of those policies in the educational environment are made. Those recommendations are given for 3 groups of the universities which were identified by the level of inclusion and effectiveness of their policies on inclusion.

Постановка проблеми. Католицькі заклади вищої освіти існують в багатьох країнах світу на всіх континентах. Вони об'єднані у Міжнародну федерацію католицьких університетів, яка була створена в 1925 році і визнана ООН як міжнародна неприбуткова (недержавна) організація. Місія федерації полягає в координації вкладу католицьких вищих навчальних закладів у прогрес знань та їх застосування.

До Федерації входять 192 університети і коледжі, які мають паралельне членство в регіональних об'єднаннях - Федерації католицьких університетів Європи, Асоціації католицьких університетів Африки та Мадагаскару (6 закладів), Асоціації католицьких університетів Азії (58 закладів), Організації католицьких університетів Латинської Америки (44 заклади) та Асоціації католицьких коледжів та університетів Північної Америки (40 закладів).

Від України до Федерації входить Український Католицький Університет (УКУ), єдиний католицький університет на пост - радянських теренах, який успадкував і продовжує наукову діяльність Греко-Католицької Богословської Академії, яку створив у 1928-1929 роках у Львові Митрополит Андрей Шептицький. УКУ, в якому є 5 факультетів, на яких навчається біля 2000 студентів, позиціонує себе "відкритою академічною спільнотою, яка живе східно-християнською традицією і виховує провідників суспільства, професіоналів, для служіння в Україні та за її межами - в ім'я слави Божої, спільного блага й людської гідності" [3].

Католицькі університети і коледжі є невід'ємною частиною глобальної системи вищої освіти. Мета даної статті ознайомити академічну спільноту про діяльність католицьких вищих навчальних закладів у світі та про їхні зусилля у розбудові інклюзивного освітнього простору.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Протягом останніх десятиліть у світі поширюється освітня концепція "Одна школа для всіх", яка у свій час розвернула систему освіту лицем до дітей із інвалідністю та/або особливими освітніми потребами [11]. Конвенція про права осіб з інвалідністю [1], "Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів" [2] та інші міжнародні конвенції та національне законодавство різних країн закріпили у списку фундаментальних прав людини право на освіту [16]. Якщо забезпечення доступу до освіти для дітей шкільного віку є загальноприйнятим стандартом у більшості країн світу, то питанню забезпечення доступу і підтримки осіб з інвалідністю у вищій школі не приділено достатньо уваги в ряді країн [16]. Католицькі університети і коледжі є невід'ємною частиною глобальної системи вищої освіти, адже крім наук суто богословського спрямування, тут представлені практично всі напрямки підготовки спеціалістів. Тому, слідуючи світовому тренду у вищій школі, перед католицькими університетами гостро стоїть питання доступу осіб із інвалідністю до навчання та підтримка цих студентів впродовж всього терміну навчання як у навчанні, так і в інтеграції в університетське життя, а пізніше в соціум.

Західні дослідники наводять суперечливі результати досліджень щодо академічної успішності студентів із інвалідністю у вищій школі (Jorgensen 2005). Так, Witte, Philips and Kakela звітують, що студенти із труднощами у навчанні в Університеті в Маямі зазвичай отримують середній випускний бал значно нижчий від своїх однокурсників і їм потрібно як мінімум на один семестр довше, щоб виконати програму навчання [19]. Однак, в подібному дослідженні в іншому університеті було виявлено, що 68 студентів університету середнього розміру успішно витримали конкуренцію у навчанні, і їхній випускний середній бал не відрізнявся від їхніх одногрупників [17]. У своєму лонгіт'юдному дослідженні, яке охопило 40000 студентів з інвалідністю і без, Jorgenson не виявив статистично значущої різниці між середнім випускним балом учасників, але зазначив, що у вищих навчальних закладах було зроблено чимало пристосувань стосовно курсового навантаження і продовжено час необхідний для завершення навчання [8].

Дослідники зазначають, що доступ до пристосувань являє собою критичний компонент для успішного навчання студентів із інвалідністю [4;8;18;19], і роблять висновок, що католицькі вищі навчальні заклади повинні відповідати на потреби студентів не лише через вимоги, що закладені у законодавчих актах про освіту, але також і через моральні зобов'язання і християнські цінності [6;15;19]. Тому Міжнародна федерація католицьких університетів започаткувала в 2015 році Міжнародну програму підтримки для університетів "Towards an Inclusive Culture and Pedagogy in Higher Education" (До інклюзивної культури та педагогіки у вищій освіті). Ця програма має на меті промоцію ідеї розвитку інклюзивних інституційних політик, що б включали в себе також і розробку та включення програм підтримки студентів з інвалідністю в стратегічні плани університетів [9;10].

Виклад основного матеріалу. Центр дослідження Лілльського католицького університету у співпраці з іншими університетами провели дослідження стосовно наявності умов для залучення молоді із інвалідністю до навчання у вищій школі та розбудови інклюзивного освітнього простору в світовій мережі католицьких університетів [10]. Поряд із опитуванням адміністраторів, викладачів, студентів без особливих потреб та студентів з інвалідністю проводився аналіз законодавства стосовно підтримки інклюзивності освітнього простору - визначалась дефініція терміну "інвалідність", а також аналізувалось законодавство країн-учасників дослідження стосовно доступу до вищої освіти для осіб із особливими потребами та забезпечення умов для навчання та академічної та соціальної підтримки. 104 вищі навчальні заклади з 27 країн стали об'єктом правознавчого дослідження: Європа- 10, Азія-4, Африка-7, Пн. Америка-2, Пд. Америка-3.

1. Питання інвалідності в законодавстві різних країн

1.1 Проблеми із законодавчим визначенням терміну "інвалідність"

Було виявлено, що термін "інвалідність" не прописаний чітко в різних законодавчих документах. Визначення варіюються від опори на медичні оцінки чи оцінювання особи до соціально-людських вимірів. Найчастіше концепція інвалідності не асоціюється із хворобою, проте включає в собі ідею залежності, що визначається як обмежена самостійність та автономність [10].

В деяких країнах визначення терміну "інвалідність" взагалі не прописані в законодавчих документах, хоча часто характеризують певну категорію отримувачів освіти як неповносправних осіб: в італійському правовому полі прописано про особу, "яка демонструє тривалу або прогресуючу фізичну, психологічну чи сенсорну ваду, що спричиняє труднощі у навчанні та соціальній інтеграції і має наслідком виключення із професійного життя чи з соціуму [11,с.45]; в іншому випадку, в чилійському правовому акті описується особа "яка в силу пренатальних, спадкових, набутих порушень чи тривалої хвороби страждає від часткового або повного зменшення її/його здатності здійснювати одну чи декілька видів діяльності в щоденному житті та/або задоволенні власних потреб, та/або брати участь в житті суспільства на рівні з іншими керуючись критеріями, які встановлені в суспільстві" [3, с. 217]

1.2. Заборона всіх форм дискримінації

В законодавчому відношенні питання включення людей з інвалідністю у всі сфери соціального життя залежить від відношення до людської гідності в країні. Що стосується вищої освіти, то проблему можна розглядати під двома кутами зору. В деяких країнах інклюзія студентів із інвалідністю базується на засудженні всіх форм дискримінації в законодавчих документах. Проте в різних країнах підходи до імплементації інклюзивних практик різняться між собою [10;16]. На державному рівні всі демократичні законодавства містять фрази, що гарантують рівність усіх людей і забороняють всі форми дискримінації, включаючи ті, що можуть мати причиною інвалідність, та гарантують інтеграцію осіб з інвалідністю в середній та вищій системах освіти.

Будь-яке право має цінність тоді, коли забезпечено втілення його в життя. Стосовно доступу до вищої освіти, то до забезпечення цього права у держав різний підхід:

• в Австралії прийнятий в 2005 році закон вимагає від вищих навчальних закладів здійснювати заходи по підтримці студентів із інвалідністю [5];

• в США закон під назвою ADEA запровадив систему численних послуг для підтримки інтеграції учнів віком до 21 років за рахунок державних програм, якими керує уряд [10];

• в Італії законом від 1992 р. зобов'язано вищі навчальні заклади надавати підтримку студентам з інвалідністю. Пізніша адаптація цього закону від 2010 року зобов'язала адаптувати методику оцінювання успіхів до потреб студентів з інвалідністю [11].

Незважаючи на існування якісного законодавства, особливо в розвинутих країнах, студенти з інвалідністю не завжди можуть ефективно скористатися офіційно затвердженими правами [16]. Очевидно, що всі держави мають різний ступінь зацікавлення у залученні студентів і забезпеченні їхніх прав на отримання вищої освіти [10].

1.3 Асиметричність в імплементації права на освіту в різних країнах

Ефективне застосування на рівні держави кроків щодо забезпечення прав на освіту залежить від благополуччя країни. Дослідники розділили країни на три категорії: держави з високим рівнем доходів, середнім та низьким [10].

Країни із високим рівнем доходів. Зазвичай країни із високий рівнем доходів прийнято називати розвинутими. З законодавчої та політичної точок зору вони представляють собою розвинуті демократії, в яких повага до верховенства права є основоположним фактором. В цих країнах дорослі і діти з інвалідністю мають гарантований доступ до інклюзивної освіти, і на державному рівні підтримується їхня соціалізація через забезпечення права на освіту і професійне навчання:

• у США на федеральному рівні задіяні всі технічні, фінансові та викладацькі ресурси тощо для задоволення потреб неповносправних дітей. Федеративна держава забезпечила впровадження та виконання єдиних вимого на всіх територіях;

• в Італії та Об'єднаному Королівстві університети зобов'язали на законодавчому рівні враховувати потреби студентів із інвалідністю і впроваджувати обґрунтовані пристосування, для чого передбачені посади фахівця із спеціальних послуг для підтримки студентів з інвалідністю та їх соціалізації [16];

• в Канаді кожен університет має власну політику підтримки студентів з інвалідністю незважаючи на відсутність законодавчих актів [12];

• ситуація в Нідерландах і Польщі суттєво відрізняється. Виявлено відсутність законодавчих документів стосовно інклюзії студентів з інвалідністю у вищих навчальних закладах [10].

Країни із середнім або низьким рівнем доходів. Незважаючи навіть на існування законів, які мають на меті забезпечити інтеграцію осіб з інвалідністю та їхню активну участь в суспільстві, країни із середнім або низьким рівнем доходів, зазвичай, зіштовхуються із проблемою ієрархізації пріоритетів, коли вагомим чинником стає наявність суспільних фондів для фінансування імплементації законодавчих документів. Відсутність механізмів ефективної імплементації значно зменшує шанси на справедливий доступ до вищої освіти особам із неповносправністю [10;16].

В цих умовах в країнах із середнім рівнем доходів (Чілі, Колумбія, Парагвай, Філіппіни, Таїланд, Україна, Уганда, Сенегал та Танзанія) робляться незначні нерегулярні зусилля для втілення ідеї рівного доступу до вищої освіти, а в країнах із низьким рівнем доходів (Кенія, Мозамбік, Уганда, Сенегал, Конго та Руанда) якісь заходи у цій сфері майже відсутні [7;9;10].

Серед країн із середнім рівнем доходів виділяються Чилі та Філіппіни. Закон Чилі про соціальну інтеграцію людей з інвалідністю примушує адміністрацію університетів осучаснювати і модифікувати програми для того, щоб заохочувати людей до вступу на різні навчальні програми, на яких є додаткові ресурси і можливості, які вони потребують:

• студенти на Філіппінах краще забезпечені підтримкою, ніж студенти в Чилі, бо отримують фінансову допомогу з двох джерел - приватної програми і від грантів, субсидій або студентських позик;

• в Лівані національне агентство відповідальне за супровід студентів із інвалідністю серед інших обов'язків має місію розробляти загальну політику стосовно інклюзії у співпраці із професійними та недержавними організаціями. Агенство також затверджує критерії і технічні умови, яких мають дотримуватися інституції, які працюють у сфері надання послуг потребуючим особам у співпраці із міністерством соціальних справ. Насправді, Ліванська модель є дуже вразлива і нестійка, бо побудована на турботі і солідарності, а не чіткому законодавстві;

• в Таїланді різні асоціації, що надають послуги людям із особливими потребами, опікуються і системою вищої освіти. Але на практиці завадою стають архутектурні бар'ри та транспортна інфраструктура.

• в Україні існуюче законодавство фактично ігнорується. Тут немає на законодавчому рівні офіційно затверджених процедур стосовно підтримки осіб із інвалідністю на етапі вступу та процесі навчання у системі вищої освіти. Тому можливості вищих навчальних закладів в цій сфері є обмеженими, і лише в деяких з них мають змогу навчатися студенти із інвалідністю [10].

В країнах із низьким рівнем доходів, до яких відносять передовсім країни Африки на південь від Сахари, інклюзія особливих студентів не входить до державних пріоритетів. В Мозамбіку, Танзанії, Демократичній республіці Конго та Руанді, які є учасниками

дослідження, низький рівень залучення молоді із інвалідністю до навчанням у вищій школі пояснюють нездатністю властей задовільнити специфічні освітні вимоги цієї категорії населення. Перешкоди навчанню осіб з інвалідністю в африканських університетах мають системний характер. Насправді, навіть при наявності необхідного законодавства брак політичної волі обмежує ефективну імплементацію законодавчих документів:

• в Сенегалі імплементація закону Social Orientation Law № 2010-15 від 15 липня 2010 року стосовно захисту прав людей з інвалідінстю завис у повітрі через відсутність публікації указу уряду про його застосування [9]

• В Демократичній республіці Конго закон про ратифікацію Конвенції про права осіб з інвалідністю все ще обговорюється парламентом. Третього травня 2013 року Парламент Конго прийняв його в першому читанні [7].

2. Мотивація університетів у запровадженні політики інклюзивності

На діаграмі представлені всі концепції, які найчастіше згадували представники університетів при відповіді на питання про мотивацію та політики університетів щодо запровадження заходів для підтримки студентів з інвалідністю. Ці концепції тісно пов'язані між собою на основі християнських цінностей і є свідченням бажання університетів рухатись в бік більш інклюзивного суспільства. Результати дослідження підтверджують проголошені зобов'язання католицьких університетів стосовно осіб з інвалідністю: в 95% всіх опитаних університетів вже навчаються студенти із інвалідністю.

В практиці залучення і підтримки студентів із інвалідіністю можна вирізнити три різні підходи, які не виключають один одного:

1. Універсальна інклюзія, в основі якої лежать дві ідеї:

• концепція "універсального дизайну", яка дуже близько стоїть до визначення, що дається в Конвенції про права осіб із інвалідністю [1, стаття 2);

• концепція інклюзії в освіті, яку Конвенція відносить до права людей із інвалідністю.

Концепція інклюзії "всюдисуща" в університетській громаді. Цією концепцію просякнуті практично всі дисципліни, які студенти вивчають, а також мають змогу застосовувати під час практики або у своїх проектах. Постійна робота також ведеться із викладачами та працівниками стосовно розуміння і усвідомлення принципів інклюзії, щоб ефективно враховувати особливості тих чи інших особливих потреб студентів із інвалідністю. Паралельно проводиться робота по вдосконаленню партнерства із зовнішніми агенціями, громадськими організаціями, іншими навчальними закладами та державними інституціями.

2. Компенсування інвалідності через модифікацію середовища. Цей підхід зосереджується на зовнішній об'єктивації потреб з метою модифікації середовища, щоб зробити його максимально доступним. Цей підхід робить акцент на компенсації інвалідності (вад або порушень) через:

• усунення архітектурних бар'єрів - будівництво пандусів, ліфтів, підйомників, адаптацію місць загального користування, встановлення табличок шрифтом Брайля;

• адаптація навчального процесу для компенсації вад чи порушень і забезпечення рівного доступу: модифікації і адаптації процесу викладання та поточного оцінювання студентів із інвалідністю відповідно до їхніх потреб в доступі до навчальних матеріалів, забезпечення технічними засобами навчання, підтримкою помічників та/або волонтерів.

3. Суворий контроль над процесом навчання студента. Цей підхід є найбільш індивідуальним і персоніфікованим. Він передбачає, що забезпечення лише технічних та/або фінансових ресурсів є недостатнім для задовільної інклюзії студентів із інвалідністю. Метою цього підходу є мобілізація особистих ресурсів, віднайдення компенсаторних навчальних стратегій на різних рівнях

3. Відмінності у політиках стосовно академічної інклюзії Для дослідження наявних політик інклюзії та оцінювання ефективності їх втілення на практиці дослідниками на основі зібраної інформації було визначено три групи показників вибраних для оцінювання:

• наявність наступних заходів: спеціальна служба, комісія чи комітет, програма, мережа;

• кількість та види модифікацій та пристосувань в університеті;

• наявність успіхів в імплементації:

o зростаюча обізнаність і комунікаційні акції; o просвітницька кампанія (тренінги, зустрічі, лекції тощо) в університетській громаді;

o дослідження та організація студій на теми інвалідності; o волонтерство студентів в організації акцій і кампаній для промоції інклюзії.

Для визначення ефективності імплементації інклюзивних політик були визначені три типи (категорії) університетів:

Тип №1 "Дуже просунута політика інклюзивності"