М. Федоровський - засновник Єлисаветградського товариства поширення грамотності та ремесел

федоровський освітнє товариство єлисаветградщина

Реформи 60-х років XIX століття докорінно змінили державний уклад Російської імперії. У зв'язку з демократизацією суспільства у цей період створюється та стрімко розвивається чимало громадських об'єднань, організацій та товариств, які відігравали роль у всіх сферах суспільного життя країни. Ці організації створювались із метою розв'язування питань освітнього, педагогічного, просвітницького характеру.

Одним із таких об'єднань було Єлисаветградське товариство поширення грамотності та ремесел - одне з провідних товариств Російської імперії в досліджуваний період.

Активна просвітницька й пропагандистська діяльність членів товариства відіграла провідну роль у поширенні освіти серед різних прошарків населення, сприяла розвитку шкільництва на території регіону. Одним з яскравих представників товариства був його засновник, громадський і культурний діяч, педагог Микола Федорович Федо- ровський.

Актуальність вибраної проблеми посилюється наявністю суперечностей між накопиченими теоретичними ідеями та досвідом громадської та просвітницької діяльності М. Федоровського та незначним рівнем наукового осмислення, узагальнення та систематизації з метою творчого використання сучасними педагогами.

Мета статті - розкрити внесок засновника Єлисаветградського товариства поширення грамотності та ремесел М. Федоровського в розвиток освіти на території краю в другій половині ХІХ - на початку XX століття.

Виклад основного матеріалу дослідження

Період другої половини XIX - початку XX століття був одним із найбільш складних та динамічних в історії вітчизняної освіти. Зміни всього укладу Російської імперії та потреби економічного розвиткув нових умовах вимагали адекватного забезпечення, в тому числі, людськими ресурсами. Бурхливий розвиток науково-технічного прогресу й ринкових відносин значно загострив вимоги до загальноосвітньої та професійної підготовки. Відчутно активізувалася й громадська просвітницька діяльність, яка пропонувала нові, більш демократичні та прогресивні шляхи освітньої еволюції. Культурно-освітня діяльність громадськості в другій половині ХІХ - на початку XX століття набула надзвичайної актуальності та інтенсивності. Як правило, представники місцевої аристократії й інтелігенції ставали засновниками різноманітних осередків освіти: навчальних закладів, просвітницьких товариств тощо. З неминучими перешкодами, але наполегливо та систематично така діяльність тривала впродовж усієї другої половини XIX - початку XX століття. З кожним роком вона ставала дедалі помітнішою та відчутнішою, більше поширювалася та якісно поглиблювалася, незважаючи на серйозну урядову протидію. Наполегливість громадськості змушувала уряд в окремих випадках поступатися їй. Проте це були скоріше винятки, ніж правила.

Просвітницькі ідеї вимагали нових нестандарт починань, і саме усвідомлення цього спонукало інтелігенцію Єлисаветградщини об'єднатися навколо ідеї створити просвітницьке товариство.

Одним з яскравих представників товариства був його засновник, громадський і культурний діяч, педагог М. Федоровський.

Микола Федорович Федоровський народився у 1838 році на Чернігівщині, навчався в Київському кадетському корпусі. Служив на Кавказі, де неодноразово брав участь у військових подіях. Після закінчення воєнних дій М. Федоровський був направлений в Єлисаветград для проходження подальшої служби. Його призначили викладачем історії та географії Єлисаветградського юнкерського кавалерійського училища [9, с. 90]. Його сучасники засвідчували: «Микола Федорович був людиною невсипучої енергії, широкої ініціативи і міцної волі, що не хотіла рахуватися з жодними перешкодами. Ось як характеризує його один із його співробітників, М. Пашков- ський: «Видатною особливістю цього незвичайного організатора було постійне поривання вперед до нових берегів, до нових ідеалів» [6].

На той час в Єлисаветграді не було закладів, де б, за словами відомого громадського діяча, етнографа, археолога П. Рябкова, «людина, схильна до громадської діяльності, могла б застосувати свої сили» [7, с. 3], а початкових навчальних закладів було обмаль. Тому М. Федоровський разом із групою однодумців провів організаційну роботу, розв'язав матеріальні питання і заснував перше в усій Російській імперії Єлисаветградське безплатне ремісничо-грамотне училище, яке було відкрите 15 жовтня 1867 року. Таким чином, в Єлисаветграді було утворено першу професійну школу.

М. Федоровський надовго став опікуном нового закладу. Ця школа мала приймати учнів, що закінчили міські та сільські школи, і робити з них не тільки добрих майстрів, але й викладачів ремесла в сільських школах. Для цього він мріяв ще про влаштування при навчальному закладі інтернату для селян. До школи вступали діти, що проходили там підвищений курс навчання теслярства, шитва. Крім ремісників, його школа мала випускати шов- ководів і пасічників, городників, садівників тощо. І це не були пусті мрії: користуючись тим, що в Єлисаветграді був за час військових поселень «шовковичним сад», він заводить у своїй школі шовківництво. 35 років працював М. Федоровський у цій галузі, й шовківництво відродилося в Україні завдяки його «плідній і безкорисній праці». Отже, як високо не цінив педагог-просвітник загальну освіту, зі всього напряму його діяльності видно, що його головною метою було дати заробіток безпосередньо в руки народові, що і зазначено у першій редакції уставу його школи.

Мрією М. Федоровського було на базі отриманої попередньої початкової освіти давати професійні, корисні знання і навички та випускати повністю підготовлених учителів для сільських шкіл. Проте громадські потреби й тогочасні умови змусили керівництво училища розширити свої завдання. Тому, окрім викладання ремесел, навчальною програмою передбачалося і вивчення загальноосвітніх дисциплін [8, с. 9].

Коли в помешканні стало тісно, М. Федоров- ський завзято береться до добудови другого поверху навчального закладу: «Ніхто не хотів іти мені на зустріч, а тим часом мій досвід ствердив, що коли є воля й упертість, то те, що здається неможливим, стає здійсненим. Що необхідно, те й повинно здійснитися» [3, с. 46].

Зрозуміло, що такі широкі завдання не міг виконувати лише педагогічний колектив школи, і М. Федоровський організовує просвітницьке товариство.

Наприкінці 1871 року М. Федоровський з однодумцями розробили проект діяльності товариства, метою якого була цілеспрямована опіка над навчальними закладами краю, сприяння просвітницькій роботі серед ремісників, надання їм належних технічних знань. Тому у 1873 році Єли- саветградське товариство поширення грамотності та ремесел розпочало свою діяльність. У першому його звіті за 1873-1874 роки стверджувалося: «Недостатня кількість чесних і професійних ремісників, грубе поводження з дітьми, що віддаються на навчання в різні ремісничі заклади, моральна псування, якому вони піддаються в цих школах чітко вказували на необхідність подібного Товариства».

Згідно з уставом, Товариство мало право відкривати недільні школи для неписьменних ремісників, засновувати бібліотеки, видавати книги, доступні за ціною, влаштовувати артілі ремісників, організовувати виставки ремісничих виробів. Зауважимо, що така інституція була однією з перших на українських землях Російської імперії (до цього лише в Харкові діяло засноване в 1869 році Харківське товариство поширення початкової освіти).

Як зазначали сучасники Миколи Федоровича, тогочасна місцева громадськість «хоча й палко співчувала реформам, та була якась розрізнена, розбивалася на окремі гуртки, що не мали на увазі будь-яких найближчих практичних цілей» [3, с. 47].

Щоб зміцнити його та забезпечити коштами, він звертається до багатьох впливових людей, не тільки місцевих, а и по інших містах, і навіть до герцогині Единбурзької, дочки Олександра II. У цих заходах Йому допомагає відомий граф Д. Остен- Сакен, що користувався великою пошаною та впливом як серед місцевого громадянства. «Дарма, що про нього багато та різного розповідали, - пише М. Федоровський, - це була видатна людина і громадянин... Він допоміг мені виклопотати надзвичайно широкий на той час устав товариства, їздив зі мною в Одесу до старих знайомих, закликаючи їх до членства в товаристві». Зусиллями М. Федоровського просвітницьке товариство було засноване в 1873 році та діяло впродовж трьох років [8, с. 9].

Постійно вишукувалися нові джерела надходжень, що поповнювали касу Товариства. Це були як грошові, так і матеріальні пожертвування. Для читання лекцій до Єлисаветграда запрошувались відомі професори. Товариство підтримувало зв'язки й активно обмінювалося звітами, друкованими працями, брало участь в ювілейних заходах на запрошення інших товариств, що реалізували таку ж мету і завдання [4, с. 254].

Однак уже з перших днів своєї діяльності Товариство потрапило у фінансову скруту, яка не давала змоги реалізовувати програмні засади діяльності. Ненадійним було джерело прибутків, що складалось із членських внесків, податкових пожертвувань, зборів від вечорів та вистав.

Брак людей та коштів не дав змоги М. Федоров- ськомуі розвинути діяльність нового товариства, і всі свої зусилля та енергію він вкладав у засноване ним ремісничо-грамотне училище. Велику увагу приділяв благоустрою професійної школи.

Микола Федорович продовжував очолювати ремісничо-грамотне училище. Друге зібрання товариства 13 жовтня і 1873 р. затвердило його на посаді опікуна. Його діяльність неодноразово відзначалася членами товариства. У найскрутніші для училища часи М. Федоровський самовіддано працював, захоплюючи своїм прикладом інших. Він щиро прагнув підняти престиж училища над усіма іншими подібними до нього закладами, розширити майстерні, випускати добре підготовлених фахівців, поширити діяльність училища на Єлиса- ветградський повіт [5, с. 9].

Так, коли закінчено було новий будинок, виявилося, що па платню викладачам нема грошей, але М. Федоровський вирішив це питання шляхом залучення до роботи в закладі декого з молодих учителів духовної школи й місцевої молоді, і якийсь час навчання в школі велося безплатно. «Серед зовсім молодих викладачів опинився й я, - пише М. Пашковський, - захоплений палким закликом організатора. Микола Федорович умів і зібрати персонал і вмів підтримувати його на рівні гарячого вчительського ентузіазму. Години й роки моєї праці в школі залишилися найкращими споминами мого юнацтва» [6].

М. Федоровський мешкав навпроти школи й проводив у ній увесь свій вільний час. Він намагався розбудити в- дітях національну самосвідомість і любов до України й усього українського, «а як усі ми були з народу, це було легко зробити», - зауважувала П. Дворецька, одна з перших учениць і згодом учителька школи [3, с. 48].

Як засвідчують звідні документи, з 1894 по 1899 роки діяльність Товариства була достатньо плідною. Було змінено один із пунктів статуту Товариства, і ці зміни полегшували умови доступу бажаючих вступити до його членів, в обов'язкову навчальну програму училища було введено креслення та малювання, поновлено склад учнівської та учительської бібліотек [7, с. 12].

Вагомими досягненнями Товариства також були відкриття в місті безплатної народної біблі- отеки-читальні, започаткування народного театру, введення в практику роботи училища запрошення професорів столичних вузів для читання лекцій. Із складу Товариства виділяється особлива секція, що цікавиться питаннями дошкільної освіти та виховання, яку очолює Н. Бракер. За її ініціативи у 1913 році засновується безплатний народний дитячий садок для дітей від 4 до 6 років, а інша секція (під керівництвом Г. Єфимовської) під назвою «Зеленого Царство» проводила роботу зі збереження природи, влаштовувала екскурсії.

Товариство поширення грамотності і ремесел об'єднало людей, які прагнули служити на користь ближнього, безкорисливо віддавали свою працю і кошти на громадську справу. Затверджений устав Товариства створював простір для діяльності без зайвої регламентації, для розвитку ініціативи як колективу, так і окремих його членів. Членами товариства було чимало місцевої інтелігенції. Активна просвітницька й пропагандистська діяльність членів товариства відіграла провідну роль у поширенні освіти серед різних прошарків населення, сприяла розвитку шкільництва на території регіону [3, с. 48].

На жаль, багато запланованого не вдалося реалізувати. Однак ремісничо-грамотне училище існувало, як і товариство, без державної підтримки. Його учні частково самостійно заробляли кошти, виконуючи платні замовлення з тих ремесел, яких їх навчали: столярного, слюсарного, токарного, ковальського, палітурного, різьбярства, чоботарства, швацтва. Силами училища здійснювалися різноманітні благодійні заходи та збори на його користь. Крім того, учні опановували початкову освіту і під час перевірок демонстрували досить глибокі знання.

Реалізовані ідеї М. Федоровського - безплатне Єлисавтградське ремісничо-грамотне училище (1867), Єлисавтградське товариство поширення грамотності та ремесел (1873) - стали найбільш вагомими сторінками розвитку місцевої громадської початкової й позашкільної освіти у другій половині XIX - початку XX століття.

Висновки