Зміни у викладанні адміністративно-правових дисциплін

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІНИ У ВИКЛАДАННІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ДИСЦИПЛІН

Школик А.М., доктор юридичних наук, доцент,

професор кафедри адміністративного та фінансового права

Львівського національного університету імені Івана Франка

м. Львів, Україна

Викладання адміністративного права та й загалом дотичних дисциплін адміністративно-правового спрямування в українських університетах протягом останніх десятиліть зазнало істотних змін: у частині як структури курсів, так і їх змістовного доповнення. При тому поглибились існуючі відмінності між різними юридичними школами, що загалом відображає ідею університетської автономії, але навряд чи є позитивним явищем для студентів-правників, яким після завершення навчання необхідно скласти уніфіковані для усієї держави іспити (єдине фахове вступне випробування для випускників бакалаврських програм, та єдиний державний кваліфікаційний іспит - для осіб, що навчались на магістерських програмах).

У зв'язку з наведеним, постає питання уніфікації структури усіх галузевих юридичних дисциплін, що є особливо актуальним для адміністративного права України, яке навіть з огляду на відсутність стабільного адміністративного законодавства перебуває у стані постійних змін. Однак у будь-якому випадку необхідною є розробка модельної програми (силабусу) курсу «Адміністративне право», що стане спільним знаменником для усіх юридичних шкіл. З цією метою вважаємо за доцільне продовжити фахову дискусію щодо змістовного наповнення названого базового курсу, яку було розпочато у межах школи ОБСЄ з методології викладання галузевих дисциплін публічно-правового циклу в липні поточного року. адміністративне право навчальний юридичний

Станом на сьогодні структура та наповнення навчальних програм та силабусів з курсу «Адміністративне право» вищих навчальних закладів України, що готують фахівців за напрямом 081 «Право», істотно відрізняється. Узагальнюючи зміст існуючих навчально-методичних розробок, виділимо основні відмінності у викладанні аналізованого курсу.

По-перше, як наслідок усталеної в радянський період поділу адміністративного права на загальну та особливу (спеціальну) частини, у багатьох українських університетах продовжують викладати обидві складові, що на перший погляд є цілком логічним і дозволяє максимально повно висвітлити усі аспекти адміністративно-правових відносин. Однак насправді курси «Адміністративного права», на відміну від «Кримінального права» чи «Цивільного права», є надмірно короткими та охоплюють лише один або два семестри у підготовці юристів. Це робить практично неможливим належне висвітлення навіть основних положень особливої частини, присвяченої правовому забезпеченню публічного управління та адміністрування у різних сферах суспільного життя. До того ж, особлива частина адміністративного права по суті включає окремі навчальні дисципліни, багато з яких фактично викладаються окремо як вибіркові.

Тому наша позиція полягає у доцільності повного переходу до викладання в межах обов'язкового курсу «Адміністративне право» лише загальної частини або ж «Загального адміністративного права» за німецьким зразком. До речі, частина українських підручників та навчальних посібників з предмету так і називаються [1], хоча це ще не стало тенденцією.

По-друге, важливим вважаємо також пов'язане питання чіткого та остаточного розмежування адміністративного і адміністративного процесуального права України. Це питання уже не є настільки дискусійним, оскільки адміністративне процесуальне право України, присвячене адміністративному судочинству, в бакалаврському стандарті віднесено до обов'язкових навчальних дисциплін. Однак у частині правничих шкіл до цього часу продовжують викладати чимало адміністративно - процесуальних норм у межах курсів з адміністративного права. На наш погляд, такий підхід є допустимим виключно з дуже обмеженої проблематики, що включена до теми «Судовий контроль за публічною адміністрацією», наприклад, щодо повноважень адміністративних судів щодо визнання неправомірними та скасування адміністративних актів.

По-третє, і це пов'язано з другим пунктом, фахівцям з адміністративного права варто визначитись із місцем адміністративно - процедурного права. Вивчення зарубіжного досвіду з питань викладання цієї надважливої підгалузі адміністративного права виявило принаймні два підходи: або основи адміністративно - процедурного права вивчають у межах загального адміністративного права або ж воно є окремою навчальною дисципліною, що передує адміністративно-процесуальному праву в навчальних планах. На даному етапі ми схиляємось до першого варіанту, який наповнить реальним змістом базовий обов'язковий предмет адміністративного права, але при тому не виключатиме викладання спеціального вибіркового курсу з адміністративної процедури.

По-четверте, вважаємо доцільним дещо звузити обсяг викладання адміністративно-організаційного права, присвяченого системі, структурі та повноваженням виконавчої влади та місцевого самоврядування. Основне застереження тут полягає у недоцільності дублювання тих аспектів організації публічної адміністрації, що уже вивчена студентами на відповідних курсах «Конституційного права». В результаті більше уваги може бути приділено адміністративно-правовим інститутам та нормам, що мають більш практичне значення для майбутніх юристів.

По-п'яте, певну дискусію може викликати місце ще однієї підгалузі - службового права у відповідних навчальних програмах. Із цього питання також існує відмінний зарубіжний досвід: у Франції службове право є складовою частиною загального курсу з адміністративного права, а в Німеччині - належить уже до особливого. Оскільки в Україні діє спільне правове регулювання службових відносин в Україні для усіх сфер публічного адміністрування, хоч і невиправдано розподілене у двох базових законодавчих актах «Про державну службу» та «Про службу в органах місцевого самоврядування», тут варто підтри - мати французький підхід, у якому службове право належить до загального курсу.

По-шосте, аналогічну дискусію викликає належність адміністративно-деліктного права до загального чи особливого. Знову ж таки, оскільки на відміну від Німеччини, в Україні діє систематизований законодавчий акт - Кодекс України про адміністративні правопорушення, який закріплює юридично відповідальність практично у всіх сферах публічного адміністрування, вважаємо за доцільне вивчати його положення в межах загального адміністративного права. Додатковим аргументом є те, що до суб'єктів, які розглядають та вирішують справи про адміністративні правопорушення, переважно належать адміністративні органи, а постанови про накладення ними адміністративних стягнень є втручальними адміністративними актами, які незаперечно вивчають у загальному адміністративному праві.

Висвітлені питання безсумнівно не вичерпують усієї проблематики доцільних та необхідних змін у викладанні адміністративно-правових дисциплін в українських університетах, але є основою для дискусії, евентуального погодження наукових позицій та зближення змісту навчальних програм.

Література