Аспекти унормування вищої юридичної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

АСПЕКТИ УНОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ

Лукашенко А.А., кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри публічного управління та адміністрування

Національної академії внутрішніх справ

Актуальність унормування вищої юридичної освіти в Україні не є новиною та чималий час обговорюється досить активно науковою спільнотою, науково-педагогічними та педагогічними працівниками, здобувачами вищої освіти, роботодавцями, громадянами та іншими соціальними групами населення.

В умовах стрімкого розвитку інформаційного суспільства ХХІ століття постає питання визначення основних засад, права доступу до правничої професії, вимог до осіб, які можуть обіймати посади, пов'язані із здійсненням правничої професії. У вітчизняному законодавстві відсутній окремий закон про правничу (юридичну освіту), який би міг врегулювати зазначені суспільні відносини. Саме удосконалення системи юридичної (правничої) освіти потребує значної уваги та професійного аналізу.

Ми зосередили своє дослідження на законопроєктній діяльності про юридичну (правничу) освіту та концептуальних основах її розвитку, компетентнійсній моделі підготовки майбутніх юристів, термінологічній проблемі у сфері вищої юридичної освіти.

На розгляд Верховної Ради України подано два законопроєкти «Проєкт Закону про юридичну (правничу) освіту і загальний доступ до правничої професії» № 7147 від 28 вересня 2017 року та «Проєкт Закону про юридичну освіту та юридичну (правничу) професію» № 7147-1 від 17 жовтня 2017 року, обговорення яких породжує значну кількість невирішених питань. Проєкт Поста - нови Кабінету Міністрів України щодо ліцензування освітньої діяльності у сфері вищої освіти за освітніми програмами, що передбачають присвоєння професійних кваліфікацій для доступу до професій, для яких запроваджено додаткове регулювання також викликає неоднозначну реакцію [2]. Зокрема, особливий інтерес становить позиція про позбавлення права закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання здійснювати підготовку за спеціальністю «Право», при цьому жодних даних результатів досліджень такої позиції не наводиться. Існує думка авторитетних правознавців, що це є компетенцією Верховною Ради, а не Кабінету Міністрів України, тому що державну політику у сфері вищої освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки (ст. 3 Закону України «Про вищу освіту»). Вбачаємо у зазначеному проєкті наявну зону конфлікту - національна безпека держави, яку ми захищаємо не тільки у галузі воєнних наук та цивільної безпеки, а також і у правоохоронній сфері. Зокрема, комплектування оперативних і слідчих підрозділів (функції розслідування, прийняття процесуальних рішень, проведення процесуальних дій в межах наданих законом повноважень в особливих умовах, які вже має власне сама професія). Зазначене потребує якісної підготовки та адаптації до реалій правоохоронної системи, що ввібрав у себе науковий та практичний досвід у таких закладах в кримінальному, адміністративному і цивільному процесах, потужна матеріально-технічна база (навчальні полігони, тири, електронно-лазерні комплекси, моделі судової практики тощо).

Немає однозначності у поглядах на систему підготовки майбутніх юристів. Пропонують вищу юридичну освіту розглядати як двохступеневу схему підготовки за регульованими професіями (суддя, прокурор, адвокат, нотаріус) та підготовку юристів широкого профілю [1]. Крім того, реальним залишається факт відсутності законодавчо закріпленої концепції правничої (юридичної) освіти, що створює прогалини у законодавстві - не визначено спеціальності, за якими здобувається вища юридична освіта в Україні.

Відбуваються суттєві зміни і в умовах реалізації права на юридичну освіту у правилах вступу до закладів вищої освіти України. Передбачено використання організаційно -технологічних процесів ЗНО (наказ МОН України від 5 квітня 2019 р. № 441), затверджено програму вступних випробувань Єдиного фахового вступного випробування (ЄФВВ) - тесту з восьми базових правничих дисциплін (наказ МОН України від 28 березня 2019 року № 410).

Долати істотний розрив між юридичною освітою і соціальною практикою допомагає компетентнісна модель підготовки юристів, посилення практичної спрямованості навчання та професійної діяльності у форматах волонтерства, роботи юридичних клінік у структурі закладів вищої освіти, відповідність змісту освіти потребам професійного середовища, осучаснення викладання правових дисциплін. Разом з тим, не зважаючи на загальну підтримку очікуваних освітніх реформ, існує вагома кількість представників юридичної освіти, які залишаються на позиціях юридичного догматизму, наголошуючи на необхідності поєднання юридичної освіти з юридичної наукою (але не практикою), на збереженні базової моделі підготовки юристів, що склалася за останні десятиліття. юридичний вища освіта вступ

Вимоги до осіб, які можуть обіймати посади, пов'язані зі здійсненням правничої професії, визначаються рядом чинних законів. Це: Конституція України, Закони України «Про Конституційний Суд», «Про судоустрій і статус суддів», «Про вищу раду правосуддя», «Про забезпечення права на справедливий суд», «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про нотаріат», «Про Національне антикорупційне бюро України», «Про Національну поліцію» та інші. Зазначене свідчить про пошуки шляхів унормування наявної термінологічної проблеми. Наприклад, у ряді законів України вживаються терміни: «вища юридична освіта», «повна вища юридична освіта» («вища повна юридична освіта»). Аналіз законодавства України дозволив визначити вживання терміна «вища юридична освіта» у таких значеннях:

- в якості вимоги до осіб, які можуть обіймати посади (Конституції України (ст. 127), закони України «Про Конституційний Суд України» (ч.1. ст. 11), «Про забезпечення права на справедливий суд» (п.1) ч.3. ст. 65), «Про нотаріат» (ст. 3, ст. 37), «Про прокуратуру» (ст. 27), «Про Національне антикорупційне бюро України» (п.1) ч. 2. ст. 6), Закон України «Про судоустрій та статус суддів» (ч. 1. ст. 69 - вимога обіймати посаду судді);

- в значенні ступеня вищої освіти магістра відповідної галузі знань (Закон України «Про судоустрій та статус суддів» (п.1) ч. 1. ст. 69).

Термін «повна вища юридична освіта» («вища повна юридична освіта») вживається:

- в якості вимоги до осіб, які можуть обіймати посади (Закон України «Про Національну поліцію» («вища повна юридична освіта» - п.2) ч.7 ст.15 щодо вимоги нам посаду керівника територіального органу поліції; п.2) ч.5. ст. 21 щодо вимог на посаду керівника та заступника керівника поліції; Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» - п.1) ст.6 щодо вимоги, хто може бути адвокатом, ч.1. ст.16 - помічник адвоката);

- в значенні ступеня вищої освіти відповідної галузі знань Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» - п.1) ч.3 ст. 6).

Зміст терміну «повна юридична освіта» наведено у Законах України:

- «Про прокуратуру» - п. п.1 ст. 27 (здобута в Україні (або на території колишнього СРСР до 1 грудня 1991 року) за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра, а також вища юридична освіта за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку);

- «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (ч.3 п.п.1 ст. 3), повна вища юридична освіта, здобута в Україні, а також повна 42 вища юридична освіта, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку

Термін «повна вища освіта» вживається в Законі України «Про вищу освіту» (пп. 2 п. 2 Розділу XV - прирівнюється до вищої освіти ступеня магістра) як ступінь вищої освіти.

Таким чином, з метою єдності наукових позицій та в інтересах суспільства існує потреба ухвалення єдиного закону про юридичну (правничу) освіту і загальний доступ до правничої професії, який повинен гармонізувати з Болонською угодою, національним законодавством, законодавством ЄС.

Компетентнісна модель підготовки юристів базується на правових та інших спеціальних знаннях, навичках, вміннях, аналізі сучасної юридичної практичної діяльності, сукупності професійних функцій, завдань, повноважень в посаді, сучасних методах та технологіях навчання.

Проаналізовані норми законів дозволяють зробити висновок, що терміни «вища юридична освіта», «повна вища юридична освіта» («вища повна юридична освіта») вживаються у трьох значеннях, тобто в якості вимоги до осіб, які можуть обіймати посади; ступеня вищої освіти магістра відповідної галузі знань; ступеня вищої освіти відповідної галузі знань. У вітчизняному законодавстві немає єдиного їх визначення, а у деяких законах зміст терміну «повна вища юридична освіта» взагалі відсутній.

Подальші наукові розвідки нами вбачаються у вивченні передової практики зарубіжного досвіду щодо здобуття вищої юридичної освіти, яка орієнтована на задоволення потреб юридичної практики, роботодавців, а для регульованих професій - на визнання конкретних кваліфікацій конкретних закладів вищої освіти уповноваженими державними органами або роботодавцями.

Література