Розвиток закладів польської освіти на Поділлі в другій половині ХІХ - початку XX століття та її вплив на виховний процес учнівської молоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗВИТОК ЗАКЛАДІВ ПОЛЬСЬКОЇ ОСВІТИ НА ПОДІЛЛІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ - ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ ТА її ВПЛИВ НА ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

Світлана Поліщук

м. Кам'янець-Подільський

Анотація

польський національний освіта духовенство

Автор статті, на основі архівних матеріалів і наукових досліджень вітчизняних вчених, висвітлив розвиток і становлення польської освіти на Поділлі, починаючи з середини ХІХ - початку ХХ століття. У статті відображена боротьба польського народу проти політики асиміляції царату, за збереження польської мови та відродження національної освіти. Звертається увага на те, що поряд із прогресивною громадськістю, великий внесок у відродження польської освіти на Поділлі здійснювало римо-католицьке духовенство.

Ключові слова: політика, боротьба, школа, освіта, населення, сприяння, пропаганда, віра, товариства, поширення.

Abstract

An author of the article on the basis of archival materials and scientific research of home scientists lighted up the formation and development of Polish education on Podillya from middle ХІХ - to beginning of ХХ century.

The article reflects the struggle of the Polish people against the assimilation policy of the tsarist government, for the preservation of the Polish language and the revival of national education. An author pays attention to the fact that along with the progressive community, a great contribution to the revival of Polish education on the Division was carried out by Roman Catholic clergy.

Key words: politics, combat, school, education, population, promotion, propaganda, faith, society, and distribution.

Визначення історичної правди свого краю має велике пізнавальне і виховне значення. Вивчаючи далекі історичні події, ми не лише поповнюємо багаж своїх знань, але і збагачуємо свій духовний рівень, черпаючи з даного «джерела» все цінне та корисне.

Тема наших досліджень, на наш погляд, є досить актуальною, оскільки саме Польща займала надзвичайно вагоме місце у розвитку культурної і духовної спадщини Поділля. Про це свідчать ряд історичних пам'яток, залишених на його теренах, побудованих видатними діячами польської держави тогочасного періоду.

Крім цього, розвиток польської культури та науки здійснив великий позитивний вплив на виховання населення Подільського краю, про що свідчать ряд історичних фактів. На наше переконання, жодний виховний захід не буде повноцінним, якщо в ньому не буде братись до уваги етнічний чинник.

Мета статті - висвітлення становлення і розвитку польської освіти на Поділлі, як об'єкту пізнання, духовного відродження і виховання учнівської молоді.

Ми можемо констатувати, що проблемі розвитку польської освіти на Поділлі, її впливу на формування особистості учнівської молоді тогочасного періоду, приділяли і продовжують приділяти увагу ряд провідних вітчизняних учених-педагогів: Д. Бавуа, І. Лісевич, С. Баженова, П. Стронський, О. Пажимський, Д. Антонюк, В. Прокопчук, С. Щепанський, В. Малий, Г. Осетрова, Г. Леон Раковський, В. Колесник і ряд інших.

Розкриваючи зміст, даного питання, ми хочемо зауважити, що на розвиток польської освіти на Поділлі у найбільшій мірі здійснювала римо-католицька церква. Не зважаючи на утиски російського царату, починаючи з другої половини ХІХ століття, саме церква спрямовувала свою діяльність, не тільки на духовне збагачення польського і українського населення, а й у великій мірі сприяла поширенню польської освіти на Поділлі. Крім церкви, поширенню польської освіти в цьому краю сприяли таємні Товариства допомоги навчанню польського народу. Завдяки цим Товариствам, при підтримці римо-католицької церкви, на Поділлі (при костьолах) було створено ряд шкіл. Перші такі школи були відкриті у м. Ладижин, Тітаєві, Ямполі. В них усі предмети викладались виключно польською мовою. Цікавим є і той факт, що підручник з географії, який вивчали школярі наголошував, що бути поляком не означає сповідувати католицьку віру. А що поляком є кожна людина, яка мешкає (проживає) між Балтійським і Чорним морями, річками Двіною, Дніпром, Дністром, Прутом, Карпатськими горами та річкою Одером, досконало знає польську мову і ладна покласти життя за свою вітчизну і католицьку віру¹.

Восени 1859 року м. Кам'янець відвідав Олександр ІІ. Користуючись нагодою, шляхта разом з представниками місцевого католицького кліру, згідно закону про шляхетські вироби, подала йому адресу, в якій 200 землевласників та 20 духівників вимагали, щоб діти бідних українських селян католицького віросповідання мали навчатись початкових елементів своєї віри. 16 січня 1860 року на Поділлі було отримано відповідь Ради Міністрів, яка надавала римо-католицькому духовенству рівні права з православними священиками щодо навчання засадам віри².

Однак, губернська поліція, не зважаючи на схвалену постанову, продовжує закривати парафіяльні школи, створені на Поділлі в маєтках О. Потоцької, Ч. Ярошенської, а у листопаді 1860 року Гайсинський справник закрив діяльність 5-ти таких шкіл, в яких навчалися в загальній кількості 77 дітей³.

Тобто, з вище вказаного, ми чітко спостерігаємо, що політика царату щодо польської національної меншини у другій половині ХІХ - початку ХХ ст., яка проживала на теренах підросійської України, була політикою заборон і обмежень. Особливо вона була направлена проти галузі освіти, яку так відстоювала польська громада. Свідченням цьому є надісланий 31 травня 1865 року Київським, подільським і волинським губернатором циркуляр підзвітним йому губернаторам, в якому він кваліфікував школи, що утримувалися поляками і в яких навчання провадилось польською мовою - «оплотом польської пропаганди». При цьому в циркулярі давалася вказівка про те, щоб вживати найбільш суворі заходи по їх закриттю та недопущенні в майбутньому появі нових; вказувалося, що в випадку допущення повітовими справниками на своїй території існування польських навчальних закладів їм загрожувало негайне усунення від виконання ними службових обов'язків⁴.

Однак, не дивлячись на репресивні дії існуючої влади, польські школи продовжують діяти на теренах Поділля. Так, таємні школи існували при Ладижинському та Грановському костьолах, в яких навчалися відповідно 16 та 15 дітей⁵. Підпільні польські школи існували у селі Кузьмин Проскурівського повіту, м. Меджибож Летичівського повіту, в м. Городку, Тиврові Вінницького повіту, м. Ладижині Гайсинського повіту, м. Чечельнику, с. Грузькому і в с. Ворошилівці⁶.

У 1889 році місцевою поліцією було викрито польську школу в с. Турчинці Проскурівського повіту. А 30 березня 1902 року було викрито польську школу в м. Летичіві, в якій здобувало освіту майже 30 дітей, які були зібрані зі всього Летичівського повіту. За наказом Подільського губернатора вище згадану школу було закрито, а ксьондзів, які займались навчанням дітей, було вислано за межі губернії⁷.

Революція 1905-1907 рр. тимчасово ліквідувала обмеження для розвитку польської освіти. У 1905 році царський уряд дозволив навчання учнів польською мовою у приватних школах, однак з обов'язковим проведенням уроків російської мови, історії та географії. 17 квітня 1905 року в указі Миколи ІІ «Про зміцнення початків віротерпимості» декларувалось, зокрема, право вибору християнського віросповідання і віровчення, а також викладання Закону Божого у школах рідною мовою. 24 серпня 1906 року уряд скасував указ від 3 квітня 1892 року про покарання за таємне навчання в західних губерніях⁸.

Однак, уже починаючи з 1907 року, тобто з часу поразки революції, Київський, подільський і волинський генерал-губернатор В. Сухомлинов звернувся до міністра внутрішніх справ П. Столипіна з пропозицією заборонити діяльність польських шкіл як таких, що сприяють поширенню сепаратизму на теренах ввіреного йому регіону. В своєму доносі-зверненні він зазначав, що польські школи своєю пропагандою прагнуть полонізувати населення Південно- Західного краю. І, звичайно, на це звернення незабаром від міністра П. Столипіна надійшла схвальна відповідь на закриття польських шкіл як таких, що несуть загрозу цілісності держави. Таке рішення-схвалення П. Столипіна посприяло тому, що, починаючи з 1908, царські чиновники в терміновому порядку стали закривати польські школи та повели відверту боротьбу з їх існуванням.

У результаті Столипінського указу, 29 жовтня 1907 року, була виявлена і 3 грудня 1907 року ліквідована у м. Фельштині польська школа, в якій навчалось близько 50 дітей. Її відвідувало також 10 дітей Фельштинського народного міністерського училища⁹. Завідувача даною школою, ксьондза Грушинського і вчителів Марію Песелек і Наталію Рогозінську було покарано. Також у цей же період була закрита ще одна польська школа, яка існувала в с. Заріччя Проскурівського повіту.

Однак, не зважаючи на репресії, які по суті не припинялись, польські школи, завдяки патріотично настроєного населення і прогресивної громадськості продовжували утворюватись і розвиватись. Свідченням цього є той факт, що 5 лютого 1909 року Проскурівський повітовий справник написав донос Подільському губернатору про те, що житель с. Вихілівка - Я. Кмить відкрив таємно польську школу в помешканні селянки Варвари Шклярукової. В результаті цього доносу школа була негайно закрита¹⁰.

Була також закрита польська школа, що існувала і діяла в місті Зятківці, відкрита графом Холоневським, в якій навчались діти 8-11 років.

Відповідна ситуація склалась і в селі Маївці Ямпільського повіту, коли 12 травня 1909 року Київський генерал-губернатор повідомив Подільського губернатора, що на території вище вказаного села існує та діє польська школа, яку вже закривали. В своєму повідомленні він вказував, що її відвідує близько 25 дітей не тільки католиків, а і православних і наголосив на необхідності закриття даної школи. 2 червня 1909 року школу було закрито, а її вчителів покарано¹¹. Аналогічні школи були виявлені й відповідно ліквідовані в селі Баштанівці Ольгопільського повіту, селі Савинці Кам'янецького повіту, в селі Стріхівці Солобковецької волості, селі Мальгівцях Літинського повіту, селі Лабутинці Мшицького повіту, в місті Кам'янець-Подільський.

Боротьба російської офіційної влади з підпільними польськими школами продовжувалась, як відмічає професор С. Баженова, і впродовж 1911-1912 рр., про що свідчать судові справи над їх засновниками. Про це свідчить також донесення подільського губернатора Київському генерал-губернатору, в якому зокрема відмічалось, що «... поширення таємного навчання може бути використано лише шляхом швидкої репресії і суворого покарання»¹². Проведені дослідження свідчить про те, що кількість таємних польських шкіл у Подільський губернії у 1912 році найбільшою була у Ямпільському повіті - 4 школи і 105 учнів, Летичівському повіті - 3 школи, в яких навчалось 22 учні, в Проскурівському повіті - 2 школи, де навчалось 151 учень. У загальному в Подільський губернії за період 1908-1910 рр. існувало 26 нелегальних польських шкіл, в яких навчалось 483 учні¹³.

Царський уряд всіляко намагався не допустити утворення польських шкіл на українських землях. Для цього він застосовував усі можливі засоби та ресурси, які були передбачені постановою від 9 лютого 1911 року. Згідно неї адміністративної відповідальності підлягали не тільки ті особи, які керували школою та проводили педагогічну роботу, але й ті, хто виявив найбільше сприяння роботі цих шкіл, або надавав приміщення для школи.

Однак ці репресивні дії царського уряду не залякали поляків. Вони продовжували боротьбу з політикою насильницької асиміляції, здійснюваною щодо них російським самодержавством. Польські таємні школи після їх закриття знову відкривались і продовжували свою освітню місію.

Великий внесок у відродження польської освіти на Поділлі здійснювало римо-католицьке духовенство. Про це свідчить той факт, що Київський генерал-губернатор Ф. Трепов у річному звіті Миколи ІІ за 1911 рік наголошував, що значну роль у справі католицької пропаганди відіграють таємні школи, що відкриваються за сприянням місцевих ксьондзів. Проведений нами аналіз відносно підпільних польських шкіл на Поділлі свідчить про те, що їх організаторами були представники різних верств населення, а не тільки духовенство. Так, графом Холоневським була відкрита підпільна школа у місті Зітківці в одному із флігелів його житлових будинків. У відкритті таких шкіл брали участь і прості селяни. Так, у селі Пільний Олексинець діяла підпільна польська школа у будинку селянки Антоніни Вандаляк. Аналогічні школи були відкриті селянами у селі Ложківці та селі Мартинівка Кам'янецького повіту¹⁴.

Вивчаючи архівні документи, ми спостерігаємо, що соціальна база руху, за відродження і розвиток польського шкільництва на Поділлі, була досить широкою та потужною, що дозволяло їй протистояти правлячому режимові. Підтвердженням цьому є той факт, що в 1911 році генерал-губернатор Ф. Трепов у своєму донесенні про стан у Південно-Західному краї повідомляв, щоб особи, причетні до відкриття шкіл, були притягнуті до судової відповідальності, однак судові заходи не дали бажаних результатів, оскільки підпільні школи продовжували відкриватись у різних місцевостях¹⁵. Щоб добитись успіху у цій справі, Ф. Трепов повернув до життя раніше прийнятий закон про покарання за таємне навчання дітей польською мовою. Для цього він домігся підвищення штрафу за порушення даного закону з 300 крб. (1892 р.) до 500 крб. (1911 р.). Дане покарання могло бути замінено на 3-місячне ув'язнення¹⁶.

Важливу роль у боротьбі проти політики асиміляції польського населення Поділля відіграв польський просвітницький рух. Крім цього, велику просвітницьку роботу здійснювали Товариства доброчинності, що існували на Поділлі здавна¹⁷.

Слід зазначити, що царську адміністрацію непокоїла діяльність товариств, бо вона вважала, що останні активно сприяють окатоличенню і полонізації православного населення в Південно-Західному краю. Так, департамент духовних справ у Санкт-Петербурзі вважав шкідливою для державних інтересів діяльність у Південно- Західному краї римо-католицьких Товариств доброчинності¹⁸.

Активними захисниками польського населення в Південно- Західному краї було католицьке духовенство. За даними 1911 року, у Подільській губернії становили 12% від усього населення і були помітною групою не тільки в релігійному, а й у політичному, культурному та громадському житті краю. В першу чергу вони боролись за відродження Польщі. Римо-католицькі священики проводили активну діяльність по консолідації польського населення, створюючи в Південно-Західному краї римо-католицькі братства. Існували такі братства на Волині та Поділлі. «Братства» поширювали колонізаторські ідеї, сприяли відкриттю при костелах бібліотек з підбором книг, які видавались польською мовою в польсько-католицькому дусі. Так характеризувались «братства» в офіційних документах. Вони завжди перебували на контролі державних органів влади¹⁹.

З 1909 року для римо-католицьких священиків наступили несприятливі часи, пов'язані з урядом П. Столипіна. Однак вони залишались проповідниками національно-патріотичних традицій серед польського населення Поділля, послідовно боролись проти його насильницької асиміляції, вносили високу християнську моральність у його життя²⁰.

На основі проведених досліджень, ми спостерігаємо той факт, що боротьба поляків за національну школу сприяла тому, що серед писемного населення Поділля поляки переважали українців майже в 3 рази²¹.

Виходячи із вище сказаного, ми можемо констатувати той факт, що в другій половині ХІХ - початку ХХ ст. самодержавством було ліквідовано не тільки систему польського шкільництва, але й встановлено заборону на використання польської мови, як мови викладання та спілкування в російських навчальних закладах Поділля. Римо-католицька церква була вирішальним чинником протистояння національної самобутності. Польське населення відзначалось високою національною свідомістю, гідністю і всіляко боролося з політикою русифікації, насильницької асиміляції, здійснюваної царизмом у підросійській Україні. Разом з цим, ми можемо відмітити високу самосвідомість польського народу, що проявив у боротьбі з російським самодержавством за збереження своєї національної школи на теренах Поділля та є гідним похвали і в наші дні. Крім цього, розбудовуючи свою національну школу, борючись за її збереження, поляки допомагали у здобутті освіти і українським дітям. Збагатили Подільський край своїми традиціями і побутом.

Примітки

1. Баженова С. Е., Поліщук В. С. і ін. Історико-культурні, географічні та економічні аспекти розвитку туризму на Хмельниччині: колективна монографія. Кам'янець-Подільський, 2017.

2. Бовуа Д. Шляхтич, кріпак і ревізор. Подільська шляхта між царизмом та українськими масами (1831-1863). Київ, 1996.

3. Там само.

4. ДАХмО, ф. 228, оп. 1, спр. 3373, арк. 4.

5. Баженова С. Е., Поліщук В. С. Вказана праця.

6. ДАХмО, ф. 228, оп. 1, 1865-1866 рр., спр. 4350, арк. 2.

7. ДАХмО, ф. 228, оп. 1, 1865 р., спр. 4292 на 29 арк. (Про результати розслідування заяви про навчання дітей у м. Городку Кам'янецького повіту монашками ліквідованого монастиря сестер милосердя, про співи заборонених революційних пісень під час церковної служби органістром Городоцького костелу).

8. Свод законов Российской империи, дополненный по предложениям 1906, 1908, 1909, 1910 гг. и позднейшими указаниями 1911 и 1912 гг. / под ред. А. А. Добровольского. 2-е изд. Санкт-Петербург, 1913. Кн. 3. Т. ХІІ. С. 223, 224.

9. ДАХмО, ф. 795, оп. 1, 1907 р., спр. 53, арк. 9. (Про відкриття в м. Фельштин Проскурівського повіту польської школи, а також в с. Заріччя того ж повіту).

10. ДАХмО, ф. 228, оп. 1, 1909 р., спр. 7918, арк. 1. (Про звинувачення селянина с. Вихилівка Проскурівського повіту Кметя Я.Т. у відкритті таємної польської школи).

11. Там само.

12. ДАХмО, ф. 228, оп. 1, 1912 р., спр. 8205, арк. 31. (О распостране- нии в Проскуровском уезде тайных польских школ).

13. ДАХмО, ф. 228, оп. 1, 1908-1911 рр., спр. 7991, арк. 110-136. (Статистичні відомості про польські таємні школи).

14. ЦДІАУК, ф. 442, оп. 861, спр. 218, арк. 72.

15. Там само.

16. Сейко Н. А. Польське шкільництво на Волині - Житомирщині у ХІХ - першій пол. ХХ ст. Житомир, 2002.

17. Баженова С. Е., Поліщук В. С. Вказана праця.

18. ЦДІАУК, ф. 442, оп. 861, спр. 218, арк. 72-73. зв.

19. Баженова С.Е., Поліщук В.С. Вказана праця.

20. Стромський Г. Й. Римо-католицький костьол на Житомирщині на поч. ХХ ст. Малин, 1996.

21. Лісевич І. Т. Духовно спраглі (Духовне життя польської національної меншини на Наддністрянській Україні в 1864-1917 рр.). Київ, 1997.

Размещено на Allbest.ru