Психолого-педагогічний аспект вивчення зв’язного мовлення у дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мукачівський державний університет

Психолого-педагогічний аспект вивчення зв'язного мовлення у дітей дошкільного віку

Іванова В.В. доктор педагогічних наук, доцент, доцент кафедри теорії та методики дошкільної освіти

Стільник Н.І. здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти

Анотація

У статті розкрито погляди психологів і педагогів на становлення та розвиток зв 'язного мовлення дошкільників. Показано особливості цього процесу в дошкільному віці. Виділено напрями психолого-педагогічних досліджень дитячого мовлення.

Ключові слова: мовлення, зв'язне мовлення, спілкування, діалогічне та монологічне мовлення, дошкільник.

Abstract

The article reveals the views of psychologists and educators on the formation and development of coherent speech in preschoolers. The peculiarities of this process in preschool age are shown. The directions of psychological and pedagogical researches of children's speech are allocated.

Key words: speech, coherent speech, communication, dialogic and monologue speech, preschooler.

Спектр психолого-педагогічних досліджень, вкладених у вивчення процесу мовленнєвого розвитку дошкільнят, надзвичайно широкий. Ознайомлення з ними відіграє важливу роль для даного дослідження, оскільки формування зв'язного мовлення дітей ми розглядаємо в руслі загального мовленнєвого розвитку. У зв'язку з цим необхідно дати глибоке теоретичне обґрунтування цієї проблеми.

Особливості розвитку зв'язного мовлення вивчалися Л. С. Виготським [2], С. Л. Рубінштейном [9], В. М. Леушиною [7], Ф. Л. Сохіним [10] та ін.

Під зв'язним мовленням розуміють смислове розгорнуте висловлювання (ряд речень, що логічно поєднуються), що забезпечує спілкування і взаєморозуміння. Зв'язність, вважав С. Л. Рубінштейн, - це «адекватність мовленнєвого оформлення думки того, хто говорить або пише з точки зору її зрозумілості для слухача або читача. Зв'язним називають таке мовлення, яке може бути зрозуміле на основі його власного предметного змісту» [9]. Отже, основною характеристикою зв'язного мовлення є зрозумілість для співрозмовника.

Зв'язне мовлення - це таке мовлення, що відбиває всі істотні сторони свого предметного змісту. Мовлення може бути незв'язним з двох причин: або тому, що ці зв'язки не усвідомлені і не представлені в думці того, хто говорить, або ці зв'язки не виявлені належним чином у його мовленні.

Значний внесок у вирішення проблеми мовного розвитку зробив Л. С. Виготський. На думку вченого, дитина дошкільного віку вперше відкриває для себе символічну функцію мови та виявляє розуміння того, що за словом як засобом спілкування насправді лежить узагальнення, і людина користується ним як для комунікації, так і для вирішення завдань. Одним і тим самим словом він починає називати різні предмети, і це є прямим доказом того, що дитина засвоює поняття. Практично доступним для дитини стає значення слова як такого [3].

Виготський Л. С. одним з перших учених-психологів торкнувся питання про характер реального зв'язку між мисленням і мовленням, вважаючи, що «слово не ярлик, наклеєний як індивідуальна назва на предмет або явище, воно характеризує предмет або явище узагальнено і, отже, постає як акт мислення» [2].

Выготский Л. С. зазначав, що закон розвитку значень слів, вживаних дитиною у спілкуванні, залежить від їх збагачення змістом, у пошуку слові сукупності всіляких асоціацій. Значення, в свою чергу, є та частина сенсу, яку набуває слово, вже наділене у мові широким змістом.

Слово в контексті конкретного мовленнєвого висловлювання, як би вбирає в себе з різних контекстів нові змісти. Сенс вживаного слова внаслідок такої операції збагачується різноманітними когнітивними, емоційними та іншими асоціаціями [3].

В оволодінні мовою, вважає Л. С. Виготський, дитина йде від частини до цілого: від слова до поєднання двох або трьох слів, далі - до простої фрази, ще пізніше - до складних речень. Кінцевим етапом є зв'язне мовлення, що складається з низки розгорнутих речень [3].

Богоявлянский Д. М., досліджуючи мовлення у генетичному плані, показує, що основною рушійною пружиною розвитку мовлення є семантика мови, а процес представляється у вигляді постійних активних «пошуків» дитиною мовних засобів висловлення ним значень. Для правильного розуміння змісту слів, точного їх вживання у своєму мовленні, необхідне хоча б елементарне розуміння його складу, смислових відтінків, можливостей поєднання слів. Чуття до слова можна розвивати тільки в тому випадку, якщо буде сформовано уважне ставлення до нього. Нерозуміння смислових відтінків слова веде до неточності його вживання [1].

У психологічних роботах О. В. Запорожця [4], Я. Л. Коломінського, Є. О. Панько [5] зазначається, що мовлення найтіснішим чином пов'язана з мисленням дитини. Цей процес пов'язаний із спілкуванням, зі зміною його мотивів, змісту. У дошкільному віці поряд із ситуативним спілкуванням дитина все частіше вступає в спілкування позаситуативне. Вона прагне своєрідного «теоретичного» співробітництва з дорослим, до співпереживання, до спільного обговорення явищ, предметів навколишнього світу, взаємовідносин людей. Мовлення дає дитині можливість подолати обмеженість ситуативного спілкування і дозволяє вийти за межі ситуації, що безпосередньо переживається. У взаємодії і з дорослими і з дітьми мовлення до кінця дошкільного періоду стає важливим засобом комунікації.

Важливо, щоб в «інструментальному багажі» дітей старшого дошкільного віку були не тільки мовні, а й невербальні засоби спілкування, що дають змогу висловитися з більшою повнотою, щоб він міг адекватно сприймати інтонацію співрозмовника, його жести, міміку та відгукнутися на них. Якщо ж дитина не розуміє значення цих сигналів, то, як справедливо зауважують угорські психологи Й. Раншбург і П. Поппер, він втрачає духовний зв'язок з оточенням, неминуче стає самотнім, перестає володіти комунікативною системою, що має надзвичайно велике значення у вираженні емоційного фону мовлення».

Іншу особливість розуміння значення слів виділив М. Х. Швачкін, вказуючи на те, що дошкільнята шукають буквальне відображення предмета або явища, до якого відноситься слово, пов'язують звучання слова та значення предмета. Іноді вкладають у значення чуттєвий образ або надають буквального значення. Д. Б. Эльконин у своїх роботах зазначає, що оволодіння поняттями та їх значеннями дозволяє шестирічній дитині приймати узагальнення у мовленні та розвиває його мислення. Найважливіша функція мовлення - функція спілкування. Дитина старшого дошкільного віку, спілкуючись із дорослими чи однолітками, застосовує ситуативну, контекстну, пояснювальну форми мовлення [12].

Термін «зв'язне мовлення» використовується у кількох значеннях: 1) процес, діяльність мовця; 2) продукт, результат цієї діяльності, текст, висловлювання. Як синонімічні використовують терміни «висловлювання», «текст». Висловлювання - це і мовленнєва діяльність, - результат цієї діяльності. Основні функції зв'язного мовлення - комунікативна, функція спілкування, що здійснюється у формі діалогу та монологу. Стрижнем є сенс висловлювання.

Розуміння сутності діалогу та монологу ми вважаємо значущим для нашого дослідження. У психологічній літературі обидві форми спілкування найчастіше розглядаються у плані їхнього протиставлення. Вони відрізняються за своєю психологічною природою. Істотні відмінності між монологічним та діалогічним мовленням спостерігаються і на етапі появи мовлення. Для діалогічного мовлення, коли процес розділений між двома людьми меншою мірою значимий етап внутрішнього мовлення. Цим пояснюється і неодночасність оволодіння різними нормами мовлення в онтогенезі. Дослідники відзначають, що перехід до монологічного мовлення, стійке функціонування механізму його розгортання досягається лише до певного етапу розвитку особистості.

Важливо відзначити, що розвиток зв'язного мовлення відбувається не тільки і не стільки шляхом наслідування, імітації образів, а має творчий характер. О. О. Леонтьєв назвав мовлення маленької дитини творчим, оскільки «...дитина непросто застосовує готові висловлювання до знайомих їй ситуацій. Точніше вона робить це, але лише на самому початку. А потім, зіштовхуючись із абсолютно новими для неї ситуаціями, починає будувати свої висловлювання з відомих їй елементів, складає нові речення, яких вона раніше не чула і не вживала» [6]. зв'язний мовлення педагогічний

Особливості зв'язних монологічних висловлювань дітей дошкільного віку розкрито в психологічній та педагогічній літературі, що стосується діалогічного мовлення, воно вивчено менше. У вітчизняній літературі досі були відсутні роботи, присвячені дитячому діалогу.

У той самий час Ж.Піаже понад 60 років тому зазначав, що і діалоги дітей заслуговують дуже поглибленого вивчення, оскільки, мабуть, від звичок, які набуваються у суперечках, залежить і усвідомлення логічних правил, і форми дедуктивних міркувань [8]. Він виділив типи розмов між дітьми і показав, що перш ніж стати справжньою розмовою (у розвиненій формі), розмова проходить кілька стадій.

Перша стадія - підготовча, де розмови ще немає, справжній обмін інформації відсутній, висловлювання співрозмовників пов'язані.

Друга стадія є початок справжньої розмови. Піаже виділяє на цій стадії два типи діалогу:

залучення співрозмовника до власного мислення та дії. Кожен співрозмовник говорить про себе, про свою точку зору, слухає та розуміє. За Піаже, такі розмови з'являються після 5-6 років;

співробітництво у дії (розмова відноситься до спільної дії співрозмовників). Співрозмовники співпрацюють і говорять про те, що роблять спільно.

Третя стадія представляє справжнє спілкування. Тут приходить обмін інформацією, кожен учасник розмови ставиться з увагою до позицій іншого. Ця стадія з'являється лише до 7 років. Розвиток діалогу Піаже пов'язує із розвитком логічного мислення. На думку Д. Б.Эльконина, О. М. Гвоздєва та інших, мовлення дитини виступає у двох основних функціях:

як встановлення контакту з людьми;

як пізнання світу.

Реалізація зазначених функцій передбачає наявність у дитини умінь у сфері зв'язного мовлення. Особливості розвитку зв'язного мовлення вивчалися і Г. М. Леушиною. Нею були розроблені методичні рекомендації щодо навчання дітей творчій розповіді. У старшому дошкільному віці, на думку вченої, дітей можна залучати до складання плану висловлювання та вести лінію стимулювання творчої думки. Г. М. Леушина показала зв'язок двох форм мовлення: ситуативного та контекстного. Основна лінія розвитку мовлення дитини полягає в тому, що від виняткового панування ситуативного мовлення вона переходить до оволодіння контекстним мовленням. Далі вони співіснують, дитина користується то одним, то іншим залежно від змісту та характеру спілкування.

Леушина Г. М. визначає, що ситуативне мовлення - це насамперед діалогічне, розмовне мовлення. «Воно діалогічне за самою своєю структурою і навіть тоді, коли зовні за своєю формою воно носить характер монологу: дитина розмовляє з реальними або уявними співрозмовниками, або, нарешті, сама з собою, а не просто розповідає. Поява контекстного мовлення визначається завданнями та характером спілкування дитини з навколишніми. Функція повідомлення, що складається, ускладниться пізнавальною діяльністю дитини, що вимагає більш розгорнутого мовлення, а колишні засоби ситуативного мовлення не забезпечують повноти і ясності висловлювання. Розвивається мовлення контекстне. Зміст його розкривається у самому контексті і завдяки цьому воно стає зрозумілим для слухача» [7].

У спеціальному дослідженні Л. А. Пеньєвської, присвяченому розповіді як засобу навчання зв'язного мовлення, звертається увага на активізацію творчого початку в дитячих розповідях. Серед основних якостей зв'язного мовлення вона виділила послідовність і логічність, які надають організованості і роблять доступним розуміння сенсу висловлювання. Ф. О. Сохін у формуванні зв'язного мовлення звертає увагу на тісний зв'язок мовленнєвго та розумового розвитку дітей, розвиток їх мислення, сприйняття, спостережливості. Зв'язне монологічне мовлення виникає у надрах діалогічного. Ф. О. Сохін писав, що «діалог є перша школа розвитку зв'язного монологічного мовлення дитини. Тому важливо навчитися «конструювати» діалог і керувати ним» [10].

За класифікацією Ф. О. Сохіна, психолого-педагогічні дослідження дитячого мовлення виконуються у трьох напрямках:

структурному - досліджуються питання формування структурних рівнів системи мови: фонетичного, лексичного та граматичного;

функціональному - досліджується проблема формування навичок володіння мовою в комунікативній функції;

2) когнітивний - досліджується проблема формування елементарного усвідомлення явищ мови та мовлення [10].

Звертаючись до кожного з цих напрямів, виявимо ті положення, які найбільш значущі для цього дослідження. Вивченню особливостей засвоєння дітьми лексики рідної мови присвячені дослідження В. І. Логінової, В. В. Гербової, В. І. Яшиної та інших, які дозволили встановити, що найбільша ефективність при оволодінні людьми структурними складовими мовлення досягається за умови, що діти залучаються до активної роботи із зіставлення різних варіантів мовних одиниць, їх зміни та утворень. Є. М. Струніна звертає увагу дітей на змістовну сторону слова, на семантику. Уточнення значення слів, збагачення зв'язків слова з іншими словами, на її думку, розвивають точність слововживання.

Другий напрямок представлено дослідженням педагогічних умов формування зв'язного мовлення, яка розглядається як феномен, що вбирає в себе всі досягнення розумового та мовленнєвого розвитку дітей. В них уточнювалися класифікації дитячих оповідань, методика навчання різним видам розповіді, Е. П. Короткова, Н. Ф. Виноградова прагнули знайти чіткіші критерії зв'язності мовлення, ніж просто її логічність та послідовність. Як основні показники було прийнято сформоване в дітей вміння структурувати текст, використовуючи при цьому необхідні засоби зв'язку між реченнями і частинами висловлювання.

Для подібних досліджень важливим моментом є використання даних про функціонально-смислові типи мовлення. О. А. Нечаєва виділила 4 типи зв'язних текстів: опис, оповідання, міркування, контамінацію (змішані тексти). На її думку, у дошкільному віці спостерігаються переважно контаміновані тексти, в яких можуть використовуватися елементи всіх типів з переважанням одного з них.

На думку Ф. О. Сохіна, навчання побудові різних типів текстів допомагає сформувати в дітей елементарне уявлення про структуру і функції текстів, вміння аналізувати художній текст і переносити засвоєні вміння в самостійну словесну творчість [10].

Засобом навчання зв'язного мовлення, таким чином, є оповідання дітей. Завдяки розповіді дитина починає глибше усвідомлювати зв'язки між різними явищами і предметами навколишнього світу, в результаті чого зростає ступінь зв'язності її мовлення. У свою чергу поступове оволодіння зв'язним мовленням істотно впливає на інтелектуальний розвиток малюка: він все досконаліше користується мовленням як засобом спілкування та мисленно-пізнавальної діяльності».

Навчання розповіді в ЗДО проводиться на різному наочному матеріалі (предмети, іграшки, предметні та сюжетні картини, власні роботи дітей та ін.) Наочність служить чудовим матеріалом для формування навичок розповідного мовлення. М. М. Коніна виділила кілька видів занять з розповіді на матеріалі картин: а) опис предметної чи сюжетної картини; б) розповідь про серію сюжетних картин; в) оповідання, що виходить за межі змісту картини; г) опис пейзажної картини та натюрморту.

Поруч із розповідями, складеними на фактичній основі, у методиці розвитку зв'язного мовлення розглядається навчання дошкільнят творчому розповіданню. Н. О. Ветлугіна відзначала правомірність поширення поняття «творчість» на діяльність дитини. У формуванні дитячої художньої творчості вона виділяла три етапи. На першому етапі відбувається накопичення досвіду. Другий етап - власне процес дитячої творчості, коли виникає задум, йдуть пошуки художніх засобів. На третьому етапі з'являється нова продукція. Значну роль при навчанні дітей зв'язного мовлення М. Кольцова відводить складанню казок: «Розповідаючи казку, дитина навчається використовувати раніше засвоєні фрази. Використовує вона їх тут не механічно, а в нових комбінаціях, створюючи щось своє, нове. У цьому запорука розвитку творчих здібностей людського розуму».

Отже, очевидно, що мовлення психологи і педагоги пов'язують насамперед із оволодінням дитиною текстом, тобто зв'язним мовленням. Цей напрямок - розвиток зв'язного мовлення - виділяється у всіх програмах закладів дошкільної освіти.

Список використаних джерел

1. Богоявлянский Д. Н. Психология усвоения знаний учащимися в школе / Д. Н. Богоявлянский, Н. А. Менчинская. - М.: АПН РСФСР, 1959. - 347 с.

2. Выготский Л. С. Мышление и речь: собр. соч. в 6-ти томах / Л. С. Выготский. - М.: Педагогика, 1982. - Т 2. - 368 с.

3. Выготский Л. С. Развитие детской речи: собр. соч. в 6-ти томах / Л. С. Выготский. - М.: Педагогика, 1982. - Т 3. - 448 с.

4. Запорожец А. В. Избранные психологические труды: в 2-х томах / А.В. Запорожец. - М.: Педагогика, 1986. - Т. 1. Психологическое развитие ребенка. - 320 с.

5. Коломинский Я. Л. Психология детей шестилетнего возраста / Я. Л. Коломинский, Е. А. Панько. - Минск: Университетское, 1999. - 516 с.

6. Леонтьев А. А. Мир человека и мир языка / А. А. Леонтьев. - М.: Смысл, 1991. - 365 с.

7. Леушина A. M. Развитие связной речи дошкольников / A. M. Леушина // Ученые записи: ЛГПИ им. А.И. Герцена. - 1941. - Т. 35. - С. 21-72.

8. Пиаже Ж. Речь и мышление ребенка / Ж. Пиаже. - М.-Л., 1932. - 412 с.

9. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. - М.: Просвещение, 1973. - 433 с.

10. Сохин Ф. А. Психолого-педагогические условия развития речи дошкольников в детском саду / Ф. А. Сохин // Повышение эффективности воспитательно-образовательной работы в дошкольных учреждениях. - М., 1988. - С. 37-45.

11. Сохин Ф. А. Основные задачи развития речи / Ф. А. Сохин // Развитие речи детей дошкольного возраста. - М.: Просвещение, 1984. - 135 с.

12. Эльконин Д. Б. Развитие речи в дошкольном возрасте / Д. Б. Эльконин. - М.: Просвещение, 1958. - 96 с.

Размещено на Allbest.ru