Роль природничих дисциплін у процесі фахової підготовки сучасного педагога

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Роль природничих дисциплін у процесі фахової підготовки сучасного педагога

Граб М.В. аспірантка другого року навчання, спеціальності 015 «Професійна освіта (за спеціалізаціями), Мукачівський державний університет

У статті здійснено аналіз проблеми вивчення дисциплін природничого циклу крізь призму реалізації завдань професійної підготовки майбутніх педагогів. Встановлено, що вивчення дисциплін природничого циклу у вищій школі в логіко-дидактичному аспекті - це процес, детермінований суспільними викликами, спеціальними науковими даними, змістом професійної діяльності й результативними принципами організації пізнання.

Ключові слова: природнича освіта, фахова підготовка, майбутній педагог, професійна компетентність.

Key words: natural education, professional training, future teacher, professional competence.

Зміст природничої освіти розглядається в працях В. Ільченко, К. Гуза, М. Гриньової, Л. Рибалко та ін. Вчені (А. Бальоха, Г. Білецька, Л. Нікітченко, С. Рябченко, А. Пайкуш, І. Фурса та ін.) переконані, що без природничої підготовки неможливо розв'язати жодної глобальної проблеми людства. На сучасному етапі проблема природничо-наукової підготовки фахівців у ЗВО стала об'єктом дисертаційних досліджень Л. Білик, Н. Двулічанської, В. Єлісеєва, С. Касярум, Л. Моторної, Л. Медведєвої, З. Скрипко, Старостіної та багатьох інших [1].

Найбільш повний аналіз сутності природничої підготовки здобувачів вищої освіти, виявленню основних етапів і тенденцій її становлення та розвитку знаходимо у працях М. Багова, Г. Білецької, Н. Васильєвої, В. Єлісеєва, Л. Моторної, С. Панічева, Г. Пономарьової. На думку науковців, зміст і якість природничої підготовки є важливою умовою мобільності та інтеграції до європейської вищої освіти [7]. Крізь призму сучасного наукового знання, чільне місце в системі природничої підготовки майбутніх учителів посідає компетентнісний підхід як конструктивний в системі професійної освіти (А. Бальоха, М. Галатюк, Л. Коваль, Ю. Лінник, О. Овчарук, А. Хуторський, С. Цимбал).

З проведеного психолого-педагогічного аналізу провідних ідей стосовно оновлення змісту вищої освіти, сучасна освітня політика України спрямована на пошуки ефективних підходів до природничої підготовки студентської молоді. Водночас теоретичний аналіз наукових праць і практичний досвід виявив наявність деяких протиріч між теоретичними підходами природничої підготовки майбутніх учителів та результатами її практичної реалізації.

Мета статті - здійснити аналіз проблеми вивчення дисциплін природничого циклу крізь призму реалізації завдань професійної підготовки майбутніх педагогів.

В умовах євроінтеграційної трансформації культурної, соціальної та політичної сфер життя, змінилася роль вищої освіти [7]. Педагогічна освіта вже не є відособленою галуззю підготовки, а виступає як і суттєва складова вищої освіти й науки, що має вирішальний вплив на конкурентоспроможного фахівця. В сучасних умовах розвитку вітчизняної вищої освіти надзвичайно важливо зрозуміти як саме повинна змінитися професійно-педагогічна діяльність, оскільки вчитель в умовах Нової української школи є основним «агентом» змін. Тому, цілком очевидно, що в даному контексті необхідними є докорінний перегляд, практичне вдосконалення та розширення змісту професійної підготовки майбутнього вчителя, здатного забезпечувати якісну природничонаукову освіту.

Соціальна значущість природничої освіти обумовлена, перш за все, тенденціями інтеграції науки. Компететнісно орієнтованими стандартами вищої освіти України визначальними характеристиками професійних якостей фахівця є система загальних та фахових компетентностей. З цього погляду врахування міждисциплінарних зв'язків є об'єктивним чинником, який забезпечує вияв інтегративних процесів проникнення гуманітарного, соціально-економічного, природничонаукового знання в циклах всіх дисциплін професійної підготовки майбутніх учителів.

Головною метою вивчення здобувачами вищої освіти природничих дисциплін є не лише оволодіння ними універсальною методологією природничого пізнання до аналізу природи, а й розуміння сукупності загальних ідей, принципів законів, загальних відомостей про будову, рух, взаємодію об'єктів природи, тобто оточуючого нас матеріального світу. Такою сукупністю є природнича картина світу, що може виступати одним із інтегративних чинників, здатним спрямувати процес навчання природничих дисциплін на формування професійної компетентності.

Основою природничонаукової картини світу є уявлення про якісно рівні структурі рівні реальності, пов'язані між собою в ієрархічну систему. Вагомими рисами природничонаукової картини світу, на думку Н. Грицай, є [2]: 1) структурована і системна організація матерії, що існує в доступних просторово - часових масштабах, численних ієрархічно пов'язаних системах, починаючи від елементарних частинок і закінчуючи метагалактикою; 2) різноякісність, специфічність матеріальних об'єктів на різних рівнях розвитку, що виражається в принциповій відмінності характерів законів їх існування та відповідних наукових дисциплін; 3) наявність фундаментальних відмінностей, притаманним усім природничим об'єктам і явищам: збереженість і взаємна перетворюваність певних характеристик, симетрія, закономірність зв'язків (просторово-часових, причинно-наслідкових, генетичних тощо); єдність інваріантності, перетворення і збереження; 4) існування двох типів зв'язків: динамічних (однозначних - класичних) і статистичних (неоднозначних - ймовірнісних); 5) розвиток, еволюція матеріальних систем тощо.

Слід визнати, що в умовах стандартизації освіти особливої ваги набувають однозначні формулювання основних понять про структуру й зміст начального матеріалу, способи структурування та пов'язаним з ними процесом формування наукового способу мислення. Перш за все, йдеться про віддзеркалення системи природничонаукових методологічних знань у змістових лініях навчальних дисциплін.

Інтеграційні процеси природничої освіти проявляються переважно на прикладному, методологічному та дидактичному рівнях і завжди мають комплексний, міждисциплінарний характер. Реалізація інтегративних підходів - істотний фактор підвищення ефективності освітнього процесу, який може забезпечити якісну підготовку вчителів і передбачає максимальне використання на кожному з етапів професійної підготовки того, що досягнуто на попередніх етапах. Це, в свою чергу, потребує реалізації не лише міждисциплінарних зав'язків, а й послідовності вивчення природничих дисциплін, модулів, тем, співвідношення змісту фундаментальних складників природничих наук. Однією з найбільш поширених форм міждисциплінарної інтеграції аудиторної роботи є традиційні інтегровані навчальні заняття - лекції, семінари, практичні заняття. В них можуть бути використані динамічні елементи інтеграції, які на засадах певних методик або технологій навчання дозволяють отримати якісні педагогічні результати. У процесі розвитку інтегративних педагогічних принципів відбувається формування нового типу пізнання - пізнання інтегративного типу. Застосовуючи інтегративні педагогічні принципи, викладач має змогу за рахунок варіативної складової начального плану підготовки фахівців, розробляти і упроваджувати власних авторські інтегративні курси. Їх розроблення і проєктування залежить від визначених освітньою програмою компетентностей, а також від цілей, завдань, ступеня проникності дисциплін у загальний простір міждисциплінарної інтеграції. Проблемний простір, що зазнає інтегрування, відображає ступінь і характер міждисциплінарних зав'язків та виявляє не лише ступінь професійності викладача, але й намічає шляхи його подальшого професійного зростання. Тобто в інтегративних процесах виявляється авторська індивідуальність викладача, яка безумовно буде впливати на творчий розвиток і професійну підготовку майбутнього педагога.

У Професійному стандарті вчителя зазначено, що ключовим завданням вищої педагогічної освіти є підготовка вчителів -дослідників, які здатні розв'язувати комплексні проблеми в галузі педагогічної та/або дослідницько- інноваційної діяльності, що передбачає глибоке переосмислення наявних та створення нових цілісних знань та/або професійної практики [5]. У цьому контексті існує проблема матеріально-технічного забезпечення дослідницької діяльності здобувачів освіти з вивчення природи як цілісності, а також формування власної цілісної природничонаукової картини світу, світогляду.

В Україні на даний час знята вимога єдиних навчальних планів підготовки фахівців. Кожен ЗВО сам складає і затверджує освітню програму підготовки майбутніх учителів відповідно до галузевих стандартів. Такий підхід має як позитивний, так і негативний досвід. До позитивного ми відносимо можливість забезпечення варіативних моделей власної освітньої траєкторії майбутніх педагогів, а до негативного - ускладнення при забезпеченні принципу мобільності навчання, який дозволяє майбутнім фахівцям здобувати окремі кредити з навчальних дисциплін у різних закладах вищої педагогічної освіти в Україні та за її межами.

Варто зазначити, що існує суперечність між потребою реалізації інтегрованого навчання та практикою його застосування у ЗВО. До прикладу, використання технології контекстного викладання дозволяє об'єднати зусилля викладачів навчальних дисциплін різних циклів з метою формування випереджувальної адаптації здобувачів вищої освіти до змінних умов природного та соціального середовищ, а також отримати результат спільної педагогічної діяльності. Інтегрована підготовка вчителів вимагає цілісного бачення змісту природничих дисциплін, об'єднання розрізнених наукових знань в єдине ціле на основі фундаментальних ідей будови та функціонування природи, практичної діяльності людини [7]. У контексті підвищення уваги до природничої освіти назріла необхідність удосконалити підготовку майбутніх учителів, наповнити її новими формами, методами та технологіями.

Отже, аналіз психолого-педагогічної літератури дає змогу стверджувати, що проблема природничої підготовки майбутніх учителів відноситься до вкрай актуальних. Вирішення означеної проблеми є не лише вимогою сучасного педагогічного буття, але однією із важливих передумов становлення цілісної системи фахової підготовки конкурентноздатного майбутнього вчителя. Нами з'ясовано, що інтеграційні процеси природничої освіти є неминучим явищем реформування системи вищої освіти України. Структурування змісту природничих дисциплін і врахування міждисциплінарних зв'язків між ними не є метою, а лише засобом підвищення ефективності освітнього процесу у ЗВО, що створює умови для засвоєння і систематизації знань, формуванню сучасного типу мислення, сприяє розробленню й упровадженню нових форм і методів активізації пізнавальної, науково-практичної, науково-дослідницької діяльності здобувачів вищої освіти, готовності до подальшої професійної діяльності та життєдіяльності. Перспективи подальших наукових розвідок ми пов'язуємо із поглибленням наукових уявлень про ефективні педагогічні технології природничої підготовки майбутнього вчителя.

Література

1. Граматик Н. Професійна підготовка майбутнього вчителя біології: базові теорії природничонаукового дискурсу [Електронний ресурс] / Н. Граматик. - Режим доступу: http://mdu.edu.ua/wp-content/uploads/ped-visnik-66-2019-15.pdf.

2. Грицай Н. Б. Теорія і практика методичної підготовки майбутніх учителів біології: монографія / Н. Б. Грицай. - Рівне: О. Зень, 2016. - 440 с.

3. Дубасенюк О. А. Інновації в сучасній освіті / О. А. Дубасенюк // Інновації в освіті: інтеграція науки і практики: збірник науково -методичних праць / за заг. ред. О. А. Дубасенюк. - Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. - С. 12-28.

4. Концепція Нової української школи [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://osvita.ua/doc/files/news/520/52062/new-school.pdf.

5. Професійний стандарт вчителя: Наказ МОН [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://nus.org.ua/wp-content/uploads/2020/12/Nakaz 2736.pdf.

6. Проблеми інтеграції у сучасній професійній освіті: методологія, теорія, практика: монографія / за ред. І. Козловської, Я. Кміта. - Львів: Сполом, 2004. - 243 с.