Можливості рольового підходу у вивченні і розвитку гуманітарного потенціалу сучасного суспільства і особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Можливості рольового підходу у вивченні і розвитку гуманітарного потенціалу сучасного суспільства і особистості

Остапчук Олена Євгенівна, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри практичної психології, Криворізький державний педагогічний університет, проспект Гагаріна, 54, Кривий Ріг, Дніпропетровська область

Анотація

Пояснюється біхевіористична сутність сучасних соціальних процесів та індивідуального буття людини. Обґрунтовується проблема розвитку гуманітарного потенціалу суспільства і окремої особистості на основі рольових теорій особистості. Пропонується змістове наповнення понять "гуманістичний" і "гуманітарний", подаються методологічні характеристики "гуманітарної системи". Ставиться проблемне питання про відповідність наукового і практичного інструментарію рольового підходу гуманітарній стратегії суспільного розвитку і особистості.

Рольовий підхід, як предмет наукового аналізу, порівнюється з діяльнісним і гуманістичним підходами. Спочатку аналізуються можливості діяльнісного підходу як методологічної основи розвитку гуманітарного потенціалу особистості. Порівнюються онтологічні статуси - "рольова суб'єктність" і "суб'єкт діяльності". У контексті рольового підходу, самореалізація постає у формі виконавської, репродуктивної активності людини. Масштаби такого типу самореалізації обмежуються регламентами, функціями, стандартами, нормами та іншого виду соціальними регулятивами. Самореалізація особистості з позицій діяльнісного підходу розуміється як результат продуктивної діяльності. Діяльність як вид активності володіє більшими потенціалами для актуалізації різних можливостей людини в соціумі. Суб'єкт діяльності не обмежує свою активність очікуваннями соціуму, а орієнтований на результат і продукт діяльності. У свою чергу, поняття "роль" знаходиться у тісному змістовому зв'язку з поняттям "гра" у широкому його розумінні, а гра - це непродуктивний вид діяльності. Об'єктивно передбачувана "непродуктивність" є обмежувальним фактором розвитку соціуму і особистості. гуманітарний буття рольовий

Порівнюються гуманістична і рольова моделі самореалізації особистості. У першому випадку реалізується стратегія розвитку унікальних можливостей людини, у другому випадку - стратегія рольової ідентифікації. Наголошується на перспективності функції фасилітації у розвитку гуманітарного потенціалу суспільства і особистості. У висновках обґрунтовується перспективність гуманістичної моделі у поєднанні з рольовим моделюванням соціального простору.

Ключові слова: гуманітарна система, рольовий підхід, біхевіористична парадигма, діяльнісний підхід, гуманістичний підхід, фасилітація.

Ostapchuk Olena Yevhenivna, Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Practical Psychology, Kryvyi Rih State Pedagogical University, 54 Gagarina Avenue, Kryvyi Rih, Dnipropetrovsk Region

POSSIBILITIES OF A ROLE-PLAYING APPROACH IN THE STUDY AND DEVELOPMENT OF THE HUMANITARIAN POTENTIAL OF MODERN SOCIETY AND THE PERSONALITY

Social behaviorism is the basis of modern social processes and indivi dual human life. In the new social conditions, the role approach will perform its useful function: explains the ways of social adaptation of the individual to the conditions of society, mastering models of role-playing behavior. The use of the role- based approach makes it possible to maintain the stability of the social system and institutions, the management of social processes and the behavior of each member of society.

The problem of developing the humanitarian potential of society and the individual is studied on the basis of role theories of the individual. Comparison of the concepts of "humanistic" and "humanitarian", the characteristics of the "humanitarian system" as a special kind of social systems are offered.

The humanitarian system depends on the feelings, experiences, attitudes and beliefs of a person. Humanitarian systems are reflexive, flexible, open, capable of self-development. The humanitarian system provides freedom of choice, selfdetermination and self-realization of a person. Such systems depend on the specific problems and situations of the subject's individual personal development. The readiness of the individual for self-knowledge, self-development and selfimprovement is formed.

The possibilities of the activity approach in the development of the humanitarian potential of the individual are analyzed. Ontological statuses are compared - "role subjectivity" and "subject of activity". Personal self-realization is considered as a result of productive activity. With the role approach, self-realization manifests itself as reproductive activity.

The humanistic and role models of personality self-realization are compared. In the first case, the unique capabilities of a person are developed, in the second case, the process of role identification is provided. The facilitation function is shown to be promising in the development of the humanitarian potential of society and the individual. The prospects of the humanistic model and role modeling of the socializing space are substantiated.

Keywords: humanitarian system, role-playing approach, behavioral paradigm, activity approach, humanistic approach, facilitation.

Постановка проблеми. Потребує вивчення питання: якими можливостями володіє методологічний інструментарій рольового підходу у збереженні і розвитку гуманітарного потенціалу суспільства і особистості. Висока актуальність питання підтверджується вихідними позиціями рольового підходу: ідеться про типову поведінку, типові реакції на типові соціальні очікування. "Типове" протистоїть "унікальному", "одиничному", "неповторному", всьому тому, що становить стрижень людського потенціалу в людині. Дихотомія "типове - унікальне" досягла вищого напруження в суспільному житті і життєдіяльності окремої особистості в умовах глобалізації, цифровізації, "соціальної дистанції", практики масового споживацтва та існування інших подібних трендів.

Аналіз новітніх досліджень і публікацій. Рольовий підхід як самостійний напрям психологічної науки започаткований Дж. Мідом. Вченому належить ініціатива уведення в науковий обіг понять "роль", "соціальна роль", "рольова ідентифікація" та ін. Свою дієвість підтвердила його авторська концепція "прийняття ролі", відповідно до якої соціум вимагає від людини "прийняття нею ролі іншого".

Методологічні можливості будь-якого наукового підходу стають зрозумілими у порівнянні з іншими методологічними системами. У зв'язку з цим, теоретично і практично значущими є наукові позиції прибічників інших наукових поглядів на соціальне буття сучасної людини. Передусім, йдеться про гуманістичну психологію, її гіпотези, ідеї і засоби вивчення феномену людського в людині і суспільстві.

К. Роджерс переконує, що рольова організація суспільних відносин і соціальних систем утруднює, а іноді, унеможливлює пізнання людиною своєї унікальної сутності, заважає проживати власне життя, осмислювати свою незалежність і самостійність. Акцентується на особливо небезпечних наслідках домінування рольової культури в освітніх організаціях, на які покладена важлива суспільна місія - створення сприятливих умов для перетворення індивіда на особистість і індивідуальність [7]. Такого роду критичні позиції допомагають у пошуку найбільш ефективних стратегій збереження і розвитку людського потенціалу і управління ним.

Соціальний біхевіоризм і, зокрема, рольовий підхід, перебувають на етапі поступального розвитку. Високий науковий інтерес до цієї проблематики знаходить своє втілення у працях сучасних дослідників. Вітчизняна наука представлена системними напрацюваннями таких науковців, як В. Горбунова [3], П. Горностай [4], З. Мірошник [6], А. Сафронов [10], Т. Хомуленко [6] та ін.

Зважуючи на високу значимість гуманітарної стратегії розвитку світового суспільства, особливий інтерес становлять ідеї П. Горностая, на основі яких осмислюється модель життєдіяльності людини, пояснюються складні закономірності рольової поведінки в їхньому органічному зв'язку з суб'єктивними, свідомими і несвідомими сферами психічного і особистісного буття людини. Поряд з цим, П. Горностай вивчає проблеми особистісного вибору в ситуаціях рольового конфлікту, коли особистість одночасно перебуває під впливом суперечливих ролей. Науковцем пропонують психологічні засоби розв'язання різноманітних рольових конфліктів [4].

З. Мірошник і Т. Хомуленко всебічно вивчають питання, пов'язані з рольовими позиціями сучасного вчителя початкових класів, що є своєчасним відгуком на запит педагогічної практики в умовах новітньої освітньої реформи [6]. Загалом, проблематика досліджень, окреслених рольовим підходом в психології, різноаспектна, у більшості випадків - інтегративна, теоретично і практично значима.

Нерозв'язані раніше частини загальної проблеми. Відкритим залишається питання синтезу різноспрямованих методологій в об'єктивному, різнобічному вивченні соціального та індивідуального буття сучасної людини.

Мета статті. Провести аналіз методологічного ресурсу рольового підходу у розвитку гуманітарного потенціалу суспільства і особистості шляхом порівняння з діяльнісним і гуманістичним підходами.

Виклад основного матеріалу. Біхевіористична парадигма суспільного розвитку. Рольовий підхід сформувався і розвивається на фундаменті соціального біхевіоризму. Поведінка людини обумовлюється взаємним впливом когнітивних, поведінкових і середовищних факторів і реалізується через різні соціально-психологічні ролі. Формується рольова суб'єктність індивіда, яка реалізується через вибір ефективних моделей поведінки. Одночасне перебування індивіда в різних соціальних системах супроводжується розширенням поведінкового репертуару, оновленням "рольового віяла".

Принципи біхевіоризму є головними регуляторами суспільних відносин та індивідуального буття сучасної людини. Змінюються стимули (їх якість і сутність), зазнають змін соціальні очікування стосовно поведінки людини, рольове віяло оновлюється новими соціально-психологічними ролями, що поступово призводить до формування нових моделей поведінки та їхньої масової репродукції у людській популяції. Механізм "стимул - реакція - підкріплення" посилює свій вплив на соціальні системи і процеси у теперішній час, в умовах "ковідної" пандемії. На разі, зовнішніми стимулами (передусім, вимогами владної системи) цілеспрямовано формується ізоляціоністська модель поведінки, змін зазнають потреби і мотиви людини: соціальні мотиви (бути приналежним до соціальних груп і учасником суспільних процесів), а також мотивація самореалізації поступаються базовим потребам - збереженню здоров'я і життя. Для порівняння, у "доковідні" роки домінантними у розвинутих демократичних суспільствах були мотиви самовираження, втілення власних проектів, проявлення власної унікальності, ініціативи, дотримання високої динаміки власної життєдіяльності тощо. Цьому сприяють можливості цифрових технологій, глобалізованість світу, віртуальна реальність, вільне пересування країнами та інші умови, якими вивільняється особистісний потенціал людини.

На разі рольова ідентичність людини переживає гостру кризу через одночасне існування двох альтернатив, своєрідних "полюсів тяжіння": з одного боку, продовжують діяти принципи глобалізованого світу (відкритість, динамічність, включеність у різні процеси, суб'єктність індивіда), а з іншого - суттєве обмеження в реалізації суб'єктності через вимушену ізоляцію. Відбуваються докорінні зміни ринку праці: традиційні професії зникають, нові- з'являються. Така тенденція прямо впливає на професійну рольову ідентичність. Статево-рольова ідентифікація ускладняється через якісно іншу гендерну варіативність, на відміну від жорсткої дихотомії "чоловік - жінка". Невизначеність і варіативність соціальних регулятивів, їхнє стрімке оновлення змінюють самосприйняття людини і свого місця у соціуму, у зв'язку з чим зростають ризики рольових конфліктів.

У нових соціальних умовах рольовий підхід виконує свою корисну функцію, а саме - пояснює способи соціальної адаптації індивіда до наявних умов через оволодіння відповідними моделями рольової взаємодії. В цьому проявляється його соціальна затребуваність і практична значимість. Застосування технологій рольового підходу дозволяє, з одного боку, зберегти стабільність соціальної системи та інститутів, керованість соціальними процесами і поведінкою кожного члена суспільства, а з іншого боку - забезпечує становлення рольової суб'єктності індивіда.

Початок третього тисячоліття позначився домінуванням соціального біхевіоризму, як і прогнозували світові лідери психологічної науки. На межі 2000 року Американська психологічна асоціація визначала вчених, ідеї яких будуть найвпливовішими у подальшому розвитку науки і суспільства. Такою постаттю став Беррес Фредерік Скіннер (класичний біхевіоризм). Далі у списку Жан Піаже (когнітивна психологія), Зігмунд Фрейд (психоаналіз, психодинамічний підхід), Альберт Бандура (соціальний біхевіоризм). Навіть з чотирьох вищих рейтингових позицій - дві посідають біхевіористи.

Лідерство біхевіористичної моделі проявляється у домінуванні споживацької моделі функціонування сучасного суспільства. У структурі "рольового репертуару" сучасної людини надійне місце посідають ролі "споживач" і "клієнт". Реклама як зовнішній стимул сильно впливає на потребову сферу людини - стимулює споживачів купувати пропоновані товари і послуги, необхідність в яких може бути невисокою. Політична реклама формує поведінкові реакції людини в межах соціальної ролі "виборець". Слід додати, що освітній процес класичного типу також зберігає свою біхевіористичну сутність. "Стимул - реакція - підкріплення" становлять психологічну основу пояснювально-ілюстративного методу, який є базовим у традиційному навчанні. Рольова функція "ретранслятор знань і досвіду" залишається для учнівської молоді провідною роллю.

За таких умов наростає проблема збереження і розвитку унікальності людини, людяності, іншими словами, гуманітарного ресурсу соціальних систем. Соціальні, психологічні і функціональні ролі - це динамічні утворення, оскільки сильно залежать від типових очікувань суспільства, які, у свою чергу, є також мінливими. Невдосконаленість сучасного суспільства, коли мораль поступається прагматизму, соціальні очікування можуть спричинювати виникнення таких моделей поведінки (соціально-психологічних ролей), реалізація яких блокує гуманітарний потенціал особистості. Задіяними залишаються адаптивні, функціональні, когнітивні можливості людини. Через це зростають ризики виникнення моделей поведінки з низьким гуманістичним потенціалом. Так, домінування соціально-психологічної ролі "споживач" у переважної більшості людей призвела до екологічних катастроф різного масштабу. У свою чергу, роль "виконавець", яка притаманна переважній більшості учнів у масовій освіті, призвела до дефіциту людей креативних, ініціативних, незаангажованих, самодостатніх, здатних на самостійні вчинки.

Лише гуманітарний потенціал людини, її духовні цінності і мотиви здатні підняти рольову суб'єктність на рівень критичного усвідомлення власного соціального статусу і повного функціоналу соціально-психологічних ролей, а також формування уявлення про те, як повинна реалізовуватися нова поведінка без негативних наслідків для самої людини, суспільства і природи.

Гуманітарна стратегія розвитку суспільства і особистості. Мінливість і суперечливість соціальних змін актуалізували необхідність уточнення і перевизначення суспільних орієнтирів. Висока конфліктність інтересів різних соціальних систем, груп і процесів виводить гуманістично-орієнтовану модель на більш високий, гуманітарний рівень осягнення людського потенціалу і його представленості у суспільній і особистій життєдіяльності.

У сучасній цивілізації "гуманізм" розуміється як людяність в світогляді і поведінці. Одночасно існує велика кількість інших тлумачень цього поняття. "Найчастіше "гуманізм" застосовується у значенні групового або особистого погляду на життя у філософській формі або судженнях здорового глузду як світоглядна позиція щодо ставлення до людини, ЇЇ інтересів" [1]. У "Декларації світового гуманізму" (1980 р.) сформульовані фундаментальні принципи гуманізму: вільне поводження; ідеал свободи; етика, яка базується на критичному мисленні; моральна освіта; розум; наука; техніка; еволюція; освіта.

Отже, сучасний гуманізм пропонує людині усвідомлення людського життя як цінності й самоцінності, установка на людяність без меж [1].

Коли йдеться про "гуманістичність", то маємо справу з шанобливим ставленням до людини, врахуванням її прав і інтересів, а також зі створенням сприятливих умов для вивільнення нею власного унікального потенціалу. Саме тому термін "гуманістичний" вживається разом з термінами, якими позначаються чинники і засоби соціального походження, зовнішні по відношенню до людини (гуманістичне ставлення, гуманістичні умови, гуманні закони тощо). Отже, гуманістичність - це характеристика соціального середовища і умов, в яких перебуває людина. "Гуманітарний" характеризує власне потенціал самої людини, його своєрідність, унікальність, ресурсність. Тому, коли йдеться про гуманітарну систему, то мається на увазі її людський потенціал, а не умови, в яких вона функціонує.

Гуманітарна парадигма звернена до духовного світу людини, її особистісних смислів життя, внутрішньої свободи, суб'єктивної реальності, захищає автономність і творче самовираження. Методологічний апарат гуманітарної парадигми дозволяє розробляти дієві методи особистісного розвитку, самовиховання і самореалізації. На відміну від номотетичної, генералізуючої тенденції тут утверджується ідеографічний принцип, який визначає пріоритет одиничного, унікального, самобутнього [2].

Гуманітарні системи характеризується визначальним впливом людського фактору на всі процесі, які відбуваються в системі, а отже залежать від почуттів, переживань і переконань суб'єктів. Мова йде про такі характеристики систем, як гнучкість, відкритість, рефлексивність, здатність до саморозвитку. В силовому полі таких систем, становлення особистості відбувається в багатомірному просторі, а отже забезпечується достатній ступінь свободи вибору, самовизначення і самореалізації та інших проявів самості людини. Гуманітарні системи пов'язані з конкретними проблемами і ситуаціями індивідуального особистісного розвитку суб'єкта життєдіяльності. Гуманітарний дискурс виводить на передній план готовність особистості до самопізнання, саморозвитку і самовдосконалення.

Оскільки сучасне наукове поле поліпарадигмальне, інтерес становить ефективність рольового підходу у співставленні з іншими методологіями, передусім, гуманістичною психологією і діяльнісним підходом.

Рольовий підхід у розмаїтті наукових концепцій і теорій. Сучасне суспільство складно структуроване, стратифіковане. Освоїтися у таких умовах складно, але це можна зробити ресурсами рольової позиції. На основі рольового підходу і базових принципів суспільної практики, соціальне буття людини являє собою процес освоєння соціально-психологічних ролей та їх реалізацію у соціумі. У такий спосіб забезпечується стабільність суспільства, особистість відчуває себе захищеною у межах певної соціальної системи, оскільки від неї очікують на типові реакції, типову модель поведінки. К. Юнг зазначає: "Чим більше рольовий набір маски людини, тим більше людина адаптивна в суспільстві і як наслідок, тим ефективніша" [11]. Разом з тим, рольовою позицією нівелюються ті індивідуальні характеристики індивіда, які "заважають" соціальній адаптації, і посилюються ті, які є затребуваними для стабільного функціонування соціальної системи.

Системні дослідження методологічного потенціалу рольового підходу проводяться З. Мірошник. Головним предметом вивчення виступає рольова структура особистості, її цілісність, динамічність, зв'язок з ефективністю діяльності вчителя. Дослідницею аналізуються різні рольові позиції сучасного вчителя у їхньому ієрархічному зв'язку і взаємообумовленості, вивчаються умови їхньої інтеграції в єдиному рольовому профілі: "... професія вчителя передбачає не тільки розуміння змісту кожної виконуваної ним ролі, а й обов'язкову інтеграцію цих ролей у єдину рольову структуру" [5, с. 79]. З. Мірошник пропонується методика побудови рольової структури особистості вчителя початкових класів на основі ранжування професійних ролей. "Саме рольова структура особистості вчителя початкових класів, в її ієрархічній послідовності, у взаємодії та взаємозв'язку значимості і дієвості, виконуваних учителем ролей, її цілісність, динамічність та гнучкість, впливає на кінцевий результат його професійної діяльності - формування особистості" [5, с. 79] .

В. Горбунова пропонує авторську "ціннісно-рольову концепцію" і накреслює способи її застосування у формуванні і розвитку команди (наукової, політичної, мистецької, спортивної тощо). Змістові межі окреслюються суб'єкто-зорієнтованими теоріями, спільною вихідною позицією яких являється визнання унікальності особистості, її індивідуальної свідомості. Також в основу ціннісно-рольової концепції покладено ідеї різних рольових теорій особистості, при цьому перевага віддається тим з них, в яких утверджується унікальність рольового репертуару кожного суб'єкта соціальної взаємодії [3].

Спроба поєднати ціннісно-смислову сферу з поведінковою знаходить своє втілення у тезі, що освоєння ролі кожною конкретною людиною, її проживання - суто індивідуальний процес, унікальний за своїми наслідками. Дійсно, у кожної людини свій досвід, свої життєві цінності, погляди і переконання. У кожної людини власні життєві цілі, досягнення яких спрямовує людину до входження у бажану соціальну систему, тому і "рольове віяло" у кожного індивіда своєрідне. Як наслідок, дві різні особи в однаковій рольовій позиції будуть дещо по-різному поводитися, відчувати різні емоції, вчиняти по-своєму.

Отже, ціннісно-рольова концепція побудована на існуванні зв'язку ціннісної системи людини та її рольового профілю. Такий зв'язок підтверджений чисельними емпіричними дослідженнями, однак, слід коректно визначитися з його сутністю, причинами і наслідками. Постійно перебуваючи в рольовій позиції, індивід "заліпає на роль", тобто з часом у нього формуються і укріплюються психологічні характеристики, адекватні певній соціально- психологічній ролі: інакшими стають модель поведінки, установки, потім - потреби і мотиви, стратегії мислення і способи прийняття рішень тощо. Людина поступово "поглинається роллю" і на вищому рівні свого буття - ціннісно-смисловому. Особистість стає конгруентною соціально-психологічній ролі і "гармонійно" існує в її межах. В цьому є свій позитив - знімається зайва психологічна напруга (людина розуміє, що від неї очікують, і безконфліктно приймає правила гри), зрозумілими стають межі суб'єктності (людина розуміє межі своєї активності і автономії для реалізації своїх цілей), знижується конфліктність у сфері комунікації (в комунікативній взаємодії кожен перебуває у відповідній рольовій позиції, які узгоджуються відповідною соціальною системою) тощо.

Але це не свідчить про прояви справжньої індивідуальності, самобутності і неповторності людини. Доречно згадати вислів видатного психолога О. Асмолова про те, що "індивідом народжуються, особистістю стають, індивідуальність захищають". "Рольове віяло", яким би воно не було розмаїтим, не спричинює народження індивідуальності. Типове не потребує захисту, типове безконфліктно приймається соціальним середовищем. Освоєння типових моделей поведінки стає перепоною для розвитку самоідентифікації особистості, оскільки тотальним стає процес ідентифікації людини з певними соціальними групами, прийняття нею правил функціонування у групі, розуміння себе типовим представником цієї групи (соціального інституту, спільноти). Відбувається рух від поведінки до самосвідомості, поведінка спричинює зміни у розумінні людиною своєї сутності, особистість стає залежною від своєї поведінки. Це означає підпорядкування "ядра" особистості, передусім, Я-концепції, типовим соціальним очікуванням і моделям поведінки.

Особистість підіймається на рівень індивідуальності у принципово інших умовах - коли людина прагне пізнати себе достовірною, замість того, щоби напрацьовувати стратегії ефективної поведінки (ефективної з точки зору соціуму, згідно концепції А. Бандури). "Унікальне" залишається лише надбудовою особистості, коли йдеться про рольову модель поведінки. Однакова рольова позиція більше уніфікує двох суб'єктів, аніж допомагає кожному з них проявити свою індивідуальність. Тому, ціннісно-рольова концепція базується на хиткому теоретичному фундаменті, в основі якого дві альтернативи: одна з них - орієнтуватися на соціальні очікування, інша - прагнути самоактуалізації і самобутності. Отже, маємо справу ще з однією спробою гуманізовати рольову модель суспільних процесів і особистісного розвитку.

А. Сафронов пропонує авторське розуміння функціонально-рольового підходу, елементами якого виступають функціонально-рольовий паттерн (прототип очікувань соціуму) і функціонально-рольова позиція (проявлення рольових характеристик в системі цінностей і смислів особистості). Ключова ідея авторської концепції - кожна людина виконує рольові функції, незалежно від соціального статусу, професії, статі, національності тощо [10]. Вихідною в межах пропонованої концепції є позиція Т. Парсонса про те, що "функції і ролі є відображеннями динамічної взаємодії людини з соціальним середовищем, в якому співпадають їх вектори очікувань і вимог" [6, с. 675].

Принципових відмінностей між ціннісно-рольовим і функціонально- рольовим концепціями немає, оскільки в кожній з них йдеться про співпадіння, узгодження поведінки людини з типовими очікуваннями соціуму. Видові відмінності полягають у тому, що у першому випадку встановлюється зв'язок між поведінковою і ціннісно-смисловою сферами, а у другому випадку - між поведінковою і діяльнісною (функціональною) сферами. Ці дві концепції підтверджують сучасну тенденцію розвитку біхевіористичної парадигми у напрямку збагачення її теоретичного і методологічного ядра ідеями інших наукових парадигм - екзистенціонально-гуманістичної і суб'єктно-діяльнісної.

Порівняння можливостей рольового і діяльнісного підходів у поясненні стратегій самореалізації особистості. Діяльнісний підхід вивчає індивіда в статусі суб'єкта діяльності. Методологія діяльнісного підходу забезпечує можливості самореалізації особистості в умовах певної діяльності. Масштаби прояву і розвитку гуманітарного потенціалу людини окреслюються можливостями самої діяльності і діями індивіда у визначенні мети, засобів, об'єкту, процесу і результатів своєї цілеспрямованої і усвідомленої активності. Суб'єкт діяльності володіє достатньою автономією і свободою самореалізації. Суб'єкт сам обирає вид діяльності та визначається з усіма її компонентами, активність реалізується на свідомому рівні.

Рольова суб'єктність реалізується в межах власної ролі і рольової позиції іншого учасника трансакції. Рольова активність втілюється у виборі ролі - усвідомленому чи неусвідомленому. Навіть, коли індивід свідомо перебуває в обраній ним рольовій позиції (заради маніпуляції іншою особою, уникнення труднощів у процесі взаємодії, з метою посісти місце у певному соціальному процесі або організації), все одно його поведінкові реакції підпорядкуються зовнішнім вимогам і очікуванням соціуму. Можна впевнено стверджувати, що рольовий вибір являється стереотипним, стандартизованим процесом, джерела якого обумовлені соціумом відповідно до соціального статусу індивіда.

Отже, в умовах діяльнісного підходу індивід обмежений вимогами і можливостями діяльності, а в рольовому підході - вимогами соціуму і очікуваннями інших суб'єктів взаємодії. При діяльнісному підході індивід реалізує свої функціональні можливості. При рольовому підході - можливості соціальної адаптації. У першому випадку йдеться про реалізацію гуманітарного потенціалу на рівні "діяч", у другому випадку - на рівні "рольової активності".

"Діяч" володіє мотивацією приймати рішення і нести за них відповідальність, індивід в рольовій позиції - звіряти, співставляти свою поведінку з очікуваннями соціуму і, у такий спосіб, реалізовувати нову або оновлену модель поведінки, більш прийнятну і ефективну у змінних соціальних умовах. Яку рольову позицію обрати, більшою мірою залежить не від бажання індивіда, а від соціальних умов, вимог і очікувань.

В діяльнісній позицій індивід реалізує себе як повноцінний суб'єкт власного буття, оскільки сильно не залежить від вимог і очікувань соціуму, і наближується до онтологічного статусу "індивідуальність" - вищого рівня розвитку людини у суспільстві. Індивід в рольовій позиції реалізує свої потенціали в межах онтологічного статусу "особистість", у базовому його розумінні. Особистість - це індивід як носій типових ознак, характерних для інших членів соціуму, в якому він перебуває. Роль - це також сукупність типових реакцій індивіда на типові очікування соціуму. Тому, суттєво вищий рівень розвитку людини забезпечується в діяльнісному стані, а не рольовій позиції.

Методи і технології діяльнісного підходу включають особистість в реальне життя, реальні ситуації, тому й активність "суб'єкта діяльності" виводить назовні природні, властиві саме цій людині, потенціали справжнього, а не імітованого "діяча". В умовах рольового підходу, засобами гри, навпаки, створюються умови для симуляції певної соціальної функції ("працівника", "діяча", "лідера", "споживача" тощо).

Реальна активність індивіда в умовах діяльності спричинює якісні, іноді докорінні внутрішньо-психологічні зрушення в його розвитку, і навпаки, штучне, імітоване, симульоване впливає на індивіда поверхнево і здатне змінити поведінкові реакції, підготувати до навмисної демонстрації невластивих індивіду поведінкових стратегій, завдяки чому він інтегрується в соціальну систему і процес. Штучне не може бути максимально адекватним реальним подіям соціального буття людини. В цьому і полягає головне обмеження методології рольового підходу у вирішенні задачі актуалізації і розвитку самобутності людини.

Проте, в обох випадках (і діяльнісного, і рольового підходів) реалізація гуманітарного потенціалу людини обмежується або процесом діяльності, або соціальними регламентами (стандартними очікуванням соціуму, рольовими позиціями інших учасників трансакції, соціальними нормами і т.п.).

Однак, визначаючи наявність методологічних обмежень обох наукових підходів, слід наголосити, що позиція "діяч" залишається ведучою, оскільки рольові позиції і статус індивіда прямо залежать від вимог і особливості певного виду діяльності, в яку включений індивід. Наприклад, якщо ідеться про професійну діяльність, то індивід автоматично посідає статус і відповідну функціонально-рольову позицію "Людина - професіонал своєї справи" ("Працівник"). Якщо особа перебуває на керівній посаді і включена в управлінську діяльність, то одразу реалізується роль "Лідер". У випадку педагогічної діяльності, особа автоматично посідає роль "наставника", "ментора", "вихователя", "експерта" та ін. Це свідчить про похідну функцію рольової позиції відносно діяльнісної. Однак, "...природа особистості не зводиться до психологічних ролей; в її основі такі феномени, як самість, ідентичність, самосвідомість, цінності, смисли" [4, с. 8]. І це вже принципово інша методологія - гуманістична.

Рольовий і гуманістичний підхід у вивченні гуманітарного потенціалу людини. Гуманістична модель самореалізації особистості у суспільстві і власному бутті базується виключно на унікальних можливостях людини, її гуманітарному потенціалі. Наукові принципи, сформульовані психологами- гуманістами, формують принципово інший, порівняно з рольовим і діяльнісним підходами, соціальний запит - бути достовірним, емпатійним, конгруентним.

При рольовому підході втрачаються, згасають смисли власного життя людини, поступаючись соціальним нормам, вимогам, очікуванням. В цьому драматизм сучасного суспільства і окремої людини. Соціальні стимули стратифікують цілісне буття людини по різних ієрархічних рівнях, рольових позиціях, визначають закон переключення з однієї ролі на іншу в межах рольового віяла. Шляхом перебування у різних рольових позиціях індивід вмонтовується в соціальний інститут, соціальну групу, ситуацію.

На прикладі власного терапевтичного досвіду психолог-гуманіст К. Роджерс стверджує, що коли психотерапевт демонструє свою рольову позицію "Терапевт", автоматично виникає бар'єр між ним і клієнтом, що суттєво ускладнює психотерапевтичний процес і знижує його ефективність. І навпаки, "коли при терапевтичному процесі клієнти оцінювали терапевта як такого, що вміє бути самим собою, здатного до схвалення та емпатійного розуміння, тоді відбувалося самонавчання і терапевтичні зміни" [7, с. 236].

І далі продовжує К. Роджерс: "Мій досвід показує, що він (клієнт) використовує свободу для того, щоб все більше ставати самим собою. Він починає ламати фальшивий фасад, скидати маски та ролі, в яких він зустрічав життя. Виявляється, що він намагається знайти щось важливіше; щось, що правдивіше представляло б його самого. ... Він часто виявляє, що існує лише як відповідь на вимоги інших людей, йому здається, що у нього немає свого "Я" і що він тільки намагається думати, відчувати і поводитися так, як, на думку інших, слід думати, відчувати і поводитися" [8, с. 153-171].

Особливу увагу К. Роджерс приділяв "присутності" рольового підходу в освітньому процесі. Він наголошував про недоцільність перебування педагога у будь-якій рольовій позиції, оскільки навчальний і виховний процес втрачають найцінніше, заради чого вони організуються - забезпечувати умови кожній дитині, підлітку і юнаку для самопізнання, усвідомлення своєї життєвої місії, свого призначення, своїх життєвих цілей, своїх можливостей, щоби у подальшому свідомо і впевнено проживати своє життя.

На противагу рольовій позиції К. Роджерс виводить на передній план функцію фасилітації. Фасилітація, у розумінні К. Роджерса, тотожна достовірності, справжності, реалістичності поведінки, діяльності і особистості учителя. "Це означає, що фасилітатор являється самим собою, не відрікається від себе, ....не повертається виграшним фасадом до учня. ...Фасилітатор просто виражає своє ставлення до твору - те почуття, яке йому присутнє. ... Така установка, яка довела свою ефективність в психотерапії, різко протилежна прагненню більшості вчителів подати себе учням лише в якості виконавця ролі. Вважається нормальним, що вчитель досить свідомо надягає на себе маску, яка відповідає ролі вчителя, і носить цю маску цілий день, знімаючи її лише увечері, коли покидає школу" [7, с. 226 - 227].

Це пряма відповідь засновника гуманістичної психології, який увів у науковий обіг психологічної і педагогічної науки поняття "фасилітація" і чітко визначив його зміст. Отже, некоректно вважати "фасилітацію" рольовою позицією учителя, однією з-поміж інших. Фасилітація не може бути роллю, ні за своїм змістом, ні за своїм походженням. Це принципово інша сутність учителя як особистості (звісно, якщо брати за основу наукову позицію К. Роджерса). Якщо за основу дослідження беруться концепції рольового підходу, то фасилітація може розглядатися, як роль.

Представник іншої парадигми - глибинної психології (зокрема її окремого його наукового напряму - аналітичної психології) К. Юнг в унісон з психологами-гуманістами стверджує про високі ризики підпорядкування індивідуального життя людини соціальним регулятивам, одним з яких виступає соціально-психологічна роль. "Чим більший натовп, тим більш нікчемній індивід. .Людині, погляд якої звернений лише у зовнішній світ, ... нічого протиставити тій інформації, яку йому повідомляють його органи почуттів та її розум. ...У таких умовах навряд чи можна дивуватися з того, що індивіду все важче сформувати думку про себе, і що відповідальність стала максимально колективною, тобто індивід зняв її з себе і делегував колективу. Таким чином, індивід дедалі більше стає функцією суспільства, яке, своєю чергою, узурпує функції носія реального життя" [11, с.3].

Гуманістичні психотехніки кардинально відрізняються від психотехнік, розроблених на методологічній основі рольового підходу. На ідеях гуманістичного підходу розроблена психотерапевтична система - клієнтцентрована терапія, яка включає такі методи, як самоопис, психотерапевтична бесіда, консультація, техніка вибору та інші інструменти. Вказані методи створюють умови для автономії клієнта, його достатньої незалежності від терапевта, для самостійного прийняття рішень, вибору напрямку і проблем для обговорення, поглиблення знань про себе. Все це сприяє самоактуалізації і самореалізації особистості, розвитку її самобутності.

У разі, коли йдеться про психологічні інструменти рольового підходу, на передній план виходить "гра", як базовий метод. Наприклад, технологія "ділової гри" реалізується через моделювання штучної ситуації, прототипом якої являється реальна ділова активність. Процес ділової гри полягає в своєчасному переключенні учасника з однієї рольової позиці на іншу відповідно до наперед визначених правил. Такий процес блокує прояви унікальності і самобутності учасника, оскільки головні регулятиви (правила гри) спрямовують його на відтворення делегованих функцій і відповідної поведінки. Видовим випадком ділової гри виступає імітаційна гра, сутність якої також полягає в симуляції пропонованих ситуацій і процесів. Імітація віддаляє індивіда від бажаного, власного уявлення про події, процес, цілі, цінності, переконання, всього того, що становить ядро гуманітарного потенціалу людини.

Можна стверджувати, що техніки, розроблені на основі рольового підходу, реалізують спільну функцію - імітація, симуляція ситуацій і процесів прийняття рішень. Не випадково, що саме "гра" обрана базовим методом в межах методології рольового підходу. В психологічній науці "гра" визначається як непродуктивний вид діяльності, спрямований на відтворення наперед визначених правил, завдяки чому формується здатність індивіда до репродукції пред'явлених знань, правил, рішень, досвіду. Така характеристика властива й іншим методам, розробленим в межах рольового підходу. "Непродуктивність" означає, що учасник "гри" не створює власного продукту, а саме у процесі творення власного продукту відкриваються можливості для прояву і розвитку унікального потенціалу особистості.

При рольовому підході (ділова, імітаційна, сюжетно-рольова та ін.) здійснюється процес научіння (вплив на індивіда ззовні); при гуманістичному підході (клієнтцентрована терапія) - запускається механізм самонавчання. У першому випадку - зорганізується вплив ззовні на клієнта, у другому випадку - активізуються внутрішньо психологічні процеси (рух зсередини назовні).

Отже, методологія гуманістичного підходу пропонує стратегії і засоби піднесення людини на рівень індивідуальності (унікального буття, самобутності, автономії), а інструментарій рольового підходу допомагає людині освоїтися, інтегруватися в соціальну систему з визначеними правилами взаємодії, поведінки і життєдіяльності, у цілому. Реалізація рольових функцій забезпечує індивіду перебування у соціумі і упереджує перетворення його на маргінальну особу. Чим більш розмаїтим є "рольове віяло", тим ширші можливості для самореалізації індивіда.

Висновки

Реалізація рольового підходу є необхідною умовою інтеграції індивіда у суспільні системи, процеси і відносини, а отже, необхідною умовою самореалізації людини. Збереження унікальності і самобутності при ігноруванні соціальних стандартів, норм, правил і рольових позицій може призвести до маргінального статусу особи. Соціум витискає людину "на узбіччя" суспільних процесів. За таких умов розвиток гуманітарного потенціалу людини значно ускладняється, а інколи стає неможливим. Тому стратегічно перспективним є втілення у суспільну практику методології гуманістичного підходу, націленого на актуалізацію індивідуальних, унікальних можливостей людини. Відповідно, рольовий підхід є необхідною умовою, а гуманістичний підхід одночасно "необхідною і достатньою" умовою самореалізації особистості і розвитку гуманітарного потенціалу сучасного суспільства. Подальші наукові розвідки спрямовуються на пошуки найбільш ефективних стратегій проектування інтегративного методологічного середовища, засобами якого можна успішно вирішувати задачі самореалізації і рольової ідентифікації особистості.

Література

1. Андрущенко В., Михальченко М. Гуманізм і гуманітаризм: спільне і специфічне. Ресурс: http://ukped.com/skarbnichka/732-.html

2. Братченко С.Л. Введение в гуманитарную экспертизу образования: Методическое пособие. Санкт-петербург: СПбГУПМ, 2003. 243 с.

3. Горбунова В.В. Психологія командотворення: Ціннісно-рольовий підхід до формування та розвитку команд: монографія. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. 380 с.

4. Горностай П.П. Личность и роль: ролевой подход в социальной психологии личности: монография. Киев: Интерпресс ЛТД, 2007. 312 с.

5. Мірошник. З.М., Хомуленко Т.Б. Про рольову структуру особистості вчителя початкових класів. Педагогіка та психологія. 2011. Вип. 40 (2). С. 72 - 80.

6. Парсонс Т. О структуре социального действия. Изд. 2-е. Москва: Академический Проект, 2002. 880 с.

7. Роджерс К., Фрейберг Д. Свобода учиться. Москва: Смысл, 2002. 527 с., С 236.

8. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. Москва: Прогресс, 1994. С. 153-171.

9. Рольова структура особистості вчителя початкових класів [Текст] : автореф. дис. ... д-ра психол. наук: 19.00.07 / Мірошник Зоя Михайлівна; Класич. приват. ун-т. Запоріжжя, 2012. 40 с.

10. Сафронов А.И. Анализ функционально-ролевых позиций подростков группы аддиктивного риска с применением методов психосемантики. Интернет-журнал "Мир науки", 2016. Том 4, номер 3, С. 32 - 41. Ресурс: https://mir-nauki.com/PDF/42PSMN316.pdf

11. Юнг К. Нераскрытая самость (настоящее и будущее). Москва, 2016, 124 с.

12. References:

13. Andrushchenko V., Mykhal'chenko M. Humanizm i humanitaryzm: spil'ne i spetsyfichne. Resource : http://ukped.com/skarbnichka/732-.html

14. Bratchenko S. L. Vvedeniye v gumanitarnuyu ekspertizu obrazovaniya: Metodicheskoye posobiye. Sankt-peterburg : SPbGUPM, 2003. 243 s.

15. Horbunova V. V. Psykholohiya komandotvorennya: Tsinnisno-rol'ovyy pidkhid do formuvannya ta rozvytku komand : monohrafiya. Zhytomyr : Vyd-vo ZHDU im. I. Franka, 2014. 380 s.

16. Gornostay P. P. Lichnost' i rol': rolevoy podkhod v sotsial'noy psikhologii lichnosti : monografiya. Kiyev : Interpress LTD, 2007. 312 s.

17. Miroshnyk. Z.M., Khomulenko T.B. Pro rol'ovu strukturu osobystosti vchytelya pochatkovykh klasiv. Pedahohika ta psykholohiya. 2011. Vyp. 40 (2). S. 72 - 80.

18. Parsons T. O strukture sotsial'nogo deystviya. Izd. 2-ye. Moskva: Akademicheskiy Proyekt, 2002. 880 s.

19. Rodzhers K., Freyberg D. Svoboda uchit'sya. Moskva : Smysl, 2002. 527 s., S 236.

20. Rodzhers K. Vzglyad na psikhoterapiyu. Stanovleniye cheloveka. Moskva: Progress, 1994. S. 153-171.

21. Rol'ova struktura osobystosti vchytelya pochatkovykh klasiv [Tekst] : avtoref. dys. ... d-ra psykhol. nauk : 19.00.07 / Miroshnyk Zoya Mykhaylivna ; Klasych. pryvat. un-t. Zaporizhzhya, 2012. 40 s.

22. Safronov A. I. Analiz funktsional'no-rolevykh pozitsiy podrostkov gruppy addiktivnogo riska s primeneniyem metodov psikhosemantiki. Internet-zhurnal "Mir nauki", 2016. Tom 4, nomer 3, S. 32 - 41. Resurs: https://mir-nauki.com/PDF/42PSMN316.pdf

23. Yung K. Neraskrytaya samost' (nastoyashcheye i budushcheye). Moskva, 2016, 124 s.

Размещено на Allbest.ru