Освітній рівень і підвищення кваліфікації персоналу закладів професійно-технічної освіти у період повоєнної відбудови України (1945-1950 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сумський державний університет

Освітній рівень і підвищення кваліфікації персоналу закладів професійно-технічної освіти у період повоєнної відбудови україни (1945-1950 рр.)

Король Сергій Миколайович доцент, кандидат політичних наук, доцент кафедри психології

Король Віталій Миколайович кандидат історичних наук

Семенов Володимир Миколайович доцент, кандидат наук з державного управління

Король Світлана Анатоліївна доцент

м. Суми

Анотація

Стаття присвячена дослідженню особливостей комплектування, освітнього рівня та підвищення професійної кваліфікації адміністративно-педагогічного персоналу закладів системи державних трудових резервів (ДТР), яка відповідала за підготовку молодих кваліфікованих робітників для стратегічних галузей господарства в період повоєнної відбудови економіки України. Визначено три групи кадрового складу закладів ДТР: адміністративний, педагогічний і господарський персонал. З названих категорій найбільш цінними і дефіцитними кадрами були саме представники другої групи, які безпосередньо займалися навчально-виховним процесом. Загалом їхній освітньо-кваліфікаційний рівень у перші післявоєнні роки залишався вкрай низьким і лише поступово покращувався за рахунок навчання та підвищення кваліфікації. З'ясовано, що установи ДТР відчували значні кадрові проблеми, головними з яких були: нестача адміністративного і педагогічного персоналу, його низький освітній та кваліфікаційний рівень, а також розповсюдження порушень дисципліни та посадових правопорушень.

Проаналізовано заходи з підвищення кваліфікації адміністративних та педагогічних працівників трудових резервів. Серед цих заходів були курси, семінари, педагогічні конференції, навчально-методичні збори, інструктивні наради, командирські навчання при військкоматах для військових керівників тощо. Встановлено, шо на цих заходах вкрай негативно позначалися висока плинність кадрів та неузгодженість навчального процесу з планами заходів з підвищення кваліфікації. Головними причинами цього були наслідки Другої світової війни і малоефективна модель управління персоналом.

Дослідження базується на документах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України та регіональних архівів.

Ключові слова: професійно-технічна освіта, державні трудові резерви, педагогічний персонал, кваліфіковані кадри, повоєнна відбудова.

Abstract

Korol Serhii Mykolayovych Associate Professor, Ph.D in Political Science, Associate Professor of the Department of Psychology, Political Science and Sociocultural Technologies, Sumy State University, Rimsky-Korsakov Sr., 2, Sumy

Korol Vitalii Mykolayovych Ph.D in Historical Sciences, Assistant of the Department of History of Sumy State University, Rimsky-Korsakov Sr., 2, Sumy

Semenov Volodymyr Mykolayovych Associate Professor, Ph.D in Sciences in Public Administration, Associate Professor of the Department of Psychology, Political Science and Sociocultural Technologies, Rimsky-Korsakov Sr., 2, Sumy

Korol Svitlana Anatoliivna Associate Professor, Ph.D in Sciences in Physical Education and Sports, Head of the Department of Physical Education and Sports, Sumy State University, Prokofieva St., 38/1, Sumy

EDUCATIONAL LEVEL AND PROFESSIONAL DEVELOPMENT OF THE VOCATIONAL EDUCATION INSTITUTIONS PERSONNEL DURING THE POST-WAR RECONSTRUCTION OF UKRAINE (1945-1950)

The article is devoted to the study of the recruiting features, educational level and professional development of administrative and pedagogical personnel of institutions of State Labour Reserves (SLR) system, which was responsible for training young skilled workers for strategic sectors of the economy during the post-war recovery of the Ukrainian economy.

Three groups of the staff of the GTR institutions have been identified: administrative, pedagogical and economic personnel. The most valuable and scarce personnel from the named categories were precisely the representatives of the second group, who were directly involved in the educational process. In general, their educational and qualification level in the first post-war years remained extremely low and only gradually improved through training and advanced training.

It was found that the SLR institutions experienced significant personnel problems, the main ones of which were: the lack of administrative and pedagogical personnel, its low educational and qualification level, as well as the spread of discipline violations and malfeasance.

The measures for improving the qualifications of administrative and pedagogical staff of Labour Reserves are analysed. Among these events were courses, seminars, pedagogical conferences, educational and methodological meetings, briefing meetings, command exercises at military registration and enlistment offices for military leaders, etc. It was found that these events were extremely negatively affected by the high turnover of personnel and the inconsistency of the educational process with the plans of measures for advanced training. The main reasons for this were the consequences of the Second World War and the ineffective model of personnel management.

The study is based on documents from the the Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine and regional archives.

Keywords: vocational education, State Labour Reserves, teaching staff, qualified personnel, post-war reconstruction.

Постановка проблеми

Так склалося, що система професійно-технічної освіти України так чи інакше є нащадком системи ДТР - державних трудових резервів СРСР. Незважаючи на те, що ця радянська централізована структура підготовки робочих кадрів була створена ще 80 років тому, відгуки її принципів і методів організації педагогічного процесу в професійній освіті є відчутними й досі. Безсумнівно, без врахування цих традицій і досвіду (як негативного, так і позитивного) усвідомлення процесів, що відбуваються в цій сфері, є неможливим, а модернізація цієї галузі - проблематичною.

Система ДТР існувала протягом 1940-1959 рр. Однак найбільшого масштабу діяльності трудові резерви досягли під час відновлення економіки в 1943-1950 рр., коли з мобілізованих підлітків у стислі терміни було підготовлено нове покоління робітників замість кваліфікованих кадрів, втрачених у Другій світовій війні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Основи історіографії системи державних трудових резервів було закладено у 1950-х роках. Перші змістовні наукові праці з цієї теми належали А. Веселову, Ф. Блінчевському та Г. Зеленко [1; 2]. Пізніше цей напрямок розробляли С. Батишев та Є. Котляр [3; 4]. На рівні Української РСР систему ДТР досліджував О. Терещенко, В. Юрчук та І. Кожукало [5; 6]. Однак ці праці відзначаються тенденційністю, оскільки писалися за чіткими настановами влади.

У пострадянські часи історики отримали можливість досліджувати цю тему вже з об'єктивних позицій. Цим напрямом у незалежній Україні займаються А. Бомбандерова, М. Лобода, А. Селецький [7; 8; 9]. Серед сучасних західних учених, які торкалися цієї теми, слід зазначити Д. Фільцера, Л. Кумеля, М. Крагха [10; 11; 12].

Проте ми змушені відзначити, що сьогодні інтенсивність дослідження історії системи ДТР є невиправдано низькою. До того ж ціла низка аспектів її минулого залишається поза увагою вчених. Так, питання професійного рівня педагогічного персоналу та підвищення його кваліфікації розглядаються лише побіжно.

Мета статті - проаналізувати особливості комплектування, освітній рівень та підвищення професійної кваліфікації адміністративно-педагогічного персоналу закладів трудових резервів у період повоєнної відбудови економіки України.

Виклад основного матеріалу

Дослідження базується на документах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України та регіональних архівів. Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму, об'єктивності та системності. У роботі використано загальнонаукові методи пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрагування, конкретизація), спеціальні історичні (порівняльно-історичний, проблемно- хронологічний, історико-генетичний), а також міждисциплінарні методи (елементи контент-аналізу та герменевтики).

Трудові резерви були саме тією моделлю професійно-технічної освіти, що відповідала потребам радянської адміністративно-командної економіки й тоталітарної системи загалом у 1940-х - 1950-х рр. До складу цієї централізованої системи входили школи фабрично-заводського навчання (ФЗН), які готували робітників масових професій, та кілька типів училищ, що випускали молодих робітників високої кваліфікації технічно складних спеціальностей.

Загалом усі кадри, які забезпечували роботу шкіл та училищ системи трудових резервів, за характером їхньої діяльності можна поділити на наступні групи:

Адміністративний персонал (директори, їх заступники чи помічники, старші майстри, бухгалтери та працівники канцелярії). Здійснював управління діяльністю навчальних установ.

Педагогічний персонал (майстри виробничого навчання, викладачі теоретичних дисциплін, вихователі, інструктори фізичної культури, керівники військової підготовки). Ці працівники безпосередньо займалися навчанням та вихованням майбутніх молодих робітників.

Господарський персонал (кочегари, шофери, візники, коменданти гуртожитків, працівники їдальнь, прибиральниці, двірники тощо). Він обслуговував приміщення навчальних закладів з метою утримання їх в належному стані, забезпечував справну роботу їдальнь, кочегарень та інших структурних підрозділів.

Зазначимо, що наведена класифікація є деякою мірою умовною, оскільки до навчально-виховного процесу постійно залучалися представники адміністративного персоналу.

Приблизно чисельність третьої групи майже дорівнювала сумі перших двох. Так, на межі 1947-1948 рр. на пікові розвитку мережі трудових резервів адміністративний та педагогічний персонал разом складали приблизно 55 %, а обслуговуючий (господарський) - відповідно 45 % загальної чисельності працівників закладів системи ДТР [13, арк. 83].

Ключовою фігурою кожного училища чи школи ФЗН був його директор. На директора покладалося керівництво всією діяльністю навчального закладу на основі єдиноначальності. Ця особа несла персональну відповідальність за виконання навчальних планів і програм, культурне та ідеологічне виховання, організацію харчування, побутового та медичного обслуговування учнів, а також за підбір, призначення, звільнення кадрів та керівництво ними. Директор був розпорядником матеріальних цінностей та фінансів дорученої установи. Він безпосередньо підпорядковувався начальнику обласного управління трудових резервів.

Директор обов'язково мав декількох заступників (помічників), кожен з яких відповідав за конкретну сферу діяльності. Як правило, це були заступники з навчально-виробничої частини, з культурно-виховної роботи (з політичної частини), з господарської роботи. Заступники призначалися начальником обласного управління за представленням директора з числа людей з досвідом роботи за відповідним профілем.

Також аналогічною була і посада старшого майстра. Однією з головних вимог до кандидатів була наявність освіти не нижче технікуму. Старший майстер відповідав за організацію виробничого навчання у закладі та керував роботою майстрів. Під його контролем було забезпечення навчальних майстерень необхідними матеріалами, інструментами та обладнанням. Старший майстер безпосередньо підпорядковувався директору [14, арк. 1].

Майстри виробничого навчання призначалися не лише з числа осіб із середньою освітою, але й з висококваліфікованих досвідчених робітників без неї. За кожною групою закріплювався свій майстер, спеціальність котрого мала співпадати з профілем групи. Приблизно на кожних 30 учнів припадав один майстер. Майстри повинні були передавати своїм підопічним усі базові виробничі навички, необхідні для їхньої професії.

У перші післяокупаційні роки в школах ФЗН у силу різних причин теоретичне навчання велося обмежено чи взагалі було відсутнім. В училищах з теоретичним навчанням справи склалися значно краще. Викладачами теоретичних дисциплін доволі часто працювали вчителі місцевих середніх шкіл на умовах сумісництва і погодинної оплати. Але проведення занять зі спецтехнології доручалося лише штатним кадрам з відповідною технічною освітою. освітній професійний адміністративний педагогічний

Питання кадрового забезпечення системи трудових резервів гостро стало відразу ж з початком відбудови мережі цих закладів. Довоєнні колективи працівників шкіл ФЗН та училищ не збереглися через мобілізацію до збройних сил, евакуацію, бойові дії та окупацію.

Для формування персоналу навчальних закладів системи ДТР України зі східних регіонів СРСР відкликалися кадрові робітники: директори, майстри, викладачі. Всього до кінця 1944 р. в Україну їх прибуло 3,5 тис осіб. Близько тисячі з них були призначені на керівні посади за рекомендаціями партійних та комсомольських органів. А 332 особи шляхом «висування найкращих» з органів та установ трудрезервів були цілеспрямовано направлені на управлінські посади до західних областей УРСР [15, арк. 41].

Бурхливе зростання мережі системи ДТР потребувало залучення все більшої кількості додаткових кадрів, підготовка яких відставала від темпів створення нових училищ та шкіл. Наприкінці 1945 р. трудові резерви УРСР вже нараховували 25,5 тис. працівників усіх професій та спеціальностей. З наведеної кількості майже півтисячі осіб належали до апарату республіканського та обласних (міжобласних) управлінь [16, арк. 76].

Але якщо штати управлінь та керівні посади навчальних закладів були укомплектовані, то навчально-педагогічного персоналу в школах та училищах не вистачало. Станом на 1 січня 1946 р. система ДТР України нараховувала 430 вакантних місць майстрів виробничого навчання і близько сотні - викладачів теоретичних дисциплін [16, арк. 76].

Після завершення Другої світової війни поповнення кадрів системи ДТР відбувалося, перш за все, за рахунок демобілізованих військових. Як правило, на усі важливі посади призначалися офіцери-фронтовики. Часто ці люди не мали жодної цивільної спеціальності, оскільки потрапили до армії відразу ж зі шкільної або студентської лави. Нестача професійних знань та педагогічних навичок у них компенсувалася великим життєвим досвідом, набутим в екстремальних умовах на війні. Разом з тим до установ системи трудових резервів були привнесені манери поведінки і форми відносин, характерні для армії та фронту.

Значна частина керівних працівників не мала необхідної освіти. На початку 1946 р. більше половини директорів шкіл ФЗН і училищ мали рівень освіти не вище закінченої середньої школи і формально не мали права займати дану посаду. Були випадки, коли директорами ставали люди з початковою освітою, які знаходилися на одному рівні грамотності з учнями своїх навчальних закладів.

Відзначаючи у своїх звітах очевидну непридатність значної частини кадрів, Республіканське управління трудових резервів наприкінці 1945 р. заявляло про наміри у перспективі замінити їх з метою покращення навчальної, виробничої і політико-виховної роботи [16, арк. 77]. Однак насправді заміни їм на той момент просто не було. Більше того, згідно з нав'язаними планами, мережа закладів трудрезервів продовжувала активно зростати і відповідно потребувала ще більшої кількості дефіцитних адміністративних і педагогічних працівників.

На початку 1948 р. загальна чисельність усіх працівників шкіл ФЗН і училищ УРСР досягла найбільших кількісних показників і складала майже 38 тис. осіб. З них понад 38 % були прийняті на роботу протягом 1947 р. Не зважаючи на те, що для кадрового посилення закладів трудових резервів направлялися випускники технікумів і ВНЗ (наприклад, у 1947 р. - 90 осіб), а деякі наявні працівники-практики навчалися заочно, статистично рівень освіти всіх груп персоналу залишався приблизно на попередньому рівні. На одне училище в середньому припадало приблизно 2 інженери, 4 техніки і 7 педагогів. На десять шкіл ФЗН - 20 техніків, 10 педагогів і всього лише 1 інженер [17, арк. 83-85].

Керівництво системи ДТР великі надії покладало на різні заходи з підвищення кваліфікації адміністративних та педагогічних працівників. Серед цих заходів були курси (з відривом та без відриву від виробництва), семінари, педагогічні конференції, навчально-методичні збори, інструктивні наради, стаханівські школи, командирські навчання при військкоматах для військових керівників тощо.

Зазначений напрям діяльності набув надзвичайно широкого розмаху. Наприклад, наприкінці 1940-х рр. тільки курси підвищення кваліфікації щорічно проходили близько 3 тис. працівників шкіл ФЗН і училищ. Ця кількість становила приблизно 10 % від загальної чисельності. При цьому таке навчання переважно організовувалося на місцях [13, арк. 87].

Окремих перспективних представників адміністративно-педагогічного персоналу відправляли до Москви та Ленінграду на курси Центрального інституту вдосконалення і підвищення кваліфікації кадрів. До того ж для проведення перепідготовки працівників установ системи трудових резервів були організовані філії зазначеного інституту при технікумах. В Україні ці філії знаходилися при Київському, Харківському та Сталінському індустріальних технікумах і були розраховані на декілька десятків слухачів одночасно. Іноді паралельно поруч з ними за аналогічним принципом організовувалися відділення Центральних курсів підготовки вихователів [17, арк. 23 зв.]. Підвищення кваліфікації протягом року, зазвичай, тут проводилося у дві зміни («скликання»). Зазначимо, що непоодинокими були випадки відправки працівників училищ та шкіл ФЗН до технікумів за межами УРСР (наприклад, за планами 1948 р. до Ростову) або зворотні ситуації - проходження відповідної підготовки колег з інших союзних республік у містах України [13, арк. 88-89].

У червні 1947 р. наказом міністра трудових резервів СРСР для навчального та адміністративного персоналу училищ та шкіл ФЗН запроваджувалося обов'язкове вивчення так званого педагогічного мінімуму. Згодом, у 1949 р., рішенням керівництва системи ДТР особи, які успішно пройшли підготовку й атестацію з цього початкового курсу, поглиблювали свої теоретичні знання, навчаючись за більш ускладненою програмою підвищеного педагогічного мінімуму. Цей вид підготовки передбачав, головним чином, щоденну самостійну роботу працівника без відриву від виробництва і розраховувався на 250 годин протягом одного року. Для надання допомоги та здійснення систематичного контролю за ходом і якістю оволодіння матеріалом у найбільш потужних закладах створювалися групи з вивчення педмінімуму під керівництвом директорів установ або їхніх заступників. У цих групах не рідше двох разів на місяць мали проводитися колективні консультації і співбесіди за певними розділами програми. Періодично для працівників проводилися вступні та оглядові лекції за найважливішими темами, організовувалися конференції з виступами та обговоренням доповідей і рефератів. Обов'язково мало відбуватися відвідування й аналіз відкритих уроків зі спецтехнології та виробничих занять. Більше того - для невстигаючих щотижнево передбачалися індивідуальні консультації з поточною перевіркою знань слухачів і складених ними конспектів та індивідуальних письмових занять [18, арк. 3 зв.].

Загалом програма педагогічного мінімуму складалася з трьох частин. Спочатку протягом березня-червня вивчався курс «Педагогіка» (90 годин) за тематичним планом, що передбачав ознайомлення з головними теоретичними положеннями і принципами вікової психології, дидактики та виховання. На початку липня з педагогіки здавався проміжний залік. Потім слухачі з липня по лютий наступного року проходили підготовку з тематичних курсів «Методика виробничого навчання» (майстри - 100, вихователі - 60 годин) та «Методика виховної роботи» (майстри - 60, вихователі - 100 годин) [18, арк. 3]. Під час вивчення методики певним чином враховувалася специфіка роботи працівників на тих чи інших посадах.

Слід відзначити, що лекторами з педагогіки та методики виховної роботи виступали науково-педагогічні працівники місцевих педагогічних (учительських) інститутів. Для проведення занять з методики виробничого навчання залучались кваліфіковані працівники навчально-методичного кабінету при обласному управлінні трудових резервів або керівники училищ та шкіл ФЗН з належною освітньою підготовкою та достатнім досвідом роботи. Саме усі вказані вище особи і були членами екзаменаційної комісії, яка проводила перевірку знань та приймала іспити з педмінімуму. Головою ж даної комісії призначався начальник місцевого управління ДТР [18, арк. 3-4].

У листопаді 1948 р. за наказом Міністра трудових резервів СРСР у Сталінській області була відкрита постійно діюча однорічна школа підготовки майстрів-вугільників, яка готувала висококласних керівників виробничого навчання для закладів ДТР гірничого профілю. За навчальним планом тут передбачалися заняття зі спецтехнології, російської мови і політпідготовки, а також практика на найновішому обладнанні під час тримісячного виробничого навчання з відривом від теоретичного курсу. Цей заклад був розрахований на 90 осіб, які розподілялися на 3 групи у відповідності зі спеціальностями. Головним чином, учнівський контингент даної установи комплектувався представниками педагогічних колективів відповідних шкіл ФЗН та РУ (з 1949 р. ГПШ та ГірПУ) Сталінської області. Але навчання тут проходили також і деякі працівники ДТР, що були прислані з інших областей СРСР.

Аналіз складу першого набору Сталінської однорічної школи підготовки майстрів-вугільників, свідчить, що абсолютну більшість її учнів складали чоловіки віком 20-25 років з 6-7 класами середньої освіти, які встигли пропрацювати 1-2 роки [19, арк. 11].

Однак в умовах нестачі педагогічного персоналу масштабність процесу його навчання і вдосконалення призводила до появи ще однієї проблеми. Постійна зайнятість майстрів та викладачів на курсах, семінарах та інших заходах ставали причиною того, що учнівські групи на доволі тривалий час залишалися без своїх наставників, а це неминуче погіршувало фактичну професійну підготовленість учнів.

Тому багато навчальних закладів починали ігнорувати надані плани і графіки підвищення кваліфікації. З понад 7 тис. працівників трудрезервів в УРСР, зобов'язаних пройти підготовку за програмою підвищеного педагогічного мінімуму, у 1950 р. екзамен з педагогіки здали менше 2 тис. [20, арк. 114]. А Сталінське обласне управління трудових резервів того ж року відкрито просило центральне керівництво системи ДТР не відправляти на курси майстрів, зайнятих на поточний момент виробничим навчанням своїх груп [21, арк. 13].

Періодично в обласних центрах проводилися наради та конференції працівників установ системи трудових резервів. У цих заходах участь брали представники адміністративного та педагогічного персоналу навчальних закладів, які тут не тільки отримували директивні настанови, але й ділилися досвідом, а часто й піднімали болючі питання функціонування як конкретних шкіл та училищ, так і радянської профтехосвіти загалом. Про такі зібрання громадськість нерідко у загальних рисах інформували місцеві ЗМІ [22, с. 1].

Справжньою бідою закладів профтехосвіти у повоєнну добу стала плинність кадрів. Якщо спочатку Головне управління ремісничих, залізничних училищ та шкіл ФЗН звітувало про зниження плинності кадрів у середньому з 29,5 % у 1946 р. до 19,4 % у 1947 р. [13, арк. 83-85], то у 1949 р. цей показник збільшився до 55 %. Масові звільнення адміністративного і педагогічного персоналу загрожували успішному функціонуванню тих чи інших установ. Зокрема, протягом 1949 р. на посадах змінилися 65 % вихователів, 44 % помічників директорів з культурно-виховної роботи, 33 % старших майстрів, 31 % майстрів виробничого навчання. Причому звільнення відбувалося не тільки за власним бажанням у пошуку більшого заробітку чи кращих умов праці. Працівників звільняли як таких, що не справлялися з роботою (у Сталінській області за 1949 р. - 384, у Ворошиловоградській - 411 осіб) [23, арк. 1]. Розповсюдженими були випадки зняття з роботи за систематичне пияцтво чи засудження за посадові правопорушення.

Висновки

Кадрове забезпечення навчальних закладів трудових резервів у відбудовчий період стало одним з тих слабких місць, котрі перешкоджали нормальній діяльності даних установ. Величезні зусилля, спрямовані на підвищення кваліфікації персоналу, дозволили певною мірою підвищити його професійну компетентність. Але на кардинальні трансформації у структурі підготовки та підвищення кваліфікації персоналу профтехосвіти в тяжких умовах повоєнної відбудови економіки радянська влада не наважувалася. Лише в другій половині 1950-х рр. під час реформ М. Хрущова відбулися суттєві зміни в цій сфері, аналіз яких є дуже перспективним для подальших досліджень.

Література

1. Веселов А. Н. Профессионально-техническое образование в СССР : очерки по истории сред. и низш. проф.-техн. образования в СССР. Москва : Профтехиздат, 1961. 435 с.

2. Блинчевский Ф. А., Зеленко Г. И. Профессионально-техническое образование рабочих в СССР. Москва : Трудрезервиздат, 1957. 160 с.

3. Батышев С. Я. Формирование квалифицированных рабочих кадров в СССР. Москва : Экономика, 1971. 214 с.

4. Котляр Э. С. Государственные трудовые резервы СССР в годы Великой Отечественной войны. Москва : Высш. шк., 1975. 240 с.

5. Терещенко Г. І. Організаторська діяльність Комуністичної партії по підготовці робітничих кадрів на Україні : за матеріалами навч. закл. проф.-техн. освіти, 1940-1970 рр. Київ : Вища шк., 1974. 159 с.

6. Юрчук В. И., Кожукало И. П. Коммунистическая партия во главе всенародной борьбы за восстановление и развитие народного хозяйства Советской Украины (1946-1950 гг.). Киев : Политиздат Украины, 1986. 365 с.

7. Бомбандьорова О. А. Державні трудові резерви на відбудові енергетичних та металургійних підприємств України (1943-1945 рр.). // Наукові записки НПУ ім. М. Д. Драгоманова. 1999. Вип. 35, ч. 4: Пед. та іст. науки. С. 201-210.

8. Лобода М. К. Трудові ресурси у важкій промисловості України під час нацистської окупації та у відбудовний період (1941-1950). Київ : Ін-т історії України НАН України, 2012. 206 с.

9. Селецький А. В. Професійна підготовка робітничих кадрів в Україні (1920-1959 рр.) : монографія. Київ : Вид-во Ін-ту проф.-техн. освіти НАПН України, 2012. 176 с.

10. Filtzer D. Soviet Workers and Late Stalinism : Labour and Restoration of the Stalinist System after World War II. Cambridge : Univ. Press, 2002. 294 p.

11. Coumel L. L'appareil du parti et la reforme scolaire de 1958. Un cas d'opposition a Hruscev // Cahiers du monde russe. 2006. Vol. 47, № 1. P. 173-194.

12. Kragh M. Soviet Labour Law during the Second World War // War in History. 2011. Vol. 18, № 4. P. 531-546.

13. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВОВУУ). Ф. 4609. Оп. 1. Спр. 45. Годовой отчет Республиканского управления трудрезервов Украинской ССР об учебно-методической и политико-воспитательной работе в учебных заведениях за 1947 г. 135 арк.

14. Державний архів Сумської області (далі - ДАСО). Ф. Р-6477. Оп. 1. Спр. 21. Устав Роменской школы № 5. 1 арк.

15. ЦДАВОВУУ. Ф. 4609. Оп. 1. Спр. 9. Годовой отчет Республиканского управления трудовых резервов УССР по восстановлению учебно-производственной работы в училищах и школах ФЗО за 1944 г. 65 арк.

16. ЦДАВОВУУ. Ф. 4609. Оп. 1. Спр. 21. Отчет Республиканского управления трудовых резервов УССР по восстановлению и укреплению сети ремесленных, железнодорожных училищ и школ ФЗО за 1945 г. 92 арк.

17. ДАСО. Ф. Р-3369. Оп. 1. Спр. 25. Приказы Министерства трудовых резервов СССР. 49 арк.

18. Державний архів Рівненської області. Ф. Р-2571. Оп. 1. Спр. 10. Учебные планы и программы 1949-1950 рр. 184 арк.

19. Державний архів Донецької області (далі - ДАДО). Ф. Р-5433. Оп. 1. Спр. 63. Годовые отчеты по кадрам учебных заведений и облуправления. 1949 р. 29 арк.

20. ЦДАВОВУУ. Ф. 4609. Оп. 1. Спр. 163. Годовой отчет Главного управления ремесленных, железнодорожных училищ и школ ФЗО Украинской ССР об учебнометодической и политико-воспитательной работе в учебных заведениях за 1950 г. 158 арк.

21. ДАДО. Ф. Р-5433. Оп. 1. Спр. 77. Годовые отчеты по кадрам облуправления и учебных заведений. 13 арк.

22. Шарнін Г. Конференція працівників шкіл трудових резервів Львівщини. // Вільна Україна. Львів, 1949. 6 жовт. (№ 202). С. 1.

23. ЦДАВОВУУ. Ф. 4609. Оп. 1. Спр. 154. Справки Главного управления ремесленных, железнодорожных училищ и школ ФЗО Украинской ССР о причинах сменяемости руководящих и инженерно-педагогических работников учебных заведений. 15 арк.

References

1. Veselov, A. N. (1961). Professional'no-tehnicheskoe obrazovanie v SSSR : ocherki po istorii sred. i nizsh. prof.-tehn. obrazovanija v SSSR [Vocational education in the USSR: essays on the history of the environment. and lower. prof.-techn. education in the USSR]. Moskva : Proftehizdat [in Russian].

2. Blinchevskij, F. A., Zelenko, G. I. (1957). Professional'no-tehnicheskoe obrazovanie rabochih v SSSR [Vocational education of workers in the USSR]. Moskva : Trudrezervizdat [in Russian].

3. Batyshev, S. Ja. (1971). Formirovanie kvalificirovannyh rabochih kadrov v SSSR [Formation of skilled workers in the USSR]. Moskva : Jekonomika [in Russian].

4. Kotljar, Je. S. (1975). Gosudarstvennye trudovye rezervy SSSR v gody Velikoj Otechestvennoj vojny [State labor reserves of the USSR during the Great Patriotic War]. Moskva : Vyssh. shk. [in Russian].

5. Tereshhenko, G. І. (1974). Organizators'ka dijal'nist' Komunistichnoipartiipopidgotovci robitnichih kadriv na Ukra'ini [Organizational activities of the Communist Party for the training of workers in Ukraine] Ki'i'v : Vishha shk. [in Ukrainian].

6. Jurchuk, V. I., Kozhukalo, I. P. (1986). Kommunisticheskajapartija vo glave vsenarodnoj bor'by za vosstanovlenie i razvitie narodnogo hozjajstva Sovetskoj Ukrainy (1946-1950 gg.) [Communist Party at the head of the nationwide struggle for the restoration and development of the national economy of Soviet Ukraine (1946-1950)]. Kiev : Politizdat Ukrainy [in Ukrainian].

7. Bomband'orova, O. A. (1999). Derzhavrn trudovі rezervi na vіdbudovі energetichnih ta metalurgijnih pMprkmstv Ukra'ini (1943-1945 rr.). [State labor reserves for the reconstruction of energy and metallurgical enterprises of Ukraine (1943-1945)]. Naukovi zapiski NPU im. M. D. Dragomanova - Scientific notes of NPU. MD Dragomanova, 35, 4, 201-210 [in Ukrainian].

8. Loboda, M. K. (2012). Trudovi resursi u vazhkij promislovosti Ukraini pid chas nacists'koi okupacii ta u vidbudovnij period (1941-1950) [Labor resources in heavy industry of Ukraine during the Nazi occupation and in the reconstruction period (1941-1950)]. Kiiv : In-t istorii Ukraini NAN Ukrami [in Ukrainian].

9. Selec'kij, A. V. (2012). Profesijna pidgotovka robitnichih kadriv v Ukraini (1920-1959 rr.) [Professional training of workers in Ukraine (1920-1959)]. Kiiv : Vid-vo In-tu prof.-tehn. osviti NAPN Ukraini [in Ukrainian].

10. Filtzer D. Soviet Workers and Late Stalinism : Labour and Restoration of the Stalinist System after World War II. Cambridge : Univ. Press, 2002. 294 p.

11. Coumel L. L'appareil du parti et la reforme scolaire de 1958. Un cas d'opposition a Hruscev // Cahiers du monde russe. 2006. Vol. 47, № 1. P. 173-194.

12. Kragh M. Soviet Labour Law during the Second World War // War in History. 2011. Vol. 18, № 4. P. 531-546.

13. Central'nij derzhavnij arhiv vishhih organiv vladi ta upravlinnja Ukraini (daH - CDAVOVUU). F. 4609. Op. 1. Spr. 45. Godovoj otchet Respublikanskogo upravlenija trudrezervov Ukrainskoj SSR ob uchebno-metodicheskoj i politiko-vospitatel'noj rabote v uchebnyh zavedenijah za 1947 g. 135 ark.

14. Derzhavnij arhiv Sums'koi oblasti (dali - DASO). F. R-6477. Op. 1. Spr. 21. Ustav Romenskoj shkoly № 5. 1 ark.

15. CDAVOVUU. F. 4609. Op. 1. Spr. 9. Godovoj otchet Respublikanskogo upravlenija trudovyh rezervov USSR po vosstanovleniju uchebno-proizvodstvennoj raboty v uchilishhah i shkolah FZO za 1944 g. 65 ark.

16. CDAVOVUU. F. 4609. Op. 1. Spr. 21. Otchet Respublikanskogo upravlenija trudovyh rezervov USSR po vosstanovleniju i ukrepleniju seti remeslennyh, zheleznodorozhnyh uchilishh i shkol FZO za 1945 g. 92 ark.

17. DASO. F. R-3369. Op. 1. Spr. 25. Prikazy Ministerstva trudovyh rezervov SSSR. 49 ark.

18. Derzhavnij arhiv Rivnens'koi oblasti. F. R-2571. Op. 1. Spr. 10. Uchebnye plany i programmy 1949-1950 rr. 184 ark.

19. Derzhavnij arhiv Donec'koi oblasti (dali - DADO). F. R-5433. Op. 1. Spr. 63. Godovye otchety po kadram uchebnyh zavedenij i oblupravlenija. 1949 r. 29 ark.

20. CDAVOVUU. F. 4609. Op. 1. Spr. 163. Godovoj otchet Glavnogo upravlenija remeslennyh, zheleznodorozhnyh uchilishh i shkol FZO Ukrainskoj SSR ob uchebno- metodicheskoj i politiko-vospitatel'noj rabote v uchebnyh zavedenijah za 1950 g. 158 ark.

21. DADO. F. R-5433. Op. 1. Spr. 77. Godovye otchety po kadram oblupravlenija i uchebnyh zavedenij. 13 ark.

22. Sharnin G. Konferencija pracivnikiv shkil trudovih rezerviv L'vivshhini. // Vil'na Ukraina. L'viv, 1949. 6 zhovt. (№ 202). S. 1.

23. CDAVOVUU. F. 4609. Op. 1. Spr. 154. Spravki Glavnogo upravlenija remeslennyh, zheleznodorozhnyh uchilishh i shkol FZO Ukrainskoj SSR o prichinah smenjaemosti rukovodjashhih i inzhenerno-pedagogicheskih rabotnikov uchebnyh zavedenij. 15 ark.

Размещено на Allbest.ru