Сучасний стан та перспективи розвитку інклюзивної освіти для ВІЛ/СНІД-інфікованих осіб в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ ДЛЯ ВІЛ/СНІД-ІНФІКОВАНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ

Миргород-Карпова В.В.,

канд. юрид. наук, доцент кафедри адміністративного, господарського права та фінансово- економічної безпеки ННІ права, Сумський державний університет

Безвін О.С.,

студент ІУ курсу ННІ права, Сумський державний університет

Мурач Д.В.,

студент ІІІ курсу ННІ права, Сумський державний університет

Анотація

інклюзивний освіта снід деструктивний

У статті висвітлено сучасний стан інституту інклюзивної освіти в Україні. Досліджено стан поширення ВІЛ-інфекції та СНІДУ на території України. Вивчено статистичні дані, а також експертні оцінки стосовно положення України у світових рейтингах щодо поширення ВІЛ-інфекції та деструктивних наслідків цього. Відповідно, зроблено висновок, що, станом на сьогодні, ситуація з поширенням ВІЛ- інфекції в Україні є вкрай критичною не лише у порівнянні з країнами Європи, а й взагалі серед країн світу.

Автори вказують, що, беручи до уваги значний рівень розповсюдження цієї інфекції, а також специфіку життя ВІЛ/СНІД-інфікованих осіб, державна влада України активно реалізує спеціальну правову політику щодо їх всебічної підтримки та ефективної протидії поширенню ВІЛ-інфекції серед населення. Показано, що ключовим проявом такої політики з боку держави є запровадження спеціального правового статусу ВІЛ/СНІД-інфікованих осіб. Описано специфічні права та обов'язки ВІЛ-інфікованих осіб в Україні. Відповідно, у роботі проаналізовано чинну нормативно-правову базу щодо протидії поширенню ВІЛ-інфекції в Україні. Авторами було запропоновано класифікувати нормативно-правові акти щодо протидії поширенню ВІЛ-інфекції за критерієм суб'єкта на акти щодо визначення правового статусу ВІЛ/СНІД-інфікованих та спеціальних медичних фахівців.

Проаналізовано ключові особливості реалізації інклюзивної освіти щодо закладів вищої освіти, загальноосвітніх закладів та закладів професійної (професійно-технічної) освіти. На основі аналізу статистичних даних, соціологічних досліджень та думок конкретних науковців, було виділено ключові недоліки реалізації інклюзивної освіти в Україні. Досліджено думки зарубіжних науковців стосовно тенденцій розвитку інклюзивної освіти. Відповідно, на основі трансдисциплінарних досліджень, запропоновано шляхи вдосконалення організації інклюзивної освіти в Україні.

Ключові слова: інклюзивна освіта, ВІЛ-інфекція, СНІД, перспективи розвитку освіти, рівність у освіті.

Annotation

The article highlights the current state of the Institute of Inclusive Education in Ukraine. The state of the spread of HIV and AIDS in Ukraine has been studied. Furthermore, statistical data and expert assessments on the position of Ukraine in the world rankings on the spread of HIV and its destructive consequences have been studied. Accordingly, it was concluded that the situation with the spread of HIV in Ukraine is extremely critical compared to European countries and the world.

The authors point out that, taking into account the significant prevalence of this infection and the specifics of the life of HIV / AIDS, the Ukrainian government is actively implementing a special legal policy to fully support and effectively combat the spread of HIV among the population. It is shown that the key manifestation of such a policy on the part of the state is the introduction of a special legal status for HIV / AIDS-infected people. The specific rights and responsibilities of HIV-infected people in Ukraine are described. Accordingly, the paper analyzes the current legal framework for combating the spread of HIV in Ukraine. The authors proposed to classify the legal acts on counteracting the spread of HIV according to the criteria of the subject on the acts on determining the legal status of HIV / AIDS-infected and special medical professionals.

The key features of the implementation of inclusive education in higher education institutions, general education institutions, and vocational (technical) education are analyzed. Based on the analysis of statistical data, sociological research, and the opinions of specific scholars, the key shortcomings of the implementation of inclusive education in Ukraine were identified. In addition, the opinions of foreign scholars on trends in inclusive education have been studied. Accordingly, based on transdisciplinary research, ways to improve the organization of inclusive education in Ukraine are proposed.

Keywords: inclusive education, HIV, AIDS, educational development prospects, equality in education. 

Вступ

За даними МОН та Державної служби статистики України, сьогодні в Україні спостерігається тенденція до збільшення чисельності ВІЛ/СНІД-інфікованих осіб. Як наслідок, державна влада починає запроваджувати спеціалізовану політику щодо протидії поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу серед населення. Одним із ключових проявів такої політики було виділення спеціального правового статусу ВІЛ/СНІД-інфікованих осіб в Україні. І хоча, згідно чинного законодавства, ВІЛ/СНІД- інфікована особа має такі ж права як і будь-який іншій громадянин України, на практиці забезпечення конституційних прав та свобод для таких осіб є актуальною проблемою сучасного суспільства. Так, за даними Національного звіту України про досягнутий прогрес у здійсненні глобальних заходів у відповідь на СНІД у 2016-2020 роках, 2 із 3 ВІЛ-інфікованих зіштовхувався з актом дискримінації з боку оточуючих. Вітчизняні вчені вказують на значні недоліки вітчизняної інклюзивної освіти. Таким чином актуальною є тематика дослідження сучасного стану та перспектив розвитку інклюзивної освіти для ВІЛ/СНІД-інфікованих осіб в Україні.

Насамперед слід зауважити про важливість впливу на формування методології дослідження основних аспектів стану інклюзивної освіти в Україні таких вчених, як: О. Колодочка, Т. Ілляшенко, Г. Шевчук, Т. Братишко, І. Садова, С. Іноземцева, М. Козак, К. Тодоріка, А. Колупаєва, О. Таранченко, Н. Ашиток, І. Гевко, М. Ворон, Л. Міщик, В. Бойко, І. Малишевська, О. Продіус, О. Мартинчук, Л. Яценюк, І. Андрощук, К. Гудзь та інших. Водночас існує нагальна потреба в дослідженні сучасного стану та перспектив розвитку інклюзивної освіти для ВІЛ/СНІД-інфікованих осіб в Україні.

Метою статті є проведення аналізу стану розвитку інклюзивної освіти стосовно ВІЛ/СНІД- інфікованих осіб в Україні та виділення перспективних напрямків її розвитку. 

Результати

Наукова редукція ефективних методів правового впливу на державну політику у сфері моделювання освітнього інклюзивного процесу для ВІЛ/СНІД-інфікованих осіб неможлива без відповідної об'єктивної оцінки сучасного стану проблеми поширення ВІЛ-інфекції та СНІДу серед населення України, результатом якої є чітке визначення усіх можливих деструктивних факторів впливу та відповідних методів їх нівелювання з боку держави.

Таким чином, об'єктивний аналіз, у сучасному розумінні, передбачає залучення міждисциплінарних досліджень, що включають у себе соціологічні, статистичні, психологічні, економічні та інші види даних. Чінг Лонг Чанг у фундаментальній праці «Statistical Methods of Analysis» виділив статистичний метод як найбільш якісний задля виведення конкретної кореляції між явищами [1]. Відповідно, первинним якісним показником є статистичні дані та експертні оцінки ситуації поширення ВІЛ-інфекції та СНІДу в Україні.

Так, за останні 10 років, в Україні спостерігається стала тенденція до збільшення кількості ВІЛ/СНІД-інфікованих осіб (Рис. 1).

Рис. 1. Статистика ВІЛ/СНІД серед населення України за 2010-2020 роки. Джерело: створено автором на підставі інформації з джерел [2, с. 39]. 

Пригнічує ситуацію той факт, що за даними Національного звіту в рамках Глобального моніторингу зі СНІДу (GAM 2021) аж 31 % з усіх інфікованих не знають про свій діагноз [3], що зумовлює значний приріст поширення ВІЛ-інфекції серед населення [4]. Це, в свою чергу, призвело до того, що згідно останніх даних, наданих Державною службою статистики України, кількість померлих за причиною хвороби, зумовленої вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) смерті лише тільки у січні-листопаді 2021 року становить аж 2026 зареєстрованих випадків [5]. І, як наголошують Н. Левчук та П. Шевчук, смертність від СНІДу в Україні, на превеликий жаль, має тенденцію до збільшення [6, с. 39].

Наведені статистичні дані зумовлюють низьке положення України в численних світових рейтингах, створених міжнародними організаціями. Так, у міжнародному звіті «The World Factbook» Україна посідає: 24 місце зі 144 за кількістю людей, що проживають з ВІЛ/СНІД [7]; 45 місце зі 133 за кількістю дорослого населення (15-49 років), інфікованих ВІЛ/СНІД [8]; 35 місце зі 59 за кількістю померлих від ВІЛ/СНІДу за рік [9]. При цьому, у звіті ВООЗ «HIV/AIDS surveillance in Europe 2021 - 2020 data» вказано, що Україна має найбільший рівень захворюваності на ВІЛ у Європі (окрім, європейської частини Росії) [10, с. 23]. Між поширенням ВІЛ та загальним благополуччям країни прослідковується пряма кореляція. Так, Ш. Рой вказує, що поширення ВІЛ- інфекції серед населення першочергово провокує зменшення людського капіталу, тим самим впливаючи на економічне зростання країни [11]. Загалом, наявність ВІЛ-інфекції негативно впливає на якість життя людини як в біологічному, так і соціологічному аспектах [12]. Відповідно, поширення ВІЛ-інфекції носить деструктивний характер для населення України в цілому.

Отже, опираючись на статистичні дані, експертні оцінки та академічні джерела, ми можемо дійти висновку, що стан поширення ВІЛ-інфекції'/СНІДу в Україні є вкрай критичним. Враховуючи значний рівень розповсюдження цієї інфекції, а також специфіку життя ВІЛ/СНІД-інфікованих осіб, державна влада активно реалізує спеціальну правову політику щодо їх всебічної підтримки.

Так, Департамент психічного здоров'я та токсикоманії ВООЗ розробив спеціальну анкету оцінки якості життя людей, що живуть з ВІЛ - «WHOQOL-HIV BREF» [13]. А, Н. Нобе та інші, використовуючи її у своєму дослідженні, виявили, що якість життя людей з ВІЛ напряму залежить від вектору державної політики її країни [14]. Тобто, чим більше держава, за допомогою правових інструментів, допомагає в адаптації таких людей, тим більша загальна якість їхнього життя загалом. Фактично, спеціалізована державна політика у сфері протидії поширенню ВІЛ-інфекції'/СНІДу передбачає запровадження відповідного контролю з боку держави. Таким чином, ВІЛ/СНІД- інфіковані особи мають свої, обумовлені станом здоров'я, обов'язки та права, що становлять їх правовий статус.

Першочергово варто зазначити, що основні теоретико-правові аспекти правового статусу ВІЛ/СНІД-інфікованих осіб в Україні визначені в численних нормативних актах національного законодавства. За критерієм суб'єкта, пропонуємо класифікувати їх на акти щодо визначення правового статусу ВІЛ/СНІД-інфікованих та спеціальних медичних фахівців (Таблиця 1).

Таблиця 1 - Керівні документи щодо протидії епідемії ВІЛ/СНІДУ в Україні

Джерело: створено авторами на підставі актів чинного законодавства України.

Так, згідно статті 14 ЗУ «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» від 12.12.1991 року, № 1972-XII, люди, що проживають з ВІЛ чи СНІД, користуються всіма правами та свободами, передбаченими Конституцією та законами України, іншими нормативно-правовими актами України [15; 16]. Вдало зазначає К. Тодоріка: «люди, які живуть з ВІЛ, є індивідуальними суб'єктами права соціального забезпечення, а передбачені галузевим законодавством права спрямовуються на конкретну особу, яка зазнала несприятливих наслідків, зумовлених її ВІЛ- позитивним статусом» [17, с. 506]. Таким чином, аналізуючи норми чинного законодавства, ми можемо виділити специфічні права ВІЛ-інфікованих осіб: право на медичну допомогу, релевантну стану їхнього здоров'я, безоплатне забезпечення антиретровірусними препаратами та лікарськими засобами для лікування опортуністичних інфекцій, право на конфіденційність, право на інформацію про послуги із забезпечення необхідної їм психологічної, соціальної та правової підтримки і на відповідне соціальне обслуговування тощо [15]. Серед обов'язків ВІЛ-інфікованих законодавець виділяє наступні: вживати заходів для запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, запропонованих органами охорони здоров'я; повідомляти осіб, які були їхніми партнерами до виявлення факту інфікування, про можливість їх зараження; відмовитися від донорства крові, її компонентів, інших біологічних рідин, клітин, органів і тканин для їх використання у медичній практиці [15].

Наявність статусу ВІЛ/СНІД-інфікованого проявляється у визнанні та нормативному закріплені на міжнародному та національному рівнях її особливого правового становища, зумовленого гарантуванням для неї додаткових прав, обов'язків, заходів соціально- забезпечувального характеру, можливості захистити свої права в судовому порядку. Фактично, ВІЛ/СНІД-інфіковані особи мають такі ж права, як і звичайні громадяни України, однак, варто зауважити, що, виходячи з особливості стану здоров'я, реалізація конкретних, забезпечених Конституцією України прав та свобод, є проблематичною. До таких належить право на освіту.

Як, зазначалося раніше, стаття 14 ЗУ «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» визначає, що ВІЛ-інфіковані особи мають такі ж права, як і будь-які громадяни України. Так, статтею 53 Конституції України визначено виключне право на освіту для кожної людини [16]. Однак, на превеликий жаль, практична реалізація права на освіту для ВІЛ/СНІД-інфікованих осіб на сьогодні є досить проблематичною.

Перш за все, варто вказати, що за даними Національного звіту України про досягнутий прогрес у здійсненні глобальних заходів у відповідь на СНІД у 2016-2020 роках (GAM) відсоток жінок та чоловіків віком 15-49 років, які вказали на дискримінацію (серофобію) по відношенню до людей, які живуть з ВІЛ становить аж 66,6 % [3]. Проблема розкриття статусу інфікованого також має великий вплив на навчання дитини і взагалі на можливість отримання вищої освіти [18, с. 15]. Відтак, в Україні реалізується освітня політика інклюзивної освіти для осіб з особливими потребами. Але, за даними МОН, мережа спеціальних закладів загальної середньої освіти у 2021/2022 н. р. становить лише 310 закладів [19], ситуація з доступністю інклюзивної освіти в ЗВО є куди гіршою [20]. Ключові положення такої політики визначені в Порядку організації інклюзивного навчання у закладах вищої освіти від 10.07.2019 року, Порядку організації інклюзивного навчання у закладах загальної середньої освіти від 15.09.2021 року та Порядку організації інклюзивного навчання у закладах професійної (професійно-технічної) освіти від 10.07.2019 року.

Таким чином, з метою організації інклюзивного навчання наказом керівника в межах існуючої штатної чисельності створюється: у ЗПТО -- команда психолого-педагогічного супроводу [21]; у ЗВО -- спеціальний навчально-реабілітаційний підрозділ або група психолого-педагогічного супроводу [22]; у ЗЗСО - асистент викладача чи учня [23].

Однак, науковці виділяють ряд недоліків чинної системи інклюзивної освіти в Україні, а саме: недосконалість законодавства у галузі освіти, що зумовлює відсутність механізмів розвитку та фінансування системи інклюзивного навчання [26]; недостатнє матеріально-технічне закладів (відсутність спеціального допоміжного навчального обладнання [27, с. 50], спеціально розроблених навчальних методик та програм інклюзивного навчання, недостатня чисельність спеціально підготовлених фахівців для роботи з інвалідами); непристосованість будівель навчальних закладів; недостатня психологічна готовність учнів та вчителів до спільного навчання із особами з особливими потребами [24]; слабка підготовка педагогічних кадрів [25, с. 636]. Стосовно забезпечення інклюзивного навчання для ВІЛ/СНІД-інфікованих осіб, то, станом на сьогодні, як влучно зазначає О. Колодочка, держава є лише «вторинним» суб'єктом подібних ініціатив [28, с. 80].

Більше того, державна політика покладена на забезпечення так званої «індивідуальної» освіти для дітей з особливими потребами за рахунок застосування технології дистанційного навчання [29; 30]. Однак, як влучно зазначають G. Yazcayir та Н. Gurgur, дистанційне навчання, особливо у період пандемії COVID-19, лише відділяє таких осіб від всіх інших, і, тим самим, пригнічує їх емоційний стан показуючи, що вони «не такі як всі» [31]. Ми погоджуємося з науковцями, що підтримують аналогічну позицію та виділяємо таким чином сталу тенденцію інклюзивної освіти в зарубіжній науковій думці - максимальне пристосування осіб з особливими потребами до навчання у «традиційних» навчальних закладах. Адже, на нашу думку, а також виходячи численних трансдисциплінарних досліджень, діти та дорослі з особливими потребами нічим не відрізняються від інших і тому найбільш раціональним кроком буде запровадження політики адаптаційної інклюзії в освіті. Так, люди, що живуть з ВІЛ чи СНІД, у разі постійного лікування високоактивною антиретровірусною терапією, можуть вільно навчатися з іншими. При цьому, якщо через ускладнення від ВІЛу, у особи проявилися органічні ураження органів, що спровокували ускладнення та інші хронічні хвороби (наприклад, цукровий діабет) [35]. Відповідно, постає питання щодо виділення спеціальних умов для таких людей. Але, наголошуємо, що запровадження спеціальних умов (наприклад, спеціальне приміщення на базі навчального корпусу) повинно бути створене не особисто для людей з особливими потребами, а для усіх часників навчального процесу взагалі. Таким чином, ми створемо усі умови задля інтуїтивної адаптації людей з особливими потребами до навчання з іншими та не будемо при цьому наголошувати на їх «особливостях», чим тільки нівелюємо вірогідність серофобії чи самодискримінації.

Відповідно, постає питання щодо виділення специфічних особливостей ВІЛ/СНІД- інфікованих осіб в рамках забезпечення їм повноцінного навчання. Так, дослідження свідчать, що ВІЛ-інфекція як прямо, так і опосередковано провокує розвиток психічних відхилень, що є наслідком реагування на хворобу [32]. Були проведені наукові роботи, що підтвердили мультифакторну природу антивітальних тенденцій у поведінці ВІЛ-інфікованих [33]. Отже, як влучно зазначають К. Юрко, І. Лантух, Н. Меркулова, А. Лєсна; «Лікування хворих на ВІЛ/СНІД залишається складною медико-психологічною проблемою. Кваліфікована психологічна допомога потрібна на кожному етапі» [34, с. 41]. Також, заклади освіти повинні створити усі необхідних умови задля постійного, повного, зручного та конфіденційного застосування високоактивної антиретровірусної терапії інфікованим під час навчального процесу.

Висновки

Отже, опираючись на статистичні дані та соціологічні дослідження, ми можемо дійти однозначного факту, що стан поширення ВІЛ-інфекції'/СНІДУ в Україні є вкрай фатальним. Відповідно до цього, державна влада починає активно реалізувати спеціальну правову політику щодо протидії поширенню ВІЛ-інфекції, що передбачає видання відповідних нормативно-правових актів, завданням яких є окреслення ключових інструментів та стандартів протидії поширенню ВІЛу серед населення та визначення спеціального правового статусу ВІЛ/СНІД-інфікованих осіб. Законодавчо визначено, що ВІЛ/СНІД-інфіковані особи мають такі ж права, як і всі інші громадяни України. Так, формально, право на освіту забезпечене ВІЛ/СНІД-інфікованим особам майже в повній мірі. Однак, виходячи зі статистичних даних щодо ступеню реалізації інклюзивної освіти в Україні та рівня дискримінації ВІЛ/СНІД-інфікованих, ми можемо стверджувати, що на практиці інклюзивна освіта майже не реалізована. При цьому, прослідковується стала тенденція щодо введення адаптаційної інклюзії у сфері освіти, що передбачає максимальне пристосування осіб з особливими потребами до участі в навчальному процесі разом із іншими. Більш детальна наукова розробка цього питання є предметом для подальших досліджень.

Список використаних джерел

1. Chin Long Chiang. Statistical Methods of Analysis. 2003. 656 р. DOI: https://doi.org/10.1142/5224.

2. Національна оцінка ситуації ВІЛ/СНІД в Україні станом на початок 2021 року. Грабовий С.Л., Кузін І.В., Матюшкіна К.О., Марциновська В.О., Антоненко Ж.В. - Київ ДУ «Центр громадського здоров'я МОЗ України», 2021. 56 с.

3. Значення показників Національного звіту України про досягнутий прогрес у здійсненні глобальних заходів у відповідь на СНІД у 2016-2020 роках (GAM). Центр громадського здоров'я Міністерства охорони здоров'я України. URL: https://www.phc.org.ua/sites/default/files/users/user90/Indicators_GAM_2016_2020_fin.doc x.

4. Україна є лідером серед країн Європи із поширення ВІЛ-інфекції - МОЗ. Укрінформ. 2018. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2589540-ukraina-e-liderom-sered- krain-evropi-iz-posirenna-vilinfekcii-moz.html.

5. Кількість померлих за причинами смерті у січні-листопаді 2021 року. Державна служба статистики України. 2022. URL:http://database.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/news/op_died.asp.

6. Левчук Н., Шевчук П. Структура смертності населення за причинами смерті у метрополісах України. Демографія та соціальна економіка, № 46(4). 2021. С. 3859. DOI: https://doi.org/10.15407/dse2021.04.038.

7. Country Comparisons - HIV/AIDS - people living with HIV/AIDS. The World Factbook.URL: https://www.cia.gov/the-world-factbook/field/hiv-aids-people-living-with-hiv-aids/country-comparison (дата звернення: 21.01.2022).

8. Country Comparisons - HIV/AIDS - adult prevalence rate. The World Factbook. URL: https://www.cia.gov/the-world-factbook/field/hiv-aids-adult-prevalence-rate/country- comparison (дата звернення: 21.01.2022).

9. Country Comparisons - HIV/AIDS - deaths. The World Factbook. URL: https://www.cia.gov/the-world-factbook/field/hiv-aids-deaths/country-comparison (дата звернення: 21.01.2022).

10. European Centre for Disease Prevention and Control/WHO Regional Office for Europe. HIV/AIDS surveillance in Europe 2021 - 2020 data. Stockholm: ECDC; 2021. URL: https://www.ecdc.europa.eu/sites/default/files/documents/2021-Annual_HIV_Report_0.pdf.

11. Roy S. The effects of HIV/AIDS on economic growth and human capitals: a panel study evidence from Asian countries. AIDS care, № 26(12). 2014. Рр. 1568-1575. URL https://doi.org/10.1080/09540121.2014.923812.

12. Reinado C., Blasco Hernandez T. HIV Infection -- A Sociological Approach to the Prevention of the HIV Pandemic, Trends in Basic and Therapeutic Options in HIV Infection - Towards a Functional Cure, Ibeh Bartholomew Okechukwu, IntechOpen, DOI: 10.5772/60929. URL: https://www.intechopen.com/chapters/4860413.

13. WHOQOL-HIV BREF. Mental Health: Evidence And Research Department Of Mental Health And Substance Dependence World Health Organization. 5 р. URL: https://www.who.int/mental_health/publications/whoqol_hiv_bref.pdf.

14. Nobre N., Pereira M., Sutinen J., Canavarro M. C., Sintonen H., Roine R. P. Quality of life of people living with HIV/AIDS: a cross-country comparison study of Finland and Portugal. AIDS care, № 28(7). 2016. Рр. 873-877. DOI:https://doi.org/10.1080/09540121.2016.1147016.

15. Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ: Закон України від 12.12.1991 року. № 1972-XII. Дата оновлення: 05.12.2012. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1972-12#Text (дата звернення: 23.01.2022).

16. Конституція України: Конституція від 28.06.1996 року. № 254к/96-ВР. Дата оновлення: 01.01.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96- %D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 23.01.2022).

17. Тодоріка К. В. Підстава здійснення соціального захисту людей, які живуть з ВІЛ. Наука та суспільне життя України в епоху глобальних викликів людства у цифрову еру (з нагоди 30-річчя проголошення незалежності України та 25-річчя прийняття Конституції України): у 2 т. : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, 21 трав. 2021 р.). 2021. С. 506-509.

18. Формування толерантного ставлення до дітей, яких торкнулася проблема ВІЛ/СНІДу: особливості підготовки волонтерів / Гусак Н., Дмитришина Н., Довбах Г., Жарук І., Зінченко А., Матіяш О., Назарук В., Панфілова О., Романова Н. Київ: МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2011. 128 с.

19. Статистичні дані (інклюзивна освіта). Міністерство освіти і науки України. 2022. URL: https://mon.gov.ua/ua/osvita/inklyuzivne-navchannya/statistichni-dani.

20. Шевчук Г. Й. Проблеми доступності вищої освіти для осіб з особливими потребами в Україні. Молодий вчений. 2018. № 1(2). С. 834-838.

21. Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у закладах професійної (професійно-технічної) освіти: Порядок від 10.07.2019 року. № 636. Дата оновлення: 28.07.2021. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/636-2019-%D0%BF#Text (дата звернення: 23.01.2022).

22. Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у закладах вищої освіти: Порядок від 10.07.2019 року. № 635. Дата оновлення: 28.07.2021. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/635-2019-%D0%BF#n8 (дата звернення: 21.01.2022).

23. Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у закладах загальної середньої освіти: Програма від 15.09.2021 року. № 957. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/957-2021-%D0%BF#Text (дата звернення: 23.01.2022).

24. Садова І. Інклюзивна освіта для дітей з особливими освітніми потребами в умовах сучасної початкової школи. Молодь і ринок. Щомісячний науковопедагогічний журнал. №9 (128). 2017. С. 77-82.

25. Іноземцева С. В. Актуальні проблеми інтегративної та інклюзивної освіти дітей та молоді з особливими потребами. Педагогіка здоров'я : зб. наук. пр. VІ Всеукр. наук.- практ. конф. / ХНПУ ім. Г. С. Сковороди ; за заг. ред. акад. І. Ф. Прокопенка. Харків : ХНПУ, 2016. С. 633-637.

26. Козак М. Я., Фаласенді Т. М. Нормативно-правове забезпечення інклюзивної освіти в Україні. Імідж сучасного педагога. 2015. № 3. С. 40-43.

27. Ілляшенко Т. Д. Поєднання інклюзивного і спеціального навчання в освіті дітей із затримкою психічного розвитку. Стан та перспективи розвитку педагогіки та психології в Україні та світі: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, Україна, 3-4 вересня 2021 року), м. Київ, Україна, 2021. С. 50-54.

28. Колодочка О.Є Адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення права на освіту дітей хворих на ВІЛ/СНІД в Україні. Вісник Південного регіонального центру Національної академії правових наук України, № 15. 2018. С. 76-81.

29. Братишко Т. А. Організація дистанційного навчання учнів з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивної освіти. Педагогіка формування творчої особистості у вищіх і загальноосвітній школах, № 70. 2020. С. 51-55.

30. Електротехніка і електроніка для інтерактивного, зокрема, інклюзивного вивчення : навчальний посібник / Ю. Я. Бобало, П. Г. Стахів, Н. Б. Шаховська, О. Є. Гамола, І. І. Васильчишин ; за заг. ред. проф. Ю. Я. Бобала. Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2019. 100 с.

31. Yazcayir G., Gurgur H. Students with Special Needs іп Digital Classrooms during the COVID-19 Pandemic in Turkey. Pedagogical Research, № 6(1). 2021. DOI: https://doi.org/10.29333/pr/9356.

32. Webel А., Higgins Р. The relationship between social roles and self-management behavior in women living with HIV/AIDS. Women's Health Issues. 2016. Vol. 22, N 1. Р. 27-33.

33. Bengtson A., Pence В., Mimiaga М. Depressive Symptoms and Engagement in Human Immunodeficiency Virus Care Following Antiretroviral Therapy Initiation. Clin. Infect. Dis. 2019, Vol. 18, N 3. Р. 475-481.

34. Юрко К. В., Лантух І. В., Меркулова Н. Ф., Лєсна А. С. Значення психологічної допомоги для соціальної адаптації віл-інфікованих хворих. Інфекційні хвороби, № 2. 2021. С. 38-43.

35. Шевченко О. С., Петренко В.І., Тодоріко Л.Д., Погорєлова О.О. Ускладнення ВІЛ- інфекції. Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція, № 2. 2019. DOI: https://doi.org/10.30978/TB2019-2-85.

Размещено на Allbest.ru