Інноваційні інструменти розвитку професійно-технічної освіти в системі державної політики регулювання міграційної активності молоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІННОВАЦІЙНІ ІНСТРУМЕНТИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНО- ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ РЕГУЛЮВАННЯ МІГРАЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДІ

Васильців Т.Г.

доктор економічних наук, професор, завідувач відділу проблем соціально-гуманітарного розвитку регіонів ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М.І. Долішнього НАН України»

Мульска О.П.

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник відділу проблем соціально-гуманітарного розвитку регіонів ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М.І. Долішнього НАН України»

Анотація

міграційний молодь економіка інструментарій

У статті визначено актуальність формування та реалізації державної політики регулювання міграційної активності молоді України в сучасних умовах, у тому числі зі застосуванням такого інструментарію, як якісна система професійно-технічної підготовки. Визначено системно-критичні ризики та загрози міграції молоді для економічної безпеки національної економіки України. Ідентифіковано виклики формування превентивної державної політики регулювання міграції молоді в Україні. Оцінено прогностичні масштаби міграції молоді в Україні. Обґрунтовано низку інструментів державної політики удосконалення системи функціонування закладів професійно-технічної освіти, зокрема спрямованих на зміцнення їх конкурентоспроможності, інституційної спроможності, а також привабливості для навчання і здобуття знань молодими людьми в Україні. Визначені інструменти мають характер інноваційних, так як передбачають нові підходи щодо колективно-договірного управління розвитком системи професійно-технічної освіти в Україні.

Ключові слова: освіта; професійно-технічні заклади; колективно-договірне управління; міграція молоді; ризики та загрози.

Annotation

The article identifies the relevance of the formation and implementation of state policy to regulate the migration activity of young people in Ukraine in current conditions, including using such tools as a quality system of vocational training. Firstly, we determined system-critical risks and threats of youth migration for the economic security of the national economy of Ukraine. Then, we identified the challenges of forming a preventive state policy to regulate youth migration in Ukraine. Finally, we estimated the prognostic scale of youth migration in Ukraine.

We analysed several instruments of state policy to improve the functioning of vocational education institutions, mainly aimed at strengthening their competitiveness, institutional capacity, and the attractiveness for learning and knowledge acquisition by young people in Ukraine. The identified tools are innovative, as they provide new approaches to collective management of the development of vocational education in Ukraine.

The applied significance of the research results is to determine the tools and means of state policy for the development of vocational education institutions, in particular the application of a collective bargaining approach to managing their functioning and development, reconciling the interests of all key stakeholders. We established that the tools of state regulation are important to form and implement in the following areas: the creation of Supervisory Boards (other forms of collective bargaining approach to management) in vocational education institutions; development of institutional support of dual systems of professional training; improving the institute of educational inclusion; institutionalisation of conditions for the formation of smart vocational education.

The scientific novelty of the research results lies in three aspects. First, a methodological approach to scenario forecasting of youth migration from Ukraine has been developed and tested. Second, the causal links (of a qualitative nature) between the quality of the vocational training system and the intensity of youth migration have been identified. Third, measures have been developed, which are simultaneously aimed at a dual approach to solving two problems: (1) the development of vocational education and (2) curbing youth migration as a source of loss of the country's intellectual and personnel and significant labour potential.

Key words: education, vocational and technical institutions, collective bargaining, youth migration, risks and threats.

Вступ

Глобалізація світової економіки та спричинені нею інтеграційні процеси відкривають простір не лише для розвитку нових форм економічної взаємодії між країнами, але й розширюють перспективи реалізації і розвитку потенціалу економічно активного населення, зокрема молоді, надають можливості для віртуальної зайнятості, вільного вибору місця праці й освіти практично в будь-якому регіоні чи країни світу. Інтенсифікація просторової мобільності молоді, активізація процесів трудової міграції висококваліфікованих кадрів, а також інтенсифікація інтелектуальної міграції визначаються і відкритістю національної економіки, запровадженням безвізового режиму, поступовою лібералізацією політики зовнішньої міграції.

Проблема відтоку мізків - феномен, який зустрічається у всіх країнах світу, але залишається викликом для держав, які розвиваються, у т.ч. для України, для якої низькі темпи зростання національної економіки одночасно є причиною і наслідком значної за обсягами міграції молоді, що веде до послаблення інтелектуально-кадрової безпеки держави. Відтак, міграція висококваліфікованих кадрів і молоді, як найбільш креативного прошарку економічно активного населення, впливає на забезпечення інноваційного розвитку, технологічного прогресу та конкурентоспроможності національної економіки.

Як потужним стримуючим міграцію молоді чинником, так і одночасно не менш актуальною детермінантою формування інтелектуально-кадрового та трудового ресурсу розвитку національної економіки України, міг би стати розвиток вітчизняної системи професійно-технічної освіти - комплексу педагогічних і організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння молодими людьми знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Однак, на сьогодні вплив цього чинника як у першому, так і в другому аспектах недостатній. З року в рік знижується попит на навчання у закладах професійної (професійно- технічної) освіти, а їх завершення стає все менш ймовірною умовою подальшого працевлаштування за фахом з рівнем оплати та умовами праці, які відповідають сучасним запитам молодої людини; поглиблюється дисбаланс між вимогами ринку праці, нових, сучасних робітничих робочих місць та тими знаннями і компетентностями, які отримують випускники багатьох вітчизняних закладів професійної (професійно-технічної) освіти.

За таких обставин істотно актуалізувалася потреба у розвитку та ефективізації діяльності закладів професійної (професійно-технічної) освіти України, особливо на більш інноваційних засадах зі застосуванням інструментів колективно-договірного підходу до управління їх функціонуванням й розвитком.

Проблематиці загального управління розвитком закладів професійної (професійно-технічної) освіти в Україні та за кордоном присвячено достатньо багато уваги у дослідженнях Н. Величко [1,с.154-159], Н. Шульги [9,с.140-143] та інших вітчизняних дослідників. Аспекти фінансово- ресурсної, зокрема приватно-публічної фінансово-інвестиційної підтримки, матеріально-технічної бази та загального розвитку вітчизняних закладів професійної (професійно-технічної) освіти, аналізуються у публікаціях В. Горячука [2,с.34-39], А. Соколовської [5,с.8-21], Г. Терещенка, О. Чернюка [7,с.119-130] та інших вчених. Пошук як ключових проблем функціонування, так і шляхів та засобів зростання ефективності основної і суміжних видів діяльності закладів професійно- технічної освіти достатньо глибоко проаналізовані, висвітлені та розриті у публікаціях В. Кременя [3,с.5-14], І. Сторонянської, Л. Беновської [6,с.51-60], Т. Шестаковської [8] та інших науковців. Взаємозв'язки, чинники і причини, а також інструментарій державної політики їх взаємного регулювання є предметом наукових пошуків фахівців ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М.І. Долішнього НАН України» [4;10].

Однак, не зважаючи на значну кількість публікацій як з проблематики функціонування й розвитку системи професійно-технічної освіти, так і регулювання міграції молоді, зокрема освітньої, більшість напрацювань в цій сфері не передбачають визначення спільних шляхів вирішення нагальних проблем, іншими словами узгодження згаданих векторів державної політики, а також застосування інноваційних колективних підходів до принципової зміни поглядів на систему підготовки молодих робітничих кадрів. З огляду на зазначене, питання обґрунтування інноваційних інструментів розвитку професійно-технічної освіти в системі державної політики регулювання міграційної активності молоді України набирає нової ваги та актуальності.

Метою статті є обґрунтування інноваційних інструментів розвитку професійно-технічної освіти в системі державної політики регулювання міграційної активності молоді в Україні.

Результати

За результатами соціологічного дослідження відділу проблем соціально-гуманітарного розвитку регіонів ДУ “Інститут регіональних досліджень імені М.І. Долішнього НАН України”, проведеного у вересні-жовтні 2019 р. на предмет визначення міграційної готовності студентської та учнівської молоді на прикладі Карпатського регіону України, ідентифіковано високий рівень позитивних аспірацій щодо працевлаштування, здобуття освіти та постійного місця проживання за кордоном. Загалом, було опитано понад 1,2 тис. осіб - випускників закладів вищої освіти, професійно-технічної освіти та загальної середньої освіти.

Високий рівень оплати праці, на думку 83 % респондентів, є основним чинником, що зміг би втримати молодь Карпатського регіону та України загалом від зовнішньої еміграції (рис. 1). Однак, відсутність належних умов для забезпечення розвитку національного та регіональних ринків праці, низький рівень ефективності реформування сфери зайнятості, у т.ч. віртуальної і неформальної, збільшують рівень міграційних аспірацій серед молоді та висококваліфікованих кадрів. Економічна рецесія, низькі темпи проведення структурних реформ, регрес високотехнологічних галузей економіки ведуть до посилення міграції молоді особливо тих, які задіяні в інноваційно- технологічній діяльності або у сфері R&D. Відповідно для 50,8 % студентської молоді стабілізація політичної і соціально-економічної ситуації стали б стримуючими чинниками від як виїзду за кордон на предмет пошуку високооплачуваного робочого місця, так і можливостей реалізації потенціалу.

Рис. 1. Виклики формування превентивної державної політики регулювання міграції молоді в Україні

Примітка: у фокусі чинників, що могли б втримати молодь Карпатського регіону України від виїзду за кордон, % респондентів регіону загалом

Джерело: побудовано на основі результатів соціологічного дослідження ДУ “Інститут регіональних досліджень імені М. І. Долішнього НАН України” [4, с.27]

За результатами соціологічного опитування значна частка студентської молоді ЗВО (31,1 %) після закінчення навчання мають намір створити власну справу, відповідно 32,3 % респондентів зазначили, що сприятливі умови ведення бізнесу є мотивуючим чинником реверсних міграційних аспірацій і індикатором формування pull-середовища стримування міграції молоді в Україні. Натомість, сучасна ірраціональна система оподаткування в Україні не сприяє пожвавленню підприємницької діяльності та створенню нових суб'єктів бізнесу. Україна у недостатній мірі стимулює економічну активність молоді, зокрема відсутня практика створення фондів співфінансування витрат зі здобуття освіти, відкриття малого бізнесу, впровадження фінансово- інвестиційних стимулів щодо залучення міграційного капіталу до підприємницької діяльності.

Відтак, основними причинами інтенсифікації міграції молоді у проекції критичних “gaps” державної політики регулювання міграційних процесів в Україні є несформованість єдиної цілісної системи інституційно-організаційного забезпечення планування і програмування міграційної політики, державної політики активізації економічної активності молоді, а також відсутність повноцінної ефективної організаційної системи регулювання міграційних процесів. Несформований регіональний моніторинг й інформаційно-аналітичне забезпечення обліку обсягів і структурно- динамічних характеристик міграції молоді, зокрема у розрізі освітньо-кваліфікаційних характеристик, не сприяють розробці ефективних інструментів стримування міграції молоді. Недостатній рівень співпраці та координації діяльності освітньо-наукових установ і бізнесу веде до відсутності спільних міждержавних, освітніх, суб'єктів науково-дослідних і бізнес-проектів, що одночасно з відсутністю достатніх стимулів для економічної активності молоді, посилює соціально-економічні чинники мотивації до зовнішньої міграції і посилює готовність молоді до виїзду за кордон на постійне місце проживання.

В умовах розвитку глобалізаційних процесів і посиленої конвергенції економічних і соціальних систем, національних освітньо-наукових сфер, ринків праці, дифузії діджиталізації у всі сфери суспільного життя зовнішня міграція молоді трактується як системний процес із визначеними позитивними та негативними наслідками як для країни донора, так і для країни реципієнта. Нерегульована інтенсифікація зовнішніх міграційних потоків молоді з України призводить до зростання ризикогенності у сфері забезпечення інтелектуально-трудового потенціалу територій, втрати значних обсягів прошарку креативного та інтелектуального населення, загострення проблем демографічного відтворення, зменшення кількості осіб у репродуктивному й економічно активному віці, нівелювання ролі сім'ї, посилення структурних дисбалансів на національному та регіональному ринках праці, а також диспропорцій у сфері освіти, науки й інновацій.

Інструменти регулювання міграції молоді та збереження інтелектуально-кадрового потенціалу Україні повинні бути орієнтовані на зменшення рівня позитивних міграційних аспірацій студентської й учнівської молоді, вирішення проблем працевлаштування і низького рівня оплати праці, зменшення масштабів освітніх міграційних процесів із метою стаціонарної міграції. Засоби державної політики регулювання міграційних процесів у частині стримування міграції молоді повинні бути орієнтовані на мінімізацію впливу push-чинників середовища міграції, що посилює міграційну активність молоді, а також створення високих конкурентних переваг регіональних освітніх систем і сфери наукових розробок.

Натомість, покращення соціально-економічного середовища дозволить стримувати міграцію молоді, висококваліфікованих кадрів і трудову міграцію зокрема. За прогностичними оцінками згідно оптимістичного сценарію масштаби еміграції молоді за умови, що Україна забезпечить стале зростання індикаторів соціального-економічного розвитку, будуть зменшуватися, однак, темпи скорочення зовнішньої міграції будуть незначні. Відтак, соціально-економічне середовище є ключовим push-фактором міграції молоді, але його покращення неоднозначно виступає чинником реверсних міграційних аспірацій або стримування молоді від виїзду за кордон. Ймовірно, що для зменшення масштабів зовнішньої міграції молоді значну вагову значущість має суспільно- політична стабільність і сприятливі умови для власного навчання, розвитку й професійного саморозвитку.

Таким чином, актуалізувалося завдання, з одного боку, стимулювання подальшого розвитку й підвищення ефективності функціонування вітчизняних закладів професійно-технічної освіти, а, з іншого, - забезпечення виступу їх діяльності чинником задіяння молоді до навчання в Україні на противагу освітній чи іншим видам міграції за кордон.

Очевидно, що таке завдання не з легких, його складно реалізувати у короткостроковій перспективі та підхід до політики його реалізації має бути системно-стратегічним, включно зі зближенням інтересів усіх зацікавлених сторін (представників адміністрації закладів освіти, роботодавців, громадськості, самих учнів), повноцінною інклюзією системи освіти до тенденцій нових підходів відносно розвитку регіональних економік (стратегічно важливо аби це було на засадах нових прогресивних практик Індустрії 4.0, цифрової трансформації, становлення середовища цифрового суспільства тощо), покращенням системи доступності професійно-технічної освіти та її ролі у становлення фахівців, на які існує стійкий попит на ринку праці, а робочі місця характеризуються як конкурентоспроможні.

Відповідну концептуальну структуру формування політики інноваційного розвитку закладів професійно-технічної освіти в Україні наведено на рис. 2. Власне, в її основі - стратегічний характер щодо принципового зміни підходу до розвитку закладів професійно-технічної освіти - з адаптації до існуючих умов функціонування регіональних та локальних соціально-економічних систем до випереджальної адаптації, ба більше - власної участі у формуванні нового середовища та нових параметрів поступу соціально-економічної системи, галузевої структури економіки та смарт- інфраструктури міст і громад; зближення та узгодження фінансово-інвестиційних й соціально- суспільних інтересів представників закладів освіти, бізнесу й громадськості; загальної цифрової трансформації системи професійно-технічної освіти та її закладів, у тому числі в руслі інклюзивності, а також покращення престижності.

Рис. 2. Концептуальна структура формування політики інноваційного розвитку закладів професійно-технічної освіти в Україні

Джерело: авторська розробка

В системі інноваційних інституційних інструментів політики розвитку вітчизняних закладів професійно-технічної освіти важливо першочергово змінити загальний підхід до управління ними. З огляду на позитивні зарубіжні практики прогресивним має стати підхід щодо створення при закладах освіти так званих наглядових рад як колегіальних консультативно-дорадчих органів управління, що утворюється для участі у вирішенні стратегічних завдань розвитку закладу професійної освіти, здійснення нагляду за його діяльністю у відповідності до мети його утворення.

Основною метою діяльності наглядових рад має стати сприяння вирішенню стратегічних завдань розвитку закладу освіти, його ефективній взаємодії з органами державної влади й місцевого самоврядування, стейкхолдерами (роботодавцями, науковою громадськістю, громадськими організаціями, іншими юридичними та фізичними особами) шляхом об'єднання інтелектуального потенціалу, залучення фінансових і матеріальних ресурсів для забезпечення покращення управління діяльністю з основних напрямів розвитку і здійснення контролю за використанням ресурсного й іншого забезпечення, а також здійснення громадського контролю за діяльністю закладу освіти.

Одразу потрібно наголосити на тому, що створення безпосередньо наглядових рад не є панацеєю. Відповідний підхід до колективно-договірного управління закладами професійно- технічної освіти може набувати й інших форм. Головне - аби реалізувалася мета їх діяльності - модернізація матеріально-технічної та техніко-технологічної бази, удосконалення систем навчання, підготовки кадрів для нових галузей смартекономіки та її інфраструктури, посилення внеску системи професійно-технічної освіти у розвиток регіональних соціо-економічних систем, забезпечення високого рівня її конкурентоспроможності.

До прикладу, це може бути дуальна система професійної підготовки, що набула свого поширення у багатьох країнах світу, зокрема у Німеччині, Австрії, Швейцарії, де до 50 % молоді відповідного курсу підготовки навчаються за дуальною системою; понад 60 % учнів постійно перебувають на практиці (навчанні) безпосередньо на великих підприємствах реального сектора економіки, а біля 70 % з них залишаються для подальшого працевлаштування; суб'єкти бізнесу Німеччини інвестують у систему професійної освіти, зокрема у межах програм дуальної освіти, близько 30 млрд євро щороку. Інституційні платформи розвитку дуальних систем професійної підготовки можуть набувати різних форм - Консультативні ради з професійної освіти (Німеччина, Австрія, Данія, Швейцарія), Об'єднання спілок роботодавців (Нідерланди), Національні й Галузеві ради з розвитку професійних вмінь і кваліфікацій (Велика Британія, Австралія), Експертні комісії за галузевими напрямами (Болгарія), Інститути професійно-технічних кваліфікацій (Іспанія) та ін.

Наступний напрям, за яким доцільно формувати й реалізувати інноваційні інструменти розвитку та ефективізації системи професійно-технічної освіти в Україні, стосується досягнення освітньої інклюзії. Передусім йдеться про формування середовища доступності кожної людини не залежно від місця проживання, інших ознак, до системи освітніх послуг за допомогою використання засобів цифрових технологій з метою вироблення м'яких навичок задля максимальної адаптації до умов сучасного ринкового середовища засобами цифровізації освіти, адаптивного навчання та консультування, персоналізації та запровадження безперервності освіти й навчання. Такі практики набули свого поширення у країнах Європейського Союзу у межах проєктів з розбудови смартміст, коли належна увага відводиться розвитку такого напряму, як розумна освіта. Йдеться про цифровізацію системи освіти та освітніх послуг, адаптивне навчання і консультування, персоналізацію освіти, розвиток практик безперервної освіти.

За ситуації, коли з-поміж стратегічних пріоритетів розвитку системи професійно-технічної освіти України належне місце відводиться реалізації її ролі й потенціалу в системі розумного розвитку міст і громад, важливо створити всі необхідні передумови й середовище безпосередньо становлення й розвитку розумної освіти загалом та професійно-технічної освіти зокрема. Іншими словами розвиток розумних міст і територій потребує відповідних кадрів. У цьому аспекті важливо вести мову про вирішення завдань цифровізації освіти та системи професійно-технічної підготовки кадрів, розвиток практик адаптивного навчання та консультування, персоналізації освіти, безперервності освіти та здобуття знань і навичок протягом життя.

Беззаперечно, що чи не найголовнішою перешкодою ефективізації функціонування та розвитку закладів професійно-технічної освіти в Україні на нині є брак належного фінансування. Відтак, важливо віднайти та впровадити ефективні інноваційні інструменти залучення достатнього фінансового, а ще краще, - інвестиційного ресурсу. Принципами тут слугують: розвиток ринку фінансового забезпечення освіти; кредитування під гарантії держави; становлення ідеології інвестування в освіту; розвиток прозорої системи приватно-публічних грантів. Інноваційним інструментом тут може стати використання такого джерела фінансування закладів професійно- технічної освіти, як ендаумент-фонди та клуби випускників.

В умовах активного розвитку процесів цифрової трансформації економіки й суспільства важливе значення має формування системи заходів забезпечення працевлаштування випускників закладів професійно-технічної освіти у секторі цифровізації та неформальної зайнятості. Йдеться про сприяння розвитку цифрової зайнятості, формування нових цифрових сегментів на ринку праці з ознаками цифрової зайнятості, цифрових соціально-трудових відносин, цифрової інфраструктури; перенесення робочих місць до інформаційного простору; укладання нетипових трудових угод на виконання цифрових робіт; використання гнучкого графіка робочого часу або графіка роботи за довірою; діджиталізацію процесу праці); зайнятість на умовах аутсорсингу та краудсорсингу, аутстаффінгу та самозайнятості у вигляді фрілансу.

Задля підсилення ефективності державної політики управління міграції молоді в Україні варто узгодити стратегічні пріоритети державного регулювання в цій сфері та забезпечення удосконалення політики зайнятості випускників закладів професійно-технічної освіти економічними інструментами державної політики, які стосуються покращення можливостей відносно стабільного та якісного працевлаштування молоді в Україні. Це:

- створення умов для легалізації секторальних ринків праці з високим рівнем неформальної зайнятості (зокрема, у будівництві, сільському господарстві, торгівлі, готельно-ресторанному бізнесі), що дозволить підвищити рівень соціальної захищеності молодих фахівців на локальному ринку праці та сформувати засади стабільної зайнятості;

- підтримка практик віддаленої, мобільної, часткової, запозиченої та інших нестандартних форм офіційної легальної зайнятості, а також розвиток посередницького сектора на ринку праці для пошуку вакансій та забезпечення зайнятістю потенційних мігрантів серед молоді на батьківщині;

- розвиток сектора креативних індустрій задля створення нових робочих місць для молоді та забезпечення гідного рівня оплати праці для висококваліфікованих молодих робітничих кадрів.

Висновки

В умовах високої та наростаючої міграційної активності молоді України та втрати за рахунок цього країною потужного прошарку інтелектуально-кадрового потенціалу інструменти регулювання міграції молоді повинні бути орієнтовані на зменшення рівня позитивних міграційних аспірацій студентської й учнівської молоді, зменшення масштабів освітніх міграційних процесів із метою стаціонарної міграції. Засоби державної політики регулювання міграційних процесів у частині стримування міграції молоді повинні бути орієнтовані на мінімізацію впливу push-чинників середовища міграції, що посилює міграційну активність молоді, а також створення високих конкурентних переваг освітніх систем. Значущу роль тут може відіграти чинник модернізації вітчизняної системи професійно-технічної освіти.

Її нова якість може стати тим потужним чинником, який стримуватиме міграцію молоді ще на рівні випускових класів закладів загальної середньої освіти та вступників у заклади вищої освіти, слугуватиме надійним соціальним ліфтом для подальшого працевлаштування на конкурентоспроможних робочих місцях з гідними умовами й оплатою праці, можливостями професійного кар'єрного зростання, зокрема у сучасних нових галузях реального сектора економіки, що будуть престижні та пов'язані з інформаційно-комунікаційними технологіями на виробництві, застосуванням методів Big Data та штучного інтелекту, Інтернет-речей тощо.

Метою політики інноваційного розвитку закладів професійно-технічної освіти в Україні має стати забезпечення належного внеску стейкхолдерів (головно представників освіти, роботодавців, профспілкових організацій, громадськості) у спільний результат у вигляді модернізації матеріально- технічної та техніко-технологічної бази, удосконалення систем навчання, підготовки кадрів для нових галузей смартекономіки та її інфраструктури, посилення внеску системи професійно-технічної освіти у розвиток регіональних соціо-економічних систем, забезпечення високого рівня її конкурентоспроможності.

Відповідний інструментарій державного регулювання важливо формувати та впроваджувати за напрямами: створення Наглядових рад (інших форм колективно-договірного підходу до управління) при закладах професійно-технічної освіти; розвиток інституційного забезпечення дуальних систем професійної підготовки; удосконалення інституту освітньої інклюзії; інституціалізація умов становлення розумної професійно-технічної освіти, покращення інституційних засад системи фінансування розвитку закладів професійно-технічної освіти, ініціювання розвитку сектора цифрової зайнятості та фрілансерства, покращення інституційного середовища забезпечення зайнятості випускників закладів професійно-технічної освіти.

Подальші наукові пошуки в аналізованій сфері мають стосуватися обґрунтування організаційно- економічних та інших засобів державної політики розвитку системи професійно-технічної освіти в Україні.

Список використаних джерел

1. Величко Н. О. Збалансування попиту і пропозиції на ринку праці у кваліфікованих робітниках шляхом моніторингу працевлаштування випускників ПТНЗ. Теорія, досвід, проблеми. 2011. № 28. С. 154-159.

2. Горячук В. Ф. Інвестиції у людський капітал та віддача від них. Економіка: реалії часу. 2012. № 1. С. 34-39. URL: https://economics.net.ua/files/archive/2012/No1/34-39.pdf.

3. Кремень В. Г. Концептуальні засади підвищення економічної ефективності освіти України в сучасних умовах. Педагогіка і психологія. 2013. № 1. С. 5-14.

4. Міграційна активність студентської та учнівської молоді Карпатського регіону України (результати соціологічного дослідження): науково-аналітичне видання за ред. д.е.н., проф. Васильціва Т. Г., д.е.н. Риндзак О. Т., к.е.н. Махонюка О. В. ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М. І. Долішнього НАН України». Львів. 2020. 60 с.

5. Соколовська А. М. Дискусійні аспекти формульного розподілу бюджетних видатків на вищу освіту в Україні. Фінанси України. 2018. № 5. С. 8-21.

6. Сторонянська І. З., Беновська Л. Я. Удосконалення освітньої мережі як напрямок підвищення ефективності видатків місцевих бюджетів Львівської області. Регіональна економіка. 2013. № 4 (70). С. 51-60. URL: http://re.gov.ua/doi/re2013.04.051 u.php.

7. Терещенко Г. М., Чернюк О. С. Розвиток ґендерно-орієнтованого бюджетування у галузі освіти України. Наукові праці НДФІ. 2018. № 1. С. 119-130.

8. Шестаковська Т. Л. Методика оцінки ефективності функціонування закладів загальної середньої освіти. Ефективна економіка. № 5. 2013. URL:http://nbuv.gov.ua/UJRN/efek 2013 5 52.

9. Шульга Н. Д. Освітня політика та управління освітою: сутність та взаємозв'язок. Інвестиції: Практика та досвід. 2014. № 22. С. 140-143.

10. Vasyltsiv T., Lupak R., Kunytska-Iliash M., Levytska O., Mulska O. Instruments of regional policy for human resources conservation by means of regulation of external youth migration of rural territories of the Carpathian region. Agricultural and Resource Economics. 2020. Vol. 6. № 3. P. 149-170.

Размещено на Allbest.ru