Теоретико-методологічні аспекти визначення парадигмального статусу класичного університету в контексті локальних та глобальних викликів сучасної епохи

Размещено на http://allbest.ru

Теоретико-методологічні аспекти визначення парадигмального статусу класичного університету в контексті локальних та глобальних викликів сучасної епохи

Павко А.І., Курило Л.Ф.

Анотація

Ключові слова: класичний університет, ідея університету, трансформація, методологічна аргументація, парадигма.

Abstract

Theoretical and methodological aspects of the paradigm status determination of classical university in the context of local and global challenges of modern era

Pavko Anatolii, Kurylo Lyudmyla

In the article on the basis of creative use of the latest socio-humanistic researches is highlighted the theoretical and methodological factors in determining the paradigmatic status of the modern classical university in the context of system rationality. It analyzes modern and retrospective methodological reflections on the search for the optimal model of the university. The author clarifies the essence of classical ideals and values of the university in modern conditions.

Key words: classical university, idea of the university, transformation, methodological argument, paradigm.

Динамічна модернізація України, трансформаційні процеси в її освітньо-науковій та культурній сферах, сучасні локальні та глобальні виклики, які все більш рельєфно постають перед світовим інтелектуальним співтовариством та цивілізованою спільнотою, все більше спонукають дослідників до системного осмислення сутності, глибинних підвалин університетських традицій, актуалізують питання методологічної аргументації пошуку його оптимальної моделі. На нашу думку, вироблення та практичне втілення моделі сучасного класичного університету має базуватись на методолого-рефлексивному усвідомленні та критичному переосмисленні сенсу університетської ідеї, її основних складових, врахуванні як історико-ретроспективного контексту, так і реалій сьогодення. Незважаючи на те, що в історичному вимірі ідея університету зазнала еволюційних змін, проте зберегла свої фундаментальні цінності, принципи, власні інтелектуальні традиції, генетичну спадкоємність та ідентичність. Все це є теоретичним підґрунтям для збереження та системного оновлення моделі класичного університету.

Різні гносеологічні аспекти пізнання ідеї університету висвітлені на сторінках наукових праць і дискурсів таких відомих зарубіжних і вітчизняних дослідників, як В. Гумбольдт, Ж. Дерріда, У. Еко, М. Квієк, Дж. Ньюмен, Х. Ортега-і-Гассет, Я. Пелікан, В. Рюег, К. Ясперс, М. Зубрицька, В. Кремінь, С. Курбатов, А. Павко, А. Філіпенко та ін. Разом з тим, в сучасних умовах досить актуальною є проблема коректного аналізу, переосмислення, а також узагальнення альтернативних підходів вчених різних історичних епох і періодів до сутнісного розуміння основних парадигм класичного університету, продукування нових концептуальних ідей у царині університетської освіти та науки.

Мета даної статті полягає в тому, щоб, спираючись на теоретичне підґрунтя, методологічну аргументацію, закладену у працях вітчизняних і зарубіжних досідників, розкрити особливості ретроспективних і сучасних парадигм наукового пошуку оптимальної моделі класичного університету.

У цьому зв'язку заслуговує на увагу метафоричне висловлювання польського дослідника М. Квієка, про те, що «майбутній силует університету якраз перебуває у процесі формування. За ним надзвичайно цікаво спостерігати; корисніше, однак,- його збагнути, а найкоротше-спробувати вплинути на нього» [1,с.291]. Апелюючи до оптимального варіанту втілення ідеї університету, М. Квієк, наприклад, вважає, що в ідеалі університет мав би стати «центром плюралістичної, багатовекторної думки, котра б дбала про ідеали цивільного суспільства» [1, с. 289]. Нагадаємо, що під поняттям університетської ідеї слід розуміти комплекс уявлень про університет як такий, про його цілі та завдання, відносини всередині університетської корпорації, а також між нею та навколишнім суспільним середовищем і державою [5,с. 9].

Однією з її особливостей, наприклад, є те, що вона не є чимось застиглим і статичним. Університетська ідея розвивається з течією часу у відповідності до нових філософських та політичних концепцій. Вона також здійснює вільний перебіг від однієї країни до іншої, адаптуючись до локальних умов і традицій певної держави. Завдяки такій адаптації університетська ідея збагачується уявленнями, які викликані місцевими умовами і таким чином розвивається. Наприклад, сучасна модель навчання в університетах Великобританії тримається на трьох китах: належному технічному та інформаційному оснащенні вищих навчальних закладів, інноваційних освітніх технологіях та відмові від пасивної системи навчання на користь активної самостійної роботи студентів [6, с. 12]. Саме неухильне дотримання столітніх освітніх традицій з поєднанням сучасних поглядів на університетське життя сприяло тому, що університети Великобританії стали лідерами світового масштабу в царині вищої освіти.

Незважаючи на те, що конституційне оформлення європейського університету як вільного об'єднання викладачів і студентів відбулося вже в середині ХІІІ ст., тобто в епоху середньовіччя, проте логічне обґрунтування університетської ідеї пов'язане з більш пізнім періодом-модерною добою. Її конституювання асоціюється з ім'ям відомого німецького вченого та державного діяча, засновника Берлінського університету Вільгельма фон Гумбольдта. Саме ним на початку ХІХ століття було започатковано системне осмислення завдань та функцій університету.

Серед теоретичних праць В. Гумбольдта, присвячених проблемам університетської освіти, особливе місце займає меморандум «Про внутрішню та зовнішню організацію вищих наукових закладів в Берліні». Написаний у 1809 році він містить розгорнуту аргументацію класичного університету як установи, що поєднує вищу освіту та науку. Цей текст, який був опублікований лише на початку ХХ століття, дозволив представникам наступних історіографічних етапів і традицій нерозривно пов'язати модель класичного університету з іменем Гумбольдта і здійснив значний вплив на різні покоління університетських вчених. На думку В. Гумбольдта, ессенціальний смисл поняття університету, його стратегічна функція як «вершини моральної культури нації», полягає в тому, щоб «опрацювати науку у найглибшому, якнайширшому сенсі слова та передати його в якості матеріалу для розумового та морального виховання, який підготовлений не з навмисними намірами, а в процесі свого здійснення» [5, с. 510-511]. На переконання німецького мислителя, основним виміром університету в його класичному розумінні «залишається наука» [5,с. 511]. Разом з тим, університет завжди тісно пов'язаний з практичним життям та потребами держави [5, с. 515]. Квінтесенцією сутності освітньо-політичної програми університету В. Гумбольдта є принцип, згідно з яким отримання знання є невіддільним від формування розуму і навіть від самої особистості.

Потрібно підкреслити, що концептуальну модель університету неодноразово намагались розробити та відповідним чином поглибити авторитетні мислителі історичного минулого. Крім наукової спадщини В. Гумбольдта, методологічним та світоглядним орієнтиром у когнітивному осмисленні університетської ідеї можуть слугувати також праці англійського вченого Дж. Ньюмена. Не випадково серед великої кількості авторів і напрямів аналізу ідеї університету американський метр інтелектуальної історії Я. Пелікан обирає за гіда - Вергілія британського автора «Ідеї університету» Джона Генрі Ньюмена [4, с.11]. Слід зазначити, що Ньюмен один з перших дав базову дефініцію університету: «Це місце, де можна навчатися загальнозначущих, універсальних знань».

Використовуючи термін «універсальні знання» Ньюмен мав на увазі підготовку вчених, які «можуть тлумачити про все, що є на цьому світі, а також за його межами...» Він розглядає універсальне знання як ідеал для світової університетської спільноти.

Намагаючись найбільш стисло і дохідливо пояснити її сутність, він чітко окреслив «первісну» функцію класичного університету в якості «школи універсальної освіти», «школи різноманітних знань» [1, с. 37]. Проте основна функція університету полягає у тому, що завдяки особистому спілкуванню він є «місцем комунікації, циркуляції думки у масштабах цілої країни» [1, с. 37]. викладач студент освіта університет

Слід зазначити, що у ХХ столітті університетська ідея стала об'єктом інтелектуальних міркувань та дискурсів таких відомих зарубіжних філософів як К.Ясперс, Х. Ортега-і-Гассет, Ж. Дерріда та ін. Праці цих вчених є знаковими, оскільки в них закладено ті фундаментальні принципи та підходи, які впродовж тривалого часу визначали критеріальні чинники ідентичності університету. Наприклад, німецький філософ-екзистенціаліст К. Ясперс у праці «Ідея університету», яку вперше було опубліковано у 1923 року, лаконічно сформулював основні завдання університету, які обумовлюють життєздатність його ідеї. На його думку, перше завдання університетської діяльності пов'язане з дослідженням, навчанням та опануванням певних професій; друге- з освітою та вихованням; третє базується на спілкуванні у царині духовно-культурного життя; четверте має стати втіленням ідеї перманентного розвитку наук [1, с. 113-114]. Проте пріоритетне завдання університетської освіти полягає в тому, щоб «вести пошук істини з допомогою науки» та «забезпечувати єдність дослідження і навчання»[1,с.114]. Розкриваючи сенс університетської ідеї, К.Ясперс підкреслює, що «університет -це водночас дослідницький і навчальний заклад, царство освіти, життя, що базується на спілкуванні, атмосфері наукового пошуку» [1,с.114]. З метою збереження та відродження ідеї класичного університету німецький дослідник вказав на доцільність окреслення« можливих шляхів оновлення університету».

Вартісними у методологічному контексті є також інтелектуальні рефлексії іспанського мислителя Хосе-Ортеги-і-Гассета стосовно історичної місії класичного університету. На його думку, сутність університетської освіти визначається двома чинниками: а) навчанням інтелектуальних професій; б) науковими дослідженнями та підготовкою майбутніх дослідників істини [1,с.73]. Слушними є також роздуми Х.Ортеги-і-Гассета над вектором, змістовним наповненням та наслідками реформ в університетському середовищі.

Відомо, що теоретики ідеї університету вживали поняття «реформа» у позитивному контексті і пов'язували з ним тенденцію до поступових змін, до динаміки розвитку університетського співтовариства. Як свідчить вітчизняний та зарубіжний досвід, університетські реформи в європейських країнах нерідко проводилися з метою запобігання скочування класичних університетів на маргінес інтелектуального життя і зниженню їх рейтингу до провінційних навчальних закладів.

З точки зору Х. Ортеги-і-Гассета, реформа університетської спільноти має на меті створення нового порядку, а тому її основним завданням аж ніяк не можна вважати усунення зловживань у вищому навчальному закладі, які мають лише побічний характер. Зокрема, Х. Ортега-і-Гассет зазначає: «Потреба в реформі виникає через одну з двох причин: або через порушення в прямому значенні цього слова, тобто через поодинокі, нечасті випадки хибного застосування добрих правил; або через те, що зловживання трапляються так часто чи й навіть постійно і стають звичайні або й схвалювані, що вже навіть не можуть називатися зловживанням. У першому випадку їх автоматично треба виправляти, у другому ж- виправляти їх буде марно, позаяк їхня частота і узвичаєність показують, що це вже не аномалії , а неминучий наслідок спотворених правил. Саме проти останніх необхідно спрямувати реформи, зокрема реформи в освіті» [1, с.68].

На переконання іспанського мислителя, в основі університетської реформи має лежати її повне узгодження з місією Університету. «Всякі зміни, коригування, виправлення цієї інституції,- підкреслює він-, які не виходять із попереднього енергійного, чіткого, достовірного перегляду питання про її місію з необхідними висновками, будуть марні, як безнадійна любов»[1,с.68]. Слушним є також застереження Х. Ортеги-і-Гассета стосовно недоцільного запозичення англійської чи німецької моделі університетів, незважаючи на їх досконалість. На його думку, ці моделі є «лише часткою самих себе, а їхня сукупна реальність-то ціла країна, яка їх створила й підтримує» [1,с.70]. Переконливими є також узагальнення відомого французького дослідника Ж. Дерріди стосовно власної місії університету. Він, зокрема, наголошує на такій важливій його рисі як закоріненість у духовно-культурній царині. Саме завдяки їй класичні університети протягом багатьох століть виробляли внутрішній імунітет щодо впливу будь- яких зовнішніх змін, незалежно від їхньої сили та масштабу. У цьому зв'язку французький мислитель зазначає: «Упродовж восьми століть суспільство називало «Університетом» таку інституцію, яка має проєкцію назовні і водночас запекло тримається своїх меж, тобто водночас є вільною і керованою.»[1, с. 11]

Ж. Дерріда також наголошує на тому, що університет від часів свого заснування мав власну місію, мету та покликання, над якими велося чимало дискусій, однак, ніколи ця місія та мета не були так прагматично вмотивовані і підпорядковані законові раціональної доцільності. На його думку, «підстава існування Університету завжди була раціональною і, що суттєво, пов'язана з причиною буття»[1, с. 244].

На думку Ж. Дерріди, натхненником та охоронцем інтелектуальної ідеї класичного університету має стати мистецтво пам'ятати, зберігати і передавати новому поколінню університетські традиції і вести постійний пошук істини, «Той двоїстий охоронець, з огляду на його обов'язок, - вказує він, - буде охороняти дивну долю Університету. А також його закони, підстави існування, істину» [1, с. 265].

Прикладом колективного осмислення історії та ідеї класичного університету з погляду сучасних концепцій та підходів є фундаментальна чотирьохтомна монографія «Історія університету в Європі», яку було опубліковано у видавництві Кембріджського університету у 1992р. На думку головного редактора цього монографічного дослідження В. Рюега, університет є «єдиною європейською інституцією, яка практично не змінювала власні фундаментальні складові, а також базову соціальну роль та функції впродовж усього історичного розвитку» [2, с. 25].

Виконуючи важливі суспільні функції для всієї європейської спільноти, він здійснив вагомий внесок у формування «європейської інтелектуальної традиції та академічної еліти, яку об'єднують спільні європейські цінності» [2, с- 29].

М. Зубрицька, наприклад, вважає, що дискурс університету пройшов різні стадії, які схематично можна було б окреслити як рух від романтизму до прагматизму [1, с.16]. Слід звернути увагу на те, що блискуча плеяда зарубіжних філософів заклала наступні домінантні принципи університетського життя:

1) органічна єдність процесу викладання та дослідження в стінах університету;

2) незалежність університету від різних форм зовнішнього тиску, визнання лише істини в її різноманітних формах та відкидання жодного з авторитетів у науковому пошуку;

3) основні університетські цінності полягають у творчій свободі викладання та дослідження, науковій етиці, проникливості думки, толерантному характеру мислення.

Ідеї, які були окреслені і належним чином обґрунтовані засновниками дискурсу про ідею університету, а також поглиблені та удосконалені їхніми послідовниками, були покладені в основу всіх стратегічно важливих міжнародних документів, які визначають ідеологію сучасного університету.

Потрібно також зважати на те, що сучасний університет зіткнувся з потужними локальними та глобальними викликами, які вимагають свого прискіпливого осмислення та ґрунтовного наукового аналізу, а також коригування напрямів діяльності університетських інституцій. Окреслимо лише деякі з них.

По-перше, це послаблення внутрішнього імунітету класичного університету. Ті моделі, які створили та обґрунтували яскраві представники європейської інтелектуальної думки за останні два століття і які пройшли випробування на практиці, вже не повною мірою відповідають вимогам сьогодення.

По-друге, ідея університету як місця передавання та поширення знань, пошуку істини та формування наукового пізнання зіткнулася з ідеєю університету як простору для бізнесу та підприємництва. Все більш помітною стає тенденція до перетворення університету в інституцію продукування прикладних знань.

По-третє, серйозним викликом для класичного розуміння ідеї університету є концепція пожиттєвої освіти. Наприклад, відомий італійський вчений, професор Болонського університету Умберто Еко рішуче спростував її, вважаючи, що неперервна чи пожиттєва освіта суперечать самій природі та сутності університету. На його метафоричне розуміння, університет є символом парадоксальної вічної юності, місцем зустрічі зрілості та молодості і духу [1, с.15].

По-четверте, надзвичайно складною і водночас важливою як для України, так і європейських країн є проблема партнерства університету та влади, феномену неопатрімоніальної політики знання з боку владних інституцій.

Одним із її негативних наслідків стало формування так званого ринку «чорних дисертацій» як в академічному, так і в університетському середовищі. Значне поширення дістала, зокрема, практика підготовки дисертаційних досліджень згідно з попереднім замовленням, яке динамічно виконують мобільні творчі колективи, до складу яких також входять, хоч як це і не прикро, авторитетні представники наукової, особливо соціогуманітарної думки. Подібні вияви в практиці університетського життя антинауковості за умови браку активної, рішучої боротьби з ними, на наше переконання, здатні серйозним чином девальвувати і позбавити перспективних тенденцій розвитку інтелектуальну ідею університету в умовах сьогодення.

По-п'яте, девальвація академічних цінностей університету на тлі жорсткого прагматичного підходу до освіти та науки породжує проблему якісних змін у його викладацькому корпусі. Ігнорування ж принципів та механізмів ротації педагогічних кадрів, своєчасного оновлення професорсько-викладацького складу може призвести до такого незадовільного стану, який, наприклад, склався у науково-педагогічному корпусі університетів наприкінці ХІХ століття. Вказуючи на це, один із сучасників тієї епохи писав: «Обраний один раз Радою професор залишається 25 років на своєму місці. Щасливий університет, щасливі студенти, якщо вибір вдалий. Але якщо він невдалий, тоді лише смерть або тяжка, невиліковна хвороба може звільнити університетську молодь від цього тягаря» [3].

Очевидним є те, що традиційні університети в умовах конкурентного середовища ХХІ століття не мають іншої альтернативи як скоригувати уявлення про свою місію та завдання, модернізувати ідею класичного університету. Однак відповісти на всі складні запитання та виклики, спробувати знайти розв'язання проблем, у полоні яких опинився університет на початку нового міленіуму, можна лише за умови ґрунтовного системного аналізу, методологічної рефлексії сутнісних засад ідеї університету, його призначення та ролі в контексті історичного досвіду та сучасності.

Отже, теоретико-методологічне визначення парадигмального статусу сучасного класичного університету має спиратись на плідні інтелектуальні міркування видатних мислителів минулого і сучасності про сутність університетської ідеї, її критичне переосмислення, на спадкоємність культурних, наукових та освітніх традицій в університетському середовищі, вітчизняний та зарубіжний досвід функціонування вищих навчальних закладів, врахування загроз та викликів глобалізованого світу. Саме класичні ідеали та цінності університету повинні стати стійкою альтернативою міцному союзові грошей та політики в сучасних умовах. На нашу думку, про це повинні завжди пам'ятати представники професорсько-викладацької корпорації, приймаючи доленосне рішення щодо визначення кандидатури ректора під час його виборів.

Список використаних джерел

1. Ідея Університету: Антологія / упор. М. Зубрицька та ін.; відп. ред. М. Зубрицька. - Л: Літопис, 2002. - 303 с.

2. Ідея університету: сучасний дискурс: монографія / Л. В. Губерський, В. Г. Кремень, С. В. Курбатов та ін.; за ред. Л. В. Губерського, А. С. Філіпенка. - К.: ВПЦ «Київський університет»,2014. - 367 с.

3. Павко А. Класичний університет у контексті Болонського процесу / А. Павко // Урядовий кур'єр. - 2011. - 23 листопада. - С. 18.

4. Пелікан Я. Ідея університету. Переосмислення / Я. Пелікан. - К.: Дух і Літера, 2008. - 360 с.

5. Университетская идея в Российской империи XVTTT - начала XX веков: Антология: учеб. пособие для вузов / сост. А. Ю. Андреев, С. И. Посохов. -М.: РОССПЭН, 2011. - 527 с.

6. Университеты Великобритании 2012/2013: каталог ун-тов Соединенного Королевства / гл. ред. Т. Самборская. - К: Бизнес-Линк, 2012. - 176 с.

References

1. Zubrytska, M. and others comp., 2002. Ideia Universytetu: Antolohiia [The Idea of the University: An Anthology]. Lviv: Chronicle.

2. Huberskyi, L. V., Kremen, V. H., Kurbatov, S. V. and others; Huberskiy, L. V., and Filipenko A. S. ed., 2014. Ideia universytetu: suchasnyi dyskurs [The idea of the university: modern discourse]. Kyiv: Ukrainian Orthodox Church "Kyiv University".

3. Pavko, A. 2011. Klasychnyi universytet u konteksti Bolonskoho protsesu [Classical University in the context of the Bologna Process]. Government Courier, 23 november, p. 18.

4. Pelikan, Ya. 2008. Ideia universytetu. Pereosmyslennia [The idea of the university. Rethinking]. КуА: Dukh i Litera.

5. Andreev, A. Yu., Posokhov, S. Y. comp., 2011. Unyversytetskaia ydeia v Rossyiskoi ymperyy XVIII - nachala XX vekov: Antolohyia [The University Idea in the Russian Empire in the 18th - Early 20th Centuries: An Anthology]. Moscow: ROSSPEN.

6. Samborskaia, T. 2012. Unyversytety Velykobrytanyy 2012/2013:kataloh un-tov Soedynennoho Korolevstva [UK Universities 2012/2013: UK Universities Directory]. Kyiv: Business Link.

Размещено на Allbest.ru