Особливості формування та реалізації освітньої політики в гуманітарній сфері щодо стратегії інновацій у країнах Європейського Союзу

Features of the formation and implementation of educational policy in the humanitarian sphere on the strategy of innovation in the European Union.

Key words: educational policy, humanitarian sphere, transformation, states, system, cooperation, strategy, development, European Union.

Постановка проблеми та її зв'язок із важливими науковими і практичними завданнями

В Європі перші університети базувалися на фундаментальних принципах та гарантували автономність науково-педагогічної роботи, мобільність студентів і викладачів. Академічна освіта зазнала еволюції, яка посилила її локальні особливості, водночас обмежуючи ті, що мають універсальний характер. Університети значною мірою зберегли закріплені традицією принципи та організаційні моделі, вони неодноразово доводили свою здатність пристосовуватися до мінливих обставин свого функціонування. Діяльність Європейського Союзу в галузі освіти спрямована на створення «суспільства знань», здатного протистояти гуманітарним проблемам та досягати соціально-економічних цілей, поставлених перед ЄС.

Незважаючи на визнання актуальності питань освіти, Європейський Союз залишає освітню політику в компетенції держав-членів з обмеженою діяльністю в цій сфері. Актуальні економічні умови та соціальні очікування сьогодні змусять проводити далекосяжні зміни в організації та навчальних програмах. Глобалізація, ІТ-революція, а також поглиблення та розширення економічної та правової інтеграції в Європі створюють нові можливості, але й нові виклики для університетів.

Реформи вищої освіти, які проходять в багатьох країнах, повинні виправдати покладені на них надії, містити елементи, які організовують та уніфікують різноманітні організаційні рішення, котрі використовуються в державах, адаптуючи заклади вищої освіти до роботи в Європейському Союзі.

Аналіз останніх досліджень, в яких започатковано розв'язання проблеми та визначення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячена стаття. Згідно з твердженнями сучасних дослідників, сьогодні важливим залишається визначити в європейських нормативно-правових актах основні навички, яким слід навчати в обов'язковій освіті та оновлювати їх шляхом навчання протягом усього життя. Сьогодні актуальним є визначення заходів для підвищення мобільності студентів та викладачів, зокрема шляхом використання програм Співтовариства та заходів для досягнення більшої прозорості у визнанні кваліфікацій. Інвестування в людський капітал підвищує економічну продуктивність, рівень освіти також безпосередньо впливає на зайнятість, якість роботи та соціальну згуртованість, причому критичною точкою є середня освіта.

Побудова економіки, заснованої на знаннях, потребує, серед інших заходів, також реформування систем освіти в державах-членах, які б підвищили рівень освіти та адаптували б її до соціальних потреб. Третина європейців сьогодні працює в наукомістких галузях економіки, і саме тут створюється найбільше нових робочих місць. Однак для того, щоб академічна освіта відігравала стимулюючу роль, необхідно виконати низку умов і подолати слабкі сторони та обмеження європейських систем освіти. З моменту формулювання Лісабонської стратегії для багатьох пріоритетних напрямків, викладених у ній, були розроблені детальні плани дій та індикатори їх реалізації, вони визначають пріоритетні сфери, спільні для держав-членів, поважаючи при цьому незалежність і різноманітність національних систем.

Метою статті є обґрунтування формування та реалізації освітньої політики у гуманітарній сфері діяльності країн-членів Європейського Союзу щодо впровадження інновацій на сучасному етапі.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів

Важливим є підвищення якості та ефективності систем освіти та професійної підготовки в Європейському Союзі, включаючи покращення якості освіти вчителів, розвиток навичок, необхідних у суспільстві знань, забезпечення загального доступу до інформаційно-комунікаційних технологій в науці, збільшення набору працівників у галузях природничих наук та оптимізації використання ресурсів. Актуальним залишається полегшення доступу до систем освіти та навчання шляхом створення відкритого освітнього середовища, підвищення привабливості освітнього процесу, підтримки активної громадянської позиції і забезпечення рівних можливостей та соціальної згуртованості.

Європейська Рада поставила перед Союзом цілі в галузі освіти, зокрема, перетворення шкіл на сучасні багатофункціональні місцеві навчальні центри, забезпечення збільшення інвестицій в людські ресурси, доступ до Інтернету для всіх шкіл. Засідання Європейської ради зактуалізувало новий підхід до освіти, який розглядається як один із ключових елементів, що забезпечують стійке економічне зростання, конкурентоспроможність, протидію соціальній маргіналізації та вирівнювання регіональних відмінностей. Його цілі реалізуються через відкритий метод координації, що передбачає широку соціальну активізацію та залучення всіх ключових кіл до діяльності щодо реформ. На щорічних весняних засіданнях Європейської Ради з соціальних та економічних питань розглядаються раніше цільові структурні показники прогресу де це можливо та кількісно визначаються нові конкретні цілі и оцінюється ступінь виконання програм оперативного співробітництва.

Європейська рада вирішила розпочати роботу над детальною програмою забезпечення високої якості, ефективності, доступності та відкритості освітніх систем для світу. Особливо важливими є також розвиток навчання впродовж життя, подолання дефіциту освітніх кадрів та ширше залучення соціальних партнерів до освітньої діяльності. Рада закликала до подальших дій для посилення мобільності дослідницьких та освітніх спільнот та усунення перешкод на шляху визнання дипломів та кваліфікацій [1]. Рішення про фінансування досліджень, прийняте під час засідання Європейської ради також має певний зв'язок з академічною освітою, в усіх компонентах Стратегії цей взаємозв'язок є чітким і освіта матиме вирішальний вплив на побудову суспільства знань.

Рівень освіти все частіше впливає на рівень зайнятості, розподіл доходів, а отже, дедалі більше визначає багатство суспільства. Дослідження взаємозв'язку між освітою та економічним розвитком, освітою чи професійною підготовкою та ринком праці вже давно включені в основний напрям діяльності ЄС. Болонський процес зобов'язується розвивати європейський простір в у сфері вищої освіти та для підтримки економічної, фінансової та комерційної інтеграції, що відбувається в об'єднаній Європі. Болонський процес ґрунтується на базисі, що низька мобільність трудових ресурсів, низька конкурентоспроможність випускників закладів вищої освіти на ринку праці, зростання безробіття пов'язані насамперед із недостатньою прозорістю та різноманітністю кваліфікацій, які пропонують європейські університети. вища освіта болонський процес

Хоча негативні сторони вищої освіти не були чітко представлені, Болонський процес вважався низькою оцінкою ефективності вищої освіти, суперечності стосувалися положень, що стосуються загальних рамок і принципів циклів навчання, ступенів та навчальних планів [5]. Ключові завдання, які стоять перед вищою освітою, включають визнання європейського виміру вищої освіти, особливо з точки зору професійного розвитку, мобільності, співпраці, навчальних програм, підготовки та досліджень і сприяння співпраці у сфері забезпечення якості освіти, в тому числі шляхом розробки механізмів взаємного визнання оцінок, акредитації та сертифікації.

Усі ці елементи, зберігаючи індивідуальні особливості національних систем, повинні становити європейський простір вищої освіти, Болонська декларація посилаються на принципи, які поважають різноманітність та незалежність історично сформованих національних моделей вищої освіти. Болонський процес має змішаний характер, а це означає, що кожен з учасників, переслідуючи цілі Європейського простору вищої освіти, вносить свій власний потенціал і представляє власну точку зору та інтереси свого оточення. Європейська комісія може досягати своїх цілей побудови єдиних систем освіти та розвитку академічної мобільності.

Потребує уваги відкриття системи освіти та навчання для світу шляхом зміцнення зв'язків з ринком праці, науковими дослідженнями та суспільством загалом, розвитку підприємництва, покращення вивчення мов, розвитку мобільності та обмінів, а також зміцнення європейського співробітництва. Необхідно розглянути освітні системи в цілому, це має призвести до розробки спільної європейської освітньої політики для всіх рівнів і секторів освіти [3]. Передбачається, що оскільки найбільші виклики в цій сфері є міжнародними, континентальними і навіть глобальними, реформи, що впроваджуються в окремих країнах, мають враховувати, крім національних пріоритетів, і європейський вимір.

Реалізація спільних цілей і конвергентних реформ має інтегративне значення, підвищує сумісність систем, підвищує ефективність реформ. Реорганізація навчальних планів, контроль якості освіти та заходи щодо визнання дипломів та кваліфікацій мають принципове значення для підвищення конкурентоспроможності та мобільності Європи, також повинні мати європейський вимір. Досягнення максимально можливої конвергенції та прозорості застосовуваних рішень особливо важливо в контексті єдиного європейського ринку праці, а також у контексті процесів глобалізації. Проблеми визначення та формування традиційних і нових базових навичок, модернізації навчального процесу з точки зору навчальних програм, підвищення якості, загального рівня та актуальності освіти європейців.

Університетам доведеться взяти на себе відповідальність, зокрема, за освіту значно більшої кількості людей у сфері вищої освіти, особливо в галузі науки, розширення міжнародного співробітництва та мобільності, а також вирішення проблем, пов'язаних із визнанням наукових ступенів, акредитацією та спільними європейськими навчальними програмами. У конкретних питаннях, пов'язаних із гармонізацією систем освіти, вчених ступенів та дипломів, політичні документи Союзу посилаються на роботу, що проводиться в рамках ЄС. Рада з питань освіти та Європейська комісія можуть підтримати дії цих країн лише шляхом проведення порівняльних досліджень та пілотних проектів, що забезпечують обмін досвідом та надають кошти з програм співробітництва ЄС.

Європейська комісія також контролює виконання програми та координує діяльність робочих груп, незважаючи на це, окремого плану та графіка дій для них не було сформовано [2]. Натомість, Союз підтримав роботу зі створення європейського простору вищої освіти в рамках Болонського процесу. Зростання попиту на вищу освіту є результатом політики збільшення кількості студентів та потреби навчання протягом усього життя, навіть несприятливі демографічні тенденції в Європі не призведуть до зменшення кількості студентів. Проблемою в цьому контексті є нестача академічних кадрів та їх очікуване зростання дефіциту, а також дефіцит фінансових ресурсів.

Відбувається інтернаціоналізація освіти та досліджень, що прискорюється поширенням нових технологій і призводить до посилення конкуренції, особливо зі Сполучених Штатів. За оцінками, Європа пропонує менш привабливі умови не лише для студентів та співробітників університетів, а й для інших учасників ринку праці. Можна помітити одночасне виникнення двох протилежних тенденцій, все вищої спеціалізації та диференціації, а також міждисциплінарних досліджень. Однак, університети найчастіше зберігають організованість у складі кафедр, пов'язаних із традиційними дисциплінами знань, а освіта на академічному рівні та оцінка професійної кар'єри співробітників університету дуже мало відображає зміни.

На додаток до основної освітньої місії, перед університетами стоять нові завдання та пріоритети, а саме зростаюча потреба в освіті в галузі природничих і точних наук, виховання горизонтальних навичок, навчання протягом усього життя і, як наслідок, потреба в розширенні можливостей доступу до досліджень, більшої програмної та методологічної різноманітності відповідно до потреб учасників. Університети також мають більш повно брати участь в житті спільнот, у яких вони функціонують, що також пов'язано з необхідністю залучення до управління університетами представників не академічних кіл.

Вирішувати нові виклики та досягти світового лідерства можна буде, якщо європейська вища освіта буде відповідати умовам, таким як отримання та ефективне використання фінансових ресурсів, збереження і навіть підвищення рівня науково-дослідної освіти, а також підвищення міжнародної привабливості та відкритості. Основним для досягнення цілей академічної освіти є підвищення рівня та зміна способу її фінансування, встановлення європейських завдань у цій сфері також має гармонізаційне значення, оскільки дає можливість зменшити нерівність між окремими країнами.

Водночас, країни ЄС мають зробити акцент на усуненні несприятливих явищ і неефективних напрямів академічної освіти, таких як дуже високий відсоток людей, які покидають навчання, відносно високий рівень безробіття серед випускників спричинений невідповідністю кваліфікації потребам ринку праці, недостатня гнучкість програм та проникність окремих елементів освітніх систем, низька якість освітніх послуг, а також труднощі, пов'язані з отриманням визнання часу навчання. Рекомендації щодо фінансування освіти, у тому числі академічної, буде досить важко виконати не лише в частині державних, а й приватних коштів.

Соціально-економічні труднощі більшості європейських країн також впливають на фінансове становище університетів, бюджети яких формуються переважно з державних коштів [4]. Певні можливості створюють фінансові ресурси, доступні через структурні фонди Європейського Союзу та оперативні фонди співпраці Союзу в сфері освіти. Побудова Європейських знань, ймовірно, більшою мірою, ніж очікувалося, залежатиме від навчальних програм та організаційних реформ, спрямованих на досягнення зближення європейських систем вищої освіти на основі передового досвіду. Країни Європейського Союзу характеризуються не лише вільним пересуванням людей, загальним ринком товарів і послуг і спільною валютою, а й спільним освітнім простором.

Відповідний рівень освіти допомагає вирішити виклики сьогодення та зміцнює конкурентоспроможність як на локальному, так і на глобальному рівні. Важливими елементами сучасної системи освіти має бути, окрім якості, вироблення звички безперервного навчання та здійснення ефективного перенесення знань у практику. У Європейському Союзі освіта включає не лише передачу знань і навичок, а також широко зрозумілих культурних цінностей, а й надихає на творче ставлення, самостійне мислення та здатність до самоосвіти. Концепція освіти також стосується інтеграції індивідів із культурним, соціальним та економічним життям конкретної спільноти, і таким чином готує людські резерви для її збагачення.

Висновки з проведеного дослідження та перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Створюючи глобальну освітню політику, уряди ЄС визнали цілеспрямованість зміцнення своїх позицій в країні шляхом отримання міжнародної підтримки перетворень, котрі здійснюються. Важливим аспектом діяльності університетів є спільні проекти та навчальні програми, які здійснюють декілька університетів з різних країн. Беручи участь у проектах, університети отримують цінний досвід у рамках міжнародної співпраці та стають привабливішими для студентів та співробітників. Кількість програм, у яких беруть участь країни, незалежно від дій щодо підвищення якості та модернізації академічної освіти, міжнародні зобов'язання країн щодо визнання дипломів та кваліфікацій також потребують упорядкування.

Соціально-економічні зміни, що відбуваються в державах, спрямовані на створення добре освіченого суспільства, яке зможе задіяти впроваджені реформи та сприяти зростанню добробуту. Освіта все частіше розглядається як неодмінний елемент добре функціонуючої держави, що означає постійне підвищення рівня кваліфікації та їх швидку адаптацію шляхом постійного оновлення та розширення знань до мінливих потреб ринку праці та економіки. Однак, умовою розвитку вищої освіти на рівні ЄС є переконання урядів та наукової громадськості в необхідності змін та прийнятті відповідних політичних рішення, а існуюча мовна та культурна ідентичність вищої освіти в окремих країнах не загрожує змінам, оскільки це автономія університетів і свобода проведення досліджень.

Список використаної літератури