Ефективність дистанційного навчання студентів у закладах вищої освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

ЕФЕКТИВНІСТЬ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Плющ Валентина Миколаївна доктор педагогічних наук, доцент, в.о. завідувача кафедрою природничих наук, хімії, географії та методик навчання,

Терещенко Оксана Василівна кандидат хімічних наук, доцент кафедри природничих наук, хімії, географії та методик їхнього навчання

Анотація

У дослідженні проаналізовано теоретичні аспекти реалізації дистанційного навчання студентів у закладах вищої освіти. Зосереджено увагу на аналізі науково-педагогічних та методичних джерел щодо поняття «дистанційного навчання». Схарактеризовано найбільш розповсюджені моделі дистанційного навчання в сучасних умовах: дистанційне онлайн навчання, змішане, гібридне, гібридно-гнучке. Наголошено, що спільним у впровадженні окреслених моделей є поєднання у різному співвідношенні традиційного (fase to fase) та онлайн (синхронного та/ або асинхронного) навчання. дистанційний навчання студент освіта

Констатовано, що провідними умовами продуктивності навчально- пізнавальної діяльності під час дистанційного навчання є: взаємодія учасників освітнього процесу (викладача та студента) з урахуванням трансакційної дистанції; створення та постійне вдосконалення інформаційно-освітнього середовища навчального закладу, в межах якого інформаційно-комунікативні взаємодії студентів стимулюють їх особистісно-професійний розвиток та саморозвиток. Обґрунтовано основні принципи організації дистанційного навчання: дидактичні (самостійності, наочності, доступності, ефективності, науковості, поєднання індивідуальної та колективної взаємодії),, психологічні (свідомості й активності, розвитку пізнавальних інтересів), акмеологічні (активності як умови саморозвитку, розвитку особистості як суб'єкта діяльності, особистісно-професійного розвитку).

Наголошено, що дистанційне навчання за умов продуктивної його організації є одним з провідних у системі освіти глобалізованого суспільства, оскільки уможливлює підтримку доступності та гнучкості навчання, інтернаціоналізації та безперервності освіти, сприяє підвищенню творчого та інтелектуального потенціалу учасників освітнього процесу, за рахунок самоорганізації, прагнення до знань, використання сучасних інформаційних та телекомунікаційних технологій, вміння самостійно приймати відповідальні рішення.

Ключові слова: дистанційне навчання, інформаційно-освітнє середовище, трансакційна дистанція, принципи ефективної організації дистанційного навчання.

Abstract

Pliushch Valentyna Mykolaivna Doctor of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Acting Head of the Natural Sciences, Chemistry, Geography and Methods of its Teaching Department, Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian State Pedagogical University

Tereshchenko Oksana Vasylivna Candidate of Chemical Sciences, Associate Professor of the Natural Sciences, Chemistry, Geography and Methods of its Teaching Department, Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian State Pedagogical University

EFFICIENCY OF DISTANCE LEARNING IN HIGHER EDUCATION INSTITUTIONS

The study analyzes the theoretical aspects of the implementation of distance learning of students in higher education institutions. The focus is on the analysis of scientific, pedagogical and methodological sources on the concept of "distance learning". The most common models of distance learning in modern conditions are characterized: distance online learning, blended, hybrid, hybridflexible. It is emphasized that common in the implementation of the outlined models is the combination in different ratios of traditional (fase to fase) and online (synchronous and / or asynchronous) learning.

It is stated that the leading conditions for the productivity of educational and cognitive activities during distance learning are: the interaction of participants in the educational process (teacher and student), taking into account the transactional distance; creation and constant improvement of the information-educational environment of the educational institution, within which the information- communicative interactions of students stimulate their personal-professional development and self-development. The basic principles of distance learning organization: didactic ( independence, visual aids, accessibility, efficiency, scientific approach, combination of individual and collective interaction), psychological (the principle of consciousness, activity, the development of cognitive interests), acmeological (activity as the condition of self-development, the development of individual as a subject of action, personal and professional development) are substantiated.

It is emphasized that distance learning in terms of its productive organization is one of the leading in the education system of a globalized society, as it supports the accessibility and flexibility of learning, internationalization and continuity of education, enhances creative and intellectual potential of participants through selforganization, desire for knowledge, use of modern information and telecommunication technologies, ability to make responsible decisions independently.

Keywords: distance learning, information and educational environment, transactional distance, principles of effective organization of distance learning.

Постановка проблеми

Поняття «дистанційне навчання» у науково- педагогічний літературі з'явилося на початку другої половини минулого століття як «кореспондентське навчання». Традиційне дистанційне навчання почало стрімко розвиватись у 90-х роках минулого століття особливо в країнах Західної Європи, Австралії. Разом з тим значного поширення дистанційні технології навчання в усьому світовому освітньому просторі набули з уведенням карантину у 2020 році. З упровадженням воєнного стану в Україні знову майже всі заклади освіти перейшли на дистанційне навчання. Не зважаючи на вже достатню історію впровадження цієї форми навчання на сучасному етані його становлення існують певні суперечності. Ефективне дистанційне навчання є результатом ретельного навчального проектування та планування з використанням систематичної моделі для проектування та розробки. Разом з тим в сучасний умовах у більшості випадків процес проектування дистанційного навчання відсутній, враховуючи значну швидкість переходу за окреслених причин (в науково-педагогічній літературі з'явився термін «надзвичайне дистанційне навчання»), що може спричинити зниження якості освіти.

Освітню практику впровадження дистанційного навчання в сучасних умовах як в Україні, так і в європейських країнах, позначають різними термінами (дистанційна освіта, електронне навчання, онлайн-освіта тощо). Однак ці терміни не повністю відображають освітній процес, який впроваджується в умовах пандемії та воєнного стану, їх часто неправильно тлумачать і ототожнюють. Таким чином особливо актуальними питаннями для закладів вищої освіти є якість та ефективність організації освітнього процесу в умовах дистанційного навчання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання дистанційного навчання розкрито у наукових дослідженнях вітчизняних та іноземних науковців. Становлення дистанційної освіти, питання змісту та структури дистанційної освіти висвітлювали у своїх працях Є. Полат, В. Кухаренко, Р. Шаран, Б. Шуневич. Досвід організації дистанційного навчання в закладах загальної середньої освіти в умовах карантинних обмежень та перспективні напрями його розвитку студіювали М. Бурда, Л. Величко, Т. Засєкіна, С. Науменко, О. Пометун, та ін. У дослідженнях О. Самойленка ґрунтовно розроблені технології використання відкритих масових дистанційних курсів у закладах вищої освіти. Разом з тим з розвитком вебтехнологій та стрімким впровадженням різних типів дистанційного навчання актуалізується проблема ефективності організації освітнього процесу в умовах дистанційного навчання та необхідності встановлення семантики деяких понять.

Мета статті - аналіз процесу трансформації системи дистанційного навчання в умовах глобалізованого суспільства та обґрунтування теоретичних основ ефективності його реалізації.

Виклад основного матеріалу

Впровадження дистанційного навчання в Україні регулюється відповідними нормативними документами, що визначають права та обов'язки учасників освітнього процесу. Зокрема, у 2000 році прийнята Концепція розвитку дистанційної освіти, а у 2013 році затверджено Положення про дистанційне навчання (наказ МОН №466 від 25.04.2013; в редакції №1155 від 08.09.2020), відповідно до якого поняття «дистанційне навчання» визначено як «індивідуалізований процес набуття знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини, який відбувається в основному за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників освітнього процесу у спеціалізованому середовищі, яке функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій [1].

Розробник теорії дистанційного навчання М. Мур (1997) визначив дистанційне навчання як «систему методів навчання, за якою викладання здійснюється окремо від навчально-пізнавальної діяльності студента (учіння)... так, що комунікації між викладачем та студентом можуть сприяти друковані, електронні, механічні та інші засоби» [2].

У наукових студіях Р. Флінка дистанційне навчання протрактовано як «система навчання, в якій процес учіння відокремлено від процесу викладання. Студент працює один чи в групі,. може спілкуватися з консультантом за допомогою одного чи більше технічних засобів.; дистанційне навчання може поєднуватися з іншими формами очних зустрічей» [2].

У Commonwealth of Learning CC BY SA досліджуване поняття окреслено як «процес викладання та навчання, що характеризується розмежуванням вчителя та учня у часі та/або місці для більшої частини освітньої трансакції, передбачає надання змістового контенту, але з можливістю особистої взаємодії для взаємодія учень-викладач та учень-учень та забезпечення двостороннього дидактичного спілкування [3].

Наведені визначення засвідчують, що дистанційне навчання на початкових етапах впровадження носило асинхронний характер, тоді як у сучасних умовах глобалізованого суспільства воно може відбуватись як синхронно, так і асинронно.

На сучасному етапі нам імпонує визначення, запропоноване Е. Лузік, Н. Ладогубець, Г. Селезень, відповідно до якого дистанційне навчання визначено «як цілеспрямований процес інтерактивної навчальної взаємодії суб'єктів і об'єктів навчання, а також навчальних засобів між собою; індиферентний до розташування їх у просторі та часі і реалізований у специфічній дидактичній системі міжособистісно-комунікаційних синхронних або асинхронних зв'язків [4].

Дистанційне навчання може бути як заочне навчання, або як онлайн- навчання, коли студенти отримують інформацію та навчаються за межами закладу вищої освіти, а виконані завдання надсилають традиційно (заочне навчання) або через мережу Інтернет (онлайн-навчання). Разом з тим в міру становлення дистанційного онлайн навчання з'являлися різні його моделі: гібридне, змішане, гнучке тощо. Розглянемо їх особливості. Наприклад, гібридне навчання - це освітня модель, організація якої передбачає, що одні студенти відвідують заняття особисто, інші приєднуються до занять віртуально. «Віддалені та очні» студенти навчаються одночасно, використовуючи такі інструменти, як апаратне та програмне забезпечення для відеоконференцій. У гібридних моделях навчання асинхронні методи навчання можуть використовуватися додатково до синхронного очного навчання.

В науково-методичній літературі часто поняття «гібридне навчання» синонімічне з поняттям «змішане навчання», що є помилковим. Адже змішане навчання визначено як навчання, що поєднує синхронне традиційне (очне ) face-to-face instruction) з синхронним та /або асинхронним он-лайн навчанням (computer mediated instruction), коли студенти виконують онлайн-завдання у зручний для кожного час час).

Наступна модель дистанційного навчання гібридно-гнучка - HyFlex, яка передбачає, що студенти самостійно можуть обирати (відповідно до своїх можливостей та потреб) як здійснювати навчально-пізнавальну діяльність - традиційно (face-to-face), онлайн синхронно або асинхронно впродовж вього вивчення курсу (дисципліни).

Перелік моделей дистанційного навчання невпинно зростає, так в іноземній літературі зустрічаються також наступні терміни: Multi-Access, Blended Synchronous, Synchronous Hybrid, BlendFlex, Comodal, Trimodal, FlexLearning.

Варто також наголосити на різниці між поняттями «дистанційна освіта» та «надзвичайна дистанційна освіта», яке виникло у зв'язку з пандемією. Відмінність полягає в тому, дистанційна освіта, є плановим заходом і її впровадження ґрунтується на теоретичних і практичних знаннях, які є специфічними для певної галузі (тобто є опцією (альтернативним варіантом) Надзвичайна дистанційна освіта впроваджується у кризовий час з усіма можливими доступними ресурсами, включаючи офлайн та/або онлайн, що може негативно впливати на ефективність освітнього процесу [5 с.2].

Існують різні підходи до визначення термінів «продуктивність» (діяльності) та «ефективність» (діяльності). Продуктивність, чи результативність діяльності характеризує точність виконання завдання. Ефективність показує виконання завдання та пов'язані з нею витрати. Ефективність пізнавальної діяльності визначається рівнем відповідності результатів діяльності поставленим завданням. Продуктивність пізнавальної діяльності показує, що завдання виконані. До певної міри у нашому дослідженні важливими показниками є і продуктивність, і ефективність.

Продуктивність оцінюється за різними параметрами, які можна визначити за допомогою опитувальників, тестів,: когнітивний тип особистості; інформаційна поведінка - пошукова діяльність; навички та вміння, пов'язані з інтернет-технологіями, насамперед пошуковими технологіями; результативність проведених досліджень/проектів оцінка знайденої та переробленої інформації.

Провідними умовами ефективності дистанційного навчання студентів, на нашу думку, можна визначити:

- відповідна взаємодія учасників освітнього процесу (викладача та студента) з урахуванням трансакційної дистанції;

- створення та постійне вдосконалення інформаційно-освітнього середовища навчального закладу як середовища, в межах якого інформаційно- комунікативні взаємодії студентів стимулюють їх особистісно-професійний розвиток та саморозвиток.

Вперше поняття трансакційної дистанції введено до наукового простору М. Муром, і визначено як фізичний, та психологічний поділ між учням, змістом та інструктором/фасилітатором. Трансакційна дистанція - це, передусім, педагогічна, а не географічна категорія, яка вимагає «спеціальної організації та методів навчання» і передбачає зв'язок між трьома перемінними: структурою, діалогом, автономією [6, c. 3]. Діалог, структура та автономія вважаються ключовими компонентами теорії трансакційної дистанції. Структура дистанційного курсу розглядається М. Муром як певний ступінь свободи, яку надає студенту навчальна програма, у визначенні темпу, послідовності, мети та результатів, а також підходів до оцінювання. Діалог між викладачем та студентом М. Мур розглядає як результат аналізу комунікацій, набір повідомлень, якими обмінюються викладач та студенти.

Такі повідомлення сприяють розумінню студентами навчального матеріалу і, як результат, формуванню системи знань. Також важливим складником теорії трансакційної дистанції є автономія студента. М. Мур визначає автономію як «ступінь участі студента у визначенні й використанні цілей, процесу, засобів і контролю навчання [2].

На курсі з невеликою трансакційною дистанцією учні отримують рекомендації через безперервний діалог (що означає невелику автономію студентів). Мінімальний діалог з викладачем призводе до того, що студенти будуть змушені приймати власні рішення та цілому виявляти автономію [2].

Відповідно до теорії Р. Геррісона, модель трансакційного контролю містить забезпечення макроконтролю на рівні викладача, студента та змісту навчання. У середині макроконтролю функціонують трансакційні елементи мікроконтролю: уміння тих, хто навчається (їх здатності та мотивація навчання), підтримка (людські та технічні ресурси) та самостійність (можливість вибору) [2].

Теорія трансакційної дистанції допомагає розробнику навчальних курсів приймати рішення щодо ступеня структурованості, автономії та діалогу, які забезпечують курс електронного навчання. А саме, чим менше викладач (фасилітатор) безпосередньо взаємодіє з онлайн-студентами, тим більше має бути надано студенту автономії, і, отже, тим більше структурованим повинен бути курс електронного навчання

Залучення студентів до різних видів/форм навчально-пізнавальної діяльності (збільшення автономії) здійснюється постадійно з дидактичним супроводом. Викладач як суб'єкт навчально-пізнавальної діяльності студента, здійснює дидактичний супровід на всіх етапах навчання студентів. Залежно від етапів роль викладача варіюється практично від традиційної до фасилітатора на стадії самооцінки.

Роль викладача у вищій професійній освіті по-різному трактується у різних парадигмах освіти. Наприклад, традиційна когнітивна система визначає викладача як суб'єкт освітнього процесу, який відповідає за організацію та здійснення освітнього процесу, що транслює готові знання, здійснює контроль за засвоєнням знань, оцінює результати навчання. В особистісно-діяльнісній парадигмі викладач приймає активну участь в організації та здійсненні освітнього процесу разом зі студентом, але як модератор, інструктора, співпрацюючи зі студентами, надаючи методичні рекомендації. У новій безперервній системі освіти, роль викладача поступово зменшується і майже повністю замінюється самоосвітою студента.

Разом з тим, забезпечення ефективного освітнього процесу в умовах дистанційного навчання можливе за умов оволодіння кожним викладачем фундаментальним розумінням теоретико-методичних основ онлайн- викладання. Організація навчально-пізнавальної діяльності студентів під час дистанційного навчання передбачає розгляд та осмислення: сутності навчально- пізнавальної діяльності, умов її організації та самоорганізації, критеріїв продуктивності, оптимального інформаційного середовища для її здійснення, насамперед, інтернет-середовище та інформаційно-освітнє середовище закладу вищої освіти; дидактичні властивості інтернет-середовища як середовища розвиваючої освіти, види та форми навчально-пізнавальної діяльності в Інтернеті; готовність особистості до діяльності в Інтернеті, дидактичні та психологічні особливості навчально-пізнавальної діяльності студента в інтернет-середовищі; розвиток особистості та її здібностей, насамперед, за рахунок специфіки середовища, що створює найсприятливіші умови для самовизначення та самореалізації особистості в період навчання у закладі вищої освіти.

Поняття «інформаційне освітнє середовище» закладу вищої освіти ми розуміємо як спеціально створене середовище з урахуванням наукових (педагогічних, психологічних, акмеологічних) принципів, які акумулюють різноформатні інформаційні ресурси, на основі електронної системи планування, управління та контролю освітнім процесом (табл. 1).

Таблиця 1

Принципи організації дистанційного навчання