Теоретичні аспекти формування лінгвокультурологічної компетентності здобувачів вищої освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні аспекти формування лінгвокультурологічної компетентності здобувачів вищої освіти

Давидченко Інна Дмитрівна кандидат педагогічних наук, керівник навчального відділу, викладач кафедри української лінгвістики, літератури та методики навчання, Комунальний заклад "Харківська гуманітарно-педагогічна академія" Харківської обласної ради, м. Харків

Анотація

Лінгвокультурологічна компетентність реалізується у знанні матеріальної та духовної культури, історичного розвитку українського народу, фольклору, традицій, звичаїв та обрядів рідного народу, а також умінні використовувати культурні знання у професійній діяльності. Важливо виробити вміння характеризувати феномен української культури, історію її розвитку, визначати місце в системі світової культури, поціновувати досягнення культури на основі знання історичного контексту їх створення, бути спроможним до діалогу культур, уміти висловлювати й обґрунтовувати власну позицію до питань, що стосуються ціннісного ставлення до історичної минувшини.

Законом України про вищу освіту до закладів вищої освіти поставлено завдання готувати висококваліфікованих фахівців, освічених, з належним інтелектуальним потенціалом.

Сучасне життя висуває високі вимоги до підготовки здобувачів вищої освіти - майбутніх педагогів. Завдяки цьому володіння мовленням допомогти майбутнім фахівцям освіти стати справжнім майстром своєї справи з високим рівнем знань і навичок педагогічної діяльності. Найважливішим засобом оголення людини, витончення її почуттів, душі, думок, почуттів є краса і велич, сила і виразність рідної мови.

У статті розглядаються теоретичні аспекти формування лінгвокультурологічної компетентності здобувачів вищої освіти. Доцільно визначити центральними поняттями - "лінгвокультурологія" і "компетентність" та на основі комплексної наукової рефлексії визначити зміст лінгвокультурологічної компетентності.

Феномен "лінгвокультурологічна компетентність" є складним і багатоаспектним явищем у системі життєдіяльності людини, її соціалізації, освіті, навчанні, вихованні. Визначення суті досліджуваного феномена насамперед передбачає уточнення змісту таких споріднених понять як "культура", "компетентність", "лінгвокультурологія" й, на основі цього, - розкриття суті поняття "лінгвокультурологічна компетентність здобувачів вищої освіти". освіта компетентність лінгвокультурологія

Ключові слова: лінгвокультурологічна компетентність, здобувачі вищої освіті, майбутні педагоги, професійна діяльність.

Davydchenko Inna Dmytrivna Candidate of Pedagogical Sciences, Head of the Educational Department, Lecturer of the Department of Ukrainian Linguistics, Literature and Teaching Methods, Kharkiv Humanitarian and Pedagogical Academy of the Kharkiv Regional Council, Kharkiv

THEORETICAL ASPECTS OF FORMATION OF LINGUISTIC AND CULTURAL COMPETENCE APPLICANTS OF HIGHER EDUCATION

Abstract. Linguo-cultural competence is realized in the knowledge of material and spiritual culture, historical development of the Ukrainian people, folklore, traditions, customs and rites of the native people, as well as the ability to use cultural knowledge in professional activities. It is important to develop the ability to characterize the phenomenon of Ukrainian culture, the history of its development, to determine the place in world culture, to appreciate cultural achievements based on knowledge of the historical context of their creation, to be able to dialogue cultures, to express and justify their position. historical past.

The Law of Ukraine on Higher Education sets the task for higher education institutions to train highly qualified, educated specialists with the appropriate intellectual potential.

Modern life places high demands on the training of applicants for higher education - future teachers. Due to this, speaking skills help future educators to become a true master of their craft with a high level of knowledge and skills of teaching. The most important means of exposing a person, refining his feelings, soul, thoughts, feelings is the beauty and grandeur, strength and expressiveness of the native language.

The article considers the theoretical aspects of the formation of linguistic and cultural competence of higher education students. It is expedient to define the central concepts - "linguocultural" and "competence" and on the basis of complex scientific reflection to determine the content of linguistic and cultural competence.

The phenomenon of "linguistic and cultural competence" is a complex and multifaceted phenomenon in the system of human life, socialization, education, training, upbringing. Defining the essence of the studied phenomenon first of all involves clarifying the content of such related concepts as "culture", "competence", "Hnguoculturology" and, based on this - revealing the essence of the concept of "linguoculturological competence of higher education".

Keywords: linguistic and cultural competence, applicants for higher education, future teachers, professional activity.

Постановка проблеми. Найважливішим завданням професійної підготовки здобувачів вищої освіти - майбутніх педагогів у закладі вищої освіти є формування необхідного й достатнього рівня професійної компетентності. Професійні компетенції визначаються відповідно до професійної діяльності та освітньо-професійного рівня [1].

Особливості розвитку та формування готовності здобувачів вищої освіти - майбутніх педагогів до професійної діяльності є досить актуальною проблемою, оскільки для жодної іншої професії не висувається таких вимог до людини, як професія педагога, учителя, вихователя. Саме від професійності педагога залежить інтелектуальне, духовне, соціальне, емоційне становлення особистості вихованців. Безперечно, ефективність роботи закладів освіти залежить не лише від програм навчання й виховання, а й від особистості педагога, його взаємин із дітьми та професіоналізму. Кожен талановитий, висококваліфікований, вдумливий педагог поєднує у своїй практиці загальнотеоретичні досягнення педагогіки, власний досвід, особистісні переваги та особливості дітей та їх батьків, із якими він працює.

Сучасне життя висуває високі вимоги до професійної підготовки майбутніх педагогів. Саме тому необхідним є оволодіння культурою мовлення, що допоможе майбутнім фахівцям освіти стати справжнім майстром своєї справи з високим рівнем знань і вмінь у галузі педагогічної діяльності. Стійкі тенденції до розширення поля професійної діяльності майбутнього педагога неминуче підвищують вимоги до рівня його лінгвокультурологічної компетентності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій засвідчив, що теоретичні аспекти формування лінгвокультурологічної компетентності здобувачів вищої освіти інтенсивно розглядаються у психолого-педагогічній літературі. На підставі аналізу і узагальнення положень наукових праць (М. Алефіренко,

A. Арутюнова, Д. Башуріна, В. Воробйова, О. Дортман, О. Зінов'єва,

B. Кононенко, В. Красних, В. Маслова, Г. Нурулліна, Л. Саяхова, Ю. Степанов,

В. Телія, І. Харченкова, В. Шаклеїн та ін.) визначено, що лінгвокультурологічна компетентність - це інтегративна якість фахівця, що відображає готовність і спроможність до взаєморозуміння і взаємодії з представниками іншого лінгвокультурного соціуму на підставі оволодіння знаннями про іншу лінгвокультуру і соціонормативним комунікативним досвідом з метою їх реалізації в різних сферах професійної педагогічної діяльності.

Мета статті - розглянути теоретичні аспекти формування лінгвокультурологічної компетентності здобувачів вищої освіти. Доцільно визначити центральними поняттями - "лінгвокультурологія" і "компетентність" та на основі комплексної наукової рефлексії визначити зміст лінгвокультурологічної компетентності.

Виклад основного матеріалу. Феномен "лінгвокультурологічна компетентність" є складним і багатоаспектним явищем у системі життєдіяльності людини, її соціалізації, освіті, навчанні, вихованні. Визначення суті досліджуваного феномена насамперед передбачає уточнення змісту таких споріднених понять як "культура", "компетентність", "лінгвокультурологія" й, на основі цього, - розкриття суті поняття "лінгвокультурологічна компетентність здобувачів вищої освіти".

Культура поведінки, культура спілкування, культура мовлення, тобто все, що пов'язане з поняттям "культура", сьогодні є досить актуальним. У Законі України "Про культуру" наводиться таке визначення: "культура - сукупність матеріального й духовного надбання певної людської спільноти (етносу, нації), накопиченого, закріпленого та збагаченого протягом тривалого періоду, що передається від покоління до покоління, охоплює всі види мистецтва, культурну спадщину, культурні цінності, науку, освіту та відображає рівень розвитку цієї спільноти" [2].

Із нашого погляду, саме культура мовлення кожної особистості має вирішальне значення для подальшого її розвитку, вона народжується з готовим апаратом мовлення, який розвивається в життєвих умовах. Процес розвитку мовлення й оволодіння дитиною мовою розвивається з певними віковими закономірностями. Опанування культурою мовлення й мовленнєвого спілкування починається ще в дошкільному віці й залежить від родини, де панує любов і взаємоповага, від вихователів закладів дошкільної освіти, від вчителів та викладачів закладів освіти. Культурою мовлення охоплюється спосіб життя, основні права людини, системи людських цінностей, традиції, вірування. Культурою мовлення формується мисляча людину, людина-творець, людина, спроможна аналізувати себе та своє оточення [3].

Із погляду М. Пентилюк, підвищення рівня як загальної культури, так і культури мовлення, мислення, формування мовної особистості, яка вільно володіє мовою, із високим рівнем комунікативної компетентності, незалежності суджень у поєднанні з повагою до поглядів інших людей, почуття самоповаги, спроможність орієнтуватись у світі духовних цінностей, уміння приймати рішення й нести відповідальність за свої дії і вчинки [4].

Лінгвокультурологічна компетентність реалізується у знаннях матеріальної й духовної культури, історичного розвитку української нації, фольклору, традицій, звичаїв та обрядів рідного народу, а також у вміннях реалізовувати культурознавчі знання в професійній діяльності. Важливо виробити вміння характеризувати феномен української культури, історію її розвитку, визначати місце в системі світової культури, поціновувати досягнення культури на основі знання історичного контексту їх створення, бути спроможним до діалогу культур, уміти висловлювати й обґрунтовувати власну позицію до питань, що стосуються ціннісного ставлення до історичної минувшини.

Отже, лінгвокультурологічну компетентність ми розглядаємо як систему знань про культуру, утілену в певну національну мову й сукупність спеціальних умінь оперування цими знаннями в практичній діяльності, а найбільш узагальнено як знання мовцем або слухачем, усієї системи культурних цінностей, виражених у мові [3].

На підставі аналізу відомих визначень лінгвокультурологічної компетентності доходимо кількох висновків. По-перше, нині ми віднайшли чималу кількість дефініцій поняття "лінгвокультурологічна компетентність". Це пояснюється складністю самого терміна "лінгвокультурологічна компетентність", яким охоплюється низка компонентів: лінгвістика, культурологія й компетентність. Кожен зі складових цей термін компонентів породжує безліч визначень лінгвокультурологічної компетентності.

По-друге, визначення "лінгвокультурологічна компетентність" можна класифікувати за аспектом (предмета, джерела), на основі якого побудована дефініція, на дві групи:

1. Знання про культуру, уміння їх інтерпретувати в категоріях культурного коду, спроможності застосовувати ці знання для виконання практичних завдань.

Дослідник В. Телія розглядає лінгвокультурологічну компетентність як здатність розуміти культурно-національну ментальність носіїв мови, виражену в культурній семантиці мовних знаків і умінь "інтерпретувати мовні знаки в категоріях культурного коду" [3].

2. Знання про культуру й мову, розуміння мовної картини світу, усвідомлення національно-культурного компонента мовних одиниць, володіння мовою як скарбницею культури.

Суть лінгвокультурологічної компетентності ми розглядаємо як коло питань лінгвокультурології, науки, яка вивчає взаємозв'язок та взаємодію культури й мови в їх функціонуванні й узагальнює цей процес як цілісну структуру одиниць у єдності їх мовного й культурного змісту за системними методами з орієнтацією на сучасні пріоритети та культурні установки (систему норм і суспільних цінностей).

Отже, змістом лінгвокультурологічної компетентності здобувачів вищої освіти формуються відповідні культурні системи, представлені національними культурними явищами, поняттями, концептами та мовними системами, що значно відрізняються одна від одної. Міжкультурні та міжмовні відмінності становлять національну специфіку мовної картини світу певного етносу, визначити яку можна, порівнюючи її з мовними картинами світу інших народів. Саме специфічна частина мовної картини світу окремої лінгвокультури представляє найбільший інтерес для формування лінгвокультурологічної компетентності.

Вищезазначене дає розуміння суті лінгвокультурологічної компетентності як інтегративної якості, що утворюється в результаті формування особистістю в процесі соціалізації та інкультурації мовної свідомості завдяки пізнанню національної культури та способів вираження її у мові, що сприяє досягненню соціокультурної адекватності та відповідної комунікативної поведінки в межах своєї лінгвокультури. У результаті акультурації відбувається розширення мовної картини світу, мовної та когнітивної свідомості завдяки кодам іншої мови та культури, чим забезпечується вдосконалення адаптивних механізмів мовної особистості, здатність до навігації в різних інформаційних просторах, уникненню комунікативних невдач у ситуаціях міжкультурного діалогу.

Отже, можемо дійти висновку про те, що для формування лінгвокультурологічної компетентності здобувачів вищої освіти необхідними є три взаєпов'язаних складники: 1) культура, відображена в мові; 2) мовленнєва діяльність (міжкультурна комунікація); 3) мовна особистість як користувач мовою. Цими складниками визначаються компоненти структури лінгвокультурологічної компетентності здобувачів вищої освіти.

Під час вивчення української мови в центрі уваги є послідовний розвиток у здобувачів вищої освіти усіх компонентів комунікативної компетенції у процесі оволодіння різноманітними стратегіями говоріння та слухання. Україномовною комунікативною компетентністю як ключовим новоутворенням інтегруються досягнення здобувачів вищої освіти у мовній компетентності: фонетичній, лексичній, граматичній, діамонологічній, що є компонентами лінгвокультурологічної компетентності.

Професійна компетентність майбутніх педагогів закладів освіти характеризується такими основними складовими: наявністю високого рівня комунікативної культури; володінням знаннями лінгвокультурологічної компетентності; умінням розробляти й виконувати програми самоосвіти; здатністю займати чітку й дієву громадянську позицію; володінням високим рівнем культури отримання, відбору, зберігання, відтворення, обробки та інтерпретації інформації; здатністю управляти власною емоційною працею, здійснювати творчий підхід; спроможністю визначати адекватність змісту педагогічного процесу поставленим завданням; умінням виокремлювати домінантні, вузлові ідеї освітніх компонентів, оновлювати їх зміст; організовувати заходи щодо інтеграції знань; умінням розробляти методики й технології навчання; умінням створювати дієве освітньо-виховне середовище; умінням занурюватися в особистісну сутність здобувача вищої освіти, допомагати у становленні його особистості; володінням достатнім рівнем методологічної культури; прагненням до розвитку особистих креативних якостей [5].

Проаналізовані моменти стали для нас підставою для визначення соціально-історичних передумов уставлення поняття лінгвокультурологічної компетентності, що склалися в період від початку ХХІ століття й донині, до основних із яких ми відносимо такі:

- культурно-історичні: приєднання України до світового освітнього простору, зміна контексту професійної діяльності та посилення вимог до рівня якості професійної освіти, що має відповідати міжнародним стандартам, де поряд зі знаннями, уміннями, навичками, досвідом у структурі компетентності представлена ціннісно-смислова орієнтація, мотивація, професійна спрямованість фахівців, творчі здібності, механізми самоорганізації та саморегуляції діяльності;

- теоретичні: зміна характерологічних ознак компетентності, що вирізняється складністю змісту, умотивованістю застосування й наявністю потенційної й актуальної сторін; посилення міжкультурної спрямованості досліджень комунікативної компетентності та наведення переліку компонентів унаочнення іншомовної комунікативної компетентності відповідно до загальноєвропейської компетенції; дослідження теоретичного обґрунтування інваріанта професійної компетентності як багатокомпонентної професійно - особистісні якості здобувачів вищої освіти і визначення змісту кожного його компонента як предмета формування в освітньому процесі, створення бази для розробки педагогічних умов формування лінгвокультурологічної компетентності здобувачів вищої освіти;

- практичні: емансипація лінгвокультурології як галузі наукових знань та її самостійне функціонування, воднораз і як аспекту лінгводидактики, що розглядає проблеми взаємодії культури й мови в процесі його розвитку.

Ми вважаємо, що для педагога, який здійснює освітній процес, важливе значення має лінгвокультурологічна компетентність, якою забезпечується результативність виконання ним основних професійних завдань. Маючи великий спектр універсалізованих характеристик і маючи можливість залучення в різнобічні сегменти освітньої практики, лінгвокультурологічна компетентність є важливим показником якості підготовки здобувачів вищої освіти - майбутніх педагогів закладів освіти. Оскільки лінгвокультурологічна компетентність - інтегративне багатоаспектне нововведення, що не виникає стихійно, то необхідне цілеспрямоване формування, яке має розпочинатися у закладах вищої освіти, де готують майбутніх педагогів закладів вищої освіти.

Українські вчені П. Житецький, І. Огієнко, В. Сімович, І. Франко, В. Чапленко, Ю. Шевельов мову розглядали в контексті нації як носія особливого типу культури й мислення; здійснювали лінгвокогнітивний підхід до дослідження мовних явищ, взаємозв'язки мови, літератури й національної культури, стверджували перспективність їх вивчення в єдності духовного поступу як вираження ментального світу українців. У працях В. Ващенка, П. Гриценка, С. Єрмоленко, В. Жайворонка, В. Кононенка, М. Кочергана, Ф. Медведєва, В. Скляренка, Н. Сологуб, І. Чередниченка та інших українська мова розглядається як скарбниця національної культури, а культура - як чинник формування нових явищ і процесів.

Із нашого погляду, за комунікативного підходу в процесі навчання української мови необхідно сформувати вміння не тільки спілкуватися українською мовою, а й виробити вміння характеризувати феномен української культури, історію її розвитку, місце в системі світової культури, поціновувати досягнення культури на основі знання історичного контексту їх створення, бути спроможним до діалогу культур, уміти висловлювати й обґрунтовувати власну позицію до питань, що стосуються ціннісного ставлення до історичної минувшини, або по-іншому виробити комунікативну компетентність.

Під комунікативною компетентністю ми розуміємо спроможність налагоджувати й підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, певну сукупність знань, умінь і навичок, завдяки чому забезпечується ефективне спілкування. Комунікативною компетентністю передбачається вміння змінювати глибину й коло спілкування, взаєморозуміння партнерів по спілкуванню. Комунікативна компетентність формується за умов безпосередньої взаємодії, тому є результатом досвіду спілкування між людьми. Цей досвід набувається не тільки в процесі безпосередньої взаємодії, а також опосередкованої, у тому числі з літератури, театру, кіно, звідки людина отримує інформацію про характер комунікативних ситуацій, особливості міжособистісної взаємодії й засоби їх вирішень. У процесі опанування комунікативної сфери людина запозичає з культурного середовища засоби аналізу комунікативних ситуацій як словесних і візуальних форм.

Для здобувачів вищої освіти, які вже засвоїли в міру своїх особистісних якостей системні лінгвістичні знання й виробили навички практичної грамотності, великого значення набуває вивчення лінгвокультурології. Можна знати правила й систему української мови, але не вміти застосовувати ці знання на практиці. Можна читати серйозні книжки, але не сприймати їх глибинного змісту. У таких випадках ми спостерігаємо нерозвиненість не тільки комунікативної та інших суміжних компетентностей, а й нерозвиненість мовної особистості, яка не здатна сприйняти прочитане, зануритися в його зміст. Мовна, лінгвістична, мовленнєва й лінгвокультурологічна компетентності нерозривно пов'язані в комунікативному акті будь-якого рівня й не існують ізольовано.

Для пошуку шляхів удосконалення рівня професіоналізму майбутнього педагога необхідний глибокий аналіз мовленнєвої діяльності як результату

мовленнєвої підготовки. Причому, ми вважаємо за потрібне наголосити на індивідуально-особистісних гранях навчання цій діяльності: усвідомлення здобувачами вищої освіти значущості слова та його впливу, збагачення особистого словникового запасу, термінологічної бази, мовотвірних засобів, удосконалення техніки мовлення, вибір методики й активність застосування мовленнєвого інструментарію в педагогічній діяльності.

Мовленнєва компетентність майбутнього педагога є невід'ємною складовою його професійно-педагогічної культури загалом і культури особистості зокрема.

Державними освітніми стандартами вищої професійної освіти передбачається вдосконалення лінгвокультурологічних знань, у тому числі уявлення про основні етапи історії країни, що вивчається, пам'ятки культури, збережені на її території, мовних реаліях, пов'язаних із найважливішими історичними подіями, культурно-історичними та соціальними асоціаціями.

Лінгвокультурологія є одним з найменш вивчених аспектів лінгвістики. Існують лише окремі монографічні праці, дисертації, статті присвячені порівняльному лінгвокультурологічному вивченню безеквівалентної лексики, пареміології, фразеології.

Отже, із нашого погляду, предметом лінгвокультурології мають стати такі типи лінгвокультурологічних одиниць:

- константи, концепти, етноконцепти культури;

- культурні об'єкти (культурні риси, артефакти, форми в їх речовому та символічному вираженнях, культурні композиції, конфігурації та системи, тощо);

- символи як форма вираження архетипів та буття культури, чинники національно-культурної самоідентифікації (образи - символи, символіка поселення та житла, одягу; громадського побуту, звичаєвості; основних галузей господарства; народної ботаніки, медицини, астрономії; міфології, демонології; язичництва, християнства, іудаїзму, ісламу, буддизму, ведизму тощо; атмосферних явищ, географічних назв, нумізматики, архітектури; усної народної творчості; частин людського тіла; слова, алфавітів, чисел; творів художньої літератури, тексту, дискурсу в цілому; кольорів, мінералів, квітів тощо);

- культурні модальності (еволюція, модернізація, прогрес, деградація, деструкція, культурний "шок" тощо);

- культурні позначення (знаки, образи, маркери, атрибути, імідж, семантичні конструкти, культурні тексти та коди, семіозис, культурна семантика в цілому); герменевтика культури;

- культурні норми (зразки, правила, стандарти; канони, міфи, стереотипи, традиції; етика, естетика; стиль, мода, нормативність, функціональні ознаки; культура праці та споживання, побут, дозвілля, спілкування тощо);

- міжкультурна взаємодія (культурна дифузія, запозичення, толерантність, глобалізація, компліментарність, відторгнення, конфлікт цінностей, культурний синтез, діалог тощо);

- культурна психологія особистості (модель "Я" творців культури; модель видатної особистості, дітей - індиго; особистість як суб'єкт інновацій; модель культурного потенціалу особистості; модель акмеологічної типізації особистості (сучасного вченого), менталітетознавство; трансперсональна психологія, інтуїція, осяяння, інсайт, просвітлення тощо;

- антикультура ("чорний" піар, "лінгвістика брехні"; масова, "елітарна" культура (криваві бойовики; звеличення культу сили, грошей, гедонізму; магів - шарлатанів, псевдовідунів; "чорний" гумор, примітивні шоу тощо);

- культурно-інтеграційні та диференційні процеси та явища (кооперація, консолідація, солідарність, злагода, взаємодопомога, самобутність, локальність, "самостійність", ворожнеча політичних партій та окремих лідерів тощо);

- культурні аспекти спеціалізованих галузей діяльності (культури: правова, політична, філософська, наукова, художня, релігійна, інформаційна, охорони здоров'я, природи тощо);

- мова та духовність (мова та релігії народів світу, їх подібність; "одухотворення знань", "мудрість", а не лише "чистий розум", "філософія серця"; загальнолюдські цінності; дух - душа - тіло; покаяння, молитва, прощення; Біблія тощо);

- культурні мотивації (індивідуальні та групові інтереси; сенс життя, "уміння жити", самоорганізація, саморегуляція, самоідентифікація; статус, престижність;

- культурообумовлена поведінка та свідомість людей (церемоніальна поведінка, обряди та ритуали, вербальне та невербальне комунікування, творчість та інноватика, спосіб життя, дозвілля, світосприйняття, міфологія та вірування, архетипи свідомості тощо);

- культурні інститути (культурна політика, заклади культури, освіти та соціального патронажу, творчі спілки, заклади охорони пам'яток культури, фонд української культури, засоби масової інформації Інституту культурології тощо).

Проаналізувавши навчальний посібник "Українська лінгвокультурологія", укладений колективом авторів І. Бурчик, Л. Кожуховською, Т. Левченко, О. Потапенком, Я. Потапенком, Т. Чубань, за загальною редакцією професора О. Потапенка, ураховуючи сучасні релігії України, Європи, світу, стану культури, дійшли висновку, що предметом лінгвокультурології, має стати лексичний, фразеологічний склад мови, ментальність, мовна картина світу, передусім, через призму: 1) антропоцентризму (людина - мова - світ), адже мова, за влучним висловом В. Гака "існує в людині для людини й реалізується людиною"; 2) духовного, енергетичного, синергетичного розуміння суті мови, теоантропокосмізму; Ф. Бацевич [6] наголошує: "У процесах духовного освоєння світу рідна мова виконує роль каналу постійного діалогу між Я та Іншим, особистістю та світом, людиною і Творцем". У цій же праці [6]

Ф. Бацевич зазначає: "Тому найважливішим завданням сучасної лінгвосинергетики є пізнання механізмів синергетичної суті мови як символічного медіуму, безпосередньої взаємодії, тому є результатом досвіду спілкування між людьми. Цей досвід набувається не тільки в процесі безпосередньої взаємодії, а також опосередкованої, у тому числі з літератури, театру, кіно з яких людина отримує інформацію, перебуває на межі духовного світу людини з його устремлінням пізнати навколишній світ і синергетикою "великого світу..."; 3) ноосферного, холістичного, інтегрального підходу до мови.

Тобто, наше завдання, як і курсу лінгвокультурології, поряд із міжкультурним діалогом проводити мудру експансію власної багатющої, високодуховної культури (усна народна творчість, пам'ятки архітектури, заповідні місця тощо). Науковці І. Бурчик, Л. Кожуховська, Т. Левченко, О. Потапенко, Я. Потапенко, Т. Чубань основними чинниками розвитку міжкультурного діалогу визначають історичну (і культурну) спільність із іншими народами й культурами (наприклад, України та Європи, політична визначеність стратегії взаємодії країни з іншими (наприклад, Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС). Може йтися також про інші види культур - професійну, вікову, гендерну, релігійну тощо, - однак у контексті розгляду проблеми міжкультурного діалогу в Європі. Тож не менш важливим чинником міжкультурного діалогу є уникнення таких явищ, як культурна зарозумілість і самозакоханість, зневага та заздрість до інших культур, стереотипне сприйняття себе й інших, небажання змінюватись і подвійні стандарти в ставленні до себе та інших. Оскільки непорозуміння все ж існують і доволі значні, спосіб лікування полягає не в переході до режиму одномовності, а навпаки - до багатомовності, адже саме вона допомагає побачити й відкрити безмежні обшири духовного як загального, побачити загальне як духовно різноманітне; урешті -решт - допомагає перейти в єдине духовне загальне [7].

Висновки

Здобувачі вищої освіти - майбутні педагоги у закладах вищої освіти повинні володіти таким багажем знань, умінь і навичок, що сприятимуть практичному досягненню високих результатів лінгвокультурологічної компетентності. Професійна підготовка у педагогічному закладі вищої освіти - це підготовка до різноманітної педагогічної діяльності в освітніх установах різних типів і рівнів. Незважаючи на різноманіття профілів педагогічної професії, загальне у них одне - підготовка компетентного, який володіє необхідними теоретичними та практичними знаннями, уміннями, педагога. Однак сьогодні необхідно привернути увагу до лінгвокультурології в освіті педагога, щоб забезпечити не тільки високий рівень професійної підготовки, а й підвищити "загальний" рівень культури, вивчити фіксацію в мові, етнотекстах і дискурсивній практиці духовної й матеріальної культури народу, тобто культурно значущої інформації збережених у

колективній пам'яті народу символьних способів матеріального й духовного усвідомлення світу певним етносом, відтворених у його ідеях, схемах мислення й поведінки, системі етичних й естетичних цінностей, нормах, звичаях, обрядах, міфах, віруваннях, забобонах, побуті.

Література

1. Комплекс нормативних документів для розроблення складових системи галузевих стандартів вищої освіти / за заг. редакцією В.Д. Шинкарука. Офіц. вид. К. : Інститут інноваційних технологій і змісту освіти: М-во освіти і науки України, 2008. 72 с.

2. Про культуру: Закон України від 14.12.2010 № 2778 (із змінами № 1801 -VIII від 21.12.2016). URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2778-17. (дата звернення 22.07.2017)

3. Давидченко І. Д. Формування лінгвокультурологічної компетентності майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04 / ДВНЗ "Донбаський державний педагогічний університет". Слов'янськ, 2018. 359 с.

4. Пентилюк М. І. Мовна особистість учня в проспекції мовленнєвого спілкування. Таврійський вісник освіти: наук.-метод. журн. Голов. ред. А.М. Зубко. 2007. № 2. С. 53-60.

5. Бондаренко Л. І. Зміст і структура дослідної компетентності майбутнього викладача вищого навчального закладу. Вісник Луган. нац. ун-ту імені Т.Г. Шевченка. Пед. науки: зб. наук. пр. 2013. № 10, ч. 3. С. 94-98.

6. Українська лінгвокультурологія: навч. посібн. для студентів зі спеціальності "Українська мова і література" / кол. авт.: О. І. Потапенко, Я.О. Потапенко, Л.П. Кожуховська, Т.В. Чубань, Т.М. Левченко, І. В. Бурчик; за заг. ред. проф. О.І. Потапенка. Корсунь- Шевченківський: ФОП Гавришенко В.М., 2014. 350 с.

7. Жосан Е.О. Педагогічний експеримент: навч.-метод. посібник Кіровоград: КОІППО імені Василя Сухомлинського, 2008. 72 с

8. References:

9. Shinkaruk V. D. (2008). Kompleks normativnih dokumentiv dlja rozroblennja skladovih sistemi galuzevih standartiv vishhot [A set of normative documents for the development of components of the system of industry standards of higher education]. K. : !nstitut mnovadjnih tehnologij і zmdtu osvhi : M-vo osvhi і nauki Ukra'ini [in Ukrainian].

10. Zakon Ukrat'm "Pro kul'turu" [The Law of Ukraine "On culture"]. (n.d.). zakon5.rada.gov.ua Retrieved from http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2778-17. 3 [in Ukrainian].3. Davidchenko І. D. (2018). Formuvannja lіngvokul'turologіchnoї kompetentnosti majbutrnh vihovatehv doshkil'nih navchal'nih zakladrv [Formation of linguoculturological competence of future educators of preschool educational institutions]. Candidate's thesis. Slov'jans': DVNZ "Donbas'kij derzhavnij pedagog^hnij urnversitet" [in Ukrainian].

11. Pentiljuk, M. І. (2007). Movna osobistist' uchnja v prospekcn movlen^vogo spdkuvannja [Linguistic personality of the student in the prospect of speech communication]. Tavrijs'kij vmnik osvdi - aurian Bulletin of Education, 2, 53-60 [in Ukrainian].

12. Bondarenko, L. І. (2013). Zmdt і struktura doshdnot' kompetentnosti majbutn'ogo vikladacha vishhogo navchal'nogo zakladu [The content and structure of research competence of the future teacher of higher education]. VlmikLugan. nac. un-tu mem T. G. Shevchenka. Ped. nauki - Bulletin of Luhansk. nat. Taras Shevchenko University. Ped. Science, 10, 3, 94-98 [in Ukrainian].

13. Potapenko, O. І. (2014). Ukratns'ka lіngvokul'turologіja: navch. pos^n. dlja studentiv zі specrnl'nosti "Ukratns'ka mova і Uteratura" [Ukrainian linguoculturology: textbook. manual for students majoring in "Ukrainian language and literature"]. Korsun'- ShevchenkAs'kij: FOP Gavrishenko V.M. [in Ukrainian].

14. Zhosan, E. O. (2008). Pedagogwhnij eksperiment [Pedagogical experiment]. Knovograd: КОІРРО mem Vasilja Suhomlins'kogo [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru