Духовно-моральні аспекти педагогічної риторики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Ґжицького Інституту Східної Європи

Духовно-моральні аспекти педагогічної риторики

Огірко Олег Васильович доктор філософії, доцент, доцент кафедри філософії та педагогіки

Анотація

Проблема духовно-морального формування сучасної студентської молоді є досить актуальною в наш час. Сьогодні молодь виступає активною силою політичних змін і залежно від того, які цінності вона вносить у ці зміни, яку мораль впроваджує, багато в чому буде залежати майбутнє суспільства, його культура, напрям трансформації. Суспільство зацікавлене в тому, щоб ці цінності і культура були демократичними. Їх формування - завдання актуальне і таке, що потребує нагальної уваги.

Враховуючи потреби України у відродженні духовності молоді, усвідомленні своєї національної належності, навчальні заклади повинні забезпечити наповнення всіх ланок навчально-виховного процесу змістом моралі та національної духовності, який би допомагав формувати свідомих українців, для яких первинними є Бог і Україна, виховувати їхні душі, чесні і сильні характери, сумління, громадянські, моральні та надприродні чесноти, спонукав би молодих людей у співпраці з Богом бути корисними своєму народові та Батьківщині.

Педагогічна риторика як наука і мистецтво слова формує духовно-моральні цінності. Цінності являють собою норми, що регламентують педагогічну діяльність і виступаючі як пізнавально-діюча система, яка служить опосередкованою і сполучною ланкою між сформованим суспільним світоглядом в галузі освіти і діяльністю педагога.

Кожна людина живе цінностями, але важливо усвідомити якими саме і чи вони відповідають тим, згідно яких ми організовуємо своє життя. Цінності є всі чинники, які застосовує людина, щоб бути доброю і порядною. До них зараховують всі людські діяння, як наприклад, допомога іншим, діяння для добра групи людей, альтруїзм чи безкорисливість.

Правдивим ідеалом педагога-ритора, який своїм життям стверджував духовно-моральні цінності, є особа Ісуса Христа Богочоловіка. В Ньому не було дисгармонії між словами і ділами, а була доброта без слабостей, повага без засліплення, постійність без упертості, покора без приниження, наполегливість без малодушності. Він мав рідкісний авторитет і повагу, а Його стриманість завжди поєднувалась з великою доступністю і приязню. Христос - найкращий вчитель людства, автор і засновник християнської риторики.

Ключові слова: духовність, моральність, риторика, виховання, цінності, Бог, розум, воля, почуття, чесноти, особа.

Abstract

Ohirko Oleh Vasylyovych Doctor of Philosophy, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Philosophy and Pedagogy, Stepan Gzhytskyi National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies, Professor of the Department of Ukrainian Studies at the Institute of Eastern Europe

SPIRITUAL AND MORAL ASPECTS OF PEDAGOGICAL RHETORIC

The problem of spiritual and moral formation of modern student youth is quite relevant today. Today, young people are an active force in political change, and depending on what values they bring to these changes, what morality they implement, the future of society, its culture, the direction of transformation will largely depend. It is in society's interest for these values and culture to be democratic. Their formation is an urgent task that needs urgent attention.

Given Ukraine's needs to revive the spirituality of young people, awareness of their nationality, educational institutions must ensure that all parts of the educational process are filled with morals and national spirituality, which would help form conscious Ukrainians, for whom God and Ukraine are primary, to educate their souls, honest and strong characters, conscience, civic, moral and supernatural virtues, would encourage young people in cooperation with God to be useful to their people and homeland.

Pedagogical rhetoric as a science and art of speech forms spiritual and moral values. In pedagogy, values are the rules governing pedagogical activities and acting as a cognitive-acting system, which serves as an indirect and connecting link between the established social worldview in the field of education and the activities of the teacher.

Everyone lives by values, but it is important to understand what they are and whether they correspond to those according to which we organize our lives. Values are all the factors that a person uses to be kind and decent. These include all human actions, such as helping others, doing good for a group of people, altruism or selflessness.

The true ideal of a teacher-rhetorician, who affirmed spiritual and moral values with his life, is the person of Jesus Christ the God-Man. There was no disharmony between words and deeds, but there was kindness without weaknesses, respect without blindness, perseverance without stubbornness, humility without humiliation, perseverance without cowardice. He had a rare authority and respect, and His restraint was always combined with great accessibility and friendliness. Christ is the best teacher of mankind, author and founder of Christian rhetoric.

Keywords: spirituality, morality, rhetoric, education, values, God, mind, will, feelings, virtues, personality.

Постановка проблеми

Впродовж останніх 30 років в Україні широко обговорюються проблеми духовно-морального виховання сучасної молоді на засадах християнської педагогіки, Святого Письма і Святого Передання. Перші важливі кроки на шляху такого виховання стали Програми з християнської етики для загальноосвітніх та вищих навчальних закладів України. Відповідно постала потреба у формуванні вчителів таких предметів засобами педагогічної риторики, що ґрунтується на духовно-моральних цінностях.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблеми педагогічної риторики завжди були і є в центрі педагогічних систем. Ще в IV ст. відомий ритор, учитель Церкви святий Іван Золотоустий (344-407) повчав: “Немає жодного вищого мистецтва, ніж мистецтво виховання” [3, с. 36], а тому праведний митрополит Андрей Шептицький (1865-1944), як великий ритор, вихователь та опікун української молоді, дбаючи за її християнсько- патріотичне виховання, писав: “Пам'ятайте, що християнське виховання є більшим добром, ніж усе добро світу” (Лист до вірних, 1899) [3, с. 39]. Проблеми духовно-морального виховання засобами педагогічної риторики розглядались у роботах Ю. Дзеровича [2], О. Вишневського [1], В. Жуковського [8], Г. Сагач [5], С. Стефанюк [8], І. Сіданіч [10] та ін.

Мета статті - представлення духовно-морального виховання студентської молоді з допомогою педагогічної риторики як цілісного процесу засвоєння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки. На формування духовності та моральності особистості мають вплив суспільство, сім'я як соціальний інститут, духовні інституції та навчальні заклади.

Досвід багатьох країн світу переконливо стверджує, що запорукою процвітання будь-якої нації є її відповідно сформована духовна сфера, бо висока моральність формує людину. Позбавлення народу його духовності призводить до поширення зневіри, бездуховності, аморальності, зростання злочинності, підлості, підступності, ненависті. Для України, яка перебуває в умовах війни, духовного і морального випробування, найважливішими завданнями є гармонійний розвиток духовних, моральних і фізичних сил молоді. Головним підходом щодо духовно-морального виховання студентів є розуміння його як процесу взаємопов'язаних компонентів цілісного педагогічного процесу, виділяючи наступні компоненти: ціле-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, рефлексивно-оцінний та методичний.

Головними ідеями в проблемі духовно-морального виховання молоді є опора на загальнолюдські цінності та компоненти морального і релігійного виховання, яке носить понадконфесійний характер, тобто ґрунтується на джерелах спільних для усіх віровизнань. Основною гіпотезою дослідження висунуто припущення, що духовно-моральне виховання у навчально- виховному процесі вищої школи буде ефективним фактором формування життєвих компетентностей студентської молоді.

Найважливішими принципами духовно-морального виховання є аксіологічні принципи, а саме: принцип природовідповідності; принцип культуровідповідності; принцип особистісної орієнтації; принцип соціальної відповідності; принцип превентивності; принцип життєвої смислотворчої самодіяльності; принцип свободи совісті. Використовуються методи духовноморального виховання молоді, а саме методи формування совісті, поведінки, почуттів.

У духовно-моральному вихованні важливим орієнтиром є особистісний підхід, який найефективніше реалізується за умов побудови виховного процесу на основі суб'єкт-суб'єктних взаємин викладача і студентів.

В умовах становлення і розбудови незалежної Української держави особливо гостро постає проблема духовного відродження народу на основі засад християнської моралі. Християнство є традиційною релігією українського народу і вже понад тисячолітття формує сакральну культуру українців. Без духовних потреб, моральної відповідальності перед ближнім та усім народом, без патріотичних почувань не може набрати одухотвореності й освітня діяльність.

Джерелами духовно-морального виховання є Святе Письмо, Святе Передання, твори Отців Церкви. Об'єктом дослідження є навчально-виховний процес у вищих навчальних закладах. Предмет дослідження - зміст, форми, методи й засоби духовно-морального виховання студентів вищих навчальних закладів у процесі навчальної роботи.

Виклад основного матеріалу

Останні події 8 років неоголошеної, гібридної війни Росії проти України, активна громадянська позиція більшості українського народу привели до того, що Україна отримала унікальний історичний шанс відвоювати окуповані території та відновити процес духовноморального виховання, який сприятиме патріотичному, національному формуванні нашої молоді.

Німецький канцлер Отто фон Бісмарк (1815-1898 рр.) свого часу висловився так: “Війни виграють не генерали, війни виграють шкільні вчителі та парафіяльні священники”.

Сучасні заклади вищої освіти спрямовують свої зусилля на підготовку спеціалістів, спроможних забезпечити належний гуманітарний потенціал України. Саме тому гостро постає проблема вдосконалення красномовства студентської молоді як підґрунтя високого професіоналізму. Педагогічна риторика є наукою про педагогічно доцільне, оптимальне й впливове висловлювання. Вона є мистецтвом у сфері педагогічного спілкування. Риторика, як зазначає професор, славетний український ритор Г.М. Сагач, розвиває систему духовно-моральних цінностей.

Духовність людини плекається на основі духовно-морального виховання, що є безперервною працею над формуванням душі й тіла людини для досягнення нею повної злуки з Богом. Мета духовно-морального виховання полягає у виявленні, формуванні та розвитку природних та надприродних задатків душі й тіла, до осягнення єдності життя людини з Божими законами.

Завдання педагогів-риторів - допомогти молоді бачити сьогодення через призму вічних, нетлінних християнських цінностей, показувати не повчаючи чи проповідуючи, звертати увагу не осуджуючи, спонукати до думання без агресивності. Цього дуже потребує наше обездуховлене, знеохочене, позбавлене довір'я суспільство. На наше глибоке переконання, реальне утвердження християнських і загальнолюдських ідеалів та цінностей - необхідна передумова подолання нинішніх соціально-економічних труднощів, запорука зміцнення духовного і морального здоров'я нації. Все це має безкомпромісно виполювати зі свідомості студентів бур'ян аморальності, безкультур'я, бездуховності, зміцнювати в них почуття патріотизму, підносити їх громадянську активність, яка повинна втілюватися у конкретних справах і вчинках на благо України, народу, своїх ближніх, допомогти до кінця зрозуміти своє покликання і призначення. Основоположні вартості - християнська віра, справедливість, милосердя, гідність людини як особистості, мають стати аксіоматичними, витіснивши надмірний прагматизм, що зводить життєвий сенс до примітивізму, звужує параметри духу. Повітрям і хлібом людини має стати духовність та національне самоусвідомлення.

На жаль, на 31 році незалежності України, коли наша держава звільнилась від облудливої марксистсько-ленінської атеїстичної пропаганди, подекуди і досі проявляється нерозуміння релігії як зв'язку людини з Богом, натомість поширюється секуляризм. Найбільшим злом для освіти в Україні стало явище моральної деградації. Дивно, але за останніх п'ять років з освітніх програм університетів поступово зникло релігієзнавство, етика, закриваються кафедри релігієзнавства. І це в час, коли часто говорять про духовне відродження нації. Ось чому професорсько-викладацький персонал ЗВО, повинен мати за священний обов'язок бути прикладом релігійної і національної зрілості для студентів, досконалого зберігання найвищої Божої Конституції - Декалогу (Десяти Божих заповідей). Нерелігійний і недуховний та ненародолюбний педагог - це руйнівник моралі, народу та держави.

За твердженням академіка П. Сауха в сучасній освіті є чотири головні причини поширення бездуховності, серед яких: комерціалізація й масовізація освіти; перехід до ліберальної моделі освіти, яка формує людину, що характеризується небезпечною самовпевненістю, безвідповідальністю і неконтрольованим активізмом; масштабна деформація ціннісно-смислової орієнтації молодого покоління, де смисложиттєвими орієнтирами стали влада, матеріальне благополуччя і гроші, успіх за будь-яку ціну; катастрофічна розбалансованість навчально-виховного процесу на усіх рівнях освіти [6, с. 6]. духовний моральний навчальний виховний

Особливою прикметою християнської педагогіки є тісний зв'язок духовного та морального виховання. Духовність - це “вертикальний” вимір людського буття, а моральність - “горизонтальний”. У християнській педагогіці процес духовно-морального вдосконалення єдиний і нероздільний. Чим ближче людина до Бога, тим вища її моральність, і, навпаки, чим вища моральність людини, тим більше її благоволить Бог. Двоєдиність духовності й моральності найкраще відображається у двох головних заповідях любові: “Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого. На ці дві заповіді ввесь закон і пророки спираються” (Мт. 22. 37-39).

Духовно-моральне виховання допомагає нашій молоді усвідомити свою гідність та цінність як особи, створеної на образ і подобу Божу та необхідність переходу від homo sapiens до homo spiritus.

Духовно-моральне виховання розділяє духовне життя людини на три складові частини: мислення, чуттєвість і воля. Людина, як і весь світ, походить від Бога. Вона залежна від Бога і має суттєво важливі відносини з Ним. Людина складається з душі і тіла, із матерії та духу, із дочасного й вічного. Вона пізнає правду про себе, про світ і про Бога. Лише тоді, коли вона намагається зрозуміти, ким є, що становить її велич, а також велич інших людей і велич Творця, який усе створив на добро людини, то усвідомить себе як особу. Християнський принцип духовно-морального виховання звучить так: “Шукайте найперше Царства Божого, а все решту вам додасться” (Мт. 6.33). Людина - це єство, в якому збігаються всі світи: світ природи, інших людей, власної свідомості та особистості, в якому вона може знайти Бога. Людина - єство матеріально-світове і повинна шанувати навколишній світ та землю. Вона є єством суттєво-суспільним, тож повинна себе віддавати іншим. Людина - єство самосвідомості, тому повинна себе знайти й утвердити, та, врешті, відкритим єством, тому здатна вийти зі свого центру, з'єднатися з “іншим”, тобто бути готовою до самотрансценденції [3, с. 17].

Людина, із точки зору християнської педагогіки, є особою, тобто єдністю душі і тіла, яка має власний розум, волю, почуття. Головний дар ми маємо від Бога - це наше життя, віра, покликання. Христос, знаючи ціну життю, каже: “Яка користь людині, як цілий світ здобуде, а занапастить власну душу” (Мт. 16.26). Людина отримала від Бога життя, як дар, якого не заслужила, а тому повинна своє життя оберігати і підтримувати.

Духовно-моральне виховання використовує засоби превентивної (запобіжної) системи, розробленої відомим педагогом, ритором і святим Іваном Боско (1815-1888). Основу превентивної системи виховання складають релігія, розум і наука, а будується вона на доброті, довір'ї та любові до вихованців. Засобами християнської виховної системи І. Боско є: християнська релігія, що включає в себе практикування Заповідей Божих, які регулюють відносини людини з Богом і ближніми та наголошують на пошані власного й чужого життя, чистоти, майна, честі, слави і почуттів; виховна атмосфера доброзичливості та родинної безпосередності; індивідуальний підхід через пізнання людини і спеціалізацію виховання; організація дозвілля і праці та безперервна зайнятість; моральні покарання і нагороди, що виключають строгі кари.

Виховувати і навчати студентську молодь засобами педагогічної риторики - це передавати цінності. Цінність - знання, яке здобуваємо за ціле життя і яке допомагає робити правильні рішення. Цінності поділяються на: абсолютні (доброта, любов, правда, справедливість, гідність, свобода, чесність); національні (патріотизм, національна гідність, державотворчі прагнення, історична пам'ять, змагання до єдності); громадянські (права і свободи, обов'язки, соціальна гармонія, повага закону); сімейно-родинні (подружня вірність, турбота про дітей, стосунки у сім'ї, пам'ять предків); особисті (риси характеру, поведінка, стиль приватного життя). Людська особа може бути носієм наступних цінностей: духовних (Бог, істина, правда), релігійних (святість, особиста віра, прагнення до досконалості), інтелектуальних (проникливість, розсудливість, інтуїція), моральних (смирення, чистота, щедрість, милосердя, лагідність), естетичних (краса, чарівність, дотепність, художній смак), вітальних (статевість, жвавість, енергійність) та інших цінностей. Людина покликана у житті бути носієм таких цінностей, а не мати різноманітні матеріальні, інтелектуальні цінності [4, с. 67].

Засобами духовно-морального виховання формуються моральні чесноти (мудрість, мужність, справедливість, стриманість) та богословські чесноти (віра, надія, любов). Найбільшою чеснотою є любов: “Любов - довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає.” (1 Кор. 13.4-8). Християнська педагогіка застерігає людину від гріхів як свідомих і добровільних злих вчинків, закликає дотримуватися універсального морального закону людства - Десяти Заповідей Божих. Духовно-моральне виховання формує людину у свободі (“Все мені можна”, та я не дам нічому заволодіти надо мною” (1 Кор. 6.12) та відповідальності. Воно сприяє утвердженню в житті людини чуйної совісті, яка закликає чинити добро, остерігатися зла.

У духовно-моральному вихованні молоді найважливішими завданнями є: формування розуму; творення на основі розуму й віри власних ідеалів та чеснот; осягнення стану, коли в розумі людини пануватиме віра і вона керуватиметься чеснотою мудрості, що наставляє розум розважно шукати правду; у волі - любов, що керуватиметься чеснотою справедливості, що наставляє волю бажати знайдену розумом правду; у почуттях - надію, які керуватимуться чеснотами мужності і здержливості, які керують почуттями у небажаній ситуації, стримують нахили злих почуттів; утвердженням стану, за якого розум, віра та совість управлятимуть всіма порухами волі. Духовно-моральне виховання базується на житті людини: у вірі, яка все прощає і зносить; у надії, яка ніколи не розчаровує, та в любові, яка взамін нічого не вимагає [3, с. 18].

Ключовим принципом духовно-морального виховання є христоцентризм, бо все навчання і виховання здійснюється у Христі, який істинним ідеалом для наслідування, у якого ніколи не було дисгармонії між словами і ділами. В Ньому є доброта без слабостей, повага без засліплення, постійність без упертості, покора без приниження, наполегливість без малодушності. Він мав рідкісний авторитет і повагу, а Його стриманість завжди поєднувалась з великою доступністю і приязню. Христос - найкращий вчитель людства, автор і засновник християнської риторики. Він є правдивим взірцем Вчителя-ритора. В золоту скарбницю педагогічної риторики можна занести Нагірну проповідь Ісуса Христа (Мт. 5-7).

Гідність людини, яка формується внаслідок духовно-морального виховання, - це розуміння того, що вона створена на образ і подобу Божу, здатна пізнавати, любити Свого Творця, служити Йому через пізнання інших людей, любов до них і служіння їм. Підставою гідності людини є відкритість до спілкування з Богом і своїми ближніми та готовність до самотрансценденції. Оскільки людська особа здатна панувати над собою, самостійно ініціювати та здійснювати свої вчинки, то це є основою як її гідності, так і відповідальності.

Духовно-моральні аспекти педагогічної риторики в сучасній вищій школі у великій мірі залежить від впровадження циклу філософсько-богословських дисциплін, а саме християнської філософії, християнської педагогіки, християнської етики, християнської психології, які допоможуть переосмислити духовні проблеми людини, дадуть знання (альтернативні до атеїстично- матеріалістичних) про внутрішній світ людини, її природу, морально-етичний розвиток, процеси пізнання навколишнього світу, мету, сенс і цінність життя людини. Необхідно терміново переглянути атеїстично-матеріалістичне світобачення змісту всіх навчальних предметів.

Для сприяння духовно-морального розвитку студентів у сучасній вищій школі з допомогою педагогічної риторики необхідно:

організувати навчально-виховний процес, сприятливий для формування морально-етичної та естетичної культури студентів, поваги до традицій рідного краю та духовних цінностей, реалізації їхніх творчих можливостей і талантів, духовних, інтелектуальних та мистецьких потреб;

забезпечити викладання світоглядних дисциплін (християнська етика, філософія, релігієзнавство та ін.), спрямованих на формування у молоді почуття мети, сенсу, вартості життя, почуття людської гідності;

створити сприятливе освітнє середовище, в якому об'єднується духовна, освітня, оздоровча, виховна, культурологічна, наукова, мистецька та соціальна сфери розвитку і діяльності особистості.

Виховання духовно-моральної особистості включає в себе здатність пізнавати правду, добро, красу, справедливість, а також готовність і вміння ці вартості у житті захищати.

Для цього засобами педагогічної риторики потрібно розвивати силу розуму, почуттів і волі студентської молоді через:

виховання моральних почуттів на засадах любові (до Бога, людей, життя, Батьківщини, природи, праці) через залучення студентів до системи християнських, національних та загальнолюдських цінностей;

розумове виховання (розвиток пам'яті, мислення, мовлення, уяви, уваги, інтелекту, отримання моральних знань);

виховання волі (гігієна, дотримування режиму дня, організація праці, фізичне виховання, відмова від лінощів, поганих звичок, праця, спорт, активізація моральних вчинків).

Сьогоднішній стан суспільства вимагає мобілізації всіх зусиль, спрямованих на виховання і розвиток студентської молоді, плекання виховного ідеалу людини, здатної створити соціально здорове суспільство. Необхідно формувати та розвивати суспільну активність та відповідальність (через участь у молодіжних громадських та релігійних організаціях, спільнотах та рухах тощо).

Велике значення необхідно приділяти вихованню культури поведінки студентів, яка є виявом моральної зрілості особистості, характеризує її морально-етичну суть. Провідним завданням сучасної вищої школи є розвиток особистості, зокрема й духовно і морально багатої та національно свідомої. Вагому роль у цьому відіграє виховна робота із студентами, організована за допомогою таких форм: дискусії, диспути, дебати, науково-практичні конференції, проектна діяльність тощо.

Спільними для риторики й християнської етики є моральні закони. Риторика завжди стояла і стоїть на сторожі добра. Моральне обличчя оратора чи ритора забезпечує успіх або неуспіх. Класична риторика завжди ґрунтувалась на постулатах Істини, Добра і Краси. Справжній оратор мусить пам'ятати, що значно легше впливати на тих слухачів, які йому довіряють, а також, що втрачену довіру аудиторії повернути надзвичайно важко. Педагогічна риторика уможливлює виховання морально-духовних цінностей.

Проблема формування духовно-моральних цінностей студентської молоді в державі в час її інтеграції до загальноєвропейського співтовариства є актуальною. На сучасну молодь дедалі більш очевидним є вплив молодіжної субкультури, відірваної від загальнолюдських духовно-моральних цінностей, багатовікової спадщини українського народу. Саме це спонукає сучасних педагогів формувати в молоді духовно-моральні цінності у процесі становлення кожного з них як особистості. Педагогічна наука розглядає проблему духовноморального становлення студентської молоді як одну з провідних, адже те, як людина визначає цінності, усвідомлює свою сутність, істотно впливає на всю її життєдіяльність.

Вважається, що формування молоді здійснюється на досвіді народу, спирається на різні форми культури, на досягненнях наук тощо. Проте в усіх цих чинниках завжди визначальне місце займають втілені в них цінності. Саме вони через культуру, через традиції, філософію, релігію тощо вказують на вектор виховних зусиль, формують виховний ідеал, дають відповіді на фундаментальні запитання: на що орієнтується молодь - на добро чи на зло? - на віру в духовні чи в матеріальні блага? - на культ сили чи на культ духу?

Очевидно, що між системою цінностей, стратегією та методами виховання і розвитку існує взаємна залежність. Цінності визначають зміст виховання, а стратегія і методи ставлять собі за мету прищепити молоді віру у прийняті цінності. Яку систему суспільство вибирає, таким мусить бути і характер виховання та розвитку. В дійсності, виховання - це не що інше, як приєднання до ієрархії цінностей, добровільно обраної, засвоєної і реалізованої шляхом відповідної діяльності. У цьому сенсі обов'язок педагога ритора - наблизити цінності до молоді, подавши їх у прийнятній для неї формі, розвивати їх у її свідомості і сприяти їх інтеріоризації з таким розрахунком, щоб вони ставали її діючим світоглядом.

Цінності мають ідеальну природу, тобто можемо стверджувати, що вони є певною ієрархічною системою ідеалів, фундаментальних понять і цілей, якими живе суспільство і в здійсненні яких вбачає сенс свого існування. Зрештою, цінності можуть трактуватися як в контексті життя всього суспільства, так і крізь призму життя окремої людини.

Кожен народ протягом своєї історії виробляє свою систему цінностей, що віддзеркалює його характер, соціально-економічний стан, політичний устрій тощо. Радикальні зміни в житті народу завжди супроводжуються переоцінкою цінностей, що веде до зміни світогляду.

Ідеальна природа цінностей зумовлює те, що вони є найперше предметом визнання і віри. І це, очевидно, - одна з їхніх головних прикмет: цінності стосуються також тих найпотаємніших глибин людської душі, які не можна осягнути раціоналістичним мисленням. У певному сенсі вони репрезентують і стан духовності людини та суспільства, а відтак носять і містичний (ірраціональний) характер. Людина багато що сприймає на віру, на багато що просто сподівається, багато що любить - і все це далеко не завжди обґрунтовано.

Цінності опредмечуються у формі якостей людської душі, що презентується назовні певними вчинками, всією поведінкою людини. Власне, тоді ми говоримо про виховання прикладом і на прикладі. В широкому сенсі сюди віднесемо і міжнаціональні та соціальні стосунки окремих людей, їх груп та народів. Люди, громадські об'єднання і партії, держави тощо - завжди демонструють свою прихильність до тих чи інших цінностей, відстоюють їх і прагнуть їх поширення.

Цінності втілюються в різних формах культури. Як кодекси, так і моральні вчинки людей і, особливо, різні форми культури, власне, й стають самодостатніми чинниками виховання саме тому, що несуть в собі вартості.

Мораль - це якість дій у суспільній діяльності та якість результатів цієї діяльності. Тобто мораль знаходиться в тісному зв'язку з відповідальністю, а саме з усвідомленням та прийняттям відповідальності за свої дії, участь у певних заходах, особливо якщо вони впливають на інших людей. Для набуття моральних концепцій студентами, що матимуть реальний вплив на їх дії, потрібно орієнтуватися на зміни у наративах ідентичності, тобто повинні бути здійснені зміни в оцінках та впливах, пов'язаних зі світом і самим собою. Значною проблемою в нашому нинішньому суспільстві і відповідно для освіти може бути відсутність емпатії, без якої не існує моралі. Нездатність або небажання жити морально (або навіть дотримуватися суспільних правил), що підкреслюють та засуджують багато політиків і педагогів, може випливати не з нездатності надати молоді (знання) належних цінностей, а з їх нездатності ідентифікувати себе та відчувати емпатію до існуючих соціальних механізмів або людей, які живуть поряд з ними. Мораль можлива лише на основі розуміння фундаментальної складності й неоднозначності людського існування. Мораль ніколи не є автоматизмом. Питання полягає в тому, чи здатний суб'єкт і чи бажає він брати відповідальність за свої рішення, і ця готовність є результатом процесу моральної рефлексії, якому можна і потрібно навчитися.

Духовний розвиток особистості, що іде разом з моральним. Його можна поділити на дві частини: національна духовність та релігійна духовність. Основна мета національного духовного розвитку - це самоусвідомлення студентами приналежності до певної культури, національності, повага культурних та національних цінностей своєї країни. Завданням викладача як оратора є окреслення та возвеличення культурного спадку, пропагування національних ідей, утвердження власної держави як важливої геополітичної сутності та стимулювання на зміцнення її політичної, економічної, інформаційної, соціальної, правової та інших сфер, що спрямовані на процвітання та закріплення незалежності країни тощо. З огляду на те, що у цей час в Україні триває національно-визвольна війна, постала нагальна потреба у заклику студентської молоді до активної участі у різних видах діяльності, зокрема у наукових конференціях, освітніх та культурних заходах, що зорієнтовані на ознайомлення з українською культурою та наукою, з метою формування національної самосвідомості.

З іншого боку педагогу необхідно поширювати серед студентів релігійно- філософські ідеї. Як було зазначено раніше, риторика ґрунтується на ідеях істини, добра та краси. Таким чином викладач повинен спрямовувати студентів на істинний шлях - ведення чесного та правдивого способу життя. Істина - предмет вивчення богослов'я, а отже безпосередньо пов'язана із релігією, тому можемо стверджувати, що педагог постає перед аудиторією у ролі проповідника, церковного оратора.

Також важливо зазначити, що основна моральна цінність - добро - це ключова складова будь-якого навчання. Співвідношення в людині добра і зла утворює особливу сферу - сферу цінностей. Саме наявність цінностей утворюють світ людини, організують світ людських відносин. Отже, світ людини - це світ цінностей. Духовне значення слова добро розуміється як чесне, справедливе та корисне, тобто таке, що відповідає обов'язку людини. Таке розуміння підкреслює, що добро є цінним само по собі і не служить засобом заради іншої цілі. Отже, в даному випадку добро є моральне та ціннісне поняття. Воно виражає позитивне значення явищ або подій в їх відношенні до вищої цінності - до ідеалу. Яскравим прикладом популяризації добра серед молоді є залучення студентів до волонтерської діяльності. Мабуть, кожен зараз долучається до волонтерства, зокрема викладачі є як активними учасниками, так і координаторами волонтерського процесу. Безкорислива, благодійна допомога іншим втілює у життя основний морально-ціннісний постулат - добро.

Окрім, усього вище зазначеного викладач є ритором, що возвеличує усе прекрасне, добре та закликає до творення довершеного та досконалого. Краса відповідає гармонійній вільній грі здібностей розуму щоразу, коли вона стикається з об'єктом, який він сприймає у своїй формальній довершеності. Задоволення є настільки основним для нашого спілкування зі світом, що навіть найпоширеніший досвід не був би можливим без нього. У такий спосіб педагог прищеплює студентам духовно-моральні цінності, що забезпечують розширення свідомості та допомагають студентам достойно себе репрезентувати та брати активну участь й у світському житті.

Висновки

Отже, основним етапом розвитку духовно-моральних цінностей студентської молоді є створення духовно-морального дискурсу. Педагог у цьому дискурсі - це інформатор, оратор, ритор, що, окрім ключових знань та компетентностей у певній сфері, доносить й духовні та моральні цінності, культурні та історичні засади. Сподіваємося, що духовно-моральне виховання допоможе нашій молоді дотримуватися морально доброї поведінки в щоденному житті та бути вірною Богові, Україні, народові.

Література

1. Вишневський О.І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки : посіб. для студ. ВНЗ / О.І. Вишневський. - Дрогобич, 2006. - 167 с.

2. Дзерович Ю. Педагогіка / Ю. Дзерович. - Львів: ЛБА,1937. - 240 с.

3. Огірко О. Християнська педагогіка : навч. посіб. / О. Огірко. - Львів: ЛІ МАУП, 2003. - 111 с.

4. Огірко О.В. Християнська етика : навч. посіб. / О.В. Огірко. - Острог: НУ “Острозька академія”, Суми: В-во «Ярославна», 2012. - 324 c.

5. Сагач Г.М. Риторика / Г.М. Сагач. К.: Вид. дім Ін Юре, 2000. - 568 с.

6. Саух П. Пандемія бездуховності і завдання освіти з її подолання / П. Саух // Освіта і суспільство. - 2020. - № 6. - С. 6.

7. Святе Письмо Старого та Нового Завіту / перекл. о. Івана Хоменка. - Львів: «Місіонер». УБТ, «Свічадо». - 2007.

8. Стефанюк С.К., Голянчук Р.М. Християнська педагогіка: плекання кращих людських чеснот. Вип. 2. За заг. ред. С.К. Стефанюк. Х.: Кроссроуд, 2010. - 68 с.

9. Християнська етика і педагогіка: статті та уроки / За ред. Жуковського В.М. - Острог, НУ “Острозька академія”, 2001.

10. Християнська педагогіка: навч. посіб. / О. Кислашко, І. Сіданіч. - К. : Духовна вісь, 2015. - 510 с.

References

1. Vyshnevskyi, O.I. (2006). Teoretychni osnovy suchasnoi ukrainskoi pedahohiky [Theoretical foundations of modern Ukrainian pedagogy]. Drohobych [in Ukrainian].

2. Dzerovych, Yu. (1937). Pedahohika [Pedagogy]. Lviv: LBA [in Ukrainian].

3. Ohirko, O. (2003). Khrystyianska pedahohika [Christian pedagogy]. Lviv: LI MAUP [in Ukrainian].

4. Ohirko, O.V. (2012). Khrystyianska etyka [Christian ethics]. Ostroh: NU “Ostrozka akademiia”. Sumy: V-vo «Yaroslavna» [in Ukrainian].

5. Sahach, H.M. (2000). Rytoryka [Rhetoric]. Kyiv: Vyd. dim In Yure [in Ukrainian].

6. Saukh, P. (2020). Pandemiia bezdukhovnosti i zavdannia osvity z yii podolannia [The pandemic of spirituality and the task of education to overcome it]. Osvita i suspilstvo, 6, 6. [in Ukrainian].

7. Sviate Pysmo Staroho ta Novoho Zavitu (2007). [The Holy Scriptures of the Old and New Testaments] / perekl. o. Ivana Khomenka, Lviv: «Misioner». UBT. «Svichado» [in Ukrainian].

8. Stefaniuk, S.K. (Eds.) (2010). Khrystyianska pedahohika: plekannia krashchykh liudskykh chesnot [Christianpedagogy: nurturing the best human virtues] Vols. 2. Kharkiv: Krossroud [in Ukrainian].

9. Zhukovsky, V.M. (Eds.). (2001). Khrystyianska etyka i pedahohika: statti ta uroky [Christian ethics and pedagogy: articles and lessons]. Ostroh: NU “Ostrozka akademiia” [in Ukrainian].

10. Kyslashko O., & Sidanich I. (2015). Khrystyianska pedahohika [Christian pedagogy]. Kyiv: Dukhovna vis. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru