Шкільна історія: чому її опанування залишається складним

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шкільна історія: чому її опанування залишається складним

Віктор Мисан

Рівне

У запропонованій статті автор намагається проаналізувати причини низької якості шкільної історичної освіти в сучасній школі, визначити вплив зовнішнього незалежного оцінювання на навчання історії та зупинитися на базових складових як освітнього процесу, так і змісту шкільної історії. Сучасна шкільна історична освіта потребує докорінного реформування і оновлення її найважливішої складової - змісту.

Ключові слова: шкільна історія, зміст шкільних курсів історії, принципи конструювання змісту шкільної історії, інтегровані курси, зовнішнє незалежне оцінювання, методика навчання шкільної історії.

В предлагаемой статье автор анализирует причины низкого качества школьного исторического образования в современной школе, определяет влияние внешнего независимого оценивания на обучение истории и останавливается на базовых элементах как образовательного процесса, так и содержания школьной истории. Современное школьное историческое образование нуждается в коренном реформировании и оновлении его важной составляющей - содержания.

Ключевые слова: школьная история, содержание школьных курсов истории, принципы конструирования содержания школьного истории, интегрированные курсы, внешнее независимое оценивание, методика обучения школьной истории.

29 липня 2021 р. журналістка часопису «День» Інна Лиховид намагалася проаналізувати причини низької якості шкільної історичної освіти у публікації «Чому шкільна історія в глухому куті?». Відповідей на поставлене запитання журналістка так і не сформулювала. Думаю, що сьогодні ніхто не дасть вичерпної відповіді про стан сучасної шкільної історичної освіти в Україні. Чому? Її ніхто не досліджує і фактично не досліджував з часів проголошення незалежності України. Більше того, останнім часом не з'являлося наукових статей з вищевказаної проблеми.

Щоб «лікувати» освітню галузь, потрібно спочатку її «діагностувати». Щоб «діагностувати», варто підібрати «інструмент». Щоб використати «інструмент», необхідно розуміти, що і як він буде «вимірювати», «досліджувати», «виявляти». Все, як не дивно, просто і взаємопов'язано. Однак займатися у межах країни цим ніхто не прагнув і навіть не намагався. Усі дослідження, які проводилися у минулому за грантові гроші (українські державні інституції за 30 років не знайшли коштів на якісний моніторинг!), висвітлювали лише окремі проблеми змісту шкільної історії, підготовки учителів, якості навчання тощо. Саме тому й важко однозначно стверджувати, що «українська шкільна історія знаходиться в глухому куті».

Та повернемося до публікації Інни Лиховидд.

Теза 1. «ЗНО з історії України завалили 18% випускників, які не подолали поріг. Орієнтовно це майже 1/5 тих, хто його складав». У чому трагедія? Сучасні випускники розуміють, що життєвий поступ і успішність не пов'язані із знанням історії народу, держави. Вони живуть у середовищі, де постійно знецінюється історичне знання, де воно не є в пріоритеті для здобуття вищої освіти, отримання державної посади, де представники влади не володіють елементарними знаннями з історії країни, яку вони представляють тощо.

Теза 2. «Ті, хто не склав: не володіють картографічними уміннями, не орієнтуються в історичній хронології, не вміють аналізувати і співставляти, не здатні пригадати 4 ключові події, які привели до незалежності...». Нічого страшного. Думаю, що половина з тих, хто це вміє і знає, завдячує зубрінню, запам'ятовуванню + репетиторству. Чому? Осилити весь масив історичної інформації за 6 років навчання (6-11 класи) без зубріння, запам'ятовування, репетиторства, заучування практично не можливо. Українські школярі не вчать історії, не вникають, не занурюються, не досліджують, .. Вони «скачуть» галопом подіями, періодами, епохами, діячами, населеними пунктами. У загальному галопі практично не можливо вчити, розуміти, формувати, виховувати і впливати. Шкільна історія не виконує функцію вчительки, оскільки часу на її вивчення обмаль, а матеріалу настільки багато, що дитячий розум не в силі осягнути цей масив дат, імен, фактів.

Теза 3. «Виявляється, що в Україні є ціла купа експертів, які вже готові нам запропонувати модельні програми (напевно похідне від слова «мода»), інтегровані курси, які розглядають концентричне навчання як панацею.». Не варто поспішати. Велосипед уже давно винайдено. Він дуже простий і одночасно досконалий: МЕТА - ЗМІСТ - ІНСТРУМЕНТ.

Навчання історії та складання сучасного ЗНО - різні речі. І якщо Ви прагнете натаскати учнів до ЗНО, то ви . не вчитель. Ви - репетитор, дресирувальник, приборкувач, натаскувач і все похідне від уже згаданого. Кожен раз, коли розпочинаю роботу з новими класами, попереджаю батьків і учнів про те, що не готую до ЗНО, не треную дітей як Павлов собак, а вчу розуміти історію. Місія сучасного вчителя історії полягає в тому, щоб навчити розуміти те, що було колись і відбувається сьогодні, показати взаємозв'язок з минувшиною, аналізувати і співставляти, перевіряти і осмислювати, використовувати і сумніватися, шукати причинно-наслідкові зв'язки і думати, думати, думати.

Шкільна історія - наука про думання (мислення), а не про те, на чому базуються більшість завдань ЗНО - на ЗАПАМ'ЯТОВУВАННІ. Звичайно, учень за роки навчання зобов'язаний оволодіти базовою системою знань, яка необхідна для організації мисленнєвої діяльності, але вони не є панацеєю, вони не відкривають замки всіх дверей, вони - інструмент, який спонукатиме до пошуку нових знань і сформує вміння, що не менш важливі та потрібні в житті. Та повернемося до шкільної історії та формули: МЕТА - ЗМІСТ - ІНСТРУМЕНТ.

Сучасна шкільна історія - досить складна специфічна освітня галузь. Насамперед, це курс, який укладається з урахуванням багатьох складових і залежить від суб'єктно-об'єктних чинників, які визначають його рівні, зміст, структуру, інструментарій тощо. Цій темі можна присвятити не одну статтю, власне, про це писав раніше (добрий десяток статей присвячений цій проблемі!)¹. Саме тому не буду повторюватися і переказувати вже колись опубліковане. шкільний історичний освіта

Важливість мети в навчанні історії. З чого починається шкільна історія і навчання історії? З МЕТИ. Не з програм, підручників, підготовки учителів, вибору засобів навчання і тощо. МЕТА відіграє найважливішу роль у навчанні, змісті та інших складових.

Для чого ми вивчаємо історію? Яка її місія? На що вона впливає? Що і як розвиває? Чим озброює? Що дає? Чому вчить? Як формує та виховує? ... Десятки запитань, які стосуються МЕТИ. Ми зобов'язані їх озвучити, згрупувати, вибрати найважливіші, актуальні для нашого часу, етапу розвитку, встановити наскільки вони співвідносяться з суспільним запитом, метою освітньої політики, освіти як галузі тощо. Звичайно, що тут спрацьовуватиме та домінуватиме суб'єктивний чинник, адже все це роблять (визначають МЕТУ) конкретні люди (учителі, науковці, методисти, державні службовці тощо), які об'єднані в групи, творчі колективи.

З часу появи шкільної історії (XVIII ст.) і до тепер маємо можливість відстежити як державницькі інтереси (часто владні та конфесійні), пов'язані з формуванням громадян, вихованням патріотизму, закладалися в МЕТУ навчання історії. Практично в усіх національних історіях до другої половини ХХ ст. у МЕТІ домінував державницький компонент, побудований на знаннях про минуле, які допомагали самоідентифікуватися, ототожнити себе з територією проживання та етнічною групою, бути готовим захищати інтереси влади, держави тощо. Інтеграційні процеси в Європі, які розпочалися після Другої світової війни, суттєво вплинули на цю домінанту. І як наслідок: національна історія важлива, однак навколишній світ полікультурний і це потрібно враховувати; знання це - добре, але вони не повинні стати самоціллю у пізнанні, оскільки не менш важливими є розуміння і осмислення минулого, використання різних джерел інформації та їх критичне осмислення, уміння оцінювати факти та аналізувати їх інтерпретації, розуміти, що сьогоднішні оцінки минулого можуть бути переглянуті та змінені. ...

Як визначена (встановлена, прописана, задекларована) МЕТА навчання історії в школі? Вона не змінилася за останні 10 років. Суть її зводиться до «формування в учнів самоідентич- ності та почуття власної гідності на основі осмислення соціального і морального досвіду минулих поколінь, розуміння історії і культури України в контексті загального історичного процесу»². МЕТА визначена для навчання всієї історії (обох курсів). Наскільки вона правильно сформульована? Чи відповідає вимогам сьогодення, суспільним запитам? Чи буде посильною і результативною в реалізації? Як на її основі визначать ЗАВДАННЯ та ФУНКЦІЇ шкільної історії? Знову виникає чимало запитань. Спробуємо розібратись у формулі (логічному ланцюгу), яка закладена в МЕТІ. Ключовий контен, а більш зрозуміліше - склад, словосполучення - ОСМИСЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО І МОРАЛЬНОГО ДОСВІДУ МИНУВШИНИ (він не конкретизований, носить загальний характер, може бути різним як за обсягом так і часовими межами).

Для чого? Щоб ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ І КУЛЬТУРУ УКРАЇНИ + ЗРОЗУМІТИ ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ПРОЦЕС. І лише на цій основі формувати САМОІДЕНТИЧНІСТЬ (зрозуміти - хто я?) + ПОЧУТТЯ ВЛАСНОЇ ГІДНОСТІ. Здавалося б цілком логічно і правильно: через осмислення минувшини - до розуміння історії та культури - до пошуку себе і розвитку гідності. А тепер спробуємо уявити та конкретизувати МЕТУ в змістовій моделі, яку вона пропонує.

Учні упродовж навчання повинні осмислити соціальний і моральний досвід минулих поколінь - життя соціуму і вчинки з точки зору моралі. Весь досвід? Усі вчинки? Якщо не весь, то який саме. Всі вчинки? Якщо не всі, то які саме. Чи можна зрозуміти загальний історичний процес та історію і культуру України винятково через соціальний і моральний досвід? А інший досвід? Досвід політичного, економічного життя? Чи це все належить до соціального? Тоді чому виокремлюються моральний досвід, адже він також притаманний соціуму й формується ним? І що таке «зрозуміти»? Мати уявлення, розуміти на рівні взаємозв'язків, причинно-наслідкових характеристик, оперувати і використовувати методи пізнання? І як у цьому «морі» вийти на самоідентифікацію? Яку? Конфесійну, соціальну, етнічну, професійну, вікову? І яке відношення до всього має гідність? Що таке гідність? Тлумачний словник підказує нам, що гідність належить до понять моральної свідомості. Гідність - прояв цінності людини як моральної особистості, що проявляється у ставленні до себе та до інших. І як ми зможемо впливати на формування цієї гідності? Досвідом, який отримало людство?...

З одного боку у МЕТІ ніби все просто і закономірно, однак з іншого, коли починаєш занурюватися, надто складно. Чому потрібно зрозуміти зміст МЕТИ? Тому, що вона визначатиме ЗАВДАННЯ і ЗМІСТ шкільного курсу історії. Зверніть увагу на те, як МЕТА шкільної історичної освіти сформульована в останній редакції програми з історії (5-9 класи). «Метою шкільної історичної освіти є:

а) формування вільної особистості, яка визнає загальнолюдські та національні цінності й керується морально-етичними критеріями та почуттям громадянської відповідальності у власній поведінці;

б) виховання засобами історії громадянської свідомості, зорієнтованої на патріотичне почуття приналежності до власної країни та до її спільних історичних, політичних і культурних цінностей, а також на демократичні пріоритети й злагоду в суспільстві;

в) прищеплення толерантності й поваги до різних поглядів, релігій, звичаїв і культур, уміння знаходити порозуміння з іншими людьми задля досягнення суспільно значущих цілей».

У чомусь вона нагадує попередній варіант, однак не відповідає йому. І якщо у варіанті, який ми аналізували, встановити логічний ланцюжок було не складно, то у процитованому вище тексті практично не можливо. Чому? Тому, що тут про все: і вільну особистість, і загальнолюдські та національні, історичні, політичні, культурні цінності, патріотичні почуття тощо. У МЕТІ відсутній ЗНАННЄВИЙ компонент, який характерний для шкільних курсів історії (шкільний курс історії - предмет - галузь знань - адаптований до віку навчальний матеріал). Більше того, укладачі пояснювальної записки чомусь переконані, що все перераховане вище як МЕТА можна реалізувати через розвиток історичної свідомості, про яку в МЕТІ вони навіть не згадують. У МЕТІ йдеться лише про громадянську свідомість. Ці складові швидше всього є завданнями навчання історії: «а) накопичення знань про основні події, явища та процеси, їх давніші та сучасні інтерпретації; б) оволодіння способами розумових дій, необхідних для розуміння минулого, осягнення сучасного і прогнозування майбутнього, а саме: бачення зв'язку між історичними подіями та явищами (логічне мислення); уміння оцінювати їх під різними кутами зору (критичне мислення); знаходження нових аспектів змісту чи нових способів розв'язання проблем (творче мислення); співпереживання людям, що опинилися у вирі несприятливих історичних подій (емпатійне мислення)».

Не можемо не прокоментувати МЕТУ інтегрованого курсу «Історія: Україна і світ» (10-11 кл.). Курс «має сприяти розвитку особистості, яка володіє ключовими і предметними компетентностями, усвідомлює власну національну ідентичність, має патріотичний світогляд, займає активну громадянську позицію, розуміє виклики глобалізованого світу і здатна реагувати на динаміку суспільних завдань через засвоєння й осмислення історичних явищ і процесів, що стосуються національних інтересів України ХХ-ХХІ ст. та її місця у світовій історії». Що це нагадує? Для мене - «Програму побудови ... комунізму». Виявляється, що після того, як учні опрацюють курс, вони усвідомлять власну національну ідентичність (Яку?), матимуть патріотичний світогляд (Укладачі придумали «пігулку» для формування патріотизму - курс «Україна і світ»), громадянську позицію (Ура!), розумітимуть виклики глобалізованого світу (Не знаю, чи розумію я і розбираюся на сьомому десятку життя у викликах глобалізованого світу?), будуть здатні реагувати на динаміку суспільних завдань тощо. Для чого планувати те, чого реально не можна досягти?

Із сумом читаю пояснювальні записки сучасних шкільних програм історії та їх зміст. Історія постає як Франкова скеля, яку потрібно лупати, лупати й лупати! Важко розбирати і аналізувати те, що укладається за якоюсь індивідуальною логікою. Апробовані та функціонують підходи, що дозволяють сконструювати алгоритми, які полегшують вирішення проблеми.

МЕТА (ЦІЛЬ) - орієнтує нас на кінцевий результат і паралельно окреслює сферу, знаннєве поле. ЗАВДАННЯ - напрями реалізації МЕТИ. МЕТА + ЗАВДАННЯ обумовлюють ЗМІСТ (навчальний матеріал) та його рівні (пропедевтичний, елементарний), визначають ПРИНЦИПИ (хронологічний, тематичний,), на основі яких він буде конструюватися. І тільки тоді можна говорити про ІНСТРУМЕНТИ (підручники, ресурси, методи, прийоми, технології, вчителів).

Якою ж має бути сучасна шкільна історія?

Цікавою. Шкільна історія як галузь знань, як предмет повинна бути цікавою і спонукати до пізнання. Інтерес залишається одним із рушійних мотивів навчання, пізнання, організації дослідження. Якщо дитині цікаво, то її не потрібно заставляти, нагадувати, підганяти, обмежувати, диктувати умови. Цікаві курси, підручники, учителі, методики навчання. Чи задумувалися Ви над тим, чому до «цікавих» програм, підручників, посібників з історії, які пройшли експертизу, затверджені методичними комісіями тощо, втрачають інтерес учителі, учні?

Доступною. Шкільна історія - міф, в основі якого ретельно відібрані факти, події, явища. Вона ніколи не була і не буде об'єктивною, оскільки навчальний матеріал, окрім фактів, доповнює теорія - інтерпретація того, що мало місце. А у ній тлумачень на будь-який «смак». Курси варто укладати за рівнями (пропедевтичний, елементарний) і поступово знайомити школярів з історичною «кухнею»: вивчати елементарну теорію (апарат, який використовує галузь), аналізувати факти, розуміти як і чому з'являються різні оцінки одних і тих самих фактів і вчитися самостійно оцінювати тощо. Врахування психолого-педагогічних особливостей залишається базовою (основною!) вимогою в конструюванні курсів та організації освітньої діяльності. Історії не повинно бути багато! У великих обсягах учень «тоне», він не здатен опрацювати зміст, зрозуміти його, навчитися чомусь. Обсяг навчального матеріалу має бути таким, щоб його могли опрацювати за виділену одиницю робочого часу - урок. Але ж матеріалу хоч греблю гати! Потрібно відмовитися від гасла «Вивчити все!». Знати і осилити все ніхто ніколи не зможе. Варто вивчати те, що важливе, що може бути корисним, які дає відповіді на сучасні запитання і виклики.

Україноцентричною. Світ інтегрується, наша історія - краплина в історії людства, ми - не центр світової цивілізації і досягнень, але... Ми маємо пізнати себе, своє минуле (трагічне, героїчне, буденне, драматичне, переможне, .), зрозуміти, чому ми такі, усвідомити, хто ми і звідки, де наше коріння. Це і є основа патріотизму, про який усі любимо говорити і який часто-густо перетворюємо у шароварну, урочисті заходи, 50-метрові флагштоки, .... Завдання шкільної історії не формувати армію майбутніх космополітів, а виховувати громадян України. Без фанатизму, зверхності, виважено і спокійно гартувати нашу молодь за допомогою історії, щоб зрозуміти себе і тих, хто поруч, планувати і прогнозувати, врешті-решт - знати собі ціну, яка є складовою гідності. Інтегровані курси? Вони мають право на існування. Але чому європейська і світова історія не може стати лише тлом, на якому бачили свій поступ, відмінність, досягнення, програші. Загальна характеристика епохи, періоду дозволяє побачити себе на тлі досягнень і прорахунків. Потрібно відмовлятися від численних фактів, подій, діячів, які забуваються на другий же день.

Дослідницькою. Десятиліттями організовуємо освітній процес на репродуктивному рівні, який передбачає: пояснення матеріалу («Удома прочитати те, що не встигли на уроці!») - опрацювання - запам'ятовування -відтворення, пригадування. «Запихаючи» у дитячі голови факти, події, явища, розуміємо, що наші учні не можуть осилити цього величезного масиву знань. Чи не краще досліджувати історію? Організація учнівського дослідження потребує іншого алгоритму опрацювання навчального матеріалу, який за своїм змістом і структурою відрізняється від авторського тексту типових підручників. Ми маємо досвід створення і використання таких навчальних книг. Чому б не скористатися тим, що апробовано, схвалено педагогічною громадськістю, однак залишилося без належного упровадження в освітній процес?

Дебюрократизованою. Зміст шкільної історії, освітній процес потрібно убезпечити від втручання політиків, державних чиновників, уподобань окремих керівників, методистів та структур, які вони представляють тощо. Табачники та їм подібні не повинні визначати, що і як вчити, кого формувати і виховувати. Існує державна політика в галузі освіти, яка відображена в нормативних документах. Вони і є загальним орієнтиром. А далі доручіть справу фахівцям.

Примітки

1. Мисан В. Проблема суб'єктивізації змісту в шкільних підручниках історії // Історія в школах України. 2010. № 3. С. 3-8; Мисан В. Манкуртизм наступає, або чи сприятиме шкільний пропедевтичний курс історії «формуванню в учнів самоідентичності та почуття власної гідності». 01.05.2013 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://historians.in.ua/index.php/ dyskusiya/682- viktor-mysan-mankurtyzm-nastupaie-abo-chy-spryiatyme-shkilnyi-propedevtychnyi-kurs-qformuvanniu-v-uchniv-samoidentychnosti- ta-pochuttia-vlasnoi-hidnostiq; Мисан В. О. Методологічні засади змісту шкільного курсу історії України // Теорія та методика навчання суспільних дисциплін: наук.-пед. журнал. Суми, 2013. Вип. 2. С. 60-64; Мисан В. О. Принципи змісту шкільного курсу історії України як дидактична проблема // Наук. зап. Вінницького держ. пед. унів. ім. М. Коцюбинського. Серія: Педагогіка і психологія. Вінниця: ТОВ «Нілан ЛТД», 2013. Вип. 39. С. 52-56; Мисан В. «ІСТОРІЯ» без історії, або у що вступили сучасні п'ятикласники. 2013. [Електронний ресурс: Освітня політика]. Режим доступу: http://education-ua.org/ua; Мисан В. Неовалуєвщина. 2013. [Електронний ресурс: Освітня політика]. Режим доступу: http://education-ua.org/ua; Мисан В. Про молодь, освітні експерименти, шкільну історію та ... владу. 2013. [Електронний ресурс: Освітня політика]. Режим доступу: http://education-ua.org/ua; Мисан В. Проблеми етнічної ідентифікації у змісті шкільної історії // В єдності сила. Україна - Польща: спільні шляхи до свободи: мат. міжнарод. наук. кон., 20-21 червня 2014 р. Житомир, 2014, С. 51-60; Мисан В. О. Ідея національної школи та способи її реалізації в умовах бездержавності українського народу // Слов'янський вісник: зб. наук. пр. / Рівн. держ. гуманіт. ун-т, Рівнен. ін-т слов'янознавства Київ. славіст. ун-ту. Рівне: РІС КСУ, 2014, Вип. 19. С. 48-51; Мисан В. Битва за історію або, що потрібно змінювати в шкільній історичній освіті. 31.08.2014. [Електронний ресурс: Освітня політика]. Режим доступу: http://education-ua.org/ua.

2. Навчальні програми для загальноосвітніх навчальних закладів. 5-9 класи. Історія України. Всесвітня історія. Основи правознавства. Київ, 2013. С. 4.

Размещено на Allbest.ru