Storytelling - ефективний метод розвитку комунікативної компетентності на уроках історії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Storytelling - ефективний метод розвитку комунікативної компетентності на уроках історії

Світлана Ганаба

Хмельницький

Сучасні діти живуть в епоху інформаційного перенасичення. Вони дедалі частіше сприймають світ як калейдоскоп яскравих образів й низку різних слабко пов'язаних між собою інформаційних новин з соціальних мереж. Отримана інформація здебільшого сприймається поверхово й фрагментарно, а ніж осмислюється логічно. Реалії соціокультурного життя актуалізують пошук ефективних методів навчання, серед яких storytelling. Навчальний матеріал, поданий у вигляді цікавої й захоплюючої розповіді, історії, сприяє розвитку особистісних якостей, демонструє унікальність уяви й уваги кожної дитини, дозволяє проявити активність та творчість. Донесення ідеї, а не лише інформації є основним у методі storytelling. Він є цікавим способом урізноманітнення занять та вирішення навчальних освітніх ситуацій. Метод допомагає реалізувати індивідуальний підхід та зацікавлювати школярів та не потребує витрат і може бути використаний у будь-якому місці та у будь-який час.

Ключові слова: історична освіта, навчання, інноваційні методи, комунікація, компетентності, storytelling.

Modern children live in an era of information overload. They are increasingly perceiving the world as a kaleidoscope of vivid images and a range of different loosely related social media news. The received information is mostly perceived superficially and fragmentarily, and than it is comprehended logically. The realities of socio-cultural life actualize the search for effective teaching methods, including storytelling. The educational material, presented in the form of an interesting and fascinating story, promotes the development of personal qualities, demonstrates the uniqueness of the imagination and attention of each child, allows you to be active and creative. Bringing ideas, not just information, is central to the storytelling method. The storytelling method is an interesting way to diversify classes and solve educational situations. It helps to implement an individual approach and interest students. The method is cost-free and can be used anywhere and anytime.

Key words: historical education, teaching, innovative methods, communication, competences, storytelling.

Як зацікавити учнів навчальним предметом, як привернути увагу до нового матеріалу? Звичні запитання педагогів й які кожен намагається вирішити по своєму. Зазвичай педагоги добирають факти, щоб переконати про необхідність вивчення тієї чи іншої навчальної дисципліни, про важливість отриманих знань у практиках майбутнього життя. Проте такий, на перший погляд, універсальний варіант вирішення окреслених питань сьогодні практично не працює. Сучасні діти живуть в епоху інформаційного перенасичення й якщо інформація їх одразу не зачепила, то вона переходить у ранг неважливої. Наступним фактором, який зумовлює пошук нових шляхів організації, мотивації та власне реалізації навчальної діяльності є вплив інформаційного ресурсу на світосприйняття людини. Йдеться про зміни у системі її цінностей, внутрішньому світі та зрештою психічному стані. Молоді люди все більше сприймають світ через калейдоскоп яскравих образів й низку різноманітних слабо пов'язаних між собою інформаційних новин з соціальних мереж. Як результат отримана інформація здебільшого сприймається поверхово й фрагментарно, а ніж осмислюється логічно. Відірваність від понятійного, словесно-логічного мислення формує особливий тип мислення - «кліпову свідомість». Як за умови зміни світосприйняття й світобачення людини ефективно вибудовувати освітній процес, які методи навчання будуть продуктивними є також проблемою для сучасної дидактики. Ще одним фактором, який актуалізує пошук нових форм організації та методів навчання є віртуалізація життя людини. Сучасне молоде покоління спілкується здебільшого у віртуальному світі. Реальне спілкування радше перетворюється у мистецтво, якому необхідно навчати. Ці та інші реалії соціокультурного життя постають серйозним викликом для сучасної системи освіти й відповідно актуалізують пошук продуктивних й ефективних форм і методів навчання. Одним із інноваційних методів навчання є storytelling.

Storytelling - у перекладі з англійської - це мистецтво розповідати історії. Цей метод був розроблений у 90-х роках минулого століття Девідом Армстронгом. Він стверджував, що інформація презентована у вигляді історій сприймається й запам'ятовується значно краще, а ніж доповіді та лекції. Варто зазначити, що метод набув міждисциплінарного характеру, його принципи та теоретичні засади активно використовуються дослідниками та фахівцями-практиками у багатьох сферах суспільного життя. Зокрема, М. Кірносова у своїх наукових розвідках аналізує сучасні тенденції розвитку storytelling у сфері маркетингу. Дослідниці К. Гавриловська та Ю. Дем'янчук розглядають цей метод як засіб розвитку психологічної пружності особистості, тобто здатність особи переживати стресові ситуації й відновлювати стан внутрішньої рівноваги. У педагогіці методику storytelling дослідники Г. Гич, Л. Макарова, Л. Корнієнко, Г. Рига та інші розглядають як інноваційну, тобто таку, яка здатна сприяти розвитку креа- тивності. Н. Бондаренко розглядає storytelling як комунікативний тренд й загальнопредметний метод навчання. Н. Гущина аналізує можливості використання storytelling у неформальному навчанні.

Метою статті є розгляд теоретичних засад та можливостей реалізації у практиці шкільної історичної освіти.

У сучасному суспільстві місія історичної освіти є багатофункціональною. Вона полягає не лише в ознайомленні молодого покоління з культурною спадщиною та досвідом попередніх поколінь, а у проектуванні випереджальних форм суспільного розвитку, у забезпеченні творчого, вартісного й продуктивного діалогу між сучасним і минулим. Релевантність такої діалогічної взаємодії історичних епох полягає у тому, що молоде покоління долучається до системи вічних загальнолюдських цінностей, норм, світобачень, які в умовах сучасного буття викристалізовують нові грані своїх смислів та значень¹. Очевидно, що царина освіти загалом, та історична освіта зокрема, покликані долучитися до творення нової етики суспільних відносин, визначальними в якій є принципи відповідальності, справедливості, взаєморозуміння і солідарності. Яким чином можна практично реалізувати суспільні настанови в історичній освіті? Насамперед, за умови розвитку комунікативної компетентності. Мова йде про здатність молодої людини формулювати й чітко висловлювати свою думку, аргументувати свою позицію, неупереджено й критично оцінювати інформацію тощо. З огляду на ту обставину, що інформацією перенасичене сьогодення вимагає ефективних способів обробки та передачі інформації, вміння говорити, формулювати власні думки - є необхідними життєвими навичками для кожної людини. На сьогодні володіння інформацією, її обробка, вміння чітко передавати почуття, аргументувати свою позицію - головні завдання, які стоять перед освітою.

Важливим є не тільки повідомлення, а й спонукання до комунікативного процесу. Комунікація розглядається як важливий фактор соціалізації людини, демонструє її здатність оволодіти ситуацією. Екстраполяція ідей комунікативної взаємодії в історичну освіту презентує її як педагогіку співробітництва, дозволяє перебудувати їх на позиціях суб'єкт-суб'єктних відносин. Визнання й плекання суверенності Іншого у практиках освіти дозволить: по-перше, по-іншому поглянути на потенціал власного досвіду; по-друге, уможливить його подальший розвиток, зокрема через практики залучення повсякденного світу Іншого, що сприятиме розвитку знань². Загалом, багатофункціональна соціальна природа комунікацій надає можливість окреслити певну дидактичну модель, яка буде продуктивною у формуванні комунікативної компетентності в освіті. Її засадничою ідеєю є розуміння того, що мова є складним психологічним процесом, який тісно пов'язаний із особливостями сприйняття людини та розвитком мислення. Завдяки слову можна виразити своє захоплення й свій подив перед красою світу. Звертаючи увагу на цю обставину, В. Сухомлинський переконував, що словесна творчість - це могутній засіб розумового розвитку людини, перед якою відкривається світ³. Навчальний матеріал, поданий у вигляді цікавої й захоплюючої розповіді, історії, сприяє розвитку особистісних якостей, демонструє унікальність уяви й уваги кожної дитини, дозволяє проявити активність та творчість. навчальний школяр захоплюючий

Метод storytelling дозволяє створити умови для мотивації учнів до навчальної діяльності, викликати симпатію до головного персонажа, яка допоможе зацікавити. Діти люблять слухати історії більше, а ніж доповіді, описи та визначення, тому що вони легше сприймаються (задіяна не лише раціональна сторона сприйняття, а й образна). Реалізується принцип доступності навчання. Як ілюстрація передмова до інтерв'ю Лариси Івшиною з кінознавцем Сергієм Тримбачем під назвою «Історія - це ми». У передмові авторка представляє митця як людину, що жила у двох століттях й є носієм різних цінностей та культури пам'яті. Її міркування підкріплюються спогадами митця, з якими він звернувся до учасників Літньої школи газети «День»: «Коли мені було стільки ж років, скільки вам нині, то я жив багато у чому спогадами моєї бабусі. Такі розповіді розширюють часопростір нашого життя, тому слухайте те, що розповідають старші. Бо часто молоде покоління просто ігнорує такі спогади. Історія - це ми. Існує багато версій слова «історія». Одна із них - слухати розповідь». Кінознавець дає молодим журналістам поради, а саме «розвивати фантазії й навчатися заводити її річище якоїсь історії, яка буде зрозумілою. Бо історії роблять не тільки герої, а й такі прості люди як наші бабусі, дідусі, батьки. Жодній владі досі ми не були потрібні як учасники історії. Якщо вони не відчуватиме себе повноправними історичного процесу, то так і залишитися на узбіччі життя⁴.

В історіях обов'язково є герой, який змінюється. Ці зміни відбуваються у процесі боротьби, наполегливої праці, виконання складних завдань тощо. Йдеться про те, що оповідь є динамічною. Оскільки сучасні діти мають кліпове мислення, то вони краще сприймають історію, а ніж текст іншого типу. Оповідь впливає на почуття учня, а це підвищує рівень концентрації уваги. Як результат школярі уважно слухають новий матеріал, сприймають його, а потім з легкістю можуть його відтворити. Отож, реалізується принцип міцності знання та емоційного навчання. У навчальних практиках, у яких використовується метод storytelling, реалізуються принципи, які описав у праці «Поетика» грецький філософ Аристотель. Мислитель у своєму творі використовує термін «анагноризм», який означає момент «упізнавання». Йдеться про те, що слухач в історії через знайомий йому образ переживає близькість із дією, що відбувається. Цей прийом використовується для емоційного впізнавання. Ми переживаємо отриману інформацію за щораз, коли бачимо знайомий нам досвід в оповіді⁵. «Людям потрібні історії ще й для того, щоб пізнавати себе через досвід і називати речі зручними іменами»⁶, - стверджує М. Лівін. Історії дозволяють розповісти про те, як приймаються рішення та будуються стосунки. Вдало побудована історія має великий шанс прижитися серед учнівської аудиторії. Донесення ідеї, а не лише інформації є основним у методі storytelling.

Варто зазначити, що прийоми storytelling можна використовувати на будь-якому етапі уроку, оскільки вони є універсальними та дієвими як у поясненні нового матеріалу, так і на етапах актуалізації чи узагальненні знань. Через обмін історіями вибудовуються емоційні зв'язки серед учнів та учителів, створюються якісні взаємовідносини та співпраця. Отож, історії є інструментом розвитку дружніх стосунків у класі чи групі та ефективним способом донесення до інших змісту завдання чи проєкту. Прикладом використання методу storytelling на різних етапах уроку історії є гра - кубики історії. Вона не лише сприяє засвоєнню нового матеріалу, а й розвиває фантазію та мовлення, залучаючи до співпраці та активного творення знань усіх учасників освітнього процесу. Особливість гри полягає у тому, що між гравцями немає конкуренції. Усі учасники по черзі складають і розповідають вигадані історії якогось героя, гравець може сам обрати жанр своєї розповіді. За умовами гри: перший учасник кола історії кидає перший кубик, щоб за малюнком, який випав, задати основу події, що буде розгортатися. Потім інший учасник кидає другим кубик і продовжує розповідь, приєднавши деталі до попереднього і так далі, поки історія не буде закінчена. Під час гри учасники мають дотримуватися певних етапів: зав'язка: одного разу... що раптом трапилося? Приїхав друг, налетіла буря, впав стілець, прийшла звістка тощо; розвиток подій: перерахуйте всі події, які будуть описані. Подумайте, які емоції мають у цей час відчувайте слухачі, розкажіть як змінюватися герой впродовж історії; кульмінація: повідомте, яка подія стала «вирішальною» для героя; розв'язка.: розкажіть, чим все завершилося. Як змінився герой, що він зрозумів; висновок.: чому вас вчить ця історія⁷. Варто звернути увагу, що дослідники до основних функцій storytelling відносять:

• мотиваційну (розглядають історії як спосіб переконання учнів, який дає змогу надихнути їх на прояв ініціативи у навчанні);

• об'єднуючу (історії є інструментом розвитку дружніх, колективних міжособистісних стосунків у групі);

• комунікативну (історії здатні підвищити ефективність спілкування на різних рівнях);

• інструмент впливу: (оповіді дозволяють директивно впливати на учня та формувати у них суспільно корисні переконання);

• утилітарну (історії - є один із найпростіших способів донести до інших зміст завдання або проєкту)⁸.

Використання цього методу дає можливість учасникам освітньої взаємодії описати свої вчинки та почуття, проаналізувати власні дії, оцінити наслідки та зробити висновки на майбутнє. За допомогою storytelling можна отримати важливі результати, а саме: пожвавити атмосферу під час навчання, зняти напруження, створити невимушену атмосферу й обстановку, він є простим шляхом встановлення контакту між вчителем та учнями, засобом привернення та утримання їх уваги. Історії допомагає інформувати, порівняти, візуалізувати та деталізувати той матеріал, який подається.

Отож, люди люблять слухати цікаві історії. А це означає, що правильно побудована розповідь активізує освітній процес. Презентація нового матеріалу у вигляді історій здатна зачепити не лише розум та логіку, а й викличе емоційний відгук у душі людини. Викликавши у слухача потрібні переживання, можна підвести його до висновків, спонукати до вчинків. Як учителю створювати ефективні оповіді й як дидактично обґрунтовано їх використовувати? Отож, розглянемо ці питання.

Оскільки, storytelling - це мистецтво розповідати історії з метою навчання, релевантним є розгляд методики створення й донесення інформації до учнівської аудиторії. Насамперед, необхідно врахувати, що storytelling має враховувати психологічний чинник. Розповіді з життя людей легше сприймаються, вони цікавіші, а ніж логічні аргументи й сухі міркування, а тому здатні викликати у слухача довіру й мотивувати до певних дій. Щоб метод storytelling виконував функцію мотивації, необхідно враховувати певні прийоми у побудові й презентації навчальних історій. По- перше, створення проблемної освітньої ситуації. Концентрація уваги учнів на її розв'язанні, активізує процеси мислення, спонукає до пошуку нової інформації й застосування вже набутих знань, сприяє до критичного осмислення й переосмислення набутих знань. З цим прийомом резонує й другий, а саме: використання суперечливої, маловідомої, несподіваної інформації, що має на меті привернути увагу й викликати зацікавленість учнів. По-друге, це емоційне насичення змісту навчальних історій, створення емоційних ситуацій. Оцінка персонажів оповіді, їх вчинків, життєвих ситуацій тощо сприятиме розвитку емоційно-чуттєвої сфери учасників освітнього процесу, навчатиме співпереживанню та причетності до долі іншої людини, поваги до іншого вибору тощо. Цей прийом набуде особливого аксіологічного змісту за умови використання в навчальних оповідях технік емоційного розрядження, моментів змагання та гри тощо. Під час гри людина відкриває себе світу і світ у собі. Вона є формою вільного самовираження людини, що передбачає реальну відкритість світу можливого і розгортається як імпровізація, змагання, створення нових ситуацій, смислів тощо⁹. По-третє, застосування в освітньому процесі незвичних матеріалів та видів та форм драматизації. Необхідно врахувати, що ефективність навчальної історії залежить від того, для якої саме аудиторії вона призначена.

У навчальній історії є декілька ключових принципів, які відрізняють її від простого викладу фактів: наявність персонажа, наявність інтриги, наявність сюжету. Зазначимо, що персонажем (героєм) історії може бути предмет, людина, явище, природа, символ чи якась певна вигадана істота. Сюжет повинен містити експозицію, зав'язку, розвиток дій, кульмінацію та розв'язку. Така структура навчальної історії робить її змістовною, логічно послідовною, точною й виразною. Кульмінаційним етапом є розв'язка. Це переломний етап розповіді, коли її змісту, героям має надаватися оцінка чи здійснюватиметься слухачами вибір подальшого розвитку подій. Наприклад: чи було б добре, якби герої вчинили таким чином й навпаки тощо . Обов'язковим в історіях є висновки, їх може озвучувати сам педагог або, у залежності від навчальних завдань, формулювати учні.

Залежно від різноманітності освітніх цілей та форм і методів їх реалізації storytelling поділяється на:

• класичний (навчальну історію розповідає учням педагог, його доцільно використовувати на етапі актуалізацій й корекції опорних знань, а також пояснення нового матеріалу);

• цифровий (під час розповіді історії педагог використовує різноманітні візуальні компоненти: картинки, презентаціями ві- део, скрайбінгом, інфографікою тощо). Наприклад, створенню історії сприяють демонстрації відеоматеріалів з відключенням звуку, самостійний відбір фрагментів фільмів для розповіді на уроці демонстрація знайомого фільму з продовженням та пояснення учня самостійного порівняння матеріалу підручника зі змістом фільму та висловлення своєї точки зору самостійне написання творчої роботи за відеоматеріалами;

* активний (педагогам задається ідея (основа) події, формуються її проблеми, цілі й завдання; учні активно залучаються до процесу створення історії, вигадують сюжет, формують розв'язку й узагальнюють інформацію у висновках тощо). Історії мають бути самостійними, невеликими за розмірами й зрозумілими слухачами. Складання та розповідання історій передбачає вкраплення власного досвіду чи міркувань інших людей, комунікацію та емоційне переживання. Як ілюстрація: підготувати школярами виступ на тему «Один день із життя козаків», «Правила життя Нельсона Мандели», «Як змінилися права жінок за останні сто років» тощо. Обов'язковою умовою є використання учнями конкретних подій, історичних дат та героїв. Також можна запропонувати школярам уявити себе на місці відомих історичних персонажів й від їх імені скласти цікаву життєву історію, яка б розкривала їх характер, життєві цінності, показувала мотиви тих чи інших вчинків тощо. Цікавим було б завдання: запропонувати учням поміркувати над варіантами важливих рішень, які суттєво вплинули на хід історії й презентувати їх у вигляді якоїсь життєвої історії.

Storytelling - це творча розповідь. На відміну від фактичної розповіді (переказу, опису, пояснення) він ґрунтується на творчій уяві. Обов'язковими компонентами такої розповіді мають бути самостійні, створені дитиною нові образи, дії, ситуації, міркування. В історіях школярі використовують свій досвід, знання, однак мають змогу повсякчас їх комбінувати й творчо презентувати.

Метод storytelling є ефективним в епоху інформаційних технологій й перенасичення інформаційним ресурсом усіх сфер життя. Презентація нового матеріалу у вигляді історій здатна зачепити не лише розум та логіку, а й викличе емоційний відгук у душі людини. Історії дозволяють розповісти про те, як приймаються рішення та будуються стосунки. Донесення ідеї, а не лише інформації є основним у методі storytelling. Метод storytelling є цікавим способом урізноманітнення занять та вирішення навчальних освітніх ситуацій. Він допомагає реалізувати індивідуальний підхід та зацікавлювати школярів. Метод не потребує витрат і може бути використаний у будь-якому місці та у будь-який час. Storytelling сприяє розвитку уваги, фантазії, зв'язного мовлення, креативного й критичного мислення тощо, сприяє налагодженню добрих взаємин між вчителями та учнями, знімає психологічне напруження тощо.

Примітки

1. Ганаба С. Історична освіта у методологічному фокусі інтерсуб'єктивності: монографія. Кам'янець-Подільський: Вид-во К-ПНУ ім. І. Огієнка, 2010. С. 34.

2. Там само.

3. Сухомлинский В. А. Серце отдаю детям. Київ: Рад. школа, 1972. 244 с.

4. Рибалко Л., Ложенко І. «Історія - це ми». Кінознавець Сергій Тримбач про перспективи українського кінематографа, важливість міфотворення і... моральність людини» // День. 2017. № 140-141. 11-12 серпня. С. 22-23.

5. Аристотель Поэтика. Риторика. Москва: Азбука, 2014. 320с.

6. Лівін М. Сторітелінг для очей вух і серця. Київ: Наш формат, 2020. С. 4.

7. Гич Г. М. Сторітелінг як інноваційна методика формування мовної компетентності // Науковий вісник Миколаївського ун-ту ім. В.О. Сухомлинського. 2015. № 4. С. 188-192.

8. Бондаренко Н. Сторітелінг як комунікативний тренд і все природний метод навчання // Молодь і ринок. 2019. № 7 (174). С. 130-134.

9. Ганаба С. О. Філософія дидактики: контексти, стратегії, практики: монографія. Суми: Університетська книга, 2014. 334 с.

Размещено на Allbest.ru