Почуття гумору у процесі прийняття рішень студентами

Проблема прийняття рішень розглядається у роботах низки дослідників. В. Джеймс указував на зумовленість вибору розумом, імпульсом, волею та виділяв п'ять видів рішень: розумне, в якому людина вибирає альтернативу і провокує почуття свободи; вольове, що зосереджує увагу на глибинному відчутті «внутрішнього зусилля»; дрейфуюче (кожен аргумент на користь певного вибору призводить до почуття розчарування і втоми); імпульсивне (випадкове) та рішення, зумовлене зміною кута зору, яке є наслідком досвіду чи емоційного стану.

Ф. Достоєвський пов'язував процес прийняття рішень, передусім, з моральною сферою особистості, її духовністю, світоглядними характеристиками, ідеалами, смислами та цінностями, що розглядається в координатах інтелекту й емоцій, актуалізуючи вищі психічні функції особистості. Прийняття рішень через вибір відображено в психологічній теорії поля К. Левіна, яка розкриває авторську методологію аналізу життєвого простору людини та групи, при цьому особливу роль у прийнятті рішень виконує такий конструкт як валентність.

П. Анохін підкреслював, що прийняття рішення - процес, що включає різні рівні організації: від окремого нейрона, який продукує свою відповідь у результаті синтезу багатьох впливів, до системи в цілому, інтегруючий вплив багатьох нейрональних об'єднань. Остаточний результат процесу виражається в твердженні: система прийняла рішення [1].

На думку К. Абульханової-Славської, важливу роль у прийнятті людиною рішень відіграє соціальне мислення, яке допомагає розширити світогляд та знайти альтернативні варіанти [2]. Г. Балл наголошує на важливості актів вибору у процесі прийняття й реалізації особою стратегічно-життєвих рішень, зумовлених соціальними нормами, регулюючими людську поведінку, вибором між альтернативами [3]. Проте інколи прийняття рішення є проявом креативності, знаходженням нових шляхів вирішення проблеми, адже життя (за Л. Сохань), вимагаюче прийняття рішень, це творчий процес розробки, зміни та здійснення людиною власного життєвого сценарію.

Ю. Швалб розробив концепцію цілепокладання як регулятивної основи навчальної діяльності. Конкретизуючи основні положення Ю. Швалба, В. Чернобровкін започаткував підхід до аналізу причинності процесу прийняття рішень учителем у проблемних ситуаціях, методологічно обґрунтувавши визначення понять «поведінка вчителя» та «педагогічна діяльність».

Досліджуючи взаємозв'язок прийняття рішення з психологічним віком Т. Титаренко зазначає , що усвідомлене ставлення до свого минулого, теперішнього і майбутнього стимулює пошук конструктивних рішень, визначаючи поведінку людини. Життєвий шлях (І. Єрмаков, В. Нечипуренко, Д. Пузиков) є формою індивідуального становлення і розвитку, у якій додатково формується відношення до себе, до свого життя, утворюючи життєву стратегію особистості. На думку Л. Веккера, довільні рішення можуть бути виражені тільки у подіях, по відношенню до яких відповідні дії або вчинки відбуваються. Л. Виготський вбачав у виборі ядро вольового акту, а І. Бех акцентує важливу роль волі в прийнятті рішення [4]. Г. Шварц вважав, що прийняття рішення - свідомий процес, який передбачає попереднє чітке усвідомлення мети, структурування вихідної проблемної ситуації, вибір найкращої альтернативи з використанням певних методів.

В. Ямницький акцентує увагу на понятті життєвого потенціалу, досліджуючи активність особистості. Вміння добре орієнтуватися у нестандартних ситуаціях життя, обирати неординарні рішення, знаходити шляхи виходу із кризової події та розв'язувати повсякденні проблеми, передбачаючи розроблення стратегії, планів і програми життя, - талант життєтворчості людини. В. Панок, Г. Рудь одним із найважливіших умінь у житті вважають вміння приймати рішення упродовж життя, адже саме це забезпечує перехід людини від минулого до майбутнього. В. Роменець розглядає прийняття рішення як складовий компонент принципу реалізації вчинку особистістю, а мотивацію, як конкретний психологічний механізм самоствердження. О. Тихомиров називає дві стадії прийняття рішення: знаходження принципу, ідеї і стадію перевірки чи реалізації знайденого.

В. Кушнір виділяє п'ять етапів прийняття рішення: процес цілеутворення; визначення значущості кожного критерію у вигляді вагових коефіцієнтів; оцінка інтенсивності критеріїв у вигляді числових значень; синтез; відображення різноманітних типів шкал на одну безрозмірну шкалу за допомогою психофізичної функції оцінювання; синтез оцінок критеріїв за допомогою лінійних чи нелінійних функцій, метою якого є одержання нових знань про єдиний об'єкт.

Аналізуючи наведені психологами (Л. Манн, Я. Боукал) типи прийняття рішень, можна виділити конструктивні (механізми зниження психічної напруги, пильність, зростання зусиль до досягнення мети) та деструктивні (наркотизація, уникнення, зверхпильність, прокрастинація, порівняння своїх проблем з проблемами інших, вербальна агресія, агресія до людей, агресія до предметів, агресія до себе, інтрапунітивне відношення до ситуації, компенсація) типи прийняття рішень.

Д. Леонтьєв та М. Пилипко виокремлюють три типи вибору: простий як оптимальний варіант для досягнення певних результатів; смисловий вибір; особистісний вибір - самостійне конструювання альтернатив разом з майбутніми наслідками вибору конкретної з них із наступним аналізом можливих реалізацій обраної альтернативи для здійснення остаточного вибору.

Ю. Козелецький розглядає проблемні ситуації: ризиковані та закриті, що запускають процес прийняття рішень людиною. Закриті ситуації поділяються на прості, у яких кількість гіпотез про стан об'єкта від двох до шести, дорівнюючи кількості дій, та широкі - від шести до 10120. Всі вони запускають процес прийняття рішень людиною [5].

Досліджуючи феномен гумору, можна визначити спільні для усіх підходів ознаки: когнітивні процеси, емоційне переживання насолоди від гумористичних інтервенцій, поведінкові реакції, які проявляються в індивідуальному стилі реагування. Також можна виділити два основних підходи до вивчення почуття гумору, як універсальної людської характеристики. У першому випадку його розглядають як здібність, пов'язану з особливостями мислення і побудови когнітивної сфери, тоді увага звертається на взаємодії за участі гумору, стильові характеристики, установки по відношенню до різноманітних ситуацій. У другому випадку існують дослідження, де почуття гумору розглядається як властивість, риса або якість особистості, в першу чергу, пов'язана з особливостями емоційних реакцій.

Р. Мартін зробив висновок щодо наявності чотирьох основних варіантів використання гумору: двох конструктивних (афіліативний та самопідтримуючий) та двох неконструктивних (агресивний і самозневажливий). Афіліативний гумор пов'язаний з екстраверсією, відкритістю новому досвіду, само прийняттям, успішністю встановлення та підтримання міжособистісних стосунків, задоволеністю життям та переважанням позитивних емоцій. Самопідтримуючий стиль гумору включає позитивний погляд на життя, є регулятором емоцій і механізмом подолання стресу. Люди з агресивним стилем гумору можуть використовувати сарказм та насмішки, застосовувати із ціллю маніпуляцій іншими. Даний стиль гумору корелює із нейротизмом, ворожістю, гнівом і агресією. Самозневажливий стиль гумору направлений проти самого себе, з ціллю завоювання уваги авторитетних осіб (використовують себе як об'єкт жартів) [6].

За В. Франклом, гумор дозволяє людині створити дистанцію між нею і ситуацією, в якій вона знаходиться, для управління нею хоча б у ментальному просторі. Автор довів сутність гумору як важливого захисного механізму, підпорядкованого свідомості, виникаючого на основі процесів мислення людини. Є. Ільїн відносив гумор до інтелектуальної характеристики людини; установки, сприяючої виникненню веселощів [7].

У молоді функцією гумору є доречне вираження агресії, встановлення контактів, перевірка свого статусу; у дорослих людей він спрямований на подолання стресових ситуацій та підтримку позитивного бачення світу. Б. Фредріксон та Р. Левенсон експериментально довели користь позитивних емоцій (через їх стимуляцію), що веде до зниження фізіологічного збудження. Б. Фредріксон розробила модель «розширюй та створюй» для опису функцій радості: розширення меж фокусу уваги (веде до творчого рішення проблем та збільшення варіантів поведінкових реакцій, прийняття рішень), створення ресурсів для життєвого розвитку, посилення адаптаційних можливостей, підвищення фізичного та психічного самопочуття. Таким чином, при високому рівні гумору у студентів прослідковуються: висока гнучкість мислення, планування, пошук альтернатив, більш високий рівень креативності та аналітичності мислення.

Отже, гумор - це провокуюча веселощі якість дії (мови); здатність відтворення та сприймання кумедних співвідношень дійсності; форма соціальної гри для отримання емоційної насолоди; непряма передача неявних сигналів; захист від одноманітності культури. Почуття гумору пов'язується з рівнем аналітичного мислення особистості, з її схильністю жартувати, сміятися над гумором інших, здатністю помічати в явищах комічні сторони, виявляти протиріччя у навколишній дійсності.

У ході емпіричного дослідження впливу гумору на прийняття рішень студентами було використано: спостереження за поведінкою респондентів у ході дослідження, бесіда для пояснення процедури експерименту та психологічне тестування: опитувальник для діагностики індивідуального стилю прийняття рішень (МОПР); опитувальник «Рішення важких ситуацій» для виявлення основного типу рішення важких ситуацій; «Опитувальник стилів гумору» для встановлення домінуючого стилю гумору: афіліативного, самопідтримуючого, агресивного чи самозневажливого.

Емпіричне дослідження впливу почуття гумору на прийняття рішень у студентів проводилося на базі Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського серед студентів IV курсу. Вибірка дослідження гомогенна за віковою категорією (студентський вік), загальна кількість респондентів - 59 осіб (студентів факультету електроніки та комп'ютерної інженерії), серед яких 30 юнаків та 29 дівчат.

ІІІ Результати