Сутність публічної політики трансформацій і розвитку методичного супроводу традиційної та цифрової освіти: закордонний досвід

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЗВО «Університет менеджменту освіти» Національної академії педагогічних наук України

Київський національний університет технологій та дизайну

СУТНІСТЬ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ТРАНСФОРМАЦІЙ І РОЗВИТКУ МЕТОДИЧНОГО СУПРОВОДУ ТРАДИЦІЙНОЇ ТА ЦИФРОВОЇ ОСВІТИ: ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

Гусарчук Людмила Дмитрівна аспірантка І курсу,

Алейнікова Олена Володимирівна доктор наук з

державного управління, професор, професор

кафедри управління та смарт-інновацій

м. Київ

Анотація

Методична служба - це складнопідрядний самостійний організм, котрий існує на правах симбіозу з системою освіти подібно до того, як мікоризні гриби своїми гіфами вступають у життєвий цикл з коріннями дерев. Основним інструментом підвищення педагогічної майстерності вчителів, який комбінує в єдине ціле всю систему роботи в освіті, є методична служба. В свою чергу, методична служба є гнучкою структурою забезпечення, розробки та впровадження сучасних педагогічних технологій в навчально-виховний процес навчального закладу. Методична служба слугує складовою частиною системи управління освітньою установою, діяльність якої спрямована: на вдосконалення педагогічної майстерності кожного педагога, розвиток педагогічного колективу навчального закладу в цілому та підвищення якості освітнього процесу.

Основна роль методичної служби в педагогічному супроводі вчителя у процесі його професійної діяльності та педагогічної підтримки відповідно до професійних потреб заключається у наслідуванні мети роботи, котра полягає у наданні дієвої допомоги вчителям і класним керівникам в поліпшенні організації навчання і виховання, узагальнення та впровадження передового педагогічного досвіду, підвищення теоретичного рівня і педагогічної кваліфікації викладачів та адміністрації.

В Україні становлення і розвиток педагогічного консультування створювались та набирали своїх обертів понад століття. Цілі, зміст, форми і методи роботи постійно змінювались і вдосконалювались. Створення методичної служби в українській освіті відбулось для науково-методичного забезпечення системи дошкільної та загальної середньої освіти. Саме тому, ми спостерігаємо явище запровадження наукових ідей у педагогічну практику: науково-методичну підтримку інноваційної діяльності в освітній галузі, наукові пошуки та експериментальну роботу, яку проводять педагогічні працівники навчальних закладів району (міста), інформаційно-методичний супровід навчальних закладів і педагогічних працівників та консультування педагогічних працівників.

У статті розкрито та проаналізовано процес розвитку консультування педагогічних працівників в методичній службі української освіти під час допандемічного та пандемічного періодів і обґрунтовано теоретичну розбудову розвитку консультування відповідно до потреб майбутнього постпандемічного періоду. Узагальнено та проаналізовано системи роботи педагогічного консультування у цифрову епоху на прикладі Франції, Канадської провінції Квебек та співставлено досвід класичних датських скандинавоцентричних студій. Запропоновано практичні рекомендації з питань створення здорового українського контексту на націоналістичних засадах заради окліматизації передового європейського досвіду. Матеріал статті апелює до самої сутності трансформації методичної служби та схематично окреслює ризики і наслідки пов'язані з ігноруванням досліджуваної проблеми. Також стаття охоплює широкий історичний контекст, має чітку та логічну структуру й у ній вводяться нові наукові терміни та поняття, котрі збалансовані авторським підходом і системним аналізом лакун, які були детально висвітлені та скомпільовані.

Ключові слова: методична служба, освіта, трансформація, консультування, діджиталізація, пандемія, професійна компетентність, конкурентоспроможність, відповідність трендам ринку, ДНК-бренд, міграція мізків, методичний супровід, національна свідомість, нова самобутня ідентичність, формотворчий фундаменталізм.

Annotation

методичний освіта педагогічний супровід

Husarchuk Lyudmyla Dmytrivna Postgraduate student of the 1st year of State Institution of Higher Education «University of Educational Management», the National Academy of Educational Sciences of Ukraine, scientific program «Public Administration», Kyiv

Aleinikova Olena Volodymyrivna Doctor of Sciences in Public Administration, Professor, Professor of the Department of Management and Public Administration of «Kyiv National University of Technologies and Design», Kyiv,

THE ESSENCE OF PUBLIC POLICY OF TRANSFORMATIONS AND DEVELOPMENT OF METHODOLOGICAL SUPPORT OF TRADITIONAL AND DIGITAL EDUCATION: FOREIGN EXPERIENCE

The Methodical Service is a complex independent organism that exists in symbiosis with the education system, just as mycorrhizal fungi with their hyphae enter the life cycle with tree roots. The main tool for improving the pedagogical skills of teachers, which unites the whole system of work in education, is the methodological service. In turn, the methodical service is a flexible structure for the provision, development and implementation of modern pedagogical technologies in the educational process of the educational institution.

The methodical service is an integral part of the management system of the educational institution, whose activities are aimed at: improving the pedagogical skills of each teacher, the development of the teaching staff of the educational institution as a whole and improving the quality of the educational process. The main role of methodical service in pedagogical support of teachers in the process of his professional activity and pedagogical support in accordance with professional needs is to pursue the goal of work, which is to provide effective assistance to teachers and class teachers in improving the organization of teaching and education, generalization and implementation of best pedagogical experience. raising the theoretical level and pedagogical skills of teachers and administration. In Ukraine, the formation and development of pedagogical counseling have been created and gained momentum for over a century. Goals, content, forms and methods of work are constantly changing and improving. The creation of a methodological service in Ukrainian education took place to provide scientific and methodological support for the system of preschool and general secondary education. That is why we observe the phenomenon of introduction of scientific ideas into pedagogical practice: scientific and methodological support of innovation in education, research and experimental work conducted by teachers of educational institutions of the district (city), information and methodological support of educational institutions and teachers and advising teachers.

The article reveals and analyzes the process of development of counseling of teachers in the methodological service of Ukrainian education during the pre-pandemic and pandemic periods and substantiates the theoretical development of counseling in accordance with the needs of the future post-pandemic period. The systems of pedagogical counseling in the digital age are summarized and analyzed on the example of France, the Canadian province of Quebec, and the experience of classical Danish Scandinaviancentric studies is compared. Practical recommendations on creating a healthy Ukrainian context on a nationalist basis in order to acclimatize the best European experience are offered. The material of the article appeals to the very essence of the transformation of the methodological service and schematically outlines the risks and consequences associated with ignoring the research problem. The article also covers a broad historical context, has a clear and logical structure and introduces new scientific terms and concepts, which are balanced by the author's approach and systematic analysis of gaps, which were covered in detail and compiled.

Keywords: methodical service, education, transformation, consulting, digitalization, pandemic, professional competence, competitiveness, compliance with market trends, DNA brand, brain migration, methodical support, national consciousness, new original identity, formative fundamentalism.

Постановка проблеми

Епоха новітнього часу показала неефективність старої системи методичної служби, принципи якої користувались схемами та методикою роботи, базованою на засадах, котрі калькувались ще з часів радянського минулого. Аби виправити помилки попередників та вивести методичну службу з безпроглядної посткомуністичної депресії, її було реорганізовано у центри професійного розвитку педагогічних працівників. Саме тому, Постановою Кабінету міністрів України від 29.07.2020р. №672 було затверджено Положення про центр професійного розвитку педагогічних працівників. Однак, з кінця 2019-го року пандемія коронавірусу назавжди змінила світ. Адаптуватись до нових умов довелось усім галузям і методичний супровід не став виключенням із правил. Для того аби надавати якісні послуги сектору освіти, ЦПР повинні відповідати вимогам сучасної цифрової епохи. Аби українська система методичного супроводу займала передові світові позиції та була конкурентоспроможною, потрібно аналізувати передовий досвід закордонних партнерів і адаптувати його до українських реалій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

В Україні становлення і розвиток педагогічного консультування створювались та розвивались понад століття, тож такі вчені як О.В. Духнович, М.О. Корф, М.І. Пирогов, К.Д. Ушинський та Жерносєк І.П і багато інших створили потужний дослідницький фундамент. Останнім предметним дослідженням у сфері методичної служби є публікація аспіранта Гусарчук Л.Д. та професора Алейнікової О.В. (2021), «Історичний розвиток консультування в методичній службі української освіти в умовах децентралізації влади», де розкриваються базові засади технології консультування та детально охарактеризовується сутність процесу становлення української методичної служби.

Мета статті

Проналізувати практичний закордонний досвід сутності впливу публічної політики на трансформації та розвиток методичного супроводу традиційної і цифрової освіти.

Виклад основного матеріалу

2022 рік ставить перед працівниками сектору освіти, науковцями та дослідниками-апробаторами серйозний виклик, адже у сучасному потоці тренду на глобалізацію, діджиталізація є тим фактором, який відзначає рівень науково-технічного прогресу та слугує важливим коефіцієнтом у формуванні індексу розвитку людського потенціалу, що визначає базовий принцип інтегральної оцінки розвитку людини. Рівень якості життя напряму взаємопов'язаний із освіченістю нації. Таку сентенцію сформували ще стародавні римляни, які при інтеграції нових земель розбудовували інфраструктуру та відкривали заклади освіти, а наявні сапієнції модернізовували відповідно до потреб епохи. Європейська технологія класичного принципу реформацій завжди спирається на школу Стародавньої Греції або Древнього Риму. Важливо зазначити, що Україні також слід притриматись курсу розбудови трансформацій методичної служби освіти за аналогом античної бази, однак адаптувати сучасну європейську технологію до реалій децентралізації з урахуванням традиційного підходу. Чи не найважливішим аспектом у постановці проблеми є сутність політики трансформацій і розвитку методичної служби освіти в умовах децентралізації. Таким чином, українському суспільству необхідно визначитись із потоковими дефініціями та сформувати одностайну думку, яка дасть можливість пояснити конкретні шляхи, що вкажуть на орієнтири спроможності сучасної методичної служби за для знаходження результативної технології впливу трансформації методичної служби на сутність публічної політики - аби окреслити виклики цифрової епохи в умовах реформування української освіти. Науково -методична комунікація у цифрову епоху задає темп та умови творення новітньої методичної служби, як інструменту для забезпечення якості освіти. Згідно з дослідженням методів та понять впливу публічної політики, поза сумнівом, залишається те, що це надає змогу центрам професійного розвитку педагогічних працівників сконцентруватись на координації та супроводі замість тотального контролю педагогів і сформувати концептуальні підходи в організаційній роботі.

СОУГО-19 розділив ХХІ століття на до та після подій грудня 2019 року, коли в китайському місті Ухань спалахнула перша хвиля страшного штаму, котрий сколихнув весь світ. Життя у допандемійний, пандемійний та постпандемійний періоди - це різні віхи розвитку цивілізації, оскільки коронавірусна хвороба суттєво вплинула на життя та діяльність людини і зачепила майже усі види нашої повсякденної діяльності, трансформувавши їх під реалії нового часу. Як показали всесвітня історія та наш пережитий на власні очі досвід: епідемія слугує таким же двигуном прогресу, як і війна. На превеликий жаль, страшні події найкраще згуртовують людей та змушують наш вид консолідуватись аби подолати спільну проблему. Під час об'єднання світова спільнота стає більш ефективною, оскільки питання дефіциту інформації нівелюється єдиною інформаційною сіткою. Аналізуючи світовий досвід у різних галузях адаптації освіти та економіки до пандемічних умов, найбільш цікавим є трансформація методичної служби та її вплив на зміни в сутності публічної політики. Така проблема носить інноваційний характер, адже до цього часу науковці та консультанти-методисти різного фахового штибу не стикались із подібною задачею. В українській системі освіти не було чітко-вивіреного механізму, який би міг протидіяти такій глобальній проблемі як епідемія, однак - Україна досить гідно прийняла удар та адаптувала під себе правила гри. Однак, коли все доводиться робити на власному досвіді, то ніхто не застрахований від помилок. На щастя, зараз розроблено цілу низку стратегій та механізмів, які мають забезпечувати методичний супровід у форс-мажорних ситуаціях. Досліджуючи різні аспекти проблематики, в ході роботи було виявлено цікаву закономірність. Ні для кого не секрет, що українська система освіти є особливою та унікальною на весь світ. Отримавши у 1991 році від УРСР надбання совітської системи, Україна стала свого роду заручником з валізою без ручки, оскільки повністю відмовитись від радянської методичної бази було шкода, а за 30 років незалежності по-справжньому актуальні та потужні методики, де працівник центру професійного розвитку стає консультантом та виконує допоміжну, а не зрізово-каральну функцію - ми почали напрацьовувати лише з 2014 року. Фактично, до Революції Гідності, методичний супровід здійснювався по канонах ІІІ-го етапу педагогічного консультування (70-ті - 90-ті роки ХХ ст.), коли відбувалось вдосконалення та модернізація методичної служби, однак це була застаріла система, котра у багатьох аспектах перегукувалась з роботами радянських і російських вчених, що фактично зв'язувало українським методистам руки та робило їх слухняними в'язнями системи, котрі повинні виконувати свою функцію та не думати над відступом від паралелі приписаних правил [1, С. 36]. Прийнято вважати, що інноваційний період розвитку педагогічного консультування розпочався з 2000 року, але також потрібно апелювати до того, як з 2014 року змінився вектор розвитку та розбудови системи консультування у проєвропейський напрям. Революція Гідності створила попит на освіту європейського зразка та сформувала у суспільства бажання відмовитись від орієнтальних ремінісценцій минулого. Таким чином, було взято курс на розбудову горизонталі методичного супроводу і поступову відмову від вертикального систем- контролю. Саме події 2014-го року стали тим водорозподілом, котрий розмежував ІУ-й етап розвитку педагогічного консультування на два періоди. Можна стверджувати, що станом на початок 2022-го року ми вже перебуваємо у процесі сталої розбудови У-го етапу педагогічного консультування української методичної служби, який розпочався з грудня 2019-го року та триває по сьогодні і характеризується специфікою на діджиталізації й функціонуванні дистанційної освіти у цифрову епоху пандемічного періоду. Людство активно працює над подоланням проблеми коронавірусної хвороби, але через агресивність штаму, його властивості різних мутацій - адаптаційні резерви та можливості вірусу досі повністю не вивчені. У 2022 році людина все ще може лише дозволити собі мріяти про постпандемійний період, однак коли він розпочнеться - залишається відкритим питанням. Як тільки це станеться, українська методична служба трансформує свої наративи аби вплинути на публічну політику формування нового УІ-го (пост- пандемічного) періоду. Однак, зараз нам потрібно сконцентруватися на розбудові якісної дистанційної освіти та вирішити гострі проблеми, котрі постали перед усіма учасниками освітнього процесу у ході онлайн навчання. Аналізуючи факт роботи і діяльності різних світових методичних служб, найбільш цікавим для українських інтересів є досвід франкомовної спільноти. За для об'єктивного та детального аналізу візьмемо за приклад Францію, як взірець зразка із європейського континенту і Канаду - конкретно франкомовну провінцію Квебек та порівняємо, чим відрізняється європейський досвід від трансатлантичної моделі північно - американського материка.

Для того, аби інтегрувати в українську публічну політику сутність передового досвіду та простежити його вплив на трансформацію методичної служби: необхідно апелювати до професійного підходу провідних фахівців. Одним зі справжніх метрів у даній проблемі є баварський професор маркетингу європейської бізнес-школи у Парижі Андреас Маркус Каплан. Маючи понад десять років досвіду керівництва у сфері вищої освіти, він обіймав посади декана та ректора ESCP у Парижі й Берліні і став справжньою академічною глибою у колах Sorbonne Alliance. Дослідження професора Каплана зосереджено на аналізі цифрового світу, зокрема, у сфері штучного інтелекту та соціальних медіа. Завдяки кільком визначним статтям і понад 30 000 цитат у Google Scholar, Каплан увійшов до 50 найкращих авторів з бізнесу та менеджменту у всьому світі за версією John Wiley & Sons. Крім того, широко висвітлене Стенфордське дослідження віднесло Каплана до числа найбільш цитованих і найвпливовіших вчених у світі. Також у цієї людини є досвід роботи директором бізнес школи, де він успішно відповідав за 6000 студентів і майже 30 програм для отримання ступеня в шести кампусах навчального закладу по всій Європі. Переконаний у європейських цінностях Каплан живе на дві країни: Францію та Німеччину. Він працював і проживав в Австрії, Італії, Португалії, Іспанії та Великобританії й пройшов процес габілітації в Університеті Пантеон-Сорбонна і отримав ступінь доктора філософії в Кельнському університеті та HEC Paris. Він має ступінь MPA Національної школи управління (ENA), ступінь магістра ESCP та ступінь бакалавра Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана. Каплан був членом правління німецько-французького економічного кола та є одним із засновників Європейського центру цифрової конкурентоспроможності. Безцінний досвід професора Каплана використовують на практиці у вищих школах та університетах, таких як Гарвардський університет, Парижський інститут політичних досліджень та Університет Цінхуа. Доктора Каплана особливо цікавить майбутнє освіти у ході її цифрової трансформації [2, С. 61 -85].

Враховуючи трансформаційні процеси, які відбуваються у методичній службі української освіти, доцільним буде опанувати та запозичити досвід доктора Каплана по аналогії до вищевказаних університетів, аби зробити необхідні зрушення в системі за для більшої ефективності та результативності публічної політики стосовно поставленої проблеми. Наскільки б прагматично це не було, однак саме Covid-19 допоміг усвідомити, що офлайн та онлайн - курси мають свої переваги та недоліки. Високоімовірно, що у післяпандемічний період - сенсу проводити всю навчальну програму лише в колуарах навчального закладу буде ставати дедалі менше. Те ж саме стосується і суто онлайн-програм. Наразі обґрунтування залишаються досить скептичними, однак в онлайн навчання також є свої недоліки, у тому числі й психол огічний аспект морального напруження, яке відчули усі учасники освітнього процесу за останні два роки. Стресовий фактор тиску негативно впливає на результативність навчання, а якщо це відбувається в умовах погіршеної самодисципліни та розсіяної уваги при онлайн заняттях, тоді рівень якості освіти стає критичним та примножується проблематикою організації роботи навколо методичного супроводу, який має виконувати суто дорадчо - консультативну функцію. Однак навчальні заклади повинні уникати різних помилок інших секторів і розуміти, що просто вийти в Інтернет недостатньо аби повноцінно перенести офлайн -програму у віртуальну сферу. Для повного використання цифрових технологій віртуального простору необхідні педагогічні інновації та зміни в структурі програм. Іншими словами, перенесення курсу та навчальної програми в Інтернет - має бути доступним і продуманим.

Варто почати із традиційного підходу та класичних програм, які поставляються на 100 відсотків офлайн, без інтегрованих помітних онлайн - елементів. Так було з більшістю навчальних програм у багатьох освітніх закладах по всьому світу - поки коронавірус раптом не сколихнув цей сектор. Освіта, якою ми її звикли уявляти сильно змінилася. Школи, ліцеї, академії, інститути, університети та їхні керівні команди почали переосмислювати й уявляти, що насправді може мати сенс та які перспективи розвитку існують з позиції онлайн-викладання в майбутньому, вже після Covid -19. Важливо дати відповідь на це питання, аби вирішити який вектор повинна наслідувати публічна політика у проблемі розвитку трансформації методичної служби, аби обрати найкращий метод роботи та найефективніше опанувати передові технології штучного інтелекту, котрий все більше стає інтегрованим у систему освіти [3, С. 37-50]. Навіть після довгих роздумів важко уявити будь-який випадок чи контекст, у якому було б сенс мати програму, що діє повністю офлайн, без онлайн-елементів. Студенти та школярі завжди будуть змушені вивчати деякі факти та теорії у відповідних областях обраної ними галузі знань. Європейська практика продемонструвала, що такі екзальтовані знання, краще засвоюються через добре розроблені онлайн-модулі, а не повторні курси в лекційній аудиторії. Єдина ситуація, коли 100-відсотково офлайнова програма потенційно може бути раціонально-необхіодною, існує лише у випадку, якщо ринок почне розглядати її, як сигнал еквівалентності до надзвичайно високої якості навчання. Однак це здається все менш імовірним. Тому нова українська трансформована методична служба повинна зорієнтувати свою публічну політику на ключовому меседжі, аби перетворити «Так, але» на чітке «Ні, ніколи». Це дозволить раз і назавжди покінчити з травмою, котру українській методичній службі завдала соціалістична система. Усвідомлення того, що ніколи знову не потрібно повертатися до повністю офлайн-програм зможе дистанціювати Україну від вовчої ями, повної шибеничних пасток радянського методичного сектору.

Отож, цілком логічно, що станом на 2022 рік почала стрімко зростати кількість навчальних програм, які проводяться виключно онлайн. Однак, такі програми можуть програти в кількох аспектах. Навчання - це більше, ніж просто отримання нових знань. Варто відзначити важливість обміну інформацією між здобувачами освіти на уроці, а тим більше - за межами лекційної зали у супроводі філіжанки кави чи келиха вина. Звісно, можна імітувати офлайн-групові сеанси в онлайн-румах, проте відтворити соціальне та неформальне середовище пабу чи кафе, безумовно, не буде результативно. Під час карантину ми всі мали досвід онлайн-зустрічей із сім'єю, друзями та педагогами, які виявилися не такими приємними й багатими на емоції і враження, як у житті. Отже, аспект психологічного розвантаження за для зняття стресу є обов'язковим компонентом будь -якого процесу, в тому числі й навчання: оскільки більшості людей потрібна людина поруч і процес онлайн-едукації також не виключення, адже надійний ментор пліч-о-пліч може застрахувати від помилок. Проте, у порівнянні зі 100 -відсотковим режимом традиційного навчання «вживу», існують сценарії, коли 100 -відсоткові онлайн- програми мають більш доцільний сенс та збільшують рівень продуктивності. Наприклад, коли здобувачі вищої освіти просто фізично не можуть дістатися до навчального закладу, не можуть дозволити собі квитки на проїзд чи витрати на проживання, або через стан здоров'я. Сугубо онлайн-курси також можуть працювати для тих, хто цікавиться лише змістом навчання чи власне бажає лише отримати верифікований документ про закінчення навчального закладу. Потрібно бути об'єктивним та дивлячись правді у вічі, сформувати публічну політику для тих, кому важлива лише форма, оскільки такі учасники освітнього процесу не піклуються про зміст освітньої програми взагалі. Але, тоді їх диплом має відрізнятися від того, який отримає свідомий здобувач освітньо - кваліфікаційного ступеня, так як у залежності від випадків, це буде два абсолютно різних види спеціалістів з різним і зовсім не тотожним багажем знань. Звісно, єдиний стандарт рівності навчальних програм може бути виправданим та комфортним з точки зору студента, однак з боку ринку все інакше. Очевидно, що не всі матеріали можна викладати в однаковій мірі як онлайн, так і наживо. Тож, зрештою, все заключається у питанні якості та ґатунку здобутої, на основі онлайн-програми, освіти. Тому, конче необхідні компроміси між онлайн та офлайн-курсами. Трансформованою методична служба може бути, лише коли скомпілює усі вищезазначені фактори та дійде до висновку, що майбутні навчальні програми, швидше за все, будуть використовувати змішаний підхід, міксуючи обидва світи. Більше того, онлайн - елементи можуть підвищити якість програми, оскільки вони дозволяють проводити модулі, які організовують викладачі інших закладів або навіть відповідні особи за межами академічних кіл, чи іноземні фахівці, котрі бажають долучитись до процесу і передати свій досвід. Однак їм часто неможливо викроїти із свого щільного графіку вільний час та кошти для подорожі до міста - перципієнта. Проте, цілком можливо переконати таких людей виділити годину зі свого напруженого графіку, щоб поговорити з учасниками освітнього процесу онлайн. Таким чином, методичний супровід може здійснюватись швидко та якісно навіть у найвіддаленіші населені пункти і вчителі з сільських шкіл зможуть отримувати необхідну консультацію або підтримку в залежності від їх потреб. Фактично, така трансформація методичної служби є революційною та робить методиста-консультанта провайдером, котрий виконує функцію едукатора, ментора та фасилітатора: цільове призначення якого - не лише забезпечити перципієнта усією необхідною базою знань, а й фундаментально організувати підвищення кваліфікації педагога чи керівника навчального закладу, провівши тренінг по конкретно-акредитаційній програмі у межах наданих йому повноважень та професійної етики, виходячи із консультантських компетенцій. Тобто, аби бути успішною та ефективною згідно результатів своєї діяльності, методична служба майбутнього - має орієнтувати свою публічну політику на реципієнтність. Пропозиції щодо пошуку правильного поєднання традиційної та цифрової освіти, підкреслюють той факт, що окремі академічні предмети вимагатимуть різного балансу «он» та «оф» лайн-елементів. Для розширеного курсу переговорів може знадобитися набагато більше очних сесій, аби домовитись про те, якими мають бути високоінтерактивні курси, адже основна ціль методичного супроводу полягає у тому, щоб зробити усе можливе аби вони були краще організовані наживо, в порівнянні з більш традиційними лекціями [4].

Багато галузей зробили помилку, просто відтворюючи своє офлайн - середовище на онлайн-платформах. Наразі ми знаємо, що це не була ідеальна стратегія і освіта не повинна йти цим шляхом. Педагогічні інновації стають дедалі більш життєво важливими, тому слід конкурувати за якість та пропонувати те, чого не можуть дати конкуренти. Оскільки весь сектор освіти транслює все більшу кількість своїх курсів онлайн, методична служба повинна консультувати заклади освіти та спостерігати за якістю апробованих програм. Відповідно, лише через справжні педагогічні інновації, на відміну від незначних змін на периферії, заклади освіти можуть належним чином використовувати потенціал онлайн-сфери. Оскільки все більше курсів орієнтуються на Інтернет-простір, університетам і школам потрібно активно створювати умови для формування конкурентоспроможного середовища. З-поміж таки таких можливостей можуть бути навчально-дослідницькі поїздки, розширення культури спортивних клубів та учнівсько-студентських товариств. Онлайн-навчання та викладання гуртують студентів і викладачів у віртуальних кімнатах, а не у лавах університету, що розсинхронізовує сприйняття духу академізму. Безперечно, кар'єрні сходинки та адаптовані пропозиції безперервного навчання протягом життя випускників посилюють прихильність альма-матері. У цьому контексті, фізичні будівлі є важливіші, ніж будь -коли, оскільки їх стіни стають необхідним прихистком для спілкування між студентами і викладачами. Цей процес фільтрує зміст переважної більшості студій та формує колегіально-класову спільноту нової інтелігенції. Фактично, диспут між онлайн та офлайн навчанням переростає у змагання та робить із освітньо-консультаційного бюро повноцінний бренд. Отож, чітка стратегія брендингу також веде до довгострокових зв'язків і лояльності, де зацікавлені сторони працюють не лише на свого роботодавця, а й на проєкт та місію. Таким чином, слід виокремити, що сутність трансформації методичної служби полягає у векторизації публічної політики на розбудову освітнього брендингу з урахуванням збереження традиційного ДНК-коду сапієнцій [5].

Можна уявити, наприклад, цілі нові структури та установки навчальних планів, доступних лише через цифрову сферу. Скажімо, що під час трирічної програми, протягом першого року, учасники освітнього процесу працюють неповний робочий день в компанії, одночасно відвідуючи онлайн -модулі, щоб отримати відповідні загальні теорії та концепції. Тоді другий рік проходив би повністю на місці, «доповнений» деякими онлайн-елементами. Протягом цього періоду в приміщенні лекторіїв необхідно було б зосередитися на дискусіях, обмінах, спілкуванні та живих презентаціях. Нарешті, в останньому навчальному році такої програми, здобувачі освіти могли повернутися до своїх робочих місць, знову працюючи неповний робочий день, але все ще користуючись онлайн-репетиторством і коучингом, сесіями особистого розвитку тощо. Такі налаштування можуть навіть продемонструвати переваги постійного підвищення кваліфікації через керівництво відділів освіти. Наразі ми всі повинні погодитися, що онлайн-викладання не є оптимальним форматом для всіх предметів, усіх курсів і абсолютно геть всіх ситуацій. У багатьох випадках офлайн є і буде кращим рішенням. Безперечно, в пост-пандемійний період було б помилкою впроваджувати кардинально-високий відсоток онлайн- курсів у всіх закладах без винятку. Однак, як випливає з основної тези опрацьованого матеріалу: сенс розвитку консультування закладений в трансформаційній відповідності до актуальних вимог, котрі диктує інтернет - епоха. Віртуальна сфера надає кілька дуже точних можливостей, яких немає в офлайновому середовищі, саме це має бути мотиватором і основою публічної політики центральної частини концепції потрібного нам підходу. Пошук ключів до вирішення актуальної проблеми зіткнувся з викликом, котрий продемонстрував, що цифрове середовище дозволяє розвивати відчуття близькості, коли учні насправді віддалені від своїх шкіл. Також суспільство загалом повинно широко охоплювати етику та гуманізм щодо прогресу штучного інтелекту. На ринках зайнятості відбуваються величезні зміни вже зараз: деякі види діяльності, які ще на початку 2000-х років потребували людського управління - нині майже повністю автоматизовані. Тож потрібно займатись вихованням цивілізованого суспільства, котре не поширюватиме міфів про те, що діджитал технології відбирають хліб у традиціоналістів. Право на існування - мають обидва підходи, це цілком доцільно й необхідно займатись просвітництвом ще з шкільного періоду та доводити розуміння цього питання до екзальтованого рівня вже в університетських лавах, аби сформувати готового до ринку праці індивіда, котрий зможе реалізувати себе як творчо, так і професійно, а не буде заангажованим застарілими методиками, які яскраво променіють прикладами технологічної ксенофобії. Справді, багатьом, якщо не всім працівникам доводиться здобувати нові навички, у процесі своєї роботи, якщо вони не хочуть залишитися без посади і бути заміненими стрічками вдало написаного коду. Саме тому, методична служба має подбати про те, щоб кожен мав можливість взяти участь у цій подорожі і не залишився позаду технологічної гонки. Зрозуміло, що здебільшого учень чи студент, котрий тільки починає формувати базу своєї класичної освіти, не замислюється над такими проблемами. Однак, зіткнувшись з реальністю, стає зрозуміло, що далеко не всі зможуть працювати на бажаних робочих місцях, адже, швидше за все, вони потребуватимуть більш висококваліфікованого кадрового ресурсу з необхідним досвідом. Тож надання можливості фундаментальної зміни у класичному підході з урахуванням важливого аспекту розвитку штучного інтелекту, дає здобувачу освіти розуміння того, як працює реальність. Така публічна політика стосовно трансформації методичного супроводу страхує стейкхолдерів від холодного душу з травматичного досвіду, який виникає через неготовність до сприйняття реального перебігу подій [6]. Тому, заданий темп необхідності трансформації методичної служби стає абсолютним імперативом першочергової важливості та вимагає швидкої експлуатації в системі української освіти. Окреслені зміни корисні також під час обміну з іноземними студіями у віддалених партнерських закладах, коли сапієнції зазвичай втрачають контакт зі своїми учнями. Те ж саме стосується студентів, які зазвичай не приходять до кампусу під час стажування, незважаючи на те, що проводять багато годин онлайн. Штучний інтелект у ХХІ столітті - це основа логосу, тому важливо відповідати заданій тенденції, аби не довелось послуговуватись недораціональністю та не приставати на аморфність політичних програм, для яких брак філософських систем продукує, так би мовити - безсистемність мислення.

У довготривалій перспективі розбудови системи методичного супроводу незмінним залишається залежність дистанційного навчання від технологій, які тісно пов'язані з розвитком штучного інтелекту. Звертаючись до праць професора Каплана, можна зробити багато інноваційних вкраплень та адаптувати запропоновані механізми в систему методичної служби України. Однак, перенасичений потоком інформації світ не стоїть на нерухомому постаменті й під час процесу впровадження нових технологій багато людей не пов'язаних з науковим середовищем починають сіяти паніку чи саботувати базові засади принципів свободи слова, критикуючи експертів. Такого роду лицемірство шкодить науковому середовищу та зупиняє розвиток не лише методичного консультування, а й занурює освіту в сітку скандалів, подібно до того, як мікориза вступає у взаємодію з корінням дерев під час симбіозу. Проте в освітньому середовищі такий процес, на відміну від природнього, набуває негативного колориту. Тому виникає питання, як в таких жорстких пандемійних умовах, підійти до вирішення проблеми з усією серйозністю та трансформувати методичну службу української освіти таким чином, аби застерегти від фронтирно-фундаментаційних помилок у впливі на сектор нової публічної політики. Здоровою моделлю північно-атлантичного напрямку є експериментальна канадська система забезпечення якості дистанційної освіти у франкомовній частині країни - провінції Квебек.

Заходи з охорони здоров'я, спричинені агресивним поширенням штаму СОУГО-19, можуть дати університетам Квебеку можливість назавжди стати лідерами дистанційного навчання на американському континенті, оскільки необхідні для цього технології вже є, як відомо з нової публікації аналітичного центру Монреальського економічного інституту [7]. Їхня публікація «Як Квебек може стати лідером у дистанційному навчанні?» стала справжнім проривом і сколихнула не лише радіочартри Канади, а й увірвалась в інфопростір США та Франції. Як зазначає співавтор нової доповіді Мігель Уеллет: «Університети Квебеку, як англійські, так і французькі, користуються міцною міжнародною репутацією. Це дає можливість позиціонувати себе як лідера в області дистанційного навчання. Запровадження постійної моделі дистанційного навчання в університетах Квебеку вимагатиме посилення співпраці між університетами та компаніями, які вже є лідерами в цій галузі, але зрозуміло, що це варто того». Також цікаву тезу висловив доктор Реувен Бреннер, старший науковий співробітник МЕІ і почесний професор Університету Макґілла, котрий є лідером колегіальної думки відносно того, що університети можуть залучити більшу кількість студентів без збільшення кількості очних класів, що і є тією ключовою особливо-вигідною можливістю для університетів та платників податків Квебеку [8]. Згідно спостережень Бреннера деякі програми, такі як філософія, де дебати відіграють важливу роль, більше підходять для очного навчання у лавах університету, але було б дуже корисно використовувати дистанційне навчання для передачі знань у таких галузях, як інформатика чи штучний інтелект, бо це дозволяє краще зосередитись на роботі й підвищує результативність навчання, роблячи сам процес едукації ефективним. Важливим є й ринкові конотації. Від так економіст МЕІ, Марія Лілі Шоу, вважає що навіть на місцевому рівні «потенційні вигоди є значними». Вона опирається на те, що лише одна чиста внутрішня міграція з канадських сільських регіонів, яка простежується з початку 2000-х років, знижує рейтинги освітніх закладів провінційної Канади. Відповідно, рівень якості освіти у віддалених від столичного регіону місцевостях починає відставати через те, що вчителі та викладачі звільняються і переїжджають. Критичний відтік мізків до столиці нехарактерний лише для північної частини країни, де проживає ескімоське населення, яке навчається рідною для них інуктитутською мовою. Завдяки дистанційному навчанню уряд дав можливість молодому поколінню навчатися та отримувати якісну освіту високого рівня, залишаючись у своїх рідних містах. Канадці змогли уповільнити міграцію людей із сільської місцевості та забезпечити наявність у цих регіонах ще більш кваліфікованої робочої сили [9]. Також, цей процес зміг вирішити проблему травматичних наслідків переїзду, з якими зіштовхується більшість людей, навіть якщо це стосується виключно внутрішньої міграції.

Отож, розвиток освіти - це базова цінність держави, котра дбає про своїх громадян. Відповідно, разом з розвитком освіти в провінціях, виникає потреба у якісному методичному супроводі та консультуванні, які слугують своєрідним лакмусовим папірцем, оцінюючи стан освіти й допомагаючи заповнювати лакуни в освітніх програмах, чи доводячи програмні технології до високого рівня.

Завдячуючи праці доктора Реувена Бреннера стає зрозуміло, що у даному випадку неможливо говорити про новаторство адже дистанційне навчання - це не нещодавнє нововведення в освіті. Заочні курси, на які студенти надсилають свої відповіді до екзаменів, існують вже понад 100 років [10]. Нажаль, ще до пандемії, вища освіта в Квебеку значно відстала від інших галузей у питанні переходу до більш цифрового та технологічного середовища. Більшість університетів провінції Квебек виділяють від 1,2% до 4,3% своїх річних бюджетів на інформаційні та комунікаційні технології. Але протягом одного року частка студентів, які мали досвід онлайн-навчання, зросла практично до 100%, що дозволило франкомовному регіону стати лідером у дистанційному навчанні. Звичайно, освітянська спільнота регіону розуміла, що не обійдеться без перешкод, оскільки інші країни та установи розглядають ту ж саму можливість, але якщо все зроблено правильно, переваги досягнутої мети значно переважають пов'язані з цим бюрократичні проблеми. У пост-пандемійний час запровадження більш постійної моделі дистанційного навчання в університетах Квебеку потребуватиме посилення співпраці та створення стратегічних партнерств між школами і університетами й ключовими приватними гравцями в індустрії онлайн-освіти. Такі партнерства можуть допомогти розробити більш надійну технологічну інфраструктуру для підтримки дистанційного навчання, де центральним є фактор віртуальної взаємодії між всіма учасниками процесу. Що стосується виключно вищих навчальних закладів, то вони повинні будуть реструктуризувати свій нинішній підхід до досвіду навчання, встановити нові стандарти цифрового навчання та переосмислити структуру оплати праці викладачів. За даними Департаменту економіки та інновацій, найбільш сільськими регіонами провінції Квебек є Нижній район Святого Лаврентія, Абітібі-Теміскамінґ, Норс Шор, Північний Квебек, а також півострів Гаспе та острови Магдалини [11]. Забезпечення методичного супроводу в цих регіонах можливо лише, якщо не виключати можливості налагоджувати міцніші стосунки з підприємцями замість існуючих інституцій.

Необхідно розуміти, що зміни мають стосуватися й абітурієнтів. Усунення географічних бар'єрів для вступу до вищих навчальних закладів посилить конкуренцію між університетами. Цим закладам доведеться підвищувати рівень цифрового комфорту та все більше відмовлятися від бюрократії, щоб продовжувати залучати та утримувати студентів. Як показав досвід провінції Квебек, така публічна політика сприятиме тому, що загальна якість освіти почне підвищуватися. В теорії, оскільки університети Квебеку отримують більшу частину свого фінансування через державні субсидії, шляхом дистанційного навчання відбувається зниження вартості обслуговування інфраструктури, що полегшує фінансовий тягар для платників податків [12]. Але насправді спочатку державні витрати на вищі учбові заклади Квебеку зросли швидше, ніж кількість студентів. Однак потім, ситуація кардинально змінилась і витрачені кошти виправдали доцільність усіх інвестицій. 2019 -й рік для квебекських освітян запам'ятався як критична поворотна точка до пандемічних днів, коли аналогове навчання в кампусі було стандартним, а пандемічний 2021-й навпаки став взірцем того, як електронне викладання стало стовпом конкуренції між навчальними закладами. Таким чином, університети Квебеку слугують прикладом та мають унікальну можливість, щоб стати еталоном для дистанційного навчання у навчальних закладах України. Звісно, через процесуальні труднощі метод, який використовується як у Канаді, так і в Сполучених Штатах [13], узгоджується з економічним консенсусом і теоретично може бути використаний у більшому масштабі. Однак, як правило, на заваді повноцінній реалізації ідеї втілення доцільної публічної політики у життя є максимізація надлишку, згідно з аналізом витрат і вигод.

Висновки

Резюмуючи аналіз матеріалу, необхідно зазначити, що навіть опанувавши французький та квебекський досвід, українські заклади у пост - пандемічний час зможуть провести успішний перехід до майбутнього перманентного онлайн-навчання лише в тому випадку, якщо буде створено стратегічне партнерство з ключовими гравцями в індустрії самої електронної едукації, а також, якщо прийняття інституційних рішень буде прискорено так, як це було завдяки аварійному фактору пандемії, котра і стала причиною запуску процесу діджиталізації у рамках академічної спільноти.

Література

1. Гусарчук Л.Д., Алейнікова О.В. (2021), «Історичний розвиток консультування в методичній службі української освіти в умовах децентралізації влади», Наукові перспективи, Випуск №12 (18) 2021: с. 33-42, doi:10.52058/2708-7530-2021-12(18)-32-41

2. Kaplan, Andreas (2021). Higher Education at the Crossroads of Disruption: The University of the 21st Century, Great Debates in Higher Education. United Kingdom: Emerald Publishing. ISBN 9781800715042.

3. Kaplan, Andreas; Haenlein, Michael (2020), "Rulers of the world, unite! The challenges and opportunities of artificial intelligence", Business Horizons, 63: 37-50, doi:10.1016/j.bushor.2019.09.003

4. [Електронний ресурс]. - режим доступу: https://theconversation.com/europes-digitalisation-delay-help-via-higher-education-111916

5. [Електронний ресурс]. - режим доступу: https://www.eaie.org/blog/branding-bonding- competing-digital -age.html

6. [Електронний ресурс]. - режим доступу: https://olbios.org/an-ethical-approach-to-ai-is- an-absolute-imperative/

7. [Електронний ресурс]. - режим доступу: https://www.iedm.org/examining-canadian- competition-in-the-digital-era/

8. Department of Education and Higher Education, Politique Quйbйcoise de financement des universitйs, pour une sociйtй plus instruite, prospиre, innovatrice, inclusive, ouverte sur le monde, Government of Quebec, 2018, p. 43.

9. Institut de la Statistique du Quйbec, Le bilan dйmographique du Quйbec, Йdition 2020, Government of Quebec, December 2020, p. 28.

10. Reuven Brenner, “Distance Learning Began in 1890,” The Wall Street Journal, May 12, 2021.

11. Department of the Economy and Innovation, Portrait йconomique des rйgions du Quйbec, Government of Quebec, 2020, p. 11.

12. Janet Davison, “Where do Canada's post-secondary dollars go?” CBC News, March 15, 2015.

13. Thomas W. Ross and Ralph A. Winter, “A Canadian Perspective on Vertical Merger Policy and Guideline,” Review of Industrial Organisation, Vol. 59, June 2021, p. 230.

References

1. Husarchuk L.D., Aleinikova O.V. (2021) "Istory'chny'j rozvy'tok konsul'tuvannya v metody'chnij sluzhbi ukraпns'koп osvity' v umovax decentralizaciyi vlady'», ["Historical development of counseling in the methodological service of Ukrainian education in the context of decentralization"]. Kyiv: elektronny'j zhurnal «Naukovi perspekty'vy'» [in Ukrainian].