Ділова гра як метод активного навчання у вітчизняній та зарубіжній школі

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Мукачівський державний університет

Спеціальність 012 «Дошкільна освіта»

Ділова гра як метод активного навчання у вітчизняній та зарубіжній школі

Тегза О.В. магістр

Анотація

В статті представлений теоретичний аналіз наукових студій зарубіжних та вітчизняних науковців присвячених дослідженню активних методів навчання. Охарактеризовано їх сильні та слабкі сторони. Розкрито ділову гру як метод активного навчання.

Ключові слова: методи, активні методи навчання, ділова гра, здобувачі освіти.

Annotation

The article presents a theoretical analysis of scientific studies of foreign and domestic scientists devoted to the study of active teaching methods. Their strengths and weaknesses are described. The business game as a method of active learning is revealed.

Key words: methods, active teaching methods, business game, students.

Сучасний світ характеризується посиленням конкуренції, що веде до зміни вимог до підготовки випускників закладів вищої освіти. Специфічними особливостями фахівців стає вміння підходити творчо до своєї діяльності, готовність до зміни профілю роботи або повної перепідготовки відповідно до змін сфери праці й зайнятості. Виникла пряма залежність між якістю підготовки фахівця, його працевлаштуванням, подальшою професійною кар'єрою. Тому при підготовки фахівця передбачається використання методів навчання, які сприяють ефективному розвитку наявних у здобувачів здібностей і формування навичок самостійності, системності мислення, вмінню перелаштовуватись в сучасному стрімко мінливому суспільстві.

Вирішити зазначені проблеми, хоча б частково можна, використовуючи активні методи в навчанні. Спираючись на дослідження Х.Є. Майхнера [6], який відзначав, що людина при пасивному сприйнятті запам'ятовує 10% прочитаного, 20% почутого, 30% побаченого і 50% побаченого і почутого, а при активному сприйнятті учні зберігають в пам'яті 80% того, що говорили самі і 90% того, що робили або створювали самостійно, можна зробити висновок, що активні методи навчання різко покращують запам'ятовування матеріалу і сприяють його ідентифікації та подальшій цілеспрямованій практичній реалізації. На відміну від традиційних форм навчання, впровадження в навчальний процес активних методів дозволяє формувати професійні вміння і діяльну реалізацію набутих знань, моделювати цілісний зміст самостійної роботи, при цьому зміщується центр значущості з пр оцесу передачі, переробки і засвоєння інформації на самостійну творчу діяльність.

Проблема методів навчання має глибоке коріння. У педагогічних теоріях і поглядах видатних дидактів минулого (Я.А. Коменського, І.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинського, П.Ф. Каптєрєва та інших) метод займав центральне місце.

Нині теорія методів навчання представлена у вітчизняній дидактиці цілою низкою концепцій (Ю.К. Бабанський, Є.Я. Голант, М.А. Данілов, І.Я. Лернер, М.Н. Скаткін та інші).

Мета статті - вивчення досліджень вітчизняних та зарубіжних авторів присвячених дослідженню активних методів навчання, зокрема діловій грі.

За українським педагогічним словником С.У. Гончаренко «Методи навчання - способи роботи вчителя і учнів, за допомогою яких досягається оволодіння знаннями, вміннями і навичками, формується світогляд учнів, розвиваються їх здібності» [3].

Існує кілька класифікацій методів навчання. Методи поділяють, за джерелами передачі і характером сприйняття інформації (А.В. Петровський, Є.Я. Голант); в залежності від основних дидактичних завдань (М.А. Данілов); відповідно до характеру пізнавальної діяльності учнів (І.Я. Лернер); В.Ф. Паламарчук і В.І. Паламарчук запропонували модель методів навчання, в якій в єдності поєднуються джерела знань, рівень пізнавальної активності і самостійності учнів, а також логічний шлях навчального пізнання. Характерно, що всі класифікації містять метод гри. Так в класифікації Ю.К. Бабанського в групі репродуктивні і проблемно-пошукові методи містяться: евристична бесіда, проблемно-пошукова бесіда, дослідницько-лабораторні роботи, ігри. За класифікацією, даною Л.Г. Семушиною в групі «методи навчання, спрямовані на закріплення і вдосконалення знань і формування умінь і навичок» до творчо - відтворюючих методів зараховуються твір, варіативні вправи, пошуково- дослідницькі лабораторні роботи, аналіз виробничих ситуацій, рішення виробничих ситуаційних завдань і ділові ігри. У класифікації спеціальних методів, яка дана Н.Б. Істоміною, в репродуктивну і продуктивну діяльність включений метод - ігри.

В сучасній педагогіці часто говоритися про використання активних методів навчання як складової частини інноваційної педагогічної технології. Сучасна педагогіка відмовляється від жорсткого «авторитарного управління», де учень, здобувач або слухач виступає «об'єктом» навчальних впливів, переходить до системи організації підтримки і стимулювання пізнавальної самодіяльності об'єкта навчання, створення умов для творчості, до навчання творчістю, педагогіці співробітництва. На це спрямована ідеологія активного навчання, в якій «школа пам'яті» поступається місцем «школі мислення». Одним із способів створення таких умов є застосування учителем методів активного навчання як складової частини сучасних інноваційних технологій, які широко впроваджуються останнім часом в практику школи. Саме активні методи навчання допомагають учню розкритися як особистості, є умовою підготовки конкурентоздатного фахівця, дозволяють студентам уже в навчальних аудиторіях набувати професійні навички, так як припускають залучення здобувачів у вирішення проблем, максимально наближених до майбутньої діяльності. При цьому надзвичайно важливо, щоб оцінювалися не тільки проявлені знання і вміння, а й творча самостійність, професійно-етичний аспект.

Переваги застосування активних методів навчання є в наявності у вирішенні всіх його завдань. Так в області дидактики це розширення кругозору, активізація пізнавальної діяльності; можливість застосування знань і умінь в практичній діяльності; формування певних умінь і навичок, необхідних у професійній діяльності; розвиток або вироблення техніки перегрупування, реорганізації та систематизації чого-небудь; вміння формулювати питання.

В сфері виховання - розвиток самостійності, активності і волі; формування певних підходів, позицій, моральних і світоглядних установок; формування вміння працювати в колективі та комунікативних якостей.

В останні роки в руслі активного навчання використання моделей, ігор та імітацій приймає нові аспекти і позначилося в ігровому навчанні, яке відрізняється примусовою активізацією мислення (вимушена активність). Здобувач повинен бути активним незалежно від того, бажає він цього чи ні; досить тривалим часом залучення учнів до навчального процесу (практично протягом усього заняття); самостійним творчим виробленням рішень, підвищеним ступенем мотивації та емоційності; постійною взаємодією учнів і викладачів за допомогою прямих і зворотних зв'язків.

В умовах інформатизації освіти були вироблені механізми, що дозволяють активізувати учня в освітньому процесі. В першу ч ергу до них відносяться ділові ігри, а, кажучи про педагогічний ЗВО - навчальні ділові ігри. Цей метод самостійний, активний, націлений на результат і забезпечує позитивні емоції. Прагнення до успіху робить навчання в процесі гри надзвичайно ефективним.

З іншого боку, варто розуміти, якщо засновувати навчання лише на ігрових методах, то, по-перше, певний інформаційний зміст не буде засвоєно. Однак заперечення про недостатність ігор для повноцінної освіти можна розцінювати і як постановку нового педагогічного завдання. Практика показала, що успішно брати участь в ділових іграх можуть тільки ті студенти, які вивчення дисциплін здійснюють не шляхом заучування, а за допомогою вдумливого осмислення і творчого підходу до самостійного опрацювання пройденого матеріалу. По-друге, методики не можуть бути самодостатніми, оскільки учитель може зіткнутися з проблемою середнього рівня учнів. Хотілося б приділити увагу зарубіжному досвіду використання методів активного навчання.

Зарубіжні фахівці наголошують на необхідності освоєння нових навчальних технологій, заснованих на активних методах навчання. На думку вчених, перехід на нові навчальні технології дозволить здійснити якісне оновлення освіти. Перш за все, мова йде про комп'ютерні технології, тренінги, дистанційне навчання, методи конкретних ситуацій, тобто про методи, які давно і успішно застосовуються за кордоном.

Поширення активних методів навчання в нашій країні частково стримується невеликим порівняно з провідними зарубіжними країнами спектром навчальних матеріалів, що відповідають принципам наочності і модульності. Пропозиція щодо нових для нашої країни форм навчальних матеріалів набагато менш значна, ніж пропозиція традиційних підручників. Це стосується матеріалів, що дозволяють швидко і ефективно представляти інформацію слухачам і активно залучати їх до вирішення складних міждисциплінарних практичних проблем. На наш погляд, такими матеріалами є перш за все методи ігрового навчання, а саме навчальні ділові ігри.

З успіхом можуть бути використані у вітчизняній школі деякі форми навчання, запозичені з досвіду вузівської освіти США, Англії, Японії, Німеччини. Так, інтерес представляє план Трампа, який розроблений і активно впроваджується в американській школі. Гідність його полягає в методиці поєднання занять в потоці і в групах. Час між різними видами занять розподіляється наступним чином: 40% навчального часу відводиться на лекції в потоці, 40% - на індивідуальні заняття і 20% - на заняття в групах [81]. самостійний інтерактивний діловий гра

Питання про активізацію учнів в процесі навчання ставилося ще передовими вченими в XVIII-XIX столітті, які говорили більше про розумову активність. Так Ж.Ж. Руссо [8] вважав, що трудова активність є важливим фактором розвитку розуму, але шляхи зв'язку трудової та розумової активності ще не намічалися. В кінці XIX століття, в зв'язку з розвитком індустрії, широко розгорнувся рух, спрямований на розвиток активності в школах, був висунутий трудовий метод навчання з орієнтацією на механічне засвоєння навичок праці. Критикуючи його, ВА. Лай знижував роль розумової переробки матеріалу. Поряд з цим Джон Дьюї [2], відкидаючи необхідність засвоєння систематичних знань, фактично дбав про розумову культуру, пов'язану з пристосуванням до навколишньої дійсності, з методом проб і помилок.

В даний час в зарубіжній педагогіці дослідження інновацій в області методів активного навчання носить прагматичний і в силу цього емпіричний характер. Цьому присвячені дослідження А. Ніколса, Дж. Бассета, А. Адамса та ін. В них робиться спроба не тільки теоретично обґрунтувати інноваційні процеси, але й дати практичні рекомендації щодо їх освоєння.

Вивчення зарубіжної педагогічної літератури показує, що зараз педагоги зайняті інтенсивним пошуком шляхів, які забезпечать більш високу якість освіти випускників ЗВО. Це може бути досягнуто шляхом активного залучення здобувачів до освітнього процесу. Як вважає В.М. Ріверс [10], одним із способів є «навчання-співробітництво» (cooperative learning), що має на увазі спілкування викладача і студента, їх допомога один одному. Проблемі добору методів навчання приділяється особлива увага в зарубіжних школах. Основний методичний принцип був розроблений Дж. Дьюї [2] - принцип «навчання за допомогою розподілу». Розподіл в даному контексті означав фізичну і розумову діяльність дітей, спрямовану на рішення заздалегідь поставлених практичних завдань. У зв'язку з цим принципом на перший план були висунуті методи навчання, які перетворювали аудиторію в лабораторію, залучаючи учнів в розумову діяльність практичного характеру. У зв'язку з даними тенденціями з'являється метод груподинамічних вправ.

Груподинамічні вправи будуються за принципом «тут і зараз», тобто гравці вживаються в ситуацію і діють виходячи з неї. Головною метою груподинамічних вправ є набування їх учасниками і групою в цілому відповідного досвіду вирішення завдань і колективної взаємодії. Вони орієнтовані на тренінг їх власних учасників. Між груподинамічними вправами і діловими іграми існує багато спільного: як ігри, так і вправи характеризують структуровані групові ситуації.

Ще одним методом активного навчання є метод групових дискусій. Він поєднує окремі властивості і функції тестів та ділових ігор. Суть цього методу полягає в тому, що багатьом досліджуваним (наприклад, претендентам на заміщення посади методиста дошкільного закладу) дається однакове завдання, яке вони повинні виконати спочатку індивідуально і відповідно зафіксувати. Потім випробувані за допомогою групового обговорення повинні прийняти спільне рішення.

Проаналізувавши індивідуальні та колективні рішення, а також поведінку учасників дискусії, керівник (або група експертів) може оцінити як індивідуальний потенціал випробовуваних, так і їх здатності аргументовано відстоювати свою точку зору, переконувати інших в її правильності. Учасники групової дискусії набувають деякі навички колективної взаємодії [6].

В 1920-ті роки була проведена розробка даної теорії і висунутий «метод проектів» - система навчання, при якій студенти набувають знання в процесі планування і виконання практичних завдань (проектів), які поступово ускладнюються. За визначенням проект - це сукупність певних дій, документів, попередніх текстів, задум для створення реального об'єкта, предмета, створення різного роду теоретичного продукту. Це завжди творча діяльність.

В основі методу проектів лежить розвиток пізнавальних, творчих навичок учнів, умінь самостійно конструювати свої знання, умінь орієнтуватися в інформаційному просторі, розвиток критичного мислення. Однією з основних вимог, що пред'являються до використання методу проектів, є наявність значущої у дослідницькому, творчому плані проблеми, що вимагає інтегрованого знання, дослідницького пошуку її вирішення [7].

Застосування методу проектів у навчанні неможливо без залучення дослідницьких методів, таких як - визначення проблеми, завдань дослідження, що випливають з неї; висунення гіпотези їх рішення, обговорення методів дослідження; без аналізу отриманих даних. Діюча система освіти повинна бути технічно адекватна сучасним потребам майбутніх фахівців. У той же час слід зберегти те краще, що було накопичено в досвіді традиційної системи освіти.

У країнах Європи спостерігається збільшення уваги до здійснення двосторонніх зв'язків між педагогом і студентом, що мають на увазі більш глибоку їх взаємодію. Це тягне за собою перехід освіти від моделі, в центрі якої знаходиться викладач, а на периферії - студент, до моделі самостійного отримання знань, сфокусованої на студента. Навчання стає настільки ж важливим, як і викладання [4; 7].

Сучасна гуманітарна освіта орієнтована на виявлення особистісної самостійності. Ще одним методом, що дозволяє вирішити дані проблеми, є метод відеофільмів. Як і будь-який інший метод, ігрові навчальні відеофільми мають свої переваги і недоліки. До переваг належить можливість змінити матеріали відповідно до навчального курсу, динамічність подачі матеріалу, а також комбінований спосіб сприйняття інформації слухачами (через зір і слух одночасно). Це забезпечує можливість передачі значно більшої інформації при зниженні навантаження на викладача. До недоліків же можна зарахувати відносно низьку інформаційну насиченість матеріалів, необхідність наявності відеоапаратури в ЗВО в достатній кількості.

В останні десятиліття широке поширення отримав метод (вивчення) конкретної ситуації. У ньому найбільш повно втілено ситуаційний підхід до управління. Головна ідея цього підходу полягає в тому, що дії співробітників повинні виходити з конкретної ситуації, враховувати її найважливіші параметри і їх зміни. У діловій грі «метод конкретних ситуації» реальний стан організації відображається у формі ділової ситуації. Ділова ситуація - це імітація, ідеальне відображення реальної ситуації з життя організації або ж штучно створена ситуація, що відтворює типові проблеми. Задана ділова (ігрова) ситуація зазвичай не потребує докладного, детального висвітлення стану справ в організації. Опис ситуації включає головним чином інформацію про суб'єкта - особистість, групу або організацію, що займає центральне місце в ситуації; про партнерів і конкурентів; про умови, в рамках яких існує і змінюється ситуація.

Ділова ситуація повинна бути близька до реальності, оскільки без цього неможливо домогтися природності дій тих, хто навчається. Існує кілька типів конкретних ситуацій (кейсів) [9]. З точки зору результату гри вони діляться на проблемні і проектні. У проблемних ситуаціях результатом дії є визначення та формулювання основної проблеми і, головне, оцінка складності її вирішення.

За допомогою методу конкретної ситуації виробляються вміння і навички самостійної роботи, такі як: індивідуальне та групове прийняття рішення поставлених завдань. Такого роду здатності вкрай необхідні в самостійній діяльності фахівця, оскільки йому безперервно доводиться приймати нестандартні рішення, викликані змінами стану справ. Метод конкретної ситуації розвиває у здобувачів широту і гнучкість мислення, допомагає навчити їх вмінню раціонально використовувати інформацію, самостійно аналізувати факти, відчувати її, критично розглядати різні точки зору, обговорювати і захищати власну позицію, бути готовим до застосування різних засобів і методів, знаходити оптимальні рішення питань.

В останні роки в багатьох країнах, і в Україні в тому числі, широке застосування отримує такий досить типовий різновид методу конкретної ситуації, як кейс-стаді (case-study). Іноді кейс-стаді ототожнюють з методом конкретної ситуації в цілому, хоча він - скоріше один з найбільш популярних варіантів цього методу. Кейс-стаді (case-study) є досить стислою в часі діловою грою [1].

Метод case-study найбільш широко використовується в вищій школі і післядипломній освіті за кордоном. Сутність його полягає в наступному: проблемний виклад знань з подальшою організацією самостійної роботи студентів. За джерелами інформації кейси поділяються на:

- які описують реальні ситуації, почерпнуті з практичної роботи;

- які штучно структуровані в навчальних цілях або для опрацювання гіпотетичних проблем, які можуть виникнути перед організацією.

Цікаві також кейс-методи в навчальній діловій грі - це метод інциденту і метод розігрування ситуації в ролях. У першому випадку аналізуються мікроситуації - службові інциденти, повчальні історії, в яких викладач лаконічно викладає суть проблеми і втягує студентів в її вирішення. Зазвичай, це наочні приклади з життя, які досить швидко засвоюються студентами і далі входять в особистий досвід. В методі кейс-стаді вдало поєднуються професійні та ігрові компоненти [1].

Перспективним напрямком розробки і використання кейсів при роботі зі здобувачами є моделювання типових ситуацій педагогічної практики. Важливою перевагою кейс-стаді (case-study) та інших ділових ігор є те, що вони виконують не тільки діагностичні і пізнавальні, а й тренінгові функції. У разі розігрування ролей студенти, беручи на себе певні ролі, приймають власні рішення, при цьому очевидна велика спрямованість на вироблення навичок професійної поведінки в колективі, вміння аналізувати характер міжособистісних взаємин.

Практично для всіх зарубіжних шкіл характерне використання імітаційного моделювання в тій чи іншій його формі. Активно використовуються імітаційні ділові ігри. За кордоном в даний час виділені три основні групи ігор, спрямованих в тій чи іншій мірі на організацію самостійності студентів: ігри, спрямовані на набуття теоретичних знань; ігри, спрямовані на набуття практичних умінь; ігри, які сприяють зміні ставлення до досліджуваної проблеми або предмету.

Підводячи підсумок вищевикладеного, можна зробити висновок про те, що:

1. Активні методи навчання є одним з найбільш перспективних шляхів вдосконалення процесу організації самостійної роботи здобувачів, заснованому на принципах проблемності і моделювання, що відрізняють їх від традиційних методів вищої освіти.

2. Досліджений вітчизняний і зарубіжний досвід свідчить, що ділова гра як один з методів активного навчання, являє собою інтенсивний спосіб підвищення результативності самостійної роботи учнів, не за рахунок збільшення обсягу інформації, що переробляється, а завдяки глибині і швидкості її переробки.

3. Активність студентів, що виникає в діловій грі тривала і стійка, а самостійно прийняті рішення творчі за своїм змістом і емоційно забарвлені.

Список використаних джерел

1. Антонова О.Є. Застосування методики case-study у системі практико - орієнтованої підготовки майбутнього вчителя / О.Є. Антонова // Інноваційні аспекти підготовки фахівців в умовах модернізації освітнього простору: зб. наук. праць. - 2018. - Вип. 1. - С. 21-34.

2. Дьюи Дж. Беседы о педагогике: Контуры теории концентрации / Дж. Дьюи. - Нью-Йорк, 1984. - 231 с.

3. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / С.У. Гончаренко. - Київ: Либідь, 1997. - 373 с.

4. Іванова В.В. Форми і методи підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти в університетах Сполученого Kоролівства Великої Британії і Північної Ірландії / В.В. Іванова // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології: науковий журн. - Суми: Вид-во СумДПУ ім. А.С. Макаренка. - 2019. - №9(93). - С. 22-36.

5. Лернер И.Я. Дидактические основы методов обучения / И.Я. Лернер. - М.: Педагогика, 1981. - 186 с.

6. Майхнер Х.Е. Корпоративные тренинги / Х.Е. Майхнер. - М.: ЮНИТИ, 2002. - 354 с.

7. Олійник М. Застосування інноваційних технологій при підготовці майбутніх вихователів / М. Олійник // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. - 2012. - Вип. 637. - С. 144-152.

8. Руссо Ж.Ж. Эмиль, или о воспитании / Ж.Ж. Руссо. - СПб, 1913. - 263 с.

9. Хлєбнікова Т.М. Ділова гра як метод активного навчання педагога: навчально-методичний посібник для викладачів, слухачів ІПО, директорів шкіл, керівників РУО / Т.М. Хлебнікова. - Харків: Вид. група “Основа”, 2005. - С. 7-11.

10. Rivers W.M. Interactive Language / W.M. Rivers. - New York: Cambridge University Press, 1987. - P. 12-13.

Размещено на allbest.ru