Сучасні підходи формування діалогічного мовлення учнів початкових класів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні підходи формування діалогічного мовлення учнів початкових класів

Надія Альошіна

(студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету педагогіки, психології та мистецтв)

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент Жигора І. В.

У статті висвітлено суть поняття «зв'язне мовлення», визначено особливості формування навичок діалогічного мовлення учнів початкових класів, розглянуто сучасні підходи до розвитку діалогічного мовлення молодших школярів. Визначено ефективні інтерактивні форми роботи з формування діалогічного мовлення дітей окресленого віку.

Ключові слова: зв'язне мовлення, діалогічне мовлення, діалог, монолог, інтерактивні методи, мовленнєва ситуація.

Постановка проблеми

Для учня початкових класів мова - і засіб спілкування, і засіб пізнання навколишнього світу, і засіб оволодіння основами наук у школі, і об'єкт вивчення. Досконало знати мову означає вправно послуговуватися різними стилями мовлення, уміти добирати до кожного стилю й жанру відповідну лексику, відчувати дієвий вплив на комунікацію окремих лексичних одиниць та мовних фігур. Тому важливим завданням сучасної школи, зокрема початкової, є формування культури українського мовлення школярів. Робота з розвитку культури мовлення молодших школярів містить такі напрями: удосконалення звуковимови учнів і підвищення їхньої мовної культури; збагачення, уточнення й активізація словникового запасу молодших школярів; уміння вживати слова у властивому для них значенні, користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації й мети висловлювання; послідовно й логічно викладати думки; удосконалення граматичного ладу мовлення учнів; оволодіння нормами українського літературного мовлення; засвоєння найважливіших етичних правил спілкування. Опанування учнями початкових класів знань про форми й стилі мовлення під час продукування власних зв'язних висловлювань сприяє виробленню в них усвідомлених мовленнєвих умінь, що сприятиме підвищенню рівня культури мовлення загалом [7, с. 52].

Проблема розвитку діалогічного мовлення учнів початкових класів залишається однією з актуальних в теорії й практиці педагогів, психологів, адже мова, будучи засобом спілкування, стосується всіх сфер життєдіяльності людини.

Із зміною соціально-політичних функцій української мови на сучасному етапі спостерігається переорієнтація мети навчання мови в освітніх закладах України. У Державному стандарті початкової загальної середньої освіти визначено мету її навчання, яка полягає насамперед у формуванні в учнів уміння будувати висловлювання в межах доступних для них тем і типів текстів. Зміст і процес навчання при цьому мають будуватися на основі комунікативно-діяльнісного підходу [2], який передбачає розвиток зв'язного мовлення молодших школярів як основоположний принцип початкового навчання. зв'язне мовлення діалогічний інтерактивний

За сучасних умов змінилися напрями та пріоритети мовленнєвого розвитку молодших школярів, підходи до навчання дітей української мови. Пріоритетним напрямом сьогодні є реалізація компетентнісного підходу до навчання дітей рідної мови з використанням інновацій. Отже, до ключових компетентностей належить вільне володіння державною мовою, що передбачає уміння усно й письмово висловлювати свої думки, почуття, чітко та аргументовано пояснювати факти, а також любов до читання, відчуття краси слова, усвідомлення ролі мови для ефективного спілкування та культурного самовираження, готовність уживати українську мову як рідну в різних життєвих ситуаціях [2, с. 3]. Відповідно до Типової освітньої програми для закладів загальної середньої освіти 1-2 та 3-4 класи діалогічна компетенція дитини вважається сформованою, якщо учень ініціює й підтримує розпочату розмову в різних ситуаціях спілкування, відповідає на запитання співрозмовника та звертається із запитаннями, орієнтується в ситуації спілкування, уживає відповідні мовні й немовні засоби для розв'язання комунікативних завдань; дотримується правил мовленнєвої поведінки та мовленнєвого етикету й коректно виявляє своє емоційне ставлення до предмета розмови й співрозмовника та коригує його залежно від ситуації спілкування [9].

Актуальність теми зумовлена соціальним значенням проблеми навчання українського усного діалогічного та монологічного мовлення; потребою такої організації процесу засвоєння знань у сучасній методиці викладання української мови, яка б забезпечувала розвиток пізнавальної діяльності учнів й одночасно створювала сприятливі умови вдосконалення мовленнєвих умінь і навичок, спрямованих на формування усного діалогічного та монологічного спілкування; незадовільним рівнем володіння учнями молодших класів усним монологічним та діалогічним мовленням на комунікативно-діяльнісному і функціонально-стилістичному підґрунті.

На жаль, попереднє вивчення реальної ситуації засвідчує, що в практиці сучасних загальноосвітніх закладів активна мовленнєва практика дітей у процесі організованого навчання поки що залишається недосконалою, переважає монолог учителя. Спілкування іноді має формальний характер, позбавлене особистісного сенсу. Вимоги програм у частині навчання діалогічного мовлення в основному зводяться до того, щоб навчити дітей користуватися такими необхідними формами усного мовлення, як питання, відповідь, для монологічного - коротке повідомлення, розгорнута відповідь. Ці вимоги здійснюються переважно на заняттях. Водночас для мовлення разом із заняттями важливого значення набуває мовленнєве спілкування дітей із ровесниками та дорослими в різних життєвих ситуаціях. Визначальними є його зміст, форми та культура діалогу, тому вважаємо, що питання розвитку мовлення, зокрема діалогічного, в учнів початкової школи потребують постійного вдосконалення саме в умовах сьогодення.

З метою запобігання різним типам мовних помилок і недоліків, окрім опанування теорії мови, молодших школярів необхідно вчити орієнтуватися в конкретній мовленнєвій ситуації, відповідно до цього добирати зміст та мовні засоби для вираження думки, володіти правилами мовленнєвої поведінки в різних умовах спілкування [2; 9].

Зміст чинної програми в мовній змістовій лінії передбачає введення поняття «діалог», «діалогічне мовлення» [9].

Аналіз досліджень і публікацій

Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчує увагу сучасних науковців до проблеми формування в молодших школярів навичок діалогічного мовлення. Сучасний стан проблеми представлено теоретичними доробками М .С. Вашуленка, Т. О. Ладиженської, Т. Г Рамзаєвої, Л. О. Варзацької, А. С. Зимульдинової, молодих науковців М. Орап, В. Бадер, І. Хом'яка, І. Безрукової та іншими. Здійснений аналіз наукових джерел засвідчив інтерес дослідників передусім до сутності поняття «зв'язного мовлення» (А. М. Богуш., М. С. Вашуленко, С. Л. Рубінштейн, О. С. Ушакова та ін.), вивчення аспектів мовленнєво-ігрової діяльності як сучасного підходу до розвитку діалогічного мовлення (А. М. Богуш, М. С. Вашуленко, Н. І. Луцан), визначення основних форм діалогічного мовлення (О. С. Ушакова, С. Я. Єрмоленко, А. М. Богуш, Н. В. Гавриш).

Проблеми розвитку діалогічного та монологічного мовлення вивчали мовознавці й лінгвісти О. Глазова, С. Дубовик, Е. Палихата, Л. Левіна, О. Хорошковська, О. Петрик, О. Вишник, Л. Кравченко, Г. Білоус, Т. Осадча, Л. Щербина, Л. Мацько. Питання розвитку мовлення досліджували О. Леонтьєв, І. Зимня, Л. Виготський, С. Рубінштейн та ін.

Неабияке значення для нашої роботи мають дослідження М. С. Вашуленка, знаного методиста в Україні, який розглядає комунікативний характер навчання української мови в початкових класах і рекомендує так вчити дітей, щоб вони одержували більше можливостей для оволодіння мовою в природних умовах, у процесі педагогічно організованої мовленнєвої діяльності на уроці [1].

Мета статті полягає в розкритті проблеми формування в учнів початкових класів навичок діалогічного мовлення, визначенні ефективних сучасних прийомів і методів формування діалогічного мовлення молодших школярів із застосуванням сучасних засобів інноваційних технологій.

Виклад основного матеріалу дослідження

Мовлення має важливе значення для розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, позитивно впливає на формування важливих особистісних якостей: здатності до спілкування, доброзичливості, ініціативності, креативності, компетентності.

Зв'язне мовлення виконує низку важливих функцій, основною з яких є комунікативна, що реалізується у двох основних формах - діалозі та монолозі. Кожна із цих форм має свої специфічні особливості, які зумовлюють зміст і характер методики їх вироблення.

Дитина, що прийшла в школу вчитися, має мовний арсенал, недостатній для вираження нових понять, думок, почуттів, які вона одержує в школі з перших днів навчання. Учню початкових класів часто бракує слів, щоб висловити нові враження. Їх вистачало доти, поки він грався в колі своїх однолітків, зі своїми товаришами, поки його інтереси обмежувалися домашнім побутом, коли йому приходилося розмовляти зі своїми батьками й родичами. У школі часто доводиться виступати з розгорнутими відповідями перед учителем, класом, досвіду таких виступів в дитини до того майже не було. І звичайно, дітям ніколи не доводилося викладати свої думки в писемній формі, і цьому треба спеціально вчитися [6, с 29-31].

Дуже важливим є розуміння проблеми аналізу мовленнєвої комунікації, що становить синтез двох напрямків розгляду мовних явищ: з одного боку, це формування мовленнєвого висловлювання від думки людини через внутрішню схему висловлювання й внутрішнє мовлення до розгорнутого зовнішнього мовлення, з якого й складається мовленнєва комунікація; з іншого, - це перебіг процесу від сприйняття й розуміння мовленнєвого висловлювання, що починається зі сприйняття розгорнутого мовлення співрозмовника до виокремлення суттєвої думки, а потім і всього змісту висловлювання.

Говоріння як вид мовленнєвої діяльності функціонує у двох формах - діалогічній та монологічній. Для правильної організації навчального процесу слід ураховувати їх фактичну взаємозалежність [3].

Охарактеризуємо діалогічне мовлення. Як і будь-який інший вид мовленнєвої діяльності, діалогічне мовлення завжди вмотивоване. Проте в умовах навчання мотивація сама по собі виникає не завжди. Отже, необхідно створити умови, за яких у школярів з'явилося б бажання та потреба щось сказати, передати почуття, тобто, за висловом К. Станіславського, поставити їх у «запропоновані обставини». До того ж, сприятливий психологічний клімат на уроці, доброзичливі стосунки, зацікавленість у роботі також сприятимуть умотивованості мовлення, зокрема діалогічного [5, с. 73].

Зрозуміло, що при навчанні діалогічному мовленню молодших школярів необхідно збагачувати його словник новими словами. На уроках учитель має проводити словникову роботу, постійну увагу приділяючи визначенню рівня сформованості в учнів основних навичок говоріння. Воно має бути правильним, свідомим, виразним.

Притаманною особливістю діалогічного мовлення є його емоційна забарвленість, оскільки мовець передає свої думки, почуття, ставлення до того, про що йдеться. Це відбивається в доборі лексико- граматичних засобів, у структурі реплік, в інтонаційному оформленні тощо. Справжній діалог містить репліки подиву, захоплення, оцінки, розчарування, незадоволення та ін.

Іншою важливою особливістю діалогічного мовлення є його спонтанність. Відомо, що мовленнєва поведінка кожного учасника діалогу переважно зумовлюється мовленнєвою поведінкою партнера. Саме тому діалогічне мовлення, на відміну від монологічного, неможливо спланувати заздалегідь. Обмін репліками відбувається досить швидко, і реакція вимагає достатнього темпу мовлення, що передбачає спонтанність, непідготовленість мовленнєвих дій, потребує досить високого ступеня автоматизованості й готовності до використання мовного матеріалу.

Діалогічне мовлення є двостороннім. Спілкуючись, співрозмовник стає то мовцем, то слухачем, який має реагувати на репліку партнера. Іншими словами, обмін репліками не може здійснюватися без взаємного розуміння, яке відбувається через аудіювання. Отже, володіння діалогічним мовленням передбачає володіння говорінням та аудіюванням, що вимагає від учасників спілкування двосторонньої мовленнєвої активності та ініціативності. З огляду на це, в учнів необхідно розвивати вміння ініціативно розпочинати діалог, реагувати на репліки співрозмовника й спонукати його до продовження розмови [6, с 30-31].

Ґрунтовним є навчання діалогічного мовлення на текстовій основі. Літературний текст завжди містить певні умови та обставини, що спонукають школяра висловлюватися замість героя або разом із ним. Передусім ідеться про мовленнєві проблемні ситуації, які вчитель може пропонувати для розвитку мовлення учнів. Перевага літературного тексту полягає в тому, що, крім різних проблемних ситуацій, які відповідають віковим інтересам дітей, є доступний мовний матеріал.

Важливим є навчання діалогічному мовленні на ситуативній основі, оскільки саме висловлювання завжди пов'язане з конкретною ситуацією мовлення. Основним є створення ситуації, яка є сукупністю обставин, максимально наближених до реальності, життєвих потреб спілкування. Це можуть бути якісь колишні події, відомі лише співрозмовникам, їхні переживання, життєвий досвід, спільна інформація тощо. Слід зазначити, що в процесі навчання нас цікавлять не будь-які ситуації дійсності, а лише такі, що спонукають до мовлення. Такі ситуації й називають мовленнєвими або комунікативними. Вони завжди сприяють мовленню.

Сьогодні найважливішими проблемами сучасності стають інноваційні технології, і впровадження їх в освітній процес школи та закладів вищої освіти, оскільки всі ланки освіти базуються саме на ньому. З огляду на сказане зазначимо, що важливим є розвиток компетентності вчителя в сучасних інтерактивних технологіях задля якісного, ґрунтовного й цікавого навчання молодших школярів.

Сучасний урок не можна уявити без використання інтерактивних методів роботи. Їх перевага в тому, що учні засвоюють всі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, оцінювання).

Поняття «інтерактив» тлумачиться як «взаємодія». Зважаючи на це, інтерактивне навчання - це насамперед діалогове навчання, у процесі якого здійснюється взаємодія вчителя й учня, учня й учня, що робить всіх учасників процесу суб'єктами. А методи, спрямовані на збільшення комунікативної активності між учасниками спілкування, або їхньої взаємодії, називають інтерактивними. З-поміж них найбільшого поширення набули такі: мозковий штурм, або мозкова атака, коло ідей, мікрофон (вільне накопичення великої кількості ідей з певної теми, критичне їх осмислення); метод прогнозування або передбачення (за дидактичним матеріалом підтвердити чи заперечити гіпотезу, сформулювати тему заняття); дискусія, кути, ПРЕС-метод (послідовно учні або студенти дають аргументовані відповіді на певне дискусійне питання, доходять спільної думки); гронування, або асоціативний кущ (встановлення асоціативних зв'язків між окремими поняттями для узагальнення теоретичного матеріалу, підбиття підсумків вивченої теми чи розділу); бесіда за Сократом (учні або студенти ставлять проблемні питання і шукають шляхи їх розв'язання); ділові ігри (відтворюється поведінка і робота конкретних працівників за фахом).

Кожен із названих інтерактивних методів так чи так передбачає діалог, однак сьогодні вже знайдено таку форму діяльності, яка, по-перше, є тренінгом комунікативних навичок, а по-друге, яскраво демонструє результати кропіткої роботи у формуванні мовленнєвої культури школярів. Дотримуємося думки педагогів, згідно з якою саме дискусія, як один із інтерактивних методів, сприяє цьому. Різні дослідження засвідчують, що в молодших школярів добре розвинена фантазія, творча уява, вони більш розкуті у своїх висловлюваннях. Однак якщо ці якості не розвивати цілеспрямовано, то вони гальмуються традиційною системою навчання. До дискусії треба залучати школярів, починаючи з 3-4 класів, а з другокласниками доцільно проводити підготовчу роботу за названими напрямами. Спочатку до активного словникового запасу дітей необхідно вводити фрази, що часто вживаються під час дискусії: «Я вважаю», «На мою думку», «Я з вами частково згоден, однак...», «Я поважаю вашу думку, але...». «Я з вами не згоден», «Це не має значення». Така форма роботи формує навички діалогування. Завдяки участі в дискусії діти мають змогу продемонструвати свою мовленнєву компетенцію, а також тренувати вміння та навички [8, с. 114], зокрема вести діалог.

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження

Отже, формування навичок діалогічного мовлення є складним, кропітким, щоденним процесом.

Зв'язне мовлення визначається як єдине смислове та структурне ціле, що складається з тематично та логічно пов'язаних між собою компонентів та відбиває всі істотні сторони предметного змісту. Застосування інноваційних технологій в освітньому процесі сприяють оптимізації мовленнєвого самовираження молодших школярів, формуванню в дітей умінь і навичок діалогічного мовлення, зокрема, умінь звертатися із проханням, пропозицією, планувати й коригувати спільні дії, ставити запитання, виражати свої міркування та думки. Ефективними з позиції формування навичок діалогічного мовлення є інтерактивні форми навчання, що розвивають комунікативні вміння, допомагають встановленню емоційних контактів між учнями, забезпечують виховне завдання, оскільки привчають працювати в команді, прислухатися до думки своїх товаришів, висловлювати свої думки, спільно знаходити розв'язання освітніх завдань.

Перспективи наступних досліджень убачаємо в аналізі та вивченні передового педагогічного досвіду з питань організації й структури інтерактивних занять із розвитку діалогічного мовлення. Подальшого вивчення потребують класифікації сучасних методів і прийомів формування культури мовлення учнів початкових класів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Вашуленко М. С. Методика навчання української мови в початковій школі : навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів. К. : Літера ЛТД, 2010. 364 с.

2. Державний стандарт початкової загальної середньої освіти: [Електронний ресурс]. Режим доступу:

https://base.kristti.com.ua/?p=7792

3. Дубовик С. Розвиток діалогічного мовлення школярів на уроках української мови // Початкова школа. 2002. № 7. С. 19-22.

4. Медведь Н. М. Розвиток діалогічного мовлення засобами інсценізації. Х.: Вид. група «Основа», 2007. 112 с.

5. Палихата Е. Я. Діалог в усномовленнєвому спілкуванні // Мандрівець. Тернопіль, 2000. № 1. С. 71-77.

6. Палихата Е. Я. Лінгвістичні особливості діалогічного мовлення // Дивослово. 1995. № 3. С. 29-31.

7. Старагіна І., Чеснокова О. Особливості мовленнєвого розвитку дитини в системі розвивального навчання // «Початкова школа». 2002. № 3. С. 51-53.

8. Телячук В. П., Лесіна О. В. Інноваційні технології навчання в початковій школі. Х.: Видавнича група «Основа», 2008. 240 с.

9. Типові освітні програми для закладів загальної середньої освіти 1-2 та 3-4 класи. К.: Видавництво «Світоч», 2019. 336 с.

Размещено на Allbest.ru