Наступність як принцип і педагогічна умова соціального виховання дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наступність як принцип і педагогічна умова соціального виховання дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку

Іванова В.В. доктор педагогічних наук, доцент, доцент кафедри теорії та методики дошкільної освіти; Макара С.М. здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти, спеціальність 012 «Дошкільна освіта» Мукачівський державний університет

У статті розкрито сутність, філософські, психологічні та педагогічні підходи до поняття наступність. Розкрито різні аспекти наступності освітнього процесу в закладі дошкільної освіти та початковій школі. Визначено особливості забезпечення наступності соціального виховання дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку.

Ключові слова: наступність, принцип, соціальне виховання, соціально - особистісний розвиток, старший дошкільник, молодший школяр.

The article reveals the essence, philosophical, psychological and pedagogical approaches to the concept of continuity. Various aspects of the continuity of the educational process in preschool and primary school are revealed. Peculiarities of ensuring the continuity of social education of children of senior preschool and primary school age are determined.

Key words: continuity, principle, social education, social and personal development, senior preschooler, junior schoolchild.

соціальний виховання наступність освіта

Для послідовного вирішення завдань, позначених в стратегічних документах сучасної системи освіти, обов'язковою умовою є безперервність, наступність освітньо-виховного процесу. Вивчення безперервності освіти понад півтора століття знаходиться в центрі уваги зарубіжної і вітчизняної педагогічної громадськості. Сьогодні, коли висуваються вимоги, перш за все, до виховання особистості в дошкільній і початковій освіті, від яких в значній мірі може залежати якість навчання, виховання і розвитку особистості на наступних етапах, проблема наступності має особливе значення.

Оптимальна організація наступності між закладом дошкільної освіти і початковою школою повинна забезпечити безперервність не тільки в особистісному розвитку, а й в соціальному. Наступність виховання і навчання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку є предметом вивчення філософії, психології, педагогіки, соціології та ін. Для обґрунтування необхідності наступності в соціальному вихованні дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку доцільно розкрити сутність і підходи до даного поняття.

В філософії вивченню наступності присвячені праці Е.А. Баллера, А.І. Зеленкова, Г.Н. Ісаєнко, З.А. Макушева, та ін.; психологічні основи наступності рівнів освіти представлені в дослідженнях Л.І. Божович, Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна; педагогічна сутність наступності розкрита в роботах Ш.А. Амонашвілі, Л.І. Божович, Я.А. Коменського.

В «Педагогічному енциклопедичному словнику» наступність трактується як зв'язок між явищами в процесі розвитку, коли нове, змінюючи старе, зберігає найбільш важливі його елементи. Наступність поєднує в собі об'єктивно індивідуальний і загальний характер, що виявляється в природі, суспільстві і пізнанні. Відносно суспільства розрізняють дві сторони: наступність як передачу соціальних і культурних цінностей від покоління до покоління, від соціальної системи до соціальної системи, і засвоєння цих цінностей кожним новим поколінням соціальної системи. Отже, наступність можна назвати особливим механізмом «пам'яті суспільства», функції якого полягають в накопиченні і зберіганні міжкультурної інформації попереднього досвіду, що є основою для створення нових цінностей. У цьому контексті наступність є умовою виховання [10].

Аналіз наступності як філософської категорії вперше був зроблений представником німецької класичної філософії Г.В.Ф. Гегелем. Розробляючи закон «заперечення-заперечення», філософ обґрунтовує об'єктивну необхідність наступності в процесі розвитку. Діалектичний сенс заперечення укладений в ліквідації старого, а також в збереженні і подальшому розвитку чого-небудь інноваційного, перспективного, того, що стало досягненням на попередньому ступені, того, що повинно сприяти безперервному руху вперед [14].

Сутність явища наступності і його закономірності вивчаються багатьма сучасними дослідниками. Е.А. Баллер актуалізує педагогічну сутність наступності. Ключовою ідеєю його праці виступає постулат про необхідність здійснення наступності в освітньому процесі закладу дошкільної освіти та початкової школи. З метою організації комплексного розвитку і формування цілісної структури особистості педагог повинен виявляти ті позитивні сторони навчання і розвитку, які можуть бути сформовані в процесі дошкільної освіти та враховані в освітньому процесі початкової школи. Автор зазначає, що наступність - категорія філософська. Вона виражає об'єктивний зв'язок явищ самих різних сфер діяльності і має методологічне значення для всіх без винятку наук як суспільного, так і природничо-наукового ряду [2].

Аналізуючи механізми і функції наступності в науці, М. П. Зав'ялова приходить до висновку, що об'єктивною підставою дії наступності виступають процеси наступності в природних і соціальних системах. Вона розглядає науку «як загальний духовний продукт суспільства, так як її розвиток здійснюється через зв'язок поколінь» [7, с.168].

Філософське розуміння ролі наступності дає нам можливість осмислити і пояснити процес розвитку і його поступальний характер. Ми вважаємо, що завдяки наступності буде забезпечено безперервний соціальний розвиток дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, збереження того позитивного (знань, досвіду, видів діяльності та ін.), що набуто і накопичено дитиною в дошкільному дитинстві, і подальший розвиток на новому щаблі відповідно з потребами, інтересами особистості.

Представлені філософські позиції актуальні в контексті нашого дослідження, так як наступність в соціальному вихованні дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку забезпечує планомірність цього процесу, заснованого на знаннях про соціальну культуру і формування соціокультурної компетентності за допомогою єдиної мети, поступового ускладнення змісту, максимального зближення методів та умов.

Істотний внесок у вивчення проблеми і розробку поняття наступності в освіті внесли роботи вчених: Б.Г. Ананьєва, Л.І. Божович, Л.С. Виготського, В.В. Давидова, С.Л. Рубінштейна [1; 4; 5; 12].

Ананьєв Б.Г. актуалізує наступність у навчанні як розвиток в часі системи знань учнів в процесі навчання їх основам наук. Він зазначає, що, вивчаючи проблему розвитку вже сформованих знань, слід враховувати утворення нових знань про дані явища природи і суспільства. А для розвитку цілісної системи знань велике значення має «підкріплення і практикування» вже наявних знань з новими [1].

Рубінштейн С.Л., досліджуючи генезис особистісного розвитку, виділив і описав вікові етапи, розкрив категорії цілісності і безперервності життєвого шляху індивідуума, науково обґрунтував роль кожного етапу в його розвитку. Вчений зазначає, що наступність забезпечує цілісність життєвого шляху особистості, сенс якого полягає в русі людини вперед, «вгору, до вищих, більш досконалих форм, до кращих проявів людської сутності», до самовдосконалення в етичному, соціальному, психологічному контексті [12, с.273].

Виготський Л.С. представляє спадкоємність як систему покрокової зміни особистості. Він вважає кожен новий крок у розвитку результатом попереднього кроку, тобто тим, що вже склався і виник в розвитку на попередній стадії, в зв'язку з чим цілі і методи виховання і навчання повинні відповідати не тільки рівню розвитку, вже досягнутого дитиною, а й «зоні її найближчого розвитку», тобто того, що дитина може зробити в умовах співпраці з дорослим, під його безпосереднім керівництвом, з його допомогою [5].

Розвиваючи ідеї Л.С. Виготського та В.В. Давидова, В.Т. Кудрявцев конкретизує, що підставою для наступного зв'язку ступенів освіти є зона віддаленого розвитку суб'єктів і творців педагогічного процесу - педагога і дітей. Особливе значення проблема наступності набуває при переході від дошкільного до молодшого шкільного віку [5; 6].

Леонтьєв О.М., досліджуючи наступність як одну з умов розвитку особистості, робить висновок про те, що стадії розвитку дитини характеризуються не тільки певним змістом провідної діяльності, а й певною послідовністю в часі, тобто певним зв'язком з віком дітей. Він вважає, що ні зміст стадій, ні їх послідовність в часі не є, однак, чимось раз і назавжди даним і незмінним [9].

У дослідженнях О.М. Леонтьєв, Л.І. Божович доводять, що наступність і безперервність забезпечують розвиток як цілісної структури особистості дитини, так і специфічних для кожного вікового етапу тенденцій її становлення. Психічний розвиток дитини є складним багатогранним процесом. Тому для його осмислення потрібно проаналізувати не тільки об'єктивні умови, які впливають на особистість, але слід брати до уваги і вже сформовані особливості психіки особистості, через які переломлюється вплив зовнішніх умов [9; 4].

Аналіз психолого-педагогічної літератури дає підставу вважати, що необхідною умовою наступності в соціальному вихованні дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку є врахування вікових особливостей, можливостей і потреб, опора на вже наявний досвід, орієнтація на «зону найближчого розвитку».

Вивчення наступності в педагогічному аспекті дозволяє визначити її сутнісні підстави по відношенню до освітнього процесу. З давніх часів проблема реалізації наступності в освіті є актуальною і цікавою для педагогів - дослідників. Процеси навчання і виховання змінювалися згідно історичних епох і вимог суспільства і часу. Вперше ідеї реалізації принципу наступності у вихованні і навчанні дітей представлені в працях Ф.А. Дістервега, Я.А. Коменського, І.Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, К.Д. Ушинського.

Обґрунтування принципу наступності з теоретичної точки зору було зроблено Яном Амосом Коменським і викладено в роботі «Велика дидактика» (1640 рік). Педагог вважав, що всі заняття повинні розташовуватися таким чином, що подальше завжди ґрунтується на попередньому, а попереднє зміцнюється наступним [8].

Песталоцці І.Г. в реалізації принципу наступності особливу увагу приділяв змісту, наголошував на необхідності в кожній області здобувати знання в послідовності, при цьому нові поняття повинні стати невеликим, майже непомітним додаванням до глибоко засвоєних минулих знань, які стали для тебе незабутніми. Він зробив спробу вирішити одне з найскладніших дидактичних завдань - розробити зміст освіти, який поступово ускладнюється відповідно до ступеня індивідуального та вікового розвитку дітей [11].

Ушинський К.Д., розглядаючи процес навчання з точки зору наступності, пов'язував його з результатом навчання, тобто з процесом засвоєння знань. Згідно з його думкою, спадкоємність результатів навчання полягає у встановленні зв'язків між знову набутими і вже існуючими знаннями, між якими є внутрішні зв'язки, абсолютно незалежно від того, на який предмет і коли вони були набуті. К.Д. Ушинський говорив про те, що рухаючись все далі, неприпустимо залишити марним позаду себе те, що було придбано раніше.

У питаннях підготовки дітей до школи В.О. Сухомлинський констатує, що школа не повинна вносити різкого перелому в життя дітей, так як придбання нового соціального статусу «учень» багато в чому не змінює суті діяльності дітей, а вони продовжують робити сьогодні те, що робили раніше, тому нове в житті повинно з'являтися поступово. Запорукою успішного виховання в дошкільному та шкільному віці є повноцінне використання кожного періоду дитинства [13].

В системі загальнодидактичних і психолого-дидактичних принципів В.В. Давидов відводив домінуючу роль принципу наступності, потім йшли принципи розвиваючого навчання, діяльності, предметності. Поняття наступності в трактуванні В.В.Давидова - це зв'язок якісно різного між різними стадіями навчання, починаючи з молодших і закінчуючи старшими класами школи [6].

В рамках нашого дослідження особливе значення має позиція Ш.І. Ганеліна про те, що встановлення наступності забезпечує і передбачає якісні зміни в розвитку сфер особистості, що виявляються в зростанні її фізичних і розумових змін, в розширенні життєвого досвіду, вдосконаленні способів поведінки. Автор вважає, що перехід дітей на наступний щабель навчання супроводжується необхідним співвідношенням вже досягнутого рівня з новими вимогами і можливостями особистості для розвитку, оскільки в результаті такого співвідношення виникає можливість прогнозування перспективи формування цілісної особистості.

Теоретичні та прикладні положення реалізації принципу наступності між дошкільною та початковою освітою розглядаються в дослідженні Т. Н. Богуславської з двох позицій. Перша позиція розгортається через визначення загальних і приватних цілей освіти на даних рівнях, що обумовлюють створення єдиної лінії в змісті, яка забезпечує ефективність поступального розвитку дитини і успішність її переходу на наступний рівень освіти. Другу позицію Т.Н. Богуславська пов'язує з єдністю і узгодженістю всіх компонентів методичної системи освіти: цілей, завдань, змісту, методів, засобів і форм організації [3].

Наступність освітнього процесу в дитячому садку і початковій школі розглядається в трьох аспектах:

- як сфера організації педагогічного процесу, його дидактичного оснащення і методичного забезпечення;

- як зв'язок, узгодженість і перспективність всіх компонентів системи (цілей, завдань, змісту, методів, засобів, форм організації виховання і навчання);

- як умова формування у дошкільника якостей, необхідних для оволодіння навчальною діяльністю.

В контексті соціально-особистісного розвитку дитини автори пов'язують рішення проблеми наступності з успішною соціалізацією. Дана позиція дуже важлива для нашого дослідження. Група вчених О.О. Леонтьєв, Д.І. Фельдштейн, С.К. Бондирєва, Ш.А. Амонашвілі під наступністю розуміють безперервність на межах різних етапів освіти, єдину організацію цих етапів в рамках цілісної системи освіти. У дослідженнях О.О. Леонтьєва відзначається, що безперервність освітнього процесу повинна постійно забезпечувати просування дітей вперед на кожному з послідовних відрізків навчання. Саме безперервність, підкреслює Д.І. Фельдштейн, покликана забезпечити єдність цілей і послідовність їх досягнення на різних рівнях освіти. Ключовим, підкреслюють автори концепції, є розуміння того, що ступінь готовності майбутнього першокласника самостійно добувати і застосовувати знання визначає наступність дошкільної та початкової освіти. Тоді провідною метою підготовки до школи стає формування у дошкільнят якостей, необхідних для оволодіння навчальною діяльністю і соціальний розвиток.

Аналізуючи сучасну нормативно-правову базу системи освіти в останнє десятиліття XXI століття, ми прийшли до висновку, що зміст освіти наповнений новими ідеями проблеми наступності. В даний час законодавчо закріплено впровадження державних стандартів і освітніх стандартів. У даних документах наступність розглядається як необхідна умова безперервності освіти особистості в системі дошкільної та початкової освіти.

В педагогічних дослідженнях наступність розглядається як дидактичний принцип, спосіб організації педагогічної взаємодії суб'єктів освітнього процесу, як фактор, що забезпечує процес безперервного розвитку особистості. Наступність соціального виховання в закладі дошкільної освіти і початковій школі розглядається нами як принцип організації педагогічного процесу, його дидактичного оснащення і методичного забезпечення; як зв'язок, узгодженість і взаємодія всіх суб'єктів педагогічного процесу (діти, батьки, педагоги, соціальні партнери) і компонентів системи (цілей, завдань, змісту, методів, засобів, форм організації).

Таким чином, представлені вище позиції є важливими для нашого дослідження, так як забезпечують усвідомлення і осмислення необхідних педагогічних умов для ефективної реалізації принципу наступності в області соціального виховання, а також забезпечують єдність педагогічних установок і узгодженість кожного компонента системи дошкільної та початкової шкільної освіти.

Список використаних джерел

1. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания / Б.Г. Ананьев. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1968. - 339 с.

2. Баллер Э.А. Преемственность в развитии культуры / Э.А. Баллер. - М., 1969. - 294 с.

3. Богуславская Т.Н. Развитие теоретических основ содержания дошкольного образования в отечественной педагогике 80 -х гг. XX-начала XXI века: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / Богуславская Татьяна Николаевна. - М., 2009. - 270 с.

4. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте / Л.И. Божович. - М.: Просвещение, 1968. - 463 с.

5. Выготский Л.С. Из записок конспекта к лекциям по психологии детей дошкольного возраста / Л.С. Выготский // Психология игры. - М., 1978. - С.189-294.

6. Давыдов В.В. Концепция дошкольного воспитания / В.В. Давыдов, В.А. Петровский // Дошкольное воспитание. - 1989. - № 5. - С. 10-23.

7. Завьялова М.П. Единство и преемственность сознания / М.П. Завьялова. - Томск: Изд-во Томского ун-та, 1988. - 205 с.

8. Коменский Я.А. Великая дидактика: избранные педагогические сочинения / Я.А. Коменский. - СПб.: Тип. Э. Арнгольда, 1893. - 326 с.

9. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность: учеб. пособие для студ. вузов по специальности «Психология» / А.Н. Леонтьев. - М.: Смысл, 2001. - 391 с.

10. Педагогічний енциклопедичний словник / [гол. ред. Б.М. Бім-Бад]. - М.: Велика Енциклопедія, 2002. - 324 с.

11. Песталоцци И.Г. Как Гертруда учит своих детей / И.Г. Песталоцци // Избранные педагогические сочинения: в 2 т. - М.: Педагогика, 1981. - Том 1. - С. 61-212.

12. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: в 2 т. / C.Л. Рубинштейн. - М.: Педагогика, 1989. - Том 1. - 488 с.

13. Сухомлинский В.А. Методика воспитания коллектива / В.А. Сухомлинский. - М.: Просвещение, 1981. - 396 с.

14. Філософський словник / за ред. В.І. Шинкарука. - 2. вид., доп. - К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. - 800 с.

Размещено на Allbest.ru