Розвиток педагогічної думки в Закарпатті (перша половина ХІХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток педагогічної думки в Закарпатті (перша половина ХІХ століття)

Сверлович В.М. здобувач вищої освіти ОС «Магістр», спеціальність 013 «Початкова освіта», Мукачівський державний університет

У статті розглянуто особливості та тенденції розвитку педагогічної думки в Закарпатті першої половини ХІХстоліття. Проведено аналіз творчого доробку освітян краю (А. Добрянського, В. Довговича, І. Чурговича та ін.) та його роль у формуванні закарпатської педагогічної думки.

Ключові слова: освіта, педагоги Закарпаття, А. Добрянський, В.Довгович, І. Чургович.

The article considers the features and trends of pedagogical thought in Transcarpathiain the first half of the XlX-th century. An analys is of the creativew or kofeducators of this edge is carried out (A. Dobrianskyi, V. Dovhovych, Churhovychetc.) and their role in the formation of Transcarpathian pedagogical though tis determined.

Keywords: education, teachersofTranscarpathia, A. Dobrianskyi, V. Dovhovych, I. Churhovych.

Педагогічна думка Закарпатті має досить глибоке коріння, проте інтенсифікація її розвитку бере початок з кінця XVIII ст. та першої половини ХІХ ст., що зумовлене прийняттям низки документів («Ratioeducationis» (1777), «Ratiopublicae» (1806)), що регламентували освітні процеси на закарпатських землях, які в означений період належали до складу Габсбурзької монархії (до 1804 р.), Австрійської імперії (1804-1867 рр.). Зауважимо, що тогочасні представники педагогічної громадськості краю всіляко обстоювали право на рідномовну освіту, творення власних педагогічних традицій, що враховували національно-культурні особливості краю, а також кращі традиції тогочасної європейської педагогіки. Вивчення актуального педагогічного досвіду представників закарпатської педагогічної думки сприятиме не тільки розширенню педагогічної біографістики України, але й наповненню історико - педагогічної науки фактологічними даними регіонального характеру.

Історія становлення та розвитку педагогічної думки в Закарпатті першої половини ХІХ століття представлена в наукових працях В. Гомонная, Росула, М. Талапканича, В. Химинця (становлення та розвиток педагогічної думки, педагогічні персоналії першої половини ХІХ століття); О. Фізеші, Човрій (зміст підготовки педагогів, діяльність закладів педагогічної освіти), Є. Задорожного, Б. Качура, Г. Розлуцької, П. Стрічика та ін. (розвиток освітньої справи в краї).

Метою нашої публікації є історико-педагогічний аналіз розвитку педагогічної думки в Закарпатті першої половини ХІХ століття.

Розвиток освітньої справи в Закарпатті першої половини ХІХ століття регламентується законами, виданими у 1777 р. («RatioeduсationistotiusqueReiLiterariaeperRegnumHungariaeetProvinciaseidemadnexas. Tomus I. 148 Vindobonae. TypisJoan.Thom.Nob.deTrattern. MDCCLXXVII» / Основи едукації для Королівства Угорщини та всіх прилеглих територій. Том I. Лондон: Joan. Thom. Nob. deTrattern, 1777) та в 1806 р. («RatiopublicaetotiusqueReiLiterariaeperRegnumHungariaeetProvinciaseidemadnexas. Budae. TypisetsumtibusregiaeUniversitasHugariae. 1806»/ Основи державної школи для Королівства

Угорщини та всіх прилеглих територій. Буда: Угорський Королівський університет, 1806). Насамперед, вони визнавали світський характер освіти, встановлення державного управління освітньою справою, здійснення фахової підготовки вчителів, обов'язковість початкової освіти, запровадження рідномовного навчання тощо [2, c. 73-74]. Як зазначають дослідники історії педагогіки Закарпаття: «Кінець XVIII - перша половина ХІХ ст. ознаменувалася не лише значними соціально-економічними та політичними змінами в Європі, але й помітними зрушеннями в галузі освіти та культури. Цей період став для історичного Закарпаття початком формування національної культури, створення народної школи .... Саме в ті часи з'явилась плеяда молодих культурно-освітніх та політичних діячів, які розпочали боротьбу проти національного гніту, за збереження рідної мови та утвердження народного духу культури» [3, с. 106].

Одним із видатних представників національно-культурного відродження закарпатських русинів першої половини ХІХ ст. став Василь Довгович (17831849 рр.) - філософ, поет, педагог, який став першим русином-академіком Угорської Академії наук. В. Гомоннай в «Антології педагогічної думки Закарпаття» (1992) зазначає, що справжнє прізвище Василя Довговича було Довганич, він народився в с. Золотарево на Хустщині. Освіту здобув у м. Сигіт (суч. Румунія), а богословську освіту - в м. Ужгород та м. Трнава (суч. Словаччина). Як і було прийнято на той час, Василь Довгович поєднував релігійну та освітню діяльність, одночасно працюючи і священником, і вчителем у селах Довге та Великі Лучки (суч. Мукачівщина), а згодом у м. Мукачево. Впродовж свого служіння Василь Довгович «відчував необхідність вести боротьбу проти темряви, за народну освіту, розвиток школи» [1, с. 24]. Він став автором численних філософських праць «Творець з точки зору Всесвіту» (1823 р.), «Порядок Всесвіту» (1825-1830 рр.), «Міркування над етнографією як наукою» (1824 р.), у яких він, окрім іншого, звертав увагу й на проблеми освіти та виховання. Зокрема, в теорії пізнання він виступав з позицій раціоналізму, адже, на його думку, людський розум здатний до пізнання та розуміння навколишньої дійсності. Це в свою чергу породжувало думку про необхідність навчання рідною мовою, яка є ключем до свідомого осмислення та навчання. Щодо виховання, то педагог стояв на гуманістичних позиціях, адже досягти бажаного результату можна тільки «мирним» шляхом: «Все мине! Тільки добре зроблене діло залишається» [Цит. за: 1, с. 25]. У цьому напрямку Василю Довговичу імпонували педагогічні погляди Жана Жака Руссо. Важливим для педагога також є звернення до народних традицій, народної культури, яку вважав «символом мудрої давнини» та джерелом виховання підростаючого покоління.

Вагому роль у культурно-освітньому та суспільно-політичному житті закарпатського краю ХІХ століття відіграв Адольф Добрянський (18171901 рр.).

Рис. 1. Адольф Добрянський (1817-1901)

Народився в с. Завадка (суч. Словаччина), а освіту здобув у містах Левоч та Рожнява (суч. Словаччина), Мішкольці та Егері (суч. Угорщина), Львові, а також у вищих закладах Відня (будівництво та гірнича справа). У контексті нашого дослідження важливою є діяльність Адольфа Добрянського, спрямована на втілення в життя ідеї національно-культурної автономії нашого у вигляді «Руського воєводства» у складі Угорщини або ж об'єднаного «Руського воєводства» у складі Галичини, Буковини та Закарпаття під егідою Габсбургів тощо. Задля цього він спільно з однодумцями (М. Висаником, І. Шолтесом, О. Яницьким) підготував меморандум-звернення до угорського уряду, «щоб руська мова не тільки в їх окрузі, но і в інших округах, що заселені русинами, була поставлена як урядова мова і щоб урядовці були вибрані з місцевого населення, бо вони тільки до таких мають довір'я; щоб публічні оголошення були писані руською мовою, а населення щоб могло подавати прохання до 150 урядів теж руською мовою. Руська нація дотепер була переслідувана, такою зосталася й дотепер; в Ужгороді треба зорганізувати на державні кошти руську академію, в якій всякого рода предмети були б викладані руською мовою, і з якої виходили б майбутні урядовці» [Цит. за: 3, с. 69]. Завдяки зусиллям А. Добрянського та його однодумців після революції 1848-1849 рр. угорським урядом все ж таки було надано закарпатському краю своєрідну «освітню» автономію, завдяки якій було відкрито школи з русинською мовою навчання, а вчителі одержали такі ж самі права та пільги, як і вчителі з інших територій Австрійської імперії.

Для розвитку освітньої справи та педагогічної науки в Закарпатті важливою була діяльність Івана Чурговича (1791 -1862 рр.).

Рис. 2. Іван Чургович (1791-1862)

Майбутніг педагог народився в с. Новоселиця (суч. Словаччина), освіту здобув в Ужгородській богословській семінарії та в університетах Будапешта і Відня. Педагогічні погляди І. Чурговича, на думку В. Гомонная, формувалися під упливом освітньої системи швейцарського педагога Й. Песталоцці» [1, с.43]. Зокрема, маючи сан священика І. Чургович вказував на єдність морального та релігійноговиховання підростаючого покоління в дусі людинолюбства. Він підтримував ідею Й. Песталоцці щодо сімейного виховання, адже «мати повинна з раннього віку розвивати фізичні сили дитини, прививати їй трудові навички, виховувати в ній любов до людей, вести її до розуміння навколишнього світу» [1, с.43], при цьому І. Чургович зовсім не применшував ролі школи та шкільного вчителя, який повинен особистим прикладом виховувати своїх вихованців. Також І. Чургович був знайомий з педагогікою та методикою початкової освіти Й. Песталоцці. Зауважимо, що саме вона лягла в основу викладацької діяльності, яку здійснював у стінах Ужгородської греко-католицької вчительської препаранди, до якої його в 1839 р. було призначено на посаду директора. Відтак, І. Чургович отримав можливість свої теоретичні знання реалізувати в практичній підготовці вчителів для народних шкіл Закарпаття.

Отже, перша половина ХІХ століття в Закарпатті характеризується розвитком педагогічної науки, що синтезувала найкращі надбання європейського педагогічного досвіду та національної педагогіки краю, що особливо відчутно проявилася в педагогічних поглядах представників руху за утвердження національної культури в освіті (А. Добрянського, В. Довговича, І.Чурговича та ін.). Важливими тенденціями цього періоду були: націоналізація педагогічної думки, інтенсифікація освітньої справи та шкільництва, активна підтримка педагогічних ідей та просвітницького руху в Закарпатті представниками громадських і релігійних організацій тощо.

Список використаних джерел

педагогічна закарпатська думка

1. Гомоннай В.В. Антологія педагогічної думки Закарпаття (XIX - XX ст.) / В. В. Гомоннай. - Ужгород: Закарпаття, 1992. - 286 с.

2. Фізеші О. Й. Початкова школа на Закарпатті (друга половина ХІХ - початок ХХІ ст.): монографія / О. Й. Фізеші. - Ужгород, 2015. - 528 с.

3. Освіта Закарпаття: монографія / В. В. Химинець, П. П. Стрічик, Б. М. Качур, М. І. Талапканич. - Ужгород: Карпати; Інформаційно- видавничий центр ЗІППО, 2009. - 464 с.

Размещено на Allbest.ru