Подолянин Б. Кушнір: звершення в ім'я України (з нагоди 100-річчя від дня народження талановитого педагога-викладача)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Подолянин Б. Кушнір: звершення в ім'я України (з нагоди 100-річчя від дня народження талановитого педагога-викладача)

Олександр Завальнюк

м. Кам'янець-Подільський

Висвітлюються основні періоди життя і багатогранної діяльності відомого подільського педагога-методиста, краєзнавця, народознавця і громадського діяча Кушніра Бориса Михайловича (1921-2020), його внесок у підготовку і підвищення кваліфікації вчителів історії на Хмельниччині, національне відродження в добу незалежності України.

Ключові слова: Кушнір Борис Михайлович, педагог, викладач, методист, краєзнавець, літературний і громадський діяч.

The main periods of life and multifaceted activity of the famous Podillia pedagogue and methodologist, local historian, ethnographer and public figure Kushnir Borys Mykhailovych (1921-2020), his contribution to the training and advanced training of history teachers in Khmelnytskyi region, to the national revival in the days of Ukraine's independence are highlighted.

Key words: Kushnir Borys Mykhailovych, teacher, lecturer, methodologist, local historian, literary and public figure.

Більше півстоліття у житті науково-педагогічної і учительської громадськості Хмельниччини, міської громади Кам'янця- Подільського активно звучало і викликало велику повагу ім'я та-лановитого освітянина, методиста-новатора, краєзнавця, народознавця, викладача історичного факультету Кам'янець-Поділь- ського державного педагогічного інституту/університету і щирого патріота України Кушніра Бориса Михайловича.

Він прожив довге, цікаве, повчальне, насичене значущими ідеями, проєктами і корисними професійними та громадськими справами, життя. Його можна поділити на 5 основних періодів.

Дитячі і юнацькі роки. Формування світогляду

Народився 23 лютого 1921 р. у Монреалі (Канада), куди його батьки перебралися ще до Першої світової війни у пошуках кращої долі. Через два роки після народження первістка сім'я, глава якої симпатизував радянській країні, перебралася на Одещину, де поповнила склад Першої канадської зразкової агрокомуни. Тут Кушніри прожили усього один рік, повернувшись до родинного гнізда - у с. Станіславівку Кам'янець-Подільського району. Так і залишилося без відповіді питання, чому не прижилися на чужині. Скоріш за все, не вдалося побороти синдром успадкованої хліборобської душі, яка прагнула до традиційного господарювання на землі.

Борис зростав у сільській культурі, яка формувала його світобачення. Батьки господарювали на землі. Дід Василь (по батьковій лінії) у свій час був панським садівником і бджолярем, у своєму господарстві тримав пасіку. Коло нього внук навчився любити медоносних комах, набрався першого досвіду пасічництва, який через роки примножить і пронесе через усе своє довге життя , поширюючи серед багатьох його любителів, зокрема і міських жителів1. Мальовнича природа рельєфів Придністров'я вражала дитячу уяву, наповнювала душу відчуттям величі і стимулювала до щоденного уважного пізнання. Ріс надзвичайно працелюбним. Поважав старших.

Навчався у місцевій початковій школі, яка не мала свого приміщення, займаючи половину приватної селянської оселі. Зачитувався творами Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького та інших авторів, пізнавав українську культуру, народні звичаї, обряди, мріяв про поважну учительську професію, яку вважав найкращою з-поміж інших. Після чотириріч- ки вступив до Баговецької семирічної школи. На той час припав голодомор 1932-1933 рр. Голодуючим у прикордонній зоні надавали певну допомогу, хоча у 1933 р. влада була змушена визнати, що в 11 селах Кам'янець-Подільського району «продтруднощі» не були подолані3. Харчів не вистачало і у рідному селі Кушнірів, хоча родина зуміла протриматися до літа - рятувалися як могли, тож найстрашніше обійшло їхню оселю, як й інших односельців. Діти у школі отримували обіди і змогли пережити лихо.

Після закінчення семирічки Борис навчався у 8-му класі Чуднівської середньої школи на Волині та 9-10 класах Кам'янець- Подільської залізничної середньої школи. Змінюючи місце проживання, бачив широкі простори своєї Великої батьківщини, радів її природнім багатствам, мріяв стати дорослим і корисним суспільству. Своїм родичам у часи незалежної України розповідав, як його провідували у десятирічці батьки-хлібороби (приїжджали своїми кіньми, запряженими у віз, прив'язували до молодого дуба, який зберігся до кінця XX ст. і став справжнім велетнем). Ті візити збагачували харчові запаси старшокласника. Йому врізалися у пам'ять факти, пов'язані зі сталінськими репресіями - у гуртожитку наприкінці 1938 - на початку 1939 рр., за вказівкою зверху, відповідальні працівники знімали з видних місць портрети партійних, державних і військових діячів - Василя Блюхера, Станіслава Косіора та інших, яких було визнано ворогами народу і розстріляно. Про ті події не прийнято було говорити, хоча юнацька свідомість зафіксувала, що в країні є ті, хто вороже настроєні до соціалізму і несуть загрозу багатьом простим людям.

Здобувши повну середню освіту, самостійно подався до Вінниці, де влітку 1939 р. успішно склав вступні іспити на історичний факультет місцевого педінституту і був зарахований пер- шокурсником2.

кушнір подільський педагог хмельниччина

Участь у Другій світовій війні

У зв'язку з початком Другої світової війни в СРСР були проведені заходи щодо збільшення особового складу регулярної армії. Зокрема, до виконання військового обов'язку закликали студен-тів, яким виповнилося не менше 18 років. У зв'язку з цим Борис змушений був одягнути солдатську уніформу і опановувати військову спеціальність. Службу проходив у Західній Білорусі, анексованій Радянським Союзом за пактом Молотова-Ріббентропа. Після підписання угоди про взаємодопомогу між СРСР і Литвою від 18 вересня 1939 р. на територію цієї прибалтійської республіки прибув 20-тисячний контингент радянських військ. У червні 1940 р. його підсилили новими частинами. Саме тоді до Литви потрапив і молодший лейтенант Б. Кушнір зі своїм підрозділом4.

Німецько-радянська війна стала величезним потрясінням і страшенним випробуванням для країни. Вчорашній студент-педагог вступив у бій уже 22 червня 1941 р. на радянсько-німецькому кордоні. Відступаючи з бойовими побратимами в районі Двінська, отримав поранення і контузію, після чого потрапив у полон. Спочатку перебував у концтаборі для військовополонених у Каунасі. Йому та іншим бійцям Червоної армії, які опинилися у неволі, довелося виживати у нелюдських умовах, де щоденно від мук, не отримуючи медичної допомоги, помирали десятки бранців.

Нацистський бліцкріг провалювався, довелося вести затяжну війну, яка виснажувала ресурси рейху. Потрібно було шукати заміну тим трудовим ресурсам, яких періодично мобілізовува- ли до Вермахту. Одним із таких джерел стали військовополонені. Тому з Каунаса шлях Бориса Кушніра проліг до концтаборів у німецьких містах Мюльберг, Ошац і Лаутер, де бранців використовували для зміцнення економіки рейху, застосовуючи до них всілякі покарання і тортури за невиконання виробничих норм і дисциплінарний непослух. За важку, виснажливу працю отримували примітивну їжу, хворіли на тиф, інші хвороби. Так тривало кілька важких років. З нацистською неволею 20-річний військовополонений не примирився, постійно думав про втечу і повернення на фронт. Двічі робили спроби вирватися на свободу. У травні 1944 р. з групою однодумців йому вдалося покинути табір. Цілий місяць утікачі переховувалася, але на їх слід наскочила поліція. Покарання було важким: спочатку помістили у карцер, потім перевели до в'язниці. Після рішення суду потрапив до штрафного табору, де умови утримання були ще більш жахливі. Важко захворів. Працювати не міг, тож загрожував кінець. Несподівано допомогу надав доброзичливий лікар-стоматолог з міжнародної місії Червоного Хреста, за національністю француз, який урятував Бориса від смерті, з наступним спаленням у крематорії5.

Але зламати непокірний дух українця нацистам не вдалося. Одужавши, той і далі думав про волю, будував план втечі, який вдалося здійснити у лютому 1945 р., коли рейх здригався під ударами військ союзників. Потрапив у смугу наступу військ 1-го Українського фронту, відновив свій солдатський ста- тус у складі мінометної роти 338-го полку 117-їдивізії. Воював на території Німеччини, а згодом Чехословаччини, завершив війну під Прагою. За мужність і героїзм нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня і низкою медалей6.

Навчання у виші. Сільський учитель-новатор

Воєнне лихоліття посилило у подільського воїна жагу до життя, праці, бажання насолоджуватися кожним мирним днем і корисною працею. Демобілізувавшись у січні 1946 р., повернувся у рідні краї. На Кам'янеччині, яка почала заліковувати воєнні рани, жити було важко. У селі на трудодень колгоспникам давали мізерну кількість продуктів, а податки були нестерпні. У місті роботи не було. Сестра, яка навчалася на 2 курсі вишу, заагітувала вступати до учительського інституту з 2-х річним терміном підготовки, що давало незавершену вищу освіту. Погодився на її пропозицію, щоб не сидіти склавши руки, хоча термін вступної кампанії вже давно минув (його порятувало те, що мав документи 1939 року про зарахування на істфак Вінницького педінституту). Керівництво вишу пішло назустріч демобілізованому фронтовику, і дозволило скласти вступні іспити із запізненням. Успішно витримавши випробування , довелося наздоганяти однокурсників історичного факультету і складати «предмети за перший семестр», після чого і був зарахований на І курс7.

Загалом навчання давалося легко, хоча матеріальні умови життя подолян тоді були украй складними, зокрема, через голод 1946-1947 рр. У місті діяла карткова система на продукти харчу-вання («півкіло глевкого хліба на день»). Студенти щодня двічі харчувалися у їдальні (давали «суп з чечевиці... Вдавалося у мисці вловити декілька зерен. Інколи давалася порція коров'ячої ковбаси, в якій не було м'яса. Трохи дещо давали з дому. Але і там запаси вичерпувались»8. Хто не харчувався у їдальні, той отримував продовольчу картку у крамниці інституту. Кожному студенту держава видавала 2 шматки мила, пару взуття, 5-6 м мануфактури, дві сорочки і костюм9. Б. Кушнір пізніше писав про ці важкі випробування ^Трималися ми, студенти, як могли. Все більше дошкуляв голод. Йшов 1947 рік. Мізерні продукти зменшувалися. І ми [студенти. - О.З.] випрошувалися у декана факультету М. Магдена на кілька днів, щоб поїхати у Західну [західну частину України. - О.З.] і дістати щось поїсти. Їхали ми в сусідні Тернопільську, Львівську і Станіславську області, де у той рік посуха не дуже дошкуляла і був більш-менш урожай, міняли, що хто мав, або щось допомагали по господарству тамтешнім мешканцям. І ті люди жалували нас, давали щось перекусити, а то і з собою»10. Таких поїздок, які відбувалися на відкритих, завантажених товарних вагонах, здійснив кілька. В одну із них взяв з собою батька. З ним добралися до села на Львівщині, де учителювала старша донька. Виміняли ми дещо, трохи, пристаралася сестра. В основному у нас була картопля. ... Іншим разом на Захід поїхала зі мною мама. Там ми проміняли моє зимове пальто за 12 кг. ячменю»11. У жовтні 1947 р. студентів К-ПУІ залучили до збору врожаю у сусідніх із містом Довжоцькому і Зіньковецькому колгоспах12.

Попри неймовірні труднощі, молодь навчалася старанно «З жадобою сприймали знання студенти, - згадував пізніше Б. Кушнір. - Посібної літератури було обмаль, часто на весь курс 1-2 книги, якими користувалися і викладачі. Вчилися як могли»13, тобто як дозволяла тодішня ситуація.

У наступні роки продовольче становище покращилося. Завершилася інститутська підготовка, відбувся випуск курсу, на якому навчався Борис. Загалом виш тоді видав дипломи 133 ви-пускникам денної форми навчання, які відбули на роботу у 4 регіони. За розподілом молодих спеціалістів історик-педагог Кушнір поїхав учителювати на північ Кам'янець-Подільської області, працював у Білогірському районі, спочатку у с. В'язовець, а через рік - у с. Семенів14. Тут він учив історії дітей, що навчалися у 5-7 класах. Упродовж двох років заочно завершив навчання на істфаці Вінницького державного педагогічного інституту, отримавши вищу історико-педагогічну освіту, що на той час було рідкістю. Після цього подався на свою Кам'янеччину, де йому запро-понували посаду учителя історії Жванецької середньої школи15.

Нове місце роботи надзвичайно сподобалося молодому учителеві. Тут він заглибився у багату місцеву історію, проводив краєзнавчі дослідження, разом із учнями, що входили до краєзнавчого гуртка, брав участь в археологічних розкопках у Придністров'ї, листувалися з учасниками різних історичних подій, науковцями, проводив екскурсії і походи по різних регіонах України і Росії, зустрічі з відомими педагогами, письменниками, дослідниками, возив вихованців до Києва, на вистави театру опери і балету. 1957 року створив шкільний історико-краєзнавчий музей16.

Залюблений у минувшину, учитель взявся за підготовку ґрунтовного історичного нарису про відоме колись на Поділлі історичне містечко Жванець, згодом він увійде до фундаментальної праці з історії міст і сіл17. Започаткував літопис населеного пункту, на базі гуртка створив шкільне товариство «Юний історик», став активним дописувачем колгоспної багатотиражки про життя односельчан. Знаходив час для узагальнення своїх систематичних записок про позашкільну роботу з учнями, осмислення набутого досвіду та його практичного значення для виховної роботи з історії. Опублікував дві праці - «По рідному краю (із досвіду проведення туристичних походів)» (1958) і «Світанок зустрічаємо в дорозі» (1965), які принесли автору професійне визнання. Не випадково, учителі історії Кам'янець-Подільського району обрали його, як найбільш авторитетного колегу, керівником свого методичного об єднання18. Багатогранний досвід сільського учителя Б. Кушніра, якого відзначили найвищою міністерською нагородою «Відмінник народної освіти», поширювався серед педагогів, відзначався на серпневих педагогічних конференціях району і області. До школи навідувалися багато учителів, які хотіли перейняти живий досвід свого відомого колеги. Як згадував завуч школи П. Пеньков, «за Бориса Михайловича Жванецька десятирічка перетворилася в краєзнавчу Мекку, куди приїжджа- ли вчені, письменники, колеги-педагоги з усіх усюд»19. Цей, високо оцінений в учительському середовищі, новаторський досвід вивчали у різних школах. Зокрема, послідовниками Б. Кушніра стали М. Євтушок з смт. Острополя Старокостянтинівського,

К. Терешук - с. Коськів Шепетівського районів Хмельницької області, Б. Тур із м. Заліщики, що на Тернопільщині20. Вони стали справжніми лідерами, які самовіддано вдосконалювали навчальний процес і позакласну роботу з історії у школах, охоче передавали свій досвід колегам.

Науково-педагогічна діяльність

Новий період біографії Бориса Михайловича розпочався у 1965 р., коли його запросили на роботу до Кам'янець-Подільського державного педінституту. Тут він пропрацював понад 35 років. Враховуючи появу незалежної України та її демократичної, ан- титоталітарної сутності, цей найбільш тривалий період у житті Б. Кушніра доцільно поділити на два хронологічні різновеликі відрізки: перший, найдовший, охоплює 1965-1991 рр., а другий - 1991-початок 2001 р., які суттєво відрізняються у змісті і характері науково-педагогічної діяльності колективу закладу вищої освіти на Хмельниччині і самого науково-педагогічного працівника.

1965-1991 роки: підготовка, учителів історії для радянської школи

Багатий досвід, набутий у загальноосвітній школі, став опорою на новому місці роботи, де спочатку доводилося виконувати лаборантські обов'язки по кафедрі історії - структурному підроз-ділу історико-філологічного факультету, який очолював професор Л. Коваленко. Довелося багато вчитися: опановувати структуру освітнього процесу, сприяти проведенню семінарських і практич-них занять, працювати над створенням показового «Шкільного кабінету історії». Разом з тим, як залюблений в історію свого краю педагог, він продовжував цікавитися випадково знайденими археологічними артефактами. Студент істфаку В. Якубовський, згодом відомий подільський археолог, у зрілі роки згадував, що 1966 року Борис Михайлович, дізнавшись про знайдені в урочищі Могилки коло с. Нижні Кривчани Кам'янець-Подільського району уламки розмальованої кераміки, відправився разом з юнаком на місце знахідки, щоб познайомитися з ними та дослідити культурний шар. Удвох вони більше тижня розкопували місце, де місцеві жителі виявили унікальні артефакти. Копачі знайшли фрагменти обпаленої глини та уламки розмальованої ліпної кераміки, дотувавши їх II тис. до н. е., тобто трипільською добою21. Це був єдиний випадок участі Б. Кушніра в малих, несанкціонованих археологічних розкопках. Та й примножувати подібний досвід йому більше не довелося, оскільки професійна діяльність вимагала іншого.

З початком 1966-1967 навчального року Б. Кушнір отримав посаду асистента кафедри загальної історії, а разом з нею право викладати, зокрема і лекції з курсу методика викладання історії та історичного краєзнавства22. У 1969 р. перейшов на кафедру історії СРСР і УРСР, яку очолював відомий археолог, доцент (згодом професор) І. Винокур. Тут він отримав статус старшого викладача кафедри. А в 1990 p., як старший викладач, увійшов до штату новоствореної кафедри історії України, завідувачем якої на той час був доцент М. Петров23.

Студентство відразу оцінило рівень занять знаючого викла- дача-практика, який до того ж став факультетським методистом і бездоганно організовував навчальну і виробничу практику майбутніх фахівців у школах міста і області. У лекціях і практичних заняттях спирався не лише на свій шкільний досвід. Осмислював досягнення передових учителів Хмельниччини, інших регіонів. Відвідував відкриті уроки історії у київських, харківських школах, які давали відомі в республіці учителі. Вивчав досвід роботи відомих педагогів В. Сухомлинського і М. Щетініна, обмінювався педагогічними ідеями з директором О. Захарченком у його відомій Сахнівській школі на Черкащині, їздив до Грузії, де переймав досвід вченого Ш. Амонашвілі, його новаторські ідеї, як й інших відомих педагогів - С. Ільїна, Т. Гончарової, Є. Лисенкової, В. Шаталова та ін.24. Словом, викладаючи методику, яку називав методикою навчання історії, прагнув відійти від старих схем, донести до майбутніх учителів нові підходи, які вважав рушієм вдосконалення методики, а отже і вищої якості підготовки учителів. У виші і учительській спільноті популяризував новаторство відо-мого українського вченого B. Онищука щодо типів, структури і методики проведення уроку в середній школі25.

Створений на факультеті, за концепцією Б. Кушніра, «Шкільний кабінет історії» увібрав найновіші підходи до формування умінь і навичок завтрашніх учителів-істориків, став своєрідною лабораторією, де молодь набувала свого першого досвіду, а педагоги міста й області, які проходили підвищення кваліфікації, відточували свою майстерність, збагачувалися новими ідеями і практиками. Упродовж навчального року викладач методики проводив десятки показових уроків у міських школах, залучав до цього тих викладачів, які з різних причин раніше не працювали у школі. Він показував, як необхідно одночасно навчати, виховувати і розвивати школярів. Підсумком експериментальної роботи в школі став підготовлений ним для учителів великоформат-ний кольоровий «Альбом з історії СРСР» для 4 класу» (1985), надрукований в республіці великим накладом26.

Для студентів і учителів історії він підготував і видав низку унікальних методичних праць, яких до того не існувало і близько. Це - «Методичні рекомендації до спеціальних семінарських занять з історичного краєзнавства для студентів III курсу історичного факультету», «Методичні вказівки для вчителів історії по вивченню матеріалу про рідний край в курсі історії (VII клас)», «Методичні вказівки до вивчення історії Хмельниччини (1900-1970 рр.)», «Вивчення історії Хмельниччини в школі», «Факультативні заняття з історії Хмельниччини (методичні розробки з історичного кра-єзнавства для студентів та вчителів шкіл)»27. Студенти і учителі послуговувалися також його невеличкими за обсягом, однак змістовними статтями методичного і проблемного характеру щодо різних видів роботи в школі28.

Гордістю Бориса Михайловича стала постійно діюча виставка об'ємних наочних посібників (згодом вона переросла в «Кабінет наочних посібників»), які студенти виготовляли під час педпрак-тики. Сьогодні її колекція нараховує більше 100 високоякісних об'єктів, які ілюструють різні об'єкти матеріальної культури людини, що вивчаються на уроках історії у різних класах закладів середньої освіти. Макети, які не увійшли до цієї колекції (а таких більшість), передали школам області.

Лекції і семінарські заняття, які у активному темпі проводив Б. Кушнір, зазвичай, були наповнені новаторством, цінними, обґрунтованими положеннями, особистими роздумами, які молодь добре засвоювала, а під час практики реалізовувала на своїх перших уроках. Педпрактика проводилася на високому організаційному і методичному рівні, давала чималі результати, необхідні для майбутньої самостійної роботи учителів історії у школі. Студенти ставилися до вимог старшого методиста уважно, відповідально, приймали до виконання усі його настанови і зауваження.

У 1980-1982 рр. Борис Михайлович, як один із найбільш досвідчених науково-педагогічних працівників, працював заступником декана історичного факультету. Не покидаючи попередньої викладацької, методичної, організаційної роботи, закріпленої за ним, як старшим викладачем кафедри історії СРСР і УРСР, йому, крім того, довелося опановувати нові посадові обов'язки, пов'язані з організацією і обліком навчальної праці в структурному підрозділі, веденням документації деканату, контролем за трудовою дисципліною учасників освітнього процесу, проведенням виховних заходів в академічних групах, роботою наукових гуртків і проблемних груп тощо. До цього додавалося виконання й переважно оперативних вказівок і розпоряджень ректорату, пов'язаних як із загальноінститутськими, так і міськими заходами, до яких час від часу залучали викладачів і студентів факультету.

У виші Б. Кушніра цінували як знавця в галузі історичного краєзнавства. Не випадково, коли істориків факультету залучили до написання нарисів про найбільш відомі населені пункти краю, що мали увійти до «Історії міст і сіл УРСР. Хмельницька область», то кафедра історії, врахувавши, що один із активних організаторів цієї роботи по Новоушицькому району - ректор І. Зеленюк напри-кінці 1966 р. пішов із життя, увела Б. Кушніра в групу із 3-х осіб, яка мала обов'язком «загальне керівництво написанням текстів історії міст і сіл цього району»29. Це доручення кафедри було вико-нано вчасно. До того ж, у зазначеному виданні, яке вийшло у світ 1971 року, він опублікував два розлогі нариси (один у співавторстві з М. Дідулою), з використанням значної джерельної бази30, що засвідчувало про його відповідні наукові якості.

У 1970-х рр. він продовжував працювати над проблемою шкільного краєзнавства, взявся за виконання кандидатської дисертації «Вивчення історії краю у шкільному курсі історії СРСР і УРСР», яку виконав у першому варіанті. Обговорення роботи в лабораторії експериментальних методів навчання Інституту педагогіки АПН СРСР, якою керував відомий вчений-методист і автор праці, присвяченої дидактиці історії в середній школі П. Лейбенгруб засвідчило, що автор цього дослідження добре розбирається в обраній темі, мобілізував для розв'язання дослідницьких завдань великий фактичний матеріал, який, як повідомляє близький до Б. Кушніра В. Гринчуцький, необхідно було підсилити теоретичними напрацюваннями радянських педагогів і методистів, а також досвідом учителів-практиків з більшої кількості регіонів України. Утім до цих порад дисертант з невідомих причин не прислухався, тож вдруге текст роботи на обговорення до Москви не подавав31. Родич не виключає, що тут могли мати місце й зауваження ідеологічного характеру, хоча дисертація була аполітичною (скоріш за все, це стосувалося вступної частини). Крім того, науковець не захотів публікувати підготовлений рукопис у вигляді окремої праці, що було б досить корисно для учительської спільноти області.

Як член обласного краєзнавчого товариства, брав участь у дев'яти історико-краєзнавчих конференціях (1965-1995), які проводилися па базі вишу, в інших регіональних наукових форумах, зокрема, таких, як «Продуктивні сили і природа Хмельницької області» (1981), «Проблеми історичної географії» (1982), «Проблеми етнографії Поділля» (1986), «Проблеми економічної географії» (1988), «Музей і Поділля» (1990) та ін. Доповідав на секціях зацікавлено, жваво, аргументовано, привертав увагу до перспектив дослідження піднятих тем, робив належні висновки, що викликало справед-ливий інтерес аудиторії і характеризувало його як умілого промовця, знаючого краєзнавця. 1987 року його вдруге нагороджено найвищою міністерською відзнакою «Відмінник народної освіти»32.

У часи демократизації і гласності, проголошені керівником СРСР Михайлом Горбачовим, очолив на факультеті товариство, яке мало на меті боротися з пияцтвом, як керівник цієї громадської організації брав участь у різних позанавчальних заходах на факультеті, у виші, місті, багато спілкувався зі студентами, виконуючи зафіксовані статутні обов'язки. Крім того, він запам'ятався як непримиренний борець з молодими любителями палити тютюн. Найбільш активні курці змушені були виконувати реферати про шкоду тютюнопаління.

1991-2001 роки: самовіддана служба незалежній Україні

Незалежність України сприйняв піднесено, як велику історичну подію. Вірив, що з глибокою кризою, у якій опинилася країна, згодом вдасться покінчити і вийти на цивілізований шлях розвит-ку, де більше не буде знівельовано український інтерес. З «інтернаціоналістами» не дебатував, хоча у приватних розмовах чітко не погоджувався з тими, хто «оплакував» СРСР. Відтепер він працював іще більше, наполегливіше, хоча і досяг 70-літнього віку.

У освітньому процесі продовжував обстоювати концепцію дитиноцентризму в системі роботи шкільного вчителя, викладав курс методики навчання історії на денній і заочних формах під-готовки фахівців, як методист організовував педагогічну практику усіх студентів-істориків за традиційними вимогами. Крім того, відповідно до нового навчального плану, взявся за викладання нових дисциплін - «Історичного краєзнавство Поділля» та «Інноваційних технологій на уроках історії»33. Базуючись на своєму попередньому досвіді, він переосмислив першу із них відповідно до нових підходів, що практикувала історична наука незалежної України. Зачитувався перекладеною з англійської працею «Україна. Історія» зарубіжного українця Ореста Субтельного, опублікованими у журналах творами Михайла Грушевського.

Під їх впливом змінював свій історичний світогляд, бачення найбільш важливих подій свого народу. Намагався переосмислити раніш вироблені власні погляди щодо минувшини у своєму краї. На початку 1990-х рр. за підрахунками Л. Баженова, у науковому доробку Б. Кушніра нараховувалося понад 40 наукових і науково- методичних праць34. З великим інтересом взявся за дослідження свіжої краєзнавчої тематики. У збірниках матеріалів різних наукових конференцій одна за одною з'являються його невеликі за обсягом статті, присвячені, наприклад, духовності трудових мігрантів за океаном, світогляду українського селянства і національному відродженню доби Української революції 1917-1920 рр. - «Духовна культура канадських українців на поч. XX ст.»35, «Про один із виявів духовного світу українського хлібороба»36, «Українізація культурно- освітнього життя на Хмельниччині в 1917-1920 рр.»37, «Професор Кам'янець-Подільського університету [В. О. Біднов]»38, «Освітньо- культурні перетворення на Поділлі в 1919 році»39 та ін. У них узагальнено раніш недоступний, прихований комуністичною владою фактичний матеріал про тягу українців до свого національного державного і культурно-освітнього життя та значні досягнення у цій галузі на регіональному рівні. Щоправда, автор лише окреслив різні аспекти піднятої актуальної проблеми, утім поглиблювати їх довелося уже його молодшим наступникам, які опублікували десятки ґрунтовних статей, зокрема, у збірнику наукових праць «Освіта, наука і культура на Поділлі», що виходив на історичному факультеті упродовж 1995-2018 рр. (т.т. 1-25).

З середини 1990-х науковий інтерес викладача поширюється на мікротопонімію краю та малодосліджені постаті освітян, зокрема збирача народнопоетичної творчості, укладача словників і педагога Івана Івановича Гурина (1905-1995), вчителя географії Довжоцької середньої школи Леоніда Степановича Кульчицького (з нагоди 90-ліття від дня його народження)40.

Продовжував жити активним науково-організаційним життям. Став членом всеукраїнського Товариства Івана Огієнка, Українського історичного товариства Михайла Грушевського. З інтересом доповідав на різних науково-теоретичних і науково- практичних конференціях, які відбувалися у Кам'янці-Подільському, Коломиї, Івано-Франківську та інших містах - міжнародному форумі до 100-річчя еміграції українців до Канади (1991), низці міжнародних, всеукраїнських і регіональних, таких як «Проблеми етнографії, фольклору і соціальної географії Поділля» (1992), «Духовна і науково- педагогічна діяльність І. І. Огієнка в контексті українського національного відродження (до 110-річчя дня народження) (1992), Перший світовий конгрес гуцулів (1993),«Духовні витоки Поділля: творці історії краю» (1994), конференція до 250-річчя загибелі Олекси Довбуша (1995), IX Подільська історико-краєзнавча конференція (1995).

Новим напрямком діяльності викладача стало захоплення літературною творчістю. Друкувався у місцевій пресі, канадській «Гуцуль- щині», журналах «Дніпро», «Дністер», «Писанка» та ін. Його оповідання, новели, нариси присвячувалися побутовим, морально-етичним темам, взаємовідносинам між людьми, їхньому духовному світу, боротьбі за незалежність, проти тоталітарного режиму. Героями цих творів були прості українці, з нелегкою життєвою долею. В окремих із них йшлося пережите самим автором, його родиною. Згодом опублікував кілька своїх книг: автобіографічну «Невторонованими стежками» (1997) і художньо-публіцистичну «Світилося в хатині віконце» (2001). Упорядкував книгу про вже згаданого Дмитра Пожоджука, якого добре знав особисто і залучав до проведення факультативу з писанкарства зі студентами вишу41. На той час науковий і науково- методичний доробок дослідника нараховував понад 50 праць.

За вагомий внесок у патріотичне виховання студентської молоді, підготовку висококваліфікованих педагогічних кадрів, активну наукову і громадську діяльність Міністерство освіти України нагородило Бориса Михайловича Кушніра своєю Почесною грамотою (1998), яка знаменувала значні досягнення педагога-методиста, краєзнавця в освітньому, науковому і громадському житті Хмельниччини доби незалежної України.

Невтомний громадський діяч (2001-2020)

Напередодні свого 80-ліття Б. М. Кушнір несподівано вийшов на пенсію, хоча на історичному факультеті готувалися відзначити цю поважну подію. Ювіляр категорично запротестував проти цього, хоча через 5 років погодився на відзначення в університетській їдальні наступного ювілею - 85-ліття від дня народження. Скоріш за все, прийняте самостійно рішення стало результатом усвідомлення своїх вікових особливостей (найстарший викладач на факультеті), стану здоров'я, складнощів поєднувати викладацьку роботу із улюбленим пасічництвом та необхідності продовжувати утримання садибної ділянки у с. Станіславівка, за 15 км. від Кам'янця-Подільського.

І все ж, вироблений упродовж десятиліть стійкий механізм самореалізації не давав спокою - активний пенсіонер продовжував писати літературні твори, час від часу уміщував їх у місцевій пресі. Згодом опублікував збірку оповідань і новел «Медові мелодії Товтр» (2013). На Прикарпатті ще наприкінці 1990-х познайомився з Євгеном Паранюком, українським емігрантом, який проживав у США і дуже любив Україну. З ним постійно листувався, розповідав про справи на батьківщині, розширення українського світу, свої літературні задуми і плани. Постаті Д. Пожоджука і Є. Паранюка надихнули Б. Кушніра розповісти про них науковій спільноті. Опрацювавши опубліковані й усні джерела, він підготував дві змістовні доповіді, які виголосив на 11 Міжнародному науковому конгресі українських істориків (2003) та міському круглому столі (2009), що відбулися у Кам'янець-Подільському університеті42. Крім того, як невтомний популяризатор писанкарства, взяв участь у Другому всесвітньому з'їзді писанкарів у Коломиї (2002), захоплювався відкритим тут музеєм писанки. Упорядкував збірку «Тернові зорі переселенців» (2006)43. Підтримував контакти із відомими культурними і громадськими діячами України - Олександром Омельченком, Віталієм Кличком, Миколою Жулинським, Михайлом Слабошпицьким, Лесем Танюком та ін.44

У 2005 р. його, як свідка голодоморів 1932-1933 і 1946-1947 рр., запросили на заходи із вшанування пам'яті загиблих українців від жахливого голоду. 2003-го і 2006-го рідний виш нагородив одного із невтомних творців його історії своїми найвищими відзнаками - нагрудними знаками «Ветеран праці Кам'янець-Подільського державного університету»» і «За вагомий внесок в розвиток освіти і науки Кам'янець-Подільського державного університету»45. Як патріот вишу, з радістю сприйняв указ президента Віктора Ющенка (січень 2008) про перейменування державного університету в національний і рішення уряду Юлії Тимошенко (серпень 2008) про присвоєння йому імені видатного українського діяча, фундатора і першого ректора університету у Кам'янці-Подільському 1918 року Івана Огієнка. Про ці події він розповів своїм друзям у закордонні.

Журналіст Микола Гордійчук. який тісно спілкувався зі Б. Кушніром, стверджував, що «у листах з-за кордону автори до нього зверталися не інакше, як з повагою «пане професоре»... Світ наукових приятелів Бориса Михайловича надзвичайно широкий. Навіть маючи далеко за 80-ть, він наважувався на поїздки у віддалені куточки, щоб довідатись, як майстерно виготовляє скрипки Петро Костюк у Богородчанах (Івано-Франківщина), щоб побачити Великдень у Космачі, взяти участь у всесвітньому фестивалі гуцулів в Коломиї!»46. Така активна пізнавальна діяльність могла спричинити ще не один творчий проєкт, посприяти новим ідеям, планам. Утім сталося непоправиме - через небезпечну травму отримав інвалідність, перестав пересуватися у природний спосіб, залишився прикутим до своєї однокімнатної квартири. На світ дивився через вікна, телевізійні інформаційні програми, місцеві періодичні видання. Багато інформації отримував від тих, хто його любив і відвідував за місцем проживання.

У такому стані зустрів свої 90- і 95-ліття. З нагоди першої події делегація історичного факультету привітала ювіляра вдома, вручивши опубліковані матеріали круглого столу на його честь. А другу подію він несподівано вирішив відзначити у колі родичів, близьких йому людей, колег. Була там й група істориків, які пораділи за метра, отримали багато позитиву не лише від добре організованого щирого святкового дійства, спроектованого самим ювіляром. Вражала його виняткова поведінка: виразне читання ліричних і патріотичних віршів, розповіді усіляких народних усмішок, дотепні відповіді на побажання і пропозиції. Словом, усім продемонстрував наявність ще «пороху в порохівниці», готовність до дальшої самореалізації.

Натхненний зустріччю з дорогими йому людьми, колегами, продовжував писати, хоча через погіршення зору це вдавалося все важче і важче. Готувався до 100-літнього ювілею, склав список гостей, яких хотів бачити у той великий і пам'ятний день. Але доля розпорядилася інакше - Борис Михайлович пішов у засвіти незадовго до очікуваної події. Похований на міському кладовищі у Кам'янці-Подільському. Напередодні 100-річчя від дня народження Б. Кушніра ректорат уні-верситету організував цікавий круглий стіл, де керівник вишу, колеги поділилися враженнями про непересічну особистість педагога, талановитого викладача, краєзнавця, літератора, патріота.

Підсумовуючи його довготривалу, багатогранну діяльність, вірне служіння обраній справі, українству, не можна оминути оцінки і судження, висловлені колегами Бориса Михайловича. Набагато молодші від патріарха істфаку працівники високо оцінили його професійні і наукові здобутки за три з половиною десятиліття. Зокрема, професор С. Копилов наголошує на його глибинному філософсько- педагогічному баченні учителя, успішно виконаній ролі першопро- ходця, ефективного педагогічного експериментатора, неперевер- шеного популяризатора професії учителя, а ще талановитого методиста і невтомного краєзнавця47. Доцент А. Гуменюк дав йому високу оцінку як людині, захопленою вивченням традицій та історії українського народу48. Доцент С. Трубчанінов бачить у постаті Б. Кушніра талановитого педагога-новатора, історика-методиста, наставника молодого покоління науковців і краєзнавців49. Давній приятель невтомного педагога і краєзнавця пенсіонер-археолог, доцент В. Якубовський вважає його видатним педагогом, письменником і професійним дослідником-краєзнавцем, очі якого світилися добротою і привітністю до усіх оточуючих50. Професор Л. Баженов, який тісно співпрацював з колегою багато років, бачить у ньому непересічну постать на ниві освіти, науки, краєзнавства і методики історії, творця яскравого сліду у відродженні і розвитку історичного краєзнавства у загальноосвітній і вищій школі регіону51. Професор А. Філінюк з'ясував, що Б. Кушнір завжди продумував виконання поставлених завдань до найменших дрібниць, вибудовував реалістичні плани та задуми, будь-які питання розглядав виключно об'єктивно і професійно, мудро52.

Багато достоїнств у свого старшого колеги відзначили науково- педагогічні працівники рідної кафедри Бориса Михайловича, а саме: високий професіоналізм, відданість справі, незламні патріо-тичні почуття, щедрий науковий, науково-методичний і публіцистичний доробок, володіння високоавторитетним мудрим словом, приклад відданості учительській професії, щирість серця, душевної теплоти, непідкупної доброти. І щедра українська вдача53. А керівний орган історичного факультету назвав метра Людиною- Символом, представником доброго і корисного людям роду, який уславив себе невмирущими результатами у підготовці висококваліфікованих педагогічних фахівців54.

Отож, у своєму зрілому житті Борис Михайлович Кушнір достойно пройшов усі основні періоди, пов'язані з його життєвим шляхом і професійною діяльністю, наповнивши їх великою любов'ю до людей і української школи, педагогічним новаторством і самовідданістю, вірним служінням освіті, краєзнавству, науковим студіям, громадській діяльності. Він завжди прагнув високої мети - вихова-ти у кожного свого учня щиру залюбленість у свій край, його історію, сформувати у них щирий патріотизм, сучасний світогляд, який базувався на славній історичній минувшині. При підготовці кадрів шукав оптимальні методи творення сучасного учителя історії, який би постійно розвивався і приносив найбільшу віддачу освітній справі. Як науковець, який повністю себе не реалізував, дбав про об'єктивне висвітлення піднятих питань, як літератор прагнув висвітлити життя простого пересічного українця. У громадській сфері керувався національним інтересом, дбав про те, щоб його малі справи служили рідному українському народу. В історії вишу, міста, освітньої сфери регіону він залишив для нащадків незабутній, професійний слід, який вартий пошанування і примноження.

Тож вічна пам'ять талановитому учителю і патріоту, мрією якого була цивілізована, європейська Україна і достойний, висококультурний рівень життя її громадян.

Примітки:

1. Федірко Алла. Про вчителя // Талановитий педагог, відомий методист та провідний краєзнавець: Матеріали круглого столу до 90-річ- чя від дня народження Б. М. Кушніра, м. Кам'янець-Подільський, 24 травня 2011 року. Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2011. С. 60.

2. Кам'янець-Подільський державний університет в особах. Кам'янець- Подільський: Оіюм, 2003. Т. 1. С. 262; Гординчук Микола. Щедрий сівач на ниві патріотизму // Талановитий педагог, відомий методист та провідний краєзнавець: Матеріали круглого столу до 90-річ- чя від дня народження Б. М. Кушніра. С. 55.

3. Завальнюк О. М. 1932-1933 роки на Хмельниччині (до 60-річчя голодомору) // Подільська старовина: зб. наук пр. / Вінницький обласн. краєзн. музей; відп. ред. В. А. Косаківський. Вінниця. 1993. С. 232.

4. Кам'янець-Подільський державний університет в особах. Т. 1. С. 262-263.

5. Гординчук Микола. Вказана праця. С. 56.

6. Завальнюк О. М., Прокопчук В. С., Гаврищук А. П. Кам'янець- Подільський державний учительський інститут у роки Великої Вітчизняної війни. Кам'янець- Подільський: Оіюм, 2010. С. 166.

7. Голод на Поділлі. Книга свідчень / редактор-упоряд. Віталій Мацько. Кам'янець-Подільський, 1993. С. 88.

8. Там само. С. 88-89.

9. Кам'янець-Подільський державний університет: минуле і сьогодення. Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2003. С. 104.

10. Кам'янець-Подільський державний університет в особах. Т. 1. С. 263.

11. Голод на Поділлі. Книга свідчень. С. 89-90.

12. Кам'янець-Подільський державний університет: минуле і сьогодення. С. 106.

13. Голод на Поділлі. Книга свідчень. С. 88.

14. Архівний відділ Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Особова справа Кушніра Бориса Михайловича.

15. Там само.

16. Кам'янець-Подільський державний університет в особах. Т. 1. С. 265-266.

17. Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область / редкол.: М. І. Мехеда (голова редкол.) та ін. Київ: Інститут історії АН УРСР; Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. С. 324-332.

18. Кам'янець-Подільський державний університет в особах. Т. 1. С. 266.

19. Завальнюк О. М., Прокопчук В. С., Гаврищук А. П. Вказана праця. С. 167.

20. Баженов Лев. Борис Кушнір - ветеран і подвижник краєзнавчого руху та історичного краєзнавства на Хмельниччині // Талановитий педагог, відомий методист та провідний краєзнавець: Матеріали круглого столу до 90-річчя від дня народження Б. М. Кушніра, м. Кам'янець-Подільський, 24 травня 2011 року. Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2011. С. 25.

21. Якубовський Василь. Людина-легенда (до 90-річчя видатного педагога і краєзнавця Б. М. Кушніра) // Талановитий педагог, відомий методист та провідний краєзнавець: Матеріали круглого столу до 90-річчя від дня народження Б. М. Кушніра. С. 49-50.

22. Філінюк А. Г. Життя, віддане справі: трудова, громадська та науково- педагогічна діяльність Івана Степановича Зеленюка. Історичний нарис. Кам'янець- Подільський: Аксіома, 2008. С. 106.

23. Філінюк А. Г. Двадцять років у поступі і трансформаціях Кам'я- нець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (до 20-річчя створення кафедри історії України) // Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук. пр. Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2010. Т. 16. С. 4.

24. Кам'янець-Подільський державний університет в особах. Т. І. С. 266-267.

25. Див.: Онищук В. А. Типы, структура и методика урока в школе. Киев: Рад. школа, 1976. 184 с.: Його ж. Урок в современной школе. Москва: Просвещение, 1986. 158 с.

26. Кам'янець-Подільський державний університет в особах. Т. І. С. 268.

27. Баженов Лев. Вказана праця. С. 27, 28.

28. Кушнір Б. М. До питання про вивчення історії Поділля в школі // Матеріали Другої Подільської історико-краєзнавчої конференції. Львів, 1968. С. 96-98; Його ж. Поділля в першій половині XIX ст. (матеріали для уроку історії в школі) // Там само. С. 98-100; Його ж. Вивчення природних умов Хмельницької області на уроках історії // Тези доповідей науково-географічної конференції «Продуктивні сили і природа Хмельницької області». Кам'янець-Подільський, 1981. С. 90-91; Його ж. Активізація учіння школярів на факультативних заняттях з історії Хмельницької області // Тези доповідей VI Подільської історико-краєзнавчої конференції. Секція історії радянського періоду. Кам'янець-Подільський, 1986. С. 55-56; Його ж. Кам'янець-Подільський історичний музей-заповідник і школи / / Музей і Поділля: тези доповідей наукової конференції, присвяченої 100-річчю Кам'янець-Подільського державного історичного музею- заповідника. Кам'янець-Подільський, 1990. С. 21-23.

29. Цит. за: Філінюк А. Г. Життя, віддане справі. С. 205.

30. Див.: Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область. С. 324-332. 583-591.

31. Завальнюк О. М., Прокопчук В. С., Гаврищук А. П. Вказана праця. С. 168-169.

32. Кам'янець-Подільський державний університет в особах. Т. 1. С. 271.

33. Завальнюк О. М., Комарніцький О. Б. Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка у добу незалежної України. Кам'янець-Подільський: Аксіома. 2008. С. 75.

34. Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ- ХХ ст. Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. Кам'янець-Поді- льський: Кам'янець-Поділ. міська друкарня, 1993. С. 262.

35. Див.: Проблеми етнографії, фольклору і соціальної географії Поділля: наук. зб. Кам'янець-Подільський, 1992. С. 196-197.

36. Див.: Тези доповідей науково-теоретичної конференції «Духовна і науково-педагогічна діяльність І. І. Огієнка в контексті українського національного відродження» (до 110-річчя від дня народження). Кам'янець-Подільський: Поділля, 1992. С. 79-80.

37. Див.: Культура Поділля: історія і сучасність: Матеріали II науково- практичної конференції, присвяч. 500-річчю м. Хмельницького, 27-29 серпня 1993 року. Хмельницький, 1993. С. 291-294.

38. Див.: Духовні витоки Поділля: творці історії краю: Матеріали міжнародної наук.-практ. конф., м. Кам'янець-Подільський, 9-10 верес. 1994 р. Хмельницький: Поділля, 1994. С. 297-299.

39. Див.: Матеріали ІХ-ої Подільської історико-краєзнавчої конференції. Конференція присвячена 50-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Поділ. міська друкарня, 1995. С. 285-289.

40. Див.: Наукові праці історичного факультету / Кам'янець-Подільський державний педагогічний інститут. Кам'янець-Подільський, 1996. Т. 2. С. 212-227; Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук. пр. Кам'янець- Подільський: Оіюм. 1998. Т. 1. С. 214-219; Наукові праці Кам'янець- Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки. Кам'янець-Подільський: Оіюм. 1998. Т. 2(4). С. 303-308.

41. Баженов Л. В. Борис Кушнір - ветеран і подвижник краєзнавчого руху та історичного краєзнавства на Хмельниччині. С. 26.

42. II Міжнародний науковий конгрес українських істориків «Українська історична наука на сучасному етапі розвитку». Київ; Нью-Йорк; Острог; Кам'янець-Подільський, 2005. Т. 1. С. 297-302; Євген Па- ранюк: краєзнавець, дослідник української еміграції, меценат: Матеріали міжн. читань. Нью-Йорк; Кам'янець-Подільський; Прящів. 2009. С. 19-30; Євген Паранюк: етнограф, дослідник української ді-аспори, меценат (до 90-річчя від дня народження): зб. наук. праць. Нью-Йорк; Кам'янець-Подільський; Прящів: Оіюм, 2013. С. 22-33.

43. Копилов С. А., Баженов Л. В., Завальнюк О. М., Комарніцький О. Б., Філінюк А. Г. Ветерану краєзнавчого руху Борису Михайловичу Кушніру - 95 / / Краєзнавець Хмельниччини: наук.-краєзн. зб. Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнко, 2016. С. 146.

44. Завальнюк О. М. Його життя - школа, наука і людина (до 90-річчя від дня народження Б. М. Кушніра) // Талановитий педагог, відомий методист та провідний краєзнавець: Матеріали круглого столу до 90-річ- чя від дня народження Б. М. Кушніра, м. Кам'янець-Подільський. 24 травня 2011 року. Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2011. С. 18.

45. Завальнюк Олександр, Філінюк Анатолій. Б. М. Кушнір - педагогічна легенда і знаний краєзнавець України (до 95-річчя від дня народження вчителя, наставника студентської молоді, щирого українця) / / Проблеми дидактики історії: зб. наук. пр. Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2016. Вин. 7. С. 12, 13.

46. Гординчук Микола. Щедрий сівач на ниві патріотизму. С. 57.

47. Передмова // Талановитий педагог, відомий методист та провідний краєзнавець: Матеріали круглого столу до 90-річчя від дня народження Б. М. Кушніра. С. 3.

48. Гуменюк Анатолій. Борис Михайлович Кушнір: світла душа свого народу // Талановитий педагог, відомий методист та провідний краєзнавець: Матеріали круглого столу до 90-річчя від дня народження Б. М. Кушніра. С. 59.

49. Трубчанінов Сергій. Уроки Бориса Кушніра // Талановитий педагог, відомий методист та провідний краєзнавець: Матеріали круглого столу до 90-річчя від дня народження Б. М. Кушніра. С. 52, 53.

50. Якубовський Василь. Вказана праця. С. 48, 50, 51.

51. Баженов Лев. Борис Кушнір - ветеран і подвижник краєзнавчого руху та історичного краєзнавства на Хмельниччині. С. 29.

52. Філінюк Анатолій. Самовідданий педагог, неперевершений методист і невтомний краєзнавець (до 90-ї річниці від дня народження Б. М. Кушніра) // Талановитий педагог, відомий методист та провідний краєзнавець: Матеріали круглого столу до 90- річчя від дня народження Б. М. Кушніра. С. 38, 39, 40.

53. Привітання: Вельмиповажний Борисе Михайловичу! // Талановитий педагог, відомий методист та провідний краєзнавець: Матеріали круглого столу до 90-річчя від дня народження Б. М. Кушніра. С. 5-6.

54. Привітання: Вельмиповажний Борисе Михайловичу! /// Талановитий педагог, відомий методист та провідний краєзнавець: Матеріали круглого столу до 90-річчя від дня народження Б. М. Кушніра. С. 7.

Размещено на Allbest.ru