Особливості розвитку комунікативної компетентності майбутнього вчителя музичного мистецтва у процесі диригентсько-хорової діяльності

(студентка 11 курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету педагогіки, психології та мистецтв)

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор Растригіна А.М.

Постановка проблеми. Проблема набуття компетентнісних засад у процесі будь-якої професійної діяльності обумовлена як ринковими відносинами, так і соціально-економічними потребами, котрі передбачають наявність відповідних знань, розумінь, умінь та способів дій, серед яких ключовими стають самостійність, здатність приймати своєчасні рішення, творчий підхід до обраної справи, здатність до співпраці, соціальна адаптація, професійно-особистісний розвиток впродовж життя, професійна відповідальність тощо.

У мистецькій освіті професійна компетентність розглядається як органічне поєднання необхідних фахових знань, умінь, здатність майбутнього вчителя музичного мистецтва до музично-освітньої діяльності, що базується як на фахових знаннях у сфері музичної педагогіки, так і на досвіді емоційного ставлення до творів музичного мистецтва. Компонента багатовекторність зазначеного поняття, однією із складових якого є комунікативна компетентність як найважливіша здатність фахівця до ефективного вирішення різноманітних педагогічних проблем, потребує виокремлення особливостей її прояву саме у процесі диригентсько-хорової діяльності.

Аналіз досліджень та публікацій. Сутнісні характеристики феномену «комунікативна компетентість» представлено в наукових розвідках багатьох вітчизняних дослідників (Ю. Волкова, Д. Лісун, А. Малець, М. Петренко, Є. Проворова, І. Сипченко). Проблематиці розвитку комунікативної компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва присвячені дослідження Е. Бережної, Е. Гармаш, А. Зайцевої, Е. Коваленко. Особливої ваги у контексті нашого дослідження для нас набули наукові розвідки Л. Василевської, де авторкою різнобічно розглянуто проблематику розвитку комунікативних здібностей в контексті музичної педагогіки; розроблено й обґрунтовано методологічні засади, принципи, педагогічні умови та методи формування комунікативної компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва. А також розглянута сутність її складових компонентів - комунікативних умінь, що визначають здатність учителя до спілкування з учнями засобами музичного мистецтва, здійснюють морально-етичний вплив на вихованців, транслюють їм власний досвід художньо-педагогічного спілкування, що сприяє соціокультурному вихованню школярів, формуванню їхніх художніх смаків, ціннісних орієнтацій, національної самосвідомості.

Науковиця зазначає, що ««комунікативність» і «спілкування» є найбільш суттєвими поняттями в галузі педагогічної науки цілому й музичної педагогіки зокрема. Адже від здатності вчителя спілкуватися з учнями, конструювати та організовувати їхній продуктивний діалог залежить ефективність розв'язання педагогічних завдань навчання і виховання [2 с. 26]. Крім того, основою розвитку комунікативної компетентності майбутнього фахівця є глибоке розуміння закономірностей особистісного розвитку людини, зокрема: розуміння специфіки засвоєння навчального матеріалу тими, хто навчається відповідно їхніх вікових та індивідуальних рис; глибокі знання про особливості навчально-пізнавальної та комунікативної діяльності особистості; уміння здійснювати аналіз власних досягнень та недоліків, своєї фахової діяльності. Звідси випливає потреба в усвідомленні майбутнім учителем-музикантом сутності поняття «комунікативність вчителя» у контексті майбутньої музично-педагогічної діяльності та з'ясування можливостей розвитку комунікативної компетентності у процесі фахової підготовки й диригентско-хоровї в тому числі.

Мета статті - визначення особливостей розвитку комунікативної компетентності у процесі диригентсько-хорової діяльності.

Виклад основного матеріалу. У контексті музичного мистецтва комунікативна функція виявляється у кількох її різновидах: комунікативно-ціннісна, комунікативно-семіотична; комунікативно-організаційна; комунікативно-інтерпретаційна і комунікативно-полікультурна. Щодо диригентсько-хорової діяльності учителів музичного мистецтва, ці функції рясно проявляються в ній, допомагаючи сформувати міцні засади комунікативної культури.

В умовах диригентсько-хорового виконавства, комунікативний стиль має синкретичну форму, адже ж хоровий колектив є «живим» організмом, а процес управління ним вимагає від керівника повного комплексу комунікативних компетенцій. Загальновідомим є той факт, що колективне музикування й хорове виконавство в тому числі - це завжди творчий процес що має спільну художню мету та демократичний характер. Хоровий спів є такою формою масового музикування, через яку широкі верстви народу стикаються з музичним мистецтвом не за допомогою простого слухання, а в процесі активного виконавства.

Ця особливість хорового співу робить останній наймогутнішим і найдоступнішим засобом, за допомогою якого можна дати основи загального музичного розвитку».

Особливе значення комунікативних засобів спілкування диригента з виконавцями полягає в тому, що воно спирається переважно на емоційність, сприйнятливість людини в процесі виконання вокально-хорового твору. Учасники повинні відчувати себе співтворцями творчого процесу, точно реагуючи на диригентські рухи та міміку керівника. Уся система комунікативних засобів слугує тут для взаємодії як з камерними за складом, так і великими хоровими колективами. Хорове мистецтво за своєю сутністю є діалогічним, це спілкування митця та реципієнта за допомогою музичних знаків та символів. А виховання засобами хорового мистецтва поглиблює, вдосконалює й збагачує емоційний досвід особистості. Під час комунікації зі світом хорового мистецтва, індивід отримує позитивний заряд і ця емоційна оцінка у чуттєвій сфері здійснюється на основі відібраних і закріплених в актуальному художньому досвіді особистості уявлень про гармонію, прекрасне та досконале у спілкуванні з мистецтвом [3,с. 34].

Розвинута комунікативна компетентність майбутнього вчителя музичного мистецтва передбачає відповідність певним вимогам. Адже це не просто передача художньої інформації щодо створення чи побутування хорового твору, чи навіть донесення особливостей його виконання. Художньо-педагогічне спілкування передбачає процес вироблення принципово нової інформації, такої, що сприятиме підсиленню духовної єдності учасників спілкування. В процесі вокально-хорової діяльності вони завжди є активними партнерами, котрі допомагають відкрити справжню сутність мистецтва.

Зауважимо, що у процесі художньо-педагогічного спілкування відбувається прямий і зворотний зв'язок, тобто кожне повідомлення розраховане на його інтерпретацію співрозмовником (будь-то автор твору і реципієнт - учитель, автор твору і реципієнт - учень або вчитель - учень), і повернення його в збагаченому, інтерпретованому вигляді для подальшої аналогічної обробки» [5, с. 23]. Такі вимоги спонукають фахівця-музиканта відшукувати дієві засоби втілення цього завдання, знаходити свій шлях у реалізації художньо-педагогічного спілкування, формувати власну мету щодо залучення у тих, хто навчається до музикування, спільного хорового виконавства; пояснювати цінність хорового мистецтва, надати можливість засвоїти загальнолюдський мистецький досвід. Тому комунікативна компетентність майбутнього вчителя музичного мистецтва через вокально-хорову діяльність є основою для становлення і розвитку у дітей емоційно-почуттєвої сфери, їхніх художніх смаків та відповідних особистісних якостей.

Творче спілкування диригента з хоровим колективом має особливу силу, яка здатна ввести людей в стан синхронності, коли кожний учасник відіграє важливу роль для сприйняття музики як одного цілого. Тому надзвичайно важливими є комунікативно-лідерські здібності керівника, який об'єднує колектив жестами, власною енергією, силою духа. «Диригент як майстер спілкування відповідальний не тільки за розуміння композиторського наміру, але й за уміння донести його до слухачів. Ось в чому диригент може демонструвати свою силу: в переконанні, інтуїції, натхненні, лідерстві. Він майстерно спілкується з композитором, виконавцями та слухачами. Важлива роль диригента в об'єднанні всіх разом, коли кожний музикант та слухач сприймають одне й теж повідомлення - радість, горе, красу, співпереживання. Принципи спілкування видатних диригентів передбачають різноманітні шляхи, але загальним для всіх є невербальне поєднання з духом музики, її пульсом, розвитком» [3, с. 45].

Розглядаючи музично-комунікативний процес, слід підкреслити інформативність самого звукового матеріалу. Так, для дитячої аудиторії це пояснення того, що висота звука показує розмір предмета: низькі звуки йдуть від великих, масивних предметів; високі від малих, легких. Особливу інформаційну роль виконує тембр. Зокрема, м'який, ніжний тембр, впливаючи рефлекторно, заспокоює, викликає приємні емоції; гучні та грубі звуки, навпаки, діють на людину як сильні збудники, викликаючи фізіологічну реакцію з боку нервової системи: в цей момент відчувається емоційне збудження, страх або підйом духу. До основних комунікативних умінь як складової комунікативної компетентності вчителя, що застосовуються у процесі диригентсько-хорової діяльності, належить володіння власним співацьким голосом, адже він знайомить учасників хорового колективу з музичним твором, використовуючи власне виконання твору чи хорової партії. Тож, йому доводиться вирішувати нові вокально-педагогічні проблеми, виступаючи як педагог сольного співу. Це відповідальність щодо звукоутворення і формування тембру голосу, закономірностей роботи голосового апарата в співі (дихання, свобода гортані, горла, рота, положення м'якого піднебіння тощо). Тому на уроках музики або на заняттях з хоровим колективом вчитель має формувати правильну співочу поставу учнів, співоче дихання, м'яку атаку звуку, природне, красиве, наспівне звучання голосу, округлене формування голосних та чітку вимову приголосних, певний рівень розвитку вокального слуху учнів [2, с. 116].

Тож, ми повністю погоджуємося з позицією науковиці про те, що особливості розвитку комунікативної компетентності майбутнього вчителя музичного мистецтва у процесі диригентсько-хорової діяльності визначаються наявністю у її структурі специфічних компонентів. А саме:

- комунікативно-організаційній, що передбачає розвиток організаційних здібностей, які будуть проявлятися через вдалу комунікацію як з учасниками колективу, так і з різними людьми, які тим чи іншим чином причетні до функціонування колективу;

- соціально-психологічний, де комунікативна компетентність проявляється у вигляді здатності здійснювати вплив на міжсуб'єктні відносини всередині колективу, користуватися вербальними та невербальними засобами психологічного впливу;

- мотиваційно-ціннісний, що характеризується необхідністю мотивувати та стимулювати учнів чи студентів, а також ініціювати власну мотивацію до диригентсько-хорової діяльності, концентрацію власних ресурсів, уміння сприймати та відтворювати твори музичного мистецтва, мати міцні ціннісні інтенції стосовно хорової діяльності;

- морально-етичний, як здатність поважати особистісну гідність кожної дитини, вести спілкування на гуманістичній основі, знати та керуватись правилами професійної етики, створювати сприятливий моральний клімат;

- емоційно-емпатійний, що має на меті найперше вдалі міжособистісні взаємодії, котрі засновані на принципах чуйності, взаємоповаги, проникнення у внутрішній стан дитини, розуміння та співчуття до його можливих труднощів при навчанні музичному мистецтву, а також здатність керівника хору проникати у суть художнього образу творів та захоплюватися процесом його розкриття;

- інформаційно-технологічний компонент, що розкриває необхідність поінформованості, грамотне оволодіння значним об'ємом інформації, вільне володіння сучасними технологіями, використання відповідних навчальних засобів та прийомів;

- естетичний, що передбачає наявність артистичних навичок, залучення тих, хто навчається до високої культури спілкування, становлення у них почуття прекрасного, розуміння творів високого мистецтва, переживання радості спілкування з ним.

На думку Л. Василевської-Скупої [2], комунікація у процесі диригентсько-хорової діяльності розпочинається з першого етапу, коли педагог починає моделювати майбутнє спілкування. Цей етап ще можна назвати прогностичним, бо це лише прогнозування змісту, структури та партнерів спілкування. Його основна мета полягає в аналізі ситуації, можливості залучення вихованців до взаємодії, створенні творчої атмосфери, увага до їхніх індивідуальних особливостей. Цей етап вимагає від учителя уяви, здатності сприймати та правильно оцінити здібності та особливості людини.

Другим етапом є власне початок спілкування, основною метою якого є встановлення емоційного контакту, виокремлення необхідних меж педагогічної взаємодії. Важливим є також оволодіння технікою швидкого входження у контакт завдяки прийомам самопрезентації та авторитетної поведінки. Ініціатива, яку на цьому етапі проявить вчитель, знадобиться для того, щоб на наступному етапі передати її учасникам хорового колективу.

До третього етапу віднесено керування сформованим спілкуванням. Це цілеспрямована організація процесу спілкування відповідно до визначеної мети. Цей етап важливий тим, що на ньому здійснюється обмін інформацією, оцінювання співрозмовників, створення творчої та доброзичливої атмосфери. При коректній організації процесу спілкування на цьому етапі, вчитель може поставити перед ними яскраві цілі, захопити їх хоровим мистецтвом та вказати на шляхи досягнення високих результатів.

Четвертий етап пов'язаний з аналізом досягнень спілкування та само коригуванням, метою якого стає моделювання подальшого спілкування, співвідношення мети, засобів, результатів взаємодії. Тут можна оптимізувати процес встановлення особистісного контакту з учнями, вкотре продемонструвати власне позитивне ставлення до хорової діяльності, підкреслити яскраві цілі цієї творчої спільної діяльності. Слід спробувати прогнозування подальших успіхів колективу, підкреслити важливість підтримки кожного в позитивних намірах, що неодмінно сприятиме гарному психологічному фону взаємодії.

Висновки. Таким чином, аналіз специфічних особливостей розвитку досліджуваного феномену, дозволив нам визначити комунікативну компетентність майбутнього вчителя музичного мистецтва в процесі диригентсько-хорової діяльності як складно організовану, функціональну здатність майбутнього вчителя музичного мистецтва створювати та вести діалог в умовах освітнього процесу з усіма учасниками цього процесу, це гармонійний синтез професійних музичних та педагогічних здібностей, поєднаних з комунікативними якостями, спрямованих на реалізацію комунікативної функції хорового мистецтва та диригентського виконавства.

комунікативна компетентність майбутній вчитель диригентський хоровий