Діяльнісний підхід як основа організації освітнього процесу в початковій школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Творчий проект

Діяльнісний підхід як основа організації освітнього процесу в початковій школі

Москаль Ольга Василівна,

вчитель початкових класів

ЗМІСТ

ВСТУП

ДІЯЛЬНІСНИЙ ПІДХІД ЯК ОСНОВА ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО -ВИХОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

ЗАСТОСУВАННЯ ФОРМ ТА МЕТОДІВ ДІЯЛЬНІСНОГО ПІДХОДУ В РОБОТІ З УЧНЯМИ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

«Єдиний шлях, що веде до знань, - це діяльність»

Дж.Б.Шоу

Зміни, які відбуваються в сучасному високотехнологічному світі, вимагають виховання активної і творчої особистості, яка, на відміну від людини-виконавця, здатна адаптуватися до стрімких змін, генерувати оригінальні ідеї, приймати нестандартні рішення та вчитися впродовж усього життя. І завдання школи - намагатися віднаходити все нові й нові шляхи реалізації цих якостей, використовувати засоби підвищення мотивації навчання школярів.

Особливе місце у структурі освіти належить початковій ланці, яка має створити всі умови для розкриття природних і творчих потенціалів дитини, оскільки цей період є фундаментом подальшого успішного навчання учнів в основній школі. Пріоритет надається навчанню самостійно добувати потрібну інформацію, вичленити проблеми, шукати шляхи їх раціонального розв'язання, вміти критично мислити, застосовувати набуті знання для вирішення нових завдань.

Педагогічною технологією, яка дає змогу вирішити ці завдання, є системно-діяльнісний підхід, який зв'язує проблемні та проектні, дослідницько-експериментальні й пошукові методики в цілісну педагогічну систему. Її мета - розвиток особистості учня на основі засвоєння ним не лише знань, умінь і навичок, а насамперед узагальнених способів навчальних дій шляхом цілеспрямованої, науково обґрунтованої організації власної навчально-пізнавальної діяльності.

Технологія діяльнісного методу навчання сприяє особистісно-зорієнтованому навчанню, що дозволяє учням реалізувати свої задатки, здібності, показати високий рівень знань. На уроках потрібно вчити школярів самостійності, а, також, умінню створювати освітній продукт як результат спільної діяльності. Сьогодні стало вже очевидним, що саме таке навчання не тільки робить уроки цікавими, а засвоєння знань успішним, але і допомагає дітям набути досвіду діяльності й спілкування, завдяки якому їм легше своєчасно знайти своє покликання і успішно реалізувати себе в житті.

ДІЯЛЬНІСНИЙ ПІДХІД ЯК ОСНОВА ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

Використання технології діяльнісного методу навчання в освітньому процесі пов'язана з потребою вдосконалення системи початкового навчання, яка стимулюється соціальним замовленням. Згідно з Державними стандартами початкової загальної освіти основними принципами її розбудови є створення умов для повної реалізації здібностей, таланту, всебічного розвитку кожної людини; гуманітаризація; демократизація освіти; пріоритет загальнолюдських цінностей, формування компетентної особистості.

Ці завдання успішно вирішуються при широкому використанні і впровадженні в практику роботи вчителів початкових класів діяльнісного навчання, коли вчитель пропонує учням не готові істини, а їх самостійний пошук і створення.

Діяльнісний спосіб навчання - це особистісне включення школяра в процес, коли компоненти діяльності їм самим спрямовуються і контролюються. При даному способі навчання забезпечується комфортне психологічне самопочуття учнів і вчителя, різко знижуються конфліктні ситуації на уроках. Створюються сприятливі передумови для підвищення рівня загальнокультурної підготовки. Найголовніше, що діяльнісний спосіб навчання не руйнує традиційну систему навчання, а перетворює її, зберігаючи все необхідне для реалізації нових освітніх цілей.

Діяльнісний підхід - це така організація навчально-виховного процесу, за якої головна увага приділяється активній, різнобічній, продуктивній, максимально самостійній навчально-пізнавальній діяльності учнів. Суттю діяльнісного підходу є розвиток особистості учня на основі засвоєння ним способів дій. Саме тоді школяр зможе сам учитися в класі та вдома. Ці способи - основа формування компетенцій «уміння вчитися самостійно».

Діяльнісний підхід має всі характеристики системи: мету, завдання,

розвиток, шляхи досягнення, зв'язки між компонентами, результат. Визначними рисами цього підходу є:

- постановка цілей, реалізація шляхів, переборення труднощів;

- результат - це вихід з навчально-пізнавальної діяльності в самоосвіту - і далі перехід до творчої діяльності;

- ця діяльність організовується систематично, відпрацьовується (тренується) до рівня компетентності (автоматизму, звички);

- це власна діяльність дитини (ключове слово «власна»);

- у такій діяльності слід активно задіяти психічні процеси (сприйняття, пам'ять, уяву, увагу, емоції, мотивацію);

- особливе місце в діяльнісному підході - видам навчально-пізнавальної діяльності: пошук інформації, робота з сучасними джерелами, аналіз, систематизація;

- учень повинен навчитися здійснювати самоконтроль власної діяльності.

Реалізація діяльнісного підходу в навчально-виховному процесі виходить із таких базових принципів:

- навчання і виховання організовується як єдина цілісна система;

- в основу освітньої роботи покладається педагогічно вивірена, спеціально організована власна діяльність кожного учня, яка організовується в зоні його найближчого розвитку;

- процесс здобуття знань забезпечується як результат власних пошуків дитини, навчальною діяльністю якої керує вчитель;

- педагог приходить на урок не з готовими відповідями, а з питаннями, які треба розв'язати у спільній діяльності;

- зовнішня мотивація учнів до навчання замінюється запуском внутрішньої мотивації дитини, стимулюванням бажання вчитися, ставити цілі, шукати шляхи та методи самонавчання, умінням себе контролювати, корегувати, оцінювати. Ефективна навчальна праця учня починається тоді, коли він сам захоче пізнавати, виявити власну активність;

- учень виступає як суб'єкт освітнього процесу;

- головним завданням учителя є організація самостійної творчої діяльності учнів, врахування психологічних вимог цього процесу;

- ставлячи за мету розвиток особистості дитини, педагоги орієнтуються не лише на засвоєння знань, умінь і навичок, а й на формування узагальнених навчальних дій, розвиток «уміння вчитися» як головну фундаментальну компетентність, яка дає змогу розвинути всі інші.

Часто спостерігаються випадки, коли вчитель чітко і доступно роз'яснив новий матеріал, а на наступному уроці чимало дітей не можуть його навіть відтворити. Одна з важливих причин такого стану справ - несформованість узагальнених способів дій, невміння вчитися самостійно. Учень стихійно намагається запам'ятати частини тексту і навіть не робить спроб зрозуміти логіку навчального матеріалу, та й не може цього зробити тому, що навчально-пізнавальна діяльність у нього не сформована як така.

Передумовою будь-якої діяльності є та чи інша потреба, яка тісно пов'язана з поняттями, мета, тобто те, до чого прагнуть, і мотив, що означає певну спонукальну причину дій, яка забезпечує успіх у навчально-виховній діяльності. Отже, щоб будь-яка спільна діяльність з моїми учнями була результативною, я керуюсь виробленою схемою «потреба - мета - мотив». Та я добре розумію, що дана схема не буде дієвою, якщо не викликати в учнів інтерес до поставленого завдання. Тому на кожному уроці намагаюсь захопити, здивувати учнів, подарувати радість творчості, пізнання навколишнього світу. Не буває так, щоб дитина мала якийсь інтерес і водночас залишалась байдужою і бездіяльною. Навпаки, у дитини з'являється піднесений настрій, вона усвідомлює ситуацію, пов'язану з об'єктом її зацікавлення, відчуває глибокий внутрішній зв'язок цього об'єкта зі своєю особистістю. Усе це викликає в неї сильне, непереборне прагнення до об'єкта інтересу, готовність напружити всі сили, наполегливо працювати, переборювати будь-які труднощі та перешкоди. Гострішим стає спостереження, активізується емоційна й логічна пам'ять, інтенсивніше «працює» уява. А це, безперечно, є передумовою розвитку бажання вчитися, усвідомлення змісту діяльності, використання узагальнених способів дій, необхідних для осмислення теми, застосування знань у стандартних і нестандартних ситуаціях, виявлення таких вольових якостей у роботі, як наполегливості, цілеспрямованості.

Необхідно, щоб учні опанували прийоми зіставлення проміжних і кінцевих результатів з наміченим еталоном. У спеціально створених педагогічних умовах учень повинен навчатися сам! Адже навчально-пізнавальна діяльність - це самокерована діяльність учня з розв'язання особисто значущих проблем. Якщо в результаті такої діяльності досягнуто запланованого результату - діяльність реалізована правильно, якщо результату немає - навчальне заняття було вкрай малоефективним. Тому організація навчально-виховного роцессу з наголосом на формування, постійне удосконалення власної самостійної навчально-пізнавальної діяльності учня - це надійний, ефективний шлях до покращення якості й результативності освіти.

Правильно організоване навчання формує методи і способи дій, впливає на зростання мотивації і навчальної активності, закладає основи для занять самоосвітою і саморозвитком упродовж усього життя, готує до продуктивної праці.

Сукупність компетенцій у сфері самостійної пізнавальної діяльності спрямована на приріст знань, визначається як головна в навчально-виховному процесі й називається компетенцією «вміння вчитися». Сюди відносяться знання, вміння, навички, організація цілепокладання, планування власних дій, вибір шляхів розв'язання проблеми, аналіз, рефлексія, самооцінка власної діяльності, навички продуктивної діяльності.

Умови, що забезпечують ефективність процесу формування позитивної навчальної мотивації молодших школярів: професійна підготовленість вчителя початкових класів до цілеспрямованої і систематичної роботи щодо встановлення рівня і цілеспрямованої діяльності з розвитку позитивної навчальної мотивації школярів; особистісні якості і здатність вчителя виконувати роль прикладу для наслідування; реалізація принципів наступності в системі «початкова - середня ланка загальноосвітньої школи»; індивідуальний підхід до навчання молодших школярів; використання потенціалу родинного виховання; цілеспрямована робота з підвищення мотиваційного потенціалу уроку за рахунок збагачення мислення дітей яскравими відчуттями, що викликають особистісне ставлення до учіння; методично грамотне використання інтерактивних методів навчання; реалізація моделі поетапного формування навчальної мотивації; активізація творчих здібностей у ході виконання навчально-пізнавальних завдань.

Мотивація навчальної діяльності - це динамічний процес формування мотивів учіння, що включає створення готовності, прийняття навчального завдання, постановка мети, планування роботи й організація її досягнення, аналіз, рефлексія, самооцінка власної діяльності, орієнтування в навчальному матеріалі, навчальні дії і контроль своєї роботи.

Навчально-пізнавальна діяльність складається з інтелектуальної, дослідницько-експериментальної, конструкторської, інформаційно-пошукової, винахідницької, раціоналізаторської, кожна з яких має свою структуру. Ця діяльність організовується в зоні найближчого розвитку учня, яку стисло можна визначити як таку, в якій вимагається не пригадування раніше вивченого, не використання способів дій лише за аналогією, за відпрацьованим алгоритмом, а напружена власна розумова діяльність, спрямована на розв'язання раніше невідомих навчальних завдань.

Школяр має бути постійно включений у самостійний пошук нових знань і використовувати для цього способи самонавчання. Якщо учень не включений у таку діяльність, його навчання припиняється. Самостійна робота розглядається як перетворення інформації на знання, вміння, навички і далі - на компетенцію. Саме тому вона має мати місце на більшості уроках та позакласних занять: від постановки мети до здійснення контролю і самоконтролю, корекції, з переходом від найпростіших видів робіт до складніших, що мають пошуковий характер. Досвід показує, що ефективність самостійної роботи досягається, якщо вона є одним з основних органічних компонентів навчального процесу і здійснюється планомірно, систематично, а не випадково й епізодично. Учитель здійснює управління цією діяльністю (планування, організація, мотивація, контроль).

Якщо метою є засвоєння нової теми, то шлях до досягнення такої мети лежить через організацію особистого сприйняття, усвідомлення, осмислення, запам'ятовування, узагальнення і систематизацію, використання знань на практиці в стандартних та нестандартних умовах, набуття досвіду - творчої діяльності.

Реалізувати діяльнісний підхід можна через засвоєння учнями і постійне удосконалення змісту і суті універсальних, надпредметних, узагальнених способів дій, знання їх структури і функцій. Це весь комплекс дій, які використовуються у вивченні різних предметів і складають таку фундаментальну компетенцію, як уміння самостійно вчитися і самовдосконалюватися. До цих дій відносяться логічні операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення і систематизації, класифікації, індукції й дедукції, виділення головного тощо. Уміння використовувати ці логічні операції - серцевина універсальних навчальних дій.

При вивченні абсолютної більшості тем шкільних курсів можна і треба не лише використовувати ці розумові дії, а й підкреслювати їхню необхідність, науковість, формувати в учнів уміння їх успішно застосовувати, підкреслювати, що ці вміння не менш значимі, ніж сам зміст матеріалу, що вивчається.

Разом із формуванням логічних операцій вчимо учнів прийомів запам'ятовування головного, відшукування причинно-наслідкових зв'язків тощо. Озброєння учнів узагальненими способами дій - це надійний шлях до розгортання процесів самонавчання, самовдосконалення, вміння вчитись упродовж усього життя. Тому набуття компетентності «вміння вчитися» є, безумовно, основною проблемою тих, хто навчається.

ЗАСТОСУВАННЯ ФОРМ ТА МЕТОДІВ ДІЯЛЬНІСНОГО ПІДХОДУ В РОБОТІ З УЧНЯМИ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

діяльнісний освітній початкова школа

Діяльнісний метод навчання є одним із провідних у сучасній початковій школі. Його застосування забезпечує можливості щодо вироблення в учнів необхідних пізнавальних вмінь, компетенцій саморозвитку та самовиховання. Діяльнісний підхід дозволяє дітям глибоко поринути у таємниці навчального предмету, оволодіти методами його пізнання та різними способами розв'язування завдань.

Для ефективного застосування діяльнісних технологій, вчитель повинен старанно планувати свою роботу. Наприклад, при плануванні та проведенні уроку відкриття нового знання з математики намагаюсь дотримуватись такої структури (за діяльнісним методом):

1. Організаційний момент: самовизначення до діяльності.

Даний етап процесу навчання передбачає включення у діяльність (хочу працювати); і змістовний момент (можу працювати).

В учнів повинно виникнути позитивно емоційне направлення. На початку уроку роблю гарні побажання учням, пропоную побажати успіхів один одному, даю дітям подумати, що їм потрібно для успішної роботи на уроці.

2. Актуалізація знань.

На цьому етапі повторюється матеріал, який необхідний для відкриття нового матеріалу, для виявлення утруднення в індивідуальній діяльності кожного учня, ставиться проблемна ситуація. Одне із головних завдань - поставити проблему перед учнями, що забезпечить можливість правильно побудувати проект виходу із утруднення. Діти одну хвилину намагаються самостійно знайти правильне рішення, свої відповіді записують на дошці.

3. Постановка проблеми (ситуація інтелектуального розриву)

На даному етапі уроку запитую в учнів, де виникло утруднення; визначаю, чому воно виникло; учні формулюють тему та ставлять перед собою мету уроку.

4. Побудова проекту виходу із утруднення:

На цьому етапі уроку відбувається вибір методів та способу управління діяльністю. Учні у комунікативній формі обдумують і обговорюють різні варіанти відповідей, вибирають оптимальний варіант, фіксують його вербально та знаково. Побудований спосіб дій використовують для розв'язання задачі, яка визвала утруднення. Учні виводять новий алгоритм. Учитель при обговоренні може використовувати діалог, який підводить до діяльності, групову або парну роботу.

5.Первинне закріплення (розв'язування типових завдань з коментуванням). Більшість типових завдань на новий спосіб дій виконується з коментуванням учнів, бо промовляння забезпечує можливості розуміння дитиною навчального матеріалу та його запам'ятовування.

6. Самостійна робота з самоперевіркою (самоконтроль і самооцінка).

Під час даного етапу використовується індивідуальна форма роботи: учні самостійно виконують завдання нового типу і здійснюють їх самоперевірку, покроково порівнюють з еталоном. Необхідно формувати в учнів аналітичні вміння: знайти помилку, з'ясувати її причину та продумати спосіб виправлення; оцінити власну діяльність на цьому етапі уроку, співвіднести досягнуті результати з поставленою метою уроку. Емоційна направленість етапу заключається в організації, по можливості, для кожного учня ситуації успіху, яка мотивує його до включення в подальшу пізнавальну діяльність.

7. Повторення (включення знань у систему сформованих).

Організовуючи цей етап, підбираю завдання, які включають тренування раніше вивченого матеріалу.

8. Рефлексія уроку

На цьому етапі фіксується у мовленні нове правило (алгоритм); організовується самооцінка учнями своєї навчальної діяльності.

Вивчаючи тему «Будь активним охоронцем природи» в 3 класі (урок читання), учні готують розповідь про лелек, енциклопедичні відомості про цих птахів, складають вірші, ребуси, кросворди, малюють ілюстрації. За виконання діти беруться, враховуючи власні інтереси, індивідуально, в парах, у малих групах. Отже, щоб зрозуміти авторський задум, учні здобувають додаткові знання, виконують ряд творчих завдань. Їм легко визначити головну думку твору. Така робота над сприйманням художнього тексту сприяє покращенню навичок читання, викликає інтерес до цієї діяльності, формує в учнів морально-естетичні якості, розвиває їхні творчі здібності. Адже навчання молодшого школяра повинно бути цікавим, радісним і одночасно забезпечувати глибоке засвоєння програмового матеріалу. Потрібно добирати такі інтерактивні вправи, які б дали учням «ключ» до засвоєння теми. При виконанні цих вправ відводиться необхідний час для обдумування завдання, щоб учні виконували його вдумливо, а не механічно.

Треба пам'ятати: володіння дитиною способом діяльності - ситуація її успіху. Активізація пізнавальної діяльності вимагає застосування новітніх технологій, інтерактивних методів, засобів форм, навчання, які спонукають учнів до виявлення активності. Для цього намагаюсь так організувати процес пізнання, в якому об'єкт пізнання був би включеним у сферу діяльності школяра. Для того, щоб знання учнів були результатом їх власних пошуків, необхідно організувати ці пошуки, управляти учнями, розвивати їх пізнавальну діяльність, вчити здобувати знання.

Для успішної реалізації технології діяльнісного методу навчання, створюю проблемну ситуацію проблемним формулюванням питань, задач, завдань пошукового характеру. На уроках математики, наприклад, можна частіше використовувати проблемну ситуацію з ускладненням, яке викликається практичним завданням, не схожим з попередніми. Вчитель ставить питання, які допомагають школярам зрозуміти закладене в проблемній ситуації протиріччя. Узагальнюючими питаннями можуть бути такі:

*Хто здогадався, яка тема сьогоднішнього уроку?;

*Яке виникає питання?

При діалозі можлива поява неточних або абсолютно помилкових відповідей учнів. Адже використовування проблемних ситуацій на уроках відбувається із зіткненням думок учнів. Здогадатися, прийти до більш точних відповідей допомагаю учням наступними питаннями:

*Хто думає інакше?;

*Хто може висловити думку точніше?;

*Хто ще хоче сказати?

Якщо новий матеріал не складний, і учні справляються із завданням самостійно, можна у декількох учнів запитати відповіді. Як правило, вони бувають різні, тому доречна репліка:

*Завдання було одне, а результати різні. Чому так вийшло?;

*Чим це завдання не схоже на попереднє?

Вчитель створює проблемну ситуацію і забезпечує вирішення трьох завдань: більш якісне засвоєння знань; потужний розвиток інтелекту, творчих здібностей; виховання активної особистості. При цьому, учень формулює навчальну проблему і відкриває нові знання, лише для нього самого, а не для всього людства, висловлюючи її в найпростіших формах.

На уроках намагаюсь створювати ситуації, в яких учень повинен:

* захищати свою думку, наводити на її захист аргументи, докази, користуватися здобутими знаннями;

* ставити запитання вчителю, товаришам; з'ясовувати незрозуміле, поглиблювати процес пізнання;

* рецензувати відповіді товаришів, твори, інші творчі роботи, вносити корективи, давати поради;

* ділитися своїми знаннями з іншими;

* допомагати товаришам, коли вони відчувають утруднення, пояснювати незрозуміле;

* спонукати учнів знаходити не одне лише рішення з декількох самостійно зроблених;

* практикувати вільний вибір завдань, переважно пошукових, творчих;

* створювати ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій;

* урізноманітнювати діяльність, включати в пізнання елементи праці, гри, цікавинки, художньої, громадської та інших видів діяльності;

* викликати інтерес до колективної діяльності, на основі якої відбувається формування активної позиції.

Отже, активна пізнавальна діяльність - один із головних критеріїв якості підготовки учнів, а сприятливий мікроклімат спілкування в класі - це шлях до успіху. Діяльнісний метод навчання молодших школярів знімає в учнів страх перед помилкою, вчить сприймати невдачу не як трагедію, а як сигнал для її виправлення. Такий підхід до вирішення проблем, особливо у важких ситуаціях, необхідний і в житті: у разі невдачі не впадати в зневіру, а шукати і знаходити конструктивний шлях вирішення проблеми.

Тому перспективність розвитку особистості дитини залежить від спільної діяльності з педагогом, що передбачає розвивальне спілкування, яке сприяє саморозвитку, формуванню творчої особистості, спонукає до пізнання, самовиявлення. Як зазначав В.Сухомлинський, «усі наші задуми, усі пошуки і побажання перетворюються на порох, якщо немає в учнів бажання вчитися». Будуючи кожен урок як цілісний творчий процес, використовуючи інноваційні методи навчання та виховання, організовуючи взаємодію з учнями, яка основана на емпатії, пріоритеті індивідуальності, вчитель зберігає унікальність, самобутність кожної дитини, розвиває креативність мислення. Така діяльність сприяє підвищенню мотивації до праці, розвитку інтелекту, дає відчуття успіху в навчанні.

ВИСНОВКИ

1.Діяльнісний підхід об'єднує сучасні досягнення психології та методики викладання, спрямований на розвиток особистості, на розгортання процесів самовдосконалення, насамперед шляхом засвоєння універсальних навчальних дій, уміння вчитися.

2. Це осмислена активна різностороння навчально-пізнавальна діяльність учня, яка має бути максимально самостійною.

3. Це становлення системи, усвідомлення дій, які служать, щоб оволодіти суттю і вийти на творчий рівень.

4. Це така організація навчання, яка вчить дітей самостійно вчитися, бо озброює їх відповідними навичками.

5.Особистість не можна побудувати як продукт, як пасивний результат зовнішніх дій. Можна лише включити його в системну навчальну діяльність, викликати власну активність, і тільки через механізми цієї активності (спільно з іншими людьми) він стане тим, чим зробить його діяльність.

6.Систематичне і методично правильне застосування діяльнісного методу і прийомів роботи з розвитку загальнонавчальних умінь у початковій школі розвивають не тільки навчальну діяльність учнів, але і підвищують якість знань, так як характерною рисою технології діяльнісного методу навчання в освітньому процесі є здатність учня проектувати майбутню діяльність, бути її суб'єктом.

7.Головне в реалізації технології діяльнісного методу навчання полягає не в тому, щоб учень знав більше, а в тому, щоб він умів пізнавати, здобувати необхідні знання, вміло застосовувати їх у житті, в роботі, в будь-яких ситуаціях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Бех І. Д. Духовні цінності розвитку особистості // Педагогіка і психологія. - 1997. - №4. - С. 124 - 129.

2. Бібік Н. Компетентність і компетенції у результатах початкової освіти // Початкова школа. - 2010. - № 9. - С. 1-4.

3.Волканова В.В., Муржа Л.І., Мунтьян Т.О. Порадник методиста. Типологічний словник уроків (вид, форма, методи та прийоми) // Управління школою - 2008. - №8- 9. - С. 2-28.

4.Горгош Л.І. Інтеграція традиційних та інноваційних технологій в навчальновиховному процесі початкової школи // Розкажи онуку - 2009 - №1-2. - С.4-8.

5. Дідик О. В. Компетентнісно орієнтовне навчання // Х.: Основа. - 2010.

6. Інноваційні технології навчання в початковій школі / Упорядники: В. П. Телячук, О. В. Лесіна. - Х.: Вид. група «Основа», 2007. - 240 с.

7. Концепція педагогічної освіти / Історія української школи і педагогіки: Хрестоматія / Упорядн. О. О. Любар; За ред.. В. Г. Кременя. - К.: Знання, КОО, 2003. - С. 704 - 718.

Размещено на Allbest.ru