Формування професійної відповідальності майбутніх фахівців

Трансформація сучасного освітнього середовища України, соціально-економічні перетворення, які постійно відбуваються у суспільстві, ставлять нові вимоги до професійної підготовки майбутніх фахівців. А отже, враховуючи європейський напрямок реформування вітчизняної вищої освіти та приведення Національних стандартів освіти до міжнародної системи стандартів, одним із актуальніших напрямків дослідження є підвищення рівня професійної відповідальності майбутніх фахівців. Сучасний випускник повинен мати високий рівень професіоналізму та володіти певними компетентностями, що відображається в умінні розвиватись, відповідально ставитись до власних обов'язків, бажанні постійно самовдосконалюватись, навчатись, самореалізовуватись, критично ставитись до результатів своїх зусиль, використовувати компетентно підібрані методи, прийоми, доводити заплановані дії до кінця зі збереженням рівня якості та своєчасності, бути готовим нести відповідальність за свої дії. Саме ринкова економіка спонукає до активної діяльності кожну людину, що стає єдиним шляхом її виживання, подальшого вдосконалення і актуалізує проблему професійної підготовки молоді. Якість професійної підготовки майбутніх фахівців взаємопов'язана з розвитком їхніх здібностей, формуванням сучасного світогляду, пізнавальної самостійності, морально-етичної культури, національної свідомості, здатності самостійно на високому професійному рівні виконувати поставлені завдання, розв'язувати життєві та особистісні проблеми. А отже, проблема формування професійної відповідальності особистості завжди була і нині залишається надзвичайно актуальною.

Мета роботи: проаналізувати особливості формування професійної відповідальності майбутніх фахівців як невід'ємного складника морального виховання.

Аналіз попередніх досліджень: відповідальність як важливу якість особистості розглядають Л. Барановська, К. Муздибаєв, А. Ореховський, К. Пахомова, Н. Промашкова та ін. Успішне становлення майбутнього фахівця, яке є складовою загального розвитку особистості, висвітлюють науковці Н. Волянюк, О. Кокун, О. Конопкін, М. Корольчук, Г. Ложкін, С. Максименко, С. Миронець, М. Савчин, О. Сафін, В. Татенко, Ю. Швалб та ін.

Окремі соціальні аспекти відповідальності розкривають Л. Архангельський, Ю. Благов, Л. Грицина, М. Губачов, Н. Івашина, Є. Левченко О. Плахотний, М. Притула, О. Слобідський та ін. Адміністративна відповідальність розкрита у працях А. Моти, дисциплінарна відповідальність військовослужбовців - у С. Тюріна, В. Чумака; юридичні аспекти відповідальності військовослужбовців - у доробках В. Царенка, М. Поліщука; окремі аспекти формування відповідальності військовослужбовців - у працях А. Афанасьєва, О. Аксьонової, М. Видиша, І. Гамули, М. Нещадима, Ю. Сичевського; правові аспекти відповідальності висвітлюють В. Лук'янов, Г. Васянович, А. Перлін; особливості професійної відповідальності як особистісної якості розглядають І. Бех, А. Вербицький, Ю. Добромиський, В. Зазикін, О. Єрмаков, О. Конопкін, Л. Нерсесян, В. Нєбиліцин, С. Рубінштейн, Х. Хекхаузен та ін.

Психологічний аспект формування відповідальності проаналізований у наукових доробках В. Ковальова, О. Леонтьєва, К. Муздибаєва, В. Мясищева, С. Рубінштейна, М. Савчина, Д. Узнадзе. Дослідженню особливостей формування відповідальності студентів в освітньому процесі закладу вищої освіти присвячені роботи Л. Барановської, Л. Нора, Н. Чернової. У наукових дослідженнях К. Абульханової-Славської, Б. Ананьєва, Л. Анциферової, А. Бодальова, Л. Божович, А. Деркача, А. Крупнова, Н. Рейнвальд, Д. Фельдштейна, І. Куренкова, В. Сахарової розкриті закономірності й механізми процесу особистісного розвитку. Проблеми моральної відповідальності досліджували Т. Василевська, Г. Гаєвая, Ф. Майленова, А. Мітькіна, М. Станчиць, І. Трихін.

Формування професійно значущих особистісних якостей майбутніх фахівців розглядали О. Абдулліна, В. Арюткін, А. Губайдулліна, Л. Ігнатенко, Н. Кузьміна, М. Махмутов, Ф. Мухаметзянова, Н. Посталюк, Л. Свіріна, В. Сластьонін, А. Спірін, Л. Уманський та ін. Основою педагогічної теорії відповідальності є праці А. Алфьорова, В. Коротова, А. Макаренка, В. Сухомлинського. Дослідженням професійної відповідальності займались Л. Бешевець, С. Букша, О. Мухаметшин, В. Романов, В. Шатенко та інші. Мотиваційне підґрунтя відповідальної поведінки особистості досліджували О. Агапонов, В. Асеєв, І. Зайцева, В. Ковальов, Х. Хекхаузен, І. Прокопенко, Е. Павлютенков, О. Макаревич, А. Маркова, Т. Матіс, А. Орлов.

Зарубіжні науковці Ж. Піаже, Л. Колберг, Е. Фром, К. Хелкама проблему відповідальності розглядають у моральному аспекті, а Дж. Агассі, П. Друкер, Д. Зіглер, П. Фейерабенд, Ф. Хайдер, Л. Хьєлл, К. Юнг - в аспекті причинності. Отож, наукові положення, що містяться у зазначених вище та інших наукових працях, мають велику цінність для вирішення завдань нашого дослідження. Однак стрімкий розвиток суспільства диктує все нові вимоги до професійної підготовки майбутніх фахівців, що підтверджує актуальність досліджуваної тематики.

Для реалізації мети, розв'язання поставлених завдань, перевірки гіпотези використано комплекс методів, за допомогою яких була здійснена характеристика досліджуваного феномену і з'ясована сутність поняття «професійна відповідальність». Зокрема, аналіз наукових джерел з проблем ефективності підготовки фахівців у вищій школі, порівняння, узагальнення та систематизація наукових даних, методи аналізу для зіставлення та порівняння поглядів вчених на проблему формування професійної відповідальності, визначення напрямів дослідження та понятійно-категоріального апарату; синтез; логічне узагальнення.

Як відомо, підготовка молоді до життя та діяльності в конкурентному й динамічному суспільстві потребує спільного особистісного і професійного зростання усіх суб'єктів освітнього процесу. Порушена проблема виявляється органічно пов'язаною і з реальною освітньою практикою та з практичним здійсненням майбутньої професійної діяльності наших випускників. З одного боку, розв'язання цієї проблеми має бути спрямоване на більш глибоке визначення цілей і змісту освіти, методики і технології ефективного навчання. З іншого боку, варто відновити високий авторитет вітчизняної освіти і знань в суспільній свідомості людства. Так, відповідно до Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, Концепції національного виховання та Закону України «Про освіту» визначені посилені вимоги до професійних і особистісних якостей випускників закладів вищої освіти, зосереджена увага на їх підготовці (розвитку професійного потенціалу, формуванні високої професійної відповідальності, загальнокультурного рівня випускників) з метою ефективнішого функціонування та подальшого входження в європейські, світові економічні структури України. Також проблема підготовки майбутніх фахівців обумовлена у Проекті Стратегії сталого розвитку України на період до 2030 року, яка орієнтована на вектори, визначені в Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020». Нова світоглядна парадигма, на якій ґрунтується Стратегія, є політичною та практичною моделлю такого розвитку всіх країн світу, який задовольняє потреби нинішнього покоління без шкоди для можливості майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Ця модель орієнтована на досягнення оптимального балансу між трьома складовими розвитку - економічною, соціальною та екологічною.

Перехід до сталого розвитку - це процес зміни ціннісних орієнтацій багатьох людей. Визнаними міжнародними фундаментальними цінностями розвитку є свобода, рівність, солідарність, толерантність, повага до природи, спільна відповідальність. Національні цілі сталого розвитку базуються на політичних, економічних, соціальних, екологічних, моральних і культурних цінностях, властивих українському суспільству. Вони визначають спрямованість стратегії на турботу про спільне благо та захист національних інтересів України. Освіта є однією з передумов досягнення сталого розвитку і найважливішим інструментом ефективного управління та обґрунтованого прийняття рішень. Університети та інші навчальні заклади повинні забезпечувати підготовку кваліфікованих фахівців з необхідними компетентностями для розробки і використання новітніх технологій, які забезпечують перехід суспільства до сталого розвитку. Однією з характеристик освіти для сталого розвитку є її гуманізація та звернення до духовно-моральних цінностей людства, і на цій основі має будуватися творча, ціннісна, відповідальна діяльність майбутнього фахівця в процесі навчання у ЗВО [1].

Вивчення наукових доробків вітчизняних й зарубіжних дослідників показало, що вони пов'язують феномен відповідальності із зростанням моральної цілісності особистості, інтегрованості різних проявів моральної поведінки, усвідомленості й готовності виконувати обов'язок, здатністю відчувати і сприймати моральні почуття, безконфліктно вирішувати питання моралі у спілкуванні та міжособистісній взаємодії.

А отже, відповідальність є надзвичайно складним морально-етичним, психічним утворенням та суперечливим явищем. Відповідальність носить індивідуальний і водночас суспільний характер та відіграє важливу роль у забезпеченні нормальної життєдіяльності суспільства і людини у ньому, в реалізації своєї місії й особистісного потенціалу. Передумовою відповідальності завжди є вибір людиною можливої поведінки, що проявляється у власній активності, діяльності та самовдосконаленні.

Відповідальність є базовою моральною цінністю особистості, що визначається наявністю знань про моральні норми та цінності, сформованістю уявлень про сутність моральних обов'язків стосовно об'єктів і суб'єктів навколишнього середовища та самого себе, умінням реалізовувати дії у власній діяльності та вчинках без зовнішнього регулювання. Це обов'язок виконувати всі зобов'язання як вираження об'єктивної необхідності і закономірності суспільного життя.

Нести відповідальність означає приймати на себе всі наслідки своїх вчинків. Відповідальній поведінці протистоїть безвідповідальна. Безвідповідальність завжди пов'язана з байдужістю й легковажністю або з надмірною самовпевненістю. Насамперед, безвідповідальність означає спробу перекласти наслідки своїх вчинків на інших.

З огляду на це, до основних чинників, які системно і цілеспрямовано формують відповідальність людини, відносять навчання, виховання, соціалізацію, особистісний розвиток, життєвий досвід, суспільну практику, сім'ю, систему освіти, релігійні організації, засоби масової інформації, трудові колективи та інші соціальні групи, суспільство, його моральні принципи і переконання, моральні й професійні якості фахівця, правову систему, загальну і професійну культуру. Усі ці чинники взаємопов'язані між собою і вливають на людину у більшій або меншій мірі.

На думку Є. Мануйлова, відповідальність як внутрішня особливість індивіда - це складне соціальне явище, яке включає усвідомлення необхідності діяти згідно із суспільними вимогами та соціальними цінностями, усвідомлювати свою суспільну роль, критичність і постійний контроль за власними діями, готовність відповідати за свої вчинки та соціально значущу діяльність [14].

У тлумачному словнику психологічних термінів поняття «відповідальність» визначають як здатність особистості розуміти відповідність результатів своїх дій поставленим цілям, прийнятим у суспільстві або в колективі нормам, у результаті чого виникає почуття співучасті в загальній справі, а при невідповідальності - почуття невиконаного обов'язку [5, с. 25].

На рівні психологічного аналізу відповідальність розглядається як загальна властивість особистості, що поєднує компоненти афективно-мотиваційної, інтелектуальної та діяльно-поведінкової сфер людини як тілесно духовної цілісності. Тут відповідальність постає як результат інтеграції усіх психічних функцій особистості: суб'єктивного сприйняття навколишнього світу, оцінки власних чуттєвих ресурсів, емоційного ставлення до обов'язку, волі [17].

А отже, у структурі відповідальності виділяють три взаємопов'язані компоненти: когнітивний, афективно-мотиваційний і поведінковий (діяльнісний). Так, когнітивний компонент передбачає систему розширення і поглиблення знань про норми і правила відповідальної поведінки, передбачення наслідків особистої діяльності; соціальні знання про шляхи реалізації відповідальності та самооцінку. Мотиваційний компонент передбачає усвідомлене ставлення до обов'язків, постійне прагнення до вдосконалення своєї індивідуальності, позитивне ставлення до моральних норм, бажання діяти відповідно до них. Діяльнісний компонент включає в себе готовність особистості дотримуватися норм та вимог суспільства, відповідати за наслідки своїх вчинків, виконувати соціальні ролі, здатність контролювати і коригувати свою поведінку до норм.

Механізми формування відповідальності майбутніх фахівців діють завдяки застосуванню в процесі підготовки певних педагогічних підходів, а саме:

1. Індивідуального (ґрунтовне вивчення індивідуальних особливостей і діяльності особистості; визначення найбільш конкретних та віддалених цілей розвитку її якостей).

2. Професіографічного (розробка оптимальних професійних патернів - набору стереотипних поведінкових реакцій або послідовностей дій.

3. Підходу за принципом розвитку (урахування поступовості змін стосовно потенційних та актуальних можливостей особистості).

4. Контекстного (включення елементів майбутньої професійної діяльності до навчально - виховного процесу).

5. Культурологічного (розгляд категорії відповідальності як структурного елемента загальної та професійної культури фахівця).

6. Акмеологічного (орієнтація особистості на прогресивний розвиток і реалізацію в професійній діяльності [16, с. 327].

Усі зазначені вище підходи щодо формування відповідальності підтверджують ідею про тісну взаємодію індивідуального (спадковість, особливості організму, стан здоров'я, фізична і психічна енергетика), особистісного (відношення, мотиви, інтелект, емоційно-вольова сфера) і професійного (індивідуальні особливості, особистісні характеристики) розвитку людини. Особливе місце у складній системі особистої відповідальності посідає професійна відповідальність, яка є інтегративною складовою професійної готовності майбутніх фахівців.

Отже, становлення майбутнього фахівця передбачає розвиток його як особистості, який відбувається в діяльності. Тому особистість головним чином проявляється у професії, яка чинить безпосередній вплив на його життєдіяльність.

Професійний та особистісний розвиток може або взаємно підпорядковуватися один одному, або взаємно посилювати один одного. Щоб досягти певного способу життя, матеріального добробуту, людина може використовувати професію, підпорядкувати її своїй особистості. Слід зазначити, що успішний процес фахового зростання можливий тільки за умови розвитку особистості, яка здатна розпізнати стан своїх властивостей, досягти усвідомлення необхідності змін і перетворень свого внутрішнього світу, нових можливостей самореалізації у праці.

Відповідальність в трудовій діяльності пов'язана з виконанням рольових обов'язків фахівця, які становлять нормативний контекст. Саме на основі них оцінюється реальна відповідальність. Кожний член виробничого колективу виконує безліч різноманітних обов'язків. Одні з них, як правило, жорстко задані, інші встановлені не так чітко. Здійснення низки обов'язків контролюється систематично, і за їхнє невиконання до працівників застосовуються певні санкції. Інші ж обов'язки контролюються не настільки суворо, і за їхнє невиконання працівник формально не карається. Ефективність реалізації будь - яких рольових обов'язків залежить не тільки від зовнішнього контролю й суворості використовуваних санкцій, але й від того, якою мірою сам працівник визначає коло своїх обов'язків і бере на себе відповідальність за їхнє виконання. Ступінь здійснення працівником рольових вимог залежить від того, як вони реалізуються іншими членами цього колективу. Одні вимоги (норма виробітку), втілюються в життя всіма працівниками у більшій мірі, інші (дотримання правил техніки безпеки або економія матеріалів), потребують менше уваги. Чіткість виконання рольових обов'язків залежить також від того, чи вважає працівник дані обов'язки безпосередніми або «дискреційними» (виконуються на власний розсуд працівника, добровільно й не контролюються так суворо, як безпосередні) [21, с. 397].

Особистість, утверджуючи себе над професією, сама стає головною цінністю, тобто цінує себе, а не професію. У випадку домінування професії як найважливішої цінності, в ім'я якої розгортається і утверджується особистість у професії, відбувається «доростання» особистості до професіонала. Найсприятливішими для обох процесів є відповідність професійного й особистісного розвитку, коли досягнення професійних вершин є водночас і вершиною розвитку особистості [12, с. 366].

Отож, професійна відповідальність як один з найбільш значущих аспектів соціальної, є структурним компонентом будь-якої професійної діяльності, яка успішно розвивається. Це комплекс особистісних якостей фахівця, що забезпечує усвідомлення і переживання ним особистісної відповідальності за виконання та результати своєї професійної діяльності, відповідність вимогам соціально та професійно схвалюваної поведінки [20, с. 23].

Л. Бешевець та О. Мухаметшин визначають професійну відповідальність як інтеграційну особисту якість спеціаліста, яка має своє відображення в морально-правовому ставленні спеціаліста до своїх професійних обов'язків та вимагає обов'язкового виконання норм, правил, вимог; при цьому спеціаліст самостійно обирає та критично оцінює власні дії, передбачає їх наслідки [2; 22].

Інші науковці професійну відповідальність людини трактуюють не як «одноразові» почуття, мотивовані цінністю або значимістю її діяльності, не як наслідок контролю, що здійснюється ззовні (державного, адміністративного та ін.), а як якість особистості, що сформувалася на особистісній основі, мотивована потребою вдосконалювати результати своєї професійної діяльності з метою самоактуалізації [15, с. 125].

Професійну відповідальність визначають ще й фахова компетентність, досвід, ціннісне сприйняття суб'єктом своєї професії та усвідомлення її суспільної значущості. Важливим для професійної компетентності сферою особистості, роль якої явно недооцінювалася донедавна в психологічних дослідженнях, є самосвідомість особистості, оцінка людиною своїх знань, поведінки, морального вигляду, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, почуттів і думок.

А.Н. Козієв визначає професійну самосвідомість як складний особистісний механізм, що відіграє активну роль у професійній діяльності, за допомогою якого можливий активний саморозвиток, свідоме формування в собі професійно значущих якостей особистості, професійної компетентності та майстерності [11].

В. Букша зазначає, що професійна відповідальність інтегрує морально-вольові та професійні якості майбутніх вчителів у новоутворення, яке цілеспрямовано формується і розвивається в умовах спеціальної підготовки [6].

Найважливішим структурним компонентом самосвідомості особистості є самооцінка, сутність якої полягає в усвідомленні себе та у певному ставленні до самого себе. Самооцінка - одна з найбільш вивчених сторін самосвідомості. Самооцінку можна розглядати як «ядро» самосвідомості, фундаментальну властивість особистості, яка відіграє провідну роль у структурі її мотиваційної сфери, у регуляції людиною своєї поведінки та діяльності, у формуванні таких якостей особистості, як самокритичність, упевненість в собі, у рівні домагань. Формування адекватної самооцінки є важливим етапом розвитку професійної компетентності майбутнього фахівця.

Чинником, що визначає ефективність формування професійної компетентності майбутніх фахівців, є рівень самооцінки. Самооцінка є центральним компонентом особистості, суттєво впливає на ставлення людини до себе та інших і виступає одним із важливих регуляторів її поведінки. Самооцінка вказує на рівень психологічного розвитку фахівців та адекватного визначення ними своїх особистісних якостей і тісно пов'язана з самоефективністю - вмінням студента усвідомлювати власні здібності для формування такої поведінки, яка відповідає певній задачі або ситуації [8].

А отже, формування професійної відповідальності - це процес, у результаті якого складається цілісний образ себе як професіонала, що включає комплекс уявлень про себе як про професіонала, систему відносин взаємної відповідальності і установок до себе як до професіонала [4; 9; 10].

Висновки

Досліджено, що професійна відповідальність є результатом відображення об'єктивно необхідних взаємин у колективі, які характеризуються усвідомленою особистістю необхідністю виконувати професійні вимоги; моральний і професійний обов'язок; соціальні норми та відповідати за свої професійні дії перед собою, колегами, колективом і суспільством [13; 18; 23].

Аналіз наукових джерел дає підстави виділити умови формування професійної відповідальності, сукупність обставин, факторів, вимог, впливів, які позитивно позначаються на освітньому процесі. Встановлено, що визначення педагогічних умов, які істотно впливають на формування професійної відповідальності, ґрунтується на факторах, професійних інтересах, моральних цінностях, що безпосередньо впливають на формування професійно значущих якостей майбутніх фахівців.

До першої групи відносять методи переконання і навіювання, що створюють моральну установку, яка скерована на свідомість людини. Друга група - це тренінги, проекти та вправи, які використовують для закріплення відповідальної поведінки на практиці. Третя - методи, спрямовані на вольові якості особистості, що реалізується за допомогою схвалення, вимог та контролю. До четвертої групи відносять прийоми виховної роботи, а саме: самопізнання, самооцінку та саморозвиток [6].

Л.В. Бешевець стверджує, що процес формування професійної відповідальності можливий за умови гуманізації процесу співпраці майбутнього спеціаліста та викладача (процес активної взаємодії, взаємоповаги дає можливість студентові розвиватись та стати професіоналом; переживання позитивних емоцій та бачення себе учасником педагогічного процесу сприятливо впливає на розвиток професійної відповідальності); у період вивчення педагогічних дисциплін, проходження педагогічної практики (під час самостійної роботи доречним є використання задачного підходу, принципу рольової перспективи (педагогічні задачі, ігри, рольові ситуації, творчі завдання), диференціації та індивідуалізації навчання. Використання цих прийомів має на меті розвиток мотивації, критичного та педагогічного мислення та закріплення наявних умінь; моделювання професійних ситуацій (мета - вдосконалити вміння, викликати зацікавленість майбутньою професією); спрямування усіх виховних дій на розвиток регуляторної основи діяльності майбутніх фахівців. Регуляторна основа формує поняттєвий апарат мислення педагога - принципи та критерії оцінки практичної діяльності. При прийнятті рішення педагог орієнтується на власний поняттєвий апарат. Тому, на думку вченої, навчальний процес повинен бути організований таким чином, щоб студенти розуміли зміст, структуру, критерії професійної відповідальності та розуміли важливість її значення; закріплення самоаналізу та самооцінки отриманих результатів під час власної навчальної діяльності, сформованості рівня професійних якостей, що відображає професійну відповідальність [2].

Е.К. Гардонова виділяє когнітивний, мотиваційний та діяльнісний показники професійної відповідальності. Ю.М. Ладнова - мотиваційний, когнітивний, комунікативний, емоційно-вольовий, практичний, рефлексивний, стійкість особистості, емпатія, мобільність поведінки, інтелектуальна гнучкість [7].

Необхідними складовими механізму формування професійної відповідальності особистості фахівців виступають: а) індивідуально-психологічні особливості особистості професіонала; б) цінності особистості як прихований регулятор поведінки; в) інваріантна стійка професійна позиція фахівця та модель професійної діяльності; г) володіння алгоритмом прийняття рішень; д) мотиваційна, ціннісна, емоційна саморегуляція та рефлексія [16, с. 323]. При цьому особливу увагу варто зосередити на формуванні позитивної мотивації майбутніх фахівців до навчання. Інтерес до мотивації навчання передбачає суттєве збільшення частки самостійної роботи і орієнтований на «зрілу», відповідальну особистість, яка здатна проявляти активність, вільно орієнтуватися в ситуації, постійно самовдосконалюватися, приймати самостійні рішення. Тому психолого-педагогічна структура професійної відповідальності майбутнього фахівця включає синтез практичного, інтелектуального, вольового й емоційного компонентів.

Виокремлено основні елементи, що визначають рівень розвитку професійної відповідальності. До них відносимо: усвідомлення людиною норм, правил, моделей своєї професії як еталонів для усвідомлення своїх якостей; усвідомлення цих якостей в інших людей; самооцінювання людиною своїх окремих сторін з опорою на ретроспективну, актуальну і потенційну, ідеальну професійну самооцінку; відповідальне ставлення до себе в цілому [4; 9; 10].

На основі аналізу літературних джерел з означеної проблеми встановлено, що для формування професійної відповідальності особистості фахівця обов'язково варто акцентувати увагу на його професійно значущі якості, які потрібні в діяльності певної професії; впливають на успішність навчальної діяльності; дають можливість повністю реалізувати особистісний потенціал, розвиток яких забезпечує надалі високу якість професійної діяльності. А отже, у процесі спеціальної підготовки формуються професійно важливі якості фахівця, що визначають його придатність, компетентність і готовність до виконання професійного обов'язку.

Формування відповідальності майбутніх фахівців, яка забезпечує їхній особистісний розвиток та самореалізацію як суб'єкта майбутньої професійної діяльності, має стати професійною якістю кожного випускника. Вона залежить від ефективно створених умов, формування позитивної мотивації студентів до навчання, пошуку нових організаційних форм і методів навчання, спрямованих на виховання компетентної особистості фахівця, прагнення до прийняття самостійних рішень та формування професійної готовності у майбутній діяльності [19].

Доведено, що формування професійної відповідальності майбутнього фахівця стає можливим завдяки поетапності й керованості підготовки, забезпечення інтегративних зв'язків особистісних, педагогічних та фахових складових змісту підготовки; розробці змістово-організаційних засад на основі взаємозв'язку теорії і практики; залучання студентів до різноманітних видів діяльності.

Формування професійної відповідальності майбутніх фахівців є складним і динамічним процесом, який має здійснюватися у взаємодії особистості (суб'єктивного прийняття відповідальності) і професії (об'єктивних професійних вимог). Звідси, у структурі професійної моделі майбутнього фахівця відповідальність виступає найбільш значущою базовою якістю, яка проявляється в особистісному (відповідальне ставлення до професійної справи та до себе), функціональному (прояв в різних напрямках діяльності майбутнього фахівця) та предметно-орієнтувальному (особистісно-професійне зростання та показник готовності до професійної діяльності).

Процес формування професійної відповідальності майбутніх фахівців буде ефективним, якщо детермінувати якісні зрушення в мотивації відповідальної поведінки студентів, в усвідомленні ними відповідальності перед сукупністю інстанцій, та здійснювати підготовку майбутніх фахівців на основі системного забезпечення педагогічних умов формування професійної відповідальності студентів, яка передбачає застосування наступних педагогічних впливів (формування мотивації відповідальності в студентів; всебічне розширення самостійності студентів у різних видах діяльності; індивідуальний підхід до кожного з них з урахуванням рівня сформованості відповідальності; раціональне використання провідних видів проектованої майбутньої діяльності на заняттях з аналізу професійно-відповідальних ситуацій, зважаючи на обумовленість соціально-психологічного розвитку особистості об'єктивними та суб'єктивними умовами віку) [18; 23, с. 278-283].

Запорукою ефективності розвитку професійної відповідальності майбутніх фахівців є інтеграція різних засобів, форм і методів, які сприятимуть моделюванню власної відповідальної поведінки, критичному розгляду стратегії та варіантів взаємин в соціальному середовищі, формуванню вмінь приймати відповідальні й усвідомлені рішення; розвиватимуть прагнення до активної участі в суспільному житті, усвідомлення меж особистої і колективної відповідальності, прагнення до самоосвіти та самовдосконалення. Саме таким чином відповідальність «дозволяє гармонізувати розвиток загальних і професійних якостей у системну цілісність, що, в свою чергу, утверджує їхню здатність до прогнозування наслідків власної науково-пізнавальної та різнобічної громадсько-корисної діяльності» [3].

Висновки