Виконавська культура майбутніх артистів-вокалістів як науково-педагогічна проблема

The author believes that the artistic and pedagogical work of future vocal artists, which should be developed in the process of studying in educational institutions, will contribute to the effective development of their performing culture in classes in Solo Singing, History of Styles and Genres in Music, Jazz Solfeggio and Jazz Improvisation, Working with the Accompanist on the Vocal Repertoire.

The paper materials substantiate the necessity to develop basic theoretical and practical knowledge, skills and abilities in future vocal artists in order to develop their performing culture. The author shares the opinion of foreign scholar N. Nurgayanov on outlining the specific qualities that characterize the vocal and performing culture of future vocal artists and defining the functions implemented by performing culture. The author specifies and describes the following qualities of vocal and performing culture of future vocal artists: musicality, set of vocal knowledge, skills and abilities, creativity, artistry, reflection, empathy, personal professional position. The paper also elaborates on the functions implemented by performing culture: integrative; regulatory or normative; axiological or evaluative; educational and ideological functions. The structural components of performing culture - motivational; cognitive and technological; operational and creative, as well as reflexive component - are suggested. The author defines the essence of the performing culture of future vocal artists, which is characterized by a high level of performing skills and is determined by the ability to interpret the musical piece.

Key words: performing culture, higher education, future vocal artists, vocal and performance training, essence and structure.

Вступ

Швидкі темпи соціально-економічних перетворень, світові тенденції гуманізації, інтеграції та глобалізації суспільства визначають радикальні зміни в сучасній науці й освітній галузі. Основним завданням сучасної системи вищої мистецької освіти є формування в майбутніх фахівців необхідних теоретико-методичних знань, практичних умінь та навичок, необхідних їм у подальшій професійній діяльності. У зв'язку зі зменшенням навчальних годин та збільшенням годин для самостійної роботи мало уваги у вищій школі приділяється формуванню у студентів духовної культури. Натепер є багато негативних чинників, які впливають на становлення духовної культури здобувачів вищої мистецької освіти. До них можна віднести втрату бажання «глибоко занурюватися» у світ національної та світової культури, мистецтва й духовно-моральних цінностей, що веде за собою культурний занепад.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми сучасної педагогіки мистецтва, культурологічної освіти відображені в наукових працях Н. Гуральник, О. Олексюк, Г. Падалки, Рудницької, О. Шевнюк, О. Щолокової й інших. Питання фахової підготовки майбутнього артиста-вокаліста розглянуті педагогами-практикантами та науковцями: Д. Бондаренко, Куліковською, Ю. Мережко й іншими. Проблема формування вокальної-виконавської культури цікавила таких учених: Д. Аспелунда, Д. Євтушенка, В. Ємельянова, Ф. Заседатєлєва, М. Микишу, В. Морозова, О. Стахевича, Л. Тоцьку й інших.

На думку сучасного науковця Ю. Мережко, вокально-виконавська підготовка майбутніх артистів-вокалістів - це складник їхньої фахової підготовки, який розглядається як процес і результат опанування студентами цілісної системи професійно-педагогічних та спеціальних знань, умінь, елементів педагогічної, виконавської техніки, що сприятимуть засвоєнню змісту музично-педагогічної освіти та забезпечать високий рівень їхньої майбутньої професійної діяльності [1, с. 3].

Останніми роками вчені приділяли велику увагу виконавській культурі артистів-вокалістів академічного напряму, але мало хто з науковців розглядав виконавську культуру артистів-вокалістів естрадного спрямування.

Отже, мета статті - проаналізувати стан дослідженості означеної проблеми в науково-педагогічній літературі та визначити сутність, зміст та компонентну структуру поняття «виконавська культура майбутніх артистів-вокалістів».

Виклад основного матеріалу

Культура (від лат. cultura - виховання, освіта, розвиток) - сукупність практичних, матеріальних та духовних надбань суспільства, які виражають історично досягнутий рівень розвитку суспільства й людини і втілюються в результатах продуктивної діяльності. У вужчому розумінні культура - це сфера духовного життя суспільства, що охоплює насамперед систему виховання, освіти, духовної творчості (особливо мистецької), а також установи й організації, що забезпечують їхнє функціонування (школи, виші, клуби, музеї, театри, творчі спілки, товариства тощо). Людство являє собою універсальний суб'єкт культури, а в конкретно-історичних обставинах суб'єктами культурної творчості виступають окремі людські спільноти та їх асоціації - племена, народи, нації, багатонаціональні утворення, що виробляють, розвивають та збагачують усю сукупність практичних і духовних умов свого існування [2, с. 320].

Поняття «культура» розглядалось багатьма науковцями. М. Каган визначає феномен культури в контексті багатоаспектної життєдіяльності людини: «Культура є такою формою буття, яка перетворюється особистісною діяльністю» [3, с. 41]. Також учений виокремлює такі види діяльності, як: пізнання, перетворення, спілкування, ціннісна орієнтація.

З-поміж наявних теорій, концепцій культури в освіті відомим є положення І. Зимньої, яка розглядає культуру в контексті кількох аспектів, як-от: культура особистості (культура взаємин і культура саморегуляції), культура діяльності (культура інтелектуальної і професійної діяльності), культура соціальної взаємодії з іншими людьми (культура поведінки і спілкування) [4, с. 25-28]. артист вокаліст освіта мистецький

Більшість учених (соціологи, культурологи, педагоги, психологи, мистецтвознавці) визначають феномен культури як сукупність усіх видів діяльності, звичаїв та вірувань. О. Рудницька в контексті визначення сутності культури, із зауваженням на розвиток особистості через освіту, зазначила, що «культура - це все те, що відрізняє діяльність людей та її результати від тих природних явищ, які не зазнали змін при цій діяльності. Загалом вона інтегрується в єдиному контексті життя, тобто культура суспільства неминуче шукає виходу в культуру особистості» [5, с. 47].

Серед проблем духовного виховання студентів закладу вищої освіти є зниження рівня художньо-естетичних потреб. Більшість студентів зорієнтовані на зразки масової сучасної музики низької якості, яка не відповідає критеріям духовності. Саме тому дуже важливо приділити увагу вихованню таких фахівців, які здатні створювати, зберігати та примножувати традиції музичного мистецтва. Рішенням цієї проблеми є освоєння високохудожніх зразків музичної творчості.

Як визначає О. Стахевич, музична культура, будучи системою, виступає як підсистема щодо систем більш високих рівнів, зокрема, загальнолюдської культури. Учений представляє музичну культуру, яка є частиною загальнолюдської культури, у вигляді системи, що об'єднує:

1) музичні цінності (твори та їх виконавські трактування);

2) види діяльності, їх створення, зберігання, відтворення, перетворення, поширення та засвоєння;

3) спеціальні інститути й установи (разом із необхідними матеріальними засобами), що забезпечують цю діяльність [6, с. 27].

Сутність поняття «виконавська культура» - здатність особистості музиканта свідомо засвоювати, формувати, зберігати, примножувати, актуалізувати, передавати професійну цінність для підвищення ефективності музично-виконавської діяльності. Виконавська культура визначає сукупність особистісних та професійних якостей, які передбачають здатність володіти вокальними прийомами у процесі практичної діяльності, усвідомлювати художньо-образний зміст та вміти оцінювати естетичне явище музичного твору.

Перед артистом-вокалістом постає завдання вміло володіти не тільки музичними здібностями, артистизмом, художнім смаком, а і знаннями музичних стилів та прийомів, уміти органічно їх поєднувати у процесі виконання вокальної композиції.

Вокальний репертуар майбутніх артистів-вокалістів має включати велику кількість творів різних епох, стилів і жанрів, що мають цільову виховну спрямованість.

Зарубіжний науковець Н. Нургаянова у власному теоретичному дослідженні виділила якості, які характеризують вокально-виконавську культуру майбутніх артистів-вокалістів, серед яких:

- музичність, що включає художнє втілення, чисте інтонування, художній смак;

- сукупність вокальних знань, умінь та навичок, що сприяють досягненню єдності інтонаційно-образного сприйняття; відтворення твору відповідно до характеру, стилю і жанру;

- креативність - ставлення до виконавства як до творчого процесу, як особливе вміння виконувати, інтерпретувати, переживати музику, наповнювати твори особистісним змістом;

- артистизм, що включає образне мислення, уміння володіти своїм тілом, мовну виразність;

- рефлексія як професійне мислення і самосвідомість, уміння оцінити якість власного виконання музики на основі своїх уявлень про красу співочого звучання, вокальної інтерпретації твору;

- емпатійність - уміння своїм виконанням викликати співпереживання у слухача, володіння засобами вираження емоцій через тембр голосу, динамічні відтінки;

- особистісна професійна позиція - яскраво виражене й обґрунтоване ставлення до вокальної і педагогічної діяльності [7, с. 5].

Серед функцій, які виконує виконавська культура, автор виділяє такі:

- пізнавальну функцію - відбувається через виконавську культуру, яка об'єднує в собі органічну цілісність, теоретичні та практичні знання, особистісну професійну позицію, художній смак; людина усвідомлює своє місце і значення в духовній культурі;

- інформативно-трансляційну функцію - виступає як передавання соціокультурного досвіду від попередніх поколінь і обмін духовними цінностями між народами;

- комунікативну функцію виконавської культури - полягає у взаємодії між композитором, музичним твором, виконавцем та слухачем. Саме ця функція виконавської культури забезпечує зв'язок поколінь та служить фундаментом для становлення і зростання духовного потенціалу;

- інтегративну функцію - полягає в тому, що майбутній артист-вокаліст має володіти як музичними здібностями, так і знаннями музичних стилів, жанрів та прийомів, а також системою норм звуковидобування, фонації, побудовою фраз, артикуляції, дикції, методики викладання сольного співу, історії зарубіжної й української музики тощо;

- регулятивну, або нормативну, функцію виконавської культури - важливим компонентом виконавської культури є систематичність. Дисципліна й організація студента на занятті дозволяє виробити правильну корпусну постанову, уміння користуватися співацьким диханням, високою позицією звуку, природною артикуляцією. Тому важливо для майбутніх здобувачів освіти музичного спрямування дотримуватись нормативних правил на заняттях із сольного співу. Сюди також належать норми та правила поведінки, що виступають правилом етикету. Виконавська культура досягається в результаті систематичних спеціальних навчальних та репетиційних занять;

- аксіологічну, або оціночну, сутність якої полягає в умінні артистів-вокалістів критично оцінювати власні вокальні можливості. Адже вміння чути себе, оцінювати чистоту інтонації демонструє фахову підготовку майбутніх артистів-вокалістів;

- виховну функцію. Аристотель у своєму філософському вченні багато уваги приділяв проблемі виховної ролі музичного мистецтва, вказуючи на зв'язок мистецтва з моральністю людини: «Можна стверджувати, що вона (музика) є предметом виховання для молоді» [8, с. 137]. Виховна функція виконавської культури виступає чинником саморозвитку. Запам'ятавши попередній досвід, студент не припиняє саморозвиток, а ставить перед собою нові завдання та нову мету;

- світоглядну функцію, яка формується на таких дисциплінах, як: світова музична література, історія української музики, джазове сольфеджіо та джазова імпровізація. Засобом зв'язку людини зі світом є художнє мислення (зокрема, музичне), що забезпечує можливість відкриття нового музичного змісту твору [7].

Виконавська культура майбутніх артистів-вокалістів є складним феноменом, який включає в себе такі структурні компоненти: мотиваційний, когнітивно-технологічний, операційно-творчий та рефлексивний.

Мотивація виражається інтересами, цінностями, прагненням, мотивами, а також допомагає студенту знайти сенс у певній діяльності. Цей компонент спонукає студента ставити перед собою завдання, які включають у себе професійне самовдосконалення, розвиток професійних умінь та якостей.

Когнітивно-технологічний компонент виконавської культури виражає мистецькі, загальнокультурні, педагогічні знання, щодо формування вокальних умінь та навичок, володіння методикою навчання естрадного співу, готовність упроваджувати у власну вокальну діяльність інноваційні технології естрадного співу.

Когнітивно-технологічний компонент - це сукупність прийомів, які майбутні артисти-вокалісти застосовують у своїй діяльності. До технологій естрадного співу відносять: володіння співацькою позицією, манерою, видами звукоутворення, що притаманні естрадному виконанню; уміння їх застосовувати, а також володіння звукопідсилювальною технікою.

Операційно-творчий компонент спонукає реалізовувати на практиці знання й уміння, здобуті під час навчання, і допомагає досягати артистам-вокалістам творчої самореалізації у процесі вокального естрадного виконавства. Виконавська культура проявляється через самостійне художнє осмислення музичного твору й оригінальну інтерпретацію з урахуванням індивідуального стилю виконавця.

Рефлексивний компонент виконавської культури майбутніх артистів-вокалістів зумовлюється тим, що виконавська діяльність потребує оцінки - виконавцем, слухачами, педагогом.

І від того, наскільки адекватною й усвідомленою є оцінка власного виконання, залежить ефективність фахової підготовки загалом.

Формування виконавської культури насамперед пов'язано не тільки із професійними знаннями, уміннями та навичками, але й з індивідуальними музичними задатками особистості та специфікою розвитку кожного студента окремо, що надалі становлять його пріоритетні професійні та загальнокультурні якості.

Висновки і пропозиції