Реалізація принципів інклюзивної освіти на місцевому рівні

Размещено на http://www.allbest.ru

Реалізація принципів інклюзивної освіти на місцевому рівні

Кононова К. Д.

Науковий керівник - канд. філол. наук, доц. Лапушкіна Н. П.

Останнім часом термін «інклюзія» міцно входить у наше життя. У сфері освіти це явище розуміють як процес реагування на різнобічні потреби людей, які беруть участь у навчанні. Тож інклюзивна освіта - це формат навчання, який надає змогу кожній дитині вчитися в загальноосвітніх закладах. Але треба розуміти, що це не лише про гідне забезпечення права на освіту для дітей з особливими освітніми потребами, а ширше - залучення кожного в спільний освітній простір. Саме тому таке навчання є доступним і комфортним для всіх дітей, незважаючи на їхні особливості.

У XXI столітті гуманізм і толерантність стають невід'ємними складовими суспільного мислення, адже значно посилилася схильність учнів до насилля, булінгу одночасно з підвищенням кількості дітей з особливими потребами (порушення зору, слуху, проблеми з опорно- руховим апаратом, психічні, соматичні вади). «Розвиток сучасного суспільства детермінує повагу до людського розмаїття, встановлення принципів солідарності та безпеки, що забезпечує захист та повне інтегрування у соціум усіх верств населення, насамперед - осіб з обмеженими можливостями здоров'я. Це зумовлено визначенням головної мети соціального розвитку - створення «суспільства для всіх» [1, с. 9].

Вперше термін «інклюзивна освіта» був використаний у Саламанській декларації, прийнятій на Всесвітній конференції у 1994 році за підтримки ЮНЕСКО, згідно з якою інклюзивна освіта ґрунтується на певній системі принципів - базових вимог, виконання яких забезпечить її ефективність [3, с. 11]. «Освіта має надаватися в межах можливого, у загальноосвітніх школах, без будь-якого вияву дискримінації стосовно дітей та дорослих інвалідів» - така офіційна позиція європейської спільноти була висловлена ЮНЕСКО, Комісією з прав людини. «Оскільки у більшості випадків інвалідність сама по собі не є перешкодою, дискримінація - ось що перешкоджає дитині отримати освіту в загальній системі» [1, с. 9]. Після розуміння проблеми перед кожним соціумом постає тривалий шлях до прийняття й вироблення стратегії щодо впровадження дієвих кроків у реальному житті.

Поширення ідей інклюзії кардинально й незворотно змінюють освітній простір, відкриваючи широкі можливості для осіб з особливими потребами (діти з інвалідністю, з незначними порушеннями здоров'я, з соціальними потребами, обдаровані тощо), водночас «оголюючи» вразливі місця існуючих систем освіти [1, с. 8].

Потрібно розуміти, що кожна дитина має унікальні особливості, інтереси і здібності, а тому навчальні заклади повинні визнавати й враховувати їхні потреби, забезпечувати якісну освіту для всіх, надавати потрібну допомогу. Інклюзивна освіта повинна гарантувати солідарність, співучасть, взаємодію та порозуміння між дітьми та вчителями. Застосування принципів універсального навчання дасть можливість учителям мати більше можливостей надавати підтримку дітям з особливими освітніми потребами, при цьому не виокремлюючи таких дітей серед учнів усього класу. Необхідно дотримуватися таких найважливіших правил:

- кожна дитина - цінна, це не залежить від рівня здібностей, досягнень чи особливостей розвитку;

кожна дитина може відчувати й думати, мати змогу до опанування знань, а отже може навчатися;

кожна дитина має право на спілкування і бути почутою при вираженні своїх думок;

усі діти з особливими освітніми потребами потребують підтримки однолітків, для того щоб знайти друзів у новому шкільному колективі та отримання допомоги в будь-який момент.

Головною метою інклюзії є створення вільного, безбар'єрного середовища в навчанні та професійній підготовці людей з порушеннями розвитку. Тому важливими результатами інклюзивної освіти є

усвідомлення всіма її учасниками можливих переваг для такого навчання:

для батьків учнів з особливими потребами - це можливість навчати дітей за місцем проживання, щоб не віддавати їх у спеціалізовані заклади освіти на тривалий час; брати участь в ухваленні рішень щодо навчання; краще розуміти особливості своєї дитини;

для учнів з особливими потребами - можливість соціалізації серед однолітків; опанування вмінь та навичок; можливість брати участь у житті суспільства; орієнтація на сильні якості, здібності та інтереси;

для інших школярів - формування вмінь налагоджувати взаємини з іншими; можливість виявити розуміння, підтримку, доброзичливість, терпимість, взаємоповагу; сприйняття відмінностей між людьми;

для вчителів - розширення умінь, навичок та педагогічної майстерності; навчання краще розуміти індивідуальні особливості учнів; працювати у команді; дивитися на ситуацію очима дітей; початок сприймання дітей цілісно;

для керівництва інклюзивними закладами освіти - розширення кадрового складу школи такими спеціалістами: асистент вчителя, вчитель - дефектолог, практичний психолог тощо;

для суспільства - усвідомлення цінності кожного члена суспільства [2, с. 167].

У наукових колах останнім часом спостерігається зростання інтересу до інклюзивної освіти, що зумовило появу наукових досліджень, які розкривають різні аспекти цієї проблеми. У результаті аналізу позицій, бачимо спільну позицію - учні з особливими потребами мають навчатися за індивідуальними освітніми траєкторіями в складі всього класу. В Україні про залучення таких дітей у загальний навчальний процес почали говорити з 2001 року, коли було представлено проєкт щодо соціальної інтеграції та адаптації дітей з особливими потребами у соціум шляхом організації їхнього навчання у загальноосвітніх закладах. У 2017 році було прийнято Закон про інклюзивну освіту, у якому прописані права дітей: кожен має право на безкоштовну освіту в будь-якому загальноосвітньому навчальному закладі та ґрунтується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності учнів. І останньою найсучаснішою є Рада безбар'єрності 2021 року, яка розробила план заходів на найближчі 2 роки. Після втілення цього плану всі інклюзивно-ресурсні центри повинні бути забезпеченими сучасними методиками, щоб проводити комплексну оцінку дітей. Із кожним новим проєктом здійснюється реалізація розвитку інклюзивної освіти в нашій країні. Україна ратифікувала низку міжнародних конвенцій, якими зобов'язалася підтримувати та розвивати інклюзивний підхід в освіті.

Для глибшого розуміння інклюзивної освіти ключовими треба виділити три аспекти: по-перше, інклюзія - це процес, її потрібно розглядати як пошук способів реагування на різноманітність людських потреб; по-друге, інклюзія - визначення і подолання бар'єрів, включаючи спостереження, накопичення, класифікацію й аналіз інформації з різних

джерел; по-третє, інклюзія - це присутність, участь і досягнення всіх учнів у стінах навчального закладу.

Для правильного вироблення стратегії в роботі з такими дітьми кожному вчителю-предметнику необхідно мати уявлення про різні групи дітей з особливими потребами та особливості роботи з ними.

Із власного досвіду роботи асистентом учителя з двома учнями 7 класу (III й IV рівнями підтримки), можемо відзначити, що найважливішим у такому навчанні є пошук індивідуального підходу до кожної дитини. В обов'язки асистента вчителя входить: зустрічати вранці дітей та доводити до потрібної аудиторії, допомагати на уроці, повторювати інформацію, додатково пояснювати новий матеріал, готувати полегшені завдання на картках чи аркушах, супроводжувати у їдальню, спортзал та на корекційні заняття. Учні 7 класу вже прагнуть бути більш самостійними у виконанні завдань учителя, але асистент має адаптувати завдання відповідно до індивідуальних можливостей кожного. Тому, наприклад, контрольні роботи доводилося робити у двох варіантах. Адже, якщо учень ІІІ рівня підтримки, маючи знижену мовленнєву активність і середній словниковий запас, потребує переважно повторного пояснення завдань чи їх полегшення, то учениця IV рівнями підтримки вимагає безпосереднього контролю, допомоги та посилення мотивації до навчання. Дитина має багато порушень у розвитку, зокрема дисграфію та дислексію, порушення опорно-рухового апарату. Тому більшість завдань їй необхідно переробляти індивідуально.

Наприклад, Вправа «Знайти зайве слово» (час виконання 5 хвилин для класу, 10 хвилин для дітей з особливими освітніми потребами).

Хід вправи: учитель пояснює учням, що серед слів є зайве, тому його потрібно знайти та підкреслити.

Отже, не можна зробити загальну для всіх дітей з особливими потребами, які навчаються у ЗНЗ, програму з кожного предмету. Необхідно створювати індивідуальний план під кожного учня.

Для України інклюзивна освіта - педагогічна інновація, що перебуває на стадії впровадження, а тому зустрічає немало труднощів. Вона демонструє позитивний вплив не лише на дітей з особливими потребами, але й на всіх учасників освітнього процесу. Залучення до масових навчальних закладів дітей з особливими потребами вимагає від усіх учасників цього процесу певного перегляду традиційних поглядів щодо мети, функцій, організації роботи закладу, і водночас розробки інноваційних методів навчання таких дітей [4, с. 540]. інклюзивна освіта інновація

Література

Колупаєва А. А., Таранченко О. М. Інклюзивна освіта від основ до практики: монографія, Київ, Інститут спеціальної педагогіки НАПН України, 2016. 152 с.

Мельничук І. Розвиток інклюзивної освіти в Україні: Тернопільський національний медичний університет, 2020. С. 165 - 170. URL: http://mdu.edu.ua/wp-content/uploads/ped-visnik-68-2020-31.pdf

Порошенко М. А. Інклюзивна освіта: навчальний посібник, Київ, ТОВ «Агентство «Україна», 2019. 300 с.

Черніченко Л. А. Інклюзивна освіта як сучасна освітня інновація. Молодий вчений. 2016. №12. С. 537 - 541

Размещено на Allbest.ru