Виховання культури миру як запорука планетарної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виховання культури миру як запорука планетарної безпеки

Є.А. Зеленов

Анотація

виховання мир планета

Проаналізовано сутність та структуру педагогічної концепції культури миру. Наголошено на її актуальності в сучасних умовах війни між Україною та Російською Федерацією. Стверджується, що культура миру являє собою комплекс заходів виховання людської гідності, культури толерантності, переконаності у пріоритеті ненасильства при розв'язанні конфліктів, пошани прав людини в національному і міжнародному вимірі, виховання розуміння нерозривного зв'язку прав людини і підтримки миру на планеті.

Подано коротку історичну довідку про виникнення та розвиток концепції культури миру.

Проаналізовано окремі компоненти культури миру. Особливу увагу приділено аналізу полікультурній освіті та вихованню толерантності. Стверджується, що полікультурна освіта включає культурологічні, етноісторичні знання, розуміння важливості культурного плюралізму, уміння виділяти і вносити в зміст майбутньої професійної діяльності ідеї, що відображають культурне різноманіття світу, а також уміння брати участь в педагогічному процесі, організованому як діалог носіїв різних культур в часі і просторі. Толерантність - це привілей сильних і розумних людей, людей, які не сумніваються у своїх здібностях просуватися вперед до істини через діалог та різноманітність поглядів і позицій.

Вказано на суттєву роль релігійних учінь у вихованні культури миру. Релігійна людина в процесі спілкування бачить в іншому не об'єкт маніпулювання, а рівноцінний суб'єкт діалогу, про душу і розум якого також турбується Бог.

Стверджується, що культура миру включає в себе не тільки прагнення до міжнародного миру, тобто до відсутності війни у всіх її проявах (військові локальні конфлікти, прикордонні інциденти, гібридні війни, інформаційні, торгові, культурні, спеціальні військові операції тощо), але й загальнодемократичні цінності (свобода висловлення власних думок, свобода зібрань, свобода совісті, свобода доступу до інформації, визнання плюралізму як основного принципу життя в суспільстві тощо); необхідність відстоювати свободу думки і культурне розмаїття, прагнути до діалогу та взаєморозуміння, уникати категоричності суджень й оцінок, не відкидати тих, хто мислить по-іншому, з повагою ставитись до думок інших людей.

Ключові слова: культура миру, полікультурна освіта, толерантність.

Education of a culture of peace as a guarantee of the planetary security

Ye.A. Zelenov

Abstract

The essence and structure of the pedagogical concept of a culture of peace are analyzed. Its urgency in the current conditions of the war between Ukraine and the Russian Federation is emphasized. It is argued that a culture ofpeace is a set of measures to cultivate human dignity, a culture of tolerance, a belief in the priority of nonviolence in conflict resolution, respect for human rights nationally and internationally, and an understanding of the inextricable link between human rights and peace.

A brief historical background of the origin and development of the concept of a peace culture is given.

Some components of a culture ofpeace are analyzed. Particular attention is paid to the analysis of multicultural education and education of tolerance. It is argued that multicultural education includes culturological, ethnohistorical knowledge, understanding of the importance of cultural pluralism, the ability to identify and contribute to the content of future professional activities ideas that reflect the cultural diversity of the world, as well as the ability to participate in the pedagogical process organized as a dialogue of representatives of different cultures in time and space. Tolerance is the privilege of strong and intelligent people, people who do not doubt their ability to move forward to the truth through dialogue and diversity of views and positions.

The essential role of religious teachings in cultivating a culture of peace is pointed out. In the process of communication, a religious person sees in someone else not an object of manipulation, but an equal subject of dialogue, the soul and mind of which God also cares about.

It is argued that a culture of peace includes not only the pursuit of international peace, namely, the absence of war in all its manifestations (local military conflicts, border incidents, hybrid wars, information, trade, cultural, special military operations, etc.) but also universal democratic values (freedom of expression, freedom of assembly, freedom of conscience, freedom of access to information, recognition of pluralism as a basic principle of life in society, etc.), the need to uphold freedom of thought and cultural diversity, to strive for dialogue and mutual understanding, to avoid categorical judgments and assessments, not to reject those who think differently, to treat other people's opinions with respect.

Key words: culture of peace, multicultural education, tolerance.

Постановка проблеми у загальному виді та її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями

Зараз, коли розпочалася активна фаза воєнного протистояння між Україною та Російською Федерацією, коли гинуть люди, коли руйнуються об'єкти інфраструктури та житлові будинки, коли мільйони людей вимушені покинути країну, здавалось би не на часі згадувати про педагогічну концепцію «культури миру». Але, на мій погляд, саме зараз і потрібно про неї говорити. Культура миру протистоїть «культурі війни», якщо має право на існування такий протиприродний термін. Адже війна завжди ворог культури, чому є безліч прикладів у минулому і, на жаль, сучасність теж дає такі приклади.

На мій погляд, з педагогічної точки зору виховання культури миру має являти собою комплекс заходів виховання людської гідності, культури толерантності, переконаності у пріоритеті ненасильства при розв'язанні конфліктів, пошани прав людини в національному і міжнародному вимірі, виховання розуміння нерозривного зв'язку прав людини і підтримки миру на планеті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор

Як відомо, ідея культури миру вперше офіційно була висунута на Міжнародному конгресі ЮНЕСКО з проблем миру, що відбувся у Кот-Д'Івуар в 1989 р. У прийнятій конгресом Декларації відмічалось, що необхідно сприяти формуванню нового бачення світу, яке б розвивало культуру миру, засновану на повазі до людського життя, свободи, справедливості, солідарності, толерантності, прав людини, рівності між чоловіками й жінками. З того часу зміст поняття культури миру значно розширився, доповнився новими складовими.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується стаття

Важливою складовою культури миру, на мій погляд, є полікультурна освіта, яка сприяє засвоєнню молоддю знань про інші культури, з'ясуванню загального і особливого в традиціях, способах життя, культурних цінностях народів, вихованню пошани до інокультурних систем.

Формулювання цілей статті

Метою цієї наукової розвідки є аналіз сутності та структури культури миру як виховної концепції сучасного світу.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих результатів

Для життя в XXI столітті молоді люди повинні мати полікультурну освіту, бо вона базується на вивченні та засвоєнні загальнолюдських цінностей і світової культури. Полікультурна освіта дає можливість глибше вивчити і усвідомити різноманіття народів, що населяють світ. Культурні відмінності, які визначають приналежність людини до тієї чи іншої групи, є найочевиднішим проявом різноманітності цінностей і точок зору. Ці відмінності відображені в смаках людей, їх перевагах і відносинах, стилях життя і поглядах на світ і є продуктом еволюції кожного народу і його пристосування до свого середовища проживання і обставин життя з метою задовольнити потреби, загальні для всіх груп, для всіх народів.

Очевидно, що в умовах багатокультурного світу і поліетнічного українського суспільства полікультурна освіта стає невід'ємною частиною виховання молоді в дусі толерантності. Вона включає культурологічні, етноісторичні знання, розуміння важливості культурного плюралізму, уміння виділяти і вносити в зміст майбутньої професійної діяльності ідеї, що відображають культурне різноманіття світу, а також уміння брати участь в педагогічному процесі, організованому як діалог носіїв різних культур в часі і просторі.

Метафізичною основою теорії полікультурної освіти (зокрема, в США, де вона отримала найбільше визнання та впровадження) є ідеї екзистенціалістів про вільний вибір і трансцендентальність розуміння людини людиною, а також постулат про відносний характер культури. Як епістемологічна база служать ідеї конструктивізму, деконструктивізму і постмодернізму. Теоретики полікультурної освіти в США вважають, що добігає кінця модерністська епоха, що відкидала толерантність до інаковості індивіда. Постмодерністська епоха, що наступає, навпаки, створює необхідні умови для формування толерантних відносин у всіх сферах життя суспільства, включаючи сімейну (нові види сімей тощо), а також релігійну (висвячування жінок в священики, наприклад, в англіканській церкві).

Викладання історії орієнтовано на засвоєння учнями думки про те, що не існує історії об'єктивної, є лише її різні інтерпретації, кожна з яких є тільки частиною багатоликої істини. Дослідники відзначають, що інтерпретаційний метод навчання має як сильні, так і слабкі сторони. Перші полягають в розвитку навиків критичного мислення, другі - в моральному і політичному релятивізмі. Важливим слід визнати і факт видання літератури, що містить велику кількість педагогічних технологій, ролевих і ділових ігор, що ставлять за мету розвинути у школярів правильне розуміння людських відмінностей, толерантність до них, уміння затверджувати своїми особистими справами і словами культурний плюралізм в суспільстві. В сучасних США полікультурність перетворюється на один з найважливіших елементів професіоналізму, а її відсутність - в бар'єр для отримання престижної роботи.

Цінними для виховання в дусі толерантності є ряд ідей мультикультуралізму Європейського союзу, США, Канади:

визнання загальнолюдських цінностей;

розвиток національно-культурної ідентичності;

забезпечення в навчальному процесі і в процесі соціалізації культурної і мовної підготовки в полікультурному соціально-освітньому середовищі.

Виховання толерантності молоді передбачає, що гуманітарні і соціальні дисципліни не можуть викладатися і засвоюватися такими ж методами, як і дисципліни природничо-наукові. Що стосується останніх, то і вони (в певній частині) повинні викладатися в історичному і культурно-історичному плані.

Дослідники з тривогою відзначають наявність у сфері освіти процесів, що створюють умови для розвитку інтолерантності особистості в рамках тенденції етнокультурної ізоляції. Це відбувається в результаті абсолютизації відмінностей певних рис соціальної ідентифікації, переважно етнічних і релігійних. В зв'язку з цим, зокрема, набуває особливу актуальність проблема взаємовідношення школи і релігії, що не знайшла поки задовільного рішення.

На мій погляд, релігія відображає соціальні відносини і інтегрує їх певним чином залежно від тих сил суспільства, на стороні яких вона виступає і чиї інтереси, настрої, світогляд, уявлення про майбутнє вона презентує.

Мені імпонує думка Е. Фромма, що виділив в роботі «Психоаналіз і релігія» дві основні тенденції в релігії з погляду її соціальної ролі: гуманістичну і авторитарну. В тій чи іншій мірі ці тенденції властиві всім релігійним вченням, але виражені в них не однаковим чином. Як приклади вчень з яскраво вираженими гуманістичними тенденціями Фромм називає ранній буддизм, даосизм, вчення пророка Ісайі, Ісуса Христа (Фромм Э., 2010). З позицій гуманістичних релігій людина повинна розвивати свій розум і своє місце у Всесвіті. Таким чином, релігійні вчення йдуть у руслі загальнопланетарної тенденції до гуманізму і об'єктивно сприяють (хай і в далекій перспективі) об'єднанню людства в єдину спільноту.

З позицій релігійного гуманізму людина не просто результат чи продукт минулого або соціальних обставин, а вільна істота; не об'єкт дії природних, соціальних і надприродних сил, а суб'єкт діяльності, спілкування і пізнання.

Тому релігійна людина в процесі спілкування бачить в іншому не об'єкт маніпулювання, а рівноцінний суб'єкт діалогу, про душу і розум якого також турбується Бог. Ця позиція сприяє вихованню в дусі толерантності, адже у догматах всіх світових релігій присутній постулат смирення, терплячості, в тому числі і до інакомислячих, інаковіруючих.

У 1993 р. в Монреалі був прийнятий Всесвітній план дій по вихованню в дусі прав людини і демократії, тоді ж було проголошено Десятиліття освіти в області прав людини. До речі, якщо придивитися ближче, то ці принципи фактично закладені в 10 християнських заповідях, виконання яких за Біблією є дорогою повернення в рай.

На мій погляд, розвинена культура миру включає в себе не тільки прагнення до міжнародного миру, тобто до відсутності війни у всіх її проявах (військові локальні конфлікти, прикордонні інциденти, гібридні війни, інформаційні, торгові, культурні, спеціальні військові операції тощо). Мені здається, що її зміст значно ширший і включає до себе духовний світ людини, її стосунки з іншими людьми (повага до життя, до людей та до їх прав), ставлення до природи та середовища, схильність до розв'язання конфліктів виключно через діалог та перемовини.

Крім того, оскільки на моє глибоке переконання, демократія - це мир, то до культури миру мають відношення і загальнодемократичні цінності (свобода висловлення власних думок, свобода зібрань, свобода совісті, свобода доступу до інформації, визнання плюралізму як основного принципу життя в суспільстві тощо); необхідність відстоювати свободу думки і культурне розмаїття, прагнути до діалогу та взаєморозуміння, уникати категоричності суджень й оцінок, не відкидати тих, хто мислить по-іншому, з повагою ставитись до думок інших людей.

Свобода слова і поширення інформації - один із загальновизнаних і невід'ємних компонентів основних прав і свобод людини. Це є важливий фактор зміцнення миру і міжнародного взаєморозуміння. У цифрову добу дуже важко, майже неможливо щось приховати, утаємничити за грифом «Цілком таємно». Соціальні мережі роблять такі прагнення нездійсненними, адже звичка цифрового покоління (і не тільки його!) викладати в Інтернет щонайменші подробиці свого (і не тільки свого) життя цьому сприяє.

Міжнаціональні та міжконфесійні відношення були і є причиною багатьох конфліктів (в тому числі й військових) як у минулому, так і зараз і, як не прикро це визнавати, у майбутньому. Тому однією зі складових культури миру потрібно визнати толерантність у міжнаціональних, міжконфесійних та міжкультурних стосунках народів і окремих людей.

Дуже важливим питанням я вважаю і питання соціального, громадянського миру. Коли конфлікти та суперечки в соціумі (наприклад, між роботодавцем та найманими робітниками) вирішуються на основі взаємоповаги та готовності до компромісу. Це теж вимагає виховання у молодого покоління високого рівня толерантності.

Кожна соціальна верства - національна, політична, релігійна, расова - має свою систему цінностей, тому і дивиться на суспільство саме через призму цих ціннісних переконань. Звідси і виникає різне світобачення, сприйняття реальності, різний підхід до оцінки історичних подій, ставлення як до певних історичних подій та постатей, так і до певних літературних персонажів.

Кожна соціальна група є одночасно і групою інтересів, об'єднанням людей, які вимагають принаймні визнання їхніх ідейних цінностей у взаємовідносинах із державою та громадянським суспільством.

Групи інтересів захищають свої системи цінностей, які є найпершою ознакою їх самовизначення і диференціації. Тому виникають постійні конфлікти між представниками різних груп інтересів, носіями різних систем цінностей. У тоталітарному суспільстві держава вирішує проблему взаємовідносин між групами інтересів, стаючи на бік однієї з них. Всі інші - витісняються за межі правового поля, їх представники позбавляються громадянських прав. Демократичне суспільство, виходячи з принципів громадянського рівноправ'я, може формувати відносини тільки на принципі толерантності.

У 1995 році Генеральною Конференцією ЮНЕСКО була прийнята так звана Декларація принципів терпимості (Декларация принципов терпимости, 1995). «Терпимість - це те, що робить можливим досягнення миру і веде від культури війни до культури миру», - наголошено у цій декларації. Поняття «толерантність» визначається як повага, прийняття і правильне розуміння розмаїття культур нашого світу, форм самовираження і прояву людської індивідуальності, як відмова від догматизму, абсолютизації істини та ствердження норм, встановлених у міжнародно- правових актах в області прав людини.

Толерантність - це не поступка, поблажка чи потворство, а перш за все активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини.

Толерантність - це привілей сильних і розумних людей, людей, які не сумніваються у своїх здібностях просуватися вперед до істини через діалог та різноманітність поглядів і позицій.

Як писав М. Шимановський, «толерантність - це здатність приймати ціннісну систему іншого як таку, що не є небезпечною для власної системи цінностей. У свідомості толерантної людини немає образу ворога, вона дивиться на іншу людину перш за все як на представника людської спільноти (із позиції практичного гуманізму) і як на громадянина - представника власної громади («свого»), власної спільноти» (Шимановський, 1997, с. 214-215).

Висновки і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Так склалося, що насильство та агресія притаманні людству протягом всій його багатовікової історії. Дехто навіть вважає, що це невід'ємна ознака людини як виду. Як би там не було, насильство вважається головною функцією держави та державності взагалі, воно пронизує культуру, освіту, взаємини у сім'ї, в суспільстві, громаді, на міждержавному та міжнаціональному рівні. Отже, зменшення насильства в нашому житті може сприяти вихованню культури миру, як альтернативи агресії, як шлях до миру без війн, військових конфліктів та спецоперацій.

Література

1. Декларация принципов терпимости. 1995. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_503#Text (дата звернення: 18.05.2022).

2. Шимановський М.М. Виховання громадянської толерантності як цінності // Цінності освіти і виховання: Наук.-метод. зб. / За заг. ред. О.В. Сухомлинської. К., 1997. 224 с. С. 214-215.

3. Фромм Э. Психоанализ и религия / Пер. А. Дванова. М.: АСТ, 2010. 160 с.

References

1. Deklaraciya principov terpimosti [Declaration of the principles of tolerance] (1995). Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_503#Text (date of appeal: 18.05.2022) (rus).

2. Shymanovskyi M.M. (1997). Vykhovannia hromadianskoi tolerantnosti yak tsinnosti [Education of civic tolerance as a value] // Tsinnosti osvity i vykhovannia: Nauk.-metod. zb. / Za zah. red. O.V. Sukhomlynskoi. K. S. 214-215 (ukr).

3. Fromm E. (2010). Psihoanaliz i religiya [Psychoanalysis and religion] / Per. A. Dvanova. M.: AST (rus).

Размещено на Allbest.ru