Освіта як засіб формування культури миру

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Освіта як засіб формування культури миру

О.І. Козьменко

Статтю присвячено висвітленню основних положень культури миру, як відносно нового явища у глобальному суспільстві. Потреба у формуванні свідомого ставлення до миру, розуміння цінностей мирного існування надихнуло світову спільноту на пошуки шляхів вирішення цієї проблеми. Освіта виступає сприятливим осередком для впровадження ідей культури миру і виховання нового покоління у дусі поваги до загальнолюдських цінностей, прав і свобод людини, вирішення конфліктів неозброєним шляхом. Впровадження культури миру в освіту сприяє створенню такого напрямку, як освіта миру, яка представляє процес поширення знань, навичок, ставлень і цінностей, необхідних для зміни поведінки, що дозволить дітям, молоді та дорослим запобігти конфліктам і насильству. Це допомагає створити умови, що сприяють миру на міжособистісному, міжгруповому, національному чи міжнародному рівні. Науковцями було визначено перелік ключових областей знань, умінь, навичок, ставлень та цінностей, які є невід'ємною частиною освіти миру. Головними постулатами стали включення в програму навчання всіх рівенів матеріалів, які надають знання про холістичну концепцію миру, конфлікти та насильство, мирні альтернативи. Ключовими цінностями для виховання культури миру є самоповага, повага до інших та до життя, гендерна рівність, співчуття, стурбованість про людей та природу, відкритість до змін та справедливість до інших, позитивне бачення майбутнього, соціальна відповідальність. Сформовані під впливом освіти миру, навички передбачають розвиток рефлексії, критичного мислення, уміння приймати рішення, творчості та уяви, навичок спілкування та розв 'язання конфліктів. Як висновок, вдала імплементація запропонованих знань, умінь та навичок, виховання відповідних цінностей стане умовою формування культури миру у молодого покоління.

Ключові слова: культура миру, освіта, молоде покоління, ключові знання, навички та цінності освіти миру.

O.I. Kozmenko

The article is devoted to the main aspects of the culture ofpeace as a relatively new phenomenon in global society. The need to form a conscious attitude to peace, understanding the values of peaceful living inspired the world community to find ways to solve this problem. Education is a favorable environment for the implementation of the ideas of a culture of peace and upbringing of the new generation in the focus of respect for universal values, human rights and freedoms, conflict resolution by not using the force of arms. The introduction of a culture of peace in education helps to develop the peace education, which is defined as the process of disseminating the knowledge, skills, attitudes and value, which are necessary to change behavior that will enable children, youth and adults to prevent conflict and violence. It helps to create conditions conducive to peace, at the interpersonal, intergroup, national or international levels. The foreign researchers have identified a list of key areas of knowledge, skills, attitudes and values that are an integral part of peace education. The main postulates were the inclusion the materials in the curriculum of all levels that provide knowledge about the holistic concept of peace, conflict and violence, some peaceful alternatives. The key values for fostering a culture of peace are self-esteem, respect for others and for life, gender equality, compassion, concern for people and nature, openness to change and justice for others, a positive vision of the future, social responsibility. Developed under the influence of peace education, skills include the development of reflection, critical thinking, decision-making skills, creativity and imagination, communication skills and conflict resolution. In conclusion, the successful implementation of the proposed knowledge, skills and abilities, the education of relevant values will be a condition for the formation of a culture ofpeace for the younger generation.

Постановка проблеми у загальному виді та її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями

Сенс існування будь-якої країни полягає у розвитку добробуту громадян, прогресу економіки і соціальної політики, збереженні миру, запобіганні конфліктам та зміцненні міжнародної безпеки. Розвиток миру, умінь та навичок примирення та взаєморозуміння в конфліктній ситуації, міжкультурний діалог, формування міжнародної солідарності, ідентичності та соціальної згуртованості, розвиток потенціалу, місцевого, інклюзивного та сталого розвитку, відродження міст та регіонів є першочерговими завданнями керівництва країни, політичних партій, свідомих громадян. Все це є підґрунтям формування культури миру в сучасному суспільстві.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковане вирішення даної проблеми і на які спирається автор. Визначення поняття миру стало сферою наукових інтересів Р. Айрона, Д. Бараша, Б. Брок-Утне, Г. Гроція, М. Добросельски, В. Кавагаса, Т. Сві-Хін та ін. Культура миру як проблема освіти привертала увагу К. Вейс, Й. Галтунга, Ф. Капри, М. Тее, Б. Рірдон та ін.

Виділення раніше не вирішених частин загальної проблеми, котрим присвячується стаття. Новий спосіб мислення про мир сьогодні дуже важливий. Не можна недооцінювати силу нашого власного розуміння та поглядів на мир і як умову, і як цінність. Це тому, що наші ідеї формують наші почуття і наші дії, а також те, як ми живемо і як ми ставимося до інших. Формування культури миру в процесі здобуття освіти, на думку Бетті Рірдон, має важливу соціальну мету, оскільки прагне змінити соціальні структури та моделі мислення з метою ліквідації соціальної несправедливості, відмови від насильства та скасування війни (Reardon, 1988). На жаль, соціальна несправедливість, війни та інші форми насильства вже давно є ознаками сучасного суспільства. Заради впровадження успішних колективних зусиль щодо зміни цієї ситуації освіта стає основою формування культури миру у молодого покоління, загальне впровадження освіти миру в навчальний процес дає певну надію на те, що ми зможемо рухатися до критичної маси, яка вимагатиме необхідних змін і відповідатиме їм. «Для підтримки довгострокових змін у думках і діях майбутніх поколінь... найкращим внеском буде впровадження виховання миру в закладах освіти» (№уагга-Са8їго, 2010).

Мета статті - показати роль освіти у процесі формування культури миру.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих результатів

Ідея впровадження «культури миру» виникла у теологічних колах і вперше була озвучена в 1983 році на III конгресі теології «Християни за мир і подолання бідності», організованому Асоціацією теологів Іоанна XXIII в Мадриді (Harris, 2010).

З того часу світова спільнота цю ідею підтримує і впроваджує у різноманітних формах та через різні засоби. Це допомагає побудувати нове бачення миру шляхом розвитку культури миру, заснованої на універсальних цінностях, таких як повага до життя, свобода, справедливість, солідарність, толерантність, дотримання прав людини та тендерна рівність. Культура миру «включає спосіб життя, зразки віри, цінності, поведінку та супутні інституційні механізми, які сприяють взаємній турботі та добробуту, а також рівності, що включає оцінку відмінностей, керування і справедливий розподіл земних ресурсів між всіма людьми» (Boulding, 2000, p. 1). Формування культури миру передбачає врахування різних аспектів життя суспільства, життя в якісному середовищі та життя розуму, тобто відносини між людьми і знаннями.

Пропагувати культуру миру - це робити акцент на гуманітарних цінностях на місцевому, національному, регіональному та глобальному рівнях через:

1. Зміцнення соціальних інститутів і практик, які відображають загальнолюдські цінності (неупереджене правосуддя для всіх, рівні можливості для освіти та працевлаштування, демократичні чесні вибори, рівний доступ до медичної допомоги, екологічно стійкі технології та ін.).

2. Впровадження освіти миру в закладах шкільної та позашкільної освіти, вдома та в суспільстві.

3. Обрання лідерів, які дотримуються загальнолюдських цінностей та мають досвід підтримки соціальної політики та програм, які відображають ці цінності (Fry&Miklikowska, 2012).

Культура миру на сьогоднішній день є вагомою частиною освіти і культури, вона має сприяти розвитку порозуміння, солідарності та толерантності між окремими особами та між етнічними, соціальними, культурними та релігійними групами та суверенними націями. При цьому саме освіта має сприяти знанням, цінностям, ставленням і навичкам, які сприяють повазі до прав людини, активній прихильності до захисту таких прав та розбудови культури миру та демократії. «Освіта повинна розвивати здатність ненасильницького розв'язання конфліктів. Тому воно повинно також сприяти розвитку внутрішнього спокою у свідомості студентів, щоб вони могли міцніше закріпити якості толерантності, співчуття, обміну й турботи. Освіта повинна виховувати в громадян здатність робити усвідомлений вибір, спираючись на свої судження та дії не лише на аналізі нинішніх ситуацій, а й на баченні бажаного майбутнього...» (Fry&Miklikowska, 2012).

Освіта не повинна обмежуватися параметрами фактів і понять. Натомість вона сприяє досягненню когнітивних, активних та поведінкових цілей навчання. Освіта миру передбачає три цілі, по-перше, це формування усвідомлення реалій, коренів і наслідків насильства, а також формування усвідомлення підґрунтя миру. По-друге, це формування турботи та розвиток цінностей емпатії, співчуття, надії та соціальної відповідальності. По-третє - це заклик до дій, які починаються з рішучості змінити особисте мислення та ставлення та робити, щось конкретне щодо ситуацій насильства.

В межах формування культури миру в процесі освіти постає завдання навчити дітей знаходити неагресивні засоби спілкування один з одним. Усі заклади освіти мають забезпечити можливості для підготовки учнів та студентів не лише до повноцінного життя, а й до того, щоб бути відповідальними та продуктивними громадянами світу. Для цього освітянам доцільно запровадити цілісні навчальні програми, які розвивають культуру миру в кожній особі. Глобальна кампанія в підтримку освіти заради культури миру сприяє досягненню цієї мети і потребує постійної підтримки. Визначаючи освіту миру як «процес поширення знань, навичок, ставлень і цінностей, необхідних для зміни поведінки, що дозволить дітям, молоді та дорослим запобігти конфліктам і насильству, як явному, так і структурному; вирішити конфлікт мирним шляхом; і створити умови, що сприяють миру, на міжособистісному, міжгруповому, національному чи міжнародному рівні» (№уагго-Са8їго, 2010), можна зробити висновок, що викладання цінностей толерантності, розуміння та поваги до різноманіття можна було б запровадити через знайомство з різними країнами світу, їх географією, історією та культурою. На відповідних рівнях навчальні програми повинні включати знання про права людини, норми міжнародного права, Статут Організації Об'єднаних Націй, цілі глобальної організації, роззброєння, сталий розвиток та інші питання миру.

Науковці Центру Освіти Миру (Колледж Мірріам, Філіппіни) після ретельного аналізу наукових та літературних джерел запропонували перелік ключових областей знань, умінь, навичок, ставлень та цінностей, які є невід'ємною частиною освіти миру. На їхню думку, до сфери знань доречно включити такі питання, як холістична концепція миру, конфлікти та насильство, деякі мирні альтернативи. Визначаючи ці питання ключовими для школярів та студентів, автори наголошують, що важливо навчати молоде покоління тому, що мир - це не лише відсутність прямого/фізичного насильства, а й наявність умов благополуччя, співпраці та справедливих стосунків у людській та екологічній сферах. Ця перспектива допоможе їм комплексно аналізувати питання миру (№уагга- Саєїго, 2010).

Конфлікти є природною частиною соціального життя людини, але вони стають проблемами насильства залежно від методів вирішення конфліктів. Студенти можуть вивчати проблеми насильства на різних рівнях від особистого до глобального, включаючи пряме, структурне, соціокультурне та екологічне насильство. Вони також можуть досліджувати умови та наслідки насильства.

Вивчення таких мирних альтернатив, як роззброєння, ненасильство, попередження та конструктивне вирішення конфліктів, повага до прав людини, дотримання принципів людської солідарності, визнання розвитку на основі справедливості, демократизація та сталий розвиток має на меті: 1) показати безглуздість надмірних витрат на озброєння та війська, а також логіку перерозподілу ресурсів на задоволення основних потреб людей (наприклад, харчування, житло, охорона здоров'я та освіта); 2) вивчати філософські та духовні основи ненасильства, а також його ефективність як методу здійснення змін; 3) вивчати ефективні способи ненасильницького розв'язання конфліктів (наприклад, спільне вирішення проблем), способи їхнього застосування у житті та шляхи запобігання конфлікту; 4) мати цілісне розуміння прав людини і відкидати всі форми репресій і дискримінації на основі переконань, раси, етнічної приналежності, статі та соціального класу; 5) показати спільні риси різних релігійних, культурних, місцевих та національних груп та спільне майбутнє, навчити підвищенню міжрелігійної, міжкультурної та міжгрупової довіри, емпатії, поваги та співпраці, а також позбутися стереотипів та упереджень; 6) критично усвідомити реалії та трагічні наслідки структурного насильства, розуміти, що розвиток - це не лише економічне зростання, а й справедливий розподіл його плодів;7) важливо розуміти, що демократія створює середовище, в якому поважаються основні права, інтереси та бажання людей; 8) розуміти взаємозалежні відносини між людьми та природним середовищем і розуміти зміни, необхідні для забезпечення добробуту екосистем Землі, щоб вона могла продовжувати задовольняти майбутні та сучасні потреби.

Сфера ставлень та цінностей може містити такі положення, як самоповага, тобто відчуття власної цінності та почуття гордості за власну цінність, особливе соціальне, культурне та сімейне походження, а також їхнє відчуття власної сили та добро, які дозволять їм зробити свій внесок у позитивні зміни. Повага до інших, що дає відчуття цінності та притаманної гідності інших людей, у тому числі тих, хто має соціальне, релігійне, культурне та сімейне походження, відмінне від їхнього власного. Повага до життя/ненасильство, що передбачає оцінку людського життя та відмову реагувати на ситуацію супротивника чи конфлікту насильством. Гендерна рівність, що передбачає цінування права жінок користуватися рівними можливостями з чоловіками і бути вільними від жорстокого поводження, експлуатації та насильства. Співчуття, яке має прояв в чутливості до важких умов і страждань інших людей і діяння з глибоким співчуттям і добротою до соціально-незахищених категорій населення. Глобальна турбота про всю людську спільноту, яка виходить за межі або виходить за межі турботи, яку вони мають про свою націю чи місцеву/етнічну спільноту. Екологічна турбота, перевага екологічного способу життя та простого способу життя. Співпраця, яка передбачає оцінку процесів співпраці та принципу спільної роботи для досягнення спільних цілей. Відкритість/Толерантність до процесів зростання та змін, а також готовність підходити та сприймати ідеї, переконання та досвід інших людей з критичним, але відкритим розумом поважно ставлячись до багатого розмаїття духовних традицій, культур і форм вираження нашого світу. Справедливість по відношенню до інших, дотримання принципу рівності (в гідності та правах) і відмова від усіх форм експлуатації та пригнічення. Соціальна відповідальність передбачає готовність вжити заходів, щоб сприяти формуванню суспільства, яке характеризується справедливістю, ненасильством і добробутом; почуття відповідальності перед нинішнім і майбутніми поколіннями. Позитивне бачення майбутнього, почуття надії та бажання його реалізації у соціально прийнятний можливий спосіб. Стосовно навичок, які необхідно розвивати, то науковці пропонують наступні: Рефлексія, а саме використання рефлективного мислення або міркування, завдяки якому вони поглиблюють своє розуміння самих себе та своєї зв'язку з іншими та живою землею. Критичне мислення та аналіз, що передбачає здатність підходити критично до проблем, знання того, як досліджувати, ставити під сумнів, оцінювати та інтерпретувати докази; здатність розпізнавати та оскаржувати упередження та необгрунтовані претензії, а також змінювати думки на тлі доказів та раціональних аргументів. Прийняття рішень передбачає вміння аналізувати проблеми, розробляти та аналізувати альтернативні рішення, враховуючи переваги та недоліки. Творчість та уява передбачає створення нових парадигм та нових бажаних способів життя та спілкування. Спілкування - це уважне слухання та співпереживання, а також здатність чітко та неагресивно висловлювати власні ідеї та потреби. Навички розв'язання конфліктів та комунікації передбачають здатність розмовляти та аналізувати конфлікти об'єктивним і систематичним шляхом і запропонувати ряд толерантних рішень. Емпатія, яка обумовлена здатністю бачити точку зору іншої особи чи групи та відчувати те, що відчуває ця особа чи група. Уміння працювати в команді передбачає співпрацю один з одним для досягнення спільних цілей, співробітництво та створення спільної команди (№уагго -Castro, 2010). Практична реалізація теоретичних положень культури миру здійснюється у закладах середньої і вищої освіти. Для цього здобувачам слід надати відповідні навчальні матеріали, словниковий запас, можливості для практичного застосування теоретичного матеріалу та умови, які дозволять їм засвоїти та застосувати ці навички, необхідні для мирного вирішення проблем у майбутньому. Науковці демонструють емпіричні дослідження важливості викладання уроків миру в закладах освіти, в яких враховується думка самих учнів щодо вивченого матеріалу (Duckworth, Allen, &Williams, 2012). Існує багато стратегій навчання, які сумісні з описаними вище підходами до виховання культури миру, а саме: дискусія, тобто обговорення в малій групі, яке використовується для того, щоб дати можливість почути кожного учасника; техніка обговорення, коли формуються партнерські групи, в якій одна особа - ведучий - ставить питання або тему для обговорення, а інша особа слухає, потім вони міняються ролями. Доречно використовувати вправи на візуалізацію або розвиток уяви, що дозволяє учням уявити альтернативи конфліктних ситуацій. Це змушує учнів «пропонувати» рішення, а не просто «викривати» та «протиставляти» проблемні ситуації. Також цікавим є використання погляду на перспективу, де учням пропонується зрозуміти та оцінити, звідки походить інша людина, а також відчути її емоційний стан і наявне психологічне становище. Все це сприяє розвитку емпатії та толерантності. Також рольова стратегія використовується для надання учасникам можливості «відчути» ситуацію, а не просто інтелектуалізувати її.

Симуляція ситуацій насильства, наприклад, дозволяє учням краще відчути ситуацію без миру і дозволяє їм бути більш креативними у пропонуванні альтернатив ситуації несправедливості. Окрім цього, розв'язування проблем є однією з найцінніших стратегій навчання. Це дає змогу людині використовувати такі цінні когнітивні навички, як аналіз, створення та оцінка варіантів. Заохочення до дій передбачає, що у разі потреби учасників просять висловити рішучість або прихильність до певних дій як форми застосування знань. Читання або написання цитат про мир на початку або в кінці уроку спонукає учнів подумати або краще оцінити поняття, вивчені на занятті. Показ фільмів та/або фотографій допомагає створити яскраві образи у свідомості учнів. За цим може слідувати обговорення переданих повідомлень та реакцій учнів своїм особистим досвідом, пов'язаним із проблемою, що допоможе краще проілюструвати те, що ви хочете зробити. Така стратегія також допомагає учням спілкуватися на більш особистій основі.

Багато пісень та віршів містять послання, пов'язані з миром. Дозволяючи вашим студентам слухати або читати їх, визначати їхні улюблені репліки та інтерпретувати повідомлення, допоможе їм засвоїти цінності, які ви хочете передати, у більш творчій манері. Заохочення учнів до завершення незакінчених речень допоможе дізнатися, які думки та почуття вони можуть мати щодо певної теми. Ця стратегія також може використовуватися для отримання ідей дій від учасників. Також наприкінці заняття можна запропонувати учасникам відповісти на одне-два запитання, які дозволять їм подумати про свої відповіді/реакції/ на питання, які щойно обговорювалися. Доречно використовувати таку стратегію, як карусель, в якій коротко запитується думка кожного учасника, а також метод інтерв'ю, коли учні отримують можливість збирати інформацію з інших джерел, наприклад, щодо побудови культури миру. Використання такої стратегії, як твіннінг, допомагає студентам співпрацювати з іншою особою з іншої місцевості через електронну або звичайну пошту, щоб обговорити теми, пов'язані з миром. Ці та багато інших стратегій допомагають у справі виховання культури миру.

Висновки і перспективи подальших досліджень

Отже, культура миру є відносно новою ідеєю у сучасному суспільстві, яка з'явилася у зв'язку з необхідністю зміни мислення як про концепції, так і про цінності миру, і стала необхідним першим кроком до вирішення численних проблем сьогодення. Заклади освіти створюють сприятливі умови для виховання свідомого ставлення молодого покоління до розбудови мирних відносин в суспільстві і надають необхідну підтримку для впровадження культури миру.

Література

культура миру освіта свідомість

1. Boulding, E. Cultures of peace: The hidden side of history. Syracuse, NY: Syracuse University Press, 2000. 368 p.

2. Duckworth, C. L., Allen, B. & Williams, T. T. What do students learn when we teach peace? A qualitative assessment of a theater peace program, Journal of Peace Education, 2012. 9:1, 81-99, DOI: 10.1080/17400201.2012.664548.

3. Fry, D. P., Miklikowska, M. Culture of Peace. In: Coleman, P. (eds) Psychological Components of Sustainable Peace. Peace Psychology Book Series. Springer, New York, NY, 2012. 400 p. https://doi.org/10.1007/978-1-4614-3555-6_12

4. Harris, I. M. History of Peace Education. In G. Salomon & E. Cairns (Eds.), Handbook of Peace Education. New York, NY: Psychology Press, 2010. pp. 11-20.

5. Navarro-Castro L. Peace Education. In: A pathway to a Culture of Peace. Mirieam College: Center of Peace Education, 2010. p 211.

6. Reardon, B. Comprehensive peace education. New York: Teachers College, Columbia University, 1988. 121 p.

References

1. Boulding, E. (2000). Cultures of peace: The hidden side of history. Syracuse, NY: Syracuse University Press (eng).

2. Duckworth, C.L., Allen,B. & Williams, T.T. (2012) What do students learn when we teach peace? A qualitative assessment of a theater peace program, Journal of Peace Education, 9:1, 81-99, DOI: 10.1080/17400201.2012.664548 (eng).

3. Fry, D.P., Miklikowska, M. (2012). Culture of Peace. In: Coleman, P. (eds). Psychological Components of Sustainable Peace. Peace Psychology Book Series. Springer, New York, NY. https://doi.org/10.1007/978-1-4614-3555-6_12 (eng).

4. Harris, I. M. (2010). History of Peace Education. In G. Salomon & E. Cairns (Eds.), Handbook of Peace Education. New York, NY: Psychology Press. Pp. 11-20 (eng).

5. Navarro-Castro L. (2010). Peace Education. In: A pathway to a Culture of Peace. Mirieam College: Center of Peace Education. P 211 (eng).

6. Reardon, B. (1988). Comprehensive peace education. New York: Teachers College, Columbia University (eng).

Размещено на Allbest.ru